|
|
Скачати 253.42 Kb.
|
Київська Старовина. – 2007. - №2 (374). – С.3-16. Сергій Панишко Поїздка волинського князя Володимира Васильковича до Ногая у 1286 р. Дослідження характеру Галицько-Волинської державності потребує встановлення ступеня її залежності від Золотої Орди, зокрема у останній чверті ХІІІ ст., коли там наростали деструктивні процеси. Їх відображенням було посилення темника Ногая, що володів західною частиною Орди і в певні періоди ставав практично правителем всієї держави. Ці процеси не могли не позначитись на русько-татарських відносинах вцілому і, зокрема, на орієнтації окремих князів на певні ординські угрупування. При цьому найкраще фіксованою у писемних джерелах ознакою такої орієнтації були візити руських князів у Орду до своїх зверхників. Для розуміння положення Галицько-Волинських земель у політичній структурі Золотої Орди у складний для неї період останньої чверті XIV ст. великий інтерес являють обставини поїздки волинського князя Володимира Васильковича у 1286 р. до Ногая. Маргіналії, що повідомляють про цю поїздку опубліковані давно, однак, до останнього часу їх зміст не ставав предметом окремого дослідження. На повідомлення про поїздку Володимира Васильковича до Ногая автор звернув увагу, аналізуючи Волинську Кормчу книгу 1286 р. як історичне джерело, де спробував пояснити відсутність цієї інформації у літописі1. У подальшому була дана загальна характеристика поїздки2. Однак, причини та наслідки візиту залишаються нез’ясованими, що і стане предметом даного дослідження. На сьогоднішній день відомо чотири списки Волинської Кормчої книги 1286 р., що були виконані у XIV-XV ст. (Арадський, Харківський (за С.Юшковим – Володимирського древньосховища), Погодінський і Румянцевський). Їх автентичність не піддається сумніву. Всі вони містять примітку переписувача про закінчення роботи, що співпала з поїздкою князя Володимира Васильковича до Ногая. Наводимо два з цих текстів нижче. У Арадському списку: “В лето (1286) списан бысть сеі монаканон боголюбивым князем владимирским сином Васильковим, внуком Романовым и боголюбивою княгинею его Ольгою Романовною. Аминь, рекше конец. Богу нашему слава во веки. Аминь. Пишущим же нам сии книгы. Поеха господин наш к Ногаеви, а госпожа наша остала у Володимири”3. У Харківському списку по-суті той же текст, але додатково вказано на хворобу княгині: “Пищущим же нам сиа книги поеха господин наш к Ногаеви, а спожа наша остала ву Владимере, за неже беше немощью угонила люто зело. Того ради немощна бысть ей проводити его”4. За своїм змістом ці примітки є новим репрезентативним історичним джерелом. На думку Я.Запаска вони є точною копією протографа, причому, не тільки за змістом, а і за іншими ознаками – оформленням, примітками тощо5. Власне, зміст повідомлень зводиться до того, що у 1286 р., коли переписувач завершив роботу над Кормчою, князь Володимир поїхав до Ногая, а його дружина Олена залишилась у Володимирі, оскільки була хворою. Відзначимо, що на відміну від Арадського списку, Харківський містить додаткову інформацію про хворобу княгині. Виходячи з тези Я.Запаска про точність копіювання протографа можемо припустити, що самих оригіналів Кормчої 1286 р. було кілька, тобто їх одночасно писала не одна особа, і, відповідно, повідомлення про завершення роботи в кожному з них могли різнитись в деталях. Зокрема, один із писців додатково вказав на хворобу як причину того, що Ольга Романівна залишилась у Володимирі. Візит Володимира Васильковича в Орду сам по собі є цілком зрозумілим – васал їхав до сюзерена. Поїздки руських князів в Орду тривали впродовж майже 200 років – з 1239 по 1434 р., за цей час джерела фіксують біля 90 таких візитів. В цілому вони були характерними для князів Північно-Східної Русі. Так, московські князі їздили в Орду 33 рази, тверські – 23, ростовські – 12, ярославські – 8 разів6. Натомість літопис повідомляє тільки про дві поїздки князів Південно-Західної Русі – Данила Романовича до хана у 1246 р.7 та Лева Даниловича до Ногая у 1280 р.8. Такі відмінності обумовлені, насамперед, тим, що Галичина і Волинь з середини XIV ст. практично вийшли з політичної структури Золотої Орди. Не виключено, що такі суттєві відмінності у інтенсивності поїздок можуть пояснюватися станом джерельної бази, адже нам невідомі літописи Південно-Західної Русі кінця ХІІІ – початку XIV ст. Але і в раніший період, що добре висвітлений галицько-волинським літописанням, вони згадуються рідко. Тому, встановлення обставин кожного такого візиту князів Південно-Західної Русі в Орду є важливим. Питання оцінки поїздок руських князів в Орду, і їх поведінки там виглядає непростим. Як васали хана вони змушені були їздити до сюзерена, засвідчуючи свою адміністративну залежність. Однак в питаннях віри не всі поводились однаково. Так, наприклад у 1246 р. до ханської ставки прибули Михайло Чернігівський, а потім Данило Галицький. Останній прожив славне життя, однак в питаннях віри перед ханом твердості не проявив. Натомість, князь Михайло не вирізнявся праведністю, навіть по відношенню до монголів (згадаємо хоча б про те, що у 1239 р. за його наказом кияни вбили татарських послів), однак не побоявся постати перед ханом і не поступився християнськими переконаннями, за що і був вбитий разом із своїм боярином Федором. Ми не можемо судити князя Данила і сумніватись у його достоїнствах. Зауважимо тільки, що в літературі можна зустріти тезу, що пояснює поведінку князя турботою про свою землю. Тобто, якби князь не принизився, то Галицько-Волинська Русь була б піддана черговому спустошенню. Очевидно, що цю думку слід скорегувати, оскільки хана в першу чергу цікавили не глибина релігійних переконань князя, а те, наскільки міцно його володіння були включені в структуру Орди і регулярно сплачували “вихід”. Відмова Михайла Чернігівського виконувати поганські обряди і його вбивство не привели до розорення Чернігівської землі. Хан взагалі толерантно ставився до церкви, зберігши за нею широкі імунітетні права. Узбек, будучи вже не язичником, а мусульманином, видав свою сестру Кончаку заміж за руського князя Юрія Даниловича, не дивлячись на те, що умовою цього шлюбу було її хрещення (хрестилась під іменем Агафія). Поведінка Данила Галицького в Орді є питанням не тільки його моральності, а, перш за все, політичної доцільності. Дещо пізніше, очевидно зробивши якісь аванси папі в питаннях віри, Данило отримав королівську корону. В тодішніх умовах гнучкість князя дозволяла йому заручитись підтримкою впливових союзників і покровителів. Згадаємо хоча б московського князя Івана Калиту, який заклав основи могутності майбутнього царства завдяки щедрим дарункам в Орді. Не дивлячись на різну поведінку князів, всі повідомлення про їх поїздки до хана в 40-60-х роках ХІІІ ст. об’єднує одна спільна риса – вони їхали з нехіттю. Такий візит сприймався сучасниками як героїчний вчинок, оскільки невідомо було коли князь повернеться додому (бували випадки затримки в Орді на 10 років), і чи повернеться взагалі. За підрахунками М.Д.Полубояринової за перші 100 років іга в Орді було вбито понад 10 князів9. До 70-х років ХІІІ ст. завдяки регулярним поїздкам в Орду та сплаті “виходу” князям вдавалось забезпечити відносний спокій для практично всіх земель Русі. Однак ситуація кардинально змінилась в останній чверті ХІІІ ст., коли відродження могутності руських князівств разом з початком усобиць в Орді привели до серії спустошливих походів татар на Північно-Східну Русь. В цей час вони з’являлись і у Південно-Західній Русі, однак, підкреслимо, їх дії були спрямовані не проти Галицько-Волинської держави, а проти її сусідів – Польщі, Угорщини, Литви. Саме в цей час і їздив до Ногая Володимир Василькович. Так що ж було причиною його поїздки? Логічним буде і з’ясування другого питання – наскільки його поїздка була схожою на візит Лева до Ногая у 1280 р.? Судячи з літописного повідомлення, Лев їздив до Ногая з метою отримання військової допомоги для війни проти Польщі. Така допомога була отримана і спільне русько-татарське військо здійснило похід на Судомир. З руського боку в поході, окрім Лева та його сина Юрія, взяли участь луцький князь Мстислав Данилович і Володимир Василькович10. Отже поїздка Лева мала за мету не тільки засвідчення своєї вірності сюзерену, а і вирішення зовнішньополітичних проблем князівства. Це повідомлення також вказує на залежність всіх галицько-волинських князів, в тому числі і Володимира Васильковича, саме від Ногая. Те, що Лев звернувся за допомогою до темника є зрозумілим, оскільки тодішній хан Тудаменгу (1280-1287 рр.) був фактично неправоздатним. Ногай – трагічна фігура в історії Орди. Впродовж 40 років він був ключовою особою, що визначала внутрішню і зовнішню політику монгольської держави. Будучи темником він зумів проявити себе у війнах хана Берке з Хулагу за Азербайджан, що розпочалися з 1262 р. Політична вага Ногая зростала в період правління Менгу-Тимура (1266-1280 рр.) і досягла зеніту в часи Тудаменгу (1280-1287 рр.), який не відзначався інтересом до державних справ, та Телебуги (1287-1290 рр.). Тільки хан Токта зумів приборкати непокірного васала, в результаті чого той загинув. Перші володіння Ногая знаходились у пониззі Дунаю та межиріччі Пруту і Дністра. Після успішного походу на Константинополь у 1264 р. він отримав Крим. У залежності від Ногая знаходилась Болгарія, а з 1292 р. і Сербія. На думку ряду вчених, зокрема, Л.Войтовича, до початку 70-х років він підпорядкував собі Правобережну Україну, а Лев Данилович став данником Ногая ( до 1280 р.) і використовував монголів для розширення своїх володінь11. На думку І.Б.Грекова і Ф.Ф.Шахмагонова в останній чверті ХІІІ ст. визначальним чинником міжкнязівських відносин на Русі стає боротьба між ординськими угрупуваннями, а руські князі виступають вже не як звичайні “улусники”-вассали, а як привабливі фігури на роль союзників в ординській міжусобиці12. Очевидно, Лев Данилович та пізніше Володимир Василькович і розглядалися Ногаєм як такі союзники. Виходячи з цього, темник, звичайно, не доводив прийом князів до крайнощів з їх приниженням. У той же час, волинський літописець негативно ставився до особи Ногая, називаючи його “окаянним, проклятим”13. Їдучи до Ногая Володимир Василькович був обізнаний не тільки з необхідністю приниження, але і з можливістю власної смерті. Причому цей досвід був родинним. Мученицька смерть Михайла Чернігівського стояла в нього перед очима. Рідна тітка Володимира Васильковича була дружиною Михайла, а його дружина Ольга – онукою чернігівського князя. Говорячи про причини поїздки князя до могутнього темника слід звернути увагу на характер таких візитів в цілому. Насамперед, звертає на себе увагу регулярність поїздок князів Північно-Східної Русі, про що згадувалося вище. У всякому разі вони, як правило, з’являлись перед своїм новим зверхником у випадку зміни хана, так би мовити представляючись. І ця система цілком зрозуміла, вона відображала характер відносин між васалом і сюзереном. Натомість, з відомих трьох поїздок князів Південно-Західної Русі тільки одна, а саме візит Данила до Батия повністю вкладалась у цю схему. Поїздка Льва Даниловича до Ногая у 1280 р. мала дещо екстраординарний характер – її метою було отримання військової допомоги проти ворога, причому зовнішнього – поляків. У принципі подібні цілі міг мати і візит Володимира Васильковича, однак на особливий його характер, на думку автора, вказує іще одна обставина, а саме – відсутність повідомлення про цю подію у літописі. Для з’ясування причин поїздки Володимира Васильковича до Ногая важливою уявляється вказівка примітки на те, що княгиня Ольга Романівна залишилась у Володимирі через важку хворобу. Традиція поїздок князів в Орду разом із своїми дружинами була досить поширеною. Причому такі візити носили, так би мовити, найбільш офіційний і урочистий характер, підтверджуючи залежність не тільки власне князя, а і князівства вцілому. Оскільки переписувач Кормчої 1286 р. спеціально вказав на хворобу княгині, як причину її затримки у Володимирі, можна з великою ступінню вірогідності стверджувати, що вона також мала їхати із князем в Орду. Дослідники вже звертали увагу на такі поїздки, зокрема А.М.Насонов, посилаючись на Никонівський літопис, виділив поїздку князя Дмитрія Олександровича перед 1284 р. (причому, саме до Ногая – С.П.): “з дружиною своєю и со княгинею и з детьми и со всеим двором своим”. На думку дослідника в ході цієї поїздки князь залишив у Ногая закладником свого сина Олександра, що і помер там у 1292 р.14. У 1295 р. великий князь Андрій також з княгинею їздив в Орду15. Інколи такі поїздки закінчувались трагічно і для жінок – так у 1327 р. в Орді разом з рязанським князем Іваном Ярославичем була вбита його дружина Василина. Сімейний характер поїздок князів в Орду був покликаний підтвердити тісну залежність руських земель від татар. Це класичний державний візит. Окрім цього, інститут закладництва мав зблизити самих закладників з татарами, виховати в них почуття залежності від Орди, показати її могутність і міць. Володимир Василькович дітей не мав, тому в закладники йому було залишати нікого. Однак, це не виключає можливість вирішення інших державних проблем, в тому числі і спадкоємства його володінь. У випадку поїздки з княгинею князь мав явитись перед своїм татарським зверхником як васал, підтверджуючи не тільки свою власну, а і державну відданість сюзерену. Безумовно, в ході таких поїздок обговорювалось, так би мовити, “широке коло питань” (був тут присутній і відпочинок – полювання). Спробуємо окреслити деякі з них, виходячи із розвитку подій у Південно-Західній Русі у 80-х роках ХІІІ ст., їх можливого причинно-наслідкового зв’язку. Сам факт поїздки сприймався як підтвердження відданості Ногаю, це очевидно. З іншого боку виглядає сумнівною потреба Володимира Васильковича у військовій допомозі, і не тільки виходячи із його мирного характеру, а з тогочасної зовнішньополітичної ситуації. На 1286 р. зовнішніх воєн князь не вів. Натомість традиційною проблемою у тогочасних відносинах були міжкнязівські стосунки. На той час Володимир Василькович мав тісні зв’язки із багатьма князями, однак найінтенсивніше контактував із своїм шваґром – Левом Даниловичем та його сином Юрієм Львовичем. Очевидно, саме у цих взаємовідносинах, що проходили на фоні посилення деструктивних процесів у Орді, і слід шукати принаймні одну із причин поїздки князя. Вже на початку свого княжіння Володимир був втягнутий у різноманітні комбінації, що їх складав Лев з татарами супроти своїх ворогів. Так у 1275 р. (стаття за 1274 р.) Лев попросив у хана Менгу-Тимура військової допомоги супроти Литви. Хан дав воєводу Ягурчина, і союзне військо (Лев, Мстислав, Володимир, задніпровські князі та татари) здійснили цей похід16. Дещо пізніше (до 1277 р.) три князі (Лев, Мстислав, Володимир) жалілися на литовців вже Ногаєві. Наслідком цього був невдалий похід Ногаєвого воєводи Мамшія та трьох князів (Мстислава, Володимира та Юрія, замість Лева)17. З цих повідомлень можна зробити два висновки. По-перше, десь між 1275 і 1277 р. князівства Південно-Західної Русі перейшли у васальну залежність від безпосередньо хана до темника Ногая. По-друге, принаймні у зовнішньополітичних акціях всі три князі виступали разом, монолітно, і, особливо відзначимо, це вони робили добровільно, а не з примусу. Натомість, дещо відмінну ситуацію бачимо у 1280 р., коли Лев поїхав до Ногая, і попросив підтримки проти поляків. Він її отримав (аж трьох воєнначальників – Кончака, Козія і Кубатана) і разом з Володимиром та Мстиславом здійснив похід на Судомир. Однак самим важливим стосовно даного дослідження є те, що Лев пішов у цей похід з радістю, а Володимир та Мстислав – з примусу18. Результати компанії у літописі оцінені стримано, натомість за Я.Длугошем він закінчився крахом – союзні війська були розбиті і втратили 8 тисяч вбитими і 2 тисячі полоненими19. Не дивлячись на це, головний результат походу для Лева був позитивним – він проявив себе ініціативним політиком, чим виділився серед своїх більш стриманих братів – Володимира та Мстислава. У подальшому ця особлива дружба буде неодноразово підтверджуватися. У той же час, укріпивши відносини з Ногаєм, Лев створив собі проблеми у майбутньому з його суперниками. Деструктивні процеси в Орді спричинили до зростання ролі не тільки Ногая, а і інших воєначальників. Одним із них був Телебуга, який почав стрімко набирати політичної ваги у середині 80-х років ХІІІ ст. У майбутньому, з 1287 р. Телебуга стає ханом, і буде вбитий за наказом Ногая у 1291 р. У 1285 р. татари розпочали велику війну проти Угорщини20. Причому у похід вирушили два окремих татарських війська на чолі з Ногаєм і Телебугою. Похід 1285 р. на Угорщину ілюструє появу у Ногая сильного супротивника у Орді – Телебуги. Хоча останній і потерпів невдачу (його військо загинуло в Карпатах) все ж він насмілився з’явитись у сфері інтересів темника. Руські князі ходили з Ногаєм, який в період неправоздатного хана Тудаменгу (1282-1287 рр.) досяг вершини своєї могутності. При цьому, Володимир Василькович сам не пішов, оскільки мав тяжку рану на нозі, а своє військо послав із Юрієм Львовичем. Постає питання: чому саме з ним, а не з якимось іншим князем? Те що бездітний Володимир Василькович у 1285 р. відправив свої війська у похід із своїм двоюрідним племінником (синівцем), виглядає цілком логічним навіть із суто людських міркувань. Однак, не тільки із них. Уявляється, що не останню роль у цьому відіграли тісні контакти батька Юрія – Лева з Ногаєм, зверхником Південно-Західної Русі. Таким був політичний фон перед поїздкою князя у 1286 р. до Ногая. Тепер розглянемо яким було особисте положення князя на цей момент. Бездітність князя, який прожив у шлюбі 22 роки, сама по собі не була непереборною проблемою. Адже тоді йому було всього близько 37 років. Говорячи про причину такого стану речей зауважимо, що однією із можливих причин бездітності князя було його одруження на близькій родичці – двоюрідній племінниці. Тітка Володимира Васильковича була дружиною Михайла Чернігівського, внука якого, у свою чергу стала дружиною володимирського князя. На 1286 р. основою проблемою князя було здоров’я. Ретроспективний аналіз пізніших повідомлень дозволяє стверджувати, що вже тоді чітко проявились ознаки його смертельної хвороби. Відомо, що князь помер у кінці 1289 р. від раку гортані. Літопис містить докладний опис перебігу хвороби, що дозволяє приблизно встановити стан князя у 1286 р., за три роки до смерті. Особливий інтерес становить повідомлення, що “князь же Волдимиру Василькови велико лежащу в болести четыре лета. Болезнь его си скажем нача емоу гнити исподняя оуоусина. Первого лета ( |
|
Златогорський Олексій, Панишко Сергій, Баюк Віктор Польовий археологічний... Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. Вип. IV. – Луцьк, 2009. – С |
Година пам’яті На Чорнобиль журавлі летіли На сцені столик із фотографіями пожежників Володимира Правика, Віктора Кібенка, Володимира Тишури. На кулісах великі чорні журавлі... |
|
Сергій Ларін: Президент України особливу увагу приділяє реформуванню соціальної сфери Сьогодні, під час апаратної наради, голова облдержадміністрації Сергій Ларін нагадав про засідання Кабінету Міністрів України, що... |
Паріс, молодий дворянин, родич князя |
|
Заявки по Новорічних турах приймаються до 01. 12. 06 і по Різдвяних – до 15. 12. 06 Кирилу та Мефодію Миколаївський жіночий монастир. Берегово термальний басейн. Лижний підйомник на курорті Синяк. Замок Шенборнів,... |
Association pour la synergie franco-ukrainienne dans le Крім того, поїздка надає можливість ознайомитися зі столицею Франції – Парижем, містами: Краків, Вроцлав (Польща), Дрезден (ФРН),... |
|
2 млн років тому — поява первісних людей на Землі Романом Мстиславовичем Галицької і Волинської земель і утворення Галицько-Волинського князівства |
На території якого племінного союзу слов’ян засновано м. Київ? Заправління якого київського князя укладено збірник законів«Руська правда»?Я. Мудрий |
|
Повідомляємо Вас про те, що надані Вами відомості включені до баз персональних даних Міністерства АПК України від 21. 11. 2006 №690 „Про затвердження Порядку реєстрації осіб, які здійснюють господарську діяльність... |
Формування духовності учнів з порушенням зору у навчально-виховному процесі Соціальна педагогіка” педагогічного інституту Волинського національного університету ім. Лесі Українки |