2.2. Земельні відносини в Україні часів давньоруської державності
За часів Давньої Русі поступово відбувалася заміна патріархальної родової громади сільською або так званою сусідською територіальною громадою. Її члени вже були пов'язані між собою не родинними відносинами, як раніше, а господарсько-територіальними. Виробництво тут здійснювалось окремими дворами, а двір користувався землею громади. Ліси, вигони та водопої знаходились у спільному володінні, а орні землі розподілялися між господарствами (дворами) й поступово переходили у власність двору (сім'ї).
Процес розвитку земельних відносин в цей час характеризується появою нових форм власності на землю:
спадкове володіння князів і бояр;
державна форма власності, яка виникала шляхом завоювання сусідніх земель.
Але землі ні першої, ні другої форми власності не були особистою власністю князя. Це була власність «столів», за якими вони сиділи. Втрачаючи «стіл», князь втрачав власність на землю. Після прийняття християнства почало з’являтись і церковне землеволодіння за рахунок дарування землі князями, боярами, придбання, освоєння пустищ тощо.
В основі відносин між людьми, у процесі використання земель лежало давнє звичаєве право. Проте розвиток феодальних відносин, прийняття християнства і культурне зближення з Візантією зумовили запозичення візантійського права. На цей час припадає створення першої редакції «Правди Руської», яку започаткував Ярослав Мудрий. У центрі уваги цього документу були питання про власність на землю і майно, відносини між верховенством і підданими, соціальний статус окремих категорій населення. Важливою складовою в системі управління земельними ресурсами на території Київської Русі був розвиток існуючих і створення нових міст, сіл і хуторів.
В системі управління земельними ресурсами надзвичайно важливе місце належало справлянню податку за використання землі. Економічною основою оподаткування був розмір селянського землекористування. Податок справлявся від «плуга», що був прирівняний до 15 га землі. У тих випадках, коли землекористування за своїм розміром складало меншу площу, одиницею оподаткування виступало «рало». На основі родинних зв'язків окремі господарства („дими”) об'єднувалися в дворища по 10-15 димів. Останні входили до складу громади, яку очолював староста. Крім земельних ділянок індивідуального користування (димів), у громаді були неподільні угіддя, якими користувалися всі її члени.
На історичному шляху розвитку суспільства феодалізація общинних земель привела до трансформації данини у феодальну ренту в формі відробітків. Але в процесі розвитку продуктивних сил держави з’ясувалось, що ця форма оподаткування носила обмежений характер в господарській еволюції держави. На заміну їй прийшла грошова рента, яка у ХІІ–ХІІІ ст. поширилась по всій Русі. У системі управління земельними ресурсами важливе значення приділялося структурі земельних, в тому числі сільськогосподарських угідь, розглядалися питання, стосовно розв’язання земельних і майнових спорів, складання проектів організації території, картографічного забезпечення тощо.
Із втратою державності Україна упродовж кількох століть перебувала під управлінням Литви та Польщі. Це, звичайно, не могло не позначитись на розвитку системи управління земельними відносинами. Дотримуючись зразків західних держав, Великі Литовські князі запровадили створення системи удільних князівств, князі яких не мали ніяких особистих прав: вони залишались підлеглими Великому князю. Протягом другої половини ХІV–XV ст. на українських землях набуває широкого розвитку магнатське і шляхетське землеволодіння. В цей же час продовжує зростати власність церкви. З появою на українських землях католицьких метрополій і єпископств останні отримали королівські дарчі грамоти на землекористування, населення яких не підлягало юрисдикції верховної влади і звільнялось від загальнодержавних податків.
Протягом другої половини ХІV–ХV ст. було уніфіковано правовий статус селян, в результаті чого їх стали називати «панськими». Як результат цього, почало руйнуватись селянське землеволодіння, посилилась феодальна залежність селян, поширився процес їх закріпачення, почала складатись багатогалузева система господарства. У системі управління земельними ресурсами важливе значення мало містобудування, надання багатьом містам «магдебурзького права», що, власне, забезпечувало громадянам більшу самостійність і незалежність від органів державної влади. Управління земельними ресурсами було спрямоване на задоволення інтересів пануючого класу за рахунок поневоленої частини суспільства.
Основною формою землекористування були фольварки, які нагадували не що інше, як радянські колгоспи, різні за своїми розмірами. В основі розвитку фольваркового землекористування було покладено так званий «Устав про волоки», згідно з яким уся земля, якою володіли селяни, поділялась на ділянки – волоки, і кожен двір, наділяючись волокою, зобов’язаний був відробляти панщину та інші повинності.
|