|
|
Скачати 8.53 Mb.
|
ючи подібні за змістом норми або загальні приписи та опосеред- ковані способи реалізації суб’єктивних прав громадян, якщо процесуальні процедури неврегульовані або нечітко визначені. Однак застосування аналогії закону можливе лише за таких умов: а) відносини мають бути адміністративно-правовими; б) ці відносини не врегульовані адміністративним процесуаль- ним законодавством; в) в інших законах існують норми, що регулюють подібні за змістом публічні відносини. Проте, якщо відсутні норми чи закони (нормативні акти), що регулюють подібні публічні відносини, то застосовується аналогія права. Умови застосування аналогії права наступні: а) відносини сторін є публічно-правовими; б) ці відносини не врегульовані адміністративним процесуальним правом; в) відсутні норми (закони), що регулюють подібні за змістом правовідносини. У такому разі суд виходить із загальних приписів Конституції та принципів права, а також змісту матеріальних норм, що потребують реалізації адміністративно-процесуальним шляхом. Принцип гласності є заходом не тільки і не стільки інформу- вання суспільства про діяльність державних органів , скільки спо- Кодекс адміністративного судочинства України: Наук.-практ. комен- тар; За ред. С. В. Ківалова, О. I. Харитонової / С. В. Ківалов, О. I. Харитоно- ва, О. М. Пасенюк М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — C. 51. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Iнтер, 2005. — С. 208; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 36. 37 Поняття адміністративного процесуального права України собом надання інформації про стан розгляду і вирішення індиві- дуальної справи у сфері публічних відносин. Він є певною формою контролю суспільства за роботою органів (судів), уповноважених розглядати адміністративні справи, особливо через засоби масової інформації, а також і безпосередньо громадянами. Законодавство України передбачає чіткі приписи забезпе- чення гласності і відкритого розгляду адміністративних справ (ст. 12 КАСУ, ст. 249 КУпАП), ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» та ін.), зміст яких характеризується: а) наданням судом, органами (посадовими особами), які уповноважені розглядати адміністративні справи, інформації учасникам проваджень про дату, час і місце розгляду справи та ухвалені рішення; б) встановленням положення, що кожен має право знайо- митися в установленому законодавством порядку із рішеннями у будь-якій розглянутій відкритій справі, які набрали законної сили; в) відкритим розглядом адміністративних справ з участю представників громадських організацій, засобів масової інфор- мації, громадян тощо; г) веденням протоколів засідання та (з 1 січня 2008 р.) пов- ним фіксуванням судового засідання за допомогою звукозапи- сувального технічного засобу; ґ) можливістю використання присутніми особами при роз- гляді справи портативних аудіотехнічних засобів; д) можливістю проведення в місці розгляду справи фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури та трансляції по радіо і телебаченню; е) оголошенням рішення, яке було ухвалене у відкритому розгляді, прилюдно. З метою підвищення виховної і запобіжної ролі проваджен- ня в справах про адміністративні правопорушення можуть роз- глядатися безпосередньо в трудових колективах за місцем нав- чання або проживання порушника (ст. 249 КУпАП). Обмеження гласності і відкритості при розгляді і вирішенні адміністративної справи може бути: а) в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації про особу, захисту особистого та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи; б) з метою нерозголошення державної, військової, банківсь- кої, комерційної, інформаційної та іншої таємниці, що охоро- Г л а в а 1 38 няється законом. Проте інформація суспільно значима не може вважатися закритою чи з обмеженим доступом інформацією. Принцип об’єктивної істини характеризується тим, що орган (посадова особа) або суд, які розглядають адміністративні спра- ви, зобов’язані забезпечити встановлення реальних фактів та дати їм повну, об’єктивну оцінку, з’ясувати всі обставини спра- ви, які мають значення для прийняття обґрунтованого рішен- ня. Основними елементами цього принципу є: а) своєчасність розгляду справи; б) всебічність розгляду справи; в) повнота розгляду справи; г) об’єктивне з’ясування обставин кожної справи; ґ) встановлення істини у даній справі. Цей принцип виключає прояви суб’єктивізму та забезпечує прийняття спра- ведливого рішення. Для забезпечення всебічного, повного та об’єктивного роз- гляду справ, законності судових рішень, в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій (ч. 2 ст. 6 Закону «Про судоустрій України», звернення до яких за захистом своїх прав і законних інтересів є доступним будь-кому. Принцип перегляду рішень органу, уповноваженого розглядати адміністративні справи. Положення ст. 55 Конституції України — кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб — знайшло свій розвиток у низці законодавчих актів. Учасники адміністра- тивного процесу мають право відповідно до чинного законо- давства звернутися у порядку підлеглості до вищого органу (по- садової особи) або до суду на власний розсуд за захистом прав та інтересів з вимогою перегляду рішення в адміністративній справі. Ця важлива гарантія законності і обґрунтованості прийнятого рішення регламентується ст. 16 Закону України «Про звернення громадян», гл. 24 «Оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення» КУпАП, ст. 393 Митного кодексу України, главами 1 і 2 розді- лу IV Кодексу адміністративного судочинства України, а також роз’ясненням в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п. 8). Перегляд — це, по суті, розгляд справи органом (посадовою особою) або судом, які наділені правом скасовувати, змінювати або залишати прийняте рішення без змін. При цьому перегляд справи судом може здійснюватися як у порядку оскарження дій 39 Поняття адміністративного процесуального права України чи рішення (постанови) органу владних повноважень, їх поса- дових осіб, так і в порядку оскарження судових рішень шляхом забезпечення апеляційного та касаційного провадження. Апеляційне провадження в суді вищої інстанції є основним способом оскарження судових рішень, які не набрали чинності. Суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунто- ваність судових рішень суду першої інстанції в межах апеляцій- ної скарги, однак може провести своє судове слідство, або об- межитись тими матеріалами, які є в справі. Касаційне провадження є перевіркою законності адміністра- тивних судових рішень. Судом касаційної інстанції є Вищий адміністративний суд України. У виняткових випадках, вірніше, у разі перегляду судових рішень за винятковими обставинами, судом касаційної інстанції є Верховний Суд України. В касацій- ному порядку судові рішення першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені тільки з мотивів неправильного застосу- вання норм матеріального права чи процесуального права. Принцип обов’язковості виконання прийнятого рішення. Цей принцип є однією із основних засад, що підкреслює авторитет державної влади і сприяє утвердженню законності. Обов’язковість рішень надає їм властивості закону в адміністра- тивній справі. Конституція України передбачає, що судові рі- шення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124). Цій нор- мі відповідає ст. 14 КАСУ, яка встановлює, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України. За невиконання судових рішень службовими чи посадовими особами передбачена кримінальна — ст. 382 КК України та адміністративна — ст. 1856 КУпАП відповідальність. Обов’язковість виконання постанови про накладення ад- міністративних стягнень та виконання адміністративного акта, прийнятих уповноваженими органами за результатами розгля- ду адміністративної справи, з дня набрання ними чинності пе- редбачено відповідно до КУпАП — ст. 298, якою встановлюєть- ся що постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими ор- ганізаціями, підприємствами, установами, організаціями, поса- довими особами і громадянами. Проте, на відміну від виконан- ня судових рішень, юридичної відповідальності за невиконання постанов про накладення адміністративних стягнень та за не- Г л а в а 1 40 виконання адміністративного акту, прийнятого за результатами розгляду справи, не передбачено. Це створює умови для чинов- ницького апарату діяти на свій розсуд, а для правопорушників — ухилятися від виконання постанов і рішень органів, уповно- важених розглядати адміністративні справи, що на практиці залишаються невиконаними понад 50% постанов про накла- дення адміністративних стягнень. В Законі України «Про звер- нення громадян» взагалі не передбачена обов’язковість вико- нання прийнятих рішень, що створює ще більшу тяганину, завантажує органи влади неодноразовими скаргами. Зрозуміло, що встановлювати обов’язковість виконання прийнятого рі- шення може й немає сенсу, оскільки значна частина звернень буває «дріб’язковими», однак певні механізми їх реалізації — не завадило б, а не обмежуватися лише заходами контролю та на- гляду, які в основному стосуються дотримання законності. До організаційних належать принципи, які визначають про- цесуальну діяльність органів (посадових осіб), судів, уповнова- жених розглядати індивідуальні адміністративні справи. Це принципи: юрисдикційної підвідомчості адміністративних справ; рівності учасників адміністративного процесу перед за- коном; провадження процесу державною мовою; публічності (офіційності); швидкості та економічності процесу та ін. Принцип юрисдикційної підвідомчості адміністративних справ своє законодавче закріплення знаходить безпосередньо у про- вадженнях з адміністративного судочинства та у справах про адміністративні правопорушення. На нашу думку, це один із принципів, який відмежовує адміністративний процес від уп- равлінської діяльності шляхом чіткого розподілу справ за орга- нами, уповноваженими їх розглядати, виходячи з того, що державні органи діють в адміністративному процесі у межах за- кріпленої за ними компетенції. Отож, чітка регламентація повноважень органів влади (посадових осіб), судів має бути од- нією із ознак адміністративного процесу, а не віртуальною уза- гальненістю діяльності органів влади щодо реалізації матеріаль- них норм. Принцип розгляду адміністративних справ за підвідомчістю має велике прикладне значення. Це, по-перше, розвантаження судових органів від невластивих для них справ шляхом їх вирі- шення в адміністративному порядку, в тому числі й значної частини справ про адміністративні правопорушення; по-друге, адміністративні справи розглядаються компетентними органа- 41 Поняття адміністративного процесуального права України ми, які найбільш обізнані в тій чи іншій справі і можуть прий- няти кваліфіковане рішення; по-третє, відбувається певна спе- ціалізація з розгляду справ з урахуванням рівня кваліфікації, обсягу повноважень, сфери діяльності, системи і структури по- будови органів влади тощо. У провадженнях з адміністративного судочинства розрізня- ють: а) предметну підсудність, правила якої дозволяють визна- чити, який адміністративний суд буде розглядати справу за першою інстанцією; б) територіальну підсудність, яка дозволяє розмежувати предметну компетенцію адміністративних судів одного рівня залежно від місця розгляду справи; в) інстанційну підсудність, яка дозволяє розмежувати компетенцію адміністра- тивних судів різного рівня (статті 18—21 КАСУ). У провадженнях про адміністративні правопорушення з врахуванням різноманіття адміністративних правопорушень спра- ви розглядаються: а) адміністративними комісіями при вико- навчих комітетах сільських, селищних, міських рад; б) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад; в) район- ними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями); г) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповно- |
| Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних... |
| БІРЖОВЕ ПРАВО Рекомендовано Міністерством освіти і науки України... ... |
Реферат На тему: СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч. Посіб. К.: Юрінком інтер, 1999. 576 с |
| О. С. Мазур ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для вищих навчальних закладів |
П. С. Дудик Комунікативно- стилістичні якості мовлення Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
| КОНКУРЕНТНЕ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Й як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ^ (лист №14/18.... |
В.І., Слободяник Н. П. ЛОГІСТИКА Рекомендовано Міністерством освіти... Викладення теоретичного матеріалу підкріплюється прикладами, контрольними запитаннями, тестами, термінологічним словником |
| ББК Ш 141. 14 9 ... |
Робоча Програма та методичні рекомендації з педагогічної практики... Положення про проведення практики студентами вищих навчальних закладів України, на підставі Програми педагогічної практики для педагогічних... |