Судова практика України щодо збереження єдності
сімей біженців
(стаття 4 Закону України «Про біженців»)
ПОСТАНОВА
іменем України
ДД.ММ.РР M-ий районний суд м. N у складі колегії суддів:
головуючого J1,
суддів: J2, J3,
при секретарі S,
з участю позивача,
представника позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. N адміністративну справу за позовом громадянина AS на рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції, на рішення про відмову в наданні статусу біженця,
встановив:
Громадянин Афганістану AS (далі – Позивач) ДД.ММ.РР звернувся до M-го районного суду м. N із позовною заявою на рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції (далі – Відповідач) про відмову в наданні статусу біженця №__ від ДД.ММ.РР (далі – Рішення), в якій просить суд визнати вказане рішення неправомірним та зобов’язати Відповідача прийняти рішення про надання йому статусу біженця.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що він перетнув кордон України ДД.ММ.РР разом з матір’ю та батьком, а також іншими членами родини. Оскільки його батько – член Афганського вітчизняного фронту, учасник революції 1978 року в Афганістані, сам він є прихильником квітневої революції в Афганістані, а всі його родичі є членами Народно-демократичної партії Афганістану, після приходу до влади талібів, їх почали переслідувати. Побоюючись за своє життя, він та його родина покинули територію Афганістану та прибули в Україну для отримання статусу біженця в Україні, а також те, що він не може повернутися до своєї країни через побоювання втратити життя, а також зважаючи на стан здоров’я його матері, яка знаходиться на його утриманні, просить суд скасувати рішення про відмову в наданні статусу біженця і зобов’язати Відповідача прийняти рішення про надання йому статусу біженця.
У судовому засіданні Позивач та його представник підтримали позов, просили суд визнати рішення про відмову в наданні статусу біженця неправомірним і зобов’язати Відповідача прийняти рішення про надання йому статусу біженця.
Представник Відповідача в судове засідання не з’явився. Про місце, день та час розгляду справи Відповідач повідомлений в установленому законом порядку. Пояснення на позов не надав. Суд вбачає за можливе розглядати справу за відсутності представника Відповідача, оскільки його неявка не є перешкодою для розгляду скарги.
Заслухавши пояснення Позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд знаходить позовну заяву такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
У суді встановлено, що Заявник нелегально перетнув кордон України ДД.ММ.РР. Проживає в Україні більше трьох років. Посилаючись на прихильність до квітневої революції в Афганістані, та на те, що всі його родичі є членами Народно-демократичної партії Афганістану, через небезпечне та нестабільне становище в Афганістані, просить суд зобов’язати Відповідача прийняти рішення про надання йому статусу біженця в Україні. Крім того, просить суд взяти до уваги, що його матері у 2003 році надано статус біженця, та те, що через поганий стан здоров’я вона знаходиться на його утриманні.
Позивачу відмовлено в наданні статусу біженця відповідно до абз. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців», у зв’язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
За змістом ч. 3 ст. 14 Закону України «Про біженців» у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, які можуть сприяти встановлено справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
У висновку головного спеціаліста OMS від ДД.ММ.РР зазначено, що Позивач хотів потрапити разом з батьками в Україну до м. N, де проживає його рідний брат, який має в Україні статус біженця.
Як вбачається із матеріалів справи, при прийнятті рішення про відмову в наданні статусу біженця Позивачу, Відповідачем не перевірялися обставини щодо підстав надання статусу біженця брату Позивача і чи мала місце подія взагалі надання статусу біженця брату Позивача. Крім того, Відповідачем при вирішенні питання щодо надання Позивачу статусу біженця не взято до уваги надання статусу біженця його матері, яке у часі передувало оскаржуваному рішенню.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про біженців», Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців. Члени сім’ї особи, якій надано статус біженця, мають право з метою возз’єднання сім'ї в'їхати в Україну і набути статусу біженця, за відсутності умов, передбачених абзацами другим-четвертим ст. 10 цього Закону.
Судом встановлено, що Позивач перетнув держаний кордон України разом з матір’ю, батьком та іншими членами родини.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграції №__ від ДД.ММ.РР матері Позивача надано статус біженця в Україні, про що свідчить посвідчення біженця, видане OMS.
Відповідно до Закону України «Про біженців» під членами сім’ї біженця розуміється чоловік (дружина), діти, яким не виповнилося вісімнадцять років, непрацездатні батьки та інші особи, які перебувають під опікою чи піклуванням біженця. Позивач, 1977 р.н., є повнолітнім. Із матеріалів справи вбачається, що мати Позивача через поганий стан здоров’я перебуває на його утриманні, тому суд вважає за можливе визнати вказану підставу поважною і вважає, що Позивач може підпадати під дію вищевказаної ст. 4 Закону України «Про біженців».
При цьому судом береться до уваги те, що Позивач відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію є суб’єктом підприємницької діяльності, а також те, що ДД.ММ.РР Державною податковою інспекцією у М-му районі йому присвоєний ідентифікаційний номер.
З огляду на нестабільну та небезпечну ситуацію в Афганістані, суд приходить до висновку, що надання Позивачу статусу біженця не суперечитиме іншим зобов’язанням України за міжнародним правом.
За таких обставин, суд знаходить Рішення Відповідача про відмову Позивачу в наданні статусу біженця неправомірним і таким, що підлягає скасуванню.
На підставі ст. 14 Загальної декларації прав людини, ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.ст. 4, 10, 14 Закону України «Про біженців», керуючись ст.ст. 7, 11, 158, 162, 163 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовільнити.
Рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції №__ від ДД.ММ.РР про відмову у наданні статусу біженця громадянину Афганістану AS визнати неправомірним.
Зобов’язати Державний комітет України у справах національностей та міграції прийняти рішення про надання громадянину Афганістану AS статусу біженця в Україні.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду N-ої області в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Головуючий: суддя J1 (підпис)
Судді: суддя J2 (підпис)
суддя J3 (підпис)
Секретар S (підпис)
печатка
ПОСТАНОВА
іменем України
ДД.ММ.РР M-ий районний суд м. N у складі колегії суддів:
головуючого J1,
суддів: J2, J3,
при секретарі S,
з участю позивача,
представника позивача,
представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. N адміністративну справу за позовом громадянина AS на рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції, про відмову в наданні статусу біженця,
встановив:
Громадянка Афганістану AS (далі – Позивач) ДД.ММ.РР звернулася до М-го районного суду м. N із позовом на рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції (далі – Відповідач) про відмову у наданні статусу біженця №__ від ДД.ММ.РР (далі – Рішення), в якій просить суд вказане рішення скасувати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона перетнула кордон України у ДД.ММ.РР разом зі своєю родиною, з якою проживала в Афганістані. Коли жили в Афганістані, вона, як незаміжня жінка, перебувала на утриманні свого брата. Оскільки її брат служив в армії Демократичної Республіки Афганістан, був членом Народно-демократичної партії Афганістану, з приходом до влади талібів, його було заарештовано, але згодом звільнено завдяки отриманню талібами дуже великих грошей від його родини. Через переслідування її брата талібами, вона, як його сестра, яка перебувала на утриманні, також зазнала переслідувань з боку талібів, які підпалили їх будинок, знищили їх майно та документи. Через постійні погрози вбивством вона та члени її родини змушені були переховуватися і тому вирішили виїхати із Афганістану. Вважає, що відмова Відповідача в наданні статусу біженця прирікає її на повернення до Афганістану, де її очікує невизначеність положення, загроза особистій безпеці та життю.
У судовому засіданні Позивач та її представник підтримали позов. Позивач, зокрема, пояснила, що вона неодружена. Згідно з національними законами її країни, вона має перебувати на утриманні дорослих чоловіків її родини. Тому вона перебуває на утриманні свого брата, який як член Народно-демократичної партії Афганістану, зазнав в її країні переслідувань з боку талібів і змушений був через це покинути країну. Як утриманка свого брата Позивач також змушена була покинути свою країну разом з братом. Вважає, що через небезпечне та нестабільне становище в Афганістані, повернутися до Афганістану вона не може, крім того, зазначає, що вона неписьменна, що прирікає її також на безробіття, просить суд зобов’язати Відповідача надати їй статус біженця в Україні. Позивач та її представник просили суд визнати рішення Відповідача неправомірним та зобов’язати прийняти рішення про надання їй статусу біженця.
Представник Відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнав. Вважає, що відмова у наданні AS статусу біженця є обґрунтованою, тому просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення Позивача та її представника, пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 14 Загальної Декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах. Відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
У суді встановлено, що Позивач нелегально перетнула кордон України ДД.ММ.РР. Проживає в Україні більше трьох років.
Позивачу відмовлено у наданні статусу біженця відповідно до абз. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців», у зв’язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
У висновку головного спеціаліста OMS від ДД.ММ.РР, зазначено, що Позивач назвала різні дати прибуття в Україну та не надала жодних документів, що підтверджують факти переслідувань чи політичної діяльності брата.
Із тексту звернення Позивача вбачається, що вона змушена шукати статусу біженця саме через переслідування її брата. За змістом ч. 3 ст. 14 Закону України «Про біженців», у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої служби у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до МВС України, МЗС України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
Проте, із матеріалів справи вбачається, що при розгляді звернення Позивача вказана обставина OMS не перевірялася, що суперечить ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, якою передбачено, що кожен, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про біженців» Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців. Члени сім’ї особи, якій надано статус біженця, мають право з метою возз’єднання сім'ї в'їхати в Україну і набути статусу біженця, за відсутності умов, передбачених абзацами другим-четвертим ст. 10 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, за інформацією Управління Служби безпеки України в N-ій області та Управління МВС України в N-ій області, обставин, за яких статус біженця не надається, щодо громадянки Афганістану AS не виявлено.
Відповідно до Закону України «Про біженців» під членами сімей біженця розуміється чоловік (дружина), діти, яким виповнилося вісімнадцять років, непрацездатні батьки та інші особи, які перебувають під опікою чи піклуванням біженця. Судом встановлено, що Позивач, як незаміжня жінка, перебуває на утриманні свого брата. Суд, зважаючи на приписи мусульманського права, знаходить за можливе визнати вказану підставу поважною і вважає, що Позивач підпадає під дію вищевказаної ст. 4 Закону України «Про біженців».
З огляду на нестабільну та небезпечну ситуацію в Афганістані, суд приходить до висновку, що надання Позивачу статусу біженця відповідатиме зобов’язанням України за міжнародним правом. За таких обставин, суд знаходить рішення Відповідача про відмову Позивачу в наданні статусу біженця неправомірним і таким, що підлягає скасуванню.
На підставі ст. 14 Загальної декларації прав людини, ст.ст. 3, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст. 4, 10, 14 Закону України «Про біженців», керуючись ст.ст. 7, 11, 158, 162, 163 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовільнити.
Рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції №__ від ДД.ММ.РР про відмову у наданні статусу біженця громадянці Афганістану AS визнати неправомірним.
Зобов’язати Державний комітет України у справах національностей та міграції прийняти рішення про надання громадянці Афганістану AS статусу біженця в Україні.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду N-ої області в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Головуючий: суддя J1 (підпис)
Судді: суддя J2 (підпис)
суддя J3 (підпис)
Секретар S (підпис)
печатка
Науково-практичний коментар.
Наведені рішення Суду постановлені на користь позивачів.
Законом України «Про біженців» (ст. 4) передбачено, що Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців. Члени сім'ї особи, якій надано в Україні статус біженця, мають право з метою возз’єднання сім'ї в'їхати в Україну і набути статусу біженця за відсутності умов, передбачених абзацами другим–четвертим статті 10 цього Закону68. Біженці мають право з метою возз’єднання сім'ї вільно залишити територію України.
Згідно з абз. 12 ст. 1 Закону України «Про біженців» членами сім'ї біженця є: чоловік (дружина), діти, яким не виповнилося вісімнадцять років, непрацездатні батьки та інші особи, які перебувають під опікою чи піклуванням біженця.
Як показує практика, дане визначення вітчизняного законодавця не охоплює усіх можливих випадків сімейних відносин, за якими особа в контексті Конвенції про статус біженців 1951 року може відповідати критеріям статусу біженця. Особливо це стосується вихідців з мусульманських країн. Так, наприклад, якщо особа, хоча і має далеку спорідненість з біженцем, але проживала разом із біженцем, то навряд чи ті, хто здійснював таке переслідування, буде розбиратися або запитувати, скільки років цій особі, або в яких сімейних стосунках ця особа знаходиться із прихильником певної опозиційної партії або організації. Переслідування щодо цієї особи буде таким самим, як і щодо власне біженця.
Однак, чинна редакція поняття «членів сім’ї біженців» не охоплює подібних випадків. На думку авторів коментаря, виходячи з конкретних обставин справи і керуючись принципом гуманізму, у деяких випадках Суд може надати більш широке тлумачення цього визначення, і таким чином створити правові підстави для захисту таких осіб.
У другому рішенні Суд посилається на мусульманські закони, за якими незаміжня жінка–мусульманка повинна перебувати на утриманні дорослих чоловіків її родини. У нашому випадку таким чоловіком є її брат. Ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року передбачає, що кожен має право сповідувати свою релігію або переконання. Навіть якщо цю жінку не будуть переслідувати на території країни її походження за дії, які здійснював її брат, її життю буде загрожувати небезпека, оскільки вона неписьменна, не має права працювати і повністю залежить від свого брата. Тобто, в разі ненадання їй статусу біженця, вона повинна була би виїхати з території України, якщо не буде мати інших законих підстав для перебування в Україні (абз. 14 ст. 14 Закону України «Про біженців»).
Але такі дії з боку України будуть порушувати право цієї жінки на життя, передбачене ст. 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року69.
Тобто, виходячи із вищезазначеного, у разі розгяду справи про возз’єднання сім'ї для винесення справедливого рішення, судді необхідно враховувати всі обставини справи та зважити на всі особливості данної категорії справ.
|