|
|
Скачати 5.57 Mb.
|
16. Принцип здійснення правосуддя тільки судом Згідно з ч. 1 ст. 124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Судочинство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції. Правосуддя здійснюють професійні судді, а у випадках, визначених законом, народні засідателі і присяжні (ч. 1 ст.127 Конституції). Положення Конституції знайшло своє відображення у ст. 15 КПК України, де зазначено, що ніхто не може бути визнаний винуватим у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню не інакше, як за вироком суду і відповідно до закону. Цим визначається виключне положення суду серед інших державних органів, що ведуть процес. Слідчий і прокурор на стадії досудового розслідування також вирішують питання про винуватість обвинуваченого. Але їх висновок про винуватість особи має попередній характер. Дане Питання вирішується остаточно тільки на стадії судового розгляду на основі дослідження й оцінки всіх доказів, зібраних як до суду, так і під час суду. Органи досудового розслідування, як і суддя при попередньому розгляді справи, мають право закрити кримінальну справу або звільнити винуватого від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами, що передбачені законом. У такому випадку особі, яка звільняється від кримінальної відповідальності, надається право заперечувати проти закриття кримінальної справи і вимагати, щоб питання про її винуватість або невинуватість було вирішене тільки у вироку, який буде винесений на судовому засіданні. Дія принципу здійснення правосуддя тільки судом поширюється на всі судові стадії процесу. Скасування або зміна судового рішення першої інстанції допускається не. інакше, як вищестоящим судом і в порядку здійснення правосуддя у кримінальних справах. Жодне судове рішення не може, бути скасоване або змінене будь-яким державним органом, в тому числі і вищою державною владою. Відповідно до ч. 5 ст. 125 Конституції створення надзвичайних і особливих судів не дозволяється. Це означає, що революційні трибунали, військово-польові суди відійшли в історію. Принцип здійснення правосуддя тільки судом є гарантією того, що без судового розгляду з дотриманням всіх процесуальних правил жоден громадянин не може бути визнаний винуватим із застосуванням до нього кримінального покарання. 17. Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону Незалежність судової влади і їх рівність з іншими гілками державної влади є ознаками правової держави, в якій кожний громадянин має право на захист своїх прав і свобод незалежним і неупередженим судом. Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддів будь-яким чином забороняється. При здійсненні правосуддя, щодо кримінальних справ судді і народні засідателі незалежні і підкоряються тільки закону. Судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів (ст.18. КПК ). Зміст даного принципу виявляється у таких положеннях : 1. При вирішенні кримінальних справ будь-яке втручання у діяльність суду з боку громадян, громадських організацій, посадових осіб, державних органів не допускається. Ніхто не має вправа вказувати суддям, як вони повинні вирішувати справу, який вирок винести, кого засудити, яке покарання призначити. Суддя при здійсненні правосуддя і прийнятті рішення у справі повинен керуватись лише законом, виходити зі свого внутрішнього переконання, ґрунтуючись на всебічному, об'єктивному і повному дослідженні всіх обставин справи. 2. Вищестоящий суд, у тому числі і Верховний Суд України, скасовуючи вирок суду першої інстанції і повертаючи кримінальну справу на новий розгляд в іншому складі суддів, не має права вказувати, як вони повинні її вирішити. Судді, розглядаючи повторно кримінальну справу після скасування першого вироку, вирішують її за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом. 3. Судді при вирішенні кримінальних Справ незалежні від висновків досудового розслідування, а також від правової позиції прокурорів, захисників та інших учасників судового розгляду. 4. Незалежність самого складу суду зокрема, народних засідателів, від судді, суддів - членів складу суду від головуючого, тобто можливість кожного судді і народного засідателя вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішень за своїм переконанням. При постановленні вироку суддя має право залишитись при своїй думці. Діюче законодавство передбачає гарантії, незалежності суддів при здійсненні правосуддя, що виявляється; а) у суворо встановленому порядку призначення або обрання на посаду судді і звільнення з цієї посади (ст.ст. 126, 127, 128 Конституції); б) у суворо встановленій законом юридичній процедурі здійснення правосуддя; в) у встановленій кримінальній та адміністративно-правовій відповідальності за втручання в діяльність судді і вияв неповаги до суду; г) у закріпленні особистої недоторканності й особистої безпеки суддів (ч. 1 ст. 126 Конституції, ст. 13 Закону України "Про статус суддів", Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів"); д) у таємниці нарадчої кімнати під час постановлення вироку або іншого судового рішення (ст. 322 КПК); е) у створенні необхідних організаційно-технічних, інформаційних умов для діяльності суддів; ж) у матеріальному та соціальному забезпеченні суддів. 18.Принцип здійснення правосуддя у кримінальних справах на засадах рівності громадян перед законом і судом Даний принцип кримінального процесу закріплений у низці конституційних норм, а також в КПК України (ст. 16). Відповідно до ст. 21 Конституції усі люди є вільними і рівними щодо своєї гідності та прав. Громадяни мають рівні конституційні права та свободи і є рівними перед законом (ч. 1 ст. 24 Конституції). Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч. 2 ст. 24 Конституції). Згідно з п. 2 ст. 129 Конституції, одним з основних принципів судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Зазначені положення Конституції, відтворені у КПК, не створюють ніяких привілеїв або підстав для дискримінації жодної особи, яка бере участь у справі. Ці вимоги поширюються на все провадження справи, а не тільки на судові стадії. Всі суб'єкти кримінального судочинства, які займають однакове процесуальне положення, рівні перед законом і судом, прокурором і органами досудового розслідування. Кожний з них у межах свого процесуального становища має однакову можливість користуватися передбаченими законом процесуальними правами та однаково виконувати покладені на них обов'язки. Щодо підозрюваних і обвинувачених, це виявляється в їх рівному праві на кваліфіковану юридичну допомогу з боку захисника у всіх, без винятку, кримінальних справах. Рівність громадян перед судом і законом виявляється і в тому, що при порушенні, розслідуванні, розгляді, вирішенні кримінальних справ щодо всіх громадян застосовується одне й те ж кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство. Всі громадяни несуть однакову відповідальність перед судами, не маючи при цьому ніяких привілеїв і не зазнаючи жодних обмежень. Наявність правил про підслідність і підсудність кримінальних справ не суперечить принципу рівності громадян перед законом і судом. Громадяни не отримують ніяких привілеїв, наприклад, у тих випадках, коли кримінальна справа розглядається по суті вищестоящим судом. Щодо всіх справ встановлений єдиний і обов'язковий для всіх судів, органів прокуратури і досудового розслідування порядок кримінальне-процесуального провадження. Як виняток, з принципу рівності громадян перед судом і законом можна розглядати правила про недоторканність Президента України, кандидатів у Президенти, депутатів, кандидатів у депутати, суддів. Такий виняток необхідний для забезпечення належного виконання вказаними особами функцій, незалежно від незаконних впливів. Порушення принципу рівності громадян перед законом і судом тягне за собою кримінальну відповідальність (ст.161 КК України). 19. Принцип національної мови судочинства Державною мовою в Україні є українська мова (ч. 1 ст. 10 Конституції). Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України і визначається законом (ч. 5 от, 10 Конституції). Детально цей принцип врегульований в Законі України "Про мови"( ст.. 19 КПК). Зміст принципу національної мови судочинства розкривається в таких положеннях : 1. Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості (ч. 1 ст. 19 КПК). Однією з вимог, що ставиться до кандидатів у судді, є володіння державною мовою (ч.3 ст. 127 Конституції), 2. Особам, що беруть участь у справі (підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, їх представникам, експертам, свідкам та іншим) і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача (ч. 2 ст.9 КПК). Визначення поняття особи, яка не володіє мовою судочинства, закон не подає. Це поняття - оцінювальне, тому питання про володіння або не володіння мовою судочинства у кожному конкретному випадку вирішує слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суд. Володіння мовою передбачає здатність особи добре її розуміти і вільно нею висловлюватись. 3. Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого законом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє (ч. 3 ст. 19 КПК). Обвинуваченому вручаються у перекладі його рідною мовою тільки ті процесуальні документи, копії яких повинні обов'язково надаватись йому, наскільки того вимагає закон (наприклад, постанова про притягнення як обвинуваченого ч. 2 ст. 140, обвинувальний висновок - ст. 254 КПК, вирок - ст. 344 КПК). Недотримання принципу національної мови судочинства тягне за собою скасування прийнятих у справі рішень. Кримінальна справа підлягає поверненню для провадження додаткового розслідування, якщо порушені вимоги ст. 19 КПК про забезпечення обвинуваченому, який не володіє мовою, якою ведеться судочинство, перекладача (підпункт "в" п. ІЗ постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, яке регулює повернення справ на додаткове розслідування" від 25 березня 1988 р.). Якщо справу розглянуто без участі перекладача у тих випадках коли підсудний не володіє мовою, якою провадилося – це є істотним порушенням (відповідно до п. 5 ч. 370 КПК кримінально-процесуального закону), яке тягне безумовне скасування вироку. 20. Принцип гласності судового процесу Одним із принципів судочинства є гласність судового процесу і його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ч. 3 ст.129 Конституції). Гласність кримінального процесу полягає в тому, що, за загальним правилом, суд розглядає справи на відкритих засіданнях у присутності громадян, які не є учасниками процесу, представників засобів масової інформації, які мають вільний доступ до зали судового засідання. Кожний громадянин України, який досягнув 16-річного віку, має право бути присутнім під час слухання кримінальної справи. Хід судового розгляду і його результати можуть висвітлюватись у пресі, по радіо, на телебаченні. З метою підвищення ролі судового процесу в необхідних випадках повідомляють громадян за місцем роботи або проживання підсудних про судові процеси, а також після вступу вироку в законну силу повідомляють про результати розгляду кримінальної справи. Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. їх зміст може бути доведений до відома населення через засоби масової інформації. Однак у вироках щодо справ, які слухалися на закритих судових засіданнях, не повинно міститися відомостей, що стали підставою для проведення закритого судового розгляду. Діюче законодавство передбачає винятки з принципу гласності. Розгляд справ, в яких зачіпаються інтереси державної таємниці, завжди проводяться у закритих, судових засіданнях (ч. 1 ст. 20 КПК). Перелік зведень, що містять державну таємницю, вказані у Законі України "Про державну таємницю". Крім того, за мотивованим рішенням суду, закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку; у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист (ч. 2 ст. 20 КПК). Дія принципу гласності при провадженні досудового розслідування обмежена, оскільки на цій стадії застосовується правило про недопустимість розголошення даних розслідування (ст. 121 КПК). Але особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор мають право проінформувати громадськість про обставини вчинення злочину в обсязі, який вони визнають можливим (ч. 2 ст. 10 КПК) або дозволити це зробити іншим особам. 21. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч. 2 ст. 63 Конституції). Забезпечення даним суб'єктам права на захист відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції є одним з основних принципів судочинства. Він закріплений у ст. 21 КПК. Під правом на захист розуміється сукупність процесуальних прав, які закон надає підозрюваному і обвинуваченому для заперечення висунутих проти них підозр і обвинувачень; поданні доказів, що виправдовують їх або пом'якшують відповідальність, а також для захисту інших законних інтересів у кримінальній справі. Не слід зводити поняття права на захист до права підозрюваного й обвинуваченого мати захисника. Зміст першого значно ширший. Право мати захисника - це один із виявів права на захист, його складова частина Зміст принципу забезпечення права підозрюваному й обвинуваченому на захист полягає в таких положеннях : 1. Підозрюваний і обвинувачений як суб'єкти кримінального судочинства на кожній його стадії наділяються такою сукупністю процесуальних прав, яка дозволяє їм особисто захищатись від висунутих проти них підозр і обвинувачень у вчиненні злочину і відстоювати свої законні інтереси у кримінальній справі (ст.ст. 43, 43і. 142.263 КПК); 2. Закон надає вказаним особам можливість користуватись допомогою захисника, а в деяких випадках визнає неможливим здійснення правосуддя у справі без його участі (ст. 45 КПК). Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших органах в Україні є адвокатура (ч. 2 ст. 59 Конституції). Право на захист передбачає обов'язкову його реалізацію. Відповідно до ч. 2 ст. 21 КПК України особа, яка провадить дізнання слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав. Суб'єкти, що здійснюють провадження у справі, зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, в тому числі підозрюваному і обвинуваченому, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав (ст. 53 КПК). Про виконання даних дій робиться відмітка у протоколі затримання, у постанові про притягнення як обвинуваченого, у протоколі ознайомлення підозрюваного й обвинуваченого з постановою про призначення експертизи та у протоколі судового засідання. Прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані, встановлювати у кожній справі, поряд з обставинами, що викривають підозрюваного й обвинуваченого, також обставини, що виправдовують або пом'якшують їх вину (ст. 22 КПК), незалежно від того, виявлені вони захистом, чи ні. Всі клопотання підозрюваного й обвинуваченого, їх захисника, що спрямовані на оспорювання підозри або обвинувачення, отримання доказів, що виправдовують або пом'якшують відповідальність особи, повинні розглядатись і вирішуватись у встановленому законом порядку. Відмова у задоволенні таких клопотань повинна бути мотивована відповідною постановою (ст. 129 КПК). Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист виявляється також і у забороні вирішення справи у гірший бік у кримінальному процесі. Суд при розгляді кримінальної справи по суті не може вийти за межі того обвинувачення, яке було сформульоване на досудовому слідстві і за яким суддя за результатами попереднього розгляду справи призначив справу до судового розгляду. Апеляційна і касаційна інстанції при скасуванні вироку не мають права посилити міру покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Вирішення справи у гірший бік означає грубе порушення права на захист, і тому в кримінальному процесі не допустиме. Обвинувачений є суб'єктом права на захист на всіх стадіях кримінального пронесу. Право на захист - не тільки гарантія інтересів особи, а й гарантія інтересів правосуддя. Тому обмеження права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист є істотним порушенням кримінально-процесуального законодавства, яке тягне повернення кримінальної справи па додаткове розслідування (підпункт б п. 13 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, яке регулює повернення справ на додаткове розслідування"), а також на безумовне скасування вироку (ст. 370 КПК). 22. Принцип презумпції невинуватості Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не Може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальний вирок суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України). Це - загальний зміст принципу презумпції (припущення) невинуватості у кримінальному процесі. Ніхто не може бути визнаний винуватим у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду й відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 КПК). Зміст даного принципу знаходить свій вияв у таких правилах: 1. Визнати особу винуватою у вчиненні злочину може лише суд через обвинувальний вирок, що набрав законної сили. Презумпція невинуватосте є виявом не особистої думки тієї чи іншої особи, яка здійснює провадження у справі, а об’єктивно правовим положенням. Слідчий, який формує обвинувачення, пред’являє його обвинуваченому, складає обвинувальний висновок, а також прокурор, який затверджує цей висновок і підтримує в суді державне обвинувачення, - впевнені у винуватості обвинуваченого. Але їх висновки про винуватість обвинуваченого мають попередній характер. Закон пов'язує можливість визнати особу винуватою у вчиненні злочину з обов'язковим проведенням судового розгляду - стадії, де зосереджені максимальні гарантії прав і законних інтересів обвинуваченого і перевірка доведеності обвинувачення. Остаточний висновок про винуватість особи може бути сформульований у вироку суду тільки після дослідження всіх доказів судом. До набрання вироком законної сили обвинуваченого не можна називати злочинцем, оскільки обвинувачений - це ще не винуватий. 2. Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Обов'язок доводити вину лежить на обвинувачеві. Вказане положення випливає з ч. 2 ст. 62 Конституції. Частина 2 ст.22 КПК забороняє прокурору, суду, слідчому, особі, яка провадить дізнання, перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. 3. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви стосовно вини особи тлумачаться на її користь (ч. 2 ст. 327 КПК). 4. Недоведена винуватість має юридично те значення, що і доведена невинуватість. Кримінально-процесуальний закон передбачає таку підставу для постановлення виправдувального вироку, як недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ч. 4 ст. 327 КПК). Принцип презумпції невинуватості діє на всіх стадіях кримінального процесу і зорієнтовує всіх службових осіб та органи держави на об'єктивне, неупереджене встановлення обставин справи, без чого неможливе обґрунтоване і справедливе вирішення кримінальної справи судом. Відхилення від вимог презумпції невинуватості веде до порушення законності у правосудді та порушення прав і законних інтересів громадян. 23. Принцип всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи Злочин, який є предметом дослідження у кримінальній справі, завжди є подією минулого щодо діяльності слідства і суду. Слідчий приступає до розслідування справи, а суд до його розгляду після того, як злочин вже був вчинений. Тому їх діяльність має ретроспективний характер (звернена в минуле) і спрямована на відтворення обставин вчинення злочину. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд, прокурор не можуть спостерігати досліджувану ними подію, а встановлюють всі факти за допомогою доказів. Всі обставини справи повинні бути досліджені повно, об'єктивно, всебічно, що є гарантією встановлення істини у справі. Частина 1 ст. 22 КПК покладає на прокурора, слідчого, особу, яка провадить дізнання, обов'язок вжити всіх передбачених законом заходів щодо всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його відповідальність. Вимога всебічного дослідження означає, що у кримінальній справі повинні бути висунуті і перевірені всі можливі версії про подію злочину, осіб, що його вчинили, мотиви злочину і т. ін. Така перевірка спрямовує доказову діяльність, запобігає однобічності і суб'єктивізму, забезпечує правильний хід доказування. Повнота дослідження полягає у з'ясуванні всіх обставин, що входять у предмет доказування і мають значення для правильного вирішення справи (ст.ст. 23,64,433 КПК). Об'єктивність означає неупереджене дослідження посадовою особою всіх обставин справи. Провадження у справі повинно бути позбавлене як обвинувального, так і виправдувального спрямування. Діючи на всіх стадіях процесу, вказаний принцип забезпечує законність і обґрунтованість всіх слідчих і судових актів. Його вимоги лежать в основі вимог правил про об'єднання і виділення кримінальних справ, притягнення особи як обвинуваченої, складання і затвердження обвинувального висновку, постановлення вироку. Принцип всебічності, повноти і об'єктивності забезпечується низкою процесуальних гарантій, в тому числі правилами про відводи заінтересованих у результаті справи осіб (ст. ст. 54-63 КГІК) та про визнання незаконними внаслідок однобічності і неповноти досудового або судового слідства винесених по справі рішень (ст. ст. 246, 281, 368 КПК). 24. Принцип змагальності і диспозитивності У пункті 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад кримінального судочинства віднесено змагальність сторін і свобода у наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості. Принцип змагальності найбільш чітко виявляється на стадії судового розгляду, особливо в такій його частині, як судові дебати. У досудових стадіях його дія обмежена. Змагальність - це така побудова судового розгляду, в якій функції обвинувачення і захисту відокремлені від суду, який вирішує справу, і здійснюються сторонами, наділеними рівними процесуальними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд керує процесом і вирішує кримінальну справу по суті. Основними елементами змагальності є : - відокремлення функцій обвинувачення і захисту від функції правосуддя і здійснення їх незалежними один від одного суб'єктами; - наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення своїх функцій (ст. 261 КПК) - керуюче положення суду у процесі і надання тільки суду права приймати у справі рішення. Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р, зазначив, що у статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно зі ст. 121 Конституції покладається на прокуратуру (п. 18 Постанови). Виходячи з цього, при попередньому розгляді справи суддею слід у всіх справах, що надійшли до суду і обвинувальний висновком визнавати обов'язковою участь прокурора у судовому засіданні ( п. 1 ст. 253). Диспозитивність полягає у наданні учасникам кримінального процесу свободи у можливості подавати докази і доводити перед судом їх переконливість. Порушення принципу змагальності і диспозитивності є істотним порушенням кримінально - процесуального закону, яке тягне за собою скасування вироку (ст. 370 КПК). 25. Принцип участі представників громадських організацій і трудових колективів у кримінальному судочинству Цей принцип включає в себе : - участь народних засідателів і присяжних у судовому розгляді (ч. 3 ст. 17 КПК); - участь у судовому розгляді справ про злочини неповнолітніх представників підприємств, установ і організацій за місцем навчання або роботи неповнолітнього, представників громадських організацій за місцем роботи батьків, опікуна або піклувальника підсудного (ст. 443 КПК); - передача особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 10 КПК); - особиста і громадська порука як запобіжні заходи (ст. ст. 152, 154 КПК); - покладення на трудовий колектив обов'язку по нагляду за засудженим у разі звільнення його від відбування покарання з випробуванням і проведення з ним виховної роботи (ч. 10 ст. 335 КПК); рішення суду про призначення неповнолітньому засудженому громадського вихователя (ст. 446 КПК); - розгляд судом клопотань колективом підприємств, установ чи організацій про дострокове зняття судимості (ч. 1 ст. 414 КПК). Широкий суспільно-політичний світогляд, багатий і різноманітний життєвий і професійний досвід народних засідателів, представників підприємств, установ, організацій, свіжість сприйняття, активна участь у судовому розгляді сприяють повному, всебічному й об'єктивному дослідженню обставин справи, прийняттю законних, обґрунтованих і справедливих рішень суду, охороні прав і законних інтересів громадян та організацій, виявленню та вжиттю заходів до усунення причин та умов вчинення злочинів, розширенню гласності сприяють підвищенню авторитету суду і виховному впливу судових процесів. 26. Принцип вільної оцінки доказів Даний принцип полягає в тому, що суд, прокурор, слідчий і особа, що провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили (ст. 67КПК). Зокрема, показання підозрюваного й обвинуваченого, в яких вони визнають свою вину у вчиненні злочину, не є вирішальним доказом. Закон передбачає, що будь-які показання підозрюваного й обвинуваченого підлягають перевірці; визнання ними своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі (ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст. 74 КПК). Навіть такий авторитетний, науковий доказ, як висновок експерта, теж є необов'язковим для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (ч. 4 ст. 75 КПК). Якщо вони переоцінюють доказове значення визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини, висновку експерта не критично ставляться до них, - це призводить до слідчих і судових помилок, неправильного прийняття рішення у справі, яке піддягає зміні або скасуванню. Вільна за внутрішнім переконанням оцінка доказів слідчими органами, прокурором і судом не означає їх сваволі. Вона є контрольованою. Закон передбачає, що їх внутрішнє переконання повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, і керуватись вони повинні законом; всі рішення, які приймають у справі, повинні бути мотивованими і ґрунтуватись на аналізі всіх доказів, що є у справі, а не на враженнях, міркуваннях, припущеннях цих органів. Принцип вільної оцінки доказів (іноді в юридичній літературі його називають принципом оцінки доказів за внутрішнім переконанням, що є менш точним) діє на всіх стадіях кримінального процесу і поширюється не тільки на державні органи та особи, які ведуть процес, а й на інших учасників кримінально-процесуальної діяльності. 27. Принцип безпосередності дослідження доказів і усності судового розгляду Такий принцип означає, що суд першої інстанції при розгляді справи зобов'язаний безпосередньо дослідити докази у справі, а саме: - допитати підсудних, потерпілих, свідків; - заслухати висновки експертів; - оглянути речові докази; - оголосити протоколи та інші документи (ч. 1 ст. 257 КПК). Лише у випадках, передбачених законом, допускається відступ від цього принципу. Зокрема, дозволяється оголосити показання підсудного і свідка, які були дані під час дізнання, досудового слідства або на суді, при наявності істотних суперечностей між показаннями, які вони дали на суді і під час досудового розслідування; коли підсудний відмовився дати показання на судовому слідстві або справа розглядається за його відсутності; коли явка свідка на судове засідання з тих чи інших причин неможлива; якщо при відкладенні розгляду справи свідок був допитаний, то при розгляді цієї справи в тому ж складі суду повторний виклик свідка не обов'язковий і його показання може бути оголошено коли здійснюються заходи безпеки стосовно свідка і суд звільняє його від обов'язку з'являтися в судове засідання, за наявності підтвердження показань, даних ним раніше (ст. ст. 301, 306 КПК). Принцип безпосередності дослідження доказів діє на стадії досудового розслідування, але, наприклад, при передачі справи органами дізнання слідчому (ст. 104 КПК), від одного слідчого іншому (п. 9 ч. 1 ст. 227 КПК), при розслідуванні справи кількома слідчими (ст. 119 КПК) і при використанні показань свідків і потерпілих, допитаних іншим слідчим за окремим дорученням слідчого, у провадженні якого знаходиться справа (ст. 118 КПК), - дія даного принципу обмежується. В обмеженому обсязі діє принцип безпосередності дослідження доказів на стадії касаційного провадження, бо там суд не має права допитати свідків, потерпілих, засудженого і виправданого, призначити експертизу і допитати експерта, але він може оглянути речові докази, оголосити показання, протоколи слідчих дій, інші документи. Порушення цього принципу є підставою для скасування вироку або ухвали суду. Усність процесу — це форма спілкування суду та учасників судового розгляду, усне обговорення всіх обставин кримінальної справи, заявлення клопотань, усне давання показань підсудним, потерпілим, свідками, експертами, оголошення документів, що є у справі. Таке ведення судового процесу робить його доступним для присутніх у залі судового засідання та для інших людей, якщо використовується радіо, відеозапис, магнітофон. Не суперечить принципу усності право свідка, даючи показання в суді, мати при собі нотатки у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті (ч. 1 ст. 305 КПК), оскільки і в цьому випадку показання даються усно. На досудовому слідстві теж широко діє принцип усності, але клопотання можуть заявлятись і письмово. Обвинуваченому і свідку, на їх прохання надається можливість написати свої показання власноручно, про що робиться відмітка у протоколі допиту (ст. 146, ч. 3 ст. 170 КПК). |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ТА ПРАКТИЧНИХ... Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни «Цивільний процес» (відповідно... |
ЛУГАНСЬК К63 Фандрейзинг у питаннях, відповідях та цитатах. Навч посібник. – Луганськ, 2007. – 54 с |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Екологічне право України” (відповідно... |
Навчально-методичний посібник для практичних занять Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Екологічне право України” (відповідно... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських занять з навчальної дисципліни “Фінансове право України” (відповідно до вимог ECTS) / Уклад.: М.... |
Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Цивільне право України”. Ч. 2... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ Київ 2 011 Навчально-методичний... Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії» / Укл. Н.Є. Скоробогатова, Н. О. Черненко. К.: НТУУ "КПІ",... |
Навчально-методичний посібник Суми Медична генетика: навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ / В. Е. Маркевич, М. П. Загородній, І. Е. Зайцев, А. М. Лобода,... |
|
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Цивільне право України”. Ч. 2... |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Цивільне право України”. Ч. 1... |