УКРАЇНСЬКА ДРАМАТИЧНА ПОЕМА КІНЦЯ XIX ПОЧАТКУ XX СТ

Скачати 6.32 Mb.

Назва	УКРАЇНСЬКА ДРАМАТИЧНА ПОЕМА КІНЦЯ XIX ПОЧАТКУ XX СТ
Сторінка	5/48
Дата	14.03.2013
Розмір	6.32 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Література > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 48

В ті міліони невсипущих рук,

І твердо вірю в людський ум робучнй І в ясний день по ночі горя й мук ¹⁶.

Іван Франк о, Твори в двадцяти томах, т. 10, стор. ISA

Ця віра в трудову людину, в її неосяжні творчі сили, в світле майбутнє «по ночі горя і мук», що проймає багато творів І. Франка, і становить позитивне ядро поеми «Нове життя».

Цікаво, що значно пізніше, у дев’ятисоті роки, І. Фран- ко повернувся до образу Євгенія з поеми «Нове життя». Маємо на увазі поему «Лісова ідилія» (друкована у збірці «Semper tiro» — 1906). Відомо, що у посвяті до поеми «Лісова ідилія» (Миколі Вороному) І. Франко дав розгорнуту характеристику декадентській, занепадницькій поезії, викривав її безідейність, беззмістовність, хизування тезою «мистецтво для мистецтва», втечу від життя і боротьби народу за поступ, за краще майбутнє.

А в пролозі і в двох піснях (розділах) поеми «Лісова ідилія» І. Франко малює образ Євгенія в нових суспіль-»' но-економічних і духовних обставинах. Євгеній з «Лісової ідилії» вже не прагне (хоч би на словах) до суспільної праці, до морального відродження. Розчарований, морально розбещений, без будь-яких позитивних ідеалів, він спалює себе в грубих насолодах, в безцільному і безперспективному животінні.

Це типовий буржуа початку XX століття, який, так би мовити, на практиці втілює антигуманістичні принципи декадентського розкладу.

Проблемі перевиховання людини працею, вироблення кращих її якостей в трудовому колективі присвячена не- закінчена поема І. Франка «Історія товпки солі» (1879).і Головний герой твору — колишній сільський злодій, а потім бідний старий селянин, що, вмираючи, розказує оповідачеві, який випадково забрів у його хату, свою життєву історію.

Головне в поемі — показ того, як під впливом праці, відносин рівності і людяності в сім’ї Яця-коваля колишній злодій став зовсім іншою людиною, поволі позбувся^ лихих звичок і нахилів. Щоправда, родина Яця-коваля як і сільська громада Залісся з поеми «Нове життя», вма-

льована ідилічно. Господар і господиня, два наймити і дві наймички перебувають у дружніх взаєминах, у становищі рівності. Чесна праця, обід за одним столом і з однаковими стравами для господарів та челяді, повна винагорода за працю з боку господаря, передача наймитам Яцем-ковалем майстерності свого ремесла (ковальства), злагода і відсутність оварок — така атмосфера, де перевиховувався колишній злодій. Звичайно, подібні господарі були винятком. І таке змалювання І. Франком ідеальної родини можна зрозуміти, лише зважаючи на те, що в основу образу Яця-коваля з поеми «Історія товпки солі» лягли риси його батька.

В поемі є ще інший план. Оповідач, що потрапив випадково до хати колишнього злодія, закохався в красиву і скромну його дочку г- Фрузю. Але він вагається, чи може бути ця дівчина вірною дружиною, порядною людиною, коли «сей цвіт росте на кривді людській, кормлений відмалу накраденим добром?» І хоча в поемі в рядки, що «скоріш добро хоронять горем биті, нещасні серця, діти- сироти, ніж викохані в шовку, оксамиті», важливе і цікаве морально-психологічне питання, чи тяжіють колишні злочини батьків над дітьми, над їхньою долею, над їхнім внутрішнім світом, залишається до кінця не розв’язаним у творі, бо другий розділ, де про це йдеться, раптово обривається.

Мабуть, однією з головних причин того, що поема залишилася незавершеною, було усвідомлення автором неможливості в умовах експлуататорського суспільства справжнього перевиховання людини, колишнього злочинця, який став на шлях чесного життя, бо саме дійсність стояла на перешкоді такому перевихованню.

Слід відзначити, що поема «Історія товпки солі», як один із «галицьких образків», дає яскраві картини сільської бідності, зубожіння, розорення галицького селянина. Згадаймо хоча б опис зовнішньої будівлі, куди в нічну пору заблукав оповідач, і опис внутрішнього інтер’єру кімнати, коли він зайшов до хати:

Стареньку стріху мох укрив зелений, і дощ крізь ню до хати протікав;

грозив упадком зруб, набік схилений, обпала глина з понадгнилих стін, крізь шпари вітер провівав студений.

Вузесенький від хатки йшов вигін, травов зарослий — ратиці, копита сліду віддавна, знать, не бачив він.

Скрипіли двері, мов віком розбита бабуся стогне, що болять кістки; р дрібні віконця, мов в ямках укрита

щ зіниця діда, ледве що який

за дня промінчик світла пропускали.

...За очі дим ухопив м’я їдкий...

Від диму чорні стіни й стеля, стіл старий, і лава й мисник, поуз ліжка на жердці свита й пара кафтанів.

А ліжко те — від лави до запічка дощок зо п’ять, соломи околіт, верета груба — пір’я хоть би кришка^І7.

Ці реалістичні колоритні малюнки сільського життя ітановлять також велику цінність поеми, хоча твір у ці- іому був незакінчений.

Ще разючіші картини сільських злиднів і нестатків змалював письменник в уривку з поеми «Різуни» — «Голод». Та, на жаль, широко задуманий поетичний твір гак і залишився започаткований. Якоюсь мірою про його

задум можна скласти уяву з оповідання на ту саму тему «Різуни» (1903).

Найширшою за проблематикою і найбільше викінченою зі всіх «галицьких образків» е поема-епопея І. Франка «Панські жарти» (1887). В поемі змальовано галицьке село напередодні реформи 1848 р. Проте явища, зображені в творі, точніше їхні соціально-економічні джерела не зникли і в епоху, коли писав І. Франко свій твір. Залишки кріпосницької системи в галицькому селі у всій різноманітності — економічна залежність селян від поміщиків, безправ’я, темнота і затурканість, низький рівень свідомості,— все це залишилось майже в первісному вигляді ще у 80-х роках XIX століття і навіть пізніше. Тому поема І. Франка «Панські жарти» мала у повній мірі актуальне значення для сучасності Франка.

Як свідчить друг і соратник І. Франка український письменник О. Маковей у своєму щоденнику, в основу поеми покладені дійсні життєві події. «Ті «жарти»,— писав О. Маковей,— оповідав, як казав мені сам Франко, йому батько. Факти се правдиві в більшій часті, осіб характери зняті з живих..., лиш (розуміється) для власної цілі і потреби змінені відповідно» ^,8.

Поема присвячена батькові поета Якову Франкові. Побудована вона у вигляді розповіді старого селянина, учасника подій. Це надає їй особливої епічної сталості У розгортанні сюжету, де автор стоїть, так би мовити, збоку, а події подаються як бачені оповідачем. Проте це лише художній засіб, і, як побачимо далі, основна тенденція авторського задуму проступає в творі цілком виразно.

Основна ідея твору — показ кріпосницьких відносин У галицькому селі в сорокових роках минулого століття.

І. Франко підкреслює, що напередодні реформи, коли частина поміщиків зрозуміла, що кріпацтво є гальмом

розвитку продуктивних сил країни («та робота панщиз- няна зовсім руйнує нас»), коли навіть вихідці з панівних верств проголошували гасла: «свобода, рівне право»,— в галицькому селі існувала кріпаччина в її найогиднішо- му, найжорстокішому, найжахливішому вигляді.

В одному з галицьких сіл (І. Франко не дав йому назви) владарює поміщик Мигуцький. Це жорстокий, брутальний, необмежений у своїх диких діях пан-само- дур, що, як в залізних лещатах, тримає село, придушуючи кожний несміливий порух селянської самостійності, кожен вияв недогідних йому вчинків. В своїй винахідливості змусити селян якомога більше працювати він доходить до того, що гонить їх взимку орати лід. Кулак і нагай — ось аргументи, які поміщик застосовував до селян. Коли за порадою попа селяни почали збирати складку на школу, він закликав двадцять «зачинщиків», велів всипати їм по двадцять буків, а потім виголосив промову, повну зневаги і ненависті:

Га, хами! — крикнув він.— Гадюки!

Вам школи треба? Знаю я,

Куди ви гнете! Не азбуки,

Вам волі хочеться! Змія,

Не хлоп! Мовляв: письма лизну,

То хто тоді на панщину Мене посміє гнать? — Ідіть!

Не попадайте в мої руки,

Бо лихо буде! Лиш, їй-богу,

Якщо про школу ту дурну Ще раз почую, то такого Вам всиплю бобу солоного,

Що замакітриться вам світ! ¹⁹

Несвітським катом і людожером виступає пан Мигуцький і в сцені розправи над громадськими послами, які мали доставити скаргу на кривди до староства (розділ XIV). За наказом пана гайдуки кинули селян-послів

в сніг і почали немилосердно катувати. В цей час пан спокійно ходив і насвистував. Ні крики і стогін катованих, ні ридання, благання жінок і дітей не розчулили його кам’яну душу. А жінку, що хотіла цілувать його поли, він так трутив носаком чобота, що вона заюшилась кров’ю. Катування пан припинив лише тоді, як жертви його сваволі стали непритомніти і затихли. А до селян пан знов звертається:

Вн бачили, яка моя За бунт заплата? Чей, надалі Всі будете докладно знати,

Як скоботати вмію я.

Жалійтеся, хто хоче більше,

А я потрафлю ще й сильніше Полоскотать. Кому своя Не мила шкура — най трібув!²⁴

Пан Мигуцький вважає селян своєю власністю. «Ні цар, ні сам із неба бог не має права те дарувати, що моє»,— говорить він, спростовуючи чутки, нібито цісар має дати селянам волю.

Характер Мигуцького розкривається у творі, головним чином, у монологах. Мова його бучна, гордовита, вирази різкі, брутальні. Щоправда, в поемі є зовнішній портрет пана («Високий, плечистий, в польських чоботах, у футрі й шапці, чорноокий і чорновусий. У руках канчук держав!..»). Та все ж внутрішня суть поміщика розкриває- ться в його монологах, так би мовити, через «самовикриття». Тут і його грубість, брутальність, обмеженість і тупість. І водночас панська зверхність, презирливе і нахабне ставлення до селян. У монологах виступає узагальнений образ поміщика, тип певного класового прошарку.

‘ у ч •
Реалістично змальовано в творі сільського попа. На перший погляд може здатися, що він зображений в поемі як позитивний оораз. Піп дбає про те, щоб навчити грамоти сільських дітей, стає організатором і вчителем першої школи, вмовляє селян не пити горілки, з-за чого конфліктує з Мигуцьким. Та, по суті, він є опорою експлуататорів на селі, бо проповідує покірність не лише богові, а будь-якій владі («...Бог нам приказав,— каже піп,— усяким властям покоряться і слухать розказів усіх»). Піп дуже обережно спростовує чутки про близьку волю селянам, про скасування панщини. $c:\users\ocherik\appdata\local\temp\finereader11\media\image6.jpeg$

А на репліку селян, що «нехай лише рухнуться» пани, «то й чорт не взнає, де дінуться», піп закликає не покладатись на власну силу, не жадати помсти, не пертись назустріч власній згубі, а покірно й терпляче чекати цісаревої ласки.

Ліберально-буржуазна критика (Г. Цеглинський,

Огоновський) високо оцінювала поему І. Франка «Панські жарти», вбачаючи силу і красу поеми у зображенні попа-апостола, в гуманному характері українського селянина, в його терплячості, всепрощенстві тощо.
Франко ж заперечував таке тенденційне тлумачення ідейного змісту поеми. В листі до М. Драгоманова поет писав з цього приводу: «Чи ж піп в «Панських жартах» такий уже виідеалізований? Звісно, для Цеглинських і Ого- новськнх вистачило те, що він там показаний симпатичною фігурою, щоб з него вробити ідеал, та мені здавалося, що більше тямучий критик догляне в описі того попа й темних сторін його діяльності,— тої пропаганди квієтизму та уляглості до властей, того гальмування всякого живого людового руху, тих невинних piae fraudes⁴⁸, якими він послуговується часом в прикрій хвилі і котрі так характерні для вдачі інтелігентного галицького русина. Я тямлю, що моя жінка, читаючи поему в рукописі, обурювалася на того попа — і се було для мене вспокоєнням

проти того закиду, що я підхлібив попівству в своїм ма-

99

люнку» .

Негативним образом виступає в поемі і урядовий чиновник — комісар, що нібито тримає сторону селян. Він стає порадником селян лише з особистої антипатії до поміщика Мигуцького. В поемі показаний і інший комісар, який цілком на боці поміщика. Як хитрого визискувача зображено в поемі орендаря Мошка, який споює селян горілкою, доносить панові на них, всіляко догоджає Ми- гуцькому, щоб потім у відповідний момент посісти його власність.

Проте центральним героєм поеми є не Мигуцький, не піп, не комісар чи орендар, а народ, «ціла громада», за висловом І. Франка. Його присутність, його могутнє дихання відчувається протягом усієї поеми. Він постає з багатьох сцен, характеристик, масових епізодів, введених поетом до твору. Зображення побуту, життя народу, його психології та ідеології, його настроїв і світосприймання — головна проблема поеми «Панські жарти».

Якщо розглядати поему не лише в соціально-історичному, айв психологічно-філософському плані, то перед нами вимальовується громада як темна, але могутня і незборима сила, що ще не усвідомила до кінця своїх можливостей, народ «німий, сліпий, а всім грізний*. Лави народу нагнітають внутрішню енергію, що вирує, рухається, готова щомиті прорвати штучні загати, поставлені цісарем і панством, і змести дощенту лад визиску і гноблення.

Ось як, наприклад, змальовано в 11-му розділі реакцію селян на закриття церкви під новий 1848 р.:

Народ лиш ахнув. «Ох, нам горе!

Яка се ще нова біда нам

р «Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Том перший. Листування І. Франка і М, Драгоманова», К., 1928, стор. 497.

49
4 2-2171

Від пана грозить? Що се він Гада, що так нас переборе?

Віп 8 богом хоче воювати?

Він церков смів замикати?

Гей, на дзвіницю! Бийте в Д8він! Дзвоніть тривогу! Най збігавсь Усе що лиш живе в селі!

Гуртом до пана! Най смирявсь, Бо будуть кості не цілі!»

Веялись... Люд тиснеться, писк, виск!

Вже понад голови людей Почали задні до дверей Метать великі снігу груди,

І гнів кипів чимраз страшніш.

Де-де в руках заблиснув ніж...²³

Вибух народного гніву неминуче вів до розправи над паном і його прислужниками, почувся крик: «Хай гинуть панські посіпаки». Але піп-миротворець зумів заспокоїти громаду, переконати не робити бунту, покоритися владі, не брати гріха на душу, а бог, мовляв, сам заплатить панові.

Ще грізнішим і рішучішим показано народ у 13-му розділі поеми. Рубаючи панський ліс у той же новорічний день, селяни не могли стерпіти знущання панських слуг, особливо з старого попа, що знемагав від непосильної роботи і врешті безсило повалився в сніг:

З сокирами та топорами Ми кинулись, ревли словами:

«Недолюдки! Прокляті! Ждіть!

Досить вже нашу кров ви ссали,

Томили нас і збиткували!

Тут ми розсудимося з вами!

Раз гинуть! Бийте їх, валіть!»

...«Моліться, кляті! — ми кричали.—

Ось вам і пігії У кого грі*

На совісті, най сповідавсь,

Най швидко молиться і каесь.

Бо відси жаден з вас живим Не вийде!» ²⁴

Реалістично зображуючи дійсність, глибоко вникаючи в суть соціальних явищ, І. Франко в поемі «Панські жарти» дав широку панораму народного життя, буднів галицького селянина напередодні революції 1848 р. На противагу буржуазно-ліберальним літераторам, що зображували народ, селянство покірним, нездатним до боротьби, І. Франко правдиво показав революційні можливості народу, готового в слушний момент змести, знищити самодержавний лад.

Вище йшлося про те, що І. Франко не показує в поемі конкретних представників народу, не створює селянських індивідуальних типів. Одначе селянська маса, громада виступає в творі як узагальнений образ, як широкий соціальний тип людського колективу. Образ втрачав на конкретності, на індивідуальних прикметах і рисах, але набуває сили як образ збірний, як символ революційних можливостей пригнобленого народу взагалі.

Вищенаведені уривки, де народ зображений в моменти найвищого бунтівничого запалу, як такий, що здатний знищити панських посіпак, порахувати панові кістки і пустити з димом його садибу, показують, наскільки тенденційними і фальшивими були оцінки Цеглинського, Огоновського та інших ліберально-буржуазних критиків, які вбачали в селянах, змальованих І. Франком у «Панських жартах», покірну терплячу масу, «гуманний характер малорусина» тощо. Поема аж ніяк не дав матеріалу для таких фальшивих висновків.

Водночас І. Франко не ідеалізував селян. Він бачив і зобразив недостатню свідомість селян, непослідовність

у захисті своїх класових інтересів, а в деяких випадках пасивність, інертність. З гіркою іронією зображував І. Франко картину, коли урядовець повідомляє громаді про волю. Пан Мигуцький наказує кинути урядовця-ко- місара у псарню, тоді селяни спрямовують свою енергію не проти пана, а на розгром псарні.

«Собачою кров’ю освятили свободу»,— говорить поет устами оповідача.

Ключ до всіх образів і картин, сцен і ситуацій дано у третьому розділі твору. І. Франко вкладає в уста оповідача слова, що, по суті, є ідейним центром поеми «Панські жарти»:

Ще ж не заснуло наше лихо:

То голосно воно, то тихо Підкрадається до села.

Неправда всюди верх держить.

В таку-то хвилю, діти милі,

Ви повість згадуйте мою І згадуйте, що сеї хвилі Я з досвіду вам подаю.

В сам час, коли неправда люта Найвище голову здійма,

В сам час, коли народні пута Найдужче тиснуть і закута Народна мисль мовчить німа,

Довкола найтемніша тьма,

Надії й просвітку нема,—

В той же час якраз ви не теряйте Надії й твердо тее знайте,

Що в груз розсиплеться тюрма,

Неправді й злу не потурайте,

В зневірі рук не покладайте,

І увільняйтеся з ярма²⁵.

Отже, поема має революційне спрямування. В нові часи, після кріпаччини, коли ще були міцні залишки крі-

пацтва в економіці, побуті, психології селянства, оповідач закликає до активної діяльності, до боротьби проти гніту і сваволі, за правду і справедливість. Цілком зрозуміло, що поет орієнтує читача на рішучі дії у визвольній боротьбі і засуджує несміливість, інертність, пасивність, непротивлення злу насильством, виразником яких у поемі виступав старий піп.

У цьому зв’язку слід ширше зупинитися на образі оповідача з поеми «Панські жарти». Зрозуміло, що він не відображає авторського світогляду, ідейно-естетичних ідеалів І. Франка у повній мірі. Проте це позитивний образ поеми. Його настрої, громадянські позиції у багатьох відношеннях симпатичні авторові твору. Цьому образові відведена значна роль. В поемі ніде не показано, що оповідач брав безпосередню участь у боротьбі з паном, у виступах проти пана. Та з твору ясно випливає, що оповідач належав до найсвідомішої частини сільської громади, що він був активним учасником зображених у творі подій. Оповідач виступає не від свого власного імені, а від всієї маси.

«Народ аж ахнув», «Та й ми теж пану не спускали», «Ми перебіули бурі-тучі», «Ми тепер, уже не радившися, знали, що тут кориться не пора»,— так характеризує оповідач настрій, дії, погляди маси і свої власні.

Важлива роль оповідача і в композиції поеми. Оповідь його виступає в творі як організуюча ланка сюжету. Це, з одного боку, дещо зв’язує, уодноманітнює розвиток сюжету, а з другого — упорядковує його, надає послідовності викладу подій в часі.

Щоправда, іноді І. Франко порушує принцип послідовного розгортання подій, виходить за рамки сюжету, вводить, так би мовити, позасценічну дію, позасценічних персонажів. Маємо на увазі, зокрема, вставну новелу (розділ VII) про колишнє сватання комісара-урядника до шляхтянки Манюсі, яке ледве не закінчилося загибеллю комісара. Ця новела не має безпосереднього стосунку до сюжету поеми. Проте вона пояснює одне з джерел ворожнечі німця-комісара до поміщиків-дідичів, його співчуття селянам. І. Франко не йде проти художньої правди, змальовуючи комісара в якійсь мірі помічником селян У боротьбі з поміщиком Мигуцьким. Комісар діяв не етільки в інтересах селян, скільки у своїх власних, намагаючись відомстити панам і, зокрема, Мигуцькому за зневагу і зверхнє ставлення. Отже, поведінка комісара цілком вмотивована, соціальна природа цього образу розкрита поетом повністю.

Поема-епопея І. Франка «Панські жарти» найбільш реалістично, з епічною глибиною розкрила одну в жахливих сторінок життя галицького села напередодні реформи 1848 р. Але варто прочитати цикли І. Франка з його збірки «Мій ізмарагд» (1898) — «По селах», «До Бразі- лії», написані значно пізніше, в кінці віку, щоб переконатися, що становище галицького селянина за півстоліття «волі» мало в чому змінилося. Тому поема І. Франка мала злободенне звучання довгий час після її написання. Свого пізнавального значення вона не втратила й досі.

Соціально-побутова поема найбільш оперативно і безпосередньо виражала найпекучіші, найактуальніші проблеми життя і добуту українського народу кінця XIX — початку XX століття, його визвольні прагнення і революційні можливості. Поряд а соціальним романом і повістю ця поема була тим художнім полотном, в якому найгостріше відчувався суспільний пульс епохи, знайшли художній вираз народні болі і радощі, мрії і сподівання. В соціально-побутовій поемі чи не, найбільш бурхливо, •емоційно-яскраво вилились крик душі народу, могутній і невгасимий протест проти гніту і сваволі, духовного рабства, проти вікового соціального і національного гноблення.

Експлуатація трудящого люду на селі і в місті, залишки кріпаччини, визрівання незадоволення і протесту широких народних мас проти гнітючої капіталістичної

дійсності, прагнення до справедливих соціальних відносин, полум’яна віра в краще майбутнє народу — всі ці питання українські письменники підносять в своїх поемах на високому ідейному пафосі, з надзвичайною силою художньої виразності.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 48

Схожі:

Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст., Наддніпрянська... Позначте ім’я російського монарха, за часів правління якого було скасовано кріпосне право	Національний дендрологічний парк «Софіївка» Уманський парк "Софіївка" є шедевром і зразком світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII – початку XIX сторіч. Парк розкинувся...
Письменницькі організації Мономаха і Святослава, а також при Києво-Печерському та Видубицькому монастирях. В Острозі другої половини XVI ст. існував Науково-літературний...	Ренат Польовий Кубанська Україна Київ Діокор 2002 Ця книга про тих, хто творив українське життя на Кубані з кінця ХVIII ст до початку ХХI ст. Найбільша увага приділена добі Української...
Контрольні екзаменаційні питання Суспільно-історичні умови розвитку літератури в Україні кінця 50-х – початку 60-х рр. ХХ ст	Доба національного пробудження й становлення нової літератури в Західній... Доба національного пробудження й становлення нової літератури в Західній Україні припадає на 30—50-ті роки XIX ст., тобто охоплює...
ЛЕКЦІЯ 1 (частина 2) Соціологічні ідеї представників української суспільної думки другої половини XIX- початку XX ст	Урок №6 Тема: «Поема «Гайдамаки» Тема: «Поема «Гайдамаки». Історична основа твору. Сюжет і композиція. Героїчний характер поеми. Робота над текстом»
Особливості естетичнихконцепцій постмодерної доби Національно-культурне відродження в Україні та українська естетична думка XIX ст	1 Розвиток дитини від періоду новонародженості до трьох років ...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання