ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
1] Місця, де йшли ми з горем та печаллю,
2] Були такі похмурі та страшні,
3] Аж зір від них ми відвернули з жалю.
4] На Тренто схожі ці місця сумні,
5] Де берег Адіче колись порвали
6] Чи труси, чи пересуви земні.
7] Від самого шпиля сповзли завали
8] В рівнину, і немає стежки вниз
9] Тому, хто вийде на високі скали, -
10] Такий був спуск до царства муки й сліз.
11] Вгорі ж, де ледве можна розміститься,
12] Розлігся звір і всього себе гриз,
13] Неначе той, хто до нестями злиться,
14] Ненатлий звір, який знеславив Кріт;
15] Від лжекорови він лиш міг вродиться.
16] Мудрець йому: «Гадаєш, знов привіт
17] Тобі прислали скорені Афіни,
18] А вождь їх смерть приносить до воріт?
19] Та геть, тварюко! Цей не взяв єдиний
20] Мотка в твоєї мудрої сестри,
21] А йде, щоб бачить ваших мук картини!»
22] Як бик, упавши в час кривавий гри
23] Від вдалого удару, не крутився,
24] А здригував ногами до пори, -
25] Отак від люті й Мінотавр звалився.
26] Вожай гукнув мені: «Униз біжім,
27] Аж поки він ще не переказився».
28] І схилом поспішили ми крутим,
29] А камінь сипався, немов нестямки,
30] З-під ніг моїх під тягарем новим.
31] Замисливсь я, й сказав він: «На уламки
32] Милуєшся ти величезних гір,
33] Де я лишив це чудище без тямки?
34] Як того разу бачив їх мій зір
35] І страх вони породжували в мене,
36] То їх не руйнував ще владний вир.
37] Та перед тим, як в огненій геєні
38] Той походжав, хто вивів багатьох
39] Із тих, що вили, в Діте полонені,
40] Одразу трусонувся хмурий льох,
41] І я подумав, що з жари здригнувся
42] Усесвіт і зчинивсь переполох,
43] Що, мабуть, світ на хаос обернувся:
44] У ту хвилину цей важкий стрімчак
45] Із місця давнього свого й схитнувся.
46] Але зверни свій зір на діл: отак
47] Вирує у крові потік вогненний
48] Насильникам, що жерли неборак.
49] О жадібність сліпа, о гнів страшенний,
50] Що нас веде в короткому житті
51] І вік в крові терзає нескінченний!
52] Я бачив рів: краї його круті
53] Суціль усю долину оточили», -
54] Про це повів учитель мій в путі,
55] Навкруг центаври бігали щосили
56] Й ті самі луки на боках у них,
57] Що й на землі в мисливстві їм служили.
58] З'явились ми, і стук копит утих,
59] А троє ухопили стріли в руки
60] І до тятив приклали їх тугих.
61] Один гукнув здаля: «Які це муки
62] Чекають вас, що ви згори йдете?
63] Кажіть, не руштесь, бо ми спустим луки!»
64] Мій вчитель мовив: «Відповідь на те
65] Дамо Хіронові, ти ж - неотеса,
66] Й тобі на лихо запал твій росте. -
67] Торкнув мене й додав: - Ти бачиш Несса,
68] Який красуню Деяніру звів
69] І загубив, убитий, Геркулеса.
70] Середній, що одне плече підвів, -
71] Великий то Хірон, пестун Ахілла,
72] А третій - Фол, якого знищив гнів.
73] Вздовж рову біга їх велика сила,
74] Стріляючи усіх, хто виплива
75] Над рівень, що їм доля ухвалила».
76] Ми підійшли, привітні шлем слова...
77] Кошлатою зарослий бородою,
78] Кінцем стріли Хірон ледь розсува
79] Вусища над великою губою
80] Та до своїх: «Глядіть-но, камінець
81] Він ідучи ворушить під собою!
82] Такого не вчинив би жоден мрець».
83] Торкнув його мій вождь у груди голі,
84] Де з чоловіком злився жеребець,
85] І мовив: «Він живий. З святої волі
86] Показую йому цей темний діл -
87] Це неминучість, а не примха долі.
88] Та, що мені дала новий уділ,
89] Співати перервала «Алілуйя».
90] Він не харциз, я ж дух без грішних діл.
91] Та ради цнот, що ради них терплю я
92] Цей дикий шлях, багнище це руде,
93] Нам дай когось ти із своїх, молю я,
94] Щоб указав він місце нам тверде
95] Та й переніс своїм хребтом широким.
96] Бо він не дух, повітрям він не йде».
97] Хірон праворуч повернувся боком
98] І мовив Нессові: «Ти - провідник,
99] А стріне хтось, обороняйся скоком».
100] Повів він берегом одної з рік,
101] Де вир кипів клекочучої крові
102] І звідки чувся відчайдушний крик.
103] Я бачив тут занурених по брови.
104] І мовив Несе: «Тут кожен з них - тиран,
105] Ковтать майно і кров чужу готовий.
106] Тут ті, хто злочином сквернив свій стан.
107] Тут Александр і Діонісій лютий,
108] Сицилії жорстокосердий пан.
109] Той, з чорним чубом, пишний та надутий,
110] То Адзоліно, а білявий цей -
111] Обіццо д'Есте, вмерлий без покути:
112] Нешлюбний син послав у край смертей».
113] Звернувсь до вчителя я, й той промовив:
114] «Тут перший він, я другий, я з гостей».
115] А там центавр нам стежку приготовив
116] До тих, хто аж по шию увійшов
117] В найгарячіший із пекучих сховів.
118] На когось показав: «Він проколов
119] Те серце у пречистій Божій длані,
120] Що на далекій Темзі точить кров».
121] Я бачив далі в річці полум'яній
122] Чи голови, чи тіні до пупка,
123] І деякі були мені ще й знані.
124] Все більш і більш мілішала ріка
125] І покривала вже самі лиш ноги.
126] І перейшли ми на той бік струмка.
127] «В малій частині нашої дороги
128] Все вищав рівень кров'яного дна, -
129] Сказав центавр, - тож ясно, схил пологий
130] Вниз піде річкою, поки вона
131] Не зіллється із тим потоком саме,
132] Де для тиранів кара є одна.
133] Киплять на муки віддані судами -
134] Аттіла, найстрашніший бич землі,
135] І Секст, і Пірр; спливаючи сльозами,
136] Ридають у вируючій імлі
137] Ріньєр Корнето і Ріньєр да Пацці,
138] Що на шляхах точили війні злі».
139] І він помчав назад, до служби й праці.
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
1] Не перебравсь центавр ще через річку,
2] Як ми потрапили у ліс такий,
3] Що годі в нім шукати стежки стрічку.
4] Не свіжість крон - сухих прутів пучки,
5] Не рівне віття - стовбур вузлуватий,
6] Не плід рясний - отруйні шпичаки.
7] Не мешкає там дикий звір кошлатий,
8] Що радо кублиться в таких місцях,
9] Як до Корнето з Чечіни ліс клятий.
10] Там гнізда гарпій в тінявих кущах,
11] З Строфад прогнали гарпії троянців,
12] Навіявши на них пророцтвом жах.
13] В них крила, лик дівочий без рум'янців,
14] Великі, вкриті пір'ям животи, -
15] Весь вигляд їх, немов у тих поганців.
16] І добрий вчитель: «Будем звідси йти
17] У другій смузі по трудній стежині, -
18] Звернувсь до мене, - де пробудеш ти,
19] Поки опинишся в страшній пустині.
20] Тож треба, щоб ти добре роздививсь
21] І довіряв мені, як і донині».
22] Я чув, як лемент навкруги зчинивсь.
23] Але ж ніщо ніде не появлялось,
24] І, здивувавшись з того, я спинивсь.
25] Мені здалось, що вчителю здавалось,
26] Немов мені здається, що це крик
27] У стовпищі, яке в лісу ховалось.
28] І він мені сказав: «Придерж язик!
29] Ти краще кущ візьми і без принуки
30] Зламай галузку й подивись на сік».
31] Тоді простяг я перед себе руки,
32] І відломилась гілочка якась, -
33] Кущ заволав: «Чом завдаєш ти муки?»
34] І темна кров із зламу полилась,
35] А кущ той знову: «Що це за розбої?
36] Звідкіль така жорстокість узялась?
37] Були ми люди, нині в сухостої,
38] А ти явив би більшу доброту
39] І більший жаль і до змії простої».
40] Мов зламану зелену гілку ту
41] Охоплює вогонь з одного краю,
42] А другий плаче, мокрий, як в сльоту,
43] Та суміш мови й темного ручаю
44] Ішла із гілки, я й її впустив,
45] Мов той, хто повен жаху та відчаю.
46] «Щоб вірив він, що вздрить одне із див, -
47] Сказав мій вчитель, - душе потерпілий.
48] Я в вірші про це диво говорив.
49] Звестись на тебе руки б не посміли;
50] Та неймовірним був мені той збіг,
51] Його підбив на вчинок я немилий.
52] Скажи йому, ким був ти, щоб він міг
53] Розмаяти твоєї слави стяги,
54] Як знову стане на земний поріг».
55] І кущ: «Ця мова будить пломінь спраги,
56] Що тут не скажеш сам собі «мовчи».
57] Отож я попрошу у вас уваги.
58] Я той, хто мав обидва ті ключі
59] До серця Федеріго, й їх обачно
60] Всував і висував, не дзвенячи.
61] Його довіру я сприймав подячно
62] Й почесну службу завжди ніс як слід,
63] Сон і життя віддавши їй нелячно.
64] Блудниця-заздрість, що заради бід
65] До Цезаря в чертоги зачастила,
66] Мор для народів, для палаців стид,
67] Серця всіх проти мене підпалила,
68] Й підпалені підпал моїй судьбі
69] Вчинили в Августа, й судьба згоріла.
70] Душа моя, полишена в ганьбі,
71] Надумалась ганьбу помстити тлінням, -
72] Всім правий, я неправим став собі.
73] Але клянусь новим своїм корінням,
74] Я й раз не зрадив за багато літ
75] Державця з праведним його правлінням.
76] Хай той із вас, хто прийде знов у світ,
77] Поверне врешті честь мені здорову,
78] Бо заздрощів її притиснув гніт».
79] Мить почекавши: «Він закінчив мову, -
80] Сказав мені поет. - Часу не гай,
81] Як хочеш щось довідатися знову».
82] До нього я тоді: «Ти попитай
83] Предмет, мені корисний і цікавий,
84] А я без сил, бо жалю повен вкрай».
85] Тож мовив він: «Обіт твердий і правий
86] Дасть мій супутник, щирий і незлий,
87] А ти, закутий душе, будь ласкавий
88] Сказати, як душа йде в ці вузли?
89] Як можеш, ще скажи, чи ваші груди
90] Від цих кайданів звільняться коли?»
91] Тут стовбур глибоко дихнув, і всюди
92] Почулося гудіння немале:
93] «Моя вам відповідь коротка буде.
94] Коли душа лиха й ведеться зле
95] Із тілом, кинувши його свавільно,
96] Мінос її у сьоме коло шле.
97] Упавши в ліс, не озирає пильно,
98] Щоб розшукати місце їй своє, -
99] Ляга у ґрунт зерниною повільно,
100] Там пагоном і деревом стає,
101] І гарпії годуються від крони,
102] Ран завдають, а в рані отвір є.
103] Як всі ми знайдем наші оболони,
104] Але їх не надіне жоден з нас:
105] Чого зреклись - не вернемо в день оний.
106] Ми принесем їх в ліс, що листя стряс,
107] Щоб тіло висіло на шпичакові
108] Душі бридкої безконечний час».
109] Ще слухать стовбура були готові,
110] Бо він зростав не на такі ліси,
111] Коли волання вчулися раптові, -
112] Скидалось на собачі голоси,
113] І це мисливця б сповіщати мало,
114] Що недалеко вепр і гончі пси.
115] І от - повз нас ізліва двоє мчало
116] Оголених, подряпаних, прудких
117] Й без ліку гілля на бігу ламало.
118] «О смерть, прийди, прийди!» - так перший з них,
119] А другий не відстати намагався
120] Й кричав: «Такий у тебе, Лано, спіх,
121] Який під Топпо зовсім не являвся!»
122] Та, більш не в силі видати хоч звук,
123] Захекавшись, він під кущем сховався.
124] За ним гурти голодних чорних сук,
125] Наповнюючи ліс, прожогом бігли,
126] Немов хортиць хтось випустив із рук.
127] За мить вони накинутися встигли,
128] Й розшматували геть того, хто впав,
129] І розхапали труп ще не остиглий.
130] Мене за руку мій вожай узяв
131] І вивів до куща, який, нізащо
132] Скалічений, в сльозах, в крові казав:
133] «О Джакомо да Сант-Андреа! Нащо
134] Було ховатись в гущині моїй?
135] Чи винен я, що жив ти, як ледащо?»
136] Наблизившись до нього, вчитель мій
137] Сказав: «Ким був ти, що перехопились
138] Слова скорботні у крові густій?»
139] І він до нас: «О душі, що спустились
140] Поглянути на зганьблений мій ріст,
141] Коли гілки від мене відділились, -
142] Згребіть на мій злощасний корінь лист!
143] Я з того міста, де прийшов Хреститель
144] Замість того войовника, чий хист
145] Невтомно потрясає нам обитель.
146] Якби побіля Арнського моста ,
147] Ще не лишався давній покровитель,
148] То в місті відбудови висота
149] Із того, що лишив Аттіла, з праху
150] Так не звелась би, як тепер зроста.
151] Я ж рідний дім обрав собі за плаху».
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
1] Любов до рідного звеліла краю
2] Весь лист обірваний зібрать як слід
3] І повернуть безсилому з одчаю.
4] Дійшли до місця ми, де перехід
5] Був з другої у третю смугу й лютий
6] Явився праведного суду вид.
7] Щоб читачу виразніше збагнути,
8] Скажу, що прибули ми в ті краї,
9] Де на рівнині й квіту не добути.
10] Навколо праліс оточив її,
11] Навкруг же нього йшли рови канальні;
12] І зупинили кроки ми свої.
13] Блищали там жаркі піски безжальні,
14] Такі ж, як і були, у млі століть,
15] Як вів Катон війська в похід свій дальній.
16] О Божа мста, як мусить той тремтіть,
17] Хто прочитає про твої удари,
18] Що я на власні очі мав уздріть!
19] Великі бачив голих душ отари,
20] Всі плакали за вчиненим в житті,
21] Своєї кожен зазнававши кари;
22] Горілиць на піску лежали ті,
23] А ті навпочіпки ген посідали,
24] Або тинялись і самі, й в гурті.
25] Найбільше тих було, що вкруг никали.
26] А тих найменше, хто в стражданнях ліг,
27] Але їх зойки голосно лунали.
28] А на піски, я скільки бачить міг,
29] Повільно йшов дощем вогонь лапатий,
30] Немов без вітру по нагір'ях сніг.
31] Як Александр, уздрівши, що солдати
32] В індійській спеці гинуть під вогнем,
33] Що, впавши з неба, не спішив згасати, -
34] Звелів за кожним стежить пластівцем,
35] Де б він не ліг, топтать його ногою,
36] Бо пломінь гасне легше одинцем.
37] Підпалений небесною золою,
38] Мов з іскри трут, спалахував пісок,
39] Подвоюючи муки ще й жарою.
40] Не спочиваючи, тривав танок
41] Злощасних рук, які пекучі плями
42] Скидали із розжарених кісток.
43] Почав я: «Вчителю, ти перед нами
44] Все змив, крім тиску демонів, який
45] Нас допустити не хотів до брами,
46] Це хто лежить, великий, громіздкий,
47] Незрушно, блискають лиш очі вперті,
48] Мов нехтує вогненні язики?»
49] І той помітив, що слова одверті
50] Про нього я вождеві говорю,
51] Й гукнув: «Який в житті, такий я в смерті!
52] І хай Юпітер, знову повторю,
53] Замучить коваля хоч до загину, -
54] Хай блискавку його востаннє зрю! -
55] Нехай утомить в праці без упину
56] Усіх в жерлі у Етни вогнянім
57] Під гук: «Рятуй, рятуй, Вулкане-сину!»
58] Як у бою під Флегрою труднім;
59] Хай б'є мене він з усієї сили, -
60] Та не здола його звитяжний грім!»
61] Тоді вожай мій, повний гніву й сили, -
62] Цих слів я в нього не передбачав:
63] «О Капанею, гонор твій немилий
64] Не вмер, тож карі тяжчій ти підпав,
65] Із мук ні одна не переважає
66] Тієї, що твій сказ тобі послав. -
67] І, втишивши обурення безкрає,
68] До мене: - Він в числі сімох царів
69] Брав Фіви, зневажав і зневажає
70] Він Бога і прощення не просив,
71] Тримаючи себе весь час свободним;
72] У грудях в нього лиш пиха і гнів.
73] Ну що ж, рушаймо знов, один за одним,
74] Не йди лиш по гарячому піску,
75] А обминай-но лісом прохолодним».
76] На річку мовчки вийшли ми близьку,
77] Що з лісу винесла червону воду, -
78] Цю барву досі згадую жаску, -
79] Як Булікаме витікає з броду
80] Туди, де воду грішниці беруть,
81] Так на пісок несла ця річка воду,
82] Собі в камінні прокладавши путь.
83] І я помислив, а чи не сюдою
84] Удвох нам треба далі йти, мабуть.
85] «З усього, що ми бачили з тобою
86] Відколи перейшли той вхід, куди
87] Усім пройти приречено судьбою,
88] Такої погляд твій не знав води,
89] Щоб викликала сильне здивування;
90] Вона вгашає всі вогню сліди», -
91] Так вождь свої закінчив міркування,
92] І я просив, нехай не відмовля
93] В поживі, раз моє збудив бажання.
94] «У морі спорожніла є земля, -
95] Почав він, - що спрадавна Крітом звали,
96] Коли ще світ наш був як немовля.
97] Там є гора, яку в віках вславляли
98] Струмки й діброви; їда - назва їй:
99] Тепер її потроху занедбали.
100] Там Реї син у схованці своїй
101] Безпечно спав, і мати його крики
102] Глушила в галасливості бучній.
103] У тій горі стоїть старик великий,
104] Що від Дам'яти спину відверта,
105] Як в дзеркалі, у Римі бачить лики.
106] А голова вся щирозолота.
107] І щиросрібні в нього руки й плечі,
108] А з міді все - до низу живота.
109] І дві ноги суціль - залізні речі,
110] Крім глиняної правої ступні,
111] Яка важкі трима кістки старечі.
112] Крім золота, на часточки дрібні
113] Потріскане все тіло, і холоне
114] Сльоза із щілин на печернім дні
115] І в Ахероні, Стіксі й Флегетоні
116] Тече цим долом, де мерцям тюрма;
117] Скидаючи ті струмені червоні
118] В провалля, звідки виходу нема,
119] Утворюючи став, що звуть Коцітом.
120] Ти вздриш його, тож мовити дарма».
121] І я йому: «У разі нашим світом
122] Ще протікає цей страшний потік,
123] Чому лиш тут для ока став одкритим?»
124] І він: «Ця вирва - наче лійка рік.
125] Крута, як бачиш, кам'яниста, гола;
126] Йдучи по ній униз у лівий бік,
127] Всього іще не обійшли ми кола,
128] Й яких новин нам не пошле Плутон,
129] Від здивування ти не зморщуй чола».
130] І знов я: «Вчителю, де Флегетон,
131] Де Лета? Проминаєш це мовчанням,
132] А той тече, ти кажеш, з слізних лон?»
133] І він: «Обом я радий запитанням,
134] Та відповіддю на одне із них
135] Звучить тут струм червоним клекотанням.
136] Побачиш Лету, та не в ямах цих,
137] А там, куди приходять обмиватись,
138] Коли зника спокутуваний гріх. -
139] І ще сказав: - Пора нам відправлятись
140] Туди, де буде найзручніше нам,
141] Де ноги в нас не будуть обпікатись,
142] Бо гасить пара всякий вогник там».
|