ПІСНЯ ТРЕТЯ
1] «Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих,
2] Крізь мене йдуть до мучень і заков,
3] Крізь мене йдуть між поколінь пропащих.
4] Суд правий вів творця моїх будов:
5] Звели мене Могуття, що все родить,
6] Найвища Мудрість і Першолюбов.
7] Лиш після мене світ став брами зводить.
8] Ніщо не вічне, я ж на всі віки.
9] Лишайте сподівання всі, хто входить».
10] Із чорних літер напис я такий
11] Побачив на вершку хмурної брами
12] Й сказав: «Учителю, о жах який!»
13] І він, немов господар над думками:
14] «Лишатись легкодухість має тут,
15] І має вмерти дрож перед страхами.
16] Як обіцяв я, ми прийшли в той кут,
17] Де скорбні тіні можеш ти уздріти,
18] Що розуму збулись блаженних пут».
19] Він руку дав мені, і я зогрітий
20] Був усміхом спокійного лиця, -
21] Й повів у глиб, у таїну повитий.
22] Такі зітхання й лемент без кінця
23] Почулись у беззорянім склепінні,
24] Що струмом сліз облився раптом я.
25] Усі наріччя, мови старовинні,
26] Репетувань і ремствувань слова
27] У плесках рук, у вигуках, хрипінні, -
28] Зливались в гамір, що завжди трива
29] У цьому місці, крутячись всечасно,
30] Немов пісок, що вихор порива.
31] Мені тоді зробилося так жасно,
32] Що мовив: «Волю ти мою вволи,
33] Скажи, хто мучиться отак злощасно?»
34] І він: «На животіння це прийшли
35] Ті, що зірок, мізерні, не хапали,
36] Жили собі без гани, без хвали.
37] А поряд - ангели, що з висі впали
38] Ті, недостойні, і не вороги,
39] Й не слуги Божі, лиш за себе дбали,
40] Щоб вигляд не темнився дорогий,
41] їх з неба гнано, пекло ж браму стисло,
42] Щоб гріх не вихваляв свої борги».
43] І я: «Учителю, що там нависло
44] Й над нами закрутило круговерть?»
45] Він одповів: «Про це скажу я стисло:
46] Вони вже не надіються на смерть
47] І так ненавидять роки пропалі,
48] Що чорні заздрощі їх повнять вщерть.
49] Ніхто за них не згадує в печалі,
50] І Ласка, й Суд їх зневажають так,
51] Що й ти не говори, поглянь і - далі!»
52] Я, зиркнувши, побачив: в небі знак
53] Летів, кружляючи, і зупиниться,
54] Як видалось мені, не міг ніяк.
55] За ним така неслася плетениця
56] Померлих душ, що я й не уявляв,
57] Як стільки встигло смерті причаститься.
58] По тому, як вже декого впізнав,
59] Побачив я того з нероб неплідних,
60] Хто зрікся, страхопуд, великих справ.
61] Я зразу ж зрозумів, що бачу бідних
62] Перед собою неярких нікчем,
63] І Богу, й ворогам його огидних.
64] Вони, з яких ніхто не жив живцем,
65] Тут прудко бігли, всі в укусах, голі,
66] Над ними ж - оси й ґедзі тьмою тем.
67] Поривши лиця, кров стікала долі,
68] Усуміш із слізьми на ґрунт масний,
69] Де жовті черви кублились поволі.
70] Поглянув далі, й натовп голосний
71] Побачив я край буйного потоку
72] Й спитав: «Учителю, ти поясни,
73] Щоб знав я, чом вони із цього боку
74] На той всі прагнуть перейти мерщій,
75] Як бачу, хоч у тьмі й не видно оку».
76] І він мені: «Одвіт почуєш мій,
77] Коли зупинимо свої ми кроки
78] На Ахероновій косі журній».
79] Стараючись не завдавать мороки
80] І волю дати боячись словам,
81] Я мовчки йшов на край ріки широкий.
82] І човен ми побачили, а там
83] Почварний дід, роззявивши пащеку,
84] Горлав: «Ой горе, злобні душі, вам!
85] Вже годі мріять про зорю далеку,
86] Я тут, з човном, щоб вас перевезти
87] У вічний морок, в холоднечу, в спеку!
88] А ти, живий, од мертвих геть коти
89] Назад, де скоро вже розквітне травень! -
90] Та, бачивши, що я не хочу йти,
91] Додав таке: - Ти краще іншу гавань
92] І легший човен зразу обирай;
93] Моє судно важке тобі для плавань».
94] І вождь йому: «Хароне, не займай!
95] Так хочуть там, де все зробити можуть
96] Чого захочуть. Так що не чіпай».
97] І перестав тоді мене тривожить
98] Кудлай-човняр з мертвотного багна,
99] Що міг з очей зірниці сяйні множить.
100] І квола зграя голих душ, смутна,
101] Почувши заклик той гучний і строгий,
102] Зі скреготом зубів, як навісна,
103] Взялась клясти - і Бога, й рід убогий,
104] І давнє покоління, й молоде,
105] І час родин, і матерів пологи.
106] Та, плачучи, встелила вся, хто де,
107] Проклятий берег зливою з хмарини, -
108] Він всіх, хто Бога не боїться, жде.
109] Харон, злий дух з очима - як жарини,
110] Розпалюючи погляд, купчив гурт:
111] Всіх гнав, веслом загайним міряв спини.
112] Як лист злітає восени до бурт
113] За першим другий, поки на галуззі
114] Останній не загляне в самий нурт, -
115] Адамове так плем'я в шумній тузі
116] Одне за одним збилось у човні,
117] Мов птаство, скупчене в сильці, у крузі.
118] Поки пливли по чорній струмині,
119] Хапаючись зійти на той бік темний,
120] На цьому знову з'юрмились квапні.
121] «Мій сину, - проказав учитель чемний, -
122] З усіх країн, хто в Божім гніві вмер,
123] Збираються на берег цей підземний,
124] Щоб поспішать заріччям до печер, -
125] їх так острожить правосуддя Боже,
126] Що страх стає бажанням відтепер,
127] А добра тут душа пройти не може,
128] І що в Харона грізний був привіт,
129] То сам збагни, з чим слово його схоже».
130] Він закінчив, і враз похмурий світ
131] Так задрижав, що навіть перед економ
132] Мене од страху кидатиме в піт.
133] В плачливім краї знявся вихор гоном,
134] Пустельний діл скорботи спалахнув
135] В моєму серці відсвітом червоним,
136] І впав я, наче той, хто вмить заснув.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
1] Мій раптом перервався сон глибокий,
2] Бо грім оглушливий я враз почув
3] І встав, немов ударений під боки,
4] І все спочилим оком озирнув,
5] На ноги звівшись, подививсь уважно,
6] Щоб добре зрозуміти, де я був.
7] Стояв на стежці я, що неосяжно
8] Збігала вниз, в те урвище сумне,
9] Де лемент мук відгримував протяжно.
10] Таке в густім тумані неясне
11] Було воно, що зір мій недолугий
12] Не міг сягнуть крізь марево жахне.
13] «Тепер ми зійдемо в сліпі округи, -
14] Сказав поет і на обличчі зблід, -
15] Я буду перший, а ти будеш другий».
16] І я, уздрівши сполотнілий вид,
17] Сказав: «Чи зважусь, коли й ти стерявся,
18] Ти ж завжди захищав мене од бід!»
19] І він: «Злощасних репет увігнався
20] Ізнизу так, що вкрив лице бліде
21] Тим жалем, що тобі він жахом здався.
22] Але ходім, бо довгий шлях не жде».
23] Так він сказав та й уступив зі мною
24] У перше коло, що круг прірви йде.
25] Тут, стежачи за пітьмою німою,
26] Я не почув ні скарг, ні нарікань, -
27] Самі зітхання коливали млою:
28] їх збуджувала туга без страждань
29] У стовпищі, в якім не розрізняєш
30] Дітей, жінок, мужів усяких звань.
31] І добрий вчитель мій: «Ти не питаєш,
32] Це що за духи, на яких глядиш?
33] То знай, ще поки далі не ступаєш,
34] Що це не грішних душ хисткий комиш,
35] А ті, хто без хрещальної поради
36] Не знали, що спасає найпевніш.
37] їм християнські не лились відради,
38] Було чуже їм Божество само, -
39] Я увіходжу теж до їх громади.
40] Це незнання - єдине нам гальмо,
41] Й ми тим караємось за цю невдачу,
42] Що без надій жаданням живемо».
43] І жаль узяв, що в Лімбі тут побачу
44] Я тих, кому пошану всім здаю
45] За видатні діла й величну вдачу.
46] «Скажи, учителю, скажи, вождю, -
47] Почав я, щоб зміцнитися у вірі,
48] Яка являє для брехні суддю. -
49] Невже тут по заслузі чи офірі
50] Ніхто блаженства не досяг цілком?»
51] І він на ці слова, і темні й щирі,
52] Відмовив: «Бувши тут ще новаком,
53] Я бачив, як зійшов сюди властитель,
54] Звитяжця коронований вінком.
55] За ним звідсіль пішли: всіх прародитель,
56] Його син Авель, благочесний Ной,
57] Мойсей, законодавець і служитель,
58] Давид і Авраам, що жив давно,
59] Ізраїль з батьком і сини численні,
60] Рахіль, дорожча над усе майно,
61] Й багато ще - і стали всі блаженні.
62] Узнай одне ти - душі всі людські
63] До того часу не були спасенні».
64] У згадках про події неблизькі
65] Ми не лишали прокладати в лісі,
66] Кажу, у лісі душ, стежки вузькі.
67] Та спогади недовго ці велися
68] Між нами ще, як смуги світляні
69] У здолану півкулю тьми влилися.
70] За кілька кроків видний став мені
71] Освітлений зелений простір луки,
72] Де сяйвом сяли люди видатні.
73] «О шано й честь мистецтва та науки,
74] Скажи, хто ці, що доля їх ясна
75] Й відділені вони в окремі злуки?»
76] І він мені: «їх слава голосна,
77] З якою ти ще на землі зіткнувся,
78] Така, що й в Бога шана їм значна».
79] І голос в той же час мені почувся:
80] «Вшануємо ж великого співця,
81] Бо зниклий дух його до нас вернувся!»
82] І по слідах великого сліпця
83] Нас три величні тіні йшли стрічати,
84] Нерадісні і несумні з лиця.
85] І добрий мій учитель став казати:
86] «Он глянь: мечем оперезавши стан,
87] Іде, мов з пишним почтом, цар багатий, -
88] То сам Гомер, усім поетам пан,
89] А другий - то творець сатир Горацій,
90] А то - Овідій і за ним - Лукан.
91] Ішов я з ними вряд в натхненній праці
92] І вряд у славі йду - таж чуєш сам
93] Той спів хвали, мов князеві в палаці».
94] Так я уздрів блискучу школу там
95] Вождя поетів, що, могутньокрилий,
96] Летів орлом назустріч небесам.
97] Вони про себе щось поговорили
98] І привітання мовили свої,
99] І посміхнувся мій учитель милий.
100] Усі тримались, як близькі мої,
101] І, розуміючи високу шану,
102] Я шостим став у велетнів сім'ї.
103] Отак ішли до світлого ми стану
104] Й поважно мову про таке вели,
105] Про що розповідать пізніше стану.
106] Під благородний замок ми прийшли,
107] Який сім раз оточували стіни,
108] Й джерельні води навкруги текли.
109] Долаючи, мов суходіл, струмини,
110] Дістались двору ми крізь сім воріт
111] І вздріли свіжу зелень луговини,
112] В очах у мешканців горів привіт,
113] У постатях ласкава сяла милість,
114] А в тихій мові - лагідності світ,
115] Зійшли ми вкупі на горбка похилість
116] В такому світлі, що змогли вочу
117] Оглянуть мовчазну дібров журливість.
118] Великі, до яких в думках лечу,
119] Вщасливили мене своїм собором,
120] Що й досі ще від захвату тремчу.
121] Я вздрів Електру в натовпі прозорім,
122] І Гектора, й Енея розрізнив,
123] І Цезаря в броні, з шулічим зором.
124] Каміллу і Пентесілею вздрів
125] По другий бік та ще царя Латина,
126] Який з Лавінією там сидів.
127] Вздрів Брута я й дружину Коллатіна,
128] Корнелью, Марцію та Юлью -всіх.
129] А осторонь - самого Саладіна.
130] І, перевівши зір очей своїх,
131] Побачив я, що вчитель всіх, хто знає,
132] Сидить в сім'ї філософів значних.
133] Всяк дивиться, всяк шану виявляє.
134] З ним обіч був Сократ, а там Платон,
135] І Діоген своє тут місце має.
136] Тур Демокріт, що ввів случай в закон,
137] Фалес, ким славилась бібліотека,
138] І з Емпедоклом Геракліт, Зенон.
139] Вздрів якостей досліджувача грека
140] Діоскоріда, - тут же був Орфей,
141] Ще й Туллій, Лівій, мораліст Сенека,
142] І геометр Евклід, і Птолемей,
143] І Гіппократ з Галеном, Авіценна,
144] І Аверроес, цей тлумач ідей.
145] Тяглася їх гірлянда незліченна,
146] Та хай про це хтось інший розповість,
147] Бо тема й так у мене широченна.
148] І двох співців позбавилося шість,
149] Бо враз мене вожай мій знаменитий
150] Од мирних лук, де всіх розважив гість,
151] Туди повів, де нічому світити
ПІСНЯ П'ЯТА
1] І тут зійшов до другого я кола,
2] За перше меншого, та від розпук
3] Кричали душі голосніш довкола.
4] Й страхітного Міноса вчув я гук;
5] Який при вході судить справедливо,
6] Хвостом указуючи розмір мук.
7] Кажу, коли якась душа лякливо
8] Розповіла про всі свої діла,
9] То цей знавець гріхів, тонкий на диво,
10] їй місце визначає в царстві зла,
11] Хвоста скрутивши стількома витками,
12] В котре по черзі коло засила.
13] Тиск перед ним і днями, і ночами;
14] Душа тут кожна свій проходить суд:
15] Сказала, вчула та й пішла до ями.
16] «О ти, хто в наш занурюється бруд, -
17] Гукнув Мінос, коли на мене глянув,
18] На мить лишивши безконечний труд, -
19] Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,
20] А про широкий вхід і не гадай!»
21] І вождь до нього: «Чом так гучно грянув?
22] Не з власного жадання йде в ваш край:
23] Так хочуть там, де все зробити можуть
24] Чого захочуть, так що не чіпай».
25] І ось такий, що й камінь міг стривожить,
26] Зачувся лемент, і зневіра йме,
27] Чи зойки відчаю луна не множить?
28] Туди прийшрв, де світло геть німе,
29] І знявся рик, як в буряному морі,
30] Коли на ньому дужий вітер дме.
31] Пекельні вихори, рвучкі та скорі,
32] Засуджених волочать, тягнуть, б'ють
33] Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.
34] І душі, летячи у каламуть,
35] Ридають, виють, сповнюючись хіттю,
36] Самого Бога в небесах клянуть:
37] Я взнав, що підпадає тут страхіттю,
38] Жахливій бурі цій той люд яркий,
39] Який скорився лиха розмаїттю.
40] І як на крилах носяться шпаки
41] В холодну пору, збившися у зграї,
42] Так духів злих пролинув рій швидкий.
43] Звідсіль, звідтіль, вверх, вниз, як в водограї,
44] І без надій, що прийде тиші мить
45] Або змаліють муки їх безкраї.
46] Як журавлиний ключ із зойком мчить,
47] Коли на південь відлітає птиця,
48] Так я, передбачавши ремства нить,
49] Уздрів, як тіней гурт в бурханні мчиться,
50] І запитав: «Учителю, яким
51] Жінкам так грізно чорний вітер мститься?»
52] «Найперша з тих, що виглядом своїм
53] Тебе цікавить, - він мені промовив, -
54] Була царицею над світом всім;
55] Щоб одібрати ґрунт у марнословів,
56] їй підказала похіть навісна
57] Розпусту скриту вивести зі сховів, -
58] Семіраміда, Нінова жона
59] І спадкоємиця його зрадлива;
60] Султан тепер там, де жила вона.
61] А це - кохання жертва нещаслива,
62] Яка збезчестила Сіхея прах;
63] А далі - Клеопатра похітлива».
64] Я вздрів Єлену, за яку в боях
65] Лягли війська, Ахілла міць велику,
66] Яка з кохання згинула в віках,
67] Паріса вздрів, Трістана й ще без ліку
68] Тих нещасливих, що Амор жене,
69] Як за життя їх гнав на згубу дику.
70] Коли мій вождь назвав число значне
71] Мужів і дам - весь почет іменитий,
72] Я засмутився, жаль пройняв мене,
73] І я сказав: «Співцю, поговорити
74] Хотів би я із тінями двома,
75] Що вихор їх жене несамовитий».
76] І він: «Побачиш, як зрідіє тьма
77] Й вони наблизяться: ім'ям любові
78] Благай, і пара підлетить сама».
79] Коли до нас їх вир підніс раптовий,
80] Подав я голос: «Привиди журби,
81] Як Інший зволить, станьмо до розмови».
82] Як в полум'ї жадоби голуби
83] У рідні гнізда між зелені крони
84] Летять на крилах спільної судьби, -
85] Вони удвох з оточення Дідони
86] Перенеслись у пітьмі коловій, -
87] І стали біля нас без заборони.
88] «О ти, що ходиш по землі живий
89] І надійшов сюди, у сморід чорний,
90] До нас, що світ забарвили в крові.
91] Якби нам другом цар був непоборний,
92] Вблагали б ласку ми тобі послать,
93] Щоб ти щасливим був у висі горній.
94] То слухай, споминай, що є згадать,
95] І поки буря десь там забарилась,
96] Ми будем слухати і розмовлять.
97] Жила я там же, де й на світ з'явилась,
98] Над морем тим, що в нього По втіка,
99] Котра супутниць тьмою збагатилась.
100] Кохання, що шляхетних обпіка,
101] Його зманило молодичим станом,
102] Який сточила тут печаль гірка.
103] Кохання, що кохать дає й коханим,
104] Мене взяло, вогнем наливши вщерть,
105] Що став моїм він, як ти бачиш, паном.
106] Кохання нас вело в злощасну смерть.
107] Каїна жде того, хто кров'ю вмився», -
108] І вже їх ворушила вітраверть.
109] Ці душі слухавши, я похилився
110] І в болісну заглибився печаль;
111] Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»
112] І я на це почав: «О лютий жаль!
113] Ці ніжні мрії, ці солодкі чари
114] їх завели в таку скорботну даль!»
115] А там звернувся до цієї пари
116] Й почав: «Франческо, від твоїх страждань
117] У серці чую болісні удари.
118] Але скажи: під час палких зітхань
119] Як вчило вас чаруюче кохання
120] Спізнати мить жагучих поривань?»
121] Й вона: «Немає більшого страждання,
122] Як згадувати любий щастя час
123] В біду; твій вождь здає в тім справоздання.
124] Коли ж ти прагнеш знать, який у нас
125] Початок був коханню, збудься спраги, -
126] Я плакать буду й мовить водночас.
127] Якось ми вдвох читали для розваги,
128] Як Ланчелота взяв кохання пал,
129] І самоти не брали до уваги.
130] І часто, мов під дією дзеркал,
131] Нам під очима лиця пік рум'янець.
132] Але нас подолав миттєвий шал:
133] Ми прочитали, як тремтів коханець,
134] Бо вперше в губи цілував самі, -
135] І цей от, мій незмінний співвигнанець,
136] Мені вуста торкнув, з жаги німий, -
137] Твір і співця за Галеотто мавши,
138] Вже того дня більш не читали ми».
139] Так дух розповідав цей, споминавши,
140] А той ридав; і руки я простер
141] У даль за ними, від жалю вмиравши,
142] І впав, неначе той, хто нагло вмер.
|