|
|
Скачати 1.81 Mb.
|
МЕРТВІ АВТАМов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта, червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини, і лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда, що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини. Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать і крам своїх жадоб, і спраг, і нужд, мов на базарі, розкладають, і мертві тулуби у синяві ночей стають за грішні ложа бездомних любощів кривляк і шлюх, що зорі зла в них чад вливають. Як ми копаєм кості ящурів під скелями віків забутих, колись копатимуть на цвинтарях міст наших кості металеві. Дівчата з квіттям без наймення, пальми родять хліб, зелена рута й нові міста із площами з блакиті, де качаються жар-леви. Та тіні неспокійні, привиди невтишні з-під землі стають, з-під площ, з-під трав. Метрополю, долонями червоних мурів упокій крилаті душі авт! 5 листопада 1935 ЗАКІНЧУЮЧИХто ж потребує слів твоїх? Чи той, що важить хліб і сіль, чи той, що відсотки рахує, чи той, що у безсонну ніч бунтарські зазиви друкує, чи той, кого гарячка палить і з голоду запеклий вже, чи той, що чорні тюрми валить, чи той, що тюрми береже? ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Весни розспіваної князь: Слово про Антонича: Статті, есе, спогади, листи, поезії. – Львів, 1989. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич. – К., 1991. Ільницький М. Драма без катарсису: Сторінки літературного життя Львова першої половини ХХ століття. – Львів, 1999. Ласло-Куцюк М. Шукання форми: Нариси з української літератури ХХ століття. – Бухарест, 1980. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників ХХ століття. Част. 1. Українська література. – Луцьк, 1999. – С. 97–111. Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна i Польща. – К., 2001. – С. 259–306. Стефанівська Л. Антонич. Антиномії. – К., 2006. ВОЛОДИМИР СВIДЗІНСЬКИЙ (1885 – 1941) Володимир Євтимович Свiдзінський народився 8 жовтня 1885 р. в с. Маянiв на Вінниччині в родинi священика. Навчався майбутнiй поет у Тиврiвськiй бурсi та Кам’янець-Подiльськiй духовнiй семiнарiї, яку кинув у 1904 р. В. Свiдзінський 1907 р. переїхав до Києва i вступив на економiчний факультет Комерцiйного iнституту, пiсля закiнчення якого працював у Вiнницькому земстві економiстом. Пiд час Першої свiтової вiйни був на фронті. З 1920 р. В. Свiдзінський працював редактором видавничого вiддiлу народної управи в Кам’янцi-Подiльському. У цьому мiстi поет одружився з народною вчителькою Зiнаїдою Сулковською. У 1921 р. у них народилася донька Мирослава. 1925 р. разом iз дружиною та дочкою Мирославою В. Свiдзінський переїхав до Харкова, де до кiнця життя пропрацював в редакцiї журналу “Червоний шлях (з 1936 р. – “Лiтературний журнал”). На початку 1930-х рр. поет пережив глибоку особисту драму, що суттєво позначилася на його творчостi: дружина з дочкою залишила Харкiв i переїхала жити до сестри до Вiнницi. В. Свiдзінський важко переживав цю несподiвану самотнiсть. З початком Другої свiтової вiйни поет був заарештований органами НКВС, а напередоднi вступу нiмецьких вiйськ до Харкова 18 жовтня 1941 р. був спалений живцем пiд м. Куп’янськом у сараї разом з iншими в’язнями. Перший вiрш В. Свiдзінський надрукував 1912 р. в альманасi українських модернiстiв “Українська хата”. Перша збiрка поета “Лiричнi поезiї” з’явилася 1922 р., наступна – “Вересень” вийшла 1927 р. власним накладом автора. Останньою прижиттєвою стала збiрка “Поезiї” 1940 р. В. Свiдзінський все життя цурався галасливого бiлялітературного середовища, тому бiльшiсть своїх поезiй писав у шухляду, на самотi висловлюючи в них свої найпотаємнiшi думки. Вже пiсля його смертi на емiграцiї була упорядкована збiрка недрукованих поезiй “Медобiр”. Значну частину творчого доробку В. Свiдзінського посiдають поетичнi переклади Гесiода, Овiдiя, Арiстофана, Лопе де Вега, О. Пушкiна, М. Лермонтова, Янки Купали та ін. Йому належить поетичний переклад “Слова о полку Ігоревiм”. Поезiї В. Свiдзінського є одними з найдовершеніших зразкiв української фiлософсько-медитативної лiрики. Небезпiдставною є думка дослiдникiв, що поезiя “Холодна тиша…”, написана античним розмiром сенарiєм, належить до перлин не лише української, а й свiтової лiрики. У своїх творах В. Свiдзінський поєднував традицiї народної поезiї iз поетичними здобутками модерної української поезiї ХХ ст., передусiм М. Зерова, М. Рильського, П. Тичини, Є. Плужника. Зі збірки “Медобір” ПАМ'ЯТІ З. С-СЬКОЇ ІІ Коли ти була зо мною, ладо моє, Усе було до ладу, Як сонце в саду, А тепер розладнався світ, ладо моє. Встала між нами розрив-трава. Розрив трава високо росте, Розірвала ночі і дні. Перше були вони як крила ластівки: Верх чорний., спід білий., а крило одно. Тепер вони як розламаний камінь – Колють і ранять, ладо моє. Стало тяжко нести мені час. Туга рве мислі мої, Як буря метає снігом. Одна сніжинка падає на лід, І вітер жене її в безвість, Друга лягає при березі У скований слід копита, Третя розбивається об сук. Стало тяжко нести мені час. Я знаю: усе вмирає. Квітка у полі, Дерево в лісі, Дитина в місті. Усе вмирає, ладо моє. Не в одні двері приводить нас вечір, Не в одному вікні вітаєм ми ранок, І забув я творити казку. Так гостро дивлюсь, А бачу тільки видиме, Тільки можливе, ладо моє. III–IV 1932 *** Спи. Засни. Позлітались на берег рибальські човни. Хмарка по хмарці паде до сходу, Як по листку листок. Два верхівці під'їжджають до броду: Сивий кінь поклав копита в воду, Вороний на пісок. Чуєш: по звуку звук Поглинає морок недобрий. Дальній міст тремтить як протятий павук, Будяки підіймають шпаги на обрій І тануть. в'яжуться ґронами Зорі, пускають віти увіч. Спи колихнула запонами Ніч. ІХ 1932 *** Холодна тиша. Місяцю надламаний, Зо мною будь і освяти печаль мою. Вона, як сніг на вітах, умирилася, Вона, як сніг на вітах, і осиплеться. Три радості у мене неодіймані: Самотність, труд, мовчання. Туги злобної Немає більше. Місяцю надламаний, Я виноград відновлення у ніч несу. На мертвім полі стану помолитися, І будуть зорі біля мене падати. 1932. БАЛАДИ І Встану рано, зійду По вогкому сліду – Дивен звір походив У моєму саду Позривав темну персть, Обтрусив ясени, На сухі полини Кинув вицвілу шерсть. Я в вечірній імлі Затаюся в саду, Од гіллі до гіллі Сіть шовкову зведу. Тільки блисне зело В нарожденному дню, Я високе чоло Ізловлю, полоню. Марне слово прорік, Пусто ніч чатував – Дивен звір мою сіть Потоптав, пометав, По кущах поволік, Лиш розгільчастий ріг Засвітився на мить Під каштаном старим, Лиш копитяний грім По саду перебіг У вогнисту повіть, За блискучий поріг. 11. Х. 1927 IV Падає місто в імлисте море, Коливаючись, як корабель. Зловтішно дивиться поповзень-морок З-поза пустельних скель. Тонуть у морі башти, мечеті, Прадавні брами, рубчасті доми, І пальм рівностанних високі намети Никнуть в тумані підводної тьми. В нагрітих палатах плаче князівна. Рука не зриває напружених струн. Сумує край неї голуб безгнівний, Друг її вірний. Сивий буркун. От вийшли зорі. – а міста немає. Лиш води рівно лежать, як став, І тихо плавле, до місця грає Померклим сріблом парчевий рукав 29. ІІІ 1933 *** Страшно, кажу я, на думку, що в постаті звіра ходив я. Страшно, – нащадок мій скаже, – що був я колись чоловіком. 1. VII 1929 *** Арону Копштейну Холод іде, залізо несе – Літа гарячий шум замикати. Шум замикає, темряву довжить, Синє небо під трепетом держить, Сонячні паруси обтинає. Обтинчики падають тут і там. Упавши, шепчуть: “Годі світити!” Вийду я в поле, стану, послухаю, Що мені скаже замерзле озерце. Озерце каже: “Десь сливи цвітуть, І море плеще в зелений острів, І біля дому молода жінка Мотає міток жемчужних ниток. А я, озерце, на те не заздрю. Я тут, у полі, мов гусь біленька, Що сіла-впала перепочити, Очерет надо мною шумить, шумить, Перестане... і знов шумить!” 1936 *** Як любив я з дитячих літ Твої памеги, скелі, гаї, І веселки блискучий зліт, І зоряні тканки Твої. І в замисленім смутку їх красоти Як я часто вгадати хотів Те, про що мріяв Ти, І чого не створив 1932 ЗРАДА І Їду-поїду на бистрім коні Крізь попіл ночі, крізь полум'я днів, Тільки пісня бринить за сідлом, А слідом – Одинадцять друзів моїх, Одинадцять місяців молодих. Велика скеля стоїть. Під скелею земля спить. А в тій землі теремок, Де ящірка проживає, Що була колись князівною. – Нумо, хлопці, станьмо, Мечі з піхов добуваймо, Князівну-полонянку Із чарів визволяймо. Хлопці стали, Мечі з піхов добували, Князівну-полонянку Із чарів визволяли. Вийшла вона як квіточка біла, Тільки несміла, несміла. – Ти мене любиш? – питає. – Люблю. – Віддай мені радість свою. – Я віддав. – І тепер мене любиш? – Люблю. – Віддай мені силу свою. – Віддав. – І ще мене любиш? – Люблю. – Віддай мені мужність свою. Віддав. Тоді очі звела, Повні спокою, Тоді повела Проти себе рукою, Я дивлюсь, – А моїх одинадцяти друзів нема, Тільки вечір та падає тьма, Та стоїть одинадцять стовпчиків, Одні порохняві, другі криві. На всіх шапочки снігові! Дивна князівна тоді на коня: – Чого ж твої очі в журбі? Не нудно буде й тобі: День у день, Рік у рік, Повік Біля стовпчиків похожати Та співати жальливих пісень, Що зграбували тебе, Що ти не можеш забути, Що як же недобрим бути, Коли небо таке голубе! Показала зуби як ікла, Засміялася. Свиснула, зникла. ІІІ 1934. V Ти ляж та й засни собі, тату, А я біля тебе кластиму хату. Стіни Пороблю із сухої чатини, На покрівлю соснових гілок, А волотка трави – то над нею димок. А як прийде яка горбата Або інший лихий чоловік, – то тебе закидаю Соняшними шапочками маю І скажу, затуливши собою хатинку: – Тут мого тата немає, Десь він інде тепер на спочинку, Бо він приїхав дуже трудний, То ви марно сюди не ходіте І голосом не ячіте, Все одно чаклунки горбаті Не мають сили при моїй хаті. 20. VI 1931 *** Нерозвійно нагусла над мокрим вікном Осліплених днів каламуть. Речі спокійно живуть, Не зринають гіркі слова, І сіріє печаль моя, Як під льодом трава. Заростає дзеркало пилом, Пам'ять ніжної – забуттям. Нехай речі спокійно живуть Під глухою корою мовчання. Ні верчірня зоря, ані рання. Ні з далеких, ні з близьких доріг На мій забутий поріг Голосу милого не приведуть. 18. ІІІ 1932 *** Ми зближалися додому, Коли ти почав іти тихіше І сказав: “Тут близько кладовище. Хочеш, зайдем?” Якось підсвідомо Дав я згоду. Ми пройшли у браму. Там дерева древніми верхами Сонно привітали нас. І смуток Розтікався од надгробних руток. Ми звернули й сіли недалеко. Ти курив, мовчав і трудно дихав. І було навколо тихо, Тільки коник гостро десь чечекав. Ти промовив: “Адже, правда, гарно? Я, з вокзалу ідучи додому, Часто спочиваю тут. А парно Нині зранку... Чи не буде грому?” Непомітно зникла тінь од листя. Наповзали хмар важкі одриви. Я підвівся. Близько того місця Ти лежиш тепер під тінню іви. 1934. *** Загудів трамвай – і зник поволі В місячному блиску, за домами, Як зникає в лісі за кущами Звір високий з зіркою на чолі. Я один в провулку мовчазному. Стяргнуть ноги у глибокий порох; Не почує ані друг, ні ворог, Як я наближаюся додому. 1934 *** У рідній моїй стороні Не маю я рідного дому. Ні саду – щоб діяти те, Що миле й відрадне мені Зібрав би я в гарну сім'ю Дерева, і квіти, і скелі, І плем'я, чий голос – пісні, Любило б оселю мою. Я слухав би жеркіт струмка, Я б міг зупинити в долині Потік і розводити риб У круглій водоймі ставка. Скінчивши спокійні труди, Я йшов би спочити на берег, І верби вітали б мене – Задумані сестри води. Живу я в чужому дому На біднім веретищі міста; Лиш насип я бачу з вікна Та обрій у вічнім диму. Два дерева стоять у дворі, Два друга самотніх, два в'язні; Немає під ними трави, Не видно їм блиску зорі! Лиш вітер крилом громовим Над ними ударить порою, Пробудить то шум у гіллі, То мрію у серці моїм. 1939 *** У завулку вузькому Тонко мгліє туман; Тінь високого дому Полонила майдан. Наближає смеркання, Мовкне вітер-казкар... Холодок зов'явання Обіймає бульвар. Сяє захід святочний, Мов цвіте оболонь; У кав'ярні молочний Розпустився вогонь. Ніжним полум'ям канна Серед скверу горить. Мить життя несказанна Невідчутно летить. 9. Х 1940. *** Умер годинник токотливий. Зламалася блискуча вісь, І зупинились коліщата Під золотим візочком часу. Стоїть він тихо, не рокоче, Неначе та чумацька мажа, Покинута в ступу глухому. Огненні коні скам'яніли; Уже не підуть оббігати Своє одвічнеє кружало, І, упустивши віжки з рук, Погонич-сонце задрімало. 16. І 1940 ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Борзенко О. Поезія Володимира Свідзінського в аспекті ідейно-художніх пошуків українського модернізму // Наукові записки Кам’янець-Подільського державного університету. – 2006. – Філологічні науки. – Вип. 13. – С. 231–236. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників ХХ століття. Част. 1. Українська література. – Луцьк, 1999. – С. 112–124. Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна i Польща. – К., 2001. – С. 259–306. Соловей Е. Невпізнаний гість: Доля і спадщина Володимира Свідзінського. – К., 2006. Сподарець М. Семантика міського простору в ліриці В. Свідзінського // Наукові записки Кам’янець-Подільського державного університету. – 2006. – Філологічні науки. – Вип. 13. – С. 152-160. Старова О. Мотив метаморфози в поезії В. Свідзінського // Наукові записки Кам’янець-Подільського державного університету. – 2006. – Філологічні науки. – Вип. 13. – С. 184–189. Тимченко А. Мотив звіра у поетичному циклі В. Свідзінського “Балади” // Наукові записки Кам’янець-Подільського державного університету. – 2006. – Філологічні науки. – Вип. 13. – С. 189–195. |
|
Елементарний курс Видання друге Харків Одіссей 2008 ББК 67. 3 К56... «Теорія держави і права», а також розміщені методичні матеріали для самостійної підготовки та роботи на семінарських заняттях, для... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Методичні матеріали щодо змісту та організації самостійної роботи студентів, поточного й підсумкового контролю їхніх знань |
|
Методичні рекомендації для студентів факультету заочного навчання|відокремлення|... Окремі розділи|посібника| посібника можуть бути використані також студентами стаціонара при вивченні тем, винесених для самостійної... |
Методичні рекомендації та завдання для практичних занять і самостійної... Методичні рекомендації та завдання для практичних занять і самостійної роботи студентів напряму підготовки 030509 «облік і аудит»... |
|
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ЩОДО ЗМІСТУ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ, ПОТОЧНОГО |
Методичні рекомендації до виконання курсової роботи для студентів... Методичні рекомендації до виконання курсової роботи для студентів напрямку підготовки «комп’ютерні науки» освітньо-кваліфікаційного... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ Й ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ Методичні рекомендації до семінарських й практичних занять та самостійної роботи студентів з дисципліни „Адміністративний процес”.... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи студентів денної форми навчання Економічний аналіз. Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів денної форми навчання, освітньо-кваліфікаційний... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо підготовки до І-ІІ етапів Всеукраїнських... України до активної допомоги навчальним закладам у справі поліпшення стану викладання іноземних мов і підвищення рівня знань, умінь... |