 Вільям Шекспір
Ромео і Джульєтта
Переклад Ірини Стешенко
Зміст
Дійові особи
Пролог
Дія перша
Дія друга
Дія третя
Дія четверта
Дія п'ята
Примітки
ДІЙОВІ ОСОБИ
Ескал, князь Веронський.
Паріс, молодий дворянин, родич князя.
Монтеккі
глави двох ворогуючих родин.
Капулетті
Старий, дядько Капулетті.
Ромео, син Монтеккі.
Меркуціо, родич князя і друг Ромео.
Бенволіо, небіж Монтеккі і друг Ромео
Тібальт, небіж синьори Капулетті.
Брат Лоренцо, чернець-францисканець.
Брат Джованні, чернець того ж ордену.
Балтазар, слуга Ромео.
Самсон
слуги Капулетті.
Грегорі
П'єтро, слуга Джульєттиної мамки.
Абрам, слуга Монтеккі.
Аптекар.
Троє музикантів.
Паж Паріса.
Паж Меркуціо.
Стражник.
Синьйора Монтеккі, дружина Монтеккі.
Синьйора Капулетті, дружина Капулетті.
Джульєтта, дочка Капулетті.
Мамка Джульєтти.
Веронські городяни, родичі обох
родин, маски, носії смолоскипів,
пажі, сторожа, вартові та слуги.
Хор.
Дія відбувається у Вероні, початок п'ятої дії - в Мантуї.
ПРОЛОГ
Входить Хор.
Хор Однаково шляхетні дві сім'ї
В Вероні пишній, де проходить дія,
Збували в ворожнечі дні свої.
Аж враз кривава скоїлась подія.
Коханців двоє щирих,запальних
Ворожі ті утроби породили;
Нещастя сталося у сім'ях тих,-
Вони одвічні звади припинили.
Життя коротке і сумну любов,
Трагічну смерть, що потрясла родини,
Як змила ту ненависть чиста кров,
Ми вам покажемо за дві години.
Даруйте нам недоліки пера,
Всі хиби виправить старанна гра.
(Виходить)
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Верона. Міський майдан.
Входять Самсон та Грегорі, слуги Капулетті, з мечами і щитами.
Самсон Грегорі, даю слово, ми не допустимо, щоб нас
паскудили та бруднили.
Грегорі Авжеж, бо ми ж таки не вуглярі.
Самсон Я хочу сказати: як розлютуєшся, то й хапайся
відразу за меч-.
Грегорі Поки там що, гляди, щоб не злетіла, бува, голо-
ва з плеч.
Самсон Я рубону швидко, як хто мене зачепить.
Грегорі Та тільки ж не швидко тебе це розпече.
Самсон Кожен пес із дому Монтеккі мене дратує.
Грегорі Роздратуватися означає пуститися в рух, а бути
хоробрим - означає стояти твердо на місці; отже, коли тебе роз-
дратують, ти рушиш з місця й накиваєш п'ятами.
Самсон Ого! Як тільки зачепить мене якийсь пес із того
дому, я стоятиму твердо. Я зіпруся на мур і захищатимусь від
кожного чоловіка чи дівки з дому Монтеккі.
Грегорі По цьому ж то й знати, що ти легкодухий раб:
легкодухі боягузи туляться до муру.
Самсон То правда! Жінки - посудини слабкі, через те
їх і припирають до муру. Отож і я всіх чоловіків з дому Монтеккі
відпихатиму від муру, а всіх дівчат припиратиму до муру.
Грегорі Адже ж сваряться наші господарі, а ми - тіль-
ки їхні слуги.
Самсон Дарма. Я буду справжній тиран! Упоравшися
з чоловіками, я й до дівчат буду лютий; я їм голови постинаю.
Грегорі Голови дівчатам?
Самсон Авжеж, голови або щось інше, розумій як хочеш.
Грегорі Зрозуміє це той, кому дошкулить.
Самсон Я їм дошкулятиму доти, доки мені сили стане
стояти. Адже ж усім добре відомо, що я, нівроку, добрий шмат
м'яса.
Грегорі Гаразд, що не риби. Був би ти рибою, то була б
з тебе в'ялена тріска. Ну, витягай мерщій свій струмент: сюди
йдуть двоє з дому Монтеккі.
Входять Абрам та Балтазар, двоє слуг Монтеккі.
Самсон Зброя моя наголо. Починай сварку, а я підтри-
маю тебе ззаду.
Грегорі Як? Повернешся до мене задом та й накиваєш
п'ятами?
Самсон Не бійся мене.
Грегорі Ще чого! Мені тебе боятись! Я боюся за тебе.
Самсон Треба, щоб закон був на нашому боці: нехай
вони почнуть.
Грегорі Я гляну люто, йдучи повз них; нехай приймають
це, як собі хочуть.
Самсон Ні, як посміють! Я наставлю їм дулю. Ганьба
їм буде, як таке стерплять.
Абрам Це ви нам наставили дулю, синьйоре?
Самсон Я просто наставив дулю, синьйоре.
Абрам Це ви нам наставили дулю, синьйоре?
Самсон
(до Грегорі)
Чи буде закон на нашому боці, якщо я відпо-
вім йому «так»?
Грегорі
(до Самсона)
Ні.
Самсон Ні, синьйоре. Я не вам наставив дулю, синьйоре;
я просто наставив дулю, синьйоре.
Грегорі Ви напрошуєтесь на сварку, синьйоре?
Абрам На сварку, синьйоре? Ні, синьйоре.
Самсон Якщо ви бажаєте, синьйоре, я до ваших послуг.
Я служу хазяїнові не гіршому, ніж ваш.
Абрам Та вже ж не кращому.
Самсон Гаразд,синьйоре.
Грегорі
(до Самсона)
Скажи - кращому: сюди йде небіж мого госпо-
даря.
Самсон Авжеж кращому, синьйоре.
Абрам Ви брешете.
Самсон Виймайте мечі, якщо ви мужчини. Грегорі, а
покажи-но їм твій знаменитий удар.
Б'ються.
Входить Б е н в о л і о.
Бенволіо Схаменіться, дурні! Мечі сховайте в піхви. Ви
самі не тямите, що робите.
(Вибиває мечі в них із рук)
Входить Т і б а л ь т.
Тібальт Що! Б'єшся ти серед негідних слуг?
Бенволіо, поглянь. Ось смерть твоя.
Бенволіо Я їх мирив. Сховай меча у піхви
Або рубай, щоб їх розборонити.
Тібальт Меч у руках, а мир на язиці?!
Ненавиджу це слово я, мов пекло,
Як всіх Монтеккі, як тебе самого.
Обороняйся ж, боягузе!
Б'ються.
Входять декілька прибічників обох родин і втручаються в сутич-
ку; згодом вбігають кілька городян із киями.
1-й городянин Гей, алебард, київ! Мерщій! Лупцюй їх!
Городяни Смерть Капулетті! Бий їх! Смерть Монтеккі!
Входить К а п у л е т т і в халаті, за ним синьйора Капулетті.
Капулетті Що тут за гамір? Де мій довгий меч?
Синьйора Кап. Ні, костур, костур! Нащо вам той меч?
Капулетті Меча, кажу! Іде старий Монтеккі,
Мені на глум махає він мечем.
Входять Монтеккі й синьйора Монтеккі.
Монтеккі Ти, підлий Капулетті!
(До дружини)
Не тримай.
Синьйора Мон. До ворога не підпущу й на крок.
Входить князь з почтом.
Князь Бунтівники ви! Вороги спокою!
Мечі плямуєте ви кров'ю ближніх.
Ви чуєте? Спиніться, люди! Звірі!
Ви згубний пломінь люті й ворожнечі
Потоком пурпуровим з власних жил
Гасити ладні раз у раз. Із рук
Додолу кидайте криваву зброю
І слухайте, що скаже в гніві князь ваш,-
Інакше ждуть на вас страшні тортури.
Утретє вже за слово легковажне
Ти, Капулетті, й запальний Монтеккі,
Тривожите ви чварами все місто!
Утретє сиві жителі Верони,
Свої пристойні вбрання поскидавши,
До рук старих стару хапають зброю,
Ущент поточену іржею миру,
Щоб вашу лють іржаву гамувати.
Коли ще раз стривожите Верону,
За спокій ви заплатите життям.
На цей раз - хай розійдеться весь натовп -
Ви, Капулетті, йдіть слідом за мною...
А вас, Монтеккі, жду я по обіді
В тім замку, де ми чиним здавна суд,
Щоб нашу волю вислухать надалі.
Під страхом смерті всім велю - розходьтесь.
Виходять усі, крім Монтеккі, синьйори Монтеккі та Бен-
воліо.
Монтеккі Хто знов підняв цю стародавню чвару?
Скажіть, небоже, ви були при цьому?
Бенволіо Тут слуги ваші й ваших ворогів
Зчепилися, коли я підійшов.
Я вихопив меча - рознять хотів їх.
Враз налетів на нас Тібальт завзятий
З оголеним мечем в руці й почав
Зухвало ним махать над головою,
Повітря розтинаючи, а вітер
Свистів лише у відповідь йому.
Немов глузуючи. Я став до бою.
Зібравсь народ. Зчинився бій, та князь
З'явився тут і сварку припинив.
Синьйора Мон. Хто бачив сина? Де ж Ромео мій?
Як рада я, що він не встряв у бій.
Бенволіо Ще до пори, коли ранкове сонце
У сходу золоте вікно зорить,
Пройтись я вийшов, щоб розвіять тугу.
І раптом бачу в гаї сикоморів,
Що розрослись за мурами на захід,
Ваш син гуляє у годину ранню.
його догнать хотів я. Він помітив
Мене і зник в гущавині лісній.
Я по собі це почуття вже знаю,
Коли буваєш зайвим сам собі.
І прагнеш від усіх десь заховатись...
Тож через те за ним я й не пішов,
А обминути вирішив того,
Хто сам людей минає в самотині.
Монтеккі Не раз його там бачать рано-вранці.
Росу блискучу множить він сльозами,
До хмар небесних хмари додає
Зітхань глибоких. А коли на сході
Встає над обрієм веселе сонце
І починає піднімать заслону
Аврориного ложа, раз у раз
Мій син сумний тікає від проміння
І замикається в своїх покоях;
Фіранками вигонить денне світло
І штучно створює цим темну ніч.
Похмурий, чорний сум біду віщує,
Як щось його завчасно не врятує.
Бенволіо Скажіть, в чім річ, мій благородний дядьку?
Монтеккі Не знаю: я цього не чув від нього.
Бенволіо Чи ви хоч намагались розпитати?
Монтеккі Не тільки я, але й найкращі друзі.
Та в почуттях він сам собі порадник,
А чи хороший, не скажу цього.
Він мовчазний і потайний безмірно,
Так неохоче розкриває серце,
Як брунька, що робак її гризе,
Коли вона іще не розгорнула
В повітрі ніжних пелюстків своїх,
Не віддала краси своєї сонцю.
Якби знайти причину тій печалі,
То швидко ми б і ліки підшукали.
Входить Ромео.
Бенволіо Ось він іде. Прошу вас, відійдіть.
Я розпитаю, все з'ясую вмить.
Монтеккі Так, розпитай! Ти зробиш добре діло...
Ходім, синьйоро. Ти ж розпитуй сміло.
Монтеккі й синьйора Монтеккі виходять.
Бенволіо Що ж, доброго вам ранку!
Ромео Рано ще?
Бенволіо На вежі вибило всього лиш дев'ять.
Ромео Як довго тягнуться години смутку!
Чи то не батько мій пішов звідсіль?
Бенволіо Так, він. Але скажи мені, що саме
Розтягує години для Ромео?
Ромео Те, що спроможне вкоротити їх.
Бенволіо Кохання?
Ромео Ні. його відсутність.
Бенволіо Що?
Невже любов?
Ромео Любов. Лиш безнадійна.
Бенволіо На жаль, кохання чарівне на вигляд,
Насправді ж - деспотичне і жорстоке.
Ромео На жаль, сліпе кохання манівцями
Веде примхливо і керує нами.
Де ми обідаємо?.. Що тут сталось?..
Хоча не говори: я чув усе.
Страшна ненависть, та любов страшніша.
З ненависті любов. О гнів кохання!
З нічого - все: і розквіт, і буяння.
О легкості тягар. Сенс пустоти.
Безформний хаос пречудових форм.
Свинцевий пух і полум'я холодне,
Цілюща слабість і блискучий дим...
Безсонний сон, єство, що не існує.
Не маю радості, а все ж люблю я...
Ти не смієшся?
Бенволіо Ні, я швидше плачу.
Ромео Чого, сердечний друже?
Бенволіо А того,
Що серце друга сум опанував.
Ромео Сумні всі ті, хто так, як я, кохав.
Мене гнітить моя тяжка печаль,
Твоя ж - удвоє збільшує мій жаль.
Ти співчуття до мене виявляєш,
І, мов ножем, мені ти серце краєш.
Любов - це дим, що в'ється від зітхання;
В очах коханців - це вогонь бажання.
Коли ж закохані в тривозі, в горі -
Сльозами можуть затопити й море.
Безумство мудре - ось що є любов.
Воно отруює й зціляє кров.
Прощай, кузене!
(Йде)
Бенволіо Стій! І я з тобою.
Не розлучайсь так холодно зі мною.
Ромео Я загубив себе... Мене немає...
Це не Ромео, ні, він десь блукає...
Бенволіо Отож скажи мені, кого ти любиш?
Ромео Сказать тобі зітханням?
Бенволіо Не зітханням,
Скажи серйозно, хто вона?
Ромео Це означає - хворого питати
Про заповіт, що може оживляти
Вмирущого... Кохаю жінку я.
Бенволіо Так я й гадав і влучив просто в око.
Ромео Стрілець меткий! Кохаю я красуню.
Бенволіо Як гарна ціль, то легше в неї й цілить.
Ромео Ти схибив і на цей раз не поцілив.
Бо не страшні їй Купідона стріли.
Та дівчина Діаниних звичаїв -
За щит собі вона цнотливість має,
І не вразить її той лук любовний,
Байдужа їй облога красномовна.
її не взяти штурмом почуттів,
Ні поглядом закоханим без слів,
Ні золотом, що спокуша й святих.
Вона багата пишною красою...
Та бідна тим, що все, коли помре,
Незаймане в могилу забере.
Бенволіо Як? Поклялася дівувать довіку?
Ромео На жаль! А втрати через те великі:
її краса від скупості злиняє,-
В потомстві ця краса не забуяє.
Аж надто мудра, надто чарівна,
Всіх райських благ доступиться вона.
Клялась вона нікого не кохати,
Я ж - мертвий, хоч живу, щоб це казати...
Бенволіо Послухай-но, не думай більш про неї.
Ромео Навчи мене, як розучитись думать.
Бенволіо Очам своїм дай волю: помилуйся
На інших ти красунь.
Ромео Найкращий засіб
Ще раз підкреслити її принади.
Та маска, що чоло цілує дамам,
Хоч і сама вся чорна, а проте,
Здається нам, приховує красу.
Той, хто осліп, довіку пам'ятає
Коштовний скарб утраченого зору.
О, покажи красуню щонайкращу,-
Дивившись на красу ЇЇ, збагну:
Звабливість милої найвища в світі.
Хоч як навчай, цього я не забуду.
Бенволіо Стривай. Науку спробую купити.
Я все зроблю, аби свій борг сплатити.
Виходять.
СЦЕНА 2
Вулиця.
Входять Капулетті, Паріс і слуга.
Капулетті Так, нас обох - Монтеккі і мене -
Покарано, щоб в злагоді жили.
Старим, як ми, здається, це й не важко.
Паріс Обидва ви однаково достойні;
І дуже жаль, що ваша ворожнеча
Триває довго так. Синьйоре мій,
Яку ж мені ви відповідь дасте?
Капулетті Я повторю вам те, що ви вже чули:
Не знає світу донечка моя -
Ще й чотирнадцяти нема їй літ.
Нехай в красі ще двоє літ зів'яне,
І стане на порі дитя кохане.
Паріс Я матерів щасливих знав молодших...
|