|
ДОНЕІІКИР ГОС. УШІРЬРСИ—Т РН5.1г>С і сКА
Русі, середньовічної Англії, Іспанії, країн арабського Сходу, Куби та ін.
Цілком новим було запровадження в українській літературі сюжетів з життя народів колишньої царської Росії: туркменів (поема П. Грабовського «Текінка»), якутів (поема Лесі Українки «Се ви питаєте за тих»), бурятів (поема П. Грабовського «Бурятка») тощо.
Оновлюється ідейно-образний арсенал української поеми: створюються образи борців за людський прогрес, проторювачів нових шляхів для майбутнього людства (поеми І. Франка «Ех піЬіІо. Монолог атеїста», «Рубач»), образи революціонерів-професіоналів, що свідомо від-, дають своє життя боротьбі проти царизму, капіталістичних порядків (поеми П. Грабовського — «По Сибіру», Лесі Українки — «Одне слово»).
Не можна не помітити якісних змін усіх жанрових різновидів поеми — соціально-побутової, історичної, «фольклорної» та Гн. Надзвичайна увага до внутрішнього світу людини, що притаманна загалом літературі кінця
— початку XX століття, позначилась і на поемі. Виникають нові риси, нові принципи образної структури твору. Відбувається своєрідна психологізація жанру. В центрі уваги поета стає психічне життя героя, його думки, роздуми, рефлексії, мрії, боротьба різних тенденцій, іноді суперечливих, еволюція світогляду тощо.
У зв’язку з цим набирає поширення такий жанровий різновид, як поема-монолог, що давала можливість повного розкриття психічного життя багатої індивідуальності, саморозкриття героя шляхом висловлення своїх найпотаємніших почуттів і думок. На підтвердження сказаного варто згадати хоча б такі поеми-монологи, як «Ех піЬіІо» І. Франка, «Герострат» В. Самійленка, «Се ви питаєте за тих» Лесі Українки та ін.
«Психологізація» жанру торкнулася не лише царини зображення духовного світу героїв, внутрішнього життя людини, ліплення характерів. Вона вплинула взагалі на
композицію, сюжет, стиль твору тощо. Це особливо яскраво видно на такому різновиді поеми кінця XIX — початку
століття, як філософська поема, в якій виявилась тенденція до синтезу, до широких узагальнень, лірико-філо- софського осмислення світу. У багатьох поемах цього жанрового різновиду, крім, так би мовити, сюжету зовнішніх подій, існує яскраво виражений сюжет внутрішній, що відбивав цілеспрямований розвиток настроїв і думок героя твору, розкриває іноді досить складну його духовну еволюцію.
Сказане можна проілюструвати на таких поемах, як «Смерть Каїна», «Іван Вишенський» І. Франка, «Геро- страт» В. Самійленка, «Ізольда Білорука» Лесі Українки та ін. Тут «зовнішній» сюжет, сюжет подій, небагатий, зате духовне життя героїв, еволюція їхніх поглядів і прагнень, драматизм переживань посідають панівне місце у всій тканині твору. Особливо характерна з цього погляду поема І. Франка «Смерть Каїна». Сюжет подій тут майже відсутній, в той час як духовне оновлення героя розкрито у всій повноті й складності.
Настанова на психологізацію жанру вплинула відповідним чином і на стиль поем. Знову ж таки найяскравіше це виявилось у філософських поемах. Емоціональна наснага, особлива експресивність тону, ритмічна різкість поетичної фрази, тяжіння до «космічних» тропів, порівнянь і метафор характерні для переважної більшості філософських поем.
Щодо цього особливо показовий «Мойсей» І. Франка, одна з найвидатніших поем кінця XIX — початку XX століття, окраса української дожовтневої поезії взагалі.
Розквіт поеми цього періоду став можливим завдяки досягненням в освоєнні реалістичного методу, творчому спілкуванню українських письменників з російською літературою, де були блискучі зразки в цьому жанрі, наявність цілої плеяди талановитих поетів — І. Франка, М. Старицького, Лесі Українки, І. Манжурп, В. Саміп-
л
ленка, О. Маковея, В. Мови (Лиманського), Олени Пчіл- ки, М. Чернявського, Я. Щоголева та інших, що зробили великий внесок в розвиток української ліроепіки.
Розглядаючи поему кінця XIX — початку XX століття, не можна не звернути увагу на те, що вона не знає композиційних, сюжетних чи тематичних обмежень, відзначається великою жанровою різноманітністю, існуванням традиційних жанрових форм та виникненням нових, про які ми частково говорили вище. Як відзначає Л. К. Долгополов в книжці «Поеми Блока і російська поема кінця XIX — початку XX століть», розвиток жанру в ту чи іншу епоху не є процес прямолінійний, такий, що виявляє себе в періодичній зміні однієї поетичної форми іншою: «Стан будь-якого жанру в будь-яку епоху неминуче є строкатою картиною, де існують і дають про себе знати найрізноманітніші тенденції і напрями творчих пошуків»36. Сказане цілком можна віднести до української поеми розглядуваного періоду.
Жанрових різновидів української поеми в цей період дуже багато. Ми зустрічаємо тут епопею, поему ліро- епічну («фольклорну», соціально-побутову, філософську) сатиричну тощо. Проте всі ці жанрові різновиди не існували в «чистому» вигляді. Постійно відбувалось взаємопроникнення, зміщення, дифузія жанрових ознак 37.
Починаючи від Т. Шевченка, розвиток жанру української поеми відбувався шляхом змішування, взаємопроникнення епічних та ліричних елементів, які у сполученні з драматичними входили в тих чи в інших пропорціях до поеми, створюючи кожного разу нову видозміну, нову жанрову різновидність. Епос, лірика і драма взагалі взаємодіють у літературі. Поема стає в українській, російській та інших літературах XIX століття «однією з кращих форм цієї взаємодії»38. Жанрові різновиди поеми відрізняються один від одного передусім тим, яке начало переважає в їхній художній структурі — епічне, драматичне чи ліричне, але наявність усіх трьох обов’язкова.
Так, скажімо, в поемах соціально-побутових, де підносяться гострі політичні питання суспільного життя, змальовуються картини народних страждань і горя, де особливо важлива стрункість композиції і місткість деталі, переважає епічне начало. В філософських поемах більшого значення набирає драматичний елемент, драматичні ситуації і зіткнення антагоністичних сил. Проте ліризм стає органічною якістю майже всіх поем в українській літературі кінця XIX — початку XX століття, невід’ємною частиною їхньої художньої тканини.
У цьому розумінні поема все далі відходить від прози. Зміни у формах і принципах освоєння сюжету і характеру виявляються насамперед в процесі активної ліризації поеми як жанру. Ліричний елемент, «з’явившись спочатку у формі відступів від основної сюжетної розповіді, поступово переходить до своєрідного «наступу» 21. До цього треба додати, що, незважаючи на певні визначені закономірності жанрової форми, на «закони» жанру, що
диктують митцеві постійність форм побудови твору, кожен із поетів вносив неминуче щось нове, щось від власної майстерності в поему, яку він писав, бо ж у прагненні до нового, в пошуках нового й полягає суть творчості. В цьому розумінні «кожна поема — це поема і разом з тим свій особливий, неповторний жанр» 39.
Ставлячи своїм завданням розглянути процес становлення і розвитку української поеми кінця XIX — початку XX століття, ми не претендуємо на остаточне і вирішальне слово в цьому питанні. Нам хотілося по можливості повно розкрити ідейно-тематичне багатство української поеми розглядуваного періоду, розглянути основні проблеми, які художньо втілювали поети цієї доби в своїх творах, показати традиції і новаторство українських митців слова в жанрі поеми кінця XIX — початку XX століття, підкреслити, що ідейним рівнем і художньо-мистецькою довершеністю українська поема цього періоду досягла світових художніх вершин40.
Певна річ, що поділ на жанрово-тематичні групи (поема соціально-побутова, «фольклорна», історична, філософська), як уже говорилось, значною мірою умовний. Проте він дає автору можливість розглянути великі групи поем, близьких за основними визначальними тематично- змістовими ознаками, розкрити їх ідейно-естетичне та стильове багатство.
Отже, в своїй сукупності розгляд великих жанрово- тематичних груп української поеми кінця XIX — початку XX століття може дати досить повну картину розвитку жанру в його основних ідейно-стильових і художньо- творчих тенденціях.
СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВА ПОЕМА
Найчільніше місце в українській поезії кінця XIX — початку XX століття посідає тема села, класового розшарування на селі після скасування кріпацтва в Галичині і на Україні. Як відомо, становище селянства після революції 1848 р. в Австро-Угорщині і реформи 1861 р. в Росії і на Україні істотно не поліпшилось. Звільнені від землі, пограбовані землевласниками і урядом селяни потрапили в кабалу до тих же поміщиків, куркулів, всіляких здирників. Частина селян, не витримавши злиднів і голоду, ставала заробітчанами, наймитами, бурлаками, йшла на заводи, фабрики, гуральні, нафтові промисли, тартаки тощо. Класові антагонізми між селянами і поміщиками, між робітниками, заробітчанами і хазяями-роботодавця- ми набирають небувалої до того гостроти. Ці складні соціальні процеси знаходять відображення у творах багатьох поетів згаданого періоду.
Ясна річ, що ідейні позиції українських поетів визначали їхнє ставлення до суспільно-політичних явищ дійсності, впливали на зображення цієї дійсності. Так, картини народного горя, зубожіння, тяжкої праці і голодування ми знаходимо в поетів ліберально-народницького напряму. Досить згадати хоча б яскраво реалістичні, пройняті глибоким співчуттям до долі трудівників вірші Я. Щоголева — «Чередничка», «Похорони», Дніпрової Чайки — «Мати», «Нічною добою», Б. Грінченка — «Шматок хліба», «На полі», «Удові» та інші, щоб побачити, що доля народу не була байдужа цим поетам, що вони щиро вболівали за поліпшення життя трудівників. Проте ліберально-народницькі ілюзії не давали можливості сказати цим поетам рішуче слово на захист трудящих, проголосити знищення несправедливого соціального
ладу. Вони бачили вихід з важкого становища в освіті, в філантропічній допомозі «меншому братові» тощо.
Письменники демократичного і революційно-демократичного напрямів глибше проникали своїм художнім зором у складні суспільно-історичні процеси доби, гостріше ставили питання про усунення соціальної нерівності й експлуатації. В поезіях П. Грабовського («Швачка», «Трудівниця», «Робітникові»), М. Старицького («За лихими владарями», «Бажання», «Весна іде, сніги чорніють»), І. Манжури («На степу і у хаті», «Билиця», «Щира молитва», «Бурлака», «З заробітків»), В. Мови-Лиман- ського (поеми «На степи», «Ткачиха»), І. Франка («Галицькі образки», поема «Панські жарти» та ін.), Уляни Кравченко (збірки «Prima vera», «На новий шлях» та ін.) розкрито нестерпне життя суспільних низів, соціально упосліджених і визискуваних, читач підводиться до думки про неможливість існування несправедливого ладу або прямо закликається до його повалення.
Соціально-побутові поеми кінця XIX — початку
століття це здебільшого твори «оголеного» реалізму, що не терпів будь-яких романтичних прикрас, різких соціальних контрастів, яскравого показу життя трудящих за капіталізму. Непримиренне ставлення нисьменників- демократів до несправедливих законів життя в буржуазному суспільстві, щире співчуття до експлуатованих і принижених, віра в краще майбутнє свого народу — такі теми, мотиви, настрої, що знайшли своє відображення в епічній і ліро-епічній поезії соціально-побутового плану.
Проникненням у соціальні конфлікти пореформеної дійсності характеризується поема В. Мови (Лиманського) «На степи» (1883). Поема ця — глибоко розкрита драма народного життя, крайнього зубожіння і вимирання селян в умовах капіталізму. З неприкрашеною правдою зображуючи історію переселення української селянської родини на кубанські степи, поет змальовує поневіряння.
злигодні, голод, муки дорослих і дітей. Зі скупих, емоційно сконденсованих рядків поеми перед читачем постав моторошна своїм зовнішнім спокоєм і достовірністю подробиць картина людського горя.
Соціальна логіка образів поеми з залізною послідовністю веде поета до розкриття краху останніх ілюзій зубожілого трударя. Автор ніби соромиться «сентиментальних» сцен, ніжних ліричних зізнань. Проте скрізь і повсякчас у поемі виявляється цілком виразне співчуття до героїв, до їхньої гіркої долі — і в авторських характеристиках, і в мові персонажів, і в змалюванні скупого пейзажу, і в принагідних деталях побуту. Авторові дуже важко втриматися в епічно-об’єктивній тональності, надто вже емоційно-трагічні у своїй суті події і сцени, які він описує.
Перед нами картина від’їзду шукачів щастя з рідного краю, де вони не витримали тиску злиднів, голоду і знущань багатіїв:
Але ось уже й відлига:
\
Сніг потанув, скресла крига,
Капотить із стріх вода!
Господар візок лаштує,
Все добро своє риштує,
Все манаття уклада.
Дітвора, півгола й боса,
Йому дроб’язок ізносе Веселенька і прудка...
Діти, діти, дитинята,
Нерозумні пташенята,
В
Що то далі вас чека?..
І потяг візок скрипучий,
Дітвору й добро везучи,
Батько й мати пішки йдуть; їх скорбота обгорнула,
У думках вони пірнули —•
Як то діток довезуть? 41
Як бачимо, спокійна епічна розповідь поета раптом перебивається чисто ліричним емоційним звертанням до дітей, доля яких не байдужа авторові: «Діти, діти, дитинята, нерозумні пташенята, що то далі вас чека?»
Завдяки ліричним «вставкам» в об’єктивну розповідь, авторським характеристикам і експресивним відступам епічно-об’єктивний твір стає водночас і лірично-суб’єктивним.
Звертає на себе увагу ще одна цікава особливість композиції твору. Розгортаючи сюжет поеми від перших малюнків злиденного життя героя і його родини в нетопле- ній і голодній хаті в своєму селі до змалювання героя з хворою дружиною в чужих краях на Кубані, поет у кінці твору ще раз подає ті самі епізоди, але у прискореному темпі. У вогкій землянці, біля безнадійно хворої дружини герой починає згадувати своє нелегке життя. Одна за другою пролітають в уяві героя невтішні картини:
Йому вздрілась Україна,
Явма вбачивсь рідний край,
Хата драна, дітки любі —
Лихо й щастя, пекло й рай...3
Почавши твір епізодом від’їзду з України автор у сьомому розділі через спогади героя малює життя його, дружини і п’яти дітей стисліше, в хронологічній послідовності, починаючи з юнацьких років селянина, коли він вперше «під гіллястою вербою» обняв «свою любку», майбутню дружину, і до останньої хвилі, коли розгубив по дорозі дітей і, залишившись з тяжко хворою дружиною в землянці, вирішує статп наймитом. Таке «поповнення» сюжету за рахунок швидкоплинних спогадів персонажа дає змогу авторові рельєфніше, всебічно змалювати образ, глибше розкрити його характер. Перед намп постає невтомний трудівник і життєлюб, який в умовах
|