НА ТЛІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ

Скачати 5.92 Mb.

Назва	НА ТЛІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ
Сторінка	1/54
Дата	03.04.2013
Розмір	5.92 Mb.
Тип	Книга

bibl.com.ua > Право > Книга

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 54

ПАВЛО КИСЛИЙ, ЧАРЛЬ ЗВАЙЗ

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

НА ТЛІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ

КИЇВ

Абріс 2000 р.

ББК 67.9 (4УКР) 300.6 К44

Ця публікація здійснена за підтримки Програми сприяння парламентові України, яка фінінсується Агентством США з міжнародного розвитку (ІІ5АШ) в Україні через бюро СЮ5Т відповідно до угоди № 121-А-00-97-09003-00.

Позиція авторів може не співпадати з позицією ШАГО.

Кислий, Павло, Вайз, Чарльз.

Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду. - К.: Абрис, 2000. - 414 с. - Бібліогр.: с.397-407. I5ВN 966-531-104-2

Книга охоплює широке коло проблем, які вирішує парламент у державному будівництві, становленні демократії, заохоченні народу до управління державою через своїх представників - депутатів. Викладення всіх питань ведеться через призму діяльності Верховної Ради України з залученням матеріалів стосовно діяльності Конгресу Сполучених Штатів Америки та парламентів країн Європи. У книзі зроблена спроба розглянути весь спектр проблем, пов'язаних із практичною діяльністю парламенту, який є гарантом демократичного устрою держави. Призначена для студентів гуманітарних вузів, аспірантів, наукових працівників, працівників державного управління, народних депутатів, їх помічників, а також виборців.

РЕЦЕНЗЕНТ

А. П. Засць

доктор юридичних наук,

перший заступник керівника Науково-експертного управління Секретаріату Верховної Ради України

ЛІТЕРАТУРНИЙ РЕДАКТОР Е. Р. Рахімкулов,

Науковий співробітник університету штату Індіана, США

966-531-104-2

2000, Програма сприяння парламентові України

ПЕРЕДМОВА

ПЕРЕДМОВА

Парламент - це виборний колегіальний орган, який має переважні права у сфері законотворчості. Завдяки парламенту у країні створюються, розвиваються і зберігаються демократичні форми правління.Роль парламенту в житті суспільства кожної країни є різною. Проте у діяльності парламентів світу є багато спільного, що заслуговує на вивчення і використання набутого досвіду в діяльності інших законодавчих органів.

Перш за все слід усвідомити, що ідеали справедливості, природних прав і свобод людини можуть бути втілені у життя тільки тоді, коли держава базується на принципах народовладдя і розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Ці принципи, вперше проголошені Ш.Монтеск'є і Е.Сієсом, були зафіксовані у Конституції США, прийнятій у 1787 році. Вони стали наріжним каменем для конституцій країн Європи, що створювалися в результаті буржуазних революцій XIX століття. Як показав досвід держав розвинутої демократії, саме парламенти є підвалиною демократичних свобод суспільства, ефективними інституціями, що протидіють узурпації влади однією особою чи групою осіб.Парламенти є центром ідеологічної сфери, ареною для постійних дебатів щодо суспільно-політичного устрою держави, на якій партійні лідери та суспільні діячі мають можливість постійно переконувати виборців у необхідності змін у відповідності до своїх програм, щоб в результаті демократичної боротьби отримати владу із рук народу.

У цьому плані діяльність Верховної Ради України дещо відрізняється від діяльності парламентів країн розвинутої демократії. Якщо в останніх боротьба йде навколо вдосконалення існуючих суспільних відносин, покращення економічного та екологічного стану держави тощо, то у Верховній Раді ідеологічні дебати спрямовані на становлення нових суспільних та владних відносин в умовах широкомасштабних політичних, економічних та соціальних перетворень. Однією з характерних рис цього процесу є намагання представників лівих партій повернутися до старого суспільного ладу.

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

Парламент виконує різні функції залежно від того, чи це країна з президентською, чи парламентською формою правління. Громадяни повинні усвідомлювати це при обранні своїх представників до основного законодавчого органу. За президентської форми правління, взірцем якої можуть бути США, парламент не тільки виконує законодавчі функції, але й відіграє значну політичну роль у системі владних відносин. У країнах з парламентською формою правління, взірцем якої може слугувати Великобританія (конституційна монархія), парламент формує уряд, але досить часто останній до певної ступені контролює діяльність законодавчого органу через партійну більшість, що сформувала цей уряд.

Різняться також функції законодавчого органу у країнах з однопалатним і двопалатним парламентами. Двопалатні парламенти притаманні державам з федеральним устроєм, де одна з палат уособлює інтереси суб'єктів федерації, як це має місце, наприклад, у Великобританії, Індії, Італії, Німеччині, Франції тощо. Але й тут серед схожих суспільних систем не існує повністю ідентичних парламентських інституцій. Так, за конституцією Німеччини Бундесрат не є палатою парламенту, хоча без нього законодавча функція неможли-ва.Після падіння соціалістичних режимів у країнах Східної Європи двопалатні парламенти були створені у Польщі, Румунії, Словенії та Чехії, де проходять схожі з українськими процеси трансформації суспільно-політичного устрою.

Однопалатні парламенти притаманні унітарним країнам. Введення в деяких унітарних країнах двопалатної парламентської системи не виправдало себе з точки зору представництва та ефективності законодавчої діяльності. З одного боку, унітарний державний устрій фактично передбачає дублювання представницьких функцій депутатами за умови існування двопалатного парламенту. Це пояснюється тим, що адміністративний поділ країни не грунтується на окремості інтересів громадян, що проживають на території будь-якої адміністративно-територіальної одиниці, якщо лише ці громадяни не об'єднані у спільноту за етнічними чи історичними ознаками. Представництво інтересів громадян в законодавчому органі в такому випадку може повністю забезпечуватися правом, що визначає де-

ПЕРЕДМОВА

мократичну процедуру вибору депутата у цей орган незалежно від адміністративно-територіальної одиниці.

З іншого боку, ефективність законотворчого процесу залежить не стільки від структури парламенту, скільки від організації його діяльності і фахової підготовки його складу. Так, парламенти Греції, Данії, Португалії і Швеції після експерименту із двопалатною системою вернулися до однопалатності.

Однак дискусія щодо відповідності двопалатної системи унітарному державному устрою не обмежується лише питаннями законотворчої ефективності чи демократичного характеру системи представництва. Так, Ш.Монтеск'є передбачав двопалатну систему в унітарній державі, мотивуючи це тим, що одна з палат представляла б народ, а друга - аристократію за походженням. В сучасних політологічних дискусіях розглядаються також питання економічної доцільності однопалатного на противагу двопалатному парламенту, повнокровне забезпечення прав національних меншин та регіонів тощо.

Інколи система обрання депутатів у двопалатний парламент може не обумовлюватись основним законом країни, конституцією. Так, в Ісландії і Норвегії дві палати формуються після проведення загальних парламентських виборів. Щодо кількісного складу, він також може варіюватися і певним чином залежить від чисельності населення окремої країни. Найчисельнішим у світі є парламент Китаю, де Всеки-тайські збори народних представників нараховують 3000 депутатів.

Правові норми функціонування парламентів обумовлюються конституцією, регламентом законодавчого органу, а також законами. Сутність парламентського права можна визначити так: Парламентське право - це сукупність нормативно-правових актів і положень, що обумовлюють порядок формування та засади організації парламенту країни, права і обов'язки його складових ланок та депутатів з метою створення ефективного законодавчого поля, що спрямоване на утвердження політико-пра-вового статусу людини як громадянина цього суспільства, засад державного та суспільного ладу, і яке визначає засади взаємовідносин законодавчого органу з іншими державними органами, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами і органі-

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

заціями незалежно від форм власності, а також їх посадовими та службовими особами.

Базовими документами парламентського права є Конституція держави, Регламент парламенту (внутрішня конституція законодавчого органу), законодавчі акти, що регулюють діяльність парламенту, як наприклад, закони "Про комітети і комісії парламенту", "Про фракції у парламенті", "Про статус депутатів", а також рішення Конституційного (Верховного) Суду про відповідність законів та інших правових актів парламенту Конституції держави.

У різних країнах норми парламентського права є різними, як відрізняються і конституційні засади суспільного ладу. Вони виробляються на основі Конституції держави, що існує, як правило, у вигляді єдиного нормативного акту, або у вигляді низки законів, як це має місце у Великобританії, де перший закон Конституції, "Магна Карта" ("Велика хартія вольностей"), був прийнятий ще у 1215 році, а останній - у 1985 році ("Закон про місцеве правління"). Проте відмінності норм парламентського права у демократичних суспільствах не змінюють основної суті відносин держави і суспільства, що обумовлюють поняття парламентаризму.

Залучення громадян до управління спільнотою відоме з далекої давнини, з часів об'єднання родів у племена і утворення первісних держав. Елементи народовладдя оспівані ще в епосах Гомера. Перші достовірні відомості про участь народних зборів в управлінні державами стародавньої Греції датуються 1300-м роком до н.е. Вже в 1045 році до н.е. вищим органом влади Афін стали Народні збори. Пізніше в Римі, у 509 році до н.е., після вбивства останнього царя Тарквінія Гордого влада перейшла до народних зборів (центуріат-них і трибутних), виборних магістратів і Сенату.

На прикладі Республіканського Риму та інших стародавніх державних об'єднань можна прослідкувати тенденцію розвитку управління суспільством як постійну боротьбу між демократичними і теократичними формами правління. На перших етапах розвитку цивілізованого суспільства пряма демократія часів племінних об'єднань змінювалась деспотичною владою, яка згодом поступово, хоча й непослідовно, набувала демократичних ознак.Однак процеси розвит-

ПЕРЕДМОВА

ку суспільства у напрямку становлення демократичних форм правління неодноразово припинялися, чи навіть регресували. Яскравим підтвердженням цього є приклад Німеччини 1933-го року, коли на тлі затяжної світової економічної кризи відносно демократичний режим змінився націнал-соціалізмом.

В Європі процеси поступового становлення демократії розпочалися з ХП-го століття у формі зборів громадян (комуни в Італії) чи королівських зібрань (кортеси в Іспанії, Генеральні штати у Франції, Великі королівські ради в Англії). Англійські королівські зібрання у 1258 році стали зватися "парламентом", а з 1295 року почали діяти як постійний представницький орган.Право англійського парламенту подавати петиції королю розширилося в XV сторіччі до права видавати закони і здійснювати певний контроль за діяльністю короля і уряду. Еволюція англійського парламенту призвела до того, що законодавчий орган Англії довгий час був взірцем для інших європейських парламентів, що виникли на етапі буржуазних революцій XVII - XVIII ст.

Перехід від теократії до демократичних форм правління, без сумніву, пов'язаний з економічним прогресом і суспільним розвитком впродовж XV - XX сторіч, а також є наслідком процесів, спрямованих на поглиблення розуміння громадянами своєї ролі в державному управлінні і усвідомленні ними відповідальності за стан справ у суспільстві. Однак, для поступального розвитку демократії цього недостатньо.

Становлення та розвиток демократичного устрою базується на визначенні чітких законодавчих норм, що захищають демократію. Як показують події XX ст., в часи економічних та суспільних криз нестійкий демократичний режим може стати заручником ідеології, етнічної винятковості і месіанства нації, що в наслідку може сприяти встановленню тривалих диктаторських режимів. Однією з противаг цьому є розвиток стабільних і ефективних демократичних інститутів, одним з яких є незалежність гілок влади, закріплена в конституції країни. Однак термін "незалежність" у цьому контексті означає не повну функціональну автономію, а таку систему, за якої кожній з гілок влади надана можливість ефективного контролю за діями інших.

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

В Україні, у зв'язку з втратою державності на початку XX століття, парламентаризм не мав можливості сталого розвитку. Але й до того періоди державності часто змінювалися тривалим гнітом залежності, який все ж не міг повністю зруйнувати прагнення еліти до створення своєї держави. Ідеї Джона Локка, Жан-Жака Руссо, Шар-ля Монтеск'є сповідувалися передовими мислителями і громадськими діячами України, починаючи з декабристів, розробників "Руської правди", таємного товариства "Слов'янський союз" і Кирило -Мефодіївського братства, розробників конституцій федеральної держави, і кінчаючи розробниками конституцій з сучасними ідеями парламентаризму М.Драгомановим, М.Міхновським, М.Грушевським.

Конституційні проекти М.Драгоманова і М.Грушевського не були власне конституціями незалежної України. Це були проекти перетворення Російської імперії у федеративну державу. Вони проголошували забезпечення політичних свобод, свободу совісті, слова, друку, відокремлення церкви від держави, недоторканність особи і житла, скасування надзвичайних судів, запровадження суду присяжних. Конституція М.Драгоманова передбачала утворення двопалатного парламенту: Державної думи, члени якої обиралися по округах, і Союзної думи, члени якої обиралися обласними думами.

Україна мала трьохсотлітню державність за часів Русі, десятирічну державність за часів Козацької республіки, стодвадцятирічну напівдержавність у складі Російської імперії до знищення гетьманату, п'ятирічну державність за часів революційної доби і семидесяти-річну напівдержавність у складі СРСР.

Незалежна Україна постала 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада Української РСР 12-го скликання одностайно проголосувала за "Акт проголошення незалежності України". З цієї дати починається відлік власне парламентського правління в новоствореній державі. Пізніше, у лютому 2000 року, Верховною Радою України було прийняте рішення про зміну обчислення скликань, в результаті якого 12-е скликання стало першим. Перше скликання (12-е) було обране в результаті виборів 1990 року і працювало на постійній основі до 1994 року, перетворившись 24 серпня 1991 року на Верховну Раду України. З цього часу розпочалися процеси становлення парламентського інституту в України.

8

ПЕРЕДМОВА

До 1996 року Верховна Рада України працювала згідно з Конституцією 1978 року, до якої періодично вносилися зміни, щоб відобразити зміни політичного та суспільного характеру, що відбувалися на той час в Україні. 28 червня 1996 року Верховна Рада в результаті напружених дебатів схвалила нову Конституцію України, яка визначила місце парламенту в державному управлінні і його повноваження.

Дана книга є аналітичним викладом досягнень і прорахунків у процесі становленні парламентаризму в Україні на основі діяльності Верховної Ради України за дев'ять років (1991-1999). Для кращого розуміння динаміки розвитку і становлення Верховної Ради як парламенту автори використовують порівняльну методологію в контексті основних моментів діяльності парламентів країн розвинутої демократії, в яких парламентська практика розвивалась і вдосконалювалась на протязі багатьох століть.

Книга починається з історичного огляду становлення парламентаризму у світі загалом і становлення законодавчої влади в Україні зокрема. Діяльність Верховної Ради, парламентських комітетів та народних депутатів аналізується у порівнянні з відповідними інституціями парламентів країн розвинутої демократії з метою використання в Україні їх багаторічного досвіду. Звичайно, зарубіжний досвід не може бути зразком для прямого запозичення і бездумного копіювання, однак застосування порівняльного аналізу дозволяє його сприйняття й використання для розвитку Верховної Ради як одного з основних елементів системи державної влади в Україні.

Основою для написання книги стали матеріали Програми сприяння парламентові України, перекладені на українську мову Віктором Поліщуком, Абрамом Волошиним, Валентином Давидовим, Зіною Кравець, Людмилою Лісковською, Оленою Скрипкою, а також статті до окремих тем, які надали співробітники університету штату Індіана Тревор Браун ("Еволюція Конгресу СПІА"), Едуард Рахімкулов ("Процес прийняття закону про бюджет", "Парламент і регіони"), Ірина Хмелько ("Апарат парламентів"), Володимир Пігенко ("Проблеми утворення парламентської більшості", "Роль Глави держави у законодавчому процесі") і Світлана Свєтова ("Роль депутатів у процесі лобіюван-
І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

СТАНОВЛЕННЯ ітглп,..-

ня", "Норми депутатської етики"), за що автори книги висловлюють їм щиру подяку.

Автори висловлюють також подяку народним депутатам України Верховної Ради України 1-го скликання, працівникам Програми сприяння парламентові України Олександрові Барабашу, Леоніду Білому, Юрію Гнаткевичу, Якову Зайку, Анатолію Ткачуку, керівникам Програми Богданові Радейко і Еллі Валентайн за активні дискусії з питань організації роботи, становлення Верховної Ради України як парламенту і утвердження парламентаризму в Україні.

Автори вдячні також Голові Верховної Ради 2-го скликання Олександрові Морозу, Керівникові апарату і секретаріату Верховної Ради Леонідові Горьовому і працівникові Секретаріату Аллі Погор-єловій за сприяння плідній роботі Програми.

Автори висловлюють також особливу подяку рецензентові рукопису книги докторові юридичних наук Зайцю Анатолію Павловичу. Переважна більшість його зауважень врахована, що значно покращило структуру і зміст викладеного матеріалу.

Написанню книги сприяли також дискусії на численних семінарах, які організовувалися Програмою впродовж 1995-2000 років, обговорення з народними депутатами України, працівниками Секретаріату Верховної Ради, Інституту законодавства Верховної Ради, Інституту держави і права НАН України, Кабінету міністрів України, і Рахункової Палати. В дискусіях приймали активну участь спеціалісти парламентського права з різних країн світу. Уїльям Браун, Надія Макконел, Томас Сінклер, Аллан Розенбаум, Тревор Браун, Роберт Агранофф, Лоуренс Шродер, Кетрін Ньюкамер, Шеррі Ріккарді, Уїльям Хойнацьки, Девід Рейнгольд, Семюел Валензуела, Джон Кілер, Луїс Готроп, Наомі Кейден, Фред Бредлі, Уве Леонарді, Вольфганг Дексхаймер, Пьотр Міщук, Джіл Бистиджинські, Ганс Кречмер, Майкл Маккваєр, Крістофер Сімпсон та інші.

Початковим поштовхом до написання книги слугував курс лекцій, які прочитав Павло Кислий для пошуковців магістерського звання Українського центру правничих студій Української правничої фундації при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. 10

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 54

Схожі:

Урок з художньої культури 10 клас України за польсько-литовської доби; показати місце культури України на тлі тогочасних явищ світового мистецтва; розвивати уміння...	Кодекс є результатом спільної та тривалої роботи практично усіх центральних... ...
ВСТУП Розділ І. Духовний портрет Василя Симоненка на тлі тоталітарної доби с. 7 – 35	Встановлення нового світового порядку під впливом глобалізації Основним призначенням глобальної кризи є встановлення «нового світового порядку». Під «новим світовим порядком» розуміється встановлення...
МИТРОФАНОВ У гостросюжетному романі відомого американського письменника Стівена Кінга неймовірна, фантастична доля героя, що внаслідок тяжкої...	Центральна районна бібліотека Методично-бібліографічний відділ З... Бібліотека – моя доля: з досвіду роботи / Долинська ЦРБ, метод бібліогр від.; уклад. З. В. Тарантюк, Н. П. Кушнірчук, відп за вип....
Світове господарство. Основні системи світового господарства	Світове господарство. Основні системи світового господарства
Тема. Це дівчина не просто так Маруся Це голос наш. Це пісня. Це душа. /Психологічно вірогідний портрет Марусі Чурай на тлі конкретної історичної дійсності через ставлення...	1. Травестія як форма засвоєння культурної традиції «Енеїда» Івана Котляревського, в основу якої покладена героїчна поема Верґілія, героїв якої (з богами включно) Іван Котляревський...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання