|
|
Скачати 2.32 Mb.
|
|
Історія держави і права зарубіжних країн як наука 1.1. Призначення курсу "Історія держави і права зарубіжних країн" Історія держави і права зарубіжних країн є обов'язковою фундаментальною дисципліною, котру вивчають у всіх вищих юридичних навчальних закладах та на всіх юридичних факультетах, її мета -ознайомити студентів із загальними та специфічними рисами виникнення, розвитку й функціонування держави та права в різних народів від найдавніших часів до наших днів; допомогти їм при всьому розмаїтті та суперечливості усвідомити загальні закономірності становлення й розвитку держави і права, навчити, використовуючи отримані знання, аналізувати сучасний стан української державності та права, прогнозувати основні тенденції їхнього розвитку в майбутньому. Вивчення історії держави і права зарубіжних країн має важливе наукове, світоглядне, політичне та практичне значення, є базою для опанування інших юридичних дисциплін, дає змогу значно поглибити загальні юридичні знання студента, сприяє виробленню не лише юридичного мислення, але й загальної юридичної культури. 1.2. Предмет історії держави і права зарубіжних країн Важливою умовою засвоєння будь-якого курсу є чітке усвідомлення його предмета, тобто чітко визначеного кола явищ і закономірностей, що вивчаються. Свій предмет має й історія держави і права зарубіжних країн. Предметом історії держави і права зарубіжних країн є вивчення процесів, загальних закономірностей, специфічних особливостей виникнення й розвитку держави та права в певних країнах світу конкретно - в історичних умовах і в хронологічній послідовності. З огляду на предмет цієї науки, можна дійти висновку, що вона є наукою: суспільно-політичною, позаяк вивчає такі суспільно-політичні явища, як держава та право; юридичною, адже звертає увагу на правові аспекти суспільного життя; історичною, оскільки розглядає державно-правові явища в їхньому історичному розвитку. Слід розрізняти історію держави і права зарубіжних країн як науку та як навчальну дисципліну. Навчальний курс значно вужчий, аніж однойменна наука, адже знайомить лише з найважливішими, 12 типовими державними та правовими системами певної суспільно-економічної формації, певної країни й не вивчає її місце в системі наук і співвідношення з ними. 1.3. Методологія науки та курсу історії держави і права зарубіжних країн Методи історії держави і права зарубіжних країн - це сукупність прийомів, способів, шляхів та принципів, за допомогою яких вивчають цю дисципліну. Найважливіші методи (підходи) такого вивчення:
4) порівняльний метод (конкретні державно-правові явища розглядаються в зіставленні їх у просторі та часі);
Позитивні результати при вивченні історії держави і права зарубіжних країн може дати лише комплексний підхід у використанні методології. 1.4. Зв'язок історії держави і права зарубіжних країн з іншими дисциплінами Історія держави і права зарубіжних країн тісно пов'язана з такими дисциплінами: політологія, історія політичних і правових учень, історія держави і права України, теорія держави та права, державне право зарубіжних країн, галузеві юридичні дисципліни. Наприклад, історія держави і права зарубіжних країн разом з теорією держави та права досліджують виникнення держави і права й основні етапи їхнього розвитку. Відмінність між ними полягає в тому, що теорія держави та права, вивчаючи закономірності різних типів держави і права й відповідних їм правових систем, абстрагується від конкретних держав. Історія ж держави і права зарубіжних країн вивчає не тільки закономірності, але й особливості виникнення та розвитку державно-правових інститутів 13 у конкретно-історичних умовах певної країни. Історія держави і права зарубіжних країн, як й історія держави та права України, вивчає виникнення й розвиток держави та права від найдавніших часів і до сьогодення, але не в Україні, а за межами її кордонів. Історія держави і права зарубіжних країн тісно пов'язана з галузевими юридичними дисциплінами країн світу, історію держави та права котрих вона вивчає. Та, на відміну від галузевих дисциплін, які основну свою увагу зосереджують на вивченні принципів та інститутів сучасного чинного законодавства, конкретних нормативних актів, на практиці їх застосування, історія держави і права зарубіжних країн вивчає розвиток державно-правових явищ у їхній цілісності, єдності, взаємозв'язку та взаємозалежності. 1.5. Джерела та періодизація історії держави і права зарубіжних країн До джерел історії держави і права зарубіжних країн належать:
Історія держави і права зарубіжних країн вивчає виникнення та розвиток державно-правових інститутів певних країн хронологічно в межах чотирьох основних періодів:
ТЕМА 2 Держава і право Стародавнього Єгипту 2.1. Виникнення, періодизація та суспільний лад Стародавнього Єгипту Вважається, що назва "Єгипет" має грецьке походження й колись означала одну з місцевих назв м. Мемфіс "Хеткаптах" ("Фортеця 14 духа Птаха") та вимовлялось як "Хікупта". Самі ж єгиптяни називали свою країну "Кемет" ("Чорна"), протиставляючи її таким чином "червоній" пустелі. Держава виникає навколо Нілу й бере початок від IV тис. до Р. X., коли розпочинається розпад родового ладу, виділення родової знаті, перетворення племінних вождів на царів. Формування класів вело до утворення примітивних державних утворень (номів). На середину IV тис. до Р. X. їх нараховувалося близько 40. Між ними часто виникали війни за землю, худобу, рабів. Під час цієї боротьби, що призводила до підкорення слабкіших номів сильнішим, утворюються два царства - Північне та Південне (Нижній і Верхній Єгипет), з центрами в Буто й Ієраконполі. Остаточно Єгипет був об'єднаний близько 3000 р. до Р. X. царем Півдня - Менесом, який захопив Нижній Єгипет і заснував фортецю Мемфіс, що стала згодом столицею Єгипту. Країна перетворилася на централізовану східну рабовласницьку деспотію, котра забезпечувала створення загальної для всієї держави системи іригаційних споруд. Єдність проявлялася в необмеженій владі царя-фараона, -проголошеного земним богом. Узвичаїлася періодизація історії Стародавнього Єгипту. 1. Період Раннього царства (3000-2800 рр. до Р. X.), характер ними рисами якого були:
— поява єдиної об'єднаної держави. 2. Період Стародавнього царства (2800-2250 рр. до Р. X.), специфічними рисами якого були: — влада правителя (фараона) стає абсолютною, а держава — централізованою бюрократичною монархією. Фараонові стали підвладними: служби іригації та зрошення, призначення і звільнення посадових осіб, трудові й фінансові повинності, верховний суд, право видавати закони, оголошувати війну;
-утворюється військо, укомплектоване з общинників й іноземців; - значні витрати на утримання двору, початок будівництва пірамід, які призводять до виснаження ресурсів країни, фінансової кризи та поглиблення сепаратизму, посилення місцевої знаті, між усобних війн. 15 3. Період Першого розпаду Єгипту (2250-2050 рр. до Р. X.), відмітними рисами якого були: -розпаду ХХШ-ХХП століттях до Р. X. Єгипту на дрібні держави, що боролися між собою; -занепад іригаційної системи, поширення приватної власності, розпад общини; -розширення прошарку дрібних і середніх власників, які стають одноособовими власниками рабів; - розвиток ремесла й торгівлі, а на їх основі й міст, зацікавлених в об'єднанні країни; -утворення передумов до об'єднання Єгипту та його об'єднання у 2050 р. за Ментухотепа І. 4. Період Середнього царства (2050-1700 рр. до Р. X.), специфіч ними рисами якого були: . — слабкість центральної влади, що проявлялась у частій зміні фараонів;
5. Період Другого розпаду Єгипту (1700-1580 рр. до Р. X.), характерними рисами якого були:
— підкорення Єгипту племенами гіксосів (володіли країною близько 110 років); - вигнання гіксосів з Єгипту фараоном Яхмосом І. 6. Період Нового царства (1580-1070 рр. до Р. X.), специфічними рисами якого були: — перетворення Єгипту на світову імперію;
—економічне, політичне та військове послаблення Єгипту внаслідок величезних пожертв храмам, будівництва палаців, фортець тощо; — перехід влади за Рамсеса XII до рук верховного жерця Амона- Херихора, що, фактично, означало розпад Єгипту. 16 7. Пізній період (ХІ-ІУ століття до Р. X.), визначальними рисами якого були: - продовжується розвиток соціально-економічних процесів, які намітилися в період Нового царства; - фараони, що правили в цей час, спиралися на знать, жерців і загони найманців; - підкорення Єгипту перським царем Камбісом і приєднання до Перської імперії (525 р. до Р. X.);
8. Греко-Римський період (332 р. до Р. X. - 395 р. Р. X.), котрий характеризувався:
імперії; - розпадом Римської імперії (395 р.) і переходом Єгипту під владу Східної Римської імперії (Візантії). Суспільство Стародавнього Єгипту поділялося на дві основні групи: вільні та невільні (раби). 2.2. Державний лад Стародавнього Єгипту У період своєї єдності Стародавній Єгипет за формою правління був централізованою монархією з надзвичайно широкою системою бюрократичного апарату. На чолі держави стояв фараон (від єгипет. "великий дім" - будинок). Саме в його руках була зосереджена вся верховна законодавча, виконавча та судова влада. Йому належали всі найвищі державні повноваження, він очолював державний апарат, був верховним воєначальником і найвищим суддею. Протягом усієї історії Єгипту влада фараонів обожнювалася. Фараона називали "добрим богом," сином бога Ра (бога Сонця). Вважалося, що він ніколи не помирав, а лише "заходив за свій горизонт". Надприродне походження правителя та його влади мав підкреслювати і складний палацовий церемоніал. Не тільки прості люди, але й вищі сановники не мали права вимовляти ім'я фараона, дивитися йому в обличчя, а, побачивши його, повинні були падати "на свій живіт" і цілувати землю під його ногами. Вся окультурена земля номінальне перебувала у власності фараона, що становило економічну основу влади правителя. Він міг подарувати чи пожертвувати землю разом з рабами будь-кому. Фараон керував також зовнішньою торгівлею. За його наказом населення зганялося на громадські роботи (спорудження гребель, риття каналів та ін.), а також на роботу для задоволення 17 особистих потреб фараона (будівництва палаців і особливо царських гробниць). Фараон управляв країною за допомогою величезного та складного бюрократичного апарату, який утворювали урядовці різних рангів і правового статусу. Центром управління був палац правителя. Не існувало розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб фараона. Особи, що обслуговували правителя, були одночасно й державними чиновниками. Центральною особою в царському дворі був дворецький - чаті (візир). Він очолював увесь державний апарат, охоплюючи й адміністративну, й судову владу. Чаті був правителем усіх царських скарбниць, усіх складів, сховищ, керівником усіх державних і царських робіт. Під керівництвом чаті перебували галузеві відомства — будинки (будинок зброї - військове відомство; білий будинок - з переробки, зберігання, розподілу продуктів сільського господарства та ремесла; будинок царських скарбів; будинок громадських робіт; будинок життя — фіксував народження, шлюб і смерть). Високим державним чиновником був зберігач царської печатки, чи головний скарбник. Чиновниками могли бути лише освічені люди. Безпосередня реалізація основних державних функцій покладалася на місцевий апарат, який засновувався згідно з адміністративно-територіальним поділом. Верхнім і Нижнім царством керували намісники фараона. Увесь Єгипет поділявся на нами (області), на чолі яких стояли номархи. Останні мали значні повноваження: очолювали місцевий адміністративний апарат, відали збиранням податків, судом, формуванням ополчення. Військо Єгипту складалося з добірних частин, які охороняли правителя ("супутники правителя"), і ополчення вільного населення. Армія використовувалася не тільки для здійснення зовнішніх функцій держави (кількість воїнів, які вирушали в похід, могла перевищувати 100 тис. осіб), але й для придушення опору рабів, утримання в покорі населення завойованих територій і посилення влади правителя. Суд не був відокремлений від адміністраціїта перебував у підпорядкуванні фараона. Фараон був верховним суддею; міг як сам розглядати будь-яку справу, так і розглядати скарги на рішення решти суддів, якими були всі посадові особи. Спочатку в Єгипті вищим судовим органом була "палата шести," котру очолював візир. Вона здійснювала нагляд над усім судочинством країни та сама розглядала важливі справи. До її складу належали вищі чиновники Єгипту. Пізніше виникає судова "колегія тридцяти суддів" із поважних громадян найбільших міст країни. Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Крім державних судів, існували ще жрецькі та храмові суди, котрі судили жерців і залежне населення, що проживало на храмових землях. 18 |
|
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401... Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу.... |
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни „ Історія держави і права... Робоча навчальна програма з дисципліни „Історія держави і права зарубіжних країн”. / Укладач: проф. Скрипникова Л. В |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ НАПИСАННЯ ТА РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН» |
Історія держави та права зарубіжних країн”(ч. 1) Процес в Стародавньому Римі: досудові стосунки сторін, формалізм. Поділ процесу на дві стадії |
|
Евтушенко С. Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий... Самостійна робота з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн» охоплює три основні напрямки |
Історія держави і права зарубіжних країн Навчально-методичний посібник Одеса Рекомендовано рішенням ученої ради економіко-правового факультету ОНУ імені І. І. Мечникова |
|
1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн Юридична наука не обмежується рамками національного права якоїсь окремої держави. Правознавство збагачується дослідження зарубіжних... |
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн... Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення... |
|
Закони царя Хаммурапі видатна пам’ятка права Стародавнього Сходу Підготовка до семінарського заняття є однією з форм самостійної роботи студентів. У ході вивчення курсу „Історія держави і права... |
Дьяконов И. М. Общественный и государственный строй древнего Двуречья. Шумер Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти].... |