|
|
Скачати 1.52 Mb.
|
Таж на чолі його ганьба огидна Сама соромиться сидіть! Це - трон, Де честь коронуватися повинна, Володарка єдина на землі. Яка я підла, що його ганьбила! Мамка То що ж, хвалить того, хто вбив кузена? Джульєтта Та чи ж мені засуджувать дружину? О бідний муж мій! Хто ж твоє ім'я, Крім мене, приголубить, коли я Твоя жона не більш як три години, Вже так його пошматувати встигла? За що кузена вбив ти, лиходію? Таж лиходій кузен хотів убити Тебе, мою дружину... Гетьте, сльози! Верніться знов назад до джерела! Повинні ви платити дань журбі, Та, помилившись, сплачуєте щастю. Живий мій муж, хоча його Тібальт Убити хтів. Тібальта вбито, хоч Хотів убить він мужа. Все гаразд! Чого ж я плачу? Слово я почула... Страшніше ще за наглу смерть Тібальта. Й воно мене убило... Я хотіла б Забути це зловісне слово... Ах! * Горілки, букв.-води життя {лаг.) Воно гнітить мені так тяжко пам'ять, Як душу грішника гнітить провина: «Тібальт помер, Ромео - йти в вигнання...* І це «вигнання», слово це «вигнання» Убило враз Тібальтів десять тисяч. Тібальта смерть - вже й так доволі горя. Нехай би вже на цьому і кінець! Коли ж біда сама ходить не любить І тягне низку інших за собою, О, то чому ж я після слів отих, Що вмер Тібальт, відразу не почула, Що вмер мій батько, мати чи обоє? Це горе виплакати я могла б. Що вмер Тібальт, сказати і додати: «Ромео йти в вигнання»,- словом цим Убито всіх відразу. Батька й матір, Тібальта, і Ромео, і Джульєтту. Всі, всі загинули відразу. Всі!.. «Ромео йти в вигнання» - меж немає, Ні міри, ні кінця в оцих словах... В них тільки смерть, безкрая смерть і жах... Де батько мій і мати, няню мила? Мамка Коло убитого ридають тіла. Ходім до них. Я проведу тебе. Джульєтта Нехай йому слізьми омиють рани, Я ж тільки за вигнанцем плакать стану! Візьми шнури... Одурені, як я... О бідні ж ви!.. Вигнання - смерть моя! До ложа ви мого були тропою, А я помру, дівуючи, вдовою. Візьму шнури. Ходімо, няню, й ти! На шлюбне ложе хочу я лягти; І не коханому Ромео там, А смерті я незайманість віддам. Мамка Іди в опочивальню! Я знайду Твого Ромео. Знаю, він в Лоренцо. Ти чуєш? Приведу його. Чекай! Вночі тут буде він, твій чоловік. Джульєтта Так, так! І перстень цей йому віддай. Хай прийде він,- ми простимось навік! Виходять. СЦЕНА З Келія брата Лоренцо. Входить брат Лоренцо. Брат Лор, Виходь хутчій, Ромео нещасливий! У тебе закохалася печаль, І одружився ти з бідою. Входить Ромео. Ромео Отче! Що чути там? Який же присуд князя? Яке ж іще страшне, незнане горе Загрожує мені знайомством? Брат Лор. Сину! Ти надто вже з негодами здружився! І князеве я рішення приніс. Ромео Віддав він справу до страшного суду? Брат Лор. Ні, князь наш не суворий: засудив Тебе він не на смерть, а на вигнання. Ромео Вигнання? Зглянься і скажи - на смерть. Лице вигнання грізне і страшне, За смерть страшніше! Не кажи - вигнання... Брат Лор. Ти звідси вигнаний лише, з Верони. Вгамуйся. Май терпіння. Світ широкий. Ромео Нема за мурами Верони світу: Чистилище там, пекло і тортури. Вигнання звідси-це вигнання з світу; Це - смерть, лиш названа фальшивим словом; Сокиру так позолотивши, ти Мені стинаєш голову й смієшся, Милуючись своїм ударом згубним. Брат Лор. О смертний гріх! Яка невдячність чорна! За вчинок твій закон скарав би смертю, Та князь наш добрий, зглянувшись на тебе, Закон наш відхилив і обернув Ласкаво на вигнання слово «смерть». Однак це милість. Ти ж її не бачиш! Ромео Тортури, а не милість! Небеса Тут, де живе Джульєтта. Кожна кицька І миша, навіть пес - тварина кожна, Дрібна й нікчемна, жити може тут, У цім раю, дивитися на неї... Та тільки не Ромео! Муха, й та Утіхи, шани й права більше має: Вона ж торкатись зовсім вільно може Руки її - Джульєттиного дива. Блаженство раю красти в неї з уст, Що чисті і цнотливі, як весталки, І червоніють з сорому, за гріх Вважаючи свій власний дотик. О! Ромео ж - ні, не може! Він - вигнанець! Все можна мухам, а мені - нічого. їм - воля, а мені - лише вигнання! І ти сказав: вигнання - це не смерть? Невже ж не мав ножа ти, чи отрути, Чи ще якого згубного знаряддя,- Щоб знищити мене, окрім - «вигнання»? «Вигнання»!.. Любий отче, слово це Кричать і виють грішники у пеклі! О, де ж у тебе серце, отче мій? Ти ж мій отець духовний, мій навчитель, Сповідник, друг, порадник мій, і ти - Убив мене, сказавши - «на вигнання»! Брат Лор. Безумцю, дай мені сказать хоч слово... Ромео О, знаю! Знову скажеш про вигнання! Брат Лор. Я проти нього зброю дам тобі: Це філософії цілющий трунок. В нещасті - то солодке молоко. Воно тебе утішить на вигнанні. Ромео Ти знов - «вигнання»? Геть до всіх чортів Ту філософію? Якщо вона Ніяк не може сотворить Джульетти. Чи місто зрушити, чи скасувати Той присуд князя,- це не допомога] Якщо вона безсила, то мовчи! Брат Лор. О, бачу я, не мають вух безумці. Ромео А як же й бути їм, коли очей Немає в мудреців? Брат Лор. О сину мій, Дай зважимо становище твоє. Ромео Як можеш ти, мій отче, говорити Про те, чого ти серцем не відчув? Коли б ти був ще молодий, як я, й кохав Джульєтту, і годину тому Ти повінчався, потім вбив Тібальта, Любив, як я, й потрапив на вигнання,- Тоді ти міг би говорить про це, Волосся рвать, як я, й на землю падать, Щоб зміряти майбутню домовину!.. Стукіт у двері. Брат Лор. Хтось стукає... Ромео, заховайсь! Ромео О ні! Нехай мої гіркі зітхання Мене туманом від людей окриють. Стукіт. Брат Лор. Ти чуєш? Хто там? Заховайсь, Ромео! Тебе захоплять!.. Почекайте! Встань же! Стукіт. Біжи до молитовні! Чую! Боже! Яка упертість! Я іду! Іду! Стукіт. От нетерплячка! Звідки ви? Чого вам? Мамка (за сценою) Впустіть мене, я все вам розкажу. Від синьйорини я, Джульєтти. Брат Лор. Прошу! Входить мамка. Мамка О отче, отче, розкажіть мені, Де чоловік синьйори? Де Ромео? Брат Лор. Ось, долі він. Сп'янів від власних сліз. Мамка Ох, і моя синьйора так лежить, Точнісінько так само! Брат Лор. О нещасна Спорідненість сердець! Сумна подібність! Мамка Ось саме так лежить і синьйорина. Ридає й плаче, плаче і ридає. Та встаньте, встаньте ж! Ви ж таки мужчина. Задля Джульєтти, задля неї встаньте. Ну, та й чого впадати так у розпач? Ромео (підводиться) Ох, няню!.. Мамка Синьйоре мій! Лиш смерть - всьому кінець!. Ромео Ти про Джульєтту говорила? Як їй? Я, мабуть, лиходієм їй здаюсь? Дитинство щастя нашого убив я, Заплямувавши рідною їй кров'ю. О, де моя дружинонька таємна? Скажи, що думає вона тепер Про вщент зруйноване кохання наше? Мамка Таж ні, вона нічого не говорить, А тільки плаче, плаче; то на постіль Враз упаде, то підведеться знов. Тібальта кличе, скрикне враз «Ромео!» - І знову падає... Ромео О, це ім'я До кулі смертоносної подібно її убило так, як ця рука Проклята вбила кревного її! Мій отче, о, скажи мені, скажи: Де саме криється, в якій частині В моїм ганебнім тілі це ім'я? Скажи мені, щоб міг я зруйнувати Житло мерзенне! Ромео робить спробу заколоти себе, але мамка відводить убік його кинджал. Брат Лор. Геть шалену руку! Чи ж ти мужчина? Так, на око ніби Ти чоловік. Але, як жінка, плачеш. Ти дієш, як тварина нерозумна, Яку скеровує безтямний шал. О так, ти жінка в образі мужчини Чи хижий звір ув образі обох. Дивуєш ти мене великим дивом. Клянуся орденом моїм святим, Я думав, ти мужнішу маєш вдачу! Ти вбив Тібальта? Хочеш вбить себе? Убить дружину, що живе тобою, На себе враз звалить тяжке прокляття? Чом ганиш ти народження своє, І небо, й землю? Та в тобі самому - Народження, і небо, і земля, Злились всі троє у тобі в одне. Щоб все відразу згинуло, ти хочеш? О сором! Що за сором! Ти ганьбиш Своє лице, і розум, і кохання. Всього ти маєш з лишком, але сам, Як той лихвар, скарби свої ховаєш, Не вдосконалюєш, не прикрашаєш Ані лиця, ні розуму й кохання. Шляхетний образ твій - воскова форма, Якщо ти втратиш доблесті мужчини, Твоя любов - лише кривоприсяга. Порушивши присягу, ти уб'єш Любов, яку поклявся ти плекати; І розум твій, що мусить прикрашати Твій образ і твоє палке кохання, Став їм обом проводирем сліпим. Як порох у невправного солдата Враз вибуха в його порохівниці, Так вибухне і від твого невміння Те, що тебе повинно захищати И тебе ж самого висадить в повітря. Та ну ж бо, підведися, ти ж мужчина. Жива твоя Джульєтта, що за неї Хотів на себе ти накласти руки,- Адже це щастя. Таж тебе Тібальт Убити хтів, а ти убив його,- Це щастя теж. Закон, який тебе На смерть скарав би, в друга обернувся І смерть тобі вигнанням замінив,- Це щастя теж. Ти маєш все, всі блага. Тебе голубить чепурна фортуна, Але, як зле дівчисько вередливе, Ти супишся й на щастя, й на любов. О, стережись. Кінець таких сумний. Йди ж до коханої своєї швидше, Як ми умовились; ввійди до неї, В її кімнату - й заспокой її. Але пильнуй, не залишайсь до того, Як ставити почнуть скрізь вартових. Бо в Мантую тоді вже не пробратись. Там жити мусиш, доки знайдем час Оголосити шлюб, і ваших друзів З ним примирить, і в герцога просити Вернуть тебе назад, і буде радість Твоя сильніша в двадцять тисяч раз, Ніж горе те, що нині відчуваєш! Ти, няню, йди вперед; скажи синьйорі, Хай вмовить всіх домашніх, щоб лягли Раніше спати. Це не так і важко: Адже всіх змучило тяжке їх горе. Скажи,- Ромео прийде. Мамка О боже! Я стояла б тут всю ніч І слухала б поради прехороші! Так, так! Що значить вченість! Мій синьйоре, Скажу синьйорі, щоб на вас чекала. Ромео Скажи коханій, щоб приготувалась Мене докорами зустріти. Мамка Ось Вона звеліла перстень передать. (Прямує до виходу, але знову повертається) Прошу вас, не баріться. Вже не рано. (Виходить) Ромео Я знов бадьорий і ожив душею! Брат Лор. Йди; на добраніч. Тільки пам'ятай: Залежить ваша доля лиш від того, Щоб тут не буть, як ставитимуть варту, Або тікати треба на світанку В одежі іншій. В Мантуї чекай. Твого слугу знайду я, й через нього Я сповіщатиму тебе про все, Що трапиться тобі на користь тут Хорошого. Дай руку. Пізно вже... Щасливо! На добраніч! Ромео Я до щастя Лечу й землі не чую під собою, Хоч гірко розлучатися з тобою. Прощай! Виходять. СЦЕНА 4 Кімната в домі Капулетті. Входять старий Капулетті, синьйора Каиулетті і граф Паріс. Капулетті Синьйоре, все так склалось нещасливо, Що ми ще й досі часу не знайшли Підготувать дочку. Вона любила Тібальта дуже ніжно. Я - також. Ну що ж! Ми всі родились, щоб померти... Нерано вже. Вона до нас не зійде. Коли б не ваше товариство, я Годину тому ліг би спочивати. Паріс В тяжкі хвилини свататись невчасно. Синьйоро, на добраніч; передайте, Прошу вас, привітання синьйорині. Синьйора Кап. Спасибі. Я довідаюся взавтра, Що думає про це моя дочка. Тепер вона в полоні у журби. Капулетті Я сміливо ручусь, синьйор Парісе, Вам за любов дочки своєї,- певен: Дочка мені покірна завжди буде. Дружино, ви зайдіть до неї зараз, Допоки ви ще спати не лягли, І про любов Паріса сповістіть. Скажіть їй, що у середу... Стривайте... Який сьогодні день? Паріс Синьйоре мій, Сьогодні понеділок. Капулетті Понеділок! Так, так! То в середу - занадто рано. Тоді в четвер. Скажіть, що ми в четвер її з шляхетним графом повінчаєм. Чи ви ж готові? Чи така поспішність До серця вам? Влаштуємо все скромно: Збереться кілька друзів... Бачте, графе: Адже Тібальт загинув так недавно, А він же родич нам,- щоб не ск&йали, Що ми не журимось за ним, коли Бенкетувати будем надто бучно. Лише з півдюжини запросим друзів, Та й край. Що скажете ви про четвер? Паріс Бажав би я, щоб той четвер був завтра, Синьйоре мій. Капулетті Гаразд! Тепер ідіть. То й добре, у четвер! Дружино, ви Зайдіть же до Джульєтти перед сном, Скажіть їй, хай готується до шлюбу. Прощайте, графе. Світла в спочивальню! Уже так пізно,- скоро зможем ми Сказать, що дуже рано. На добраніч! Виходять. СЦЕНА 5 Кімната Джульєтти. З'являються Ромео і Джульєтта у вікні. Джульєтта Ти вже ідеш?.. До ранку ще далеко: Не жайворонок то, а соловей Збентежив вухо боязке твоє; Він раз у раз там уночі співає Між віт граната. І повір мені, Коханий, любий мій,- то соловей. Ромео То жайворонок, оповісник ранку,- Не соловейко. Глянь, моя кохана! Дивися - он заграла вже зоря І облямовує промінням заздрим Завісу хмар суворих там, на сході. Згасила ніч світильники свої. Веселий день стає уже навшпиньки, З-за верховин туманних визирає. Піду - я житиму, лишусь - помру. Джульєтта Те світло ще не денне... Вір, я знаю: То метеор,- його послало сонце, Щоб смолоскипником служив тобі І осявав до Мантуї дорогу. Тому побудь іще, не треба йти. Ромео Нехай мене захоплять, хай уб'ють! |
|
Сергій Панишко Поїздка волинського князя Володимира Васильковича до Ногая у 1286 р Орду до своїх зверхників. Для розуміння положення Галицько-Волинських земель у політичній структурі Золотої Орди у складний для неї... |
Парк Вороночива, смт Оратів В кінці ХІХст з Петербурга до Оратова приїхав потомственний дворянин, генерал Михайло Воронович. Тут він купив землю у багатого поляка... |
|
Вчитель значить, вічно молодий і одночасно утаємничений у мудрість... Вчитель – значить, вічно молодий і одночасно утаємничений у мудрість сотень поколінь, та ще й знавець у якійсь конкретній галузі... |
Весняне оповідання Поезія М. Хвильового розвивалася в колі ідей і форм, запропонованих символістами й футуристами. Молодий автор невтомно й енергійно... |
|
ВИХОВНА ГОДИНА Молодий єпископ Валентин, бачачи страждання закоханих, вінчав їх таємно. Про порушення імператорського наказу довідалися законники.... |
На території якого племінного союзу слов’ян засновано м. Київ? Заправління якого київського князя укладено збірник законів«Руська правда»?Я. Мудрий |
|
Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №4 Тема. «Повість минулих літ» найдавніший літопис нашого народу. Літописні оповіді «Про заснування Києва», «Про князя Олега» |
ПЛАН РОБОТИ школи молодого педагога Мета «Школи молодого педагога» – надати молодим вчителям методичну допомогу в розв’язанні першорядних проблем, подоланні труднощів,... |
|
Закон, «Руська правда», печеніги Ярослава Мудрого, розглянути зовнішню та внутрішню політику, з’ясувати значення діяльності князя для розвитку давньоруської держави;... |
Anonymous male narrator, b. 1909 in Illintsi, a district seat in... Від.: Про революцію я не пам'ятаю, бо ще тоді був молодий. Про револіюцію, але тільки я пам'ятаю за голод на Україні, який був |