|
|
Скачати 6.56 Mb.
|
Часи? Найгірші з усіх можливих, зрозумілоСтоліття, в якому мені довелося побачити світ, теж заслуговує на увагу. Воно не було навіть соціально стабільним, на відміну від його попередників: як зграбне та витончене XVIII ст., століття «Розуму» або «Просвіти», часи закату аристократії, та, ніби на сміх, — найбільш глупих письменників та біснування французької революції. Яка, на щастя, зіжерла сама себе, та до кінця, чого не сказати про «революцію» XX ст. Або наступне ХІХ ст. «Пари та Електрики», століття притульного, можна навіть сказати, природно-наукового колоніалізму. Що прийшов на зміну брутальному та жорстокому колоніалізму португальських та іспанських завойовників. Коли колоніальна адміністрація з’являлася не просто, а спочатку на пошуки Лівінгстона виправлявся Стенлі, а вже за ним, солдати колоніальннх військ. Все це виглядало цілком пристойно та прийнятно, в дусі одвічної цивілізаторської місії римських колонізаторів — попередників і духовних батьків європейської цивілізації. Отже, двадцяте століття було так само не схоже на них, як вони одне на одного. Це воно, моє століття, привело мене ще відносно молодим до природної думки: сучасність — є найгірший час із тих, в яких нам доводилося жити. Реальне життя та його пізнання, то завжди й значною мірою процес розвінчування реальності — Discoronation of Reality. Високе — то ореол, аура непізнаності й таїни, та авто, яке я побачив уперше років у 7 справило незабутнє враження. Воно дещо розсіялося потім, років у 14, коли я вже точно знав, що потрібно крутити, натискувати або тягнути, щоб поїхати туди чи сюди. Щасливо воз’єднані або просто переспалі Ромео і Джульєта, це вже не сюжет високої трагедії, над якою литимуть сльози покоління театралів: це звичайна проза життя. А світ ХХ ст. розвінчувався у нас на очах із казковим поспіхом. Ніби той призначений для ділових людей з їх одвічною обмаллю часу блискавичний стриптиз прокаженної жебрачки, коли видовисько все бруднішого лахміття увінчується наприкінці картиною згнилої плоті, що на очах відпадає від кісток. Якийсь невідомий дебіл-сучасник (а сучасніть чи не переважно складається з дебілів різного ступеню) охрестив його століттям атомовим і космічним, і це не далеко від істини, якщо все розуміти правильно. Бо, поруйнувавши поруч себе все, чого можна дістатися, почали руйнувати й основу речей — атоми. Бо, засравши навкруги себе, все, що тільки можливо на землі, подалися засирати й космос. Не побоюся твердити, що «Рятуймо космос» С. Лема — лише одягнене в гумористичну форму. Бо наше століття — то є ще століття езопівської мови, поверненням у давню табуїстичність. Тому що, коли люди почнуть називати на власні імена те, що вони творять, вони можуть цього й не перенести. Протягом багатьох років творчості Станiслава Лема належало одне з чiльних мiсць у світовій фантастицi. За кiлькiстю перекладiв на десятки мов свiту вона вже вiддавна тримає першiсть у польськiй лiтературi, випередивши навiть Адама Мiцкевича i Генріка Сенкевича, Болеслава Пруса та Чеслава Мiлоша. В наші часи можна було поступати хіба так, як радив Італо Кальвіноii: Пекло жиючих, це не те, що настане колись — якщо воно існує, якщо воно є тут, якщо це є пекло, в якому ми живемо повсякденно і яке творимо перебуваючи разом. Є два способи жити так, аби воно і не спричиняло страждань. Перший не важкий для багатьох: прийняти пекло та стати його частиною, поки воно не стане непомітним. Другий — ризикований та потребує сталого напруження: відшукати та вміти розпізнати, хто і що посеред пекла не є пеклом, підтримати це та розповсюдити. (Італо Кальвіно, Невидимі міста, Рим, І972) Кальвіно знав, про що пише. Його життя, принаймні, у кращій його частині, протекло за умов подібної, хоч і дещо м’якшої системи: про архипелаги ГУЛАГи в Італії ми щось не чули, навіть за Муссоліні. Його пекло було радше пеклом субтропічним: Du kennst das Land, who die Zitronen bluhen... Я наслідував його другий шлях інстинктивно та ще змалку, хоч можливо й не досить енерґійно, якщо врахувати, що й досі на волі. Та, й чим могла бути моя вбога підтримка порівняно з потугою «Вєлікой дєржави Россійской», з найбільшим у світі запасом атомових боєголовок та орденів Лєніна... Але, якби воно всі діяли так, та ще довший час, то може би й весь наш світ був би сьогодні іншим, не стояв би перед крахом. Втім, оскільки я сам усе життя тримався цього шляху — для мене марність подібних зусиль є сьогодні очевиднішою, ніж будь-кому. Вихід, як він взагалі є, мусить бути в чомусь іншому. Тому, як місце мого народження мене цілком задовольняло, то його час, жодною мірою. Зараз, коли я аналізую це, питання ґрунтовно й із повним знанням справи, можу сказати, що будь-яке з попередніх століть було би, в середньому, ясна річ, кращим від наступного; хоча й на цьому безрадісному тлі бували свої відхилення. Особисто мене влаштував би час, так що-небудь перед нашою ерою. Тоді, принаймні, ще можна було на щось сподіватись. Телевізори, авто, літаки? Заберіть цей мотлох собі. Телевізор у мене є, головне для футболу, поки і його не дожерла душа століття — шахрайська корупція. А ще чути про ще новішу дурість: не тут, так там. Авто у мене ніколи не було, немає й не буде: так і не доробився — не ті достатки. Є поки що, велике спасибі, казенний дах над головою. Хоч уже й порядно тече, а направити нема коштів і нема кому. Та не відняли би й це в порядку чергової турботи. А оскільки мені вдалося ще обманути час і встигнути народитись у власному чистому ліжку, а не на конвейєрі «роддома», то хотілося би так само й померти. Пам’ятаєте, як оті двоє у Сомнабулічному романсі Ґарсіа Лорки, коли смертельно поранений каже другому — «Ой, мені б померти, друже, на простинях на голандських…» А я, навіть, на голандські не претендую. А, так іще комп’ютери… Ну, маю й це добро, старий комп’ютер, але якось поки обходжуся: в жодну комп’ютерну гру ще так і не грав… |
|
ЗНАЙОМСТВО ІЗ СЕРЕДОВИЩЕМ ПРОГРАМИ Поточна версія продукту CorelDRAW Graphics Suite Х4 доступна тільки для Microsoft Windows, більш ранні випускалися також для Apple... |
Позаконкурсна програма МКФ «Послання людині» (Санкт-Петербург, Росія) Оператори: Олена Маркова, Олександр Джантиміров, Дмитро Писаний, Даніеле Джометто, Артем Васильєв, Євген Косенко, Влад Крамський,... |
|
СРС №3 Рижков Олександр 11-Е Пауль Целан(1920-1970) Вільям ІІІекспір та Михайло ЛепН монтов, ІІоль Верлен та Артюр Рембо, Ґійом Аполлінер та Унгаретті, Олександр Блок та Рене Шар. Осип... |
Список літератури Античність Вільям Шекспір «Ромео і Джульєта», «Дванадцята ніч, або Що завгодно?», «Багато галасу даремно», «Приборкання норовливої» |
|
Олександр Попов привітав переможців міжнародного конкурсу «Біонік Хілл». Адже одним з основних завдань влади є створення необхідних умов для обдарованої молоді з тим, аби кожен з них мав... |
Тема. Дж. Байрон – англійський поет-романтик, фундатор течії байронізму.... |
|
Свято осені в початковій школі вчителя початкових класів Часто проходять холодні дощі, бувають мряки і тумани. На ніч беруть міцні приморозки |
Графік особистого прийому громадян посадовими особами Міністерства... ... |
|
Урок творчість, а остання не терпить надмірної стандартизації й шаблону,... Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю |
Час і місце, або Моя остання територія Тим більше, що, як мені здається, практика нападників загалом ясна, послідовна і виграшна. Одного разу я спробував систематизувати... |