|
|
Скачати 6.56 Mb.
|
МатиПро моїх предків з материнського боку я знаю ще менше. Мати була з селян, що жили нижньою течією Інгульця, на Херсонщині, її звали Агафія та вона була дочкою заможного селянина Назара Цапко; у неї був іще брат та дві сестри, яких я не знав. На небагатьох світлинах їх господарство виглядає настільки добрим, що сьогодні люди не вірять у це селянство. Це смішно й сумно разом, забувається, що українське селянство пожебрачила й добила, — тільки й єдино — «власть рабочіх і крєстьян». Погано було, що й казати — адже «схід від Перемишлю», але... за царів іще можна було якось жити... Село на Херсонщині, як мене не зраджує пам’ять, називалося Іванівка, та вважалося там не з останніх, чи існує ще? Не знаю. За, знову ж, родинними переказами, вони переїхали туди, на нижню течію Дніпра, де була колись Геродотівська Гілея, з Полтавщини, у другій половині ХVІІІ ст. Тікаючи від опіки «старшого брата» кріпаччини, поближче до дружніх Криму й Туреччини. Бо, боягузливі російські поміщики, що за Катьки сараною ринули на Україну, там селитись страхалися. Простим людям все воно було якось непорівняно легше, а бабця моєї матері була навіть кипчачка з Криму: у матері були типові аланські вилиці. Але в кріпаках ніхто з їх роду так і не побував. Широкі аланські вилиці (мені не довелося їх наслідувати повною мірою) не рідкість в Україні, в усіх нас, українцях, тече кров готів і аланів — «світлих асів» «Едди», або грецькою, просто скитів. Але такі вилиці я зустрічав потім у відомих людей, осетинської диригентки Вероніки Дударової, або у еспанської письменниці каталонки Ани Марії Матуте. І тут це не диво, бо сама Каталунья, то є дещо зіпсована часом Гото-Аланія; широке воно, наше українське рідство... Мати була середнього зросту, пропорційної статури, батько колись охоче її малював. На моїй пам’яті вона не бувала ніколи, ні худою, ні повною; аж до смерті у 89 років. Мені припало зберегти в свідомості її образ із часів не першої молодості, коли їй було десь уже під сорок, але вона й тоді була ще привабливою. Макіяжу, скільки себе пам’ятаю, знову ж, не вживала ніколи. Вдачею могла би часом бути й ліпше, але... Не слід забувати що вона прожила нелегке життя, та завжди уміла дати собі раду. Багацько траплялося на моєму життєвому шляху різного соціального мотлоху. Дехто з нього, хоч це тоді й не потуралося, виводило себе з російських дворян. Пишалося своїми дворянськими предками-рабовласниками. Чимало їх було, а ще більше розвелося тоді цих дворянських вилупків, у ліберальні часи безпосередньо перед розвалом Третьої їмперїї. Стільки, що й не збагнути, а хто ж власне оту їх «пролєтарскую рєволюцію» робив? Чи, бува, не славне російське дворянство, на чолі з графом Фредеріксом? Важко сказати, чим бувають підказані подібні амбіції, чи то звичайною дурістю, помноженою на непробивне російське невігластво, чи то чимось іще гіршим. Бо, навіть російський «буржуазний історік» Д. Овсянніко-Куліковскій представив Росію, як соціальні сходини, але, не прості, подвійні: при погляді знизу висхідні сходини панів, а от при погляді зверху — то вже низхідні сходини холопів. Та, як у воду глядів, бо саме цей образ навічно вкорінився не те що в ментальність, але й у саму російську мову. Подумайте лишень над прямою семантикою таких слів, як «превосходить, превосходительство, снисходить, снисхождение, снисходительный...» У Швайцарії своїх дворян не було, лише наїжджі, пригадайте легенду про В. Телля, не було цього добра й в Україні — навіть у найбільш її монархічний, київський період; були князі правлячого дому, а хто ж іще? — Дворянства не було, як не було. Воно з’являється на коротший час у Великій Литві, хутко полонізуючись потім, коли польська шляхта остаточно дожерла цю Великодержаву. Отже, й це є ще один привід гордості для мене, в нашому роді ніколи не було жодного там дворянства, всі були прості й вільні люди, що ні від кого не залежали та нікому й нічим не були зобов’язані. Кажете, й серед дворян траплялися непогані люди? — Так, безумовно, але це тут ні до чого. Адже, йдеться не про дворян, а про інститут дворянства, як такий, якого й не повинно бути. Мати закінчила початкову школу, а потім так зване єпархіальне училище, та була вчителькою початкових класів, хоч за фахом майже не працювала: кілька років перед одруженням, перед 1913 р., та кілька років потім, на початку двадцятих. Зате себе і нас із батьком весь час годувала, утримуючи чималий город. Батько був науковцем, а нас було тільки троє, та жили ми ніяк не розкішно, рахуючи кожну копійку. Не можу собі уявити, навіть приблизно, як тоді жили люди в містах, не маючи городу? В цій діяльності у нас була перерва лише на сім років, з 1934 по 1941 рр., коли ми жили в Дніпропетровську. Потім, із німецькою окупацією, мати знову повернулася на город. Совєцькі, із своєю заздалегідь спланованою «евакуацією», приклали всі сили, аби вивезти з України стільки продовольства, скільки подужали, позбавивши всякої надії кинутих ними напризволяще людей. Одним ударом, скомпрометувати німців та виморити остаточно українців. Але, не так сталося, як гадалося. Якби ж воно у цих покидьків усе виходило за планом, певно, що й земля би вже знелюділа. Наш город по війні, з 1945 по 1948 рр., був уже далеко, далеко за містом, десь пару годин пішки по Запорізькому шосе: в місті був уже інший порядок, що ж поробиш... Певно, можна би дати й поближче, але... То була вже рідна совєцька влада, та вона ліпше від адміністрації Бухенвальду розумілася на отому, класичному: jеdem das seine — «кожному своє»... Після 1948 р. мені вже вдалося якось стати на ноги та наше становище дещо виправилося. |
|
ЗНАЙОМСТВО ІЗ СЕРЕДОВИЩЕМ ПРОГРАМИ Поточна версія продукту CorelDRAW Graphics Suite Х4 доступна тільки для Microsoft Windows, більш ранні випускалися також для Apple... |
Позаконкурсна програма МКФ «Послання людині» (Санкт-Петербург, Росія) Оператори: Олена Маркова, Олександр Джантиміров, Дмитро Писаний, Даніеле Джометто, Артем Васильєв, Євген Косенко, Влад Крамський,... |
|
СРС №3 Рижков Олександр 11-Е Пауль Целан(1920-1970) Вільям ІІІекспір та Михайло ЛепН монтов, ІІоль Верлен та Артюр Рембо, Ґійом Аполлінер та Унгаретті, Олександр Блок та Рене Шар. Осип... |
Список літератури Античність Вільям Шекспір «Ромео і Джульєта», «Дванадцята ніч, або Що завгодно?», «Багато галасу даремно», «Приборкання норовливої» |
|
Олександр Попов привітав переможців міжнародного конкурсу «Біонік Хілл». Адже одним з основних завдань влади є створення необхідних умов для обдарованої молоді з тим, аби кожен з них мав... |
Тема. Дж. Байрон – англійський поет-романтик, фундатор течії байронізму.... |
|
Свято осені в початковій школі вчителя початкових класів Часто проходять холодні дощі, бувають мряки і тумани. На ніч беруть міцні приморозки |
Графік особистого прийому громадян посадовими особами Міністерства... ... |
|
Урок творчість, а остання не терпить надмірної стандартизації й шаблону,... Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю |
Час і місце, або Моя остання територія Тим більше, що, як мені здається, практика нападників загалом ясна, послідовна і виграшна. Одного разу я спробував систематизувати... |