|
|
Скачати 5.57 Mb.
|
| ТЕМА 2. ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 11. Поняття, значення і система принципів кримінального процесу Насамперед слід зазначити: кримінально-процесуальна діяльність суттєво зачіпає права та законні інтереси учасників процесу. Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищеної небезпеки для кожної особи і для судочинства в цілому, якщо воно не базується на демократичних і гуманних принципах або ці принципи тільки проголошені, але їх не додержують. Принципами кримінального процесу є основні положення, які закріплюють найбільш загальні і суттєві властивості кримінального процесу, виражають його природу і демократичну суть. Кримінальний процес, як діяльність органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, щодо порушення, розслідування і розгляду кримінальних справ суворо регламентований нормами кримінально-процесуального права. Тому принципи, як основні положення цієї діяльності, теж повинні бути закріплені у кримінально-процесуальних нормах, бо інакше вони не будуть регулювати правову діяльність і правовідносини. Щоб отримати значення принципів, основні положення повинні діяти на всіх стадіях кримінального процесу або на деяких з них. Але кожне основне положення, яке визначається принципом, обов'язково повинно діяти у стадії судового розгляду, що обумовлено значущістю і місцем цієї стадії у кримінальному процесі. Які критерії визнання певного положення принципом? Як свідчить аналіз наукової літератури, до критеріїв визнання певного положення принципом кримінального процесу слід, віднести таку сукупність властивостей: 1. Найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визначають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів. 2. Принципи виражають панівні в даній державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення правосуддя у кримінальних справах. 3. Принципи повинні бути закріплені у нормах права. 4. Принципи мають діяти на всіх або кількох стадіях кримінального процесу і обов'язково в її основній стадії - стадії судового розгляду. 5. Порушення будь-якого принципу означає незаконність рішення у справі та обов'язкове його скасування. Таким чином, принципи кримінального процесу — це найважливіші правові положення, які визначають побудову кримінального процесу в цілому форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов'язково тягне за собою скасування рішення у справі. Значення принципів полягає в тому, що вони: по-перше, відображають демократизм і гуманізм кримінального процесу, визначають Його структуру і систему; по-друге, служать основою для подальшого удосконалення кримінально-процесуальних норм і окремих кримінально-процесуальних інститутів. по-третє, принципи кримінального процесу є базою для розтлумачення і застосування кримінально-процесуальних норм, їх дотримання є необхідною умовою для досягнення всіх завдань кримінального судочинства. Із визначення поняття принципів кримінального процесу випливає, що принципами є тільки ті основні положення, які мають нормативно-правовий характер. Тому система принципів кримінального процесу обов'язково повинна бути закріплена у законодавстві і, насамперед, у Конституції України. Проте буде неправильно будувати систему принципів кримінального процесу тільки на основі принципів, закріплених у Конституції. Всі принципи кримінального процесу взаємопов'язані і взаємообумовлені, тому мають важливе значення для кримінального судочинства, незалежно від того, чи вони прямо сформульовані у Конституції або випливають з конституційних положень, чи закріплені у кримінально-процесуальному законі. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що. до системи принципів кримінального процесу входять: - законність; - публічний характер кримінально-процесуальної діяльності; - недоторканність особи, охорона її честі і гідності; недоторканність житла, охорона життя громадян, таємниця листування, телеграфних повідомлень, телефонних розмов, банківських вкладів та рахунків; - здійснення правосуддя тільки судом; - незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону; - рівність громадян перед законом і судом; - національна мова судочинства; - гласність судового процесу; забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист; - презумпція невинуватості; - всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи; - змагальність і диспозитивність; - одноособовий, колегіальний розгляд кримінальних справ у - участь представників громадських організацій і трудових колективів у кримінальному судочинстві; - вільна оцінка доказів; - безпосередність дослідження доказів і усність судового розгляду. В юридичній літературі визначені й інші принципи кримінального процесу, зокрема, науковість, стадійність, справедливість, але вони не визначають побудови і характеру кримінального процесу. Всі принципи тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють, і тому є всі підстави говорити не просто про сукупність, а про систему принципів кримінального процесу. 12. Принцип законності Принцип законності - у загальному формулюванні можна визначити як вимогу точного і неухильного дотримання законів органами дізнання, досудового слідства прокуратури і суду, а також усіма учасниками провадження у кримінальній справі. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції органи законодавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах та у відповідності до законів України. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ч. 1 ст. 68 Конституції закріплений обов'язок громадян України неухильно додержувати положень Конституції та законів України. У кримінальному процесі законність має двоякий характер. Розслідуючи і вирішуючи кримінальні справи, органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду тим самим затверджують у суспільстві та державі режим законності. Але ця мета не повинна досягатися будь-якими засобами, а тим більше - через порушення діючих законів. Хоча кримінально-процесуальна діяльність і спрямована на усунення порушень закону, сама вона повинна здійснюватись лише відповідно до закону. Від органів держави, які здійснюють власні повноваження у кримінальному процесі, принцип законності вимагає безумовного дотримання, правильного застосування і точного виконання закону протягом всього провадження у справі. Принцип законності знаходить своє відображення в єдиному й обов'язковому порядку провадження у всіх кримінальних справах (ст. 1 КПК) і є гарантією від свавілля в діяльності державних органів. Суд, прокурор, орган дізнання, незалежно від компетенції і процесуального становища, спрямовують свою діяльність на здійснення в кінцевому підсумку завдань кримінального судочинства, у тому числі і на забезпечення правильного застосування закону (ст. 2 КПК). Таким чином, метою діяльності вказаних органів є правильне застосування закону (кримінально-процесуального, кримінального). Зміст принципу законності розкривається у ст. 5 КПК, відповідно до якої ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений, інакше, ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. Кримінально-процесуальна діяльність пов'язана із серйозними правообмеженнями для осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, а тому в ході її здійснення повинен дотримуватись закон. Механізмами забезпечення законності у кримінальному процесі служать, як судовий, так і прокурорський нагляд. Суттєві порушення кримінально-процесуального закону (ст. 370 КПК) та неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК) є підставами для скасування або зміни вироку. 13. Публічний характер кримінально-процесуальної діяльності (принцип публічності) Публічність кримінального процесу полягає в тому., що орган дізнання, слідчий, прокурор, суд при порушенні, розслідуванні, розгляді і вирішенні кримінальних справ у межах своєї компетенції зобов'язані вжити всіх необхідних заходів та вчинити всі законні дії для розкриття злочину, викриття винних, встановлення всіх обставин справи і забезпечення прав учасників процесу, незалежно від поглядів зацікавлених осіб. Зміст принципу публічності розкривається у таких положеннях: І. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів щодо встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, та їх покарання або застосування інших видів впливу, а також щодо відшкодування заподіяної злочином шкоди, незалежно від позиції будь-яких органів, установ, організацій, осіб, зокрема потерпілого і обвинуваченого (ст. 4 КПК). Таким чином, більшість кримінальних справ за загальним правилом не залежить від волі потерпілого. Такі кримінальні справи відносять до категорії справ публічного обвинувачення. Діюче кримінально-процесуальне законодавство у ч. 1 і ч.2 ст. 27 КПК передбачає виняток із загального правила. Справи про злочини, передбачені ст. 125 (умисне легке тілесне ушкодження), ч.1 ст.126 (умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень), а також ст. 356 (самоправство) КК України щодо дій, якими заподіяна шкода правам та інтересам окремих громадян, порушуються тільки за наявності скарги потерпілого. Такі кримінальні справи належать до категорії справ приватного обвинувачення, оскільки право підтримувати обвинувачення щодо них належить самому потерпілому. Доля даної категорії кримінальних справ залежить від волі потерпілого. Якщо до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку відбулось примирення потерпілого з підсудним, то провадження у кримінальній справі закривається (п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК). Справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 152 КК України (зґвалтування без обтяжуючих обставин), порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого (як і справи приватного обвинувачення), але після порушення вони перетворюються на справи публічного обвинувачення і закрити їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим і підсудним не можна. Такі кримінальні справи належать до категорії справ приватно-публічного обвинувачення. Якщо справи, що віднесені до категорії справ приватного і приватно-публічного обвинувачення, порушує прокурор, то вони стають справами публічного обвинувачення. У випадку вступу прокурора у справу приватного обвинувачення з метою захисту державних або суспільних інтересів, або прав громадян, справа за примиренням потерпілого з підсудним закриттю не підлягає (ч. 4 ст. 27 КПК). 2. Слідчий, прокурор під час розслідування кримінальної справи зобов'язані встановити всі суттєві для справи обставини, зібрати і перевірити необхідні докази, не ставлячи з'ясування тієї чи іншої обставини, отримання того чи іншого доказу в залежність від прохання про це зацікавленої особи і не залишаючи той чи інший факт нез'ясованим лише з тих мотивів, що особи, які беруть участь у справі, не заявили про це клопотання. 3. Розглядаючи кримінальну справу по суті, суд не повинен обмежуватись дослідженням доказів, які зібрані на досудовому слідстві, а за власною ініціативою зобов'язаний збирати і досліджувати додаткові докази для встановлення істини у справі, винесення законного і обґрунтованого вироку або іншого рішення. 14. Принцип недоторканності особи, охорони її честі та гідності Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. З Конституції). Кожен має право на повагу до своєї гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ч. 1, 2 ст. 28 Конституції). Кожна особа має право на свободу та особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29 Конституції). Зазначені норми гарантують кожному громадянинові охорону його честі і гідності. Але під час кримінально-процесуальної діяльності в інтересах розкриття і розслідування злочинів може виникнути необхідність в обмеженні вказаного конституційного права. Принцип недоторканості особи, охорони 17 честі і гідності у кримінальному процесі може бути сформульований таким чином: ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчиненні злочину, відданий особистому обшуку, приводу, примусово поміщений в медичний заклад для обстеження не інакше, як на підставах і в порядку, передбачених законом. Даний принцип закріплено у ст.ст. 28 і 29 Конституції, ст. 14 КПК України. Його зміст розкривається у таких положеннях: 1. Особа може бути позбавлена волі (як кримінальне покарання) тільки за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили. 2. Запобіжний захід взяття під варту може застосовуватись до особи не інакше, як за мотивованим рішенням суду на підставах і в порядку, встановлених у законі (ч. 2 ст. 29 Конституції). Підстави і порядок обрання цього запобіжного заходу передбачені в ст.ст. 148,150, 155-158 КПК. 3. Короткочасне затримання особи за підозрою у вчиненні злочину може провадитись тільки на підставах і в порядку, вказаних в ст.ст. 106, 115 КПК. Відповідно до ч .3 ст. 29 Конституції обґрунтованість затримання повинна бути перевірена судом протягом 72 годин. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72-х годин з моменту затримання їй не вручено мотивоване рішення суду ,про тримання під вартою. Кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити у суді своє затримання. 4. Якщо особистий обшук проводиться не під час фізичного захоплення підозрюваного, затримання або арешту і не є складовою обшуку чи виїмки у приміщенні або в іншому місці, то він здійснюється за постановою органу дізнання або слідчого і тільки зі санкції прокурора. 5. Привід свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, якщо вони без поважних причин не з'явились в Органи досудового розслідування або в суд, здійснюється органами внутрішніх справ лише за мотивованою постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду (ст.ст. 70, 72, 136, 288, 290, 292 КПК). Процедура здійснення приводу передбачена Інструкцією про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання та ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих; і свідків (затверджена наказом МВС України 23 грудня 1995 р., № В64). 6. Поміщення обвинуваченого у медичні заклади для проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертизи здійснюється лише судом за поданням слідчого, погодженого з прокурором (ст. 205 КПК), або за постановою судді чи ухвали суду. 7. Під нас провадження в кримінальній справі не допускається вчинення дій, які принижують честь і гідність особи. Слідчий не має права бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю її оголювати. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для и здоров'я. Для забезпечення незалежності від будь-яких органів чи осіб закон передбачає додаткові гарантії недоторканності Президента, кандидатів у Президенти, кандидатів у депутати, суддів. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт, а також постановлення судами завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови тягнуть за собою кримінальну відповідальність посадових осіб (ст.ст. 371 і 375 КК України). 15. Принцип недоторканності житла, охорони особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків Відповідно до ч. 1 ст. 30 Конституції та ч. 1 ст.14' КПК України громадянинові гарантується недоторканність житла. Під житлом слід розуміти приміщення, яке призначене для постійного або тимчасового проживання осіб, я також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших власних потреб. Ніхто не має права безперешкодно ввійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому. Не допускається проникнення в житло або інше володіння особи, проведення в них оглядів або обшуків не Інакше, як за мотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням людей і майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший встановлений законом порядок проникнення у житло або інше володіння особи, проведення в них обшуку чи огляду (ч. 2 ст. З0 Конституції), Так, наприклад, ч. 15 ст. 11 Закону України "Про міліцію" надає працівникам міліції право для виконання покладених на них обов'язків входити безперешкодно у будь-який час доби на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах. Незаконний обшук, незаконне виселення або інші дії, які вчинені посадовими особами і порушують недоторканність громадян, тягнуть за собою кримінальну відповідальність за ст. 162 КК України. Під поняттям "особисте життя громадян" слід розуміти інтимне життя, зокрема сімейне, спосіб улаштування житла, ведення домашнього господарства, використання вільного часу, а також переконання, інтереси, уподобання, звички тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Діюче кримінально-процесуальне законодавство покладає на посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, обов'язок вживати заходів щодо запобігання розголошення відомостей про особисте життя громадян, які були залучені до кримінального судочинства. Якщо існує загроза розголошенню відомостей про інтимне життя осіб, що беруть участь у справі, суддя повинен прийняти рішення про розгляд справи у закритому судовому засіданні (ч. 2 ст. 20 КПК). Під час виїмки або обшуку слідчий повинен вживати заходів щодо не розголошення при цьому обставин особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні (ст. 185 КПК). Цього правила слід додержувати і при проведенні інших слідчих дій. Ст. 31 Конституції України гарантує громадянам таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки. Прослуховування телефонних та інших переговорів, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду (ст.141 КПК України). Порушення таємниці листування, телефонних розмов і телеграфної чи іншої кореспонденції громадян тягнуть за собою кримінальну відповідальність (ст.163 КК України). |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ТА ПРАКТИЧНИХ... Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни «Цивільний процес» (відповідно... |
ЛУГАНСЬК К63 Фандрейзинг у питаннях, відповідях та цитатах. Навч посібник. – Луганськ, 2007. – 54 с |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Екологічне право України” (відповідно... |
Навчально-методичний посібник для практичних занять Навчально-методичний посібник для практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни “Екологічне право України” (відповідно... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських занять з навчальної дисципліни “Фінансове право України” (відповідно до вимог ECTS) / Уклад.: М.... |
Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Цивільне право України”. Ч. 2... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ Київ 2 011 Навчально-методичний... Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії» / Укл. Н.Є. Скоробогатова, Н. О. Черненко. К.: НТУУ "КПІ",... |
Навчально-методичний посібник Суми Медична генетика: навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ / В. Е. Маркевич, М. П. Загородній, І. Е. Зайцев, А. М. Лобода,... |
|
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Цивільне право України”. Ч. 2... |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни “Цивільне право України”. Ч. 1... |