|
|
Скачати 5.57 Mb.
|
| Тема 19. Виконання вироку, ухвали і постанови суду………………..451 165. Суть і значення виконання вироку, ухвали і постанови суду……..451 166. Набрання вироком законної сили і порядок звернення його до виконання…………………………………………………………………………..452 167. Питання, які вирішує суд на стадії виконання вироку…………….457 Тема 20. Касаційне провадження………………………………………465 168. Поняття і значення стадії касаційного провадження………………..465 169. Суди касаційної інстанції та особи, які мають право на касаційне оскарження або внесення касаційного подання…………………………………467 170. Розгляд справи касаційним судом. Результати розгляду справи…471 Тема 21. Перегляд судових рішень у порядку виключного провадження………………………………………………………………………475 171. Поняття стадії перегляду судових рішень у порядку виключного провадження……………………………………………………………………….475 172. Приводи і підстави для перегляду судових рішень у порядку виключного провадження…………………………………………………………476 173. Строки і порядок розгляду справ у порядку виключного провадження……………………………………………………………………….480 Тема 22. Правова регламентація міжнародних правовідносин у галузі кримінального судочинства…………………………………………………….481 174. Правова регламентація міжнародних правовідносин у галузі кримінального судочинства………………………………………………………481 175. Основні процесуальні питання розслідування, порядок направлення доручень……………………………………………………………………………484 176. Розшук за межами України обвинувачених та засуджених, порядок їх видачі…………………………………………………………………………….488 177. Відшкодування школи і порядок закінчення розслідування……...491 Тема 23. Особливі порядки провадження у кримінальному процесі.................................................................................................................493 178. Особливості провадження кримінальних справ про злочини неповнолітніх………………………………………………………………………493 179. Особливості провадження у справах приватного обвинувачення..502 180. Провадження у справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб………………………………………………………………………..505 181. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів…………….512 ВСТУП Кримінально-процесуальне право України належить до навчальних дисциплін, які є основою фахової підготовки юриста вищої кваліфікації. Без міцних знань кримінально-процесуального права і практики його застосування якісна процесуальна діяльність працівників правоохоронних органів є неможливою. Це обумовлює необхідність глибокого вивчення теорії кримінального процесу і норм кримінально-процесуального права, які регулюють діяльність, спрямовану на охорону прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, шляхом швидкого і повного розкриття злочинів та викриття винних у їх вчиненні осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності і покарання За останні роки до Кримінально-процесуального кодексу внесено чимало змін і доповнень, прийнята низка законів, які регулюють кримінально-процесуальні відносини. Все це необхідно враховувати при підготовці до іспитів. Мета даного навчально-методичного посібника - у доступній формі розкрити основні питання курсу "Кримінальний процес України" і допомогти курсантам (студентам) зорієнтуватися в новому кримінально-процесуальному законодавстві. Навчально-методичний посібник побудовано у формі питань, які подаються після кожної теми, і відповідей. Вивчення курсу кримінального процесу в обсязі навчальної програми завершується складанням державного іспиту. Під час підготовки до державних іспитів з кримінального процесу випускникам необхідно опрацювати положення Конституції України, що стосуються кримінально-процесуальної діяльності, Кримінально-процесуальний кодекс, Закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України. ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ 1. Загальні поняття та історичні форми кримінального процесу Відомо, що історична наука поділяє весь розвиток людства на два великих періоди: докласове або безкласове суспільство і суспільство класове. Перший, найбільш тривалий за часом період від виникнення класів і держави охоплюється однією соціально-економічною формацією - первісним ладом. Другий період включає послідовно три відомі соціально-економічні формації, які отримали назву від класів, які панували у цій формації, - рабовласницька, феодальна і буржуазна. Рабовласницький кримінальний процес з'явився одночасно з рабовласницькою державою і був спрямований на охорону інтересів рабовласників. В історичному плані - це кримінальний процес древньогрецьких держав (Афін, Спарти), Древнього Риму, східних держав. Основні завдання процесу полягали у : - переслідуванні осіб, які вчинили дії проти умов життя рабовласницького ладу і проти інтересів рабовласників; - вирішенні конфліктів у стосунках між окремими рабовласниками (громадянами держави). Більшість населення (раби) не визнавались суб'єктами права (громадянами). Людина-раб вважалась річчю, яка належала своєму власнику, який мав право розпоряджатися нею і застосовувати щодо неї заходи примусу на свій розсуд, тобто без "суду і слідства", без будь-якого процесу. Кількість рабів становила 2/3 населення. Суддями в державних судах були найбільш впливові рабовласники, яких призначали або обирали. Вони застосовували суворі заходи примусу щодо тих, кого визнавали небезпечними для суспільства і держави. Феодальний кримінальний процес відповідав феодальному суспільному ладу і спрямовувався на захист умов життя та інтересів класу феодалів. В історичному плані - це кримінальний процес у феодальних державах Європи і Азії від Португалії і до Японії в королівствах, князівствах, феодальних республіках (наприклад, у королівстві франків, іспанців, у Московському князівстві). У феодальному суспільстві державні судді (вони ж і слідчі), самі феодали або інші особи застосовували катування, жорстокі міри покарання - четвертування, повільне удушення, колесування. Буржуазний кримінальний процес відповідає буржуазному суспільству і державі, В історичному плані - це кримінальний процес Франції, Англії, США, Італії. У буржуазному суспільстві застосування фізичного насилля одної людини над іншою заборонено. Розрізняють три історичні форми кримінального процесу; - обвинувальний (змагальний); - інквізиційний (розшуковий); - змішаний (континентальний). Обвинувальний (змагальний) процес характерний для рабовласництва і раннього феодалізму. Ця форма називається обвинувальною тому, що порушення справи, подальший її хід визначаються діями, ініціативою обвинувача (потерпілого). Суд розглядає справу тільки на прохання обвинувача. Розслідування справи до суду майже не ведеться, оскільки збирання доказів та їх подання в суд покладається на сторони обвинувачення і захисту. Основними джерелами доказів були показання свідків і визнання обвинуваченим своєї вини. Допускались речові докази і документи. Обвинувальний процес існує в багатьох сучасних державах, зокрема Англії, США. Інквізиційний (розшуковий) кримінальний процес характерний для імператорського періоду Римської імперії з установленням диктатури цезарів. Процес був таємним і письмовим, якщо він стосувався державних злочинів. Провадження кримінальних справ перейшло від сторін до суду. Катування вважалося звичайним способом отримання показань. У Західній Європі елементи інквізиційного процесу почали з'являтися в феодальних державах вже в ХIII столітті. Виник так званий розшук, який провадився з ініціативи агентів королівської влади. Інквізиційний процес широко застосовувався і в період раннього середньовіччя в канонічному праві церковними судами щодо єресі. У Росії інквізиційний процес виник у ХV столітті , у ХVIII столітті за Петра І вій повністю змінив обвинувальну форму. Інквізиційний процес становив попереднє розслідування, яке поділялося на загальне і спеціальне. Загальне попереднє розслідування передувало пред'явленню обвинувачення. Обвинувачений на цій стадії фігурував як запідозрена особа, його могли тримати під арештом, не оголошуючи суті обвинувачення й позбавивши будь-якої можливості захищатися. Допитували його в порядку так званого сумарного допиту, тобто без пред'явлення обвинувачення. Суддя-слідчий (інквірент) був повновладним господарем розслідування. Наступною стадією було спеціальне попереднє розслідування. Тут вже фігурував обвинувачений, якому пред'являлось обвинувачення і провадився допит по суті тих фактів, які йому інкримінувалися. Обвинувачений був не суб'єктом, а зовсім безправним об'єктом процесу, зобов'язаним давати показання. У разі відмови або давання обвинуваченим неправдивих показань, крім покарання за основний злочин, його карали за "неправду і непокору". Після досудового розслідування справу розв'язував суд на основі спеціальної доповідної записки (екстракту), де підсумовувалися письмові матеріали розслідування, з яких робились виписки (витяги). Крім обвинувального або виправдувального вироку, суд міг винести вирок про те, що обвинувачений залишається під підозрою. Такий вирок означав не звільнення обвинуваченого від відповідальності, а те, що питання про винуватість залишалося відкритим. Відповідно, обвинувачений залишався підозрюваним з різними обмеженнями прав, а в разі обвинувачення у вчиненні найбільш тяжких злочинів - позбавлявся волі. Змішана (або континентальна) форма кримінального процесу виникла у Франції після буржуазної революції 1789-1794 рр. Свого класичного законодавчого прояву вона набрала в КПК Франції 1808 р. за Наполеона 1, і пізніше була сприйнята всіма континентальними державами, серед яких була і Росія (1864 р.), у час затвердження Статуту кримінального судочинства. Модель змішаної форми така. Розслідують кримінальну справу поліція й слідчий суддя, який входить до складу суду і формально не залежить від прокурора. Кримінальне переслідування (кримінальний позов) обвинуваченого перед слідчим суддею здійснює прокурор. Він наділений повноваженнями, які забезпечують його вплив на хід розслідування справи. На досудовому розслідуванні обвинувачений має певні процесуальні права. Коли справа надходить до сулу, вона розглядається гласно й усно, діє принцип безпосередності, змагальності, вільної за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів суддями, обвинувачений має право на захист. У судовому засіданні прокурор чи інше особа, що виступає як обвинувач, і підсудний — формально рівноправні сторони. Справи про найбільш небезпечні кримінальні вчинки розглядаються за участю присяжних засідателів. Кримінальний процес України у своїй основі також змішаний, тобто слідчо-судовий. 2. Поняття кримінального процесу,його завдання, значення У сучасних умовах державотворення особливої ваги набувають питання правового регулювання. Правову основу боротьби із злочинністю становить декілька галузей правового регулювання: 1. Кримінальне право, яке встановлює перелік дій (або бездіяльності), що визнаються злочинами, визначає умови і заходи кримінальної відповідальності. 2. Законодавство про судоустрій і прокурорський нагляд, яке закріплює систему органів держави, що покликані вести боротьбу і злочинністю (правоохоронна система), і розмежовує їх компетенцію. 3. Кримінально-процесуальне право, яке визначає порядок, правила їв принципи, з дотриманням яких здійснюється діяльність щодо порушення кримінальних справ, притягнення винуватих до відповідальності за вчинені злочини. Ця діяльність, будучи врегульованою процесуальним правом набуває характеру процесуальної діяльності, в якій центральне місце займає суд. Правосуддя у кримінальних справах тісно пов’язане і такими поняттями, як кримінальне судочинство і кримінальний процес, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальна наука. Найбільш поширеним є твердження про те, що кримінальний процес (або кримінальне судочинство - ці поняття тотожні) це діяльність, яка пов'язана з порушенням, розслідуванням, вирішенням кримінальних справ, що регулюється кримінально-процесуальним правом, а у сукупності (і діяльність, і процесуальне право) - становлять предмет науки кримінального процесу. Слід зазначити, що кримінальний процес - це ще й навчальна дисципліна, в ході викладання якої вивчається теорія кримінального процесу. Так, з змісту ст. І КПК випливає, що процесуальне право визначає порядок провадження кримінальних справах. Ст. 4 КПК визначає, що кримінальне судочинство здійснюється шляхом діяльності суду, прокурора, слідчого, органу дізнання, які в межах своєї компетенції зобов'язані у кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винуватих у вчиненні злочину, і до їх покарання. Щоб дати розгорнуте визначення кримінального процесу, необхідно з'ясувати його завдання, визначити коло суб'єктів, які виконують ці завдання і залучають до процесуальної діяльності інших суб'єктів, характер взаємовідносин, загальний об'єкт (предмет) цієї діяльності та процесуальні правовідносини. Завдання кримінального процесу: 1. Охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (ст. 2 КПК ). У ході кримінального процесу мають бути залишені права і законні інтереси громадян та юридичних осіб, яким злочинними діями була заподіяна шкода. Всім особам, що беруть участь у справі, необхідно роз'яснити процесуальні права і забезпечити можливість їх реалізації. 2. Швидке і повне розкриття злочинів. Злочин вважається розкритим, якщо встановлені подія злочину і ті особи, які його вчинили. Завдання швидкого розкриття злочинів полягає в обов'язку органів держави у строки, передбачені законом, встановити всі обставини події злочину і виявити всіх осіб, які його вчинили, щоб максимально наблизити призначення винуватому покарання до моменту вчинення злочину. Пленум Верховного Суду України у постанові № 3 "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ" від 1 квітня 1994 р, звернув увагу суддів на необхідність підвищення особистої відповідальності за своєчасний та якісний розгляд судових справ. Навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність що спричинили тяганину при розгляді кримінальних справ, істотно обмежили права і законні інтереси громадян, слід розглядати з урахуванням конкретних обставин як неналежне виконання професійних обов'язків судді. Це стосується й органів дізнання, досудового слідства, прокуратури. Повне розкриття злочинів означає, що у кожній кримінальній справі повинні бути встановлені всі обставини, ідо входять у предмет доказування (ст.ст. 23, 64, 433 КПК). Злочин вважається повністю розкритим тільки після набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадках відмови в порушенні кримінальної справи або її закриття за нереабілітуючими підставами - після набрання чинності відповідної постанови або ухвали суду. 3. Викриття винуватих. Ця вимога покладає на державні органи, що ведуть процес, обов'язок виявити всіх осіб, що вчинили злочини, і встановити винуватість кожної з них. Встановлення ступеня винуватості є обов'язковою умовою вирішення питання про кримінальну відповідальність і покарання конкретної особи. 4.Забезпечення привального застосування Закону полягає у тому, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинуватий не був покараний. Саме це є гарантією встановлення об'єктивної істини у справі, тобто застосування до винуватого справедливого заходу впливу, і непритягнення до відповідальності невинуватого. Неправильне застосування закону є підставою для скасування прийнятих у справі рішень і повернення кримінальної справи до тієї стадії, на якій було допущено порушення (ст.ст. 246,281,370). Крім органів, які ведуть боротьбу з злочинністю, у кримінальному судочинстві беруть участь й інші особи. До них потерпілий, обвинувачений та його захисник, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники та інші. Але в основі кримінального судочинства лежить діяльність органів, на які законом покладена боротьба з злочинністю, а також органів, що ведуть кримінальний процес. Саме під час цієї діяльності учасники кримінального процесу та інші особи реалізують свої права і виконують покладені на них обов'язки, тобто вступають між собою у передбачені законом процесуальні правовідносини. Між органом дізнання і слідчим виникають певні процесуальні правовідносини не тільки під час проведення оперативно-розшукових і слідчих дій у справі, але й після направлення справи слідчому для подальшого розслідування. Інший характер мають процесуальні правовідносини, які виникають і здійснюються між органом дізнання і прокурором, слідчим і прокурором, між вказаними органами і судом. Кожен з цих суб'єктів процесуальних правовідносин несе передбачені законом обов'язки, яким відповідають конкретні права іншого суб’єкта цих правовідносин. При виконанні своїх функцій суб'єкти процесуальних правовідносин здійснюють певні повноваження щодо інших осіб, які беруть участь у справі: свідків, обвинувачених та інших Ці повноваження в необхідних випадках включають застосування і заходів процесуального примусу щодо осіб. Так, слідчий при наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, переховуватиметься від слідства і суду або перешкодить встановленню істини у кримінальній справі чи займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень - має право застосувати запобіжний захід — заставу. Всі власні повноваження суб'єктів, що ведуть процес, регулюються кримінально-процесуальним законодавством. Особи, щодо яких застосовуються заходи, які випливають із цих повноважень, користуються відповідними правами. Між органами, які ведуть процес і іншими суб'єктами процесуальної діяльності також виникають і здійснюються процесуальні правовідносини. Вони пов'язані з різнобічною діяльністю органів, що ведуть боротьбу з злочинністю, і виникають тільки в ході цієї діяльності. Таким чином, кримінальний процес — це врегульована нормами кримінально-процесуального права процесуальна діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду щодо розкриття злочинів, викриття і покарання винуватих, а також ті правовідносини, що виникають у ході цієї діяльності між вказаними органами, а також громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності. |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ТА ПРАКТИЧНИХ... Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни «Цивільний процес» (відповідно... |
ЛУГАНСЬК К63 Фандрейзинг у питаннях, відповідях та цитатах. Навч посібник. – Луганськ, 2007. – 54 с |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Екологічне право України” (відповідно... |
Навчально-методичний посібник для практичних занять Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Екологічне право України” (відповідно... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських занять з навчальної дисципліни “Фінансове право України” (відповідно до вимог ECTS) / Уклад.: М.... |
Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Цивільне право України”. Ч. 2... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ Київ 2 011 Навчально-методичний... Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії» / Укл. Н.Є. Скоробогатова, Н. О. Черненко. К.: НТУУ "КПІ",... |
Навчально-методичний посібник Суми Медична генетика: навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ / В. Е. Маркевич, М. П. Загородній, І. Е. Зайцев, А. М. Лобода,... |
|
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Цивільне право України”. Ч. 2... |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Цивільне право України”. Ч. 1... |