При цьому не можна не відзначити широкий гуманістичний погляд українських поетів, що виявляється в їхніх ліро-епічних творах, почуття громадянської відповідальності в поотановці і розв’язанні соціальних проблем.
І. Франка, П. Грабовського, Лесю Українку та інших авторів цікавлять соціальні контрасти, класові антагонізми не лише на Україні. Глибоке співчуття, братерську солідарність виявляють вони і щодо представників інших націй та народностей, гноблених царизмом і цісарською владою — євреїв, туркменів, бурятів, якутів. Українські письменники підкреслюють спільність класових інтересів трудящих різних націй, єдність їхніх визвольних прагнень.
Можна говорити про виняткове громадянське значення соціально-побутових поем, велику мобілізуючу та агітаційну силу їхніх художніх образів.
Безпосереднє звертання до дійсності, відбір з неї яскравих фактів і епізодів, змалювання вражаючих соціальних контрастів і картин народних страждань зумовили художні особливості соціально-побутових поем. «В стилі літературного твору, в його композиції,— писав В. Виноградов,— в структурі образу автора, що об’єднує всі частини твору і пронизує систему його образів, знаходить вираження оцінка зображуваного світу з боку письменника, його відношення до дійсності, його світорозуміння» 26.
Один з елементів поетики соціально-побутових поем як одного з виявів реалістичного зображення дійсності —
28 В. В. Виноградов, Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика, М., Изд-во АН СССР, 1963, стор. 125.
И
простота і природність образів, чіткість і ясність в композиції і сюжеті. Події і характери, конфлікти і їхнє вирішеная подаються письменником у природному зародженні, розпитку і аавершенні, без зайвих ускладнень і психологічних «скоків», за висловом І. Франка. Все ніби знаходиться на поверхні, перед очима читача. І це Адевід особливостей побутописання, від народності поетики, стилістики, художньо-зображальних засобів твору. Поет свідомо не завантажуб читача складними образами і асоціаціями, символами і алегоріями, важкими метафорами тощо. Чіткість ідейного задуму, ясність провідної думки, конкретність і наглядність поетично-образного мислення, яскрава емоційність допомагають поетові швидше анайти шлях до серця читача.
За родовими ознаками соціально-побутова поема своею невимушеністю і природністю образів, простотою композиції і сюжету, реалістичною відповідністю художніх персонажів їхнім життєвим прототипам, врешті поетичною мовою стоїть найближче до своєї праматері — давньої епічної поезії, епосу. Тут, як і в давньому епосі, на «безпосереднішим шляхом адійснюється перехід від життєвого факту, події до образу, узагальнення і художнього типу.
Проте історична обумовленість жанру накладає відбиток на соціально-побутову ооему (особливо якщо П порівняти з епічними поемами у їхніх давніх зразках). Мабуть, однією з найголовніших овнак «сучасності» жанру є актуальність тематика, безпосередній зв'язок з життям. А це вносить момент емоційного втручання ангора в зображувані події, мимоволі «дірявує» художню тканину твору, видива«> на емоційність зображуваних картин, на експресію авторського «тексту*, пояснень від оповідача, на поетичну мову взагалі.
Загалі и ос тнльові особливості давньоепічної чи навіть класицистичної поеми — монументальність образів, май- же вовна безсторонність і об'єктивність опису, випробу* вена композиційна сталість, постійність обравша дарам* тррпстпк — втрачають свою силу. Той г амий мпмт образної структури, скажімо, сюжет чи портретна деталь в соціально-побутовій поемі икону« }Д«6ь1ЫЮП икіи іншу функцію, між у поемах давнього епосу.
Таким чином, про соціально-побутову поему кінця XIX — початку XX століття можна говорити як про цілком самостійну жанрову різновидність поеми, евосрЦяу і цікаву образно-стильову художню структуру рмікіп його мистецтва.
Слід відзначити. що соціально'побутові поеми другої половини XIX —початку XX століття характерні я« лише для української, російської поезії, але й для поеіil болгарської, чеської, словацької, польської, угорської та іп.
Зв'яжи література, зокрема поезії, а передовими соціально-політичними ідейними течіями епохи зумовила подібність мистецьких яващ в окремих національних літературах. «Кожна велика епоха.— наше М. П. Коирад,— мав свою літературу, як щось цільне, суспільно І встетич- ио для свого часу повноцінне... Ми яогать по бачим» яа- воважну стійкість однорідних ча дуже блніь—х явищ в літературах різних вародів того самого істормив часу» " Звичайно, М. П. Ivonрад мав аа увааі лі»р»і)рні явища більш загального характеру. Але якщо поріинш українські соціально-побутові поема а подібним жанро* вам ріааовадом, скажімо, в слоа'аагьаах літературах, ta знайдемо багато спільного і в тематиці, І в обраааі. і в художньо-зображальних засобах, поетиці, сталістані
Дла прикладу візьмімо мч ба поему чеського —Іта П. Мадяра «Магдалена* (1Я04). В ній, вш у миаі В. Мови >— «Ткачиха» та І. Франка — «Сурна», рнаярнто Жорстокі умови ЄКСплувтаторсьнвю снігу. В»ОЦ[ (ИМНг яу аагостреність мани поеми С Чеха «Катарів (
9 Н И КоаріА Звиад в Ват Сгапа, М Иван. Ш стгор. 4(1
та польської поетеси М. Конопницької «Пан Бальцер в Бразілії» (1907), де показано безправність трудящої людини в капіталістичному світі, жорстокий визиск і безправ’я трудівників.
Як і для творів українських авторів, для соціально- цобутових поем слов’янських поетів та поетів інших народів характерні простота і ясність художньо-стилістич-, них засобів, яскрава емоціональність*
Проте не можна говорити про однотипність, стандартність композиції, сюжету, художньо-зображальних засобів поем різних авторів і різного часу написання.
Якщо такі поеми, як «На степи» В. Мови (Лиман- ського), «Звичайна історія» К. Попович, «Сурка» І. Фраж-; ка, «Батько зачумлених» Ю. Словацького близькі образ* ною тканиною до народних переказів, до народної пісні, то інші поеми значно складніші за своєю словесно-художньою структурою.
Так, у поемах І. Франка «Нове життя», Лесі Українки «Се ви питаєте за тих», М. Конопницької «Пан Бальцер в Бразілії» значно зростає питома вага психологічного: аналізу, заглиблення у внутрішній світ героїв, окремі образи переростають в символи, набирають філософ« ського забарвлення.
Таким чином, соціально-побутові поеми як жанровий різновид об’єднує певна сукупність тематичних і худож-: ньо-стилістичних ознак, про які говорилося вище. Проте ці ознаки не виділяють соціально-побутові поеми в різко відчужену групу. В них є ряд ознак, що споріднюють їх з іншими жанровими різновидами поем, зокрема з героїко-романтичними, «фольклорними», історичними та філософськими поемами.
ПОЕМИ НА СЮЖЕТИ З ФОЛЬКЛОРУ
Значне місце в українській поезії кінця XIX — початку XX століття посідають «фольклорні» поеми, в основі яких лежать народні перекази, сюжети «богатирського» фольклору, казки тощо.
Особливості цього жанрового різновиду української, поеми полягають у тому, що тут збагачення жанру відбувалося за рахунок художньо-словесних можливостей фольклору (специфічна форма розповіді: народнопісенні зачини, постійні рефрени, закінчення, усталені фольклорні образи і алегорії тощо). Щодо змісту, ідейно-естетичного значення цих поем, то спостерігаємо в них своєрідний синтез фольклорної романтики та реалістичного зображення дійсності.
«Фольклорна» поема, в свою чергу, має дрібніші «підгрупи». Так, можна розрізнити героїчну поему-казку («Трьомсин-богатир», «Іван Голик» І. Манжури), сати- рико-гумористичну поему-казку («Лис-Микита», «Коваль Вассім», «Абу-Касимові капці» І. Франка), романтпко- побутову поему-легенду («Троїсте кохання» В. Мови), Казкову цоему-новелу («Ніч під Івана Купала» Я. Щоголе- ва) та інші. Всі ці жанрові підгрупи «фольклорної» поеми мають певні відмінності і водночас багато спільного.
Окреме місце серед поем на сюжети з фольклору належить героїчним поемам-казкам І. Манжури «Трьомсин- богатир» та «Іван Голик», що написані поетом в середині 80-х років. Саме тоді він збирав фольклор, і опублікував його 1890 р. в «Сборнике Харьковского историко-филологического общества» під назвою «Сказки, пословицы и т. п., записанные в Бкатеринославской и Харьковской губ. И. И. Манжурою». Перед тим І. Манжура надрукував у «Киевской старине» (1888, № 8) спеціальну
іазів та характерів.
іедусімз^
ФІЛОСОФСЬКА ПОЕМА
Низьким Ких гармат
^ЇГають додому^
ІЕТдан Хмельницький д
РГкій горі». Від проймаю- рсовується жодна потаємна _ія; сміливо викриваючи їхні рицький примушує їх блід-
змальований, скажімо, Могйигі» М. Старицько-
т-
Гск вї^народ- гчасу, що лірич- ЕГазивали «жалоща- Рькпх думах. Саме ці Ійяли історичні поеми
рції).
їй і драматичних елемен- Р&мих творів, від драматич- реальиу дійсність.
В українській поезії кінця XIX — початку XX століття найважливіше місце належить філософській поемі.
Як великий ліро-епічний твір, що відтворює найістотніші факти і події народного життя, підносить найважливіші проблеми свого часу, відбиває найхарактерніші риси ецохи, «схоплює життя в його вищих моментах» (В. Бєлінський) як одне з найуніверсальніших художніх полотен в силу, своїх жанрових можливостей і особливостей поема взагалі давала широкий простір для найповнішого самовиявлення поета.
У філософській поемі завжди і постійно ми спостерігаємо прагнення автора до масштабності художнього мислення, широких поетичних узагальнень, синтетичного зображення дійсності, змалювання типових характерів, вирішення найскладніших життєвих конфліктів. Поезія це «згущена, сконцентрована, скристалізована дій- сніоть»,— писав І. Франко, і сказане найбільшою мірою стосується філософської поеми.
Найхарактернішою жанровою ознакою філософських поем є те, що філософська тема превалює в цих творах, філософське сприйняття і осмислення дійсності є домінуючим. Думка став головною підвалиною художнього бачення світу, основою поетичних переживань, утворюється емоціональність нового типу, що грунтується на енергії думки. Філософська думка в такому творі органічно випливав з його змісту і проблематики.
«Відмітною рисою образності цієї поеми,— пише російська дослідниця І. Г. Неупокоєва,— є її синтезуючий характер, намагання дати цілісну картину духовного життя свого часу, «схопити» явище в найзагаль- ніших його обрисах, в головних тенденціях його
|