|
|
Скачати 1.83 Mb.
|
|
Тема 1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн Вступ 1. Поняття, предмет державного права зарубіжних країн Юридична наука не обмежується рамками національного права якоїсь окремої держави. Правознавство збагачується дослідження зарубіжних правових систем. Звідси виводити актуальність. Наука ДПЗК - це галузь знань, предметом якої є юридичне регулювання організації і діяльності зарубіжних держав, їх відносини з особами, суспільними та релігійними рухами, територіальними утвореннями та іншими суб'єктами в зв'язку із здійсненням політичної влади. Іншими словами - всі державно-правові відносини. Не треба змішувати поняття державного і конституційного права. Вивчення державного права зарубіжних країн сприяє досягненню деяких цілей. Функції, які виконує ця наука : прогностична, прикладна, комунікаційна, пізнавальна. Державне право організоване в певну систему. Вона складається з інститутів. Інститут державного права - це група норм, які регулюють внутрішньо окремий комплекс відношень. Вивчення певного інституту дає уявлення про окрему сторону про окрему сторону державності. Для державного права зарубіжних країн характерні такі інститути :
Державне право - це не тільки інститути так норми, це й практика їх застосування. Державно-правові відносини складаються з таких елементів : об'єкт, суб'єкт, зміст. Джерела державного права - це письмовий (як правило) об'єктивний носій державно-правових вимог нормативного характеру встановлених або визнаних державою. Вони різняться за формою, найменуванню, походженню, юридичному та політичному значенні:
Об'єкт державно-правових відношень. Основним об'єктом державно-правових відносин слід вважати політичну владу. Кожен учасник державно-правових відносин має пряме відношення або інтерес, зв'язаний з владою. Він зацікавлений в застосуванні влади або в тому, або в тому, щоб відгородитися від неї. Що собою являє влада і яка її природа - самостійно. Суб'єкти державно-правових відношень. Це окремі особи, спільності, заклади, які приймають участь в діяльності, пов'язаній з політичною владою і які мають в зв'язку з цим певні права, повноваження і обов'язки :
Всі конституції встановлюють принципи організації системи вищих органів державної влади. В першу чергу - голова держави. Уряд, парламент. В конституціях встановлюються, як правило основи регулювання таких важливих політичних процесів як вибори, референдуми та законодавство. Щодо сучасних конституцій, то спільним для них є те, що вони (як правило, мають норми, які регулюють зовнішню політику держави, як правило декларується миролюбна зовнішня політика Франція, Японія, Іспанія, Індія, Греція, Португалія тощо) та інститути конституційного контролю. Загалом, коло питань, які регулюються конституціями досить широке. Але на сьогодення чітко прослідковується закономірність, що старі конституції більш сумарні, доби вільної конкуренції були за висловом Наполеона "короткі і туманні". Це давало можливість управляти більш вільно, доповнюючи, видозмінюючи конституційні приписи за допомогою звичайних законів та нормативних актів виконавчої влади. Саме в ході такого нормотворення була створена "жива конституція", яка істотно відмінна від офіційного конституційного тексту. Конституції, прийняті після другої світової війни, як правило більш дієві. 2. Класифікація конституцій. Порядок прийняття та внесення змін до конституцій В науці конституційного права неодноразово робилися спроби класифікувати конституції за різноманітними ознаками. В залежності від форми державного устрою пропонувалося ділити конституції на унітарні та федеративні; в залежності від характеру політичного режиму на демократичні, авторитарні та тоталітарні; в залежності від часу застосування - на постійні та тимчасові (див. Чиркин В.Є «Конституционное право зарубежных стран» - М., 2000). Однак, перевірка часом показала, що найбільш сталою є виявилась класифікація, запропонована в XIX ст. і яку застосовують і до наших днів. По тому, як виражена зовні воля творців конституції, вони поділяються на писані і неписані. Писані конституції - складені, як правило, у вигляді єдиного документа, побудованого за певною системою. Звичайно, писана конституція складається з преамбули, основного тексту і перехідних положень. Преамбула - це вступна частина конституції. У ній, звичайно, викладені завдання, які стоять перед країною, історичні умови прийняття конституцій, проголошуються основні принципи, покладені в основу конституційного матеріалу, інколи декларуються права і свободи. Преамбула може бути дуже маленькою ( Вірменія ), великою (Японія ), або ж відсутня зовсім ( Греція). Усі преамбули мають ідеологічну спрямованість. Положення преамбули ( за винятком тих, які проголошують права і свободи ) не є правовими нормами. Основний конституційний текст, підрозділяється на частини, глави, розділи та статті. У заключних, перехідних і додаткових положеннях встановлюється порядок набрання конституцією чинності, визначаються терміни видання законів, до яких відсилає конституція відсилає ( органічні закони ), містяться норми тлумачення, зазначаються винятки із загальних правил. Писана конституція, в принципі, являє собою єдиний документ, який за висловом американців, "можна покласти до кишені". Але в деяких випадках писана конституція може складатися з декількох документів ( Ізраїль ), або навіть з цілої системи писаних юридичних джерел ( Конституція 1982 р.) Неписані конституції являє собою виняток і сьогодні існують лише у Великобританії та Новій Зеландії. Неписані конституції мають той же обсяг предметів правового регулювання, що і писані, але їх приписи містяться не в єдиному документі, а в величезній кількості джерел права. Пояснимо це на прикладі Великобританії. Конституція цієї країни являє собою складний конгломерат різного роду джерел. Ця конституція постійно доповнюється і змінюється. Вона складається з таких основних частин: Статутне право. Ця група джерел включає найдревніші акти ( починаючи від Великої хартії вольностей 1215р.) І ряд найважливіших парламентських законів конституційного характеру. Парламентські статути народжують нові права і обов'язки посадових осіб і громадян, змінюють правовий статус державних органів І суспільних організацій, змінюють взаємовідносини між різними підрозділами політичної системи. Загальне право (прецедентне право) - склалося в середні віки. Воно засноване не на законі, а на загальних засадах справедливості. Його юридичною базою є доктрина в сили якої суд притримується рішень, які відбулися раніше по аналогічних справах. На практиці це означає, що рішення судів вищої інстанції обов'язкові для всіх судів нижчої ланки при розгляді аналогічних справ. Це фактично дає змогу судам вищої юрисдикції змінювати або вводити норми конституційного характеру. Конституційні угоди — правила політичної практики, які вважаються обов'язковими і неухильно виконуються тими, кого вони стосуються. Порушення умов конституційних угод неможливо оскаржити через суд, але вони складають надзвичайно важливу частину британської неписаної конституції. Вся система управління кабінетом повністю ґрунтується на цих умовах, які фактично не мають юридичної сили. Доктринальні джерела - це праці авторитетних англійських вчених, до яких звертаються тоді, коли прогалини в конституційному праві не можуть бути передбачені статутом чи зареєстрованим рішенням суду. На перший погляд, британська конституція являє собою певний анархізм. Але ця конституція досить гнучка і зручна на практиці. На відміну від писаних конституцій вона не вимагає затяжної процедури прийняття доповнень та змін. Для цього є багато простих способів від прийняття парламентського закону до створення судового прецеденту. По способу зміни, внесення поправок та доповнень конституції поділяються на дві групи - жорсткі та гнучкі. Жорсткі конституції змінюються і доповнюються в особливому порядку, більш складному ніж той, який прийнято для звичайної законодавчої процедури. Якщо парламентський закон приймається простою більшістю голосів (50% + 1 голос), то для прийняття поправок і доповнень до конституції встановлюється в самому основному законі особлива процедура. По загальному правилу конституція змінюється в тому ж порядку, в якому вона була прийнята. Існують різні способи зміни юридичних конституцій, які можна розділити на три основні стадії. По-перше ініціатива зміни конституції, яка, як правило, повинна виходити або від голови держави, або від парламенту. По-друге, схвалення запропонованого проекту змін до конституції кваліфікованою більшістю парламенту. По-третє, остаточне ухвалення прийнятого проекту змін до конституції, ця функція, якщо вона взагалі передбачена, здійснюється або головою державою, або виборами, шляхом референдуму. Процедура зміни конституції, яка існує в різних країнах досить детально описана в літературі. Гнучкі конституції - змінюються і доповнюються в тому ж порядку, що і звичайні парламентські закони. Особлива процедура для цього не передбачена (Великобританія, Нова Зеландія). Способи прийняття конституції
- прийняття конституції одноосібним актом виконавчої влади (Франція 1814) З пір цей спосіб прийняття конституції вважається чисто монархічним. Уряд розробив - монарх затвердив (Бельгія 1831, Іран 1907, Монако 1911, Йорданія 1952, Кувейт 1963). Однак в 1962р. президент Пакистану здійснив октроювання конституції при республіканській формі правління. В період розпаду британської колоніальної імперії октроювання широко застосовувалося Британською Короною. Октроювання - це чисто авторитарний акт, несумісний з демократією. З.Конституційний нагляд за кордоном Як вже говорилося під час розгляду першого питання, "норми писаної конституції мають вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших джерел права. Звідси витікає, що будь-яка нормотворча діяльність в країні повинна здійснюватись у відповідності з конституцією. Правова норма, видана будь-яким державним органом набуває юридичної сили лише в тому випадку, якщо вона не протирічить конституції, інакше вона може бути визнаною неправильною. Це завдання покладається на конституційний контроль , який у встановленій формі здійснює перевірку звичайних законів і нормативних актів з точки зору їх відповідності конституції. Таким чином, функція конституційного нагляду полягає в підтриманні, забезпеченні конституційної законності. Доктрина конституційного нагляду була вперше сформована і застосована Верховним судом США під головуванням Дж. Маршалла в 1803р. в рішенні по справі Мербюрі проти Медісона. Верховний Суд сам перебрав на себе функції конституційного нагляду і визнав розділ 13 Закону про судочинство 1789 р. як такий, що суперечить ст. III Конституції. В 1848 р. конституційний нагляд введено в Швейцарії; в 1853 - в Аргентині. Зараз він здійснюється в різних формах в усіх країнах, які мають писані конституції. В зарубіжних країнах конституційний контроль здійснюється вдвох основних видах: 1. Здійснення конституційного контролю всіма судами загальної юрисдикції (США, Аргентина, Мексика, Данія, Норвегія, Канада, Індія, Японія ) - децентралізована або американська система. В цих країнах питання про конституційність того чи іншого закону може бути поставлене будьОяким судом, але остаточне рішення виносить вища судова інстанція. 2. Другий вид конституційного контролю - централізований ( європейський застосовується в тих країнах, де для цього створюються спеціальні судові органи, які не входять до судів загальної юрисдикції. Для цих органів контрольна (наглядова ) є єдиною або головною функцією ( ФРН, Австрія , Італія, Франція ). По своєму змісту конституційний контроль може бути формальним і матеріальним. В першому випадку перевіряється дотримання процедурних правил, встановлених для прийняття законів і нормативних актів. В другому випадку перевіряється їх зміст з точки зору відповідності конституції. В практиці зарубіжних країн застосовується дві форми конституційного контролю. Попередній - перевірка конституційності законів на стадії їх проходження через парламент ( Швеція, Фінляндія, Канада, частково Франція ). Точніше, це перевірка законності законопроектів. Після санкціонування закону і промульгації він вжне не може перевірятись на конституційність. Наступний - перевірці на конституційність підлягають закони промульговані, які вступили в силу (США, Італія, ФРН). В деяких країнах застосовуються обидві форми конституційного контролю (Франція). Орган, який здійснював конституційний контроль (нагляд) може вступити таким, що суперечить конституції або весь закон, або окрема його частина. Це рішення. Це рішення по загальному правилу може бути переглянуте тільки самим органом. Такий закон або його частина в більшості випадків вважається недійсним з моменту визнання його неконституційним. |
|
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401... Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу.... |
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн... Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення... |
|
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА Поняття адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права |
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни „ Історія держави і права... Робоча навчальна програма з дисципліни „Історія держави і права зарубіжних країн”. / Укладач: проф. Скрипникова Л. В |
|
Законодавства, їх система Поняття цивільного права як галузі права. Предмет та метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин |
Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація ... |
|
Конспект з курсу «Цивільне право України» Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система |
№ ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Поняття, види та ознаки особистих немайнових та майнових відносин |
|
«Предмет, метод, принципи і система земельного права України» Поняття і основні ознаки земельного права України як галузі права, галузі науки і навчальної дисципліни |
Евтушенко С. Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий... Самостійна робота з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн» охоплює три основні напрямки |