|
|
Скачати 6.32 Mb.
|
|
руху» г. Звідси випливав інтелектуальну наповненість образів, асоціативність художнього мислення. Головні герої, образи, характери, індивідуальні типи в цих поемах стають символами певних явищ, ідей, думок, часто виростають у філософські символи іцлої епохи, в них багато, за висловом І. Франка, чисто людського елемента, який ніколи не застаріє. Значне поширення філософської поеми в українській літературі кінця XIX — початку XX століття було знаменням часу. Такого глибокого з естетичного і філософського погляду художнього освоєння світу вимагало саме життя. Адже це був період значних революційних зрушень, загострення класових суперечностей між буржуазією і робітничим класом, між поміщиками і селянами не лише на Україні і в Росії, а й в Західній Європі. Це був період наростання революційної ситуації, що вибухнула в Росії революцією 1905 року. Революційні битви експлуатованих з визискувачами, непримиренна боротьба прогресивних сил суспільства з ідеологією старого світу у всіх сферах духовного життя народу вимагали нових форм художньої творчості. Саме філософські поеми давали українським поетам можливість високо піднести і розв’язати ці животрепетні політичні, моральні і естетичні проблеми часу, які хвилювали передову громадськість, засудити потворні явища старого світу, показати перспективи історичного поступу - народу, торкнутись «вічних» загальнолюдських тем, в художніх образах розкрити філософію світу. Ясна річ, що творчі шукання в цьому напрямі не завжди давали плідні наслідки. У галузі створення філософської поеми окремі поети ие змогли вийти за межі спроб. Інші (І. Франко, Леся Українка та ін.) написали твори, що стали на рівні кращих зразків світової філософської поеми. / Слід зазначити, що філософська поема розглядуваного періоду як жанровий різновид мала свої початки у творчості Т. Шевченка. Поеми Т. Шевч§вкд «І мертвим і живим...», «Марія», «Неофіти» важливістю, глибиною, вирішення поставлених проблем, гостротою і драматизмом життєвих конфліктів, втіленням філософських ідей у живі, високопоетичні образи цілком відповідають тому різновиду ліро-епічної поеми, яку прийнято називати філософською. Особливо це стосується архітвору, за висловом X Франка,-т поеми Т. Шевченка «Марія». Ідею поеми «Катерина», «Наймичка», «Слепая» та інших, де поет згідно з глибокогуманними народними поглядами оспівав високе почуття материнства, в поемі «Марія» Т. Шевченко підніс на недосяжну височінь, етрактувавши біблійну легенду про богоматір в чисто земному реалістичному стилі. І. Фракко писав, що саме в поемі «Марія» Шевченко створює «найвищий з усіх відомих... в якій-будь літературі ідеал жінки-матері, що життя своє віддає задля сина, а коли син умер задля високої ідеї, вона з силою материнської любові стає на його місце й докінчує його діло, зовсім не дбаючи про свою власну долю»49. Саме в поемі Шевченка «Марія» філософська ідея боротьби за людяність, добро, справедливість, людське щастя «матеріалізується» в пластичних живих художніх образах, що дають творові невмирущу естетичну вартість. Ми підкреслюємо це уміння Шевченка, як і пізніше Франка, в поемах філософського плану надати плоті й крові філософській ідеї, закладені у творі, соціальні, морально-етичні і політичні поняття органічно втілити в оригінальних образах, в характерах героїв. Бо саме цього, як побачимо далі, не вистачало багатьом поетам, що писали твори на філософську тематику. Спробами філософських поем можна вважати невеликі твори Олени Пчілки «Юдіта» (1883) та «Дебора» (1887). І перший, і другий з них побудовані на біблійних сюжетах. У поемі «Юдіта» зображено відважну жінку, що відтинає голову завойовнику Олоферну, цим самим відомстивши за горе, приниження і муки свого гнобленого народу. В другій розповідається про віщунку Дебору, яка закликає народ до правди і справедливості, пророкуючи йому справжнє людське життя. Якщо в першій поемі можна признати вдалим змалювання героїні Юдіти, яку поетеса наділяє волелюбним, мужнім характером, здатністю вчинити подвиг, віддати життя за народ, то в другому творі героїня змальована блідо, невиразно. «Се якась тінь, а не жива людина»,— писав про героїню «Дебори» ї. Франко. Подібне можна сказати про поему Г. Комарової «Гі- патія» (1900). В поемі розповідається про славнозвісну вчену, учительку математики і філософії в Александрії, що була в 415 році вбита релігійною фанатичною юрбою. Зрозуміло, що фабула давала вдячний матеріал для філософського трактування теми, для побудови гострого емоційного сюжету, змалювання яскравих образів. На жаль, цього не сталося. Образ героїні в поемі лише накреслений, не показано величі її духовного світу, складності її душевних переживань. У поемі фактично лише дві картини: виступ Гіпатії перед слухачами з викладом суті раціоналістичної філософії і вбивство Гіпатії озвірілою релігійною юрбою. Картини ці подані чисто описово. Ось початок першої: Вона стояла в залі мармуровій Вся в білому, прекрасна та бліда, І слово правди, розуму ясного Юрбі німій доводила вона. І слухали вони усі уважно її слова натхненні та палкі; В той час, здавалось, в неї за плечима Зростають крила, білі та легкі. Вона про досвід чистий їм казала, Про сили ті, що правлять світом всім, Казала: люди знання і свободи Досягнуть тільки розумом своїм...50 Образ героїні вийшов дещо схематичний. У поетеси не вистачило хисту змалювати повноцінний характер, хоча вона мала під руками багатий і вдячний матеріал. Мало переконливим є закінчення твору, де показано, що вбивці, побачивши мертву Гіпатію, з острахом і дивом споглядали її, зрозуміли, що жертва ця непотрібна і даремна, що «дух живий довіку буде жити і слово правди людям доведе». Г. Комарова не зуміла піднестись над матеріалом, не дала глибокої художньої і психологічної мотивації зображуваним подіям, а в основному обмежилась переказом історичних фактів, так би мовити, не зжилася з темою, не пройнялася філософською і психологічною атмосферою фабули. Тому філософської поеми у неї не вийшло. Проте сама спроба оживити давнозабуту історичну подію, освітити для нових поколінь величну і трагічну постать матеріалістки-філософа Гіпатії була єдиною і новою в українській літературі розглядуваного періоду, і це треба поставити в заслугу поетесі. Цікавою спробою філософського переосмислення біблійної легенди про Самсона є поема під такою ж назвою, написана Лесею Українкою в 1888 р. Своєрідний і оригінальний сюжет Леся Українка будує на основі старовинного народного єврейського епосу, що лише пізніше, внаслідок багатьох переробок, увійшов до «Біблії» як релігійна пам’ятка «Книга суддів». Поетеса досить вільно користується біблійною основою, беручи з неї те питоме народне зерно, яке надавалось до сучасного художньо- філософського осмислення і опрацювання. / Ще І. Франко у статті «Леся Українка» (1898) відзначив, що поетеса дещо змінила сюжет біблійної легенди. В першоджерелі, наприклад, Даліла не дружина Самсона, а випадкова коханка, не сказано там, що вона філістимлянка, філістимлянські воєводи підкуплюють її великою сумою грошей, щоб вона вивідала, в чому казкова сила Самсона, тощо. Але цілком зрозуміло, що Леся Українка відходила від біблійної першооснови у відповідності до свого задуму, до ідейної направленості твору. Всі художні засоби поеми скеровані на створення образу Самсона, який є центральним персонажем твору. Оборонець свого народу, він віддає йому всі сили, волю, енергію. Він людина чистого сумління, чесний, довірливий. Він щиро, безмежно кохає Далілу, не припускаючи думки, що його мила може стати жахливою зрадницею, віддати його на поталу, на муки, на смерть. А коли так сталося, Самсон проклинає Далілу, прагне помсти. В образі Самсона Леся Українка змалювала не так героя біблійної легенди, як народного заступника з українського, російського чи взагалі слов’янського фольклору, що має надзвичайну силу, могутність, хоробрість і захищає народ від підступних жорстоких ворогів. Зображуючи Самсона, Леся Українка, ще початкуюча на той час поетеса, накреслила символічний образ самого закутого народу, що рве кайдани, потрясає основи ворожої будови і знищує своїх ворогів. Цей образ закутого велетня-наро- ду, що врешті звільняється від віковічних кайданів, був, як і обрав Прометея, наскрізним у творчості Лесі Українки. Вона звернулась до нього востаннє в лютому 1913 р. у казці «Про Велета*. Герой цього твору — казковий закутий велетень— своею ідейно-естетичною суттю дужр нагадує Самсона з однойменної поеми: І встане велетень з землі, розправить руки грізні, і вмить розірве на собі усі дроти залізні4. Суперечливим вийшов у поемі Лесі Українки «Самсон» образ Даліли. З одного боку вона виглядає як патріотка: |
| Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст., Наддніпрянська... Позначте ім’я російського монарха, за часів правління якого було скасовано кріпосне право |
Національний дендрологічний парк «Софіївка» Уманський парк "Софіївка" є шедевром і зразком світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII – початку XIX сторіч. Парк розкинувся... |
| Письменницькі організації Мономаха і Святослава, а також при Києво-Печерському та Видубицькому монастирях. В Острозі другої половини XVI ст. існував Науково-літературний... |
Ренат Польовий Кубанська Україна Київ Діокор 2002 Ця книга про тих, хто творив українське життя на Кубані з кінця ХVIII ст до початку ХХI ст. Найбільша увага приділена добі Української... |
| Контрольні екзаменаційні питання Суспільно-історичні умови розвитку літератури в Україні кінця 50-х – початку 60-х рр. ХХ ст |
Доба національного пробудження й становлення нової літератури в Західній... Доба національного пробудження й становлення нової літератури в Західній Україні припадає на 30—50-ті роки XIX ст., тобто охоплює... |
| ЛЕКЦІЯ 1 (частина 2) Соціологічні ідеї представників української суспільної думки другої половини XIX- початку XX ст |
Урок №6 Тема: «Поема «Гайдамаки» Тема: «Поема «Гайдамаки». Історична основа твору. Сюжет і композиція. Героїчний характер поеми. Робота над текстом» |
| Особливості естетичнихконцепцій постмодерної доби Національно-культурне відродження в Україні та українська естетична думка XIX ст |
1 Розвиток дитини від періоду новонародженості до трьох років ... |