|
|
Скачати 4.08 Mb.
|
РОЗРОБКА ЗАСОБІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВСоціально-економічна ситуація, що склалася на сучасному етапі розвитку України, кризові явища у сфері економіки і фінансів зумовлюють необхідність посилення захисту дітей-інвалідів, визначення пріоритетних напрямів у цій важливій роботі, одним із яких є рання соціальна реабілітація цієї категорії неповнолітніх.Актуальність проблеми інвалідності дитинства завжди була і, на жаль, залишається однією з найбільш гострих у соціальній програмі суспільства. Більш детально даною проблемою почали займатися у 70-х рр. ХХ ст. У 1973 р. вчений В.Ковальов розробив класифікацію граничних станів інтелектуальної недостатності дітей-інвалідів. У 1982 р. професор К.Лебединський виділив основні варіанти затримки психічного розвитку у дітей з особливими потребами. М.Монтессорі, вивчаючи проблему соціальної і психологічної реабілітації дітей з особливими потребами, видала книгу “Дім дитини”. Варто зазначити, що і сьогодні проблема психологічної реабілітації дітей-інвалідів актуальна і є предметом вивчення багатьох вчених [3, с.34]. Мета нашого дослідження: проаналізувати та узагальнити досвід роботи соціальних служб Куйбишевського району Запорізької області з дітьми-інвалідами З кожним роком зростає кількість дітей з тяжкими соматичними захворюваннями, психічними та фізичними обмеженнями. За даними центральної районної лікарні на 1 липня 2008 р. в Куйбишевському районі Запорізької області на обліку знаходиться 123 дитини-інваліда і ще 467 дітей становлять групу ризику (перебувають на диспансерному обліку, маючи по декілька захворювань). 3 метою попередження інвалідності серед дитячого населення та зниження її показників у 2006 р. при Центрі соціальної допомоги управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації було створено відділення ранньої соціальної реабілітації дітей із особливими потребами. Досвід роботи, зокрема й вищевказаного відділення, показує, що на даному етапі вирішення цієї проблеми необхідно розширювати діапазон та удосконалювати заходи ранньої соціальної реабілітації дітей із особливими потребами [2, с.77]. У відділенні робота проходить за такими напрямками: забезпечення соціального, емоційного, інтелектуального й фізичного розвитку дитини з відхиленнями і спроба максимально розкрити її потенціал для навчання. Програма ранньої соціальної реабілітації дітей з особливими потребами передбачає створення умов для досягнення кожною дитиною максимально можливої корекції дефектів та їх профілактику шляхом включення в реабілітаційний, корекційно-розвивальний соціокультурний простір відділення ранньої реабілітації дітей з особливими потребами, який поєднує в собі медичні, психологічні, педагогічні та соціальні аспекти, сприяє саморегуляції поведінки, самореабілітації, розвитку й саморозвитку дитини як суб’єкта життєдіяльності, а також проведення заходів соціальної і фізичної реабілітації, вдосконалення методів допомоги дітям-інвалідам із соматичною патологією та дітям із обмеженнями фізичних і розумових можливостей [1, с.44]. Важливим є попередження вторинних дефектів у дітей із відхиленнями у розвитку. Це може статися через дві основні причини: або ж після невдалої спроби призупинити просування первинних дефектів за допомогою медичного, терапевтичного чи навчального впливу, або ж у результаті порушення взаємовідносин між дитиною і сім’єю, спричиненого, в основному, тим, що сподівання батьків стосовно дитини не виправдалися. Слід зазначити, що рання соціально-реабілітаційна робота є абілітаційною (пристосувальною) відносно сім’ї, яка має дітей із відхиленнями в розвитку, із метою максимально ефективно задовольнити потреби дитини. Для такої сім’ї фахівцями відділення розробляється індивідуальна програма, що відповідає потребам і стилю життєдіяльності сім’ї. Міжнародна і вітчизняна практика свідчать, що на зміну ізольованому інтернованому вихованню дітей-інвалідів повинно прийти інтегроване навчання та виховання. Реабілітаційні заходи стосовно дітей-інвалідів мають розширюватися за рахунок розвитку сфери соціальної реабілітації, яка повинна починатися досить рано, щоб у сім’ї діти-інваліди могли максимально розвинути свої природні здібності для своєчасної та найбільш повної подальшою інтеграції в суспільство [1, с.45]. Шлях до здоров’я хворої дитини починається з поваги до неї! Сьогодні перед кожним із нас постає проблема власної ролі стосовно дітей із функціональними обмеженнями: пройти мимо; чекати, що хтось їм допоможе; шукати шляхи допомоги. ЛІТЕРАТУРА 1. Мастюкова Е. Сімейне виховання дітей з відхиленнями в розвитку / Е.Мастюкова, С.Московіна. – ВЛАДІС, 2003. – С. 44-45. 2. Саєнко Ю.В. Спеціальна психологія / Ю.В.Саєнко. – К.: Академічний проект, 2006. – С. 77. 3. Теорія і практика вікової психокорекції. – Суми, 2006. – С. 34. Юлія Орешето, 4 курс факультету початкової освіти та практичної психології. Наук. керівник: асистент О.В.Карапетрова ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК ШЛЯХ ЇЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ Школа – це простір життя дитини, у якому вона повинна мати можливість повноцінно розвиватися, тому школа є одним з основних інститутів соціалізації дитини. У сучасних умовах перед освітою постає завдання сприяння становленню особистості, здатної усвідомлювати процеси життєтворчості, готової до активної участі в них. Дитина має не лише набувати знань, але й оволодівати засобами пізнавальної та практичної діяльності, брати участь у конструктивному діалозі, бути здатною визначити своє місце у суспільних процесах [1]. Актуальність означеної нами теми полягає у проблемі взаємодії особистості та її соціального оточення, яка вимагає глибшого впливу соціальних факторів на поведінку й самосвідомість особистості в системі суспільних відносин, макро та мікросередовищі. По іншому цей процес має назву соціалізації особистості. Теоретичні основи дослідження аспектів соціалізації закладені в працях І. Зверева, А. Петровського, О. Карпенко, Л. Коваль, Н. Огренич, Є. Соколова, Л. Пінчук, Л. Сорокіна та інших, які займались безпосередньо вивченням сутності соціалізації, її етапів, механізмів, чинників. Під соціалізацією дослідники здебільшого розуміють процес, у ході якого людина з певними задатками набуває якостей, необхідних для її життєдіяльності в суспільстві [3]. Мета нашого дослідження: полягала в визначені психолого-педагогічних умов та системи роботи з соціалізації молодших школярів. Методи дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічних джерел по проблемі дослідження. Соціалізація підростаючих поколінь відбувається під впливом розвиваючого середовища. Тому соціалізація у школі – це така організація психолого-педагогічного процесу, яка сприяє засвоєнню дитиною системи цінностей та відносин, розвиває різноманітні здібності та дає змогу усвідомити особисту відмінність від інших, тобто формує соціальну компетентність, яка включає навички співпраці роботи в команді, комунікативні навички; здатність приймати власні рішення і прагнути до розуміння власних потреб і вимог, соціальне єднання, уміння визначити особисту роль у суспільстві, ціннісні орієнтації; розвиток особистісних якостей, саморегуляції; культури міжособистісних стосунків. Аналіз робіт педагогів та психологів зокрема І.Божович, І.Беха, В.Крижка, Є.Павлютенкова та багатьох інших, дозволив виявити взаємозв’язок виховання та соціального розвитку особистості, а також розкрити закономірності соціальної компетентності особистості. У роботах О.Кононко, О.Кригука. визначено, що соціальна компетентність – це певні особистісні властивості, потреби, здібності, елементарні теоретичні уявлення та практичні уміння, які забезпечують особистості життєздатність та свободоздатність Ми вважаємо, що компетентність гарантує усвідомлення дитиною того, як слід себе поводити, щоб бути гармонійною, співзвучною з іншими, почувати себе в будь-якому товаристві комфортно. Впровадження в шкільну освіту технології розвиваючого навчання показало, що використання діяльнісного підходу дозволяє поліпшити якість навчання. Під час проведення уроків поєднуються традиційні методи роботи: лекції, бесіди, складання схем, заповнення таблиць з нетрадиційними уроками: урок-дискусія, урок-практикум, урок-гра, екскурсії, відвідування музеїв, театрів, участь у святах міста, проведення акцій щодо підтримання чистоти та благоустрою міста. Використання на уроках проблемних завдання дозволяє навчити дітей розглядати ситуацію з різних сторін, стимулюють пошук шляхів її вирішення тобто розвивають творче мислення або креативність. Учні висловлюють власні думки, вчаться з повагою ставитись до точки зору інших, критично мислити. Завдяки цьому школярі стають активними учасниками навчально-виховного процесу. Це сприяє самопізнанню, самореалізації особистості у різних видах творчої діяльності. Все це підвищує ефективність навчання. Отже, можна зробити висновок,що запровадження активних форм та методів у навчально-виховному процесі допомагає у вирішенні проблеми соціалізації молодших школярів. ЛІТЕРАТУРА
Тетяна Кадук 5 курс факультет початкової освіти та практичної психології. Наук. керівник: к.психол.н., доц. Т.П.Малихіна ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ ТА АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ Питання дослідження акцентуації характеру є і залишається актуальним, а особливо в юнацькому віці, бо не будучи ще згладженими та затушованими вони виявляються доволі яскраво та впливають на успішність навчальної діяльність юнаків. Вивченню акцентуацій характеру були присвяченні дослідження О.Домрачьової, А.Лічко, Д.Ельконіна, О.Гуркіної, Е.Ейдеміллера, Г.Сухарьової, К.Леонгарда, Г.Шмішека, М.Скотта, Т.Драгунової тощо. Термін “акцентуйована особистість” увів автор концепції акцентуації – німецький психіатр К.Леонгард. А.Лічко уточнив цей термін, змінивши його на “акцентуація характеру”. За ступенем вираженості виділяють: явну акцентуацію – крайній варіант норми. Риси характеру достатньо виражені впродовж всього життя, не наступають декомпенсації за умови відсутності психологічних травм. Приховану акцентуацію – звичайний варіант норми. Риси характеру цього типу проявляються в основному при психологічних травмах, але не вирізняється хронічною дезадаптації [3]. Метою нашого дослідження стало вивчення взаємозв’язку навчальних досягнень та акцентуацій характеру в юнацькому віці. Експеримент проводився на базі загальноосвітньої школи №1 міста Жовті Води упродовж першого семестру. У дослідженні брали участь учні десятих класів. За експериментальну методику було обрано опитувальник К.Леонгарда [1]. Результати дослідження показали, що в обстежених старшокласників переважає гіпертимний тип акцентуації – 51%. Цей тип акцентуації характеризується постійно добрим настроєм, лише зрідка захмарюється спалахами агресії у відповідь на протидію оточуючих. Вони мають гарні здібності, живий розум, вміння сприймати навчальний матеріал на льоту та виявляють непосидючість, відволікаємість, недисциплінованість. Зважаючи на це, вони вчаться нерівно – діапазон оцінок від 10 балів до 3 балів. Середній бал навчальних досягнень становить 6,5 балів. Досить значна кількість старшокласників мають циклоїдний тип акцентуації – 20%. Вони здатні в період підйому на льоту засвоювати матеріал шкільної програми, а упущене доводиться надолужувати посиленими заняттями, але в субдепресивній фазі це не призводить до бажаних результатів. Перевтома й астенія затягують субдепресивну фазу, з’являється відраза до навчання та до розумової роботи взагалі. Середній бал учбових досягнень учнів із цією акцентуацією становить 8,2 бали. До таких учнів рекомендується проявляти не нав’язливу турботу і увагу без розпитувань, теплий контакт з близькими людьми і родичами. Велику вагу має демонстративний тип акцентуації – 20%. Старшокласники з цим типом акцентуації виявляють велику тривожність щодо навчання, тому часто використовують спеціально видумані прикмети та ритуали як захист від небажаного результату контрольної роботи, тестування тощо. Рівень їх навчальних досягнень становить 8,5 балів. На учнів цього типу акцентуації потрібно звертати увагу, щоб встановити взаємини довіри, і звертати увагу тоді, коли діяльність відповідає очікуванням педагога, потім звертати увагу все з більшими паузами. Можна вести бесіди і залучати до діяльності, де школяр може показати себе у справі. Порівняно невелика кількість обстежуваних – 9% припадає на враженість інших типів акцентуацій. І ці учні нажаль мають не дуже високі навчальні досягнення – близько 6 балів. Отже, старшокласники з різними типами акцентуацій мають різний рівень навчальних досягнень та вимагають до себе спеціальних підходів вчителів, щоб максимально підвищити результати навчання учнів. Саме тому, вчителі повинні знати особливості того чи іншого класу та учня, щоб реалізовувати індивідуальний підхід до кожного. ЛІТЕРАТУРА
Світлана Борсук, 5 курс фізико-математичного факультету. Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.В.Школа ПРИНЦИПИ НАУКОВОГО СТИЛЮ МИСЛЕННЯ Серед природничо-математичних дисциплін фізика посідає одне з провідних місць у вирішенні комплексних завдань навчання, виховання і розвитку молоді. Це зумовлено тим, що вона сприяє формуванню у школярів сучасних наукових уявлень про навколишній світ, розвиває науковий стиль мислення, розкриває тісний зв’язок із життям, формує творчі здібності учнів. Формування наукового стилю мислення є одним із важливих чинників пізнавальної та пошукової діяльності школярів. Але озброєння учнів системою наукових знань не забезпечує автоматично водночас формування в них наукового стилю мислення. Науковий стиль мислення – це такий рівень культури мислення, на який учні можуть піднятися тільки в результаті цілеспрямованої, спеціально організованої роботи з ними. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що проблема формування наукового стилю мислення учнів під час вивчення фізики в середній школі не є новою, вона розробляється в дидактиці і методиці фізики упродовж майже 60 років. Сьогодні існує багато наукових матеріалів, в яких глибоко розкрито і проаналізовано деякі теоретичні та методологічні питання [1; 2; 3]. Проте в сучасній методичній літературі з фізики ця проблема розроблена недостатньо і шляхи її вирішення трактуються неоднозначно. Науковий стиль мислення в широкому розумінні – це система загальноприйнятих методологічних норм розумової діяльності, вироблених у ході розвитку науки та інваріантних для всіх її галузей. Стиль не є абсолютною, позачасовою характеристикою наукового мислення, він носить конкретно-історичний характер та еволюціонує разом і у зв’язку з розвитком суспільства в цілому. Стиль мислення передбачає певну цілісність, внутрішню спільність принципів. Ця єдина система принципів приймається вченими за зразок або стандарт розумової діяльності, тобто враховується її регулятивний, нормативний характер. Аналіз сучасної науково-методичної літератури дозволив виявити основні принципи наукового стилю мислення: 1. Доказовість, що спирається на емпіричні факти, та чітка логіка обґрунтування тверджень (принцип пояснення). 2. Принцип спадкоємності наукових знань, який полягає в тому, що нові знання не відкидають повністю попередні, а лише обмежують сферу їх використання (принцип відповідності). 3. Динамічність поглядів, яка виявляється у критичному ставленні до власних тверджень і готовності їх змінити, якщо цього вимагають факти (принцип динамізму). 4. Намагання не просто зібрати сукупність фактів, а знайти між ними зв’язки, закон, що їх об’єднує, сформулювати теорію, яка їх пояснює і подає нові знання (принцип системності). 5. Розуміння неминучого виникнення парадоксальної ситуації у ході розвитку науки (еволюційний принцип). Процес навчання як процес взаємодії вчителя та учнів у методичному плані носить доволі складний і багатогранний характер. Яким чином у процесі навчання фізиці розвивати науковий стиль мислення учнів ? Було б неправильно вирішувати це завдання шляхом включення в шкільний курс окремих логічних понять, законів тощо. Завдання полягає не у вивченні логіки в курсі фізики, а у виконанні логічних операцій під час навчання фізиці. Як показує педагогічна практика, правильно побудований у методичному плані урок проходить більш ефективно і результативно, логічно пов’язана мова вчителя сприяє підтримці пізнавального інтересу та уваги школярів, розвиває їх мислення. Аналізуючи ланцюг міркувань вчителя, учні пов’язують їх з власними життєвими уявленнями, досвідом, спостереженнями, у них розвивається інтерес до науки, допитливість, що загалом сприяє більш глибокому та стійкому засвоєнню навчального матеріалу. Враховуючи різноманітність пропонованих підходів у вирішенні даної проблеми в сучасній методичній літературі до основних шляхів ми відносимо: відмова від командного стилю навчання, показ множини взаємозв’язків об’єкта, ознайомлення з справжніми фактами з історії науки і техніки, виховання активності та ініціативи, формування вміння ввести діалог, вироблення вміння свідомого прийняття рішень, показ шкідливості технократичних поглядів, екологічне та естетичне виховання. |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 13 травня 2010 року. –... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –... |
|
М ІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –... |
ВІДЕЙ СТУДЕНТІВ БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –... |
|
ДЕЙ СТУДЕНТІВ БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –... |
ЗБІРНИК наукових праць Бердянського державного педагогічного університету... Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного університету. Протокол №10 від 04. 05. 2012 р |
|
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України Сумський державний... Запрошуємо Вас взяти участь у ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми та перспективи навчання дисциплін... |
БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного університету. Протокол №5 від 01. 03. 2006 р |
|
1 Реалізм Міністерство освіти і науки України ДВНЗ Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... Тексти наукових статей, організаційний внесок у розмірі 150 грн надсилаються до 20 березня 2016 р |