|
|
Скачати 0.94 Mb.
|
ЛЮБИВ ДУЖЕ ЛЮДЕЙМоїй матері та її мати розказувала, що Тарас завітав колись у Пекарі, а тут саме дуже шукають, чи не бачив хто Шевченка. То він взяв у діда Опанаса кобеняк, вдягся і ходить по селу. А вночі збирався з людьми і читав вірші та, кажуть, пісень гарних співав. Любив дуже людей, та й вони його теж. Коли дуки його шукають, то люди його неодмінно переховують у себе. Від Г.П.Салюк (1886р.н.), с.Пекарі, Канівського р-ну. Запис.Н.Г.Коваленко, 1960. Вінок Кобзареві. – С.84. * * * У наших Межирічах у містечку жив колись єврей Дудь, Давид, значить. Прізвище було його Ліщинський. Жив він там, де оце тепер пошта. Розказують, що він хороший був, про нього всігда були слухи хороші. І цей Дудь Ліщинський помагав завжди бідним людям. Дудя син Шій (Овсій, значить) теж такий був добрий, як і батько, та і вся сім'я з шістнадцяти дітей хороша була. 3наєте, як кажуть ото: — «У нашого Омелечка — невеличка сімеєчка: Нестір і Нестерка, дітей тільки шестерко, і Гриць, і Петрусь, і три пари Марусь». Але всі хороші були [...] От до цих людей і учащав Шевченко. Тарас дуже хвалив Дудя і всіх їх, що євреї були проти царя здавна. Шевченко любив їх. Дудь Ліщинський любив Шевченка за правду, сини й дочки Дудя дуже уважали Тараса Шевченка. Від О. Т. Пустовойта, 67 років, с. Межирич, 1938 p. Збірник-1940. — С. 28. ОСЛЯЧИЙ ПОРТРЕТ Коли Тарас Григорович Шевченко жив у Києві, до нього прийшов один пан і попросив намалювати його портрет. Шевченко накидав олівцем контури. Потім пан питає, скільки це буде коштувати. Шевченко сказав за портрет 150 карбованців. Скупому панові це здалося дуже дорого. Тоді Шевченко загадав за портрет 300 карбованців. Пан розсердився і пішов. До цього портрета Шевченко домалював ослячі вуха, поніс його в магазин і сказав, щоб портрет повісили у вітрині, і хто схоче купити, то щоб заплатив 500 карбованців. Одного разу цей самий пан іде вулицею мимо магазина. Бачить, висить його портрет, тільки з ослячими вухами. Пана аж затіпало від несподіванки і такого посміховища. Він кинувся до продавця: - Скільки отой портрет коштує? Продавець відповів: - 500 карбованців. Пан миттю заплатив гроші і забрав портрет. А продавець йому: - Гарного ви, пане, осла придбали. І не дорого. Від А.І.Каптура(1880р.н.) м.Канів Записала О.Г.Фрунт, 1960. Вінок Кобзареві. – С.91. * * * Варіант оповідки: Шевченко колись, як був у Києві, одяг свитку полтавського крою у три вусики і пішов у театр. Зайшов у ложу і сидить. А рядом сидів офіцер-поручик з жінкою. Жінка офіцера й каже: — Что это за безобразие? Такому небрежному мужику ложу дают! Офіцер відповідає їй, що це, мабуть, состоятельний мужик. - Да шут с ним, что он состоятельный, он небрежно одетый. А Шевченко все це чує та на вус мотає. Вийшли на перерву. Офіцер ходить під руку з жінкою і курить папіросу. А Шевченко проти їх іде, закурив люльку з міцним тютюном та все прицмакує, пальцем прибиває люльку. Так він пройшов повз них кілька раз. Офіцер тоді його і питає: - Откуда ты, земляк? - Аж із Полтавської, — відказує Шевченко... - Да, по всему видно, что из полтавской. А скажи-ка, голубчик, почем там свиньи продаются? - Та, — каже Шевченко, — як такий кабан, як ти, пан, то можна добрі гроші взяти, а як така свиня, як жінка твоя, то ніякий чорт і дурно не візьме. Офіцер тоді як закричить: - Протес-ту-у-у-юсь!!! І зібрав усю адміністрацію театру. А Шевченко скинув свитку і остався у мундирі гражданському. Офіцер тоді назад, назад і почав ізвінятись... Від О. П. Пустовойта, 67 років, с. Межиріч, 1938 p. Збірник-1963. — С. 66-67. Варіант закінчення оповідки: Генерал побагровів, хотів гукнути жандарма, але відкрилася завіса і почалося лицедійство. Після закінчення вистави генерал з сімейством сіли у фаетон, запряжений добрими кіньми, і покотили додому, а Тарас Григорович пішов собі пішки. Але, виходячи з театру, придивився, якими кіньми поїхав туз, і запам'ятав масть. Другого дня після світанку вийшов поет прогулятися по місту. На Фундукліївській вулиці він побачив біля магазину фаетон, запряжений тими кіньми. Тарас Григорович вирішив і собі зайти до крамниці, щоб довідатись, чи справді генерал там і що він купує. Увійшовши, побачив об'яву, в якій було написано: одна половина магазину — «Для всех господ», а друга — «Для аристократов». Генерал з генеральшою, звісно, були на аристократичному крилі. Вони не помітили Кобзаря, бо стояли спинами до дверей і були заклопотані, вибираючи матерію. Правда, помітив його продавець і сказав: «Ви, добродію, ідіть на ту половину (тобто «Для всех господ»). Але Тарас Григорович махнув рукою і сказав тихо, що він хоче купити краму саме тут. Продавець замовк, бо йому було цікаво продати будь-кому, аби мати зиск. Стоячи за спинами поважних покупців, Шевченко почув, що генеральша говорила: мовляв, незабаром відбудеться парад і моєму чоловікові треба пошити парадний мундир. Прошу вибрати найкращий матеріал. Продавець накидав на прилавок величезні сувої мануфактури, але генеральша вередувала: то те не таке, то те... Нарешті, подружжя вибрало найдорожчу матерію і генерал звелів продавцеві відрізати п'ять з половиною аршинів. Продавець відрізав, узяв гроші, загорнув крам у папір, а решту дорогого сукна хотів покласти назад на полицю. А тут Тарас Григорович голосно і каже: - Відпустіть, будь ласка, і мені цього матеріалу! — А скільки вам треба? — питає продавець. - Та мені відріжте всього один аршин, аби на онучі вистачило, — недбало кинув гроші поет. Продавець виконав прохання і відрізав йому аршин того самого краму, що генерал придбав собі на парадний мундир. Як почули генерал з генеральшею та побачили, що це той самий «мужик», мадама знов напала на свого огрядного: - Ганьба, береш те саме на парадний мундир, що мужик бере на онучі... Генерал почервонів та загримав: - Я цього не візьму! - Даруйте, пане генерале, але у нас, що вже відрізано - куплено. Назад не беремо-с... І гроші не вертаємо-с... - То нехай вам гроші і товар, — випалив розлючений генерал. А Тарас Григорович взяв покупку під руку і пішов своєю дорогою. Отак помстився великий Кобзар товстому генералові за образу в театрі. Дмитро Кушнаренко . Тарас Шевченко і наш край. — С. 43-44. * * * Тут був колись граф Літте Василь. Строїв він у Межирічі костьол польський, бо сам був польський пан. А цих польських панів до біса було раніш на Україні - та все кляті були. І пан польський Парчевський тут же жив, з яким доводилось мати справу Шевченкові. Тарас дуже не любив всяких панів, а особливо польських — треклятих — і придержувався всігда такої пословиці: «Не вір, бо то звір». Від О. Т. Пустовойта, с. Межиріч, 1938 p. Український фольклор. — С. 48. * * * Шевченка Тараса я бачив, як оце вас бачу. Я був побережником-козаком, стеріг ліса панського. Він (Шевченко) приїздив, та ходив скрізь по сих горах, то я його водив, а він дав мені карбованця і товаришу моєму побережнику дав теж карбованця. А всі урочища він знав, - візьме книжечку подивиться, та й каже: «оце Княжа гора, оце Мар'їна»... (От діда Мусія Селюка, он же Шпилевий). Як сестру заміж оддавали, то Шевченко був у нас і в хаті, просив, щоб пісні співали, з давніх пісень; ото співають, а він записує. Козирок у нього був білий, чемерочка теж біла. Балакучий був. (От діда Миколи Кириляки). [...] Шевченко хотів завод бумажний строїть, там, під Великим Городищем, казав, що тут на гору машина буде бігать; там і сторож був, в курині сидів, дід Перехрист, стеріг ліса; Шевченко йому жалованьє платив, а як поїхав, то прислав гроші; за ним ні от стільки не осталось (дід показав на сустав пальца). Як іде Шевченко по селу, то як йде хто, він одійде трохи, подивиться, і рисує. [(От Опанаса Дьяченка).} [...] Ник. Беляшевский. Рассказы крестьян с. Пекарей о Т. Г. Шевченке. - С. 168-169, 181. * * * Батько мій колов дрова у дворі в Максимовича (він там дворовим був) і ходив на охоту з Шевченком. А під дубом спочивали після охоти. Тарас — у свиті і шапка-папаха, сам середнього зросту, міцний у фігурі. Конюх украв сала, бариня напалась на мого батька, а Тарас їй: «Ти Стьопи не трогай». У Прохорівці він складав книги. Перед арештом закопав ящик з книгами з правого боку дуба. Від працівника ветеринарного пункту М. С. Шило, 58 років, с. Прохорівка. Пушкін, Шевченко, Горький в народних переказах. — С. 33. * * * А в Каневі ще є за Дніпром Прохоровка. Там один жив його (Тарасів) знакомий; то там дуб є; була на нім кровать зроблена, на дубі. Там Тарас Григорович спав, ночував, малював і друковав. Споминки про Т. Шевченка п. Ликерії Яковлевої (Полус.маківни). — С. 288. * * * Я бачив Шевченка, як оце вас. Того году воля вийшла. У нас, у Келеберді, тоді був храм (на Тройцю). Я ще парубочком ходив тоді й зайшов до тестя, Ничипора Світличного. Він був помєщицький - їм саме бомаги про волю подавано. Коли там якийсь чоловік повітній - красивий, гарний, молодий, щось розказував. Ішов цей чоловік дорогою і запитав тестя: «Чи не можна пообідати». От тесть і дав йому пообідати. Він одягнутий у простий сіряк, черевички... Це й був Тарас Шевченко. Тесть йому й показав оту бомагу, що йому од помєшика, пана Панютина, дано. Шевченко й каже: «Бережи оцю бомагу, нікому не показуй, а то горе тобі буде». А брат мого тестя пішов до Панютина та й показав цю бомагу. Панютин сказав їм, щоб порвали. Вони й порвали... От трохи згодом пішов тесть на базар у Канів, а в Каневі шлявся Тарас. Тарас і питає: «А де ж бомага?» «Порвав» — каже тесть. «Дурень ти: та бомага здасться вам» - так сказав Тарас. Від Микити Кривошиї, 1847р.н., с. Келеберда. Олександр Дорошкевич. Шевченко в селянських переказах. — С. 114. * * * Шевченка я бачив, як оце вас бачу. Я був ще хлопцем, та ми під Княжою складали камінь. А Шевченко ходив з управляючим пана Парчевського, ото його були Пекарі, Хмельна і... (он назвал еще много других селений), з Оксентієм Тельмешенком. А дід Прохір, той, що держав шинк під Княжою на Пластунці, водив їх по шпилях. Ото вони прийшли до нас, так і тиква була у них. Оксентій, управляючий, і каже до мене: «покинь, та принеси води на Княжу». А мені не хотілось, уже було нерано, не докладу осьмини; а Оксентій приказує: «іди, пан дасть грошей». Та ми тоді були панські, не можна було не послухать. А Шевченко каже: «іди, я тобі дам півкарбованця». Ото я набрав води і виніс на Княжу, та й не вірю, щоб пан дав грошей. А вони сидять на Княжій, на самому шпилечку, Шевченко і дав мені два четвертака, таких грошей вже тепер нема. Ото я радію, біжу з гори, та й кажу другому, що зо мною складав камінь: бач, пан дав півкарбованця. Та тоді я ще на знав, хто то такий за пан. Дід Прохір проводив їх, та й іде додому низом, я й питаю: хто це за пан? Він каже: «це Шевченко, ото що казали, що буде в Пекарі». Ото вони ходили скрізь по шпилях, а Шевченко більш усього облюбовав гору Чернечу, де тепер його могила, він казав: «оце могила Підкови, отут і мене поховайте». А Шевченко був не дуже високий, борідка у нього невеличка, сивенькая. В Пекарях він жив не довго, побув дні два чи три, у людей не був, а побув у попа Маковецького. [...] (От Василя Галушковського). Ник. Беляшевский. Рассказы крестьян с. Пекарей о Т. Г. Шевченке. — С. 167-168. * * * А як обідав, то показував на Чернечу Гору й казав: «Ота гора — бачиш, -Тарас там буде захований». Тесть і не туди-то, про кого це він каже, аж справді у три годи його там і ховали. Олександр Дорошкевич. Шевченко в селянських переказах. — С. 114. * * * Тоді, як жив Тарас Шевченко у Пекарях, у моєї баби по матері Насті Дяченко, то подарував дідові вісімнадцять книжечок. - На тобі, — каже, — Опанасе Івановичу, оці книжечки, і ти будеш пам'ятати, коли я у вас був. А дід був неграмотний. Дізналися пани, що дідові Шевченко подарував книжечки, прийшли, і ті книжечки виманили. А там писалось, казали, і про гайдамаків, і про Катерину... Від К. Н. Кузьменка, 45 р., с. Пекарі,38 p. Збірник-1963. — С. 167. * * * Бачив Шевченка цілий рік майже щодня. Я був тоді пастухом і пас скот поблизу Максимовичевої гори. Шевченко приходив до нас, пастухів, давав гостинці, а ми йому танцювали. Жив він у Максимовича, був одмітний від других людей, простий, з людьми добре поводився. Було коли забіжить скотина в шкоду до Максимовичів, то Шевченко просить Максимовича, щоб він не гримав на людей. Шевченко любив збирать бабів, дівчат для пісень та казок. Бабу Московчиху Василину особливо часто кликав Шевченко. Вона багато знала старовинних казок та пісень. Люди дуже поважали Шевченка, бо він, було, не промине й малого, щоб не поздоровкався, не зняв шапки. Не вправишся йому перший шапку знять. Під дубом, що й зараз є, він день у день сидів та все щось писав. В свята вони, було, з Максимовичем набирають душ 30-40 людей: люди співають, а вони записують. Шевченко розказував, що далі буде на світі, й любив балакати з дітворою. Його й мале любило. Було, накупить конфет, збере дітвору та й розсипає конфети, а дітвора збирає. Як мати дитину любила, так Шевченко любив і дітей, особливо років трьох. Візьме, було, таку дитину, ласкає її, надає гостинців, грається з дітьми, й діти до нього липли. Інші люди дивувались, що він отакий розумний, а з дітьми грається. Від Пушкаря Пантьохи, 86 років, с. Прохорівка. Олександр Дорошкевич. Шевченко в селянських переказах. — С. 114-115. ВШАНУВАННЯ БУЗСМЕРТНОГО ТАРАСА Словоу гроба Академика Тараса Шевченка, говоренное протоиереем Каневского Собора Игнатием Мацкевичем, маия 10 дня 1861 года. [...] Вот, братие-христиане, пред нами светило, светившее здешнему краю - Малороссии! пред нами Тарас Шевченко! Горы Каневские, - луга и горы Малороссии! вы видите пред собою просвещенного, родного вам мужа, любившего Здешний край и любимого Здешним Краем! — От конца обширной отчизны нашей, - от северной столицы России до юга оной, — до нашего уютного града, — чей прах шествует? Кого провожают так далеко и так усердно? — мужа ли, исполненного воинских доблестей, пролившего много крови неприятельской и собственной, - или сановника, прославившего себя на поприще гражданской деятельности, действовавшего силою власти и закона? — Нет, братие Христиане, это Тарас Шевченко! [...] Но сколь ни скромна была внешняя обстановка жизни покойника, — настоящая его известность в народе, — все-таки отзывается славою мирскою; свет его, которым он просветился пред человеки, все-таки есть свет Здешнего света. - Что с ним теперь там?.. там требуется другое: вера и дела благочестия христианского; Значит, все труды, усилия и подвиги наши для здешнего мира там - в замогильной жизни — ни к чему?.. Нет, братия мои, в том-то и состоят дела благочестия християнского, — дела истинно-христианские, ежели человек украшается Честию, не ища чести, приобретает славу, не обольщаясь оною. Сей в Бозе-почивший муж не искал чести и не прельщался славою мирскою. Это, между прочим, видно из того, что у гроба его не несут ни орденов, ни других знаков отличий; а главное, то известно, что был он добр и набожен, был глубокий христианин, горячо преданный вере и церкви; охотно и с радостью выполнял все обряды, правила и обычаи православной нашей церкви. Упокой, Господи, душу раба своего Тарасия! Но, братие, нет человека, который бы жил и не согрешил, уверяет нас слово Божие. Знаем это и мы сами. И сей в Бозе-почивший был не без грехов и не без ошибок. Кто же поможет ему в Этом? Кто и за могилой загладит грехи его и исправит ошибки его? - ни мундир рядового воина, ни удаление от страны родной и крова отчизны не помогут ему — там! есть, братие, — в этом случае средство самое нетрудное и самое верное: Молитвы за покойника. Вы, окружающие ныне гроб его, - братья и родные покойника, — вы молитесь о нем и вся Малороссия, — сотни тысяч народа, для коего он был и есть так мил и так дорог! Цит. за: Зінаїда Тарахан-Береза. Святиня. — С. 77(заголовок), 76, 80. Тужіння Якилини(Якилина Кравцова, яку найняли плакальницею на похорон Шевченка)Ох! Ой ти скажи, скажи нам, наш брат Тарасе, та звідкіля ж нам та тебе у гості виглядати? Ой скажи, скажи нам. Ох!.. Ох! Ой та по тобі, наш брат Тарасе, плачуть по хуторах і селах, по городах і губернях [так!]. Ой устань та подивись, брате Тарасе, устань подивись. Ох! Устань та подивись! Ох! Ой та по тобі, брате Тарасе, плачуть і старі, і малі при ранній зорі і при пізній ночі. Устань та подивись, наш брате Тарасе, та подивись! Ох! Ох! Ой та по тобі, брате Тарасе, плачуть і письменні, і неписьменні, плачуть по тобі і зрячії і незрячії, і убогії і багатії. Та устань, наш брате Тарасе, та устань подивись! Ох! Ох! Ой та прийди, наш брате Тарасе, подивись, як за тобою, брате, Україна плаче. Ой прийди подивись, брате Тарасе, подивись. Ох! Ох! Ой плачемо ми, наш брате Тарасе, і плакати будемо, бо тебе, брате Тарасе, ніколи не забудемо. Ой та прийди подивись, наш брате Тарасе, та подивись... Та прийди та прийди. Ох! Там само. — С. 81. |
| МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ Додаток А. Титульний аркуш 18 Додаток Б. Завдання до дипломного проекту 19 Додаток В. Реферат (приклад оформлення) 21 Додаток Г.... |
ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ОПРИЛЮДНЕННЯ ПРОЕКТІВ РЕГУЛЯТОРНИХ АКТІВ Зміст проекту Зміст проекту: проект рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради „Про затвердження норм споживання води споживачами м.... |
| ЛітератураЗміст і форма в мистецтві: діалектика зв'язку Як відомо, твору ні про що не буває. В ньому є жива душа, тобто зміст, який випромінює духовну енергію, узагальнюючи поліфункціональ-ність... |
Зміст трудового договору Зміст Вступ Розділ III. Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення |
| ЗМІСТ ПРОГРАМИ ПЕРЕДДИПЛОМНОЇ ( 2 виробнич ої ) ПРАКТИКИ студентів... Одним із напрямів вирішення цієї проблеми є впровадження в навчальний процес системи поетапної практичної підготовки майбутніх менеджерів... |
Тема уроку Мета: продовжити ознайомлення учнів з особливостями жанру літературної казки; учити самостійно визначати головну думку художнього... |
| План Поняття та зміст юридична деонтологія Юридична діяльність: поняття та зміст ст Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу, вважав... |
Навчальна діяльність Тема: Освоєння клавіатури. Орієнтування в просторі Програмовий зміст Програмовий зміст: повторити вивчений матеріал. Сприяти розвиткові логічного мислення. Детально розглянути складові частини клавіатури,... |
| Тема Предмет, зміст і структура курсу Модуль І. Теоретичні основи управління персоналом. Тема Предмет, зміст і структура курсу |
Вибір — це курси профільного доповнення, які поглиблюють та розширюють... Елективні курси (elect вибір) — це курси профільного доповнення, які поглиблюють та розширюють межі профільних предметів, розвивають... |