Передмова

Скачати 2.09 Mb.

Назва	Передмова
Сторінка	2/18
Дата	22.02.2016
Розмір	2.09 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 18

Список умовних позначень

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV^¹ (далі – КАС) та ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 р. № 3262-IV^² кожен має право знайомитися в установленому законодавством порядку із судовими рішеннями у будь-якій розглянутій у відкритому судовому засіданні справі, які набрали законної сили. Це право може бути обмежено відповідно до закону в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації про особу, державної чи іншої таємниці, що охороняється законом. Враховуючи особливе положення шукача статусу біженця, ми пропонуємо такий список умовних позначень:
Заявник – AS (з англ. asylum seeker – шукач статусу біженця);
Орган міграційної служби (включаючи сектори, відділи і управління національностей та міграції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також управління (відділи) міграційної служби після реорганізації з 1 січня 2005 року) – OMS;
№ __.– рішення OMS;
Суддя – J;
Секретар судового засідання – S;
M-ий районний суд – місцевий районний суд;
м. N – місто;
ДД.ММ.РР – день, місяць, рік.

Загальні положення

Процедура надання статусу біженця в Україні

Відповідно до Закону України «Про біженців» (з наступними змінами та доповненнями) від 21.06.2001 р. № 2557-ІІІ^³ біженець це – особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконаннь перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Для того, щоб Україна визнала особу біженцем, така особа повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявою про надання статусу біженця. Процедуру визначення статусу біженця можна розділити на декілька стадій:

1) доступ біженця до території держави притулку (ст. 31 Конвенції про статус біженців 1951 р.);

2) порушення клопотання про надання статусу біженця (ст. 9 Закону України «Про біженців»);

3) оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця (ст. 11–12 Закону України «Про біженців»);

4) прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця (ст. 13–14 Закону України «Про біженців»).

Запровадження у міжнародному праві вимог до процедури надання статусу біженця має на меті, перш за все, захист життя та свободи шукача статусу біженця, а також допомогу державам у виконанні міжнародних зобов’язань відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 р.^⁴ та інших міжнародних документів про права людини. Виходячи з цього, процедура не повинна ґрунтуватися на недовірі, залякуванні або методах, орієнтованих на відмову в наданні притулку^⁵, аби особа, яка звернулась за захистом, не потрапляла в ситуацію, за якої її права будуть порушені. Необґрунтоване або помилкове рішення може поставити під загрозу життя або свободу заявника, піддати його ризику застосування катувань, інших видів жорстокого або таких, що принижують гідність, поводженню чи покаранню. Крім того, процедура повинна містити певні гарантії, що має знаходити відображення в її змісті.

Питання доступу шукачів притулку до процедур надання статусу біженця є об’єктом пильної уваги, насамперед УВКБ ООН, а також предметом регіонального міжнародного співробітництва у справах біженців та шукачів притулку, проявом якого є, зокрема, співробітництво України з Європейським Союзом щодо реалізації Договору про партнерство і співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ, де передбачені загальні заходи в міграційній сфері та наданні притулку. Проблеми ефективності систем притулку, починаючи від процесу в’їзду до можливості прийняття довготермінових рішень щодо біженців, постійно розглядаються також Радою Європи, Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Європейською Радою з питань біженців та вигнанців (ECRE)^⁶, Міжнародною організацією з міграції (МОМ).

Доступ є визначальним у забезпеченні поваги до фундаментального принципу у правовому статусі біженців – принципу невислання (ст. 33 Конвенції про статус біженців 1951 р.), що передбачає право будь-якої особи бути прийнятою на території держави та не зазнавати примусового повернення чи вислання в ситуації, що може поставити під загрозу її життя або свободу. Виконком УВКБ у Висновку № 6 (XXVIII) – 1977 підтверджує фундаментальне значення дотримання принципу невислання (як на кордоні, так і на території держави) тих осіб, які можуть бути піддані переслідуванню у випадку повернення до країни свого походження, незалежно від того, отримали вони чи не отримали формальне визнання як біженці.

Отже, надання статусу біженця пов’язане, перш за все, з допуском (в’їздом) шукача статусу біженця на територію держави, але цим не завершується. Поява зацікавленої особи на кордоні іноземної держави (незалежно від того законно чи незаконно було здійснено перетин кордону) є формальною можливістю звернутися та порушити процедуру надання статусу біженця. Держава не має права перешкоджати особі у можливості цього звернення, проте, як суверен, визначає порядок та підстави надання або відмови у наданні притулку. За наявності підстав особа може просити про надання статусу біженця, проте надання такого статусу є прерогативою держави. Саме так зазначено у ч. 2 ст. 26 Конституції України: притулок «може бути надано» державою.

Як бачимо, у питаннях перетину державного кордону у пошуках притулку на правовий статус біженця впливає суверенітет держав і пов’язані з ним принципи територіального верховенства та самозбереження, а з іншого – гуманітарні принципи загального міжнародного права та норми міжнародних договорів про права людини. До цього слід додати, що розвиток норм міжнародного права, що регулюють статус біженця, не завершено і ці норми, зокрема, не завжди здатні забезпечувати необхідне регулювання надзвичайних ситуацій. Усе це відображається на режимних особливостях, які держави запроваджують на своїх кордонах^⁷.

Таким чином, доступ до території держави притулку є умовою первинного захисту шукача статусу біженця і наперед не визначає чи отримає він у майбутньому статус біженця. Цю логіку покладено в основу міжнародно-правового підходу до захисту прав біженців і йому має відповідати українське законодавство. Розглянемо це докладніше.

Можна вважати загальновизнаним, що примусове повернення біженців, визнаних третіми країнами, до країни, де вони обґрунтовано побоюються переслідування або наражатимуться на ризик катувань, суперечить національному праву України^⁸, міжнародному звичаєвому та конвенційному праву. Відповідно до чинного міжнародного права, і перш за все Конвенції про статус біженців 1951 р., держави, що визнали цей документ, взяли на себе зобов’язання надавати захист біженцям і уникати їх примусового вислання (депортації) до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Вислання шукачів статусу біженця також порушуватиме Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.^⁹ та Конвенцію проти катувань та іншого жорсткого, нелюдського або такого, що принижує гідність людини, поводження чи покарання 1984 р. Питання доступу біженців до території держави визначені також у низці рекомендаційних документів Ради Європи, які Україна, як член цієї організації, має враховувати^¹⁰.

Отже, Україна, приєднавшись до вищезазначених міжнародних документів, юридично визнала право людини шукати притулок від переслідування в інших країнах і користуватися цим притулком, зокрема, шляхом надання права в’їзду на свою територію, перебування на цій території із гарантуванням забезпечення прав і основоположних свобод, а також дотриманням права невидачі та права невислання.

Що стосується доступу шукача статусу біженця до території держави притулку, то Україна в цілому дотримується рекомендацій Виконкому УВКБ ООН, зокрема, рекомендації № 82 від 1997 р. про забезпечення гарантій притулку, де, зокрема, йдеться про необхідність впускати біженців на територію держави, що включає недопущення відмови на кордоні без проведення справедливих і ефективних процедур визначення статусу біженця і потреб у захисті, а також про принцип заборони примусового повернення, що знайшло відповідне відображення в практиці. Так, відповідно до ст. 8 Закону України «Про біженців» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону, яким на цей час є Адміністрація Державної прикордонної служби України, організовує прийняття заяв про надання статусу біженця від осіб, затриманих за незаконне перетинання державного кордону або спробу такого перетинання з наміром набути статусу біженця, та передає такі заяви до органів міграційної служби, а у разі звернення до органів прикордонної служби осіб, які на законних підставах прибули в Україну з наміром набути статусу біженця, роз’яснює їм порядок подання заяви про набуття статусу біженця та інформує про місцезнаходження органів міграційної служби. Ст. 9 Закону визначає порядок порушення клопотання про надання статусу біженця. Повноваження Державної прикордонної служби України щодо осіб, які бажають набути статусу біженця, закріплено в п. 12 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», яким на прикордонне відомство покладено обов’язок організувати відповідно до законодавства прийняття заяв про надання статусу біженця від осіб, які мають намір його набути та змушені були незаконно перетнути державний кордон України.

Важливе значення у наданні міжнародного захисту і гуманітарної допомоги біженцям має Угода між Україною та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (ратифікована Україною 21.10.1999 р.^¹¹). Пунктом 4 статті 3 цієї Угоди передбачає надання вільного доступу співробітникам УВКБ до біженців та інших осіб, що знаходяться під захистом УВКБ, а також у місця, де здійснюються проекти УВКБ, з метою контролю за всіма етапами їх втілення. Зокрема, це передбачає доступ співробітників УВКБ до затриманих шукачів статусу біженця на кордоні.

У 2004 р. затверджено Інструкцію про порядок прийняття та передачі заяв про надання статусу біженця органами Державної прикордонної служби України органам міграційної служби, а також надання пояснень про причини незаконного перетинання кордону (Наказ Державного комітету у справах національностей та міграції, Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.07.2004 р. № 32/521, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.08.2004 р. за № 968/9567^¹²). Зазначена Інструкція встановлює відповідний порядок прийняття та передавання органами охорони державного кордону органам міграційної служби заяв про надання статусу біженця, вирішує питання надання пояснень про причини незаконного перетинання державного кордону та спрямована на забезпечення доступу шукачів притулку до процедур надання статусу біженця на кордоні України.

Іншим нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади є Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.06.2004 р. № 494 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.07.2004 р. за № 886/9485), яким затверджено Інструкцію про порядок утримання осіб, затриманих органами Державної прикордонної служби України в адміністративному порядку за порушення законодавства про державний кордон України і за підозрою у вчиненні злочину^¹³.

Інструкція регулює, зокрема, питання доступу міграційних служб, УВКБ ООН та неурядових організацій до шукачів статусу біженця, що є процедурними гарантіями забезпечення їх прав (правове та соціальне консультування шукачів статусу біженця, доступ до інформації щодо процедури надання статусу біженця), а також питання транспортування заявників до органів міграційної служби транспортом органу Державної прикордонної служби України.

Відповідно до абз. 5 п.п. 2.1 п. 2 Тимчасової інструкції про оформлення документів для вирішення питань про надання, втрату, позбавлення статусу біженця^¹⁴ та Інструкції про порядок прийняття та передання заяв про надання статусу біженця органами Державної прикордонної служби України органам міграційної служби, а також надання пояснень про причини незаконного перетинання кордону^¹⁵ у заяві про надання статусу біженця в Україні особа, яка бажає отримати статус біженця, мають бути вказані такі відомості:

– прізвище, ім'я (імена), по батькові;

– дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності – вказати причини, через які він був утрачений);

– громадянство/підданство;

– країна постійного проживання;

– адреса та підстави (за наявності) проживання в Україні;

– місце, час та спосіб перетинання державного кордону України;

– відомості про членів сім'ї заявника;

– підписи заявника або законного представника, перекладача;

– дата заяви.

У заяві про надання статусу біженця заявник також повинен вказати обставини, що змусили його залишити країну походження.

До заяви додаються такі документи:

– документи, які посвідчують особу заявника;

– документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття особою статусу біженця;

– по 4 фотокартки заявника та членів його сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви.

За заявою органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі можуть прийняти одне з рішень:

– про прийняття заяви про надання статусу біженця або

– про відмову в прийнятті заяви про надання статусу біженця.

Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця приймається лише у таких випадках (ч. 8 ст. 9 Закону України «Про біженців»)^¹⁶:

– якщо заявник видає себе за іншу особу;

– якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутності умов, передбачених абзацом другим статті 1 Закону України «Про біженців», якщо зазначені умови не змінилися;

– якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання, крім випадків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою особу.

У випадку прийняття заяви про надання статусу біженця до розгляду, орган міграційної служби протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання^¹⁷.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (ст. 13 Закону України «Про біженців») протягом двох місяців з дня прийняття такого рішення (в разі потреби, з письмового дозволу керівника, протягом трьох місяців):

1) Проводить із заявником або його законним представником співбесіди, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником;

2) Разом з органами внутрішніх справ, служби безпеки здійснює перевірку наявності обставин, за яких статус біженця не надається відповідно до абзаців другого, третього і четвертого статті 10 Закону України «Про біженців».

Вичерпний перелік обставин, за яких особі не надається статус біженця, міститься в ст. 10 Закону України «Про біженців»^¹⁸:

– при вчинені злочину проти миру, воєнного злочину або злочину проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

– при вчинені тяжкого злочину неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

– якщо особа винна у вчиненні дій, що суперечать цілям та принципам Організації Об'єднаних Націй;

– стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 Закону України «Про біженців», відсутні;

– яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

– яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні^¹⁹. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

3) У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є підробленими або фальшивими, для встановлення особи заявника органом міграційної служби разом з відповідними органами внутрішніх справ і служби безпеки згідно із законодавством України проводиться ідентифікація особи^²⁰.

4) У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів, орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.

5) Орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про надання їй статусу біженця, на медичне обстеження, що проводиться у порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я^²¹.

6) Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про надання їй статусу біженця, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо надання або відмови у наданні статусу біженця.

7) Рішення за заявою про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця (ст. 14 Закону України «Про біженців») приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції^²².

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами (ч. 7 ст. 12 Закону України «Про біженців»):

– які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 Закону України «Про біженців»;

– коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу;

– за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 Закону України «Про біженців», якщо зазначені умови не змінилися.

Якщо відносно особи на будь-якій стадії визначення статусу біженця приймається негативне рішення (про відмову в прийнятті заяви про надання статусу біженця, про відмову в оформленні документів для визначення питання щодо надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця) така особа повинна бути письмово повідомлена із зазначенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження такого рішення (ст.ст. 9, 12, 14 Закону України «Про біженців»). Але на практиці органи міграційної служби тлумачать термін «викладення причин відмови» як посилання на номер та дату відповідного рішення, або наведення норми Закону, якою передбачені всі можливі підстави для прийняття негативного для заявника рішення. Оскільки повідомлення не є документом, який можна оскаржувати, а є лише документом, що інформує особу, щодо якої прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви, або про відмову в оформленні документів, або про відмову в наданні статусу біженця, вважаємо, що такі дії органу міграційної служби можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з пп. (е) п. 1 ст. 9 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти процедур надання та скасування статусу біженця в Державах-членах» № 8771/04 від 30.04.2004 р. шукачі статусу біженця повинні бути проінформовані про результати рішень уповноважених органів (а також про право на оскарження та порядок такого оскарження) мовою, яка, як обгрунтовано передбачається, їм зрозуміла, коли їм не допомагає або їх не представляє юрисконсульт або інший консультант, і коли безкоштовна юридична допомога їм не надається.

Статус біженця в Україні надається на період дії обставин, зазначених в абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців».

Статус біженця втрачається тільки за рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграції в разі, якщо особа (ст. 15 Закону України «Про біженців»):

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

ECRE зазначає, що країна, яка надала особі статус біженця, повина гарантувати, що обставини в країні походження, за яких особі було надано статус біженця, більше не існують та носять реальний, основоположний та довгостроковий характер. До того ж статус біженця повинен зберігатися до тих пір, поки країна, яка приймає рішення, точно не переконається в існуванні одного з положень, за наявності якого особа може втратити статус біженця, а біженці, у свою чергу, не повинні піддаватися постійному перегляду свого статусу^²³.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 18

Схожі:

Навчально-методичний посібник ЧЕРКАСИ Передмова	Навчально-методичний посібник ЧЕРКАСИ Передмова
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Передмова	П. В. Афанасьєв ПОБУДОВА ДЖЕРЕЛ БЕЗПЕРЕБІЙНОГО ЕЛЕКТРОЖИВЛЕННЯ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА РАДІОСИСТЕМ Передмова
Змістовий модуль Педіатрія як наука про здорову і хвору дитину Передмова	ПЕРЕДМОВА Взаємодія деталей, механізмів затвора гаубиці д-30 під час відкривання, закривання
ЗМІСТ Передмова 5 0 Загальний відділ 7 Пізнавальна література для дітей та юнацтва 19 1 Філософські науки. Психологія 21	Керівний документ з технічного обліку обладнання і паспортизації... Передмова
2008 ПЕРЕДМОВА РОЗРОБЛЕНО: Державне підприємство "Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів...	ПЕРЕДМОВА Призначення цього посібника — допомогти вчителю викладати математику в 6 класі на різних рівнях, залежно від підготовки класу та...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання