Судова практика України
на стадії оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця
(стаття 12 Закону України «Про біженців»)
ПОСТАНОВА
іменем України
ДД.ММ.РР M-ий районний суд м. N у складі колегії суддів:
головуючого J1,
суддів: J2, J3,
при секретарі S,
з участю позивача,
представника позивача,
представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. N позов AS на рішення OMS про відмову в подальшому розгляді заяви про надання статусу біженця,
встановив:
ДД.ММ.РР AS звернувся до суду із позовом на рішення OMS про відмову в подальшому розгляді заяви про надання статусу біженця. Свою вимогу позивач мотивує тим, що OMS видано наказ №__ від ДД.ММ.РР, яким йому відмовлено в подальшому розгляді заяви про надання статусу біженця на підставі ч. 6 ст. 12 Закону України «Про біженців». Вважає дії OMS неправомірними, оскільки рішення прийняте без урахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню. Такого висновку суд дійшов з таких підстав. Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про біженців» – Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв’язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
OMS прийнято наказ, за яким підставою для відмови заявнику в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця була ч. 6 ст. 12 Закону України «Про біженців», з причини очевидної необґрунтованості заяви, тобто відсутності умов, передбачених абзацом 2 ст. 1 цього Закону.
З матеріалів справи не вбачається, що OMS вживалися заходи щодо встановлення очевидної необґрунтованості заяви та відсутності підтвердження зловживань заявником.
На підставі абзацу 2 ст. 1, ч. 6 ст. 12 та ст. 16 Закону України «Про біженців», керуючись ст.ст. 5-7, 9-11, 24, 158, 159, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 161-163 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовільнити.
Визнати рішення OMS про відмову AS в подальшому розгляді заяви про надання статусу біженця неправомірним, скасувавши наказ №__ від ДД.ММ.РР.
Зобов’язати OMS прийняти рішення про оформлення документів щодо надання статусу біженця AS.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду N-ої області в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Головуючий: суддя J1 (підпис)
Судді: суддя J2 (підпис)
суддя J3 (підпис)
Секретар S (підпис)
Печатка
ПОСТАНОВА
іменем України
ДД.ММ.РР М-ий районний суд м. N у колегіальному складі під головуванням судді J1 за участю суддів J2 і J3, розглянувши справу за адміністративним позовом AS до Державного комітету України у справах національностей та міграції на рішення про відхилення скарги на рішення OMS про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця
встановив:
Позивач просить суд скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції №__ від ДД.ММ.РР про відхилення скарги на рішення OMS про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця, посилаючись на те, що з 1993 року він проживає в Україні у м. N. Позивач стверджує, що є громадянином Автономної Республіки Абхазія Грузії і не може повернутися до країни своєї громадянської належності, оскільки там для нього існує загроза переслідування за ознаками національності.
Сторони в судове засідання з’явилися, представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач у дійсності є громадянином Грузії, куди він може повернутися, що підтверджує факт безперешкодного отримання паспорта у консульській службі Посольства Грузії в Україні, та факт його перебування у Грузії в термін з ДД.ММ.РР до ДД.ММ.РР та виїзду з її території без будь-яких перепонів. Крім того, його родичі зараз безперешкодно мешкають у м. Тбілісі, а його прийомні батьки мешкають в Автономній Республіці Абхазія Грузії.
Суд, вислухавши пояснення і доводи сторін, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент подання заяви про надання статусу біженця, ДД.ММ.РР, на території України заявник перебував на законних підставах, про що свідчить штамп прикордонної служби від ДД.ММ.РР в його паспорті.
Заявник має закордонний паспорт громадянина Грузії, виданий Консульством Грузії в м. Києві ДД.ММ.РР з терміном дії до ДД.ММ.РР.
На співбесіді в OMS AS повідомив, що країну постійного проживання залишив ДД.ММ.РР і автомобілем виїхав в Росію в м. Сочі, а звідти потягом – в Україну. У Росії залишатися не хотів, оскільки, як він пояснив, він вважає, що ця країна причетна до міжнаціонального конфлікту в Абхазії.
ДД.ММ.РР AS відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.1996 р. № 674 «Про заходи щодо надання допомоги особам, які змушені були залишити місця постійного проживання в Автономній Республіці Абхазія Грузії та прибули в Україну» було надано тимчасову довідку на проживання в Україні, термін дії якої продовжувався до ДД.ММ.РР.
На цей же термін він мав реєстрацію у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в N-ій області.
Позивач стверджує, що є громадянином Автономної Республіки Абхазія Грузії і не може повернутися до країни своєї громадянської належності, оскільки там існує загроза його життю та здоров’ю за ознаками національності.
AS є громадянином Грузії, куди він може повернутися, оскільки офіційними органами держави, громадянином якої він є, забезпечуються його права. Підтвердженням цьому є факт безперешкодного отримання паспорта у консульській службі Посольства Грузії в Україні, а також факт його перебування у Грузії в термін з ДД.ММ.РР до ДД.ММ.РР та виїзду з її території без будь-яких перепонів.
Його родичі зараз безперешкодно мешкають у м. Тбілісі, а його прийомні батьки мешкають в Автономній Республіці Абхазія Грузії.
Заявник не надав аргументованих та обґрунтованих пояснень про причини, з яких він не може повернутися в країну своєї громадянської належності, тобто у нього відсутні умови, передбачені абз. 2 статті 1 Закону України «Про біженців».
На підставі викладеного, суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення вимог позивача, а тому позов залишає без задоволення.
Керуючись ст.ст. 5-7, 9-11, 24, 158, 159, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 161-163 КАС України, Законом України «Про біженців»,
постановив:
Адміністративний позов AS залишити без задоволення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду N-ої області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 5 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: суддя J1 (підпис)
Судді: суддя J2 (підпис)
суддя J3 (підпис)
Секретар S (підпис)
печатка
Науково-практичний коментар.
Дані рішення стосуються стадії оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Дії органів міграційної служби на стадії оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця закріплені у ст.ст. 11-12 Закону України «Про біженців».
Після прийняття органом міграційної служби заяви про надання статусу біженця і до моменту прийняття рішення про оформлення документів орган міграційної служби здійснює такі дії:
– видає заявникові довідку про подання заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб56;
– протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви57 проводить співбесіду із заявником58;
– розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи;
– вимагає додаткові відомості і
– приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами:
1) які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону;
2) коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу;
3) за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
1) Якщо рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі очевидної необґрунтованості, то слід зазначити, що під час співбесіди співробітник органу міграційної служби повинен виявити очевидність необґрунтування заяви про надання статусу біженця. У разі, коли існує хоча б вірогідність того, що певна особа може піддаватися переслідуванням в країні походження, то рішення про відмову в оформленні документів щодо надання статусу біженця не може бути прийнято, і відповідно, така заява повинна бути розглянута більш детально.
Директива Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти процедур надання та скасування статусу біженця в Державах-членах» від 30 квітня 2004 року № 8771/04 зазначає, що заяви вважаються необґрунтованими:
– оскільки заявник прибув із безпечної країни походження або
– оскільки країна, яка не є Державою-членом, вважається безпечною третьою країною для заявника.
Додаток ІІ до Директиви надає визначення безпечної країни походження, а саме країна вважається безпечною, якщо виходячи із правового положення, правозастосування в демократичній системі та загальних політичних обставин, можна довести відсутність загального та тривалого переслідування (наприклад, актів фізичного та психологічного насильства, в тому числі актів сексуального насильства; правових, адміністративних, поліцейських та/або судових заходів, які самі по собі є дискримінаційними, або які здійснюються дискримінаційними засобами; судового переслідування або покарання, яке є нерозмірним або дискримінаційним; відмови в судовому задоволенні, що заподіяло нерозмірне або дискримінаційне покарання; судового переслідування або покарання за відмову виконувати військову службу, коли така служба може включати злочини або акти, що підпадають під положення, за яких статус біженця не надається (злочини проти миру, людства, військові злочини, тощо); актів, які направлені проти відповідної статі або дітей.
Під час проведення такої оцінки, серед іншого, враховується ступінь забезпечення захисту від переслідувань та неналежного поводження, за допомогою оцінки:
– відповідних законів та постанов країни, а також засобу їх застосування;
– дотримання прав та свобод, що викладені в Європейській Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та/або Міжнародному пакті про громадянські та політичні права та/або Конвенції проти катувань, зокрема, від яких не слід відступати згідно із ст. 15 Європейській Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;
– поваги принципу невислання згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року;
– забезпечення системи ефективних засобів правового захисту проти порушення зазначених прав та свобод.
Оскільки Законом України «Про біженців» встановлено, що очевидно необґрунтованими є заяви, з яких вбачається, що у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, тобто заявник не підпадає під визначення біженець, то на цій стадії розгляду, на нашу думку, слід визначити, що:
– заявник явно не відповідає критеріям біженця або
– заявник при подачі своєї заяви взагалі не навів фактів, які відносяться до визначення статусу біженця, і таке інше.
Слід зазначити, що згідно з п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
– заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
– усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
– твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
– заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;
– встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
2) У разі, коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, може бути прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Директива Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти процедур надання та скасування статусу біженця в Державах-членах» від 30 квітня 2004 року № 8771/04 зазначає, що Держави-члени можуть передбачати пріоритетність або прискорювати процедуру розгляду заяв, і в результаті, відмовляти в подальшому розгляді заяв в разі, якщо:
– заявник увів в оману органи державної влади, надав хибну інформацію або документи, або утримався від надання необхідної інформації про себе та/або громадянство, що могло би негативно вплинути на рішення або
– заявник подав іншу заяву про надання статусу біженця, зазначивши інші особисті дані
– та інше.
3) Якщо рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 Закону України «Про біженців», то слід звернути особливу увагу на формулювання абз. 7 ст. 12 Закону, а саме «якщо зазначені умови не змінилися». Перевірка цього факту, на думку авторів, не повинна бути поверховою і наявність будь-якого сумніву має бути підставою для більш детального розгляду заяви.
Виходячи із вищезазначеного, на цій стадії орган міграційної служби протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви перевіряє та досліджує матеріали та відомості, які надає особа на предмет очевидного підтвердження або спростування наданих у заяві фактів.
Рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається після встановлення відсутності очевидності необґрунтовання заяви. І лише після цього співробітник органу міграційної служби, який розглядає справу, приймає заходи щодо виявлення цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, де зазначаються підстави очевидного необґрунтування заяви, та оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, орган міграційної служби видає заявникові довідку про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця59, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб60.
Після отримання довідки про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, особа, яка подала заяву про надання статусу біженця, повертає органу міграційної служби довідку про подання особою заяви щодо надання їй статусу біженця, передає на зберігання свій національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для набуття нею статусу біженця, і отримує відповідну розписку.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про біженців» особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, має право на:
– тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу у порядку, встановленому законодавством України;
– проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців;
– правову допомогу.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, зобов'язана:
– подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця;
– у разі одержання направлення органу міграційної служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів зареєструватися у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб;
– проходити медичне обстеження на вимогу органів міграційної служби;
– з'являтися до відповідного органу міграційної служби у визначений ним строк;
– повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву, про свої виїзди за межі адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюються повноваження цього органу.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження такого рішення.
Особливо важливим для заявника (його законного представника) при отриманні такого повідомлення є необхідність звернути увагу на дату ознайомлення з повідомленням (яка, зазвичай, не співпадає з датою самого повідомлення), а також на наявність формулювань про причини відмови і роз’яснення порядку оскарження такого рішення, оскільки ці юридичні факти у подальшому мають бути враховані під час складення документів про оскарження (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про біженців»)61. Згідно з п. 2 ст. 8 Директиви Ради ЄС «Про мінімальні стандарти процедур надання та скасування статусу біженця в Державах-членах» від 30 квітня 2004 року № 8771/04 Держави-члени повинні забезпечувати заявника інформацією, яка повинна бути надана належним чином62, про результати попереднього розгляду і, якщо заява не підлягає подальшому розгляду, про причини та можливість апеляції та перегляду рішення.
У разі ухвалення органом міграційної служби рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця здійснюється подальший розгляд заяви. При цьому проводяться детальні співбесіди з метою одержання додаткової інформації та оцінки її правдивості; орган міграційної служби направляє до органів внутрішніх справ та служби безпеки запит щодо здійснення перевірки наявності обставин, за якими статус біженця не надається.
У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є підробленими або фальшивими, для встановлення особи заявника органом міграційної служби разом з відповідними органами внутрішніх справ і служби безпеки проводиться ідентифікація особи. Під ідентифікацією особи розуміють заходи, пов’язані із встановленням органами виконавчої влади особи заявника, який звернувся із заявою про надання йому статусу біженця в Україні, і не має документів, що посвідчують його особу, або такі документи підроблені або фальшиві (ч. 6 ст. 1 Закону України «Про біженців»).
Відсутність у шукача статусу біженця документів не може бути перешкодою для їх направлення до органів міграційної служби, які уповноважені вживати заходів для ідентифікації особи63.
Виконком УВКБ ООН у своєму Висновку № 93 визнає необхідність встановити та застосувати справедливі та швидкі процедури надання притулку з метою досягнення відносно швидкої ідентифікації осіб, що потребують міжнародного захисту і тих осіб, які такого захисту не потребують.
Розгляд заяви про надання статусу біженця здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. У разі потреби строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більше ніж до трьох місяців.
Працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими ч. 2 ст. 12 Закону України «Про біженців».
Орган міграційної служби разом з органами внутрішніх справ, служби безпеки здійснює перевірку наявності обставин, за якими статус біженця не надається64.
Орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про надання статусу біженця, на медичне обстеження, що проводиться у порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я65.
Обов’язкове медичне обстеження осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться за направленням органів міграційної служби Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у лікувально-профілактичних закладах, визначених Міністерством охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управліннями охорони здоров’я обласних та Севастопольської міської держадміністрації, Головним управлінням охорони здоров’я Київської міської держадміністрації.
Лікувально-профілактичний заклад проводить обов'язкове медичне обстеження особи за наявності в неї довідки про особу, стосовно якої прийняте рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Обов'язкове медичне обстеження особи здійснюють лікарі-спеціалісти:
– терапевт;
– педіатр (для дітей);
– акушер-гінеколог (для жінок).
За необхідності лікарі-спеціалісти мають право залучати лікарів інших спеціальностей.
Перелік лабораторних та функціональних обстежень включає в себе: загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс, флюорографія – для осіб старших 14 років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатись лікарями для встановлення діагнозу.
Особі також надається друкована інформація на 5-ти міжнародних мовах про можливість анонімного обстеження на ВІЛ-інфекцію66.
УВКБ ООН вважає, що особисті дані є конфіденційними та не підлягають розголошенню без згоди заінтересованої особи, включаючи дані про стан здоров’я особи. Ті, хто має доступ до інформації про стан здоров’я особи, повинні вживати необхідних заходів для забезпечення її конфіденційного характеру. Також УВКБ ООН виступає проти обов’язковго тестування на ВІЛ-інфекцію осіб, що шукають статусу біженця, біженців, вимушено переміщених осіб та інших осіб, що підпадають під компетенцію УВКБ ООН, оскільки це є відхиленням від відповідних стандартів в області захисту прав людини. Інтереси суспільної охорони здоров'я найкращим чином захищаються стимулюванням добровільних консультацій та тестування в обстановці забезпечення конфіденційності та приватності67.
Обстеження фахівців та проведення лабораторних, функціональних обстежень слід проводити з урахуванням релігійних та національних звичаїв особи (наприклад, передбачити наявність лікарів-жінок за фахом акушер-гінеколог та дерматовенеролог, провести співбесіду лікаря-спеціаліста з особою щодо роз'яснення встановлених способів огляду пацієнтів та відбору біоматеріалів на лабораторні обстеження).
Документи, отримані або підготовлені органом міграційної служби під час розгляду заяви, долучаються до особової справи заявника. Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про надання їй статусу біженця, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо надання або відмови у наданні статусу біженця.
Особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.
Розгляд заяви про надання статусу біженця за відповідним клопотанням заявника може бути припинений.
|