ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
1] Пори тієї в молодому році,
2] Коли під Водолієм Сонце йде
3] І ночі дням здають частину моці,
4] Коли полотна паморозь кладе,
5] Мов білий брат її, в поля просторі,
6] Та довго їм не влежати ніде, -
7] У селянина ж порожньо в коморі,
8] То він іде й глядить, і бачить лан
9] Весь білий, і об поли б'є у горі.
10] Й вертається, в сумний запавши стан,
11] Але отямившися від удару,
12] Виходить знов і крізь надій туман
13] Він бачить: світ змінився, мов од чару,
14] І радісно береться знов до справ -
15] Попастися жене свою отару.
16] Так вчитель мій страху мені нагнав,
17] Як на виду побачив я морщини,
18] Та він бальзаму рані серця дав.
19] Уже ми вийшли на моста руїни,
20] Й звернув до мене вождь лице ясне,
21] Що перше в нього бачив край долини.
22] Він, озирнувши груддя кам'яне,
23] І, начебто порадившись з собою,
24] Розкрив обійми і обняв мене.
25] Мов хто не скінчив з справою одною,
26] А дальшу взяв уже до голови,
27] Так він, мене піднісши над стіною
28] Уступу, намічав уступ новий,
29] Казавши: «Став на цей ти камінь ногу,
30] Та перше спробуй, може, він кривий?»
31] Ніхто в плащі цю б не пройшов дорогу,
32] Бо ледве й ми повзли на брили з брил,
33] Він - легко, я ж спирався на підмогу,
34] Якби із цього боку шлях на схил
35] Не був коротший тих, що їх долають,
36] Як вождь - не знаю, я ж - позбувся б сил.
37] Але тому, що Лихосхови мають
38] Покатість до криничного жерла,
39] Виходить, що вони стіну здіймають,
40] Щоб не однакова увись була.
41] Там врешті ми спинились, де кремнистий
42] Стрімчак повис, як ламана скала.
43] Став подих в мене кволий та нечистий,
44] Поки спромігся я шпиля дістать,
45] І мусив стомлений на камінь сісти.
46] «Тепер не час тобі ледарювать, -
47] Сказав учитель; - слави ні перина,
48] Ні подушка не в силі дарувать.
49] Коли бере безславних домовина,
50] Вони такий же залишають слід,
51] Як дим в повітрі чи на хвилях піна.
52] Зведися ж: втому подолати слід
53] В душі, яка здолає зло природи, ,
54] Як плоть важка не призведе до бід.
55] Ми маємо зійти на довші сходи;
56] Не досить нам лишити ці місця,
57] Якщо зі мною певно дійдеш згоди».
58] І звівсь я, вдаючи, ніби моя
59] Бадьорість більша, ніж була на ділі,
60] Й сказав: «Рушай, бо сповнивсь моці я!»
61] Ми вирушили по ще менш похилій
62] Урвистій скелі, по якій іти
63] Було ще важче, ніж на першій брилі.
64] Я розмовляв, щоб очі одвести,
65] Аж з ями голос раптом стало чути,
66] Та слів ніяк не міг я осягти.
67] То дивно, що не в силах був збагнути,
68] Бо ж на мосту стояв, якраз над ним.
69] А голос був розгніваний і лютий.
70] І я нагнувся, та очам живим
71] Крізь пітьму не пройти до дна жахного,
72] І я: «Учителю мій, перейдім
73] На другий бік, спустімся з мосту цього,
74] Бо хоч я звідси й чую - слух ступів,
75] Хоч і дивлюсь - не бачу ж я нічого.
76] У відповідь він мовив: «Я б хотів
77] Сказать, що хочеш чути: що високу
78] Слід просьбу вдовольнять без зайвих слів».
79] Зійшли із мосту ми із того боку,
80] Що поряд з восьмим сховом по стіні;
81] Цей схов явив картину нам широку:
82] І я побачив кублища страшні
83] Огидних змій; од негоді цієї
84] Ще й досі кров холоне у мені.
85] Не слав же, Лівіє, землі своєї,
86] Де крім амфесібен є тьма потвор:
87] Келідри, ченкри, якули, фареї.
88] Ні стільки гиді, ні подібний мор
89] Не стрінуться ні там, де ефіопи,
90] Ні там, де хвиль червоних чути хор.
91] Торуючи собі між гадів тропи,
92] Крутились голі тіні без надій
93] Знайти чи схови, чи геліотропи.
94] На грудях в них хвости й голівки змій
95] Сплітались, тиснучи із болем спину
96] І руки в'яжучи вузлом на ній.
97] Найближчому до нас в одну хвилину
98] Туди, де шия з пліч в живих стирчить,
99] Змія, вкусивши, упустила слину.
100] Скоріш, ніж О чи /хто начертить,
101] Спахнув він і згорів, весь обернувшись
102] На попіл за якусь коротку мить.
103] І тільки він розсипавсь, розметнувшись,
104] Прийшов цей попіл сам з собою в стик,
105] Ув образі колишньому зімкнувшись.
106] Учені знають часу певний лік,
107] Що Фенікс хоч вмира, та кров в нім свіжа,
108] Коли надходить п'ятисотий рік.
109] Лиш сльози ладанні - у нього їжа
110] Та ще амом, не зерно, не трава,
111] А нард і мирра - в нього смертна хижа.
112] Мов той, хто падає і охлява,
113] Коли його на землю біс жбурляє,
114] Чи закупорюється голова,
115] Коли ж підводиться, все оглядає,
116] Тяжким припадком зламаний цілком,
117] Дивується і, дивлячись, зітхає, -
118] Так грішник встав над попелу горбком.
119] О, Божий суд суворий надто з нами,
120] Раз безліч мук вділяє багатьом!
121] Мій вождь спитав, хто він і звідки саме;
122] І той: «Недавно я з Тоскани зміг
123] Потрапить до цієї злої ями,
124] Звіряче, не по-людськи я поліг.
125] Так, мулом справді був: Я Ванні Фуччі -
126] Звір, і Пістойя - гідний мій барліг».
127] І я вождю: «Нехай про дні він луччі
128] Розкаже нам, за віщо кари ці;
129] Я знав його лихим в благополуччі».
130] Перш грішник не вважав, що тут співці,
131] Але, на мене звівши очі вперті,
132] Від сорому змінився на лиці
133] Й сказав: «Що ти страждання зриш відверті, -
134] Це найлихіше у моїй судьбі
135] І навіть гірше від самої смерті.
136] Відмовити не можу я тобі,
137] Сюди-бо я попав як тать із татів, -
138] Взяв посуд з ризниці я, далебі,
139] А іншого в крадіжці звинуватив.
140] Та щоб цьому не дуже був ти рад,
141] Якщо на вихід ти надій не втратив,
142] Ти слух свій прихили для дальших рад:
143] В Пістойї спершу влада «чорних» згине,
144] Та свій Флоренція поновить лад.
145] Марс пари з долу Магрського підкине
146] У тучі, як вмістилища покар,
147] І буря разом з громом всюди рине;
148] Почнеться бій з подертим клоччям хмар,
149] Яке втече по Піхтовому полю, -
150] Там «білих» остаточний жде удар.
151] Кажу це, щоб тобі завдати болю».
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
1] Наприкінці розмови святокрадець,
2] Підвівши руки, дулі поробив
3] І крикнув: «Боже, ось тобі мій вкладець!»
4] Від того часу змій я полюбив:
5] Одна ті чорні заглушила звуки,
6] Мов кажучи: «А не кажи цих слів!»
7] А друга, оповивши йому руки,
8] Зв'язала у тугому їх вузлі,
9] Й не розірвать ніяк цієї злуки.
10] Пістойє, о Пістойє! Чом в золі
11] Ти не зникаєш у вогненних бурях,
12] Твоє закореніло сім'я в злі!
13] У жодному з пекельних кіл похмурих
14] Ще не траплявсь мені такий блюзнір,
15] Ні навіть той, хто впав на фінських мурах.
16] І той побіг, немов лавина з гір;
17] Я вздрів центавра - з пащі била піна
18] І він кричав: «А де він? Де цей звір?»
19] Є, мабуть, у Мареммі половина
20] Тих змій, що збились там, де був конем,
21] До місць, де починалася людина.
22] Над тім'ям же нависши тягарем,
23] На плечах ширився, немов собака,
24] Дракон; із ніздрів дихав він огнем.
25] Учитель мій сказав: «Ти бачиш Кака,
26] Який колись під самий Авентін
27] Розлив озера крові, розбишака.
28] Давно не ходить із братами він,
29] Бо видурив собі в них на додаток
30] Велике стадо з тучних луговин.
31] Не довго так збирав собі достаток:
32] Дав Геркулес йому сто раз дубця,
33] Хоч перший же вмертвив його десяток!»
34] Центавр завіз у даль свого їздця,
35] Й три духи підійшли під час розмови,
36] їх не помітили б ні вождь, ні я,
37] Якби вони не вигукнули: «Хто ви?»
38] Тоді з нас кожен мову перервав,
39] їх пильно роздивлятись був готовий.
40] З них на землі нікого я не знав,
41] Та голос до знайомства спричинився,
42] Бо раптом хтось чиєсь ім'я назвав,
43] Промовивши: «А Чанфа де подівся?»
44] І носа пальцем я собі торкнув,
45] Щоб вождь з увагою з тим духом вівся.
46] Не диво, коли ти це все почув
47] І віру ймеш, читачу, неохоче:
48] Я теж не вірю, хоч і сам там був.
49] І поки я втупляв свої в них очі,
50] Враз виповз шестиногий змій гидкий
51] Та на одного з них як не підскоче!
52] В середні лапи він забрав боки,
53] Передніми перехопивши кисті,
54] А там обидві укусив щоки
55] І задніми він стегна стис нечисті,
56] Між обома протнув свого хвоста,
57] І вгору звівсь по спині всій костистій.
58] Так плющ до стовбура не прироста,
59] Не глушить так, як ця гидка тварюка
60] Притиснулась до людського хребта.
61] Злились, як віск, людина і гадюка,
62] І постає в очах в нас не загин -
63] Забарвлених інакше тіл сполука.
64] Так барви зазнають в багатті змін,
65] Поки огонь не встиг папір пожерти, -
66] Уже не білий, ще й не чорний він.
67] А інші два, пізнавши образ стертий,
68] Волали: «Як, Аньєле, ти змінивсь!
69] Поглянь, - не два і не один тепер ти!»
70] На місці двох єдиний лик з'явивсь,
71] Бо й голови зімкнулися в єдину,
72] І вид новий од давнього різнивсь.
73] Руками лапи стали в ту хвилину,
74] Й не розпізнаєте, хоч як б'єтесь,
75] Живіт, литки, і стегна, й груди, й спину.
76] Колишній вигляд зник, розвіявсь десь,
77] І образ «Два й ніхто», що небезпеку
78] В собі ховав, змінився геть увесь.
79] Мов ящірка, що в нестерпучу спеку
80] Десь блимне блискавкою серед дня,
81] Перебігавши стежку недалеку.
82] Так, звідкись вистрибнувши, змієня
83] На одного й останніх двох насіло,
84] Все чорно-синє, наче перченя,
85] Вп'ялось в те місце, котре нам служило
86] Найпершим живлення провідником,
87] А потім впало вниз до ніг безсило.
88] Укушений аж остовпів притьмом,
89] Стояв, дививсь на змійку, позіхавши,
90] Як вражений недугою чи сном.
91] У змійку - він, та - в нього зір втуплявши,
92] Обоє дим пускали всім на страх,
93] Він - з рани, змійка з пащі виділявши.
94] Тож хай мовчить Лукан у тих місцях,
95] Де в нього зник Сабелл і з ним Нассідій,
96] Хай слуха, про який повім я жах.
97] Про Кадма й Аретузу хай Овідій
98] Мовчить, що на ручай та на змію
99] їх обернув, - не з мене буть завиді, -
100] Бо дві істоти у однім строю
101] Він не міняв, у нього два сосуди
102] Взаємно не міняли суть свою.
103] Тут безперервно зміни йшли усюди:
104] З хвоста в гадюки вила рознялись,
105] Той ноги звів, піднявши їх по груди.
106] Голінки й стегна щільно так злились,
107] Що вже ніхто не міг би й пригадати,
108] Чи щілина й була між них колись.
109] Хвіст набирав все більш тієї втрати,
110] Що той зазнав, а шкірний в них покров -
111] В змії м'який, а в мужа став лускатий.
112] Я бачив - лікоть у пахву ввійшов
113] І довші лапи у змії робились,
114] В людини ж руки йшли у глибший схов.
115] Дві задні лапи у змії скрутились
116] І вкупі стали членом потайним,
117] В нещасного ж дві лапи утворились.
118] Вкривав обох їх кольором новим
119] І переносив пасмами волосся
120] З одної голови на другу дим.
121] Одне з них впало, друге підвелося,
122] Та їх в'язав близьких очей огонь
123] В якім міняння пик розпочалося.
124] Той, хто стояв, розтяг лице до скронь,
125] І з зайвих решток речовин прилежних
126] Два вуха стало в розмірі долонь.
127] Що ж не сповзло назад з причин, залежних
128] Від обсягу, те збилось в носа гак
129] Та ще у губи розмірів належних.
130] Той, хто лежав, свій писок витяг так,
131] Що вуха вмить зайшли в покров лиснючий -
132] Подібне робить з ріжками слимак.
133] Язик, в людини цільний, балакучий,
134] Розпався навпіл, а жало, як є,
135] Стяглося, й зник раптово дим тягучий.
136] Душа, що втратила лице своє,
137] З сичанням голосним повзе тропою,
138] А той, заговоривши, вслід плює.
139] Він, повернувшись спиною новою,
140] До іншого: «Хай Бозо, як і я,
141] Поповзає стезею коловою!»
142] Так бачив я між сьомого сміття,
143] Що змінювалось все й мінилось гидко,
144] Й списав, можливо, щось не до пуття.
145] Хоч стомленим очам не дуже видко,
146] Й мій дух бентежився, в свої круги
147] Не так ті двоє тіней зникли швидко,
148] Щоб не впізнав я Пуччо Шкутильги, -
149] Із трьох лиш він був при своїм суціллі
150] І не позбувся виду чи ноги.
151] А другий - той, за ким скорблять в Гавіллі.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
1] Радій, Фйоренцо, ти така велика,
2] Що на землі й на морі б'єш крилом,
3] Та йде і в Пеклі слава стоязика!
4] Увагу поміж злодіїв п'ятьом
5] Віддав я вродженням твоїм, якими
6] Ти б не пишалась; криюсь я стидом.
7] Коли у сні годинами нічними,
8] Насниш ти правду, взнаєш, що за змін
9] Ждуть жителі у Прато й інші з ними.
10] Раз має статись щось (хоч би й загин!),
11] То хай би якнайшвидше мав він статись!
12] Бо тим він тяжчий, чим пізніший він.
13] Ми рушили; як мусили спускатись
14] На дно уступами, - по них тепер
15] Удвох з вождем ми мали видиратись.
16] І тут, між тріщин, каменів печер
17] Ми здерлись на стежину самітную, -
18] Нога не йшла, щоб лікоть не підпер.
19] Засумував тоді й тепер сумую,
20] Вернувши мислю бачених в юрбі,
21] І серце якомога я гальмую,
22] Щоб керівник був у його судьбі,
23] Й коли опорою зоря жива є
24] Чи ліпший хтось, - не заздрю я собі.
25] Мов селянин, який відпочиває,
26] В той час, як скрить лице своє пора
27] Тому, хто світ промінням осяває,
28] Як муха місце дасть для комара, -
29] Він бачить в світляках весь глиб долини,
30] Де лан оре і виноград збира, -
31] В стількох вогнях тієї ж вздрів хвилини
32] Я восьмий схов, як, бувши на мосту,
33] Побачив скрізь під ним страшні глибини.
34] Мов той, за кого учинили мсту
35] Ведмеді, бачив, як візок з Іллею
36] Вогненні коні мчали в висоту,
37] Саме лиш сяйво, ясністю своєю
38] Подібне на хмаринку неясну,
39] Десь високо вгорі понад землею, -
40] Так бачив я, вогонь снував по дну;
41] Хоч душі в нім горіть не перестануть,
42] Не викривав із них він ні одну.
43] Я став на верх моста, щоб краще глянуть,
44] Й якби я не затримавсь на краю,
45] То легко міг би в тій безодні кануть.
46] І вождь, цікавість бачивши мою,
47] Сказав: «У цих вогнях є душі, й кожна
48] Зодягнена у пагубу свою».
49] «Учителю, - промовив я, - тотожна
50] Ця думка з баченим; передусім '
51] Скажи лишень мені, коли це можна,
52] Який то пломінь із вершком двійним
53] Неначе ворожнечу ллє злостиву,
54] Мов Етеокл горить із братом в нім».
55] Він мовив: «Кару тут несуть правдиву
56] Улісс і Діомед; їх ремесло
57] До мсти веде їх, як вело до гніву.
58] В палаючий вогонь їх принесло
59] Сильце з конем, що відчинило браму,
60] Звідкіль шляхетне римське сім'я йшло;
61] Де'щамія, що в сльозах від страму
62] Ахілла, мертва, кличе в млі жадань;
63] Та ще Палладій, викрадений з храму».
64] «Якщо говорить це двійко палань,
65] Прошу, - сказав я, - вчителю, і знову
66] Прошу, і тисяч варте це прохань,
67] Не дай мені почуть твою відмову
68] Тут зачекать рогатий пломінь цей,
69] На волю згляньсь, уклін зробить готову».
70] І він: «Оздоблює твоє лице
71] Достойна просьба, і її я вволю;
72] Не розмикай лиш губ своїх кільце.
73] Я сам казатиму; турботи й волю
74] Твої я знаю, ти ж для греків цих,
75] Мабуть, незбагнутих поділиш долю».
76] Обравши мить і місце, вождь до тих,
77] Що саме сходили на схил пологий,
78] Звернув промову в виразах таких:
79] «О ви, одягнуті в огненні тоги!
80] Якщо вас гідний став я, поки жив,
81] Якщо вас гідний став я, скільки змоги,
82] Як я вести почав високий спів,
83] Не рухайтесь, і хтось хай скаже, чому
84] Та як загинув, як життя скінчив».
85] Гойднувшись, вищий ріг в огні старому
86] Став видавати гуркіт чималий,
87] Неначе грім у вихрі вітряному.
88] І, розхитавши свій вершок малий,
89] Немов крило для підіймання й лету,
90] Заговорив і так сказав: «Коли
91] Я від Цірцеї, що мене в Гаєту
92] На цілий рік замкнула, відійшов
93] (Енея назва не пірнула в Лету),
94] Ні почуття до сина, ні любов
95] До батька, ні палкий вогонь сердечний,
96] Який до Пенелопи не холов, -
97] Не похитнули потяг небезпечний
98] Душі моєї - бачить в світ вікно,
99] Людську чесноту і порок конечний.
100] Я спорядив одне тоді судно
101] І в море вийшов із товаришами,
102] Які були зі мною заодно.
103] Проплив між обома я берегами
104] Іспанії й Марокко, сардів край,
105] Й між іншими в тім морі островами.
106] Уже в нас над чолом сріблився гай,
107] Коли у місце ми зайшли вузьке те,
108] Де Геркулес, щоб позначити край
109] Шляхам, стовпи поставив для прикмети,
110] Й пішов Севільї справа сад живий,
111] А зліва одійшли будови Сети.
112] «О браття, - мовив я, - пройшли вже ви
113] Крізь сотні тисяч лих на захід дальній!
114] Недовгий строк потратьте життьовий,
115] Що вам лишився, на відповідальні
116] Ще дальші подорожі в світ сумний,
117] Щоб вслід за сонцем, землі зріть печальні.
118] Тож пригадайте, ви чиї сини,
119] Бо ви народжені не животіти,
120] А знання й честь нести у світ ясний».
121] Недовга ця промова знаменитий
122] В моїх супутниках лишила слід,
123] І вже не знав я, як їх зупинити.
124] Кормою повернули ми на схід,
125] Зробили на шалений лет в просторі
126] Із весел крила й брали вліво хід.
127] Під іншим полюсом я всі вже зорі
128] Зрів уночі, а наші на очах
129] Зникали мало не цілком у морі.
130] Уп'яте сяяла на небесах
131] І гасла місячна стезя широка,
132] Відколи вийшли ми на смілий шлях,
133] Як несподівано гора висока
134] Замріла невиразно нам здаля,
135] Що вищою з усіх здалась для ока.
136] Зраділи ми, але нова земля
137] Зустріла негостинно, вітровінням
138] Ударивши у снасті корабля.
139] Кружило тричі нас води крутінням,
140] Вчетверте ж піднялась корма увись,
141] Униз же ніс пішов чиїмсь велінням -
142] І хвилі понад нами знов злились».
|