|
|
Скачати 2.32 Mb.
|
|
3.7. Шлюбно-сімейні відносини та спадкове право за Законами Хаммурапі Основна форма шлюбу - моногамія. Та в разі хвороби, бездітності, нерозсудливої поведінки першої дружини чоловік мігузяти другу. Формою укладення шлюбу був договір між батьками нареченого та нареченої. Якщо не було договору, то не було й шлюбу. Необхідними атрибутами шлюбної угоди був передшлюбний подарунок нареченого сім'ї нареченої. Посаг нареченої залишався її власністю. Викупна плата нареченого батькові нареченої—терха-тум. Жінка у Вавилоні була досить шанованою та мала порівняно незалежне становище. Окрім посагу, дружина розпоряджалася подарунками чоловіка, могла вільно укладати різноманітні договори, купувати й орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством. Однак у сім'ї вона мала підлегле щодо чоловіка становище. Розлучення було вільним лише для чоловіків. Жінка могла розлучитися лише за певних умов (якщо чоловік потрапив у полон, а вдома не було харчів; якщо її чоловік кинув поселення та втік; якщо чоловік постійно зраджував і принижував її) (статті 134-136,142). Дитина в Законах Хаммурапі розглядалася не тільки як суб'єкт, але і як об'єкт права. Вона, наприклад, могла бути предметом закладу (ст. 117). Однак встановлювалася рівність дітей, навіть коли вони походили від рабині. Взаємини батьків і дітей визначалися владою домовласника над дітьми до їхнього повноліття. Батько мав право продати дітей у рабство чи віддати в кабалу. Спадкування здійснювалося за законом і за заповітам. Спадкоємцями були один із подружжя, діти, внуки, всиновлені діти, діти від рабині, якщо батько визнав їх своїми. При спадкуванні за законом спадок розподілявся порівну між синами, а дочки отримували свої частки як посаг. 3.8. Злочин і покарання в Законах царя Хаммурапі Важливе місце в Законах Хаммурапі відведено злочинам і покаранням. Стосовно загальних понять кримінального права, то вони майже не розкриті. Лише подекуди взято до уваги намір особи, що вчинила злочин, обставини, які виключають, пом'якшують або посилюють відповідальність. Усі злочини, що згадуються в збірнику, можна поділити на декілька груп:
26
5) злочини проти правосуддя (неправдиві свідчення, підкуп свідків). Закони Хаммурапі зовсім не згадують про державні та релігійні злочини. Ідеться лише про приховування осіб, які посягають на державний лад. Законодавець, очевидно, замовчує ці тяжкі злочини тільки тому, що смертна кара за них вважалася справою очевидною. Мета покарання - це, передусім, залякування, тому покарання були надзвичайно жорстокими. Правопорушника, зазвичай, намагалися не перевиховати, а помститися йому, та, по можливості, відшкодувати збитки потерпілому. Найвищою мірою покарання була страта, що в Законах царя Хаммурапі згадується понад ЗО разів, її видами було: спалення, втеплення, посадження на палю, повішання, розрізання на частини. Часто згадуються члєноушкоджувальні покарання (відрубування ноги, руки; відрізування носа, вуха, язика тощо). Практикувалося таврування злочинців. Покаранням також було: обернення в рабство, конфіскація майна, заслання, грошові штрафи, відшкодування збитків. Багато статей Законів Хаммурапі про покарання базувалися на принципі таліону - "око за око, зуб за зуб". Таліон міг бути звичайним (ст. 200), дзеркальним (ст. 230) і символічним (ст. 195). Його застосування відбувалося, коли злочинець і потерпший були рівними. Якщо ж, наприклад, авілум виколов око мушкену, то він сплачував лише грошове відшкодування, а якщо рабу — половину його вартості хазяїну. Загалом покарання (його вид, міра) залежали від кастової належності людини. 3.9. Закони Хаммурапі про судовий процес У Стародавньому Вавилоні ще не існувало поділу на кримінальний і цивільний процес. Розпочинався процес з ініціативи потерпілого. Сторони мали особисто з'явитися на судовий розгляд. Основними доказами в суді були: клятва, показання свідків, письмові акти тощо. Норми процесуального права вимагали від суддів особистого вивчення та ведення справи. Суддя оцінював показання сторін і свідків за враженням від їхнього голосу, кольору обличчя, жестів, погляду та ін. Застосовувалися ордалії (випробування). Суддя після прийняття рішення по справі не мав права його змінювати. Якщо він це робив, то платив штраф, який у 12 разів перевищував суму позову. Передбачалося судове покарання за неправдиве свідчення. 27 ТЕМА 4 Держава та право Стародавньої Індії 4.1. Виникнення держав у Індії Індія за розмірами своєї території та кількістю населення вже в далекому минулому, як і сьогодні, належала до однієї з найбільших країн Азії. Перші паростки цивілізації на її території з'являються ще в сиву давнину. На стадії неоліту стали освоюватися долини рік Інд і Ганг. Від найдавніших часів землі Стародавньої Індії заселяли дравіди. Свою основну річку вони називали Синдху, грекам вона була відомою як Індос, звідси й назва країни - Індія. У середині III тис. до Р. X. тут з'являється приватна власність, раби-полонені, розпочинається розшарування вільних общинників, що зумовлює значні зміни в житті людей. Прагнення до збагачення стає одним з визначальних у їхній діяльності. Гонитва за чужим добром спричиняє війни між сусідніми общинами та племенами, утворення соціальної верхівки, що починає протистояти масі вільних общинників. Зароджується особлива організація управління - військова демократія, основними елементами якої були народні збори чоловіків-воїнів, ради родових старійшин і військові вожді (раджани), це, фактично, зародки державної влади. У процесі становлення державності відбувається піднесення військових вождів, які, поряд з військовими обов'язками, поступово привласнюють і господарські функції. Раджани вирізнялися багатством, мали право "карати тих, хто заслуговує кари, та підтримувати тих, хто заслуговує підтримки". Посада такого вождя стає спадковою. Навколо нього формувався державний апарат управління, тоді як народні збори та рада родових старійшин відходять на другий план. До такого державного апарату управління належали найближчі родичі й особисті слуги правителя. Поступово формується і другий важливий елемент державності -розподіл населення за територіальною ознакою. УІІІ-ІІ тисячоліттях до Р. X. у долині Інду виникає та розвивається культура Мохенджо-Даро і Хараппі, що вже знала державну владу. Однак у середині II тис. до Р. X. ця культура зникає. У ХШ-ХІІ століттях до Р. X. розпочинається новий етап в історії Індії, пов'язаний з проникненням на її територію племен аріїв. До VI ст. до Р. X. Індія поділялася на багато держав (більшість з них були монархіями, але існували й олігархічні республіки). Тільки в басейні Гангу нараховувалося 16 державних утворень. Одне з них — Магадха - з VI ст. до Р. X. швидко зміцнювалося та розширювалося. Його цар Бімбісара (543-491 рр. до Р. X.) заволодів гирлом Ганга 28 та дійшов до Бенгальської затоки, а його спадкоємці додають до своїх володінь увесь басейн цієї "священної" річки та довколишню місцевість. У західній Індії роздроблення збереглося довше. Це полегшило (ахоплення Ахемеїдів, а пізніше й Олександра Македонського, котрий ча два роки (327-325 рр. до Р. X.) заволодів усією західною Індією та спустився до гирла Інду. Греко-македонське панування на берегах Інду було нетривалим. Широкий народний рух проти західних завойовників очолив видатний і І Ідійський діяч Чандрагупта. Йому вдалося усунути царя Магадхи-Дхана Нанду (317р. до Р. X.), витіснити з долини Інду греко-македонські гарнізони та, об'єднавши всю Північну Індію, створити могутню державу Маур'я зі столицею в м. Паталіпутра. Скориставшись із суперечок між спадкоємцями Олександра Македонського, що не могли мирно поділити між собою його державу, Чандрагупта уклав союз із одним з них - Селевком - і приєднав гірські місцевості біля долини 11 Іду (у межах сучасних Афганістану та Белуджистану). Завойовницька політика продовжувалась і за послідовників 1 Іандрагупти, особливо при його онукові Ашокі (268-231 рр. до Р. X.), який приєднав царство Калінга в південній Індії. Так утворилася иеличезна держава Маур'я, що охоплювала майже всю Індію, окрім І Іайпівденнішої окраїни. 4.2. Система варн (каст) Стародавньої Індії Усе вільне населення Стародавньої Індії поділялося на чотири Іамкнуті групи-варни (брахманів, кшатріїв, вайшіїв, шудр). Цей поділ був оголошений споконвічним і освяченим релігією. За легендою, псликий "прабатько всіх живих істот" Пуруша створив брахманів (і своїх уст, кшатріїв - із рук, вайшіїв - зі стегон, шудр - із ступнів ніг. Першу варну утворювали жерці-брахмани, котрі мали особливі пільги та привілеї. Лише вони могли вивчати священні книги, навчати і 11111 их, приносити жертви за себе й інших, звільнялися від повинностей, їх не можна було позбавити власності, вони вважалися володарями исього живого та мертвого на землі, всі їхні бажання безвідмовно повинні були виконуватися, образи, поранення, вбивство брахмана тягнули І;І собою найтяжчі покарання. Другу варну (теж привілейовану) утворювали кшатрії-воїни. ! І,о неї належали правитель і всі представники апарату управління країною. Основне їхнє завдання полягало в тому, щоб належним ч 111 юм охороняти порядок у суспільстві, пильнувати за дотриманням Іаконів, обрядів і ритуалів. Третя варна — вайшіїв - була найчисленнішою, але вже не-иривілейованою. До неї належали: хлібороби, ремісники, торговці. 29 Вони сплачували основну частину податків у країні та були провідною виробничою силою. Четверта варна - гиудри. Вони були особисто вільними, мали право володіти та розпоряджатися майном, мати сім'ї, але основним їхнім обов'язком була вірна служба трьом вищим варнам і сплата високих державних податків. Перші три варни вважалися "двічі народженими" й різко протиставлялися варні шудр - "один раз народженим" -людям низького походження. Кожна попередня варна вважалася вищою за наступну. Тож, приміром, навіть столітній кшатрія повинен був схилятися перед десятилітнім брахманом. Були в Індії й люди, що опинилися за межами чотирьох варн, — чандали та ін. Це, зазвичай, були люди з відсталих племен. Вони виконували найбруднішу роботу, їм було заборонено входити вдень у селище, підходити до колодязів і купалень, їх ще називали "недоторканними". Перехід з однієї варни до іншоїзаборонявся. 4.3. Державний лад і система управління Стародавньої Індії За формою правління Стародавня Індія була монархією, що однак відрізнялася від класичної рабовласницької деспотії. Відмінність ця полягала, по-перше, в тому, що у складі Індії постійно існувала низка напівавтономних утворень (князівств, общин), які зберігали свої органи управління та звичаї. По-друге, в Індії, на відміну від деспотичного однодумства, допускалися різні думки. По-третє, центральний апарат був порівняно слабкішим, аніж у решті тогочасних держав. По-четверте, не обожнювалося походження влади верховного правителя. По-п'яте, існували дорадчі органи. Вершиною всього державного механізму був правитель -раджа, -в руках якого зосереджувалася вся влада та найвищі державні повноваження. Йому підпорядковувалися різні відомства: фінансів, війська, податків; верховні жерці; правителі автономних князівств і общин. Першим і найближчим помічником правителя в управлінні, його довіреною особою, котра очолювала величезну кількість різноманітних чиновників, був головний мантрин. Безпосереднє управління здійснювали вищі посадові особи, що поділялися на декілька категорій: радник - мантрин, вищий сановник — махаматра, сановник-аматья, наглядач-адх'якша. Одних тільки наглядачів було понад ЗО. Особи, що були державними посадовцями, водночас обслуговували й правителя, тобто розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб правителя не було. ЗО Важливим державним органом були збори царських сановників — мантрипаришад. Він здійснював перевірку всієї системи управління та давав поради правителеві з важливих питань державної політики. ) 1,о цього органу належали вищі посадовці, аристократія, представники автономних утворень, члени сім'ї раджі. Існувала також таємна рада ч восьми найупливовіших посадовців. До центрального апарату належали також головний суддя, астролог, воєначальники, посадовці, що відпо-підали за забезпечення правителя, збирання податків і мита, охоронці державної скарбниці та ін. Упливовою особою був жрець — пурохіта. Уся територія держави поділялася на п'ять провінцій і кілька авто-иомних територій. До функцій місцевого управління належали: Іахист території, збір податків, виконання громадських робіт, Іабезпечення правопорядку. Провінції поділялися на округи, очолювані окружними начальниками, котрих призначав раджа. І Іайнижчою ланкою управління була сільська община. Вищим суддею держави був раджа, котрий вирішував справи разом із брахманами та радниками. Замість себе раджа міг призначи-Іи вченого брахмана, якому допомагали в розгляді справ три судді. І Ісвні судові функції належали посадовим особам. Існували також аііутрішньообщинні суди. 4.4. Джерела староіндійського права В Індії, як і в більшості країн Стародавнього Сходу, спершу джерелом права був звичай. Однак, на відміну від інших країн, де чиичаєве право поступово замінили державні закони, тут виникають рслігійно-правові збірки, укладені різними брахманськими школами як накази порядним людям. Саме тому норми тогочасного індійського І Ірава переплітаються з побутовими, моральними, релігійними й іншими І установами. Серед таких релігійно-правових збірок, які були санкціо-І Іоиаиі державною владою та набули значного поширення, слід згадати: <> \<�Ірмашастри Раутами й Апастамби (друга половина І тис. до Р. X.), Ічкони Брихаспаті (НІ—IV століття), Закони Наради (IV—V століття), !< їм >Іїй Ману (II ст. до Р. X. - II ст. Р. X.) та ін. Цікава пам'ятка тогочасного мр;Іна є "Артхашастра" ("Наука політики"), в якій вміщено дані про методи управління державою, систему судочинства, різноманітні (Іракові норми. Вважається, що ця збірка була розроблена для правителя 1 Іаидрагупти його головним радником брахманом Каутильєю. 4.5. Загальна характеристика Законів Ману: історія створення, структура, форма викладу приписів Ч;Ікони Ману (Манавадхармашастра) - староіндійський юридичним кодекс, створення якого традиція приписує міфічному предкові 31 людей Ману, сину Самосущого (Брахми). Насправді ж, збірник уклала одна з брахманських шкіл між II ст. до Р. X. і II ст. У другій половині XVIII ст. він був перекладений на англійську мову й таким чином уведений в науковий обіг. Закони Ману були написані на санскриті (одна з літературно оброблених давньоіндійських мов) і складаються з 2650 віршів (шлок), згрупованих у 12 глав: І глава розкриває уявлення стародавніх індійців про виникнення Всесвіту, людського суспільства, станів (варн); II глава розказує про правила життя людини в період учнівства; НІ—У глави - про правила життя сім'янина-домогосподаря (шлюбні звичаї, культові приписи, правила збереження ритуальної чистоти, санітарно-гігієнічні приписи тощо); VIглава-правила життя самітника; VII глава — настанови про обов'язки царя й управління державою, VIII глава - настанови про судочинство та юридичну практику; IX глава - про сімейні відносини, покарання за різні злочини, обов'язки членів варн за звичайних умов; Xглава — про дітей від шлюбів між представниками різних варн і каст, про обов'язки членів варн за незвичних обставин; XI глава - приписи про розкаяння й обітницю при спокутуванні вчинених гріхів; XII глава - опис посмертних ушанувань за недобрі справи в цьому житті. |
|
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401... Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу.... |
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни „ Історія держави і права... Робоча навчальна програма з дисципліни „Історія держави і права зарубіжних країн”. / Укладач: проф. Скрипникова Л. В |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ НАПИСАННЯ ТА РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН» |
Історія держави та права зарубіжних країн”(ч. 1) Процес в Стародавньому Римі: досудові стосунки сторін, формалізм. Поділ процесу на дві стадії |
|
Евтушенко С. Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий... Самостійна робота з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн» охоплює три основні напрямки |
Історія держави і права зарубіжних країн Навчально-методичний посібник Одеса Рекомендовано рішенням ученої ради економіко-правового факультету ОНУ імені І. І. Мечникова |
|
1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн Юридична наука не обмежується рамками національного права якоїсь окремої держави. Правознавство збагачується дослідження зарубіжних... |
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн... Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення... |
|
Закони царя Хаммурапі видатна пам’ятка права Стародавнього Сходу Підготовка до семінарського заняття є однією з форм самостійної роботи студентів. У ході вивчення курсу „Історія держави і права... |
Дьяконов И. М. Общественный и государственный строй древнего Двуречья. Шумер Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти].... |