ЛЕКЦІЯ 1 (частина 2)


Скачати 306.82 Kb.
НазваЛЕКЦІЯ 1 (частина 2)
Сторінка1/3
Дата17.03.2013
Розмір306.82 Kb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Історія > Лекція
  1   2   3
ЛЕКЦІЯ 1 (частина 2)
Становлення і розвиток соціології як самостійної науки

  1. Класична соціологія ХІХст.

  2. Сучасні соціологічні теорії.

  3. Формування і розвиток соціологічної думки в Україні.


Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. К. Маркс і соціологія XX ст.

2. Основні досягнення емпіричної соціології XX ст.

3. Засновники-соціологи.

4. Витоки німецької філософії.

5. Соціологія Ф. Тьонніса.

6. Формальна соціологія Г. Зіммеля.

7. Соціологічні ідеї представників української суспільної думки другої половини XIX- початку XX ст.

8. Соціологія в Україні у 20 - 30-х роках.

9. Українська соціологія сьогодні: стан, проблеми і перспективи.
Додаткова література з теми:

1. Американская социологическая мысль. — М., /1996.

2. Ансар П. Современная социология // СОЦИС. — 1995, — N912; 1996,—№1.

3. Аром Р. Этапы развития социологической мысли. — М., 1993.

4. Громов Й.А., Мецкович А.Ю., Семенов В.А. Западная теоретическая социология. — СПб., 1996.

5. Голосенка И.Л, Козловский В.В. История русской социологии ХІХ-ХХ вв. — М., 1995.

6. История социологии в Западной Европе и США. — М., 1993.

7. Кравченко С. А., Мнацаканян Л.Ю., Покровский Н.Е. Социология: парадигмы и темы. — М.. 1996. в.

8. Монсон Пер. Современная западная социология - СПб.. 1992

9. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX ст. — К.. 1996

10. Ручка А.О., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли. — К., 1992.

11. Современная американская социология. — М., 1994.

12. Шаповал М. Загальна соціологія. Видання трете. — К.. 1996.
Ключові поняття та терміни: соціальні знання, соціологічна думка, соціологія, протосоціологія, контівська ієрархія наук, соціальна динаміка, соціальна статика, індустріальна соціологія, структурний функціоналізм, феноменологічна соціологія, соціологічний психологізм, Чиказька школа, символічний інтеракціонізм, футурологія, парадигма.

1. Класична соціологія ХІХст.

Соціальні пізнання попередніх епох (Античності, Середньовіччя, Нового часу) створили якісно нові умови для подальшого власного розвитку в XIX ст. Тому виділення соціології в самостійну науку не було випадковим. Воно було підготовлено всім попереднім розвит­ком людства.

Першим, хто вирізняє окрему науку про суспільство, був французький учений Огюст Конт, якого і вважають засновником соціології. Вперше Конт вжив слово «соціологія» 1839 р. у 47-й лекції «Курсу позитивної філософії» (том IV).

О.Конт створює свою класифікацію наук, розміщаючи їх відповідно до історії їхнього виникнення, розвитку і залежності одна від одної, ускладнення їхнього предмета, зростання складності явищ, які вони досліджують. Кантівська ієрархія наук набирає вигляду певних сходинок:



В основу побудови соціології як самостійної науки О. Конт поклав ідею «соціальної системи», тобто визнання факту існування суспільства як свого роду організму, що складається з певних елементів, які, своєю чергою, виконують певні функції.

Виходячи з цього, О. Конт розрізняє в соціології «соціальну статику» (або теорію суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони функціонування соціальної системи, її структуру та елементи) і «соціаль­ну динаміку» (або теорію суспільного прогресу, котра досліджує закони розвитку і зміни соціальних систем). Перша має дати відповідь на запи­тання: що таке суспільство, з яких частин воно складається; друга — чому це суспільство розвивається.

Перша покликана вивчати умови існування і закони функціонування соціальних систем; друга — закони їхнього розвитку і зміни.

Соціальна статика, за Контом, — це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу).

Конт починає аналіз «соціальної статики» із сім'ї, вважаючи її основною і найстабільнішою клітиною соціального організму. Сім'я, на думку О.Конта, — це джерело морального виховання, збереження культурних традицій і досвіду попередніх поколінь; вона сприяє зходженню молоді у соціальне життя, набуттю нею важливих соціальних якостей, необхідних для успішного служіння людству, вчить «жити для інших». Добрі стосунки між поколіннями підтримують суспільну рівновагу, баланс між традиціями і новаціями, носіями яких є старші й молоді люди.

Разом із тим О.Конт заперечує жіночу рівноправність і всіляко наголошує на необхідності зміцнення авторитету й влади чоловіка. Жінка, на його думку, стоїть нижче чоловіка в інтелектуальному плані, поступаючись йому також і силою волі. Завдання жінки — робити благородними грубі чоловічі натури, пробуджувати в них суспільні почуття, засновані на солідарності.

За переконаннями О.Конта, саме сім'я є тією «позитивною» силою, яка цементує суспільство. Розпад сім'ї означає розпад і загибель суспільства.

Аналогом сімейних відносин у ширшому суспільному плані є кооперація, що ґрунтується на розподілі праці. Тут кожен робить те, до чого він має найбільшу схильність, тому всі зацікавлені одне в одному. Так виникає «всезагальна згода» (або всезагальний консенсус), який забезпечує рівновагу суспільства як соціальної системи та збереження її цілісності.

На основі розподілу праці формується й постійно ускладнюється структура соціальних груп і спільнот, створюється зв'язок між окремими індивідами, сім'ями, соціальними групами та спільнотами. Але самі по собі економічні зв'язки, вважає О.Конт, ще не забезпечують сталої рівноваги і стабільності суспільства, бо людина за своєю природою є егоїстичною і агресивною. Тому ці зв'язки мають бути доповнені політичним примусом. Не може бути гармонії там, де панує конкуренція й експлуатація — наслідки розподілу праці. Надмірний розподіл праці призводить до звуження світогляду людини, виникнення почуттів ворожості до осіб іншої професії, до розкладу суспільства на окремі корпорації та до руйнації його єдності. Тому, власне, і необхідна сильна політична влада, щоб вгамовувати різноспрямовані інтереси й забезпе­чувати стан рівноваги. Держава, таким чином, є у О.Конта органом соціальної солідарності й гарантом суспільного порядку.

Однак і цього недостатньо для нормального функціонування суспільства, бо сталий соціальний зв'язок вимагає не лише примусу, а й певної духовної єдності — вірувань, переконань і соціальних почуттів, моральних принципів та норм поведінки. Це абсолютно необхідне погодження між людьми забезпечується релігією і церквою. О.Конт виходить із того, що людина — це егоїстична істота, схильна до руйнації та агресії, яка керується швидше почуттями, ніж розумом. Саме ця обставина робить необхідним збереження релігії і церкви, які виконують функцію регуляторів соціальної поведінки, забезпечують єдність вірувань і почуттів, без чого, на думку О.Конта, не може існувати жодне суспільство.

Основний принцип «соціальної статики» О.Конта — взаємозалеж­ність індивіда і суспільства; для їх оптимального співвідношення потрібні загальна згода, консенсус, що і є основою рівноваги соціальної системи. Ця ідея надовго стала домінуючою в традиції соціологічного позитивізму. Загалом стабільне суспільство з його найважливішими соціальними інститутами можна уявити таким чином:


«Соціальна статика», тобто дослідження складових елементів соціального організму та їхньої взаємодії, характеризує певний сталий стан суспільства. «Соціальна динаміка», натомість, стосується з'ясуван­ня причин, які спричиняють розвиток цього суспільства. Для О.Конта первинними, вирішальними чинниками впливу на суспільний розвиток є духовні, розумові начала людини. За основу своєї «соціальної дина­міки» він бере історію людського духу, розвиток людського інтелекту.

Три стадії розвитку людського інтелекту: теологічна (від давнини до 1300р.), метафізична (до 1800р.), позитивна (це стадія поширення передусім наук, зростання їхньої суспільної зна­чущості і впливу на всі сторони життя суспільства). Соціальна динаміка О. Конта — це позитивна теорія суспільного розвитку. Не заперечуючи визначену роль у цьому й інших факторах, які Конт іменував вторинними (наприклад, клімат, раса, приріст населення, поділ праці), безумовний пріоритет він віддавав первинним — духовним, розумовим. Тому характер суспільства на кожному історичному етапі і напрямок його розвитку визначаються в Конта "станом людських розумів".

Трьом зазначеним вище ступеням розумового розвитку людства — теологічній, метафізичній і позитивній — відповідають і три стадії історичного прогресу. Перша — теологічна — охоплює давні часи і раннє середньовіччя аж до XIII ст. Вона характеризується пануванням релігійного світогляду, військово-авторитарними та політичними режимами на чолі з жерцями і військовими. Друга — метафізична — охоплює XIV - XVIII ст., для якої характерний перехід від одного, старого, руйнівного суспільного порядку до нового, у зв'язку з чим ця стадія називалася О. Контом як критична, перехідна. У духовній сфері на перший план висуваються філософи-метафізики, а в політичній — юристи, літератори, публіцисти. Зігравши позитивну роль у руйнуванні теологізму, у поваленні "реакційної, ретроградної аристократії", ця епоха, відзначав Конт, у свою чергу, породила іншу крайність — революцію, "анархічну республіку", індивідуалізм, лібералізм, демократію, що виступають як головна перешкода для нормального розвитку суспільства.

На третій вищій — позитивній — стадії, що почалася в XIX столітті, разом із твердженням позитивної, наукової свідомості, згідно контівській соціальній динаміці, настає розквіт промисловості, науки, цілком відходять у минуле військовий дух і мілітаристський спосіб життя, на зміну аристократії приходить соціократія, принципи побудови, функціонування і розвитку якої розробляються особливою прикладною наукою, що базується на соціології, — позитивною політикою. У центрі духовного життя висуваються вчені, філософи-позитивісти і діячі мистецтва, а на місце старої, традиційної релігії з богом приходить позитивізм як "релігія людства" з її проповіддю загальної любові і поклоніння особистості, суспільству, людству.

Отже, предметом соціології для О. Конта є не конкретно-історичне суспільство, а суспільство в цілому як система, в її минулому і сучасності. Він розробляє також методи соціології і вважає, що основними для цієї науки є спостереження і експеримент (оперті на соціологічну науку), метод порівняння (соціальних процесів, різних суспільств, станів одного й того самого суспільства) та історичний метод (дослідження послідов­них станів суспільства з врахуванням тісного зв'язку минулого, сучас­ності й майбутнього).

Таким чином, вчення О. Конта в історії соціології — надзвичайно важливе. Він вперше:

  • обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;

  • визначив соціологію як особливу науку про суспільство, яка спи­рається на емпіричні дослідження, що мало забезпечити її об'єктив­ність та неупередженість;

  • розглянув суспільство як систему з її статичними та динамічними закономірностями, привернув увагу до вивчення соціальних інсти­тутів і структури цієї системи, механізмів її змін.

До засновників соціології як окремої науки зараховують також видатного англійського мислителя Герберта Спенсера («Вивчення соціології», «Принципи соціології», «Основи соціології», «Соціологія як предмет вивчення» тощо). Теоретичні погляди Г.Спенсера формувалися головним чином під впливом природничих наук, які в той час дедалі частіше зверталися до ідеї еволюції. Ідея еволюції — центральний пункт вчення Г.Спенсера. Він визначає еволюцію таким чином: це інтеграція (тобто об'єднання у ціле) речовини, під час якої ця речовина переходить зі стану невизначеної однорідності до стану визначеної зв'язаної різнорідності. Межа, за яку еволюція не може перейти, — це рівновага системи. Порушення рівноваги викликає розпад, з якого починається новий еволюційний процес. Усе існуюче проходить цикл розвитку й розпаду, а потім і цикл творення нового.

Г.Спенсер виокремлює три види еволюційних процесів: неорганічний, органічний, що стосується живої природи, і надорганічний, який відбувається у суспільстві. Суспільство — частина природи; воно не створене штучно ані спільною волею людей, ані Богом. Суспільство для Г.Спенсера є соціальним організмом, подібним до біологічних систем: воно розвивається за загальними системними принципами.

  • Суспільство, як і біологічний організм, у процесі свого розвитку наро­щує масу (чисельність населення, матеріальні ресурси тощо).

  • Зростання маси призводить до ускладнення структури. Щодо сус­пільства це знаходить свій вияв у зростанні кількості соціальних груп і спільнот, які, своєю чергою, творять соціальні інститути як форми самоорганізації свого життя; таких соціальних інститутів Г.Спенсер налічує п'ять: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійно-промислові (див. попередню лекцію).

  • Ускладнення структури супроводжується диференціацією (розпо­ділом) функцій, які виконуються окремими частинами. Щодо суспіль­ства це означає, що кожний соціальний інститут має свої, притаманні йому функції, які в сукупності забезпечують існування суспільства з його розгалуженою соціальною структурою.

  • Диференціація функцій веде до поступового посилення взаємозалеж­ності й взаємодії частин. Щодо суспільства це означає чітке розмежування функцій різних соціальних інститутів, розподіл сфер їхнього впливу і відповідальності. Якщо цей порядок порушується і певний соціальний інститут підміняє інші, — починається регрес, або розпад соціального організму. Г.Спенсер особливо застерігає проти непомірного розширення повноважень і функцій держави, що з часом призводить до порушення стану рівноваги суспільства.

  • У біологічному організмі частини підпорядковані цілому. У сус­пільстві ж ціле існує заради частин, тобто суспільство існує для блага своїх членів. Тут Г.Спенсер порушує, але не вирішує проблему співвідношення людини і суспільства.

Отже, значення і роль Г.Спенсера в історії становлення соціології як самостійної науки полягають у тому, що він:

• обґрунтував необхідність соціології для дослідження соціальних систем і соціальної структури;

• поклав початок вивченню соціальних інститутів як форм самоорга­нізації спільнот і знарядь соціального контролю, механізмів їхньої взаємодії;

• здійснив аналіз багатьох понять, які увійшли до соціологічної класики, таких, як система, структура, функція тощо.

Таким чином, О.Конт засновує соціологію як самостійну позитивну науку і є основоположником школи соціологічного позитивізму. Г.Спенсер — продовжувач контівської позитивістської лінії в соціології. Соціологічний позитивізм був провідним напрямом у соціології XIX ст.

Основні течії соціологічного позитивізму (або натуралізму) — це соціальний дарвінізм, географічна та расово-антропологічна школи.

Соціальний дарвінізм - Людвиг Гумплович.

Основною ідеєю соціального дарвінізму є зведення законів розвитку суспільства до таких біологічних закономірностей:

  • природній відбір;

  • боротьба за існування;

  • виживання найпристосованіших;

  • вроджена агресивність людини тощо.

Расово-антропологічна школа 19 - поч. 20 ст. (Жозефа Артура де Гобіно).

Основні положення расово-антропологічної школи зводяться до визнання, що:

  • соціальне життя і культура є лише наслідком дії расово-антрополо­гічних чинників;

  • раси є головними суб'єктами історичного процесу;

  • раси поділяються на «вищі» й «нижчі»;

  • змішування рас веде до фізичної і культурної деградації суспільства;

  • соціальна поведінка людини детермінована (зумовлена) біологічною спадковістю.

Географічний напрям у соціології започатковує англійський соціолог Генрі Томас Бокль (1821—1862). Він вважає, що суспільний розвиток залежить насамперед від зовнішніх географічних факторів — клімату, їжі, ґрунтів і ландшафту.

Основними положеннями географічного напряму в соціології є:

  • абсолютизація ролі природних факторів (таких, як клімат, ландшафт, великі річки, близькість до морів чи океанів, специфіка географічного розташування тощо);

  • недооцінка специфіки суспільства та масштабів діяльності людини із перетворення природного середовища в культурне, потенціалу змін, закладеного у внутрішній взаємодії соціальних і духовних чинників;

  • однозначна залежність психологічних і культурних процесів від фізичних факторів зовнішнього середовища.

Основні принципи позитивізму.

  • соціальні явища підпорядковуються законам, спільним для всієї дійсності; немає жодних специфічних соціальних законів, які б не були модифікацією законів, що діють у природі;

  • соціологія повинна будуватися за взірцем позитивних природничих наук;

  • методи соціологічних досліджень мають бути аналогічними до природничо-наукових; усі соціальні явища повинні описуватися в кількісних вимірах;

  • найважливішим критерієм науковості соціології є об'єктивність змісту знання; соціологічне знання не повинно містити спогля­дальних міркувань, а описувати соціальну дійсність незалежно від нашого до неї ставлення;

  • людина розглядається переважно як природна істота з вродженими біопсихічними властивостями; вона неспроможна до соціальної твор­чості й не відіграє самостійної ролі у житті та розвитку суспільства.
  1   2   3

Схожі:

ДО НАРАДИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ЦЕНТРАЛЬНОГО РАЙОННОГО ВІДДІЛУ
Але як Ви знаєте, є надводна й підводна частина айсберга. Отож якщо над водою перебуває невелика частина того, що зроблено з 100%...
І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Курс “Організація баз даних та знань” – це складова частина державного стандарту освіти на рівні бакалавра
ЛЕКЦІЯ 3
Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин
Лекція 7 8
Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.)
Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)»
Лекція Робота з фінансовими функціями. Створення, редагування і форматування графіків і діаграм (2 год.)
Тестова частина
Оцінювання: за кожну правильну відповідь нараховується 1 бал; отримана сума множиться на коефіцієнт 1/3 і маємо певний бал (максимум...
Лекція Державна мова мова професійного спілкування
Евфемізм і перифраз у професійному спілкуванні Лекція Риторика і мистецтво презентації
План-конспект лекцій (Частина 1) Операційна система
ОС — головна частина системного програмного забезпечення. Операційна система управляється командами
Лекція №1
Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.)
Лекція ВСТУП. ПРЕДМЕТ ГІДРАВЛІКИ І КОРОТКА ІСТОРІЯ ЇЇ РОЗВИТКУ Рис....
Вона має порівняно простими методиками розрахунку в порівнянні з теоретичною механікою рідини, де застосовується складний математичний...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка