|
|
Скачати 8.53 Mb.
|
чи юридичних осіб до суду з позовом або до органів владних повноважень із заявою чи скаргою щодо реалізації та захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів, а також вирішення від- повідних питань у сфері публічно-правових відносин за ініціа- тивою органів владних повноважень. У більшості випадків адміністративні справи характеризу- ються застосуванням адміністративного примусу як одного із впливових методів реалізації норм матеріального права в уп- равлінській діяльності. Це, насамперед, провадження у справах про адміністративні правопорушення, провадження щодо за- стосування заходів адміністративного примусу. Тенденція до збільшення притягнення до адміністративної відповідальності буде зберігатися і в майбутньому в зв’язку з декриміналізацією злочинів. Значна кількість справ розглядається за заявами гро- мадян, та спостерігається тенденція зростання рівня вирішених у суді справ за скаргами на неправомірні дії органів державного управління та їх посадових і службових осіб. Г л а в а 1 16 3. Розгляд і вирішення адміністративних справ завжди несе на собі відбиток практики управління. Так, реєстрація певного виду підприємницької діяльності тісно пов’язана з управлінням. Ор- ган державної реєстрації шляхом здійснення процесуальних дій реалізує (застосовує) норму матеріального права. Причому ця діяльність передбачена і врегульована певними нормативними актами, входить до кола завдань і функцій реєстраційного ор- гану і є функціональним обов’язком відповідної службової чи посадової особи органу влади. Отже, розглядає і вирішує адміністративні справи орган публічної влади чи уповноважена ним посадова або службова особа. Зв’язок же між матеріальним і процесуальним правом, як зазначає А. М. Колодій, має такий вигляд: матеріальне пра- во—процес—процесуальне право. Тут матеріальне право визна- чає процес, а процесуальне право закріплює процесуальні фор- ми, необхідні для реалізації норм матеріального права, регулю- вання відносин, що склалися у сфері їх застосування . Таким чином, реалізація суб’єктивних прав, свобод та інтересів здійс- нюється через норми процесуального права. Щодо реалізації і захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, то їх здійснення опосередковують саме норми ад- міністративного процесуального права, соціальне призначення якого характеризується тим, що за допомогою норм права та способів їх реалізації забезпечується захист публічного інтересу суб’єктів у сфері державного управління. Проте розпорошеність норм адміністративного процесуаль- ного права в законодавстві інших галузей права не дозволяє стверджувати про кореспондування адміністративному праву такого юридичного явища, як «адміністративний процес» чи «адміністративне процесуальне право». Це і створює головну особливість адміністративного процесу у порівнянні з цивіль- ним і кримінальним процесами: якщо у цивільному і кримі- нальному процесі тільки санкція потребує застосування від- повідних процесуальних форм, то в адміністративному процесі — й диспозиція матеріальної норми . Саме ця особливість і по- роджує різноманітні підходи до визначення поняття «адміністра- тивний процес» і «адміністративне процесуальне право». Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Iнтер, 1998. — С. 20. Авер’янов В. Б. Процесуальний аспект адміністративного права: особ- ливості тлумачення // Державне управління: проблеми адміністративно- правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К.: Факт, 2003. — С. 40. 17 Поняття адміністративного процесуального права України На нашу думку, захист прав та інтересів людини може бути здійснений лише за умови виведення інституту адміністративно- го процесу за межі системи адміністративного права, що спри- ятиме більш широкому і повному дослідженню правових про- блем поза ідеологією адміністративного права, а адміністративне право звільняється від невластивих йому функцій. Адже ад- міністративне право — це державно-владне регулювання суспіль- них відносин, а адміністративне процесуальне право — це надан- ня адміністративних послуг та захист прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, публічного інтересу суспільства. Крім цього, виділення адміністративного процесуального права в окрему галузь права ініціюватиме вивчення цієї дисципліни у всіх навчальних закладах з підготовки фахівців з вищою юридич- ною освітою. Це спричинить значний вплив на підготовку фахів- ців у напрямі адміністративної процесуальної діяльності. А таких спеціалістів, як було зазначено 31 березня 2006 р. на першому в історії адміністративного судочинства в Україні Пленумі Вищого адміністративного суду України, катастрофічно не вистачає. Розв’язання цього завдання можливе за наявності нових за змістом навчальних програм, підручників, навчальних посібни- ків та науково-методичного забезпечення, а також здійснення наукових досліджень у цій царині. 1.2. Предмет адміністративного процесуального права України Традиційно склалося, що адміністративно-процесуальні норми складають окремий правовий інститут, який входить до системи адміністративного права, предмет якого складає су- купність правових відносин у сфері публічного (державного і громадського) управління або у сфері публічної діяльності . Адміністративне право характеризується як одна з най- рельєфніших галузей публічного права , оскільки управлінські процеси «пронизують» усі сфери життєдіяльності суспільства. На цей час до системи адміністративного права відносять пра- Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Iнтер, 2005. — C. 23; Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право Ук- раїни: Підручник. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — С. 34. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під- ручник. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — C. 31. Г л а в а 1 18 вові норми та інститути, які регулюють суспільні відносини, що виникають: — в процесі здійснення публічного (державного і громадсь- кого) управління; — при здійсненні делегованих повноважень у сфері держав- ного управління; — при забезпеченні внутрішньоорганізаційного розвитку управлінських систем; — у зв’язку з наданням адміністративних послуг; — у зв’язку з розглядом і вирішенням заяв і скарг фізичних та юридичних осіб щодо реалізації та захисту їх прав і законних інтересів; — у зв’язку з притягненням особи до адміністративної від- повідальності, що, до речі, в літературі юридично не виправда- но визначається як здійснення правосуддя у формі адміністра- тивного судочинства , адже притягнення до відповідальності не входить у сферу адміністративного судочинства (ст. 17 КАСУ); — у зв’язку зі зверненням фізичних чи юридичних осіб до суду з позовом щодо захисту їх прав, свобод і законних інтересів та ін. Отже, якщо перші три види правовідносин споріднює їх управлінська діяльність, в якій застосовуються ідентичні фор- ми і методи, то інші зазначені види правовідносин до управ- лінських можна зарахувати з певною часткою умовності. Саме ці обставини ставлять під сумнів твердження, що адміністра- тивне право регулює якісно однорідні відносини суспільного життя. Проте існування на сьогодні цих правовідносин у складі адміністративного права на теоретичному рівні особливого значення може і не мати, зате на прикладному рівні для суб’єктів публічної адміністрації створюються умови для збере- ження необмеженого адміністративного розсуду, неминуче може перетворитися на джерело беззаконня. Зрозуміло, адміністративне право і адміністративний процес мають достатньо спільних ознак: вони виникають у результаті уп- равлінської діяльності з реалізації публічних інтересів; у них обов’язково бере участь суб’єкт, наділений державно-владними повноваженнями; для них характерні відносини владності тощо. Водночас вони мають значну змістовну відмінність. Норми ад- міністративного права спрямовані на цілеспрямований, організу- ючий вплив у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності з метою Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Iнтер, 2005. — С. 24. 19 Поняття адміністративного процесуального права України планомірно і владно впливати на суспільні системи, норми ж ад- міністративного процесуального права спрямовані на забезпечен- ня реалізації прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, розгляд і вирішення конкретних адміністративних справ. Автори підручників та іншої літератури адміністративно- правового спрямування одностайно вказують на одну із ознак адміністративного процесу — це вирішення конкретної ад- міністративної справи. На законодавчому рівні поняття ад- міністративної справи визначається стосовно до адміністратив- ного судочинства (ст. 3 КАСУ). Але, враховуючи різноманітність сфери публічних відносин, таке визначення адміністративної справи буде неповним, адже за визнанням, вирішенням та за- хистом своїх прав, обов’язків та інтересів громадяни, фізичні чи юридичні особи звертаються не тільки до суду, а й до інших органів владних повноважень, зокрема до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування тощо. Тому, на нашу думку, адміністративна справа — це вирішення органами ад- міністративної юрисдикції (в тому числі й адміністративними су- дами) питання про визнання, реалізацію та захист прав, обов’язків, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб у публічно- правових відносинах, у яких хоча б однією із сторін є орган вико- навчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа або інші суб’єкти, які на основі законодавства уповноважені роз- глядати і вирішувати порушені у справі питання. У цьому зв’язку, на наше переконання, адміністративне право має регулювати відносини публічної адміністрації і пуб- лічні інтереси, а адміністративне процесуальне право — відно- сини визнання і забезпечення реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, у тому числі й держави. Отже, йдеться про наявність поряд із усталеним адміністра- тивним правом окремої самостійної галузі — адміністративного процесуального права. Щоправда, провідні фахівці визнають цілком безпідставними будь-які спроби обґрунтувати самостійне існування адміністративного процесуального права, що регулю- вали б таке кореспондуюче адміністративному праву явище як «адміністративний процес» . З цією тезою погодитися навряд чи Авер’янов В. Б. Процесуальний аспект адміністративного права: особ- ливості тлумачення // Державне управління: проблеми адміністративно- правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К.: Факт, 2003. — С. 41. Г л а в а 1 20 можна. По-перше, поняття «адміністративний процес» і «ад- міністративне право» не ідентичні. Адміністративний процес — як зазначалося раніше, — це урегульована нормами адміністра- тивного процесуального права система відносин щодо визнання, забезпечення та реалізації і захисту прав, свобод і законних інте- ресів фізичних чи юридичних осіб у процесуальній формі, а ад- міністративне право — це системне об’єднання юридичних норм, якими регулюються державно-владні, організуючі суспільні відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією вико- навчо-розпорядчих функцій. По-друге, припустимо, що цілісно- го явища як адміністративний процес в реальності не існує , але можемо говорити про різні його форми, які утворюють систем- не, об’єктивне юридичне поняття незалежно від наукових поглядів (підходів) дослідників. По-третє, адміністративний про- цес і адміністративне процесуальне право можуть не кореспон- дувати і не мусять, як на нашу думку, кореспондувати адміністративному праву за аналогією кримінального та цивіль- ного процесу. В цьому і виявляється особливість адміністратив- ного процесуального права та його відмінність від кримінально- го і цивільного аналогів, що його нормами регулюється застосу- вання не тільки матеріальних норм адміністративного права, а й інших матеріальних галузей права (трудового, цивільного, бан- ківського, фінансового, господарського, земельного, лісового та ін.). Наявність різноманітних проваджень саме й відрізняє ад- міністративний процес від усіх інших юридичних процесів. Визнання адміністративного процесуального права як само- стійної галузі права в правовій системі України знімає і дис- кусійне питання щодо місця адміністративної юстиції в системі юридичних процесів. Адже і В. Б. Авер’янов, і О. В. Кузьменко та інші автори сходяться на думці, що адміністративна юстиція не входить до системи адміністративного права , що цілком ло- гічно і вірно. На нашу думку, місце адміністративної юстиції як підгалузі права — саме в системі адміністративного процесуаль- ного права (зауважимо: яке не є складовою адміністративного Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо- нографія. — К.: Юрінком Iнтер, 2004. — С. 358. Авер’янов В. Б. Процесуальний аспект адміністративного права: особли- вості тлумачення // Державне управління: проблеми адміністративної теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К.: Факт, 2003. — С. 42; Кузь- менко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка, 2005. — С. 159; Комзюк А. Т., Бевзенко В. М., Мельник Р. С. Адміністра- тивний процес України: Навч. посібник. — К.: Прецедент, 2007. — С. 6—7. 21 Поняття адміністративного процесуального права України права та не обов’язково може кореспондувати йому, оскільки адміністративна юстиція — це судовий контроль за діяльністю публічної адміністрації, а діяльність суду не розглядається і не може розглядатися як продовження діяльності адміністрації) . Адміністративне процесуальне право України як системне об’єднання юридичних норм і правових інститутів являє собою складне реально існуюче юридичне утворення, основними за- вданнями якого є: 1) створення умов для реалізації суб’єктивних прав, свобод і інтересів фізичними чи юридичними особами, а також вико- нання ними суб’єктивних юридичних обов’язків; 2) забезпечення захисту в процесуальній формі прав, сво- бод та інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом: а) уп- равлінської (адміністративної) діяльності через виконання за- вдань і функцій органами владних повноважень, їх посадовими особами; б) поновлення порушеного права органами владних повноважень, їх посадовими особами в судовому порядку за позовом; 3) розгляд і вирішення правових спорів чи спорів про право шляхом: а) розгляду і вирішення індивідуальних адміністратив- них справ органами владних повноважень, їх посадовими осо- бами у порядку підлеглості, підвідомчості та компетентності, тобто в адміністративному порядку; б) розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ адміністративними су- дами в порядку судового позову щодо захисту прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері державного управління (публічних відносин). Ці завдання адміністративного процесуального права, по- перше, визначають предмет правового регулювання суспільних відносин; по-друге, обумовлюють існування двох форм (видів) процесуальної діяльності або двох форм проваджень і на теоре- тичному рівні об’єднують два різні за обсягом явища: а) ад- міністративну (управлінську) форму процесуальної діяльності (провадження); б) судочинську форму процесуальної діяльності (провадження) одночасно і як форму контролю за діяльністю публічної адміністрації. Спільним у адміністративній і судо- чинській процесуальній формі можна, на наш погляд, вважати сферу відносин — публічне (державне і громадське) управління. Адміністративна процедура та адміністративні послуги: Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Авт.-упоряд. В. П. Тимощук. — К.: Факт, 2003. — С. 17. Г л а в а 1 22 Підсумовуючи викладене, можна вважати, що предмет адміністративного процесуального права становить система суспільних правовідносини, які виникають між органом владних повнова- жень, їх посадовими особами, судом, з одного боку, та фізичними чи юридичними особами, з іншого, щодо визнання, реалізації і захисту прав і законних інтересів особи і держави у сфері публічних відносин та розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, визна- ченому адміністративним процесуальним законодавством. 1.3. Метод адміністративного процесуального права У теорії права під методом регулювання суспільних відно- син розуміють поєднання (сукупність) прийомів, способів, операцій юридичного впливу на суб’єктів правовідносин. В усіх галузях права з регулятивною метою використовуються такі узагальнюючі засоби як приписи, заборони, дозволи. Про- те кожна галузь права послуговується все ж таки сукупністю засобів правового впливу, притаманних тільки для неї . Метод правового регулювання визначається предметом, адже що саме конкретний зміст виду суспільних відносин і впливає на обран- ня спеціальних засобів юридичного впливу, підкреслює профе- сор О. П. Орлюк . Це дійсно так. Наприклад: встановлення кола осіб, уповноважених розглядати справи про адміністра- тивні правопорушення, — статті 213—24415 КУпАП; забезпе- чення адміністративного позову — ст. 117 КАСУ; заборона від- мови в прийнятті та розгляді звернення, — ст. 7 Закону Украї- ни «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. та інші норми, пов’язані з реалізацією і захистом прав і законних інте- ресів суб’єктів відносин, сконструйовані та здійснюються пере- важно з допомогою приписів і заборон. Отже, конкретний зміст відносин щодо розгляду і вирішен- ня індивідуальних адміністративних справ вимагає чіткого і повного правового врегулювання діяльності уповноважених на те компетентних органів та встановлення певної обов’язкової процесуальної форми здійснення цієї діяльності. Під процесу- альною формою, як зазначає А. М. Колодій, розуміють систему Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т.— М.: Юрид. лит., 1981. — Т. 1. — С. 295. Орлюк О. П. Теоретичні питання банківського права і банківського законодавства. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — C. 12. 23 Поняття адміністративного процесуального права України передбачених процесуальним правом юридичних засобів, від- носин і дій, за допомогою яких урегульовуються всі питання, що виникають в юридичному процесі . Процесуальна форма є невід’ємною стороною адміністра- тивного процесуального права взагалі та адміністративних про- ваджень зокрема. Діяльність органів владних повноважень, їх посадових осіб, а також адміністративного суду, що уособлює зміст і спрямованість діяльності держави щодо реалізації і за- хисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, регулюється як адміністративним та іншими матеріальними га- лузями права, так і нормами адміністративного процесуального права. Поцесуальна форма характеризується принаймні двома оз- наками: а) виступає як правова форма діяльності органів влад- них повноважень, їх посадових осіб та суду, а також інших суб’єктів адміністративних проваджень щодо розгляду і вирі- шення адміністративної справи; б) утворює врегульований обов’язковий правовий режим провадження у адміністратив- них справах, а також встановлює певний ступінь урегульова- ності та напруженості процедури. Правовий режим охоплює принципи, способи та гарантії забезпечення адміністративно- процесуальної діяльності, а також правовий статус суб’єктів адміністративного процесу. В процесуальній формі знаходить своє вираження зміст ад- міністративних проваджень. Законодавець встановлює порядок розгляду адміністративних справ, за яким забезпечується від- повідальність держави перед людиною за свою діяльність та утвердження прав і свобод людини. Процесуальна форма: — забезпечує умови послідовного втілення в життя консти- туційних принципів державного управління та адміністратив- ного судочинства; — створює стабільний, стійкий, юридично визначений ре- жим провадження при розгляді і вирішенні індивідуальних ад- міністративних справ; — містить гарантії прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; — створює умови, що забезпечують повноту, всебічність і об’єктивність розгляду індивідуальних справ, а також встанов- лення істини, правильне і справедливе застосування закону; Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Iнтер, 1998. — С. 81. Г л а в а 1 24 — включає в себе заходи, що забезпечують оскарження та опротестування рішень, прийнятих при вирішенні індивідуаль- них адміністративних справ; — зобов’язує розглядати і вирішувати адміністративні спра- ви відповідно до норм матеріального і процесуального права. Отже, процесуальна форма характеризується, як правило, відносинами влади і підпорядкування. Права та обов’язки учас- ників (суб’єктів) адміністративних процесуальних відносин, що складають їх предмет, визначаються нормативними актами і не можуть змінюватися на розсуд учасників, що є ознакою імпе- ративного методу регулювання у всіх його формах . Разом із тим, з метою створення реальних можливостей для фізичних і юридичних осіб щодо юридичного захисту своїх прав та рівних прав стосовно належної поведінки з боку органу влад- них повноважень у багатьох випадках застосовуються не тільки методи прямих приписів, а й засоби непрямого впливу, дозволів (наприклад, узгодження, спільний розгляд і обговорення тих чи інших питань, урахування майнових інтересів тощо), розрахо- вані на рівність сторін. Це яскраво виявляється у провадженнях за заявою чи скаргою, провадженнях з адміністративного судо- чинства. Закріплені в Кодексі адміністративного судочинства України принципи — рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом (ст. 10); змагальність сторін, дис- позитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі — безпосередньо передбачають застосування в процесуальній діяльності засобів диспозитивного методу регулювання. Таким чином, за змістом метод адміністративно-процесу- ального права є синтезованим, тобто імперативно-диспозитив- ним, сутність якого може бути зведена до: а) встановлення пев- ного порядку здійснення процесуальних дій; б) заборони пев- них дій; в) надання можливості вибору одного із варіантів належної поведінки; г) надання можливості діяти за своїм ба- жанням . У цьому зв’язку за методом правового регулювання адміністративне процесуальне право має риси, притаманні ад- міністративному праву та деяким іншим галузям права, оскіль- ки переважна більшість галузей права використовують поєд- нання імперативного та диспозитивного методів (наприклад, Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К.: Видавничий Дім «Iн Юре», 2002. — С. 68—70. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під- ручник. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — C. 38. 25 Поняття адміністративного процесуального права України фінансове, земельне, цивільне процесуальне, кримінально- процесуальне, господарське, транспортне та інші галузі права). Проте це не позбавляє адміністративне процесуальне право статусу окремої самостійної галузі права. Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що під методом адміністративного процесуального права слід розуміти сис- тему закріплених юридичними нормами прийомів та засобів впли- ву на предмет суспільних відносин в процесуальній формі, за допо- могою яких створюються порядок і умови для реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, держави та розгляду і вирішення індивідуальних адміністратив- них справ. 1.4. Принципи адміністративного процесуального права та адміністративного процесу Регулятивні властивості принципів права, незважаючи на їх абстрактний характер, без перебільшення потрібно віднести до основних найзагальніших вихідних положень, засобів, правил, що визначають природу і соціальну сутність юридичного яви- ща. Саме виникнення принципів права як загальносоціальних, зазначає А. М. Колодій, є необхідною умовою наступного їх закріплення у вигляді юридичних принципів і норм . Їх форму- вання і правове закріплення відбувається під впливом економі- ки, політики, моралі, ідеології, стану суспільного життя тощо. Такі категорії як добро, честь, совість, гідність, справедливість у всіх їх проявах є критеріями оцінки поведінки людей і знахо- дять своє відображення у нормах права, закріплюються ними і набувають сили закону, виконання їх є обов’язковим для усіх учасників суспільних відносин. У теорії права принципи юридичного процесу розглядають- ся з точки співвідношення матеріального і процесуального права, що значною мірою визначає їх сутність . Проте в юри- дичній літературі принципи адміністративного процесуального права як окремої галузі права не досліджувалися. Звичайна річ, адже адміністративний процес до цього часу на доктринально- му рівні науковці відносять до системи адміністративного пра- Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Iнтер, 1998. — C. 11. Там само. — С. 87—91. Г л а в а 1 26 ва. Тому основні дослідження з цього питання розглядаються в контексті принципів адміністративного права , державного уп- равління та окремих адміністративних проваджень . Спроба О. В. Кузьменко розглянути принципи адміністративного про- цесуального права у своїй ґрунтовній роботі «Теоретичні засади адміністративного процесу» закінчилася, на жаль, системним аналізом принципів адміністративних проваджень, тобто принципів діяльності суб’єктів владних повноважень, які названі адміністративно-процесуальними принципами . На наше глибоке переконання, не можна ототожнювати принципи галузі права, за якими формується і функціонує сис- |
| Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних... |
| БІРЖОВЕ ПРАВО Рекомендовано Міністерством освіти і науки України... ... |
Реферат На тему: СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч. Посіб. К.: Юрінком інтер, 1999. 576 с |
| О. С. Мазур ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для вищих навчальних закладів |
П. С. Дудик Комунікативно- стилістичні якості мовлення Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
| КОНКУРЕНТНЕ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Й як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ^ (лист №14/18.... |
В.І., Слободяник Н. П. ЛОГІСТИКА Рекомендовано Міністерством освіти... Викладення теоретичного матеріалу підкріплюється прикладами, контрольними запитаннями, тестами, термінологічним словником |
| ББК Ш 141. 14 9 ... |
Робоча Програма та методичні рекомендації з педагогічної практики... Положення про проведення практики студентами вищих навчальних закладів України, на підставі Програми педагогічної практики для педагогічних... |