|
|
Скачати 6.56 Mb.
|
Перші спогадиНайстаріші мої спогади, можливо, старіші від 1922 року. Чому я кажу це з такою певністю — з’ясується нижче. Я бачу себе увечері, лізучим драбинкою на нари батька, який допомагає мені піднятись. Знизу нари матері, яка з непокоєм дивиться на мене. Ця система — нари біля стіни кухні споруджені батьком, існувала три (може чотири?) зими, аж до зими 1921–1922 рр., коли було найважче придбати дрова, і топити всі три печі в домі не було можливості. Тому й певний, що це спогад іще з віку перед трьома роками. Вся картина, і ця подробиця чи з не найважливіших, освітлена м’яким золотистим світлом коптилки. Ви не знаєте, що то є коптилка? Ну, тоді ви просто не маєте зеленого поняття про совєцьку історію, та вам усе потрібно розтлумачувати з самого початку. Що ж... Тоді поясню. З самого початку. Електричну лампочку, яка всім тепер знайома (хіба може колись нова українська влада і від неї відучить), винайшов, кажуть, російський інженер А. Лодигін. І ніби-то навіть освітлив нею щось там у Парижі. Чи то Комеді Франсез, чи то навіть саму Ґранд Опера; а може й ще там щось, на додаток. Ідея пішла добре, хоч і не в Росії, ясна річ, та за океаном її підхопив такий собі Т. Едісон і на лампочку Лодигіна відповів лампочкою Едісона. Коротше кажучи, на час мого народження весь цивілізований світ давно освітлювався електрикою, електричними лампочками, як не одного, так другого. Поганенько було з цим, як завжди й з усім добрим, тільки на батьківщині винахідника — Росії; міста, та ще й великі, були якось-такось освітлені, але села... Це вам не Великобританія, і не Німеччина. Росія тоді на 95 % освітлювалася гасовими лампами, але гасу цього, як правду сказати, було хоч ти залийся, повсюди був. Революція пообіцяла все це переглянути і все як є освітлити, у майбутньому теж електричною лампкою, тільки вже не Лодигіна чи Едісона, а геть третьої людини, що до якихось лампок і прямого відношення не мала. Обіцянка та виконувалася далеко не спішно, втім, як і всі інші рясно та широко роздаванні, а гас тим часом хутко зникав, як і багато, багато всякого іншого. Зникав поки обернено, епоха необернених зникнень настане істотно пізніше. Отже, гас тепер потрібно було всіляко заощаджувати й тут на допомогу прийшла коптилка. Не подумайте лише, що її десь там купували. Скажімо, у державному магазині «Щасливе майбутнє», ні. У нас її робили самі, як і силу всякого іншого. Вибирали аптечну пляшечку грамів на 100-200, наливали гасу, а в корок вправляли шкляну або металеву трубку з ґнотом всередині, яким-небудь шнурком. Мій батько удосконалив цей прилад, та до такого ступеню, що він повністю перестав відповідати назві (буває й таке!). Він удосконалював усе, з чим мав справи, такою вже була його вдача. Він поставив на верх коптилки ще металічну трубку з припаяною збоку пластинкою, якою можна було регулювати висоту полум’я. По цьому коптилка вже й не коптила, ніби вже перестаючи бути собою. Цим вона вигідно порізнювалася від свічки, за якою приходилося стежити, чи то зіщипуючи гніт, чи то зливаючи зайвий стеарин. Коптилку лише до 1924 витіснила велика й розкішна, не пам’ятаю, скільки вже там лінійна гасова лампа, зі зеленим зовні та білим зсередини порцеляновим абажуром. Вона була підвішена до стелі в найбільшій кімнаті. Була ще одна переносна, настільна і звичайна мала, для кухні, і ліхтар «Летюча миша» для виходу у двір та до господарських приміщень. В лініях (1/12 дюйма) указувалася тоді товщина гноту, а значить і світова потужність лампи. Був НЕП та було й все це, включаючи шведський прімус, і на все вистачало гасу. Коптилка, повернулася згодом, не пройшло й двох десятків років, споруджена вже мною за батьківським зразком, коли ми з матір’ю місяцями жили з нею в індустріальному Дніпропетровську, де відключали світло в цілих районах, з причин «економії». Привід був цілковито брехливий, як і завжди. Бо побутових приладів на електриці практично не було, а витрата енергії на освітлення складає 1-2 % її загального виробітку. За моїм непорушним переконанням все це мало ті самі причини, що багацько іншого так само економічно неефективного та глупого: ленінські суботники, відправка у колгоспи на прополку, або на овочеві бази, — аби життя медом не здавалося. Аби ліпше приготувати до подвигу, одне слово. У цьому щонічному морі міської темряви вільно бавилися «соціально блізкіє» комунякам шахраї, що роздягали запізнілих громадян; у темряві важко одягтися, але роздягтися, нема проблем. Ну, одне слово, знаєте, бо все те культивувала й неоколоніальна влада, наступниця совєцької й на порозі XXI ст. З тією різницею, що тоді перед тим була нищивніша з воєн. А перед 1991 нічого подібного й близько не було, от так. А в невеличких спецрайонах, що охоронялися топтунами, притульно світилася електрика та текло звичайне життя. Там жила партійна «знать» і там царювали свої закони. На цій наволочі нікому й до голови не впало би «економіть». Чи мали всі вони вже тоді свої окремі електричну та телефонну сітку, разом, із окремим водогоном та каналізацією, як згодом, я не знаю? Але, й на такому темному совєцькому тлі бували свої просвітлення, невеличкі радощі. Дехто твердить навіть, що саме таке темне тло жебрацького совецького життя (чим темніше, тим краще) створює сприятливий грунт для радощів: на тлі абсолютної чорноти й ница іскорка світиться не гірше від далекої наднової. Чи не тому, бува, про нас увесь час так піклуються? Нечекана радість прийшла, коли я хутко викрив, що в нашому районі не виключають нуль, виключають лише фазу. Це давало дещо для роздумів. Державні нулі, як і все державне, не ліпшої якості. А в нашій кімнатці на п’ятому поверсі була батарея центрального опалювання, яке працювало ще перед війною, як і минулий водогін і минула ж каналізація. Я використовував її як заземлення для радіо. Заземливши нуль сітки на батарею я побачив невеличку іскорку, що за радість! Нарешті. Не має значення, що іскорка була манюньою та вольтів було обмаль, були би ампери. Ампери знайшлися… Цього вистачало для однієї лампочки, хоч на 127, а хоч і на 220 вольт, потужністю на 40-50 ват. Занавіски у нас були досить надійні для світломаскування. Шкодував тільки як завжди (не вперше й не в останнє ), що моєї винахідливості вже не міг оцінити й схвалити батько... Ми тут начебто передбачили майбутнє, вихопили шматочок чужого «свєтлого будущєго», бо чверть століття потім у чаушесківській Румунії теж не можна було споживати більше 40 ват на родину. Там теж «економілі», та теж енергію. Але тоді... ми відчували себе багачами, мало не номенклатурою без води та каналізації, і прожили з цим багатством більше року. Нікого, ясна річ, про це не сповіщаючи. Бо, як пам’ятаєте, я ще з дитячих років був навчений владою: ідея, що оволоділа масами негайно помирає. Потім струм пропав. Вважати, що врешті поправили нуль, означало би надто вже добре про них думати, радше то якесь падло надумало виключати й нуль. Чи думав я колись над можливістю третьої ери коптилки? А, якже, не був би собою, якби не думав, чому ні? — але, несерйозно. Не тому, зрозуміло, що більше не припускаю можливості виникнення сприятливих для неї умов, що ви, що ви. Ймовірність чогось такого росте з кожним роком. Ні. Справа у зовсім, зовсім іншому. Адже для неї, як-ніяк, а грам п’ятдесят гасу на вечір потрібно. А, де ж його побрати у грядущому світлому майбутньому, коли ми давно вже з епохи зникнень обернених, вступили до епохи зникнень не до повернення. Коли вже не полишиться аж нічого. Не те, про коптилку, про «лучіну» мріяти не прийдеться — дерева нема давно, а пресоване лайно з вашого багатотисячного гарнітуру горіти не буде. Цим не освітлитеся й не отопитеся. Якщо там щось... Отже, самі розумієте. Повертаючись до часів, з яких почали, так і обходилися ми з гасовою лампою принаймні до 1934 р. З нею ми з батьком читали, писали, малювали, з нею мати шила й вишивала. В цьому, що ж, було щось і привабливе, селянське та патріархальне, тому що коли усі зі дня на день розлазяться по своїх окремих закутках, то поступово вивітрюється і руйнується почуття родини, яке такими повсякденними дрібницями власне й підтримується, з них і складається. Родина необернено помирає, та на те є причини. Зараз, пробувши день на роботі у плітках серед собі подібних, кожен прийшовши додому та нашвидку обмінявшись цими плітками з іншими, замовкає по тому як риба. А колись люди працювали по-окремо у полі та по тому нормальне людське спілкування на дозвіллі було великим благом для них. Справжнє електричне світло, хоча я й не знаю чия то була лампочка — Лодиґіна, Едісона, або того, третього, недоумка (лампочка Ільіча), я вперше побачив у Дніпропетровську, тоді ще Єкатєрінославє. Мені було вже років сім, в помешканні наших знайомих зі станції Цюритіних, до яких ми завітали з матір’ю. То було незабутнє. Гасова лампа світить десь за десяток свічок, в кращому разі, а тут... Важко це описати, але мені все здавалося яскравим як сонце. А ванна... ми зайшли туди просто з дороги, аби помити руки. Ванна була й у нас, але вдень вона не виблискувала. Нам же довелося нарешті прилучитися до електрики вже лише після першої треті ХХ ст., атомового і космічного. У інших, століттям пари і електрики вважалося, як не помиляюсь, іще XIX ст. Не треба вважати, що вперше побачивши електрику у міському помешканні, я був перед тим таким уже чистим дикуном, що не бачив нічого крім вогнища, печі та гасової лампи. Ні, так не було. Я знав її з київської школи, знав про неї, читав та побудував разом із батьком елемент Лекланше, від якого можна було запалити лампочку від кишенькового ліхтарика, але все було не те. От залита світлом сніжно-біла ванна, це так!.. Підносять і звеличують винахід парової машини, промислову революцію, та мало що там іще. Але не читав якось про інше, що видавалося мені більш важливим, що я почав цінити з таким запізненням, про революцію в освітленні, яку потяг за собою винахід електричної лампочки. Який так, нечувано продовжив людське життя, прогнавши темряву. Гадаю, що зміг оцінити це по-справжньому тільки тоді, коли прожив чимало років, як не при коптилці, то при гасовій лампі. |
|
ЗНАЙОМСТВО ІЗ СЕРЕДОВИЩЕМ ПРОГРАМИ Поточна версія продукту CorelDRAW Graphics Suite Х4 доступна тільки для Microsoft Windows, більш ранні випускалися також для Apple... |
Позаконкурсна програма МКФ «Послання людині» (Санкт-Петербург, Росія) Оператори: Олена Маркова, Олександр Джантиміров, Дмитро Писаний, Даніеле Джометто, Артем Васильєв, Євген Косенко, Влад Крамський,... |
|
СРС №3 Рижков Олександр 11-Е Пауль Целан(1920-1970) Вільям ІІІекспір та Михайло ЛепН монтов, ІІоль Верлен та Артюр Рембо, Ґійом Аполлінер та Унгаретті, Олександр Блок та Рене Шар. Осип... |
Список літератури Античність Вільям Шекспір «Ромео і Джульєта», «Дванадцята ніч, або Що завгодно?», «Багато галасу даремно», «Приборкання норовливої» |
|
Олександр Попов привітав переможців міжнародного конкурсу «Біонік Хілл». Адже одним з основних завдань влади є створення необхідних умов для обдарованої молоді з тим, аби кожен з них мав... |
Тема. Дж. Байрон – англійський поет-романтик, фундатор течії байронізму.... |
|
Свято осені в початковій школі вчителя початкових класів Часто проходять холодні дощі, бувають мряки і тумани. На ніч беруть міцні приморозки |
Графік особистого прийому громадян посадовими особами Міністерства... ... |
|
Урок творчість, а остання не терпить надмірної стандартизації й шаблону,... Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю |
Час і місце, або Моя остання територія Тим більше, що, як мені здається, практика нападників загалом ясна, послідовна і виграшна. Одного разу я спробував систематизувати... |