СФД (Страховий фонд документації) Науково-виробничий журнал 2(9)'2010 Заснований у 2006 році

Скачати 1.49 Mb.

Назва	СФД (Страховий фонд документації) Науково-виробничий журнал 2(9)'2010 Заснований у 2006 році
Сторінка	5/10
Дата	02.06.2013
Розмір	1.49 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

ВХІДНИЙ ТА ПІСЛЯГАРАНТІЙНИЙ КОНТРОЛЬ

ГАЛОГЕНІДОСРІБНИХ ПЛІВОК ДЛЯ МІКРОФІЛЬМУВАННЯ ЗАКОРДОННОГО ВИРОБНИЦТВА
У державній системі страхового фонду документації (далі – СФД) України основним репрографічним носієм зображення документа, який використовується для закладання на довгострокове зберігання, є галогенідосрібний носій зображення – фотоплівка.

Відповідність мікрофільмів, які постачаються на довгострокове зберігання, технічним умовам [1], насамперед, залежить від якості основних матеріалів, які використовуються під час виготовлення мікрофільмів: розчинів для хіміко-фотографічної обробки (далі – ХФО) та фотоплівки галогенідосрібної (далі – плівка). Відповідність матеріалів вимогам нормативних документів визначається на етапі їхнього вхідного контролю. Вхідний контроль – це контроль продукції постачальника, що надійшла до споживача чи замовника й призначена для використання під час виготовлення, ремонту та експлуатації продукції [2].

Обсяг і порядок проведення вхідного контролю реактивів для ХФО в системі СФД визначається відповідно до [3]. Вхідний контроль плівки до цього часу проводився за технологією вхідного контролю [4], розробленою для плівок виробництва Росії (ВО "Тасма") та України (ВО "Свема"), вимоги до яких встановлені [5]. Якість цих плівок (особливо тих, що були виготовлені ВО "Свема" у період, що передував закриттю підприємства) не відповідала вимогам [5]: фотографічні показники навіть упродовж гарантійного терміну зберігання мали значні коливання; для світлочутливого шару плівок були характерні зриви та сколи, нерівномірний полив емульсії та сторонні включення. За часів колишнього СРСР було визначено перелік показників і методів контролю цих показників під час проведення приймально-здавальних випробувань підприємством-виробником [5]. З урахуванням вимог [5] та з огляду на незадовільну якість вітчизняних плівок, технологією вхідного контролю плівки, розробленою ще у 2001 році, й було встановлено перелік і методи контролю показників, які були критичними для виготовлення мікрофільмів на вітчизняних плівках. Відповідно до цієї технології суцільному вхідному контролю підлягали: збереженість тари та паковання (цілісність, зовнішній вигляд), наявність маркування, правильність паковання плівки, якість обрізу плівки, наявність з’єднань у рулоні, довжина плівки у рулоні та її ширина. Вибірковий вхідний контроль був встановлений для фотографічних показників плівок (світлочутливість, коефіцієнт контрастності, мінімальна оптична густина, максимальна оптична густина) та чистоти емульсійного шару.

Після впровадження у технологічні процеси системи СФД плівок закордонного виробництва впродовж останніх років набуто практичний досвід їх використання, який свідчить про особливості цих плівок, а саме: стабільність фотографічних показників упродовж гарантійного терміну зберігання, з одного боку, і не завжди бездоганний стан емульсійного шару та поліетилентерефталатної (далі - ПЕТ) основи, з іншого боку. Так, АТ"Agfa Gevaert AG" у своїх інформаційних матеріалах декларує допустимість дефектів плівки, які можуть бути виявлені тільки після ХФО, у кількості до 3-х відсотків.

Разом з тим плівки закордонного виробництва, виготовлені у відповідності зі стандартами ISO та ANSI, мають безперечні переваги порівняно з плівками виробництва колишнього СРСР, а саме:

– велика роздільна здатність, тобто можливість розрізняти дрібні деталі оригіналу (ця властивість обмежена, в основному, характеристиками знімальних апаратів);

– низька густина вуалі;

– низька і, разом з тим, стабільна мінімальна оптична густина;

– мінімальна деградація зображення в часі між експонуванням і ХФО;

– висока стабільність ПЕТ основи порівняно з триацетатцелюлозною основою;

– високий контраст;

– толерантність до процесу проявлення (якість зображення і оптична густина фону зображення істотно не змінюються в результаті застосування типових варіантів проявлення);

– універсальність ХФО (сумісність з розчинами для ХФО, виготовленими в умовах регіональних центрів (далі – РЦ) СФД зі складових вітчизняного або закордонного виробництва та з концентратів фірм-виробників плівки);

– стабільність фотографічних характеристик емульсійного шару від рулону до рулону та від партії до партії. (Це мінімізує процес вибору режимів зйомки та ХФО, тобто втручання оператора під час заміни рулону плівки та/або переходу на нову партію плівки);

– високі та стабільні фізико-механічні характеристики;

– наявність протиореольного шару (високоякісного антиблікового захисту);

– наявність захисного антистатичного покриття (навіть після ХФО антистатичне покриття зменшує забруднення та дає змогу запобігти накопичування статичної електрики під час роботи на фільмопереглядовому та копіювальному устаткованні, а також у процесі сканування).

Виробники плівок гарантують довготривале зберігання мікрофільмів, виготовлених на цих плівках, впродовж 100 і більше років за умов зберігання плівки, проведення її ХФО та зберігання мікрофільмів відповідно до стандартів ІSO та ANSI.

Показники будь-якої продукції, що підлягають вхідному контролю, види контролю та обсяг вибірки визначаються з урахуванням стабільності якості продукції та зменшення

витрат матеріалу під час проведення його вхідного контролю [6]. Крім того, підприємство-користувач продукції має право посилити або послабити вхідний контроль продукції на підставі накопичених за певний період даних щодо якості продукції.
На рис. 1 представлено в загальному вигляді типову побудову плівок.

1

2

3

4

5

6

7

Рис. 1 – Типова побудова плівок
1 – захисний шар; 2 – емульсійний шар; 3 – протиореольний шар; 4 – підшар;

5 – основа; 6 – протискручувальний шар; 7 – антистатичний шар.
Вхідний контроль продукції встановлюють суцільним (100-відсотковим) або вибірковим [6].

Вибірковий контроль визначається як контроль, за якого рішення щодо якості контрольованої продукції приймається за результатами перевірки однієї чи кількох вибірок [2].

Удосконаленою технологією вхідного контролю плівок встановлено суцільний контроль марковання та цілісності паковального матеріалу плівки. Контроль чистоти емульсійного шару та стану основи встановлено вибірковим, оскільки наявні на сьогодні методи контролю чистоти емульсійного шару та стану ПЕТ основи (а також і фотографічних показників) плівки є руйнівними, тобто їх застосування призводить до незворотної втрати фотографічного матеріалу – плівки.

Вибірковий контроль чистоти емульсійного шару та стану основи проводиться у такому порядку:

- відбирають проби (зразки плівки) згідно з вимогами [7];

- експонують один з відібраних зразків плівки (згідно з вимогами [5]) випромінюванням лампи розжарювання (ненормованим засвічуванням) таким чином, щоб оптична густина на зразку (після ХФО) становила 1,0 – 1,7, та оглядають зразок для визначення дефектів емульсійного шару плівки;

- проводять ХФО експонованого та неекспонованого зразків на стандартних (згідно з [8]) режимах;

- визначають чистоту емульсійного шару плівки та стан основи, оглянувши зразки, які пройшли ХФО, на фільмомонтажному або переглядовому столі. Для визначення дефектів виготовлення плівки огляд проводять із боку емульсійного шару та із боку ПЕТ основи у відбитому та прохідному світлі, а також під кутом. Для більш детального огляду зразків використовують лупу, або мікроскоп, або апарат читальний.

За результатами вхідного контролю встановлюється можливість використання плівки для виготовлення мікрофільмів. Головна умова придатності плівки для виготовлення мікрофільмів - відсутність таких дефектів емульсійного шару та основи у полі майбутнього кадру, які будуть видимі у прохідному світлі, і негативно вплинуть на якість відтвореної з цього кадру паперової копії або копії у вигляді мікрофільму.

Виробники плівок гарантують певні значення їх фотографічних показників. Як було зазначено вище, для плівок закордонного виробництва характерна стабільність їх фотографічних показників впродовж гарантійного терміну зберігання, тобто контролювання цих показників доцільно проводити лише на етапі післягарантійного контролю.

Фотографічні показники визначаються за допомогою фотографічної
сенситометрії [9]. Система сенситометрії передбачає отримання за допомогою сенситометричних випробувань фотоматеріалу характеристичної кривої, яка визначає залежність фотографічного ефекту від логарифма кількості освітленості. За міру фотографічного ефекту в науковій фотографії прийнята оптична густина почорніння, яка пропорційна кількості срібла у фотографічному зображенні [10]. Сучасна термінологія [9] визначає характеристичну криву як залежність оптичної густини почорніння (D) від десяткового логарифма експозиції (H), представленої графічно.

Визначення основного сенситометричного показника плівки – світлочутливості –проводять методом скороченого загальносенситометричного випробування. Загальносенситометричне випробування – процес отримання сенситограм за результатами експонування фотографічного матеріалу джерелом світла з безперервним спектром. Під час проведення скорочених сенситометричних випробувань характеристичні криві отримують на стандартному режимі ХФО [9].

Схема загальносенситометричного випробування зазвичай складається з таких етапів [10, 11]:

– відбір проб плівки;

– експонування сенситограм;

– ХФО сенситограм;

– вимірювання оптичної густини полів сенситограм;

– побудова характеристичної кривої;

– визначення за характеристичною кривою світлочутливості та інших фотографічних показників плівки, що випробовується.

Загальносенситометричне випробування проводять за методом, визначеним [12].

Відбір проб плівки для виготовлення сенситограм здійснюється відповідно до вимог [7]. Проби відбирають від рулонів плівки на відстані не менше трьох метрів від початку або кінця рулону.

Для отримання характеристичної кривої проби плівки (зразки) піддають ряду експозицій з відомими значеннями, що закономірно змінюються, на спеціальному приладі – сенситометрі. Сенситометр забезпечує необхідний час експозиції (витримку), t, за якої максимальна експозиція на фотографічному матеріалі дорівнює:
Н_max= Е₀·t, (1)
де Н_max– максимальна експозиція, лк·с;

Е₀ – освітленість, лк;

t – час експонування (витримка), с.

Джерело світла сенситометра повинне задовольняти такі вимоги:

– мати рівень освітленості близький до практично застосовуваного;

– забезпечувати спектральний склад світла, що відповідає практично застосовуваному;

– забезпечувати стабільний світловий потік та спектральний склад світла;

– забезпечувати рівномірність освітлення поверхні плівки.

З визначення експозиції за формулою (1) випливає, що експозиція може змінюватися трьома способами: зміною тільки освітленості чи тільки витримки у разі постійної витримки та освітленості відповідно, або одночасною зміною освітленості та витримки. В більшості сенситометрів застосовуються модулятори експозицій, які за рахунок зміни освітленості в межах витримки створюють на плівці ряд експозицій, що закономірно змінюються [10].

До комплекту сенситометра входить світлопоглинаючий модулятор – оптичний східчастий клин, який являє собою плівку колоїдного розчину графіту в желатині, яка відлита на склі. Оптичний східчастий клин, який належить до комплекту сенситометра, має константу 0,150 ± 0,005. Константа оптичного клину (К_с) – це різниця оптичних густин на одну ділянку оптичного клину. Оптична густина будь-якої ділянки клину (D_n) згідно з [11] може бути розрахована за формулою:

, (2)
де n – номер ділянки східчастого клину;

D_N – оптична густина відомої ділянки (зазначається у супровідних документах на сенситометр).

Схему експонування сенситограми в сенситометрі в загальному вигляді наведено на рис. 2.

			Джерело світла з нормованою експозицією Н_max. = Е₀·t

	Оптичний клин
	Ділянка клину № 1 (з макси-мальною оптичною густиною)	Ділянка клину № 2		Ділянка клину № 3	Ділянки клину № 4..............№ 19	Ділянка клину № 20	Ділянка клину № 21 (з міні-мальною оптичною густиною)

Ділянка плівки, що не підда-валась експону-ванню (D_min)	Поле сенси-тограми № 1( з наймен-шою густи-ною)	Поле сенси-тограми № 2		Поле сенси-тограми № 3	Поля сенситограми № 4 .............№ 19	Поле сенси-тограми № 20	Поле сенсито-грами № 21(з найбіль-шою гус-тиною) (D_max)	Ділянка плівки, що не підда-валась експо-нуванню (D_min)
Зразок плівки з сенситограмою

Рис. 2 – Схема отримання сенситограми в сенситометрі
ХФО сенситограм необхідно проводити відповідно до вимог [13] на проявній машині, яка забезпечує повний цикл обробки плівки, на режимах, встановлених [8]. Проміжок часу між експонуванням сенситограм та їх ХФО не повинен перевищувати 12 годин відповідно до вимог [13]. Вимірювання оптичних густин полів сенситограм, отриманих за результатами їх експонування та ХФО, необхідно здійснювати на денситометрі (наприклад, ДП-1М), який за оптико-геометричними і спектральними характеристиками згідно з [14] відповідає вимогам [12].

Побудову характеристичної кривої необхідно здійснювати на сенситометричному бланку, форма якого запропонована [12]. Розмір бланка повинен бути таким, щоб зміна lgH та D на одиницю виражалася на обох осях відрізками (50,00,5) мм. Допускається змінювати лінійні розміри бланка як по висоті, так і по ширині, за умови збереженості рівності масштабів за осями.

Розглянемо коротко точки й ділянки, притаманні характеристичній кривій.

Фотографічний процес можна представити як систему, що тестується за допомогою деякого "сигналу" (світлової експозиції), після чого в ній можна отримати "відгук" на сигнал (фотографічне почорніння). Відомо, що величина сигналу, тобто кількість світла, яка подіяла на світлочутливий шар, оцінюється величиною експозиції, яка представляє собою добуток освітленості на цій ділянці світлочутливого шару на час дії цієї освітленості і визначається за формулою (1). Щодо "відповіді" системи, тобто почорніння, яке виникло в світлочутливому шарі, то воно оцінюється не просто кількістю металевого срібла, з якого складається почорніння, що утворилося в шарі, а оптичною густиною (D), що являє собою десятковий логарифм величини, зворотної коефіцієнту пропускання [15]:

, (3)
де D – оптична густина;

 – коефіцієнт пропускання.

З визначення коефіцієнта пропускання згідно з [15] (відношення потоку випромінювання, який пройшов крізь тіло, до потоку випромінювання, який упав на нього) зрозуміло, що оптична густина почорніння є величина безрозмірна.

Рис. 3 – Типовий графік характеристичної кривої фотографічного матеріалу
Зв'язок між кількістю освітленості (експозицією) і оптичною густиною почорніння може бути виражений двояко:

або

. Найчастіше застосовується другий вид залежності, як найбільш зручний. Тому основна функціональна залежність фотографічного процесу – характеристична крива фотографічного матеріалу – завжди будується в координатах:

.

Необхідно відзначити, що дотепер не вдалося представити цю функціональну залежність в аналітичному вигляді – у формі рівняння характеристичної кривої. Це можна пояснити багатоступеневістю й складністю фотографічного процесу в цілому, який представляє собою сукупність різнорідних фізичних і хімічних процесів, що визначають його окремі фази. Тому практично ця залежність визначається в кожному окремому випадку експериментально і в теорії фотографічного процесу виражається графічно. Типовий графік характеристичної кривої фотографічного матеріалу [10, 11, 16] представлено на рис. 3.

Відповідно до сучасної термінології на характеристичній кривій розрізняють такі точки й ділянки, а також експозиції, що їм відповідають: АВ – область вуалі, тобто ділянка характеристичної кривої, яка не бере участі в побудові зображення; ВС – початкова ділянка характеристичної кривої; CЕ – прямолінійна ділянка характеристичної кривої; EF – кінцева ділянка характеристичної кривої, за якою йде горизонтальна лінія FJ, яка також не використовується в побудові зображень. Для деяких фотографічних матеріалів при досягненні точки найвищої оптичної густини (D_max) виявляється спад оптичної густини почорніння при подальшому збільшенні експозиції (ділянка кривої FJ) – так звана область соляризації. Величину D₀ називають оптичною густиною вуалі, тобто це значення оптичної густини на ділянках фотоматеріалу, які не піддавалися дії світла, і є властивістю фотоматеріалу. Точка характеристичної кривої B, починаючи з якої збільшенню експозиції відповідає й деяке наростання оптичної густини, називається нижньою межею або порогом почорніння. Їй відповідає так звана гранична (для цього матеріалу) експозиція lgH_п. Точка F найвищої оптичної густини D_max називається верхньою межею або максимальною оптичною густиною почорніння. Їй відповідає максимальна експозиція lgH_max.

Аналізуючи характеристичну криву, можна визначити основні, важливі для практики, сенситометричні параметри фотографічного матеріалу. Насамперед, це певні інтервали експозицій. Інтервалом експозиції (у загальному вигляді) називається різниця десяткових логарифмів експозицій, що відповідають двом певним точкам характеристичної кривої.

Так, різниця логарифмів експозицій, що відповідають верхній і нижній межам почорнінь, називається повним інтервалом експозицій:
L_повн. = lgH_max – lgH_п , (4)
де L_повн. – повний інтервал експозицій;

lgH_max – логарифм експозиції, що відповідає верхній межі почорніння;

lgH_п – логарифм експозиції, що відповідає нижній межі почорніння.

Повному інтервалу експозицій відповідає повний інтервал оптичних густин:
D_повн = D_max – D₀, (5)
де D_повн – повний інтервал оптичних густин;

D_max – оптична густина на характеристичній кривій, яка відповідає найбільшій ординаті характеристичної кривої (інакше – максимальна оптична густина);

D₀ – оптична густина на характеристичній кривій, яка відповідає найменшій ординаті характеристичної кривої (інакше – оптична густина вуалі).

Різниця логарифмів експозицій, що відповідають кінцю й початку прямолінійної ділянки характеристичної кривої, називається фотографічною широтою матеріалу:
L = lgH_к – lgH_н, (6)
де L – фотографічна широта матеріалу;

lgH_к – логарифм експозиції, що відповідає кінцю прямолінійної ділянки характеристичної кривої;

lgH_н – логарифм експозиції, що відповідає початку прямолінійної ділянки характеристичної кривої.

Як видно з рис. 3, характеристична крива навіть у загальному вигляді має складну конфігурацію – швидкість наростання оптичної густини почорніння зі збільшенням експозиції непостійна, тобто різним точкам характеристичної кривої відповідає своя, відмінна від інших, швидкість збільшення оптичної густини. Вона визначається градієнтом (g) цієї кривої, тобто першою похідною оптичної густини за десятковим логарифмом експозиції у відповідних точках:

, (7)
де g – градієнт характеристичної кривої;

∆D – інтервал оптичних густин;

∆lgH – інтервал логарифмів експозицій;

– перша похідна оптичної густини за десятковим логарифмом експозиції у відповідній точці кривої.

Якщо під час побудови характеристичної кривої масштаби за осями координат обрано однакові, то перша похідна в кожній точці характеристичної кривої може бути визначена тангенсом кута нахилу дотичній у цій точці до осі абсцис. Тому за характеристичною кривою можна побудувати криву залежності градієнта від експозиції. З рис. 4 видно, що градієнт характеристичної кривої в області вуалі дорівнює нулю, на початковій ділянці він зростає, стає максимальним і залишається постійним на прямолінійній ділянці й, нарешті, на кінцевій ділянці знову зменшується до нуля.

Максимальне значення градієнта характеристичної кривої, яке дорівнює тангенсу кута нахилу її прямолінійної ділянки до осі абсцис, називається коефіцієнтом контрастності фотографічного матеріалу (γ) [21]:

, (8)
де g_max – максимальне значення градієнта характеристичної кривої;

 – кут нахилу прямолінійної ділянки характеристичної кривої до осі абсцис;

γ – коефіцієнт контрастності фотографічного матеріалу.

Таким чином, ліворуч від точки порога почорніння й праворуч від точки максимальної оптичної густини градієнт характеристичної кривої дорівнює нулю й обидві ці ділянки в побудові фотографічного зображення не беруть участі. Якщо ж на характеристичній кривій є область соляризації, то градієнт у цій області стає від’ємним.

Необхідно також відзначити, що градієнт характеристичної кривої в точці, що називається порогом почорніння, ще дорівнює нулю й з подальшим невеликим збільшенням експозиції зростає настільки повільно, що збільшення значення оптичної густини почорніння око ще не розрізняє. Таким чином, фотографічне зображення задовільної якості будується не від порога почорніння, а від більшого значення оптичної густини, що відповідає деякому, відмінному від нуля, значенню градієнта характеристичної кривої. За цією ж причиною не беруть участь у побудові зображення й найбільші оптичні густини, близькі до значень D_max.

Те мінімальне значення градієнта характеристичної кривої, при якому око починає розрізняти зміну величини оптичної густини почорніння, називається мінімальним корисним градієнтом (g_min). На кожній характеристичній кривій є два значення мінімального корисного градієнта в початковій і кінцевій її ділянках, тобто нижній і верхній мінімальні корисні градієнти, які визначаються суб’єктивно. Таким чином, практично фотографічне зображення на фотоматеріалі утворюється не за рахунок усієї характеристичної кривої (від D₀ до D_max ), а тільки за рахунок тієї її частини, що обмежена точками мінімальних корисних градієнтів. Цей інтервал експозицій називається корисним інтервалом експозицій і бере участь у формуванні фотографічного зображення [16].

Рис. 4 – Характеристична крива фотографічного матеріалу й крива її градієнтів

Основним сенситометричним показником фотографічного матеріалу є світлочутливість, яка визначається величиною, обернено пропорційною кількості освітлення, що відповідає деякій заданій точці характеристичної кривої цього матеріалу (точці з заданою оптичною густиною почорніння). Визначення цієї точки з заданою оптичною густиною проводиться з урахуванням оптичної густини, яка називається критерієм світлочутливості [16].

Світлочутливість визначається за формулою [12, 17]:

, (9)
де S – світлочутливість;

К – постійний коефіцієнт;

Н_кр – експозиція, яка відповідає оптичній густині, що на критерій світлочутливості (D_кр) перевищує D_min;

D_min – оптична густина неекспонованого фотографічного матеріалу, який пройшов усі стадії ХФО.

Зрозуміло, що чим менша експозиція потрібна для досягнення критерію світлочутливості, тим більше світлочутливість фотографічного матеріалу. У сучасній науковій фотографії існує значна кількість застосовуваних на практиці критеріїв світлочутливості і залежно від розміру цієї величини світлочутливість фотографічного матеріалу може виражатися різними чисельними значеннями.

Загальний підхід до вибору критерію світлочутливості неодноразово змінювався, пропонувалися й вивчалися різні критерії світлочутливості. Більшість із них являли собою обрані тим чи іншим способом точки, розташовані на характеристичній кривій.

У сучасній науковій фотографії застосовується спосіб знаходження світлочутливості фотоматеріалів за експозицією, яка відповідає значенню оптичної густини D, що перевищує оптичну густину вуалі D₀ на критерій світлочутливості D_кр, тобто:
D = D₀ + D_кр , (10)
де D – оптична густина;

D_кр – критерій світлочутливості.

Чинний у країнах колишнього СРСР міждержавний стандарт [17] передбачає застосування двох критеріїв світлочутливості залежно від типу фотографічного
матеріалу: 0,85 та 0,2.

З урахуванням рівняння (10) для негативних плівок визначення світлочутливості проводиться за оптичною густиною, яка перевищує оптичну густину вуалі на критерій світлочутливості, який дорівнює 0,85, тобто за:
D= D₀ + 0,85, (11)
де 0,85 – критерій світлочутливості для негативних плівок.

Для позитивних плівок визначення світлочутливості проводиться за оптичною густиною, яка перевищує оптичну густину вуалі на критерій світлочутливості, який дорівнює 0,2, тобто за:
D = D₀ + 0,2, (12)
де 0,2 – критерій світлочутливості для позитивних плівок.

Відзначимо, що згідно з [17] під час проведення загальносенситометричних випробувань для зручності замість оптичної густини вуалі D₀ можна застосовувати мінімальну оптичну густину D_min, тобто оптичну густину неекспонованого зразка плівки, який пройшов усі стадії ХФО.

Визначаємо оптичну густину, яка на критерій світлочутливості перевищує мінімальну оптичну густину (D_min): згідно з формулою (11) D = D_min+ 0,85 = 0,055 + 0,85 = 0,905  0,91.

Знаючи величину D та використовуючи характеристичну криву, можна визначити значення lg H, яке відповідає значенню D:

.

Світлочутливість обчислюємо за формулою (13). Щоб скористатися формулою (13), потрібно знайти значення Н_0,91. Н_0,91 = 3,24.

Підставивши значення Н_0,91 у формулу (13), одержимо значення світлочутливості для зразка плівки Copex HDP 10: S= 3,08.
Таблиця 1 – Вихідні дані для побудови характеристичної кривої плівки
Copex HDP 10

Умовна познака поля	Експозиція, H, лк·с	lgH	Оптична густина полів сенситограм
Умовна познака поля	Експозиція, H, лк·с	lgH	зразок № 1	зразок № 2	зразок № 3	зразок № 4	середнє значення
Dmin	–	–	0,06	0,05	0,05	0,06	0,055
1	0,54	-0,2677	0,06	0,06	0,06	0,05	0,0575
2	0,76	-0,1192	0,11	0,10	0,11	0,10	0,1053
3	1,07	0,0294	0,21	0,19	0,19	0,18	0,1913
4	1,51	0,1790	0,38	0,35	0,36	0,33	0,3550
5	2,13	0,3284	0,61	0,57	0,58	0,53	0,5725
6	3,00	0,4771	0,89	0,83	0,84	0,77	0,8325
7	4,23	0,6263	1,17	1,09	1,11	1,02	1,0975
8	5,96	0,7752	1,46	1,36	1,38	1,27	1,3675
9	8,40	0,9243	1,75	1,63	1,66	1,53	1,6425
10	11,85	1,0737	2,03	1,89	1,93	1,77	1,9050
11	16,71	1,2230	2,22	2,06	2,11	1,94	2,0825
12	23,56	1,3722	2,34	2,18	2,22	2,04	2,1950
13	33,22	1,5214	2,41	2,24	2,29	2,10	2,2600
14	46,84	1,6706	2,45	2,28	2,32	2,14	2,2975
15	66,04	1,8198	2,46	2,29	2,33	2,15	2,3075
16	93,11	1,9690	2,49	2,32	2,36	2,17	2,3350
17	131,28	2,1182	2,52	2,34	2,39	2,19	2,3600
18	185,11	2,2674	2,53	2,35	2,40	2,20	2,3700
19	261,00	2,4166	2,57	2,39	2,44	2,24	2,4100

В умовах виробництва для спрощення математичних розрахунків можна визначення світлочутливості звести до визначення числа світлочутливості. Число світлочутливості – це світлочутливість, округлювана до чисел – членів геометричної прогресії зі знаменником

. Застосовані числа з відповідними логарифмами експозицій наведені у таблицях 1 та 2 [17].

Визначивши lgH (у нашому випадку

) та застосовуючи дані таблиці 1 [17], отримаємо число світлочутливості, яке дорівнює 3.

Як було зазначено вище, фотографічні показники плівок закордонного виробництва відрізняються стабільністю впродовж гарантійного терміну зберігання і навіть після його закінчення. Тому визначення як світлочутливості, так і інших фотографічних показників плівки доцільно здійснювати лише на етапі післягарантійного контролю плівок.
На рис. 5 представлено усереднену характеристичну криву для зразків плівки Copex HDP 10.

D

Lg(H)

Рис. 5 – Усереднена характеристична крива для зразків плівки Copex HDP 10
Відзначимо, що процес встановлення фотографічних показників плівки методом сенситометричних випробувань має значну трудомісткість, а коректне визначення фотографічних показників плівок можливе лише за умови відповідності сенситометричної установки її атестату (відстань від джерела випромінювання до фотографічного матеріалу, характеристики оптичного клину, світлофільтрів, джерела випромінювання тощо). Значний вплив на результати сенситометричних випробувань має також ступінь проявлення фотографічного матеріалу. Тому в умовах виробництва з метою визначення придатності плівки для виготовлення мікрофільмів можливо застосовувати і непрямий метод, заснований на виготовленні мікрофільму "Проба" на стандартних режимах зйомки та ХФО з подальшим визначенням показників мікрофільму "Проба", та порівнянням їх зі стандартизованими у технічних умовах [1] показниками.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі:

СФД (Страховий фонд документації) Науково-виробничий журнал 1(8)'2010 Заснований у 2006 році Науково-дослідний, проектно-конструкторський та технологічний інститут мікрографії (НДІ мікрографії) – пров. Пархоменка, 1/60, м....	СФД (Страховий фонд документації) Науково-виробничий журнал 1(10)'2011 Заснований у 2006 році Науково-дослідний, проектно-конструкторський та технологічний інститут мікрографії (НДІ мікрографії) – пров. Пархоменка, 1/60, м....
СФД (Страховий фонд документації) Науково-виробничий журнал 2(7)'2009 Заснований у 2006 році Науково-дослідний, проектно-конструкторський та технологічний інститут мікрографії (НДІ мікрографії) – пров. Пархоменка, 1/60, м....	СФД (Страховий фонд документації) Науково-виробничий журнал 2(11)'2011 Заснований у 2006 році Науково-дослідний, проектно-конструкторський та технологічний інститут мікрографії (НДІ мікрографії) – пров. Пархоменка, 1/60, м....
СФД (Страховий фонд документації) Науково-виробничий журнал 1(12)'2012 Заснований у 2006 році Науково-дослідний, проектно-конструкторський та технологічний інститут мікрографії (НДІ мікрографії) – пров. Пархоменка, 1/60, м....	СФД (Страховий фонд документації) Науково-виробничий журнал 2(13)'2012 Заснований у 2006 році Науково-дослідний, проектно-конструкторський та технологічний інститут мікрографії (НДІ мікрографії) – пров. Пархоменка, 1/60, м....
Перелік питань для підготовки до написання модульної контрольної... Страховий захист – це … Страховий захист як економічна категорія має такі ознаки (5 ознак): …	Результати проведення держекоекспертизи проектної документації у 2010 році (за липень)
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР Малої академії наук України у 2009/2010 навчальному році (Додаток 1). Просимо дотримуватись вимог вищезазначеного наказу Міністерства...	Програми з енергозбереження на 2006-2010 роки у м. Синельниковому... Дніпропетровській області на 2010 – 2015 роки, з метою внесення змін та доповнень до міської Програми з енергозбереження на 2006-2010...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання