|
|
Скачати 2.32 Mb.
|
|
МСІННОТІ. ^ержували не менше від 200 медимів гаі. ^ до 200 медимів і служили в легко- |лише особи, належні до перших ]ого. Члени четвертого класу 'ЕІЧісадових осіб. 8. о^^ди, в роботі яких брали оля обговорення [І і пня країною. Іріох юисін ЗОрокік. Іжмих) давНЬОГО СХОДУ, Де идрим виг земельна община, в Греції формування держави відбувалося на основі полісної системи. Таких полісів, або міст-держав, було надзвичайно багато. До складу поліса як адміністративного, політичного та релігійного центру належали місто та прилегла до нього територія (хора). Для поліса були характерними такі ознаки: 1) антична форма власності на землю (верховним власником землі була община, а користувачами - тільки громадяни певного полісу); 2) наявність трьох прошарків населення - громадян, іноземців і рабів; 3) політична рівноправність громадян', 4) значна залежність громадянина від сімейних і суспільних структур, які обмежували особисту свободу; 5) поєднання безпосередньої та представницької демократії. У полісах державний лад був різноманітним. В одних переважала форма, що нагадувала східну деспотію, в інших - демократія, ще в інших—аристократичне правління. Спільним для всіх цих дрібних 39 особисто з'являтися в суд. Доказами в суді були: показання свідків, письмові документи, ордалії, особисте зізнання. Згодом з'являються елементи розшукового процесу. З цією метою використовувалися спеціальні агенти. 5.6. Основні риси права Стародавнього Китаю У шанський період провідну роль відігравали етичні норми. Правові норми в цей час ще не відокремилися від релігійно-етичних. Тогочасні норми регулювали переважно внутрішньосімейні відносини та ставлення суспільства до правителя. Що ж стосується законів, то вважається, що перші з них з'являються в VII ст. до Р. X. Відомий бронзовий триножник -Огляд законів (536 р. до Р. X.), який містить перелік покарань за протиправні дії. УIV ст. до Р. X. сановник царства Вей, котрого звали Лі Куй, підготував "Книгу законів царства Вей" - Фацзін, що складалася з таких глав: законів про крадіїв, розбійників, ув'язнення, піймання злочинця, знаряддя тортур. До джерел права того періоду належать також конкретні розпорядження правителів і судові прецеденти. Право Стародавнього Китаю знало інститут власності, що об'єднував сукупність норм, які регулювали право володіння, користування та розпоряджання землею, рабами й іншим майном. Власність могла бути державною, общинною та приватною. Остання спочатку виникає на рухоме майно, згодом на рабів і лише в VI ст. до Р. X. на землю. Зобов'язальне право передбачало різні види договорів (купівлі-продажу, дарування, міни, позики, оренди та ін.), виконання яких гарантувалося різними засобами. Приміром, боржники за отриману позику змушені були віддавати в заставу своїх синів. Таких заручників можна було використовувати на будь-яких роботах. Якщо протягом певного часу (зазвичай, трьох років) вони не були викуплені, то ставали рабами. Кредитор мав також право всиновити такого боргового раба чи оженити на своїй доньці. У шлюбно-сімейному праві домінувала моногамія, але практикувалося й багатоженство, при якому головною дружиною вважалася перша дружина. Саме її старший син вважався першим спадкоємцем. Коли синів не було, право спадкування переходило до інших родичів померлого, і тільки за їх відсутності спадкоємницею ставала дружина. Заборонявся шлюб між: близькими родичами та вільних з рабами. Шлюбна угода укладалася між нареченим і нареченою чи між їхніми сім'ями. Злочин у Китаї називався "низькість", злочинець - "низька людина", а злочинна дія — "проявом злочинної волі". Правові норми містили перелік дій, що вважалися злочинними, поняття організатора та співучасника злочину, обставин, які обтяжують вину, рецидиву. 38 Усі злочини поділялися на: державні (заколот, паплюження царя, протидія його розпорядженням, складання неправдивих наказів), проти особистості (убивство, злочини проти здоров'я, брехня, (Ібраза), проти сімї та моральності (перелюб, співжиття з родичами), І Іроти власності (крадіжка, грабіж, знищення чужого майна), військові (смертна кара загрожувала тому воїну, який спізнився на місце збору, самовільно вийшов зі строю, ішов не в ногу). Основною метою покарання було залякування, тому покарання були дуже суворими (смертна кара злочинців через їх спалення, топлення, саджання на палю та ін.); відрубування ніг, рук; відрізування носа, язика. Та дозволявся відкуп від покарання, навіть засуджених до страти. Практикувалося таврування злочинців. Часто засуджених підправляли на тяжкі роботи, обертали в рабство, позбавляли майна. 1 іоширеним видом були грошові штрафи. Покарання мали класовий характер. Значні пільги мали посадовці. За невелику провину чиновника понижували в ранзі, за більш серйозну—позбавляли посади, й тільки за такі злочини, як зрада чи заколот—їх суворо карали. ТЕМА 6 Держава та право Стародавньої Греції 6.1. Формування державності в Стародавній Аттиці. Поняття полісу та його органи влади Антична цивілізація у своєму розвитку пройшла шлях, який принципово відрізнявся від східної цивілізації. На відміну від Стародавнього Сходу, де ядром виникнення державності була територіальна земельна община, в Греції формування держави відбувалося на основі полісної системи. Таких полісів, або міст-держав, було надзвичайно багато. До складу поліса як адміністративного, політичного та релігійного центру належали місто та прилегла до нього територія (хора). Для поліса були характерними такі ознаки: 1) антична форма власності на землю (верховним власником землі була община, а користувачами - тільки громадяни певного полісу); 2) наявність трьох прошарків населення - громадян, іноземців і рабів; 3) політична рівноправність громадян', 4) значна залежність громадянина від сімейних і суспільних структур, які обмежували особисту свободу; 5) поєднання безпосередньої та представницької демократії. У полісах державний лад був різноманітним. В одних переважала форма, що нагадувала східну деспотію, в інших - демократія, ще в інших - аристократичне правління. Спільним для всіх цих дрібних 39 держав було те, що вони були рабовласницькими. Однією з най-могутніших грецьких держав-міст були Афіни. Вони розташовувались у центрі грецької області, що звалася Аттикою. Наприкінці II тис. до Р. X. територію Аттики населяли чотири іонійські племені, кожне з яких мало свої народні збори, раду родових старійшин, вождя (базилевса), воєначальника. Вважається, що саме ці племена стали основою Афінської держави, першим кроком до утворення якої стали реформи Тезея (VII ст. до Р. X.). Суть цих реформ:
Унаслідок реформ Тезея військова демократія, що існувала в племенах, була замінена на військово-аристократичну республіку. Главою такої держави стає архонт. Остаточно ж процес створення афінської державності було завершено реформами Солона та Клісфена. 6.2. Реформи Солона У 594 р. до Р. X. першим архонтом Афін був обраний Солон (між 640 і 635 - близько 559 рр. до Р. X.), який, будучи наділеним великими повноваженнями, здійснив економічну, політичну та судову реформи. Вони відзначалися поміркованістю та компромісним характером і стали важливим етапом в утворенні Афінської держави. В економічній сфері: ліквідовано боргове рабство та скасовано борги селян (проведено, так звану, сисахвію); коштом держави було викуплено та повернено на батьківщину всіх афінян, проданих за межі Аттики в рабство; законодавче визнано приватну власність на землю, допускався її продаж і роздроблення; запроваджувалася монета; було прийнято закон про те, що батьки мають навчити синів якогось ремесла; заборонялося не працювати. У політичній сфері: скасовано владу родової аристократії (право на зайняття вищих посад і політичне керівництво за привілеєм від народження — геннекратію) та запроваджено привілеї майна та суспільної служби -тимократію (тиме—майновий ценз). За майновим 40 І Іензом усе цивільне населення поділялося на чотири класи. За основу цензу було взято земельний ценз, тобто прибуток, одержуваний під землі. / клас — пентаксіомедімни — особи, що одержували від землі не менше від 500 медимів (один медам - 52,5 літра) сільськогосподарської продукції на рік. Вони повинні були служити у важко озброєній піхоті. // клас — вершники — одержували не менше за 300 медимів і повинні були служити в кінноті. III клас - зевгіти - одержували не менше від 200 медимів і служили в піхотному ополченні. IVклас — фети — одержували до 200 медимів і служили в легкоозброєній піхоті та на флоті. Державні посади мали право займати лише особи, належні до перших трьох класів, а архонта — тільки до першого. Члени четвертого класу брали участь у прийнятті законів і виборах посадових осіб. Народні збори стали найвищим органом влади, в роботі яких брали участь громадяни, котрим виповнилося 20 років. Було створено Раду 400, яка готувала справи для обговорення їх на народних зборах і здійснювала загальне управління країною. До її складу кожна філа щорічно обирала від громадян перших трьох класів на народних зборах по 100 представників з віковим цензом від ЗО років. Було створено й новий судовий орган — геліею (суд присяжних). Це була судова установа Афін, яка складалася з 6000 осіб, які обиралися щорічно жеребкуванням з громадян усіх чотирьох класів, які досягли 30-літнього віку. Геліея поділялась на 10 колегій - дикастерій. Реформи Солона були важливим етапом на шляху до формування політичної організації в Афінах. 6.3. Реформи Клісфена У 509 р. до Р. X. першим архонтом Афін було обрано Клісфена, що провів низку реформ, зміст яких зводився до такого:
41 • запроваджено, так званий, остракізм - "суд черепків" метою! якого була охорона держави від можливого перевороту та захоплення і влади тираном. Реформами Клісфена було завершено тривалий процес становлення держави в Афінах. 6.4. Державний лад Афін у період розвитку демократії Верховним органом влади в Стародавній Греції були Народні збори (еклезія), що збиралися чотири рази на місяць. До роботи в них допускалися лише чоловіки (народжені від афінянина й афінянки), що досягли 20 років. Особи, народжені від мішаних шлюбів, іноземці, жінки та раби такого права не мали. Зібрання вважалося легітимним, якщо участь у ньому взяли не менше 6000 осіб. За участь у зборах платили гроші. До компетенції Народних зборів належали: прийняття законів, вибори посадових осіб і контроль за їх діяльністю, вирішення питань війни та миру й інші важливі питання. Іншим важливим органом Афін була Рада 500 (буле) - уряд, до складу якого входило по 50 громадян від кожної з 10 територіальних філ. Вони обиралися щорічним жеребкуванням з-поміж громадян, яким виповнилося ЗО років. Засідання Ради 500 відбувалися щоденно. Члени Ради (булевти) за свою службу отримували винагороду. До повноважень цієїРади належали: фінансові питання, дипломатичні відносини, контроль за службовими особами, попередній розгляд справ, які виносилися на Народні збори. У складі Ради діяло 10 комісій. Геліея — вищий судовий орган, який складався з 6000 членів, котрі щорічно обиралися від кожної філи жеребкуванням з повноправних громадян, які досягли 30-літнього віку. У складі геліеї діяло 10 колегій - дикастерій, - кожна з яких виконувала свої безпосередні функції протягом одного місяця (місяців у греків було 10). Важливе місце в управлінні державою посідали певні посадові особи, що обиралися відкритим голосуванням на Народних зборах або жеребкуванням строком на один рік і за свою службу (крім стратегів) отримували винагороду. Такими посадовими особами були: стратеги (десять членів), архонти (перший архонт, архонт-епонім, архонт-базилевс, архонт-полемарх і ще шість архонтів), ареопаг, астиноми, агораноми, метрономи та ін. Основними принципами діяльності посадових осіб були такі: посади, зазвичай, були платними; посади були колегіальними (крім стародавніх - архонта, базилевса, полімарха); між посадами не існувало ієрархічної градації (окрім військового управління); всі посадові особи 42 (>ули підзвітні; не можна було поєднувати дві посади одній особі; попередньо кандидатів на посаду перевіряли (докімасія). У Греції сформувалася така форма правління, як рабовласницька Демократична республіка. 6.5. Джерела й основні риси афінського права До реформ Солона в Афінській державі основним джерелом права був звичай. У V—IV століттях до Р. X. виникають закони, ;Іле, попри їх появу, звичаєве право відігравало велику роль у регулю-ІІанні тогочасних суспільних відносин. Так, найдавніші Закони архонта Цраконта (621 р. до Р. X.) були просто записом норм чинного Іиичаєвого права. До нас вони не дійшли, але, як відомо, відзначалися надзвичайною жорстокістю (звідси розмовне "драконові закони"), нозаяк передбачали страту не тільки за вбивство, але й за крадіжку овочів, ледарство тощо. Самі греки говорили, що ці закони написані не чорнилом, а кров'ю. Існують перекази, що коли самого законодавця іапитали, чому він майже за всі злочини призначає страту, Драконт піби-то відповів, що цього виду покарання заслуговують незначні покарання, а для значних він не зміг придумати більшого. Попри жорстокість і технічну недосконалість, Закони Драконта мали важливе історичне значення, оскільки вони вперше відобразили судову практику, вводили нові правила судочинства, обмежували кровну помсту та забороняли самосуд, упорядковували майнові й інші відносини. Усе ж таки право набуває цивілізованішої форми та стає гуманнішим, порівняно з реформами Солона. Афінське право не було систематизованим, не всі правові інститути були достатньо розроблені. Наприклад, інститут права власності основну увагу відводив володінню та не містив власне визначення права власності як абсолютного права особи. Остаточно було закріплено право власності на землю, тварин і рабів. Особливістю права власності було те, що обмежувалася концентрація в руках однієї особи надто великих земельних володінь. |
|
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401... Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу.... |
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни „ Історія держави і права... Робоча навчальна програма з дисципліни „Історія держави і права зарубіжних країн”. / Укладач: проф. Скрипникова Л. В |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ НАПИСАННЯ ТА РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН» |
Історія держави та права зарубіжних країн”(ч. 1) Процес в Стародавньому Римі: досудові стосунки сторін, формалізм. Поділ процесу на дві стадії |
|
Евтушенко С. Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий... Самостійна робота з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн» охоплює три основні напрямки |
Історія держави і права зарубіжних країн Навчально-методичний посібник Одеса Рекомендовано рішенням ученої ради економіко-правового факультету ОНУ імені І. І. Мечникова |
|
1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн Юридична наука не обмежується рамками національного права якоїсь окремої держави. Правознавство збагачується дослідження зарубіжних... |
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн... Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення... |
|
Закони царя Хаммурапі видатна пам’ятка права Стародавнього Сходу Підготовка до семінарського заняття є однією з форм самостійної роботи студентів. У ході вивчення курсу „Історія держави і права... |
Дьяконов И. М. Общественный и государственный строй древнего Двуречья. Шумер Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти].... |