§10. Співвідношення між буквами і звуками
Ідеальною графічною системою можна вважати таку, у якій кожна літера відповідає тільки одному звукові. Українське письмо наближається до цих вимог, проте повної відповідності між звуками й буквами немає. Є випадки, коли однією літерою позначають два звуки або ж навпаки: для позначення одного звука використовують дві літери.
Звуки [ож], [оз] передаються двома літерами д + ж, д + з: джміль, бджола, саджанець, дзвін, ґудзик, ґедзь (один звук = дві букви), але:
під+живити, під+жарений, під+земний, над+звуковий (два звуки = дві букви).
Буква щ передає сполучення двох приголосних звуків [ш] + [ч]; щастя [шчаста]; піщинка [п’іиічйнка]; дощ [дошч]; священний [св’ашчен:и і ].
Буква ь (знак м’якшення) жодного звука не позначає, а служить для пом’якшення попереднього приголосного:
розповідь, блакить, кільце, людськість, чорнобильський, сльози, бадьорість.
Йотована буква ї завжди позначає два звуки [/] + [і]:
їжак Ціжак]; з’їжджений [3}іжджеиниі]; героїзм [геаро]і зм]; в ескадрильї [уеискадрйл]і].
Йотовані літери я, ю, є мають два значення:
передають один звук [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м’якості попередніх приголосних: хвиля [хвйл'а], сюжет [сужет], вечірнє [веич’ірне];
передають два звуки [уа], []у]> Це], коли виступають:
на початку слова: ясність, юність, єдність;
після голосного (на початку складу): моя, мою, моє;
після апострофа: здоров’я, комп’ютер, від’їхати;
після знака м’якшення в словах іншомовного походження: ательє, куртьє, барельєф.
Фонетика. Графіка. Орфоепія
міркуйте такі
Для того щоб зробити звуко-буквений аналіз слова, його потрібно записати в транскрипції. Наприклад, щастя — [шчаст’а]. Як видно, при орфографічному записі — 5 букв, при фонетичному — 6 звуків. Таку невідповідність пояснюємо тим, що літера щ завжди позначає два звуки [шч], а йотована я в цій позиції передає один звук [о] і служить для пом’якшення приголосного [т ]. Отже, у слові звуків більше, ніж букв.
§11. Графічні скорочення
Графічні скорочення використовують для економного позначення слів на письмі. В усному ж мовленні, на відміну від абревіатур, слова не скорочують і вимовляють повністю. Правила графічних скорочень
Скорочені написання повинні бути зрозумілими для читача: філос., філол. (а не філ.), прикм. (а не прик.), дієприсл. (а не дієпр., бо є ще дієприкметник).
Слова треба скорочувати на літеру, що позначає приголосний звук: див. (дивись), напр, (наприклад), пор. (порівняй).
Графічні скорочення (крім стандартних скорочень метричних мір: лі — метр, см — сантиметр, т — тонна, га — гектар) пишуться з крапками на місці скорочення.
У кінці скорочень, що складаються з подвоєної літери на позначення множини, ставиться одна крапка: вв., рртт.
Написання великих і малих літер, дефісів, які є в повній назві, зберігається: с. г. (сільське господарство), але:
с.-г. (сільськогосподарський), півн.- сх. (північно-східний), Під.-Зах. залізниця (Південно-Західна ).
Ставиться дефіс у скороченнях з випущеною середньою частиною: вид-во (видавництво), ін-т (інститут ), р-н (район ).
Частини скороченого словосполучення, рідше складного слова, розділяються навскісною рискою: п./с. (поштова скринька), об./хв. (обертів у хвилину ).
До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі: акад. — академік, вид. — видання, гр. — громадянин, див. — дивись, доц. — доцент, ім. — імені, і т.д. — і так далі, і т. ін. — і таке інше, і под. — і подібне, напр. — наприклад, н.е. — нашої ери, до н. е. — до нашої ери,
о. — острів, обл. — область,
оз. — озеро, п. — пан, пані, пор. — порівняй,
57
УКРА ЇНСЬКА МОВА
проф. — професор, р. — річка, рр. — роки, с. — село,
ст. — століття, станція, т. — том, тов. — товариш, тт. — томи, товариші.
§12. Письмо. З історії походження
Кожен народ іде своїм шляхом до створення писемності.
Первісні люди, щоб запам’ятати місце перебування, напрям руху мисливців, сигналізувати про наявність якихось предметів або істот, використовували зламані гілки дерев, укладені в певному порядку стріли, камінці тощо. Це були перші спроби людини передати повідомлення за допомогою мнемонічних знаків. Чи можна їх вважати письмом? Більшість учених схиляється до думки, що ці знаки — лише перший крок до письма, підготовчий ступінь у процесі його становлення.
Часто самі речі не означали нічого, а використовувались як умовні знаки. Таким було письмо кіпу, поширене в стародавніх інків, — вузликове письмо: на паличку нав’язувалися різноколірні шнурки з вузликами.
Таким було письмо ірокезів — вам- пум: на пояс у певній послідовності
чіпляли різноколірні черепашки, кожна з яких мала певне значення, про яке домовлялися заздалегідь. Так, черепашка, пофарбована в білий колір, означала щастя, мир, у чорний — небезпеку, у червоний — війну. Своєрідним предметним письмом є палички гінців в Австралії — палички із зарубками різної конфігурації. Вони допомагали посланцю краще запам’ятати й передати зміст повідомлення. Залишки таких примітивних форм передачі інформації живі й у свідомості сучасної людини. Скажімо, звичай вітати гостей хлібом і сіллю, що символізує гостинність та добре ставлення. Відомий здавна український звичай, коли дівчина підносить парубку гарбуза на знак незгоди вийти за нього заміж. Чорний одяг сповіщає про траур того, хто його носить, у білий одяг одягається наречена в день шлюбу. Обручка на руці повідомляє про те, що людина одружена.
58
Фонетика. Графіка. Орфоепія
З глибини тисячоліть, з епохи палеоліту, дійшли до нас малюнки на скелях, зображення тварин і людей, вирізьблені на поверхні каменя. Ці первісні малюнки й різьблення про щось повідомляли й були попередниками піктографії (від латинського рШив — розмальований і грецького дгарЬо — пишу) — малюнкового письма. Наскельний малюнок почав виконувати нову функцію: із знака первісної магії перетворився на розповідь. З’являється графема — на- чертальний знак, який властивий писемності. Знаком піктографічного письма є піктограма — малюнок чи серія малюнків, що не ілюструють розповідь, а самі є цією розповіддю, бо в них закладений певний зміст. Піктографія — це перша форма спілкування за допомогою накреслених знаків — графем, однак це ще не писемність у повному розумінні слова, оскільки вона не передавала звуків мови. «Прочитати» (зрозуміти) значення піктограми можна й не знаючи мови тієї людини, яка намалювала піктограму.
Піктографія з’явилася десь наприкінці кам’яної доби.
Піктографічне письмо задовольняло потреби людей тільки на певному етапі існування суспільства, бо писати за допомогою малюнків було не дуже зручно. Для цього потрібен був певний «художній» хист. Крім того, таке
Лист індіанських племен
письмо було трудомістким, забирало багато часу.
Але піктографія виявилася невмирущою формою спілкування. Піктограми й нині є зручним засобом взаєморозуміння між людьми, які розмовляють різними мовами. Піктографічні системи знаків широко використовуються в місцях, де перебувають люди з усього світу — на вокзалах, у портах, аеропортах. Так, зображення телефонної трубки інформує про те, що поряд є телефон, якщо кавова чашка — шукайте кав’ярню, якщо виделка й ніж — десь недалеко ресторан. Піктограми збереглися й у системі дорожніх знаків, вони широко використовуються в рекламах, на вивісках.
Минали віки, малюнки-значки дедалі більше спрощувалися в зображенні, часом вони зовсім не нагадували предмета. Цього вимагали потреби суспільства, виникала необхідність передати на письмі складніший
59
УКРАЇНСЬКА МОВА
за змістом і більший за обсягом текст. На зміну малюнковому письму приходить ідеографічне (від грецьких idea — образ і grapho — пишу). Цей вид письма передавав не лише назви предметів, а й абстрактні поняття, ідеї.
Зразком ідеографії є письмо Стародавнього Єгипту, китайське письмо. Знаки ідеографічного письма називають ієрогліфами (від грецьких hiero
священний і grapho — пишу, тобто священнописання, буквально — ♦різьба жерців», бо перші ієрогліфи вирізали на камені або кості, а таємницею письма володіли лише жерці).
Ієрогліфічним було письмо стародавніх індіанців майя, у писемності яких були й алфавітні (фонетичні) знаки, і такі, що позначали цілі сло- І ва, і такі, що пояснювали значення слів, але не читалися, і такі, що означали склади.
Китайське письмо налічує близько 49 тисяч ієрогліфів, які за композицією є прості та складні. Нині практично використовується приблизно 5 тисяч ієрогліфів.
Другим поширеним видом ідеографічного письма був клинопис — письмо у вигляді клинців, яке зародилося між Тигром і Євфратом у стародавніх шумерів, а потім перейшло до вавилонян і ассирійців.
Ієрогліфічне письмо, яке було кроком уперед у розвитку писемності
світу, теж задовольняло потреби суспільства лише на певному щаблі історії. Писання ієрогліфами виявилося не цілком зручним: воно потребувало багато часу для навчання. Щоб набути вмінь писати значками, які складалися з хитромудрих графічних елементів, потрібно було довго вчитися. Тому для більшості людей це письмо було малодоступним.
Зразки ідеографічного письма поширені й нині. Так, цифри, математичні знаки, хімічні формули, деякі дорожні знаки — це ідеограми.
Ідеографічне письмо змінилося складовим (силабічним), яке полягало в тому, що одним і тим самим значком став позначатись один склад. Знак, який раніше міг означати ціле слово, у складовому письмі стає знаком, що позначає тільки певний склад і може бути використаний для написання слів, до яких цей склад входить.
Батьківщиною складового письма вчені вважають Південну Месопотамію, адже там, у стародавнього народу шумерів, десь у ІУ-ІІ тис. до н. е. з ідеографічного письма народилося складове. Кілька систем складового письма мала Стародавня Індія. Найкращим зразком складового письма було староіндійське письмо деванага- рі, яке мало 48 основних знаків, кожен з яких означав склад, що мав бу-
дову «приголосний плюс голосний а» •
Фонетика. Графіка. Орфоепія
У цьому письмі вживалися надрядкові і підрядкові знаки. Алфавіт де- ванагарі мав осмислений порядок розміщення букв: вони групувалися відповідно до класифікації приголосних звуків.
Нині складове письмо використовується в Японії.
Складове письмо — це фонографічне (від грецьких phone — звучання і graphe — пишу) письмо, тобто таке, яке передає мову в її звуковому оформленні.
Якісно вищим щаблем у розвитку фонографічного письма стало букве- но-звукове, або алфавітне, письмо, де графічний знак передає звук.
Буквене письмо веде свій початок від староєврейського та фінікійського письма, у якому буквами позначалися приголосні звуки, а голосні — діакритичними знаками. Найдавніше алфавітне письмо фінікійців використали греки, але вони на письмі стали позначати вже й голосні звуки, використовуючи для цього деякі фінікійські літери, а деякі для позначення голосних ввели свої. На основі грецької системи письма утворилися латинський та слов’янський алфавіти. ■ > ■ '
Фонографічне письмо на сучасному етапі розвитку людства є найзручнішим для використання. Воно має невелику кількість графічних знаків, написання яких не викликає особли- |
вих труднощів у зв’язку з тим, що їхні елементи нескладні. Завдяки цьому воно швидко засвоюється й поширюється серед мовців. Водночас фонографічне письмо забезпечує точну передачу повідомлення [37, с. 16-19].
Орфоепія
Орфоепія (від грецьких orthos — правильний, epos — мова, мовлення) — це розділ мовознавства, який вивчає правила літературної вимови.
Основним поняттям орфоепії є орфоепічна норма. Вона охоплює насамперед вимову звуків та звукосполучень у різних позиціях, наголошування слів та інтонацію.
Порушення нормативної вимови спричиняють:
діалектне оточення;
змішування норм близькоспорід- нених мов (найчастіше української з російською та польською);
іноді письмо: слова вимовляють так, як вони написані, без урахування розбіжності між вимовою й написанням.
Кодексом орфоепічних норм служить «Орфоепічний словник».
Дотримання мовцями правил літературної вимови — це показник загальної культури людини й суспільства в цілому.
61
УКРАЇНСЬКА МОВА
|