ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
1] По березі пішли ми кам'яному,
2] Й туман густий на річку всюди ліг,
3] І від огню вода ховалась в ньому.
4] Як межи Бруджею й Гвідзантом ріг
5] Фламандці обвели високим валом,
6] Щоб поміж ними й морем став поріг,
7] А Падуя від Бренти з її шалом
8] Люд захища й трудів його плоди,
9] Як в К'ярентані стане жар чималим, -
10] Так само й тут, хоч камінь і твердий,
11] Поставив майстер мури неширокі,
12] Щоб захистити сушу від води.
13] Від лісу в даль ступали наші кроки,
14] Що вже крізь випари з усіх калюж
15] Його не бачили б і гостроокі, -
16] Коли зустрілось нам чимало душ,
17] І межи них почулись різні толки,
18] І стали всі вони у нас чимдуж
19] Вдивлятись, мов у кам'яні осколки
20] На стежці в промені молодика,
21] Мов дід-кравець шукає вушко в голки, -
22] Так оглядала нас юрма бридка;
23] Аж раптом хтось мене смикнув за полу
24] І вигукнув: «О, дивина яка!»
25] Коли торкнувся він мого подолу,
26] До нього враз я голову нагнув
27] І, розглядаючи фігуру кволу,
28] Не так пізнав, а серцем я збагнув
29] Лице, скоричнявіле від скорботи,
30] Й «Чи ви не сер Брунетто?» - я гукнув.
31] І він: «О сину мій, чи ти не проти,
32] Щоб міг Брунетто сер Латіні з мить
33] Пройти з тобою рухові навпроти?»
34] І я відмовив: «Це й мені кортить.
35] А хочете, тохядемо із вами
36] На хвильку, як супутник мій звелить».
37] «О сину, - він сказав, - з цієї ями
38] На мить хто стане, стане той навік,
39] Щоб вік пектись безжальними вогнями.
40] Отож ідіть вперед, піду я вбік.
41] А радісні хвилини як пролинуть,
42] До тих вернусь, хто йти в огні привик».
43] Я не наважувався берег кинуть,
44] Але чолом схилявся до плеча,
45] Мов той, хто має гостя в шані стрінуть.
46] І він почав: «Чи доля, чи случай
47] Веде сюди тебе, іще живого?
48] І хто це путь для тебе визнача?»
49] «Там, нагорі, в цвіту життя ясного, -
50] Я мовив, - я в долині заблукав,
51] Як ще не вийшов строк життя мойого,
52] А вчора вранці з неї відступав,
53] І цей вернув мене й повів стезею,
54] Яку він добре, як я бачу, знав».
55] І він: «За провідною йди зорею,
56] Й дороги в гавань слави приведуть,
57] Як стежив я за долею твоєю,
58] Якби не мав так рано я заснуть,
59] То, бачачи небес таке сприяння,
60] Я прагнув би тобі полегшить путь.
61] Але народ, відомий з хизування,
62] Що з Ф'єзоле зійшов колись, малий,
63] І грубих звичаїв зберіг владання,
64] Тобі він за добро помститься, злий, -
65] І вірно це: на дикій горобині
66] Іще ніколи смокви не росли.
67] Сліпим у світі дражнять ще донині
68] Цей люд пихатий, заздрісний, скупий;
69] Самий зв'язок з ним чинить зло людині.
70] Прославить доля так твої стопи,
71] Що кожна з партій вишкерить голодну
72] Пащеку, щоб на них ти жав снопи.
73] Тварюки ф'єзольські хай одна одну
74] Жеруть, а вирослу на їх гною
75] Хай не чіпають квітку благородну,
76] В якій воскресло у чергу свою
77] Святе насіння древніх римлян саду,
78] Що звиродніло нині від огню».
79] «Якби небесного хазяїн граду
80] Мене почув, - сказав я, - то весь час
81] Очолювали б ви людську громаду.
82] Та й досі в думці ще печалить нас
83] Ваш гарний образ, добрий, без огуди,
84] Коли ще за життя ви раз у раз
85] Навчали, як увічнюються люди,
86] І поки житиму, до вас моя
87] Подяка у піснях бриніти буде.
88] Слова, що чув од вас про майбуття,
89] В душі я запишу, щоб проясніли
90] У Знаючої з уст, як стрінусь я.
91] А зараз хочу я, щоб зрозуміли,
92] Що совісті моєї чистий дух
93] Скорився фатуму, хай він немилий,
94] Не вперше ніжить це мій грубий слух,
95] Хай колесо Фортуна обертає,
96] Як селянин сапу, легку як пух».
97] Знов серце вчитель тут явив безкрає.
98] Й сказав, підвівши зір очей ясних:
99] «Найкраще чує той, хто пам'ятає».
100] Ми далі йшли у бесідах значних
101] І я, йдучи, Брунетто став питати,
102] Чи є ще хто з осіб тут видатних.
103] І він: «Та варто б декого згадати,
104] А всіх - ми тільки зіб'ємось в числі,
105] Та і часу на це в нас малувато.
106] Тож знай: тонзурники всі немалі,
107] Вони й письменні вельми, й вельми славні
108] Були в гріхах тих самих на землі
109] І Прісціап в юрбі цій непоправній,
110] Й Франческо, син Аккосо, в ряд ступив;
111] Увагу й гиді приділив би давній,
112] Отій, яку смиренний раб рабів
113] З-над Арно вигнав геть на Баккільйоне,
114] А Бог там з нею швидко покінчив.
115] Ще б називав їх, полум'я ж червоне
116] Строк покладає і путі й розмов,
117] І свіжий вихор на піску холоне.
118] Я тіням цим назустріч би не йшов.
119] Прошу, щоб ти про «Скарб» поклопотався,
120] Бо в нім моє життя й моя любов».
121] Він повернув назад і так помчався, -
122] Як той в Вероні, що на бій стає,
123] Щоб плащ зелений взяти, і здавався
124] Тим, хто домчить, - не тим, хто відстає.
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
1] Як вийшли ми із вожаєм над доли,
2] Долинув раптом водоспаду гук,
3] Немов над квітами дзижчали бджоли.
4] Коли три тіні вибігли з-над лук
5] Від хмари тіней, що їх дощ огнисто
6] Зливав потоком ненастанних мук,
7] І на бігу волали голосисто:
8] «Спинися, бо твій одяг видає,
9] Що наше ти лишив порочне місто!»
10] О, скільки опіків в думках встає,
11] Що кожному ятрили свіжу рану!
12] Від згадки й досі боляче стає.
13] Учений мій послухав річ неждану
14] І враз до мене: «Трохи підождім, -
15] Сказав, - як хочеш їм віддати шану.
16] Були б не під вогнем ми дощовім,
17] У цих місцевостях звичайнім завше
18] Спішити б личило тобі, не їм».
19] Ми зупинилися, і, нас догнавши,
20] Ізнову тіні затягли свій спів,
21] Навколо нас всі троє закружлявши.
22] Як той борець, що тіло умастив,
23] І, для удару час обравши вдалий,
24] Вивча суперника з усіх боків, -
25] Так у кружінні душі обертали
26] До мене лиця, так що ноги їх
27] Із головами різний напрям мали.
28] І «Якщо бідність цих ґрунтів сипких
29] Примусить гордувати прохачами, -
30] Почав хтось, - як і вигляд лиць смутних,
31] Та все ж спинись, розкрийся перед нами,
32] Скажи відверто, хто ти і чому
33] По Пеклу в нас живими йдеш ногами?
34] Той, хто бреде попереду крізь тьму
35] Без одягу й не дасть він струпам ради, -
36] Значніший був, ніж бачиш по ньому.
37] Онук він чеснотливої Гвальдради,
38] Ім'я мав Гвідо Гверра, - і щокрок
39] Мечем і розумом всім ніс відради.
40] А той, що ледь ступає на пісок, -
41] Тегг'яйо Альдобранді, уславляти
42] Повинен світ це ймення до зірок,
43] І я, що з ними на хресті розп'ятий,
44] Був Рустікуччі Якопо; в гріхах
45] Найбільше винен шлюб мій тричі клятий».
46] Якби не риск згоріти в пломінцях,
47] Обняв би тіні я, - мій друг учений
48] Зрадів би, мабуть, - взяв же гору жах
49] Над наміром зійти в пісок палений
50] Із нашого твердого укриття
51] Під огневій клекочучий, скажений.
52] І я почав: «Не гордість - співчуття
53] До вас у цій вогненній хуртовині
54] Та ще скорботу міг почути я,
55] Коли мій пан, уздрівши вас в пустині,
56] Сказав слова, з яких я осягнув,
57] Що юрми йдуть таких, які ви нині.
58] Я з вашої землі; іще малим я був,
59] А поважані ймення ваші в душу
60] З пошаною й любов'ю я замкнув.
61] Лишу я тут пекельну жовч і рушу
62] По яблуко солодке, молоде
63] Од вожая: у глиб зійти ще мушу».
64] «Хай тіло довго ще твоє веде
65] Душа, - відмовив опіками вкритий, -
66] Хай світла слава перед тебе йде!
67] Але, скажи, чи дозволенно жити
68] Ще в нашім місті лицарства взірцям.
69] Чи мусять, вигнані, комусь служити?
70] Гульєльм Борсьєре, що ступає там,
71] Повідав дещо, бо звідтіль недавно,
72] Й не раді ми були земним вістям».
73] «Нові людці, збагачені безславно,
74] В пиху та розкіш у тобі вдались,
75] Флоренціє, й скорбиш ти безугавно!» -
76] Так я гукнув, чоло піднявши ввись,
77] І три душі перезирнулись пильно,
78] Мов ті, які на істині зійшлись.
79] «Коли ти можеш легко так і сильно, -
80] Відмовили вони, - розповідать,
81] Щасливий ти, що промовляєш вільно.
82] Як з місць жаху, де нам віки страждать,
83] Піднімешся на зоряні дороги
84] І зможеш «Я там був» усім сказать,
85] Скажи, щоб знали нас хати й чертоги».
86] Вони побігли втрьох, за тінню тінь,
87] І крилами здались мені їх ноги.
88] Скоріш, ніж вимовляється «амінь»,
89] Ті душі щезли в огнянім покрові.
90] Мій вчитель рушив знов у далечінь.
91] Я йшов за ним, коли почув раптові
92] Десь близько клекотання й шум струмин,
93] Що Перешкодою були розмові.
94] Мов річка та, що має шлях один
95] Від Монте-Везо в напрямі до сходу
96] По лівому нагір'ю Апеннін
97] (Звуть Аквакета ту в верхів'ях воду),
98] А далі по хребту між скелі мчить,
99] Втрача в Форлі ім'я, та не природу,
100] Й під мурами монастиря шумить
101] В Сан-Бенедетто, спуск там до долини,
102] Де тисяча б могла принаймні жить.
103] Так вийшли ми з вождем до верховини,
104] Де грім такий над вирами гримить,
105] Що ледь я не оглух від громовини.
106] Вірьовкою свій стан я встиг обвить
107] Від леопарда, хитрого звірюки,
108] Мав боронитись і його скрутить.
109] Вірьовку з себе зняв я без принуки,
110] Коли вожай зробити це звелів,
111] її змотавши, дав йому у руки.
112] Він взяв її, на правий бік ступив
113] Й один кінець в провалля кинув темне
114] Якмога далі від його країв.
115] «А що, як звідти раптом щось таємне, -
116] Сказав я нишком, - може стрибонуть?
117] Не певний вчитель, мабуть, недаремне».
118] Яким обачним слід при тому буть,
119] Чий зір не з вчинків лиш покров зриває,
120] Але й з думок, які до них ведуть!
121] Сказав мені він: «Те вже випливає,
122] Чого я жду й про що думки твої
123] І що твій погляд в пітьмі розрізняє».
124] На істину, подібну до брехні,
125] З зав'язаними дивляться ротами,
126] Звичайно, щоб не бути у вині,
127] А я мовчать не в силі, і рядками
128] Комедії цієї під кінець
129] Я, читачі, клянуся перед вами,
130] Що бачив сам, як з пітьми, мов плавець,
131] Щось підіймалось нелюдського штибу,
132] Страшне й для найхоробріших сердець,
133] Мов той вертав, хто, розігнавши рибу.
134] Й до каменистого дістався дна,
135] Звільнивши якір із морського глибу,
136] Працюючи ногами, вирина.
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
1] «Цей гострохвостий звір, що з нами поряд,
2] Руйнує мур в фортеці кам'яній,
3] По цілім світі йде від нього сморід!» -
4] Таке промовив вождь учений мій
5] І знак подав, що ждать потвору буде
6] На стежці забрукованій твердій.
7] І це гидотне втілення облуди
8] Лице наблизило кінець кінцем,
9] Не витягши хвоста, сховавши груди.
10] Було його лице людським лицем:
11] М'який блаженний усміх, щоки чисті, -
12] А тулуб вився, як в змії, кільцем,
13] Дві лапи волохаті й пазуристі;
14] Обидва ж боки, спина з животом
15] Від смужок та кружечків - геть плямисті,
16] Куди там туркові з шовків жмутком,
17] Не витчуть килимів таких татари,
18] Арахна знов програла б з полотном.
19] Як пристають до берега байдари -
20] Півсудна у воді, пів - на землі,
21] Як там, де у неситих німців свари,
22] Бобер, присівши, ладить пастки злі, -
23] Так лютий звір з іменням Геріона
24] З'явився враз на кам'яному тлі,
25] А хвіст був - мов розчахнута колона,
26] Й стояли сторч отруйні два кінці,
27] Неначебто жало у скорпіона.
28] Сказав вожай мій: «Маєм, як ловці,
29] Від нашої дороги відхилитись
30] До чудиська, що сіло на луці».
31] Поквапились праворуч ми спуститись
32] І кроків з десять стежкою пройшли,
33] Стараючись піском не обпалитись.
34] Коли до звіра близько вже були,
35] Побачив тіні я, що в спогляданні
36] Сиділи коло прірви серед мли.
37] Тоді учитель: «Кладучи в вивчанні
38] Край дослідам» ти подолай свій страх, -
39] Сказав, - і розберись у їх стражданні.
40] Веди розмову там в скупих словах,
41] А я домовлюсь, як би над цим долом
42] Нас переніс він на своїх плечах».
43] Так вирушив палючим сьомим колом
44] Я сам-один, без друга, боязкий,
45] Поміж народом, мученим і голим.
46] У них в очах світився біль різкий,
47] Чи тут, чи там, віддавшись небезпеці,
48] То пломінь відсували, то піски.
49] Так само роблять пси в нестерпній спеці
50] Ротами й лапами, коли кусать
51] Почнуть їх блохи, мухи а чи ґедзі.
52] Я в лиця намірявся заглядать,
53] Та лютий пломінь падав без упину,
54] І я не міг нікого упізнать.
55] І кожен з них на шиї мав торбину
56] На колір певну й певний знак на ній,
57] Які були за втіху всім єдину.
58] І в одного на довгім гамані
59] Я вздрів лазур небесного ефіру,
60] Що лева мала обриси ясні.
61] А інший, що являв покуту щиру,
62] На капшуку, червоному, як кров,
63] Мав гусака, білішого від сиру.
64] І той, якому вишив білий шов
65] Знак на калитці з синьою свинею,
66] Спитав мене: «А ти чого прийшов?
67] Живий, то б і живою йшов землею,
68] Тут сяде Вітальяно, мій сусід,
69] Персоною гріховною своєю.
70] Це - флорентійці, з Падуї ж мій рід.
71] Мені рвуть вуха, а собі утроби,
72] Волаючи: «Сюди б вельможу слід,
73] Що на торбині змалював три дзьоби!»
74] Скривив тут рота й висунув язик,
75] Неначе бик, не тямлячись від злоби.
76] І я, щоб не розгнівавсь провідник,
77] Мій рятувальник серед звірів хижих,
78] Від тих мордованих скоріше зник.
79] Знайшов я вожая уже на крижах
80] Тварюки, що смирила дику лють.
81] І він мені: «Сил наберися свіжих,
82] Бо тут по сходах тільки так ідуть.
83] Сідай ти спереду, а я позаду,
84] Щоб гострий хвіст не міг тебе торкнуть».
85] Мов той, що над собою тратить владу
86] В припадку лихоманки при грозі,
87] У всякім затінку вбачає ваду, -
88] Таким я став од слів цих, та в сльозі
89] Дав страм мені позбутися відчаю,
90] Як добрий пан несмілому слузі,
91] Я виліз звірю на плече по краю
92] Й хотів сказать, та вимовить не зміг,
93] Лише два слова: «Обійми, благаю!»
94] А той, хто вмів у злигоднях доріг
95] Мене втішать, як я лиш сів, негайно
96] Мене вхопивши, вдержатись поміг,
97] І мовив: «Геріоне, вирушай-но,
98] Але обачно й повагом лети,
99] Нова-бо ноша важить незвичайно».
100] Мов човен, що готується пливти,
101] Назад-назад він подавався звідти,
102] Коли ж відчув, що вільно можна йти,
103] Відразу повернув свій хвіст розвитий
104] І, випроставши, мов вугор, кістяк,
105] Став, лапами махаючи, летіти.
106] Ніколи в світі не лякались так
107] Ні Фаетон, що віжки Божі кинув,
108] Лишивши в небі полум'яний знак,
109] Ані Ікар злощасний, що загинув,
110] Наважившись добратися до зір,
111] Хоч батько і гукав: «Куди полинув?!» -
112] Як я, коли побачив скрізь мій зір
113] Лиш порожнечу і помітив з лиха,
114] Що обмежовує її лиш звір.
115] А він спускався вниз так стиха-стиха,
116] І рух, і напрям зміг я зрозуміть,
117] Бо чув, як сильно вітер знизу диха.
118] Тепер дізнавсь, що справа гримотить
119] Ген водоспад і сіє водним пилом;
120] Не встиг я трохи голову схилить,
121] Як, переляканий новим страшилом,
122] Побачив попереду блиск огнів.
123] І, тремтячи, зіщулився всім тілом.
124] І вздрів я те, чого раніш не зрів:
125] Як ми кружляєм крізь великі болі,
126] Що насувалися з усіх боків.
127] Мов сокіл, що летить уже поволі,
128] Утомлений, не бачачи пташок,
129] Під зойк сокільника: «Немає долі!» -
130] Із піднебесних поверта стежок,
131] Де він даремно сто разів крутився,
132] Й сіда, від всіх подалі, на лужок, -
133] Так Геріон до прірви дна спустився,
134] Під самий-самий бескид сторчовий,
135] І, ледь від наших він осіб звільнився,
136] Зник, як стріла зникає з тятиви.
|