|
|
Скачати 0.94 Mb.
|
Від С.П.Гончаренка (1885р.н.) м.Канів.Записав Г.С.Нерушак 1960 р. Вінок Кобзареві.-С.76. ШЕВЧЕНКО БОРОВСЯ ЗА ВОЛЮ Тарас Шевченко хоть і їздив до панів, а всігда з ними сварився. Трошки з ними побуде, а тоді щось їм прокаже таке, що пани за голови ухопляться. Він з панами не уживався. Моя мати була годами така, як і Тарас Шевченко. Казала мені, що він росту був середнього, взгляд строгий. Не робів ні проти яких панів. Збереться було сходка, дивляться — і Тарас появляється. Виступить ото - отаманів зразу і присадить. За громаду руку держав. Отамани кричать: — Заперти його в холодну! А він їм і одвічає: — Не дуже, хлопці, — руки попечете! Він людям розказував, що скоро вийде свобода, воля. Тоді ми краще заживем. Пани нами не управлятимуть. Ми станем вольні громадяни. Сам він, кажуть, родом із-за Городища. А ходив тут по селах і проповідував людям, що буде. Все знав наперед. Від колгоспника С Ф.Шевченка,68р. с. Межиріч, Канівського р-ну. Записав Д.Кушнаренко,1938 p. Шевченко в народній творчості.-С.11. * * * Шевченко дуже дружив з кріпаками, їх заговарював, щоб вони на панщину не йшли. Від Д. Д. Гури, 62 років. с. Прохорівка,1938 p. Збірник-1940. — С. 76. * * * У панщину людей з Пекарів гонили на роботу аж у село Гамарню. Загадували з собою брати вила, граблі, сапу, серп — все треба було нести. А як заїде осаул на панщину гонити, а жінка ще топить, то він візьме відро води і заллє огонь в печі. Візьме жінка дитину на руки, рядном перев'яже через плече, забере все приладдя і йде на панщину. То Тарас Шевченко й каже матері: — Які у вас дурні осаули, що вони так з людей знущаються. Ви, каже, своєму осаулові співайте отаку пісеньку: Гонить мене на панщину осаула, А я іще й не заснула, Не заснула, не спочила, Ще й дитину не кормила... (Вона й далі є, та я не знаю). — А як запитають, каже, хто це вас научив, то ви скажіть: „Нас научив Тарас Шевченко". І мати було співає. Від колгоспника М.Г.Бабича,69р. с. Пекарі, Канівського р-ну. Записав Д.Кушнаренко, 1938 р. Шевченко в народній творчості.- С.21. * * * Казав мені сусіда дід Делікатний Петро (він уже давно вмер), що він був ще хлопчиком, і ходив по базарі в Межирічі. Каже підійшов до одної великої кучі людей, а перед нею стояв на возі з сіном Тарас Шевченко (як уже йому після розказали) і щось говорив до натовпу. Що вже він говорив — не скажу, бо й дід не розказував мені. А тільки казав, що натовп збільшувався та й збільшувався, аж поки мало не ввесь базар зійшовся. Тоді Тарас зник у гущі людей, бо його на щось шукали. Від 3. М. Гуцаленка, с. Межиріч, серпень 1938 p. Український фольклор. — С. 44. ШЕВЧЕНКА ПЕРЕСЛІДУВАЛИ ПАНИ-ПОЛЯКИГоворила мені свекруха, що тут по Межирічі колись ховався Тарас Шевченко. Ховався в яру, в Злотниковому врочищі, бо за ним тоді ганялися пани-поляки. Жила моя свекруха 86 років, а померла год 30 тому. Вона Тараса сама бачила. Фамілія свекрухи була Дудченко Гапка. Від М.Ф.Дудченко,62р. с. Межиріч, Канівського р-ну Записав П.Гонтаpенко, 1938 p. Шевченко в народній творчості.- С.46. * * * Розказувала мені моя баба, що Шевченко жив у неї. А його шукали поляки, то він переодягався. Надіне, кажуть, свитку, поясом підпережеться, шапку надіне дідову і ходить так. А раз іде вулицею, коли назустріч йому ляхи і питаються: — Де тут живе Шевченко? — Тут, — каже, — в Пекарях Шевченка немає. Та його в селянській одежі не впізнавали. А він мило ходив по селу і розказував селянам про волю. Від колгоспника К.Н.Кузьменка,45р. с. Пекарі, Канівського р-ну. Записав Д.Кушнаренко 1938 р. Шевченко в народній творчості.- С.46. ДУПЛАСТИЙ ЯСЕНОдин раз, коли Тарас Григорович Шевченко був у селі Межирічі, то він відвідував управляющого межиріцьким іменієм Чернаховського. А у Чернаховського був сад, в саду над берегом річки Росі стояв дупластий ясен. А Шевченко був революціонер, за ним слідили. В нашому селі да жив Пустернак. Він був засланий в нашу губернію за революційну роботу і женився тут у нас в Межирічі на одній — по фамилії Лобасова. І от Шевченко з Пастернаком подружив, а не міг з ним зустрічатися. То вони стали листуватися. А поштою їм був дупластий ясен у саду Чернаховського. Коли Шевченкові треба було піти забрати пошту, то він приходив до того ясена, сідав під ним і малював природу, щоб одвести очі людям, і незамітно забирав листи в тому ясені. Ось коли його стали прислідувать, то він перестав ходити до ясена, а став ходить у луг. Сяде на копицю: читає або малює до місяця. Там він часто зустрічався з Пастернаком. Від колгоспника У.К.Дудченка,63р. с.Межиріч, Канівського р-ну. Записав Д.Кушнаренко. Шевченко в народній творчості.- С.26. СМІЛИВА ШЕВЧЕНКОВА ПРОЗОРЛИВІСТЬ За переказами, був у житті Шевченка такий випадок. Одного разу він влаштував вінчання молодих. Братися батьки їм заборонили. Молодий був бідним гусаром, а молода – дочкою багатого князя. Гусар поділився своїм горем з Тарасом, сказавши, що батько княжни не бажає віддати своєї дочки за нього. Шевченко вирішив допомогти хлопцеві. Він пішов у церкву, домовився з попом і повернувся до молодих, які вже чекали Тараса Григоровича у його квартирі. Вони швиденько зібралися і поїхали до церкви. В цей час в церкві не було ні дружок, ні бояр. Довелось під час вінчання Шевченку тримати вінець над головою молодого, а кучеру – над головою княжни. Після вінчання Тарас сказав кучеру: „Ти держав вінець над головою княжни, а внук твій держатиме меч над головою цариці”. Пройшло не одне десятиріччя. І от настав незабутній 1917 рік . Онук кучера справді брав участь у революції 1917 року. Здійснились пророчі слова Тараса Григоровича Шевченка. Від Я.М.Капустян (1897р.н.) м.Канів. Записала М.Г.Верхогляд,1960 (вчителька Канівської середньої школи). Вінок Кобзареві.- С.75. ЯК ШЕВЧЕНКА БАБА ОПАНАСИХА ЗАХИСТИЛА ВІД ЛЯХІВ Коли Шевченко приходив у наше село, то завжди заходив до баби Опанасихи, Дяченко Насті. Раз його тут шукали поляки, хотіли вбить. Про це почула баба Опа-насиха, прийшла додому, а до них тільки що прийшов Шевченко. Вона йому і каже: — Ховайся на горище, Тарасе, бо тебе шукають поляки. Шевченко заховався. От приходять до тієї баби ляхи, чоловік десять, і кажуть: — Нам сказали, що у вас знаходиться Тарас Шевченко. Баба їм отвічає: — У нас немає ніякого Шевченка, і ми не знаємо, хто це такий. — То ми, — кажуть, — будемо шукать. — Я, — каже, — вам не дам шукать. Та за кочергу, та як уперіщить одного та другого ляха. Бачать остальні ляхи, що й їм таке буде, та хода з хати, а вона їх полоще: — Ви, сякі-такі ще будете шукати! — та й улучить котрого. То вони бігли, не оглядаючись, з двору. Отака то була баба. Шевченко за це їй поблагодарив. А вона була здорова баба, повна, як надіне запаску, то хоч на виставку. Здоров'я хватало в баби. Прожила 105 год. Вона є й змальована із кочергою, як вона била ляхів. Ця картина повинна бути десь у музеї. Від колгоспника В.К.Бойка,54р. с. Пекарі, Канівського р-ну. Шевченко в народній творчості.- С.48. * * * Шевченко заходив до баби Дяченко в село Пекарі, і в неї переховував свої книжки. А ляхи, які слідкували за Шевченком, про це узнали, що він дружить з цією бабою і в неї ховає книжки і бумаги. Раз баба пішла по воду, а ляхи зайшли в хату і давай у діда розпитувать про Шевченка та про його книжки і бумаги. Дід був неписьменний, витяг з скрині і оддав їм одну книжку. Баба повернулась з відрами, бачить — пішли від їхнього двору ляхи, що слідять за Шевченком, і книжку понесли. Баба поставила відра та з коромислом за ними, та давай їх коромислом бить. Відняла в них книжку. А їх погнала у потік. Шевченко на оце геройство склав віршик: Била ляхів, била, Добре їм дала. Ще й у потік вкинула, „Кобзар" відняла... Далі не знаю. Від колгоспника М.П.Птиці, 20 р. с. Пекарі, Канівського р-ну. Записав Д. Кушнаренко 1938 р. Шевченко в народній творчості.- С.49. * * * ...В село він прийшов надвечір. Мужики якраз сиділи на колодах, попихкували самокрутками, про тяжку долю гомоніли між собою. — А чого, браття, пожурилися? — питає. Мовчать мужики. Дуже вже їх в ту пору панство обсіло. - Не годиться так, братове! Чого голови похилили? Ось послухайте одну бувальщину... В якійсь країні, за морями за синіми, та управляли орлами ворони. Обпоїли їх, задурили, крила широкі пообрізали, на себе примусили працювати. А орлят, що народжувались, укидали з гір, у воді топили. Затужили орли, стали на вас схожими. Та народилося орля, якраз на світанні, коли сонце вставало. Крила у нього — як небо безкрає, погляд — гордий. - А вставайте, побратими! - гукнуло орля. Ворони з похмілля ще спали. -- Час уже пригадати, як ми вільно до сонця літали. Мужики ближче підсунулись до Тараса. - Ну, а далі що? — горять у кожного очі. - Далі? Почули той заклик орли. Заклювали вони ворон, тіла їхні поскидали у прірву. І зажили вільно, в дружбі. Знову почали ширяти високо, високо... Задумались мужики: - А чим ми гірші від орлів? — закричали. — Вставаймо на воронів-панів! Запалали-задиміли панські палаци. Полетіли ворожі голови з пліч. Гострі були у мужиків коси. А Тарас попереду всіх, як той орел сизий, літає. Та наступило царське військо, почало оточувати селян. От-от схоплять Тараса. - Тікай, батьку! — кричать люди. — Тікай, рідний! - Не можу вас кинуть, — відповідає. - Тікай, — просять в один голос матері. І розступилась перед ним річка Рось, пройшов наш Тарас по самісінькому дну її. Далі соколом полинув. І де не з'являвся - кругом палаци панські палали, Любили його орли і не любили ворони... лилася ворожа кров. Орли і ворони. Записав на Канівщині І. Лисенко. //Зміна. — 1961. — №3.— С. 13. * * * Бесідував Шевченко з ними [кріпаками] довго. Говорили все про гніт та тяжке життя. Шевченко казав їм, і що бога немає, і що скоро уже будуть люди кропилами хати вимітати." Він усе знав. Шевченко був чоловік дара, і ума, і «тайная премудрості твоїя», як казав один розумний чоловік. Від О. Т. Пустовойта, с. Межиріч, серпень 1938 p. Український фольклор. — С. 43. * * * Цар цікавиться, чому Кобзар ненавидить його і царський рід, і одержує звинувачувальну відповідь поета: «...за те я не люблю рід твій, що ти ненавидиш нарід мій, поневолений, нещасний!» Від сліпого лірника Яреми з Прилуччини, на могилі Т. Г. Шевченка (1918 p.). 3. Береза. Образ Т. Г. Шевченка в українській народній творчості. ~ С. 12. * * * Шевченко допоміг наполовину висвободить людей з панського ярма. Він усе писав цареві, щоб той одпустив людей з кріпаччини. Усе, було, стукає до царя, все пише: «Хоч і розстріляйте мене, а людей випустіть на волю». Дійшло до того, що він знав, у якому году і в який день вийде людям свобода. Від К. К. Прядки, 77 років, с. Хмільне, 1938 p. Збірник-1963. — С. 100. ЗГАДКИ ПРО ЖИТТЯ КОБЗАРЯ * * * Розказував земляк Тараса Шевченка Федір Голуб, що Шевченко ходив до школи і стояв під вікном, бо він сиротою зостався й нікому було його учить. Тарас, каже Голуб, стояв під вікном школи, а більше понімав від тих, що у школі сиділи. Від Ф. А. Іщенка, с. Межиріч, серпень 1938 p. Збірник-1940. — С. 54. * * * Покойний зять Данило розказував, що Тарас Шевченко служив у дяка. Тарас хотів у школу ходити, а дяк не пускав. Заставляв Тараса воду носити та хазяїнувати. - Отака, сину, штука, — я й умру, не забуду, як Тарас хотів учитися, а його не пускали. Отаке тоді право було. А тепер хорошо. Дитина ще ложки не вміє держати, а її вже грамоти вчать. Від М. К. Туренка, с. Межиріч, серпень 1938 p. Збірник-1940. — С. 54. * * * Далее в нашем рассказе передается, как Шевченко ушел из дому: «Ото він пішов; іде, іде, аж ось чоловік оре, та й питає його: куди ідеш? А Шевченко каже: іду шукать конця краю, бо небо стоїть на чотирьох сохах, і там конець краю.1 [...] іде він, а чоловік руба дуба»... Далее следует известный рассказ «Сіра кобила», в котором крестьянин, желая срубить дерево, росшее над обрывом, чтобы предупредить падение дерева в овраг, привязывает вершину его к своей лошади; в результате и дерево и лошадь очутились в «кручі». В этом рассказе [...] Шевченко [...] советует привязать дерево к лошади. «Такі він штуки скрізь превозносив», добавил рассказчик. Шевченко пошел дальше: «шов він шов, до того дішовся, що дойшов до маляра і взяв його за учителя; та й став лучше малювать, як маляр. Прийшов до того маляра більший начальник, то начальник пристав до маляра: отдай мені Шевченка; то маляр і продав його йому; а поміщик став одбирать; а він потім дойшов до такого розуму, що нікого не було його розумніше». Ник. Беляшевский. Рассказы крестьян с. Пекарей о Т. Г. Шевченке. — С. 177-178. |
| МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ Додаток А. Титульний аркуш 18 Додаток Б. Завдання до дипломного проекту 19 Додаток В. Реферат (приклад оформлення) 21 Додаток Г.... |
ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ОПРИЛЮДНЕННЯ ПРОЕКТІВ РЕГУЛЯТОРНИХ АКТІВ Зміст проекту Зміст проекту: проект рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради „Про затвердження норм споживання води споживачами м.... |
| ЛітератураЗміст і форма в мистецтві: діалектика зв'язку Як відомо, твору ні про що не буває. В ньому є жива душа, тобто зміст, який випромінює духовну енергію, узагальнюючи поліфункціональ-ність... |
Зміст трудового договору Зміст Вступ Розділ III. Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення |
| ЗМІСТ ПРОГРАМИ ПЕРЕДДИПЛОМНОЇ ( 2 виробнич ої ) ПРАКТИКИ студентів... Одним із напрямів вирішення цієї проблеми є впровадження в навчальний процес системи поетапної практичної підготовки майбутніх менеджерів... |
Тема уроку Мета: продовжити ознайомлення учнів з особливостями жанру літературної казки; учити самостійно визначати головну думку художнього... |
| План Поняття та зміст юридична деонтологія Юридична діяльність: поняття та зміст ст Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу, вважав... |
Навчальна діяльність Тема: Освоєння клавіатури. Орієнтування в просторі Програмовий зміст Програмовий зміст: повторити вивчений матеріал. Сприяти розвиткові логічного мислення. Детально розглянути складові частини клавіатури,... |
| Тема Предмет, зміст і структура курсу Модуль І. Теоретичні основи управління персоналом. Тема Предмет, зміст і структура курсу |
Вибір — це курси профільного доповнення, які поглиблюють та розширюють... Елективні курси (elect вибір) — це курси профільного доповнення, які поглиблюють та розширюють межі профільних предметів, розвивають... |