НА ТЛІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ
|
|
Скачати 5.92 Mb.
|
|
42 І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ р  еспубліки. Народне віче, у якому мав право брати участь кожний голова родини, міг скликати кожний громадянин, вдаривши у Вічовий дзвін.Новгородська Республіка мала назву "Свята Софія", тому що іменем її схвалювалися закони і підписувалися міжнародні угоди. Республіка Свята Софія проіснувала до 1580 року, коли один з кровожерливих збирачів "земли русской" Іван Грозний загарбав Новгород, вирізав майже всіх його жителів (опричники п'ять тижнів мордували населення), наказав відшмагати батогами Вічовий дзвін і перевіз його до Москви, щоб він більше не скликав новгородців на дворище Ярослава, місце збору Народного віча. Віча в інших містах Русі могли скликатися для вирішення будь-яких проблем державного управління. В них мали право брати участь всі вільні громадяни, а підневільні (холопи, закупи, жінки і неповнолітні) на них не допускалися. У Літописі є багато вказівок на рішення віч. Так у 983 році віче із "бояр і старців" вирішило принести жертву поганським богам, а віче із бояр, старців і "людей" у 987 році розглядало питання про віру і вирішило послати послів до різних країн, щоб дізнатися про кращу віру. Князь також брав участь у вічах, тому їх можна вважати загальнонародною владою. Проте очевидно, що громадяни з пригородів, особливо далеких, не мали можливості брати участь у вічах. Віче було формою справжнього народовладдя. Воно вирішувало найважливіші державні справи. Микола Костомаров писав: "Віче встановлювало рішення по управлінню, договори з князями та іншими землями, оголошувало війни, заключало мир, закликало князів, вибирало владик, робило розпорядження про збір війська і про захист країни, віддавало на власність або у "кормленіє" землі, опреділяло торгівельні права і якість монети, встановлювало правила й закони - було отже законодавчою владою, а разом з тим і судовою, особливо у справах, що торкалися громадянських прав ". Віча мали право знімати і призначати князя, яке признавалося самими князями, тому що вони постійно боролися за контроль над волостями і шукали підтримки у населення. За традицією, в народі 43      СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІбуло сильним переконання, що всі проблеми суспільного життя можуть бути вирішені новим "добрим" князем. Тож місцеві громади шукали гарантій свого благополуччя і ефективного врядування не в законах, а в особі доброго князя. В історії ми знаходимо багато підтверджень цьому: в 1068 році віче Києва вигнало великого князя Ізяслава і запросило на князювання Всеслава, у 1113 році покликало на Київський стіл Володимира Мономаха, а у 1146 році - Ізяслава; віче Чернігова у 1078 році усунуло князя Всеволода і обрало Олега Святославовича. В такій ситуації для убезпечення свого правління князь вимушений був догоджати своїм підданим, а правління згідно з державними інтересами відходило на другий план. Іноді вони наймали за-' морську дружину чи дружину з кочівних племен, наприклад, чорних клобуків для захисту своєї влади. В цьому аспекті віче мало негативні наслідки для зміцнення державного правління слов'янських народів, особливо з огляду на те, що централізована влада в європейських країнах поступово зміцнювалась і сприяла суспільному й економічному розвиткові. Очевидно, на відміну від народних зборів Афін чи Риму, віча мали слабку організаційну структуру, принаймні жоден літопис не наводить будь-яких правил їх проведення. Зазвичай, окремі громадяни не відстоювали свою гідність, а покладалися на милість доброго князя. Одним з наслідків цього було те, що рабство у вигляді кріпосного права проіснувало в Російській імперії до середини XIX століття і було ліквідовано не в результаті громадянської акції, а в результаті рішення "доброго" царя Олександра Визволителя. Постійно діючою інституцією при князі була Боярська дума, до складу якої входило 10-15 бояр, що допомагали князеві управляти державою і отримували найвищі адміністративні та військові посади. Дума відала питаннями оголошення війни, укладення миру і прийняття нових законів. Це не була постійно діюча установа, бо князь запрошував бояр за власним бажанням і вибором, а її склад і діяльність не регламентувалися жодним законом. Особливими повноваженнями володіла лише Боярська рада Галицько-Волинського князівства. Вона скликалася за ініціативою 44 І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ с амих бояр. Князь не міг видати жодного законодавчого акту без згоди Боярської ради, тому вона фактично була основним органом державного управління в князівстві.Законодавча основа управління державою часів княжої доби зафіксовані у "Руській Правді", що була складена у XI ст. В цьому документі зафіксовані норми звичаєвого права, навіть право кривавої помсти, проте смертної кари за вироком суду не передбачалося. Основні статті "Руської правди" були направлені на захист життя і честі знаті, захист землеволодіння, слуг князя та збирачів податків. За більшість злочинів це зведення законів тієї доби передбачало покарання у вигляді штрафів на користь князя ("віра"), а також на користь потерпілого ("головщина"). 1.2.2. Представницька влада часів Великого князівства Литовського Під час татаро-монгольської навали давньоруський устрій зберігся тільки в Галичині (князь Данило отримав право на володіння Галичиною у Золотої Орди). Переяславщина позбавилася князів і, очевидно, підпала під пряме ханське правління. Чернігівщина подрібнилася на малі князівства: Трубчеськ, Стародуб, Брянськ, Путивль, Рильськ і пізніше стала здобиччю Москви. Київська земля була закріплена спочатку за Ярославом Суздальським, потім управлялася безпосередньо ханським баскаком і маловідомими князями (у 1300 році київский митрополит Максим "не стерпя татарського насилья" переїхав до Суздаля). За літописом, Київська і Переяславська землі в 1360 році були захоплені литовським князем Ольгердом. А після окупації Литвою Поділля вже практично вся Україна підпала під владу Ольгерда, який на чолі литовсько-руського війська у 1362 році біля Синіх Вод розгромив військо Золотої Орди. Ольгерд перед смертю вихрестився за православним обрядом і Вільно9 стало столицею литовсько-руської держави, яка обєднувала землі Литви, Білорусії і України. За своїм устроєм це була конфедеративна держава. В ній встановилися переважно давньоруські порядки. Судова і податкова сис- 9  Сьогодні - Вільнюс, столиця Литви45     СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІтеми організувалися за прикладом аналогічних систем руських князівств. На протязі кінця ХІУ-ХУІ століть держава поступово зміцнювалась. За князя Вітовта татарський хан Тохтамиш зрікся прав на руські землі і держава почала зростати і розбудовуватись. В усті Дніпра була збудована фортеця святого Івана, а ще одна фортеця була зведена біля сучасного Білгорода; на місці сучасної Одеси було засновано порт, через який до Візантії вивозили хліб. Про міць держави свідчить перемога у союзі з Польщею в 1410 році у Грюнвальдській битві над Тевтонським орденом. Литовсько-Руську державу очолював Великий князь, який уособлював законодавчу, виконавчу і судову влади. З середини XV * століття влада Великого князя обмежувалася Пани-Радою, до якої входили і нащадки українських удільних князів (Радивили, Ост-рожські, Сапіги, Вишневецькі, Чарторийські, Збаражські, Ружинські, Сангушки, Любецькі, Добровицькі, Порицькі, Сокольські, Ма-сальські - всі нащадки Рюрика), бояри і духовні ієрархи. У1492 році Пани-Рада видала спеціальну постанову, за якою влада Великого князя була обмежена, а на початку XVI століття Пани-Рада стала органом співвлади. Без неї Великий князь не міг видавати закони, вести дипломатичні переговори, організовувати військові походи. У 1507 році Пани-Рада перетворилася на Сойм. Сойм був двопалатний і складався з двох кіл:
Таким чином, влада у державі від абсолютної переходила у конституційну. Великий князь обирався виключно Соймом, Сойм мав право скликати ополчення, оголошувати війни і встановлювати нові податки. Сойм впорядкував Литовський Статут і поділив литовські і українські землі на воєводства і судові повіти. На землях України було виділено п'ять воєводств: Берестейське (Берестейський, Кобринсь- 46 І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ к  ий, Пинський і Туровський повіти), Волинське (Луцький, Володи-мирський і Кремянецький повіти), Брацлавське (Брацлавський, Вінницький і Звенигородський повіти), Підляське (Більський, Мель-ницький і Дорогочинський повіти) і Київське (Київський, Овручсь-кий, Мозирський, Житомирський, Канівський, Черкаський, Чернігівський, Новгород-Сіверський і Путивльський повіти). Воєвод призначав Великий князь, а повітових старост обирала шляхта повіту з наступним їх затвердженням князем. Шляхта повіту була об'єднана у військову хоругву під командою хорунжого, хоругви об'єднувалися у війскові з'єднання під командуванням воєвод. Головнокомандувачем війська був Великий Гетьман.У кожному повіті було три суди: земський (для вирішення маєткових справ), підкоморський (для вирішення суперечок про межі маєтків) і городський (для провадження карних справ). Сойм у 1523 році прийняв Литовський Статут, що в основному діяв на протязі існування Литовсько-Руської держави. Основою його була "Руська Правда", складена ще за Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха. Статут мав 13 розділів з 264 статтями. У 1554 році спеціальна комісія Сойму внесла зміни до Литовського Статуту, а Сойм затвердив нову його редакцію у 1566 році. Статут отримав 14 глав і 366 статей. Ця редакція була затверджена польським королем Жигимонтом II у 1588 році, після того як за рішенням Люблінського сойму (Люблінська унія), скликаного польським королем Жигимонтом II у 1569 році Литва стала автономією Польщі. Литовський Статут був основою українського законодавства до кінця 18 століття. У Литві-Русі українська мова була мовою державної канцелярії, церкви, літописання, урядового і приватного листування. З цього приводу Литовський Статут вказує: "Писар земський маєть по-руську літерами і слови руськими всі листи, виписи і назви писати, а не іним язиком і слови ". Розвиток міст Великого князівства Литовського привів до формування міщанства, якому надавалася самоуправа у формі Магде-бурського права, суть якого полягала в звільненні міського населен- 47  СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІня з-під юрисдикції урядової адміністрації. На чолі управи ставали виборні бургомістри , а на чолі суду - війти. Магдебурське право у містах Галицько-Волинської держави почало запроваджуватися на початку XIV століття. Найдавніша згадка про чинність Магдебурського права у містах відноситься до Воло-димир-Волинського (1324 рік), а найдавніша грамота, що збереглася, відноситься до 1339 року. її надав місту Сяніку Болеслав Тройде-нович. Пізніше це право отримали міста Кам'янець, Берестя (нині Брест), Київ, Кременець і Луцьк. Бургомістр міста завідував доходами і видатками міського бюджету. Війт і присяжні обиралися на все життя, або призначалися князем. Незважаючи на це, життя міщан поступово погіршувалося. За князя Вітовта почалося витіснення православної віри, а торгівля переходила до рук вірменів і євреїв. Сільське населення у Великому князівстві Литовському, як і у Русі, поділялося на вільних смердів, напіввільних закупів і невільників (полонені, народжені невільними батьками10). В 1569 році була укладена Люблінська унія, що об'єднала Велике князівство Литовське і Польщу. Вона утворилась у відповідь на татарські погроми на території України, що почалися з погромів Менглі-Гирея 1484 року, проведених на прохання московського царя Івана III. За Люблінським трактатом українські землі Волинь, Поділля, Брац-лавщина , Київщина отримали спеціальні привілеї. Всі стани урівню-валися з правами коронних громадян, а католицька і православна шляхти урівнювалися в правах. Литовський Статут залишався діючим актом. У судах та установах офіційною залишалася руська мова. З об'єднанням Литви і Польщі законодавчу функцію став виконувати Сейм. Після Люблінської унії суспільне життя в Україні почало докорінно змінюватися. У 1572 році елекційний Сейм прийняв Конституцію Речі Посполитої, якою проголошувалась дворянська республіка. Кандидатура і процедура обрання короля визначалися кон-вокаційним (безкоролівським) Сеймом, сам процес обрання відбувався на елекційному Сеймі, а приведення правителя до присяги - ш Статут князівства дозволяв судам карати засуджених неволею. Але у 1588 році невільництво було скасоване.48 І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ н а коронаційному Сеймі. Наглядовою владою над королем слугувала "Прибійна Рада" у складі 16 резидентів.Сейм був парламентом Речі Посполитої. Він мав дві палати -Сенат і Посольська ізба і збирався раз на два роки на шість тижнів. Членами Сенату були вищі посадові особи держави та вище духовенство. Члени Посольської ізби обиралися на сеймиках із шляхетного стану. Чверть депутатів делегувалася литовсько-українськими землями. За два тижні до зібрання Сейму вони збиралися у місті Слонім (тепер Гродненська область Білорусії) для розробки своєї позиції і тактики на Сеймі. Засідання Сейму починалося молитвою, після чого затверджувався регламент зборів і їх порядок денний. Сейм спочатку приймав постанови, які передавалися на розгляд Сенату і короля. В останні 5 днів роботи Сейм затверджував ті рішення, що були узгоджені Сенатом і королем. Постанови Сейму, прийняті без такої згоди, не набували сили. Постанови Сейму приймалися одностайно. У Сеймі був запроваджений принцип "НЬегшп уеіо", відповідно до якого будь-який депутат міг скасувати рішення Сейму. Це призводило до значного гальмування законодавчої роботи. Сейм Речі Посполитої постійно взаємодіяв з козацьким та місцевим самоврядуванням на українських землях, бо козацьке самоврядування признавалося Короною. Люблінська унія фактично ліквідувала конфедеративну Литовсь-ко-Руську державу, в якій українці мирно жили понад 200 років з 1360 по 1569 роки. Після передачі українських земель під юрисдикцію Польщі почався планомірний наступ на права української шляхти та українських громадян. Через 50 років це спричинило козацькі війни з Короною. Аналіз діяльності віч, Боярської ради, Пани-Ради, Сойму та Сейму дає підстави стверджувати, що вони стали базою для розвитку і закріплення традицій парламентаризму в Україні. Таке твердження є закономірнимі в порівняльному аспекті з європейськими країнами, тому що і в країнах Європи часів Х-ХІУ століття ми спостерігаємо схожі протопарламентські інституції (ради при королях іспанців, франків, англійців, угорців), які пізніше перетворилися у парламентські представницькі органи. 49       СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ |
Схожі:
| Урок з художньої культури 10 клас України за польсько-литовської доби; показати місце культури України на тлі тогочасних явищ світового мистецтва; розвивати уміння... |
Кодекс є результатом спільної та тривалої роботи практично усіх центральних... ... |
| ВСТУП Розділ І. Духовний портрет Василя Симоненка на тлі тоталітарної доби с. 7 – 35 |
Встановлення нового світового порядку під впливом глобалізації Основним призначенням глобальної кризи є встановлення «нового світового порядку». Під «новим світовим порядком» розуміється встановлення... |
| МИТРОФАНОВ У гостросюжетному романі відомого американського письменника Стівена Кінга неймовірна, фантастична доля героя, що внаслідок тяжкої... |
Центральна районна бібліотека Методично-бібліографічний відділ З... Бібліотека – моя доля: з досвіду роботи / Долинська ЦРБ, метод бібліогр від.; уклад. З. В. Тарантюк, Н. П. Кушнірчук, відп за вип.... |
| Світове господарство. Основні системи світового господарства |
Світове господарство. Основні системи світового господарства |
| Тема. Це дівчина не просто так Маруся Це голос наш. Це пісня. Це душа. /Психологічно вірогідний портрет Марусі Чурай на тлі конкретної історичної дійсності через ставлення... |
1. Травестія як форма засвоєння культурної традиції «Енеїда» Івана Котляревського, в основу якої покладена героїчна поема Верґілія, героїв якої (з богами включно) Іван Котляревський... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua