|
|
Скачати 6.56 Mb.
|
Їх відділяло сто роківЗ малих років я виростав інтелектуальним волоцюгою, цікавився найрізноманітнішими речами та жадібно поглинав будь-яку нетривіальну інформацію, це зайняття так само некривдне для оточуючих, як і даремне, але не виключене, що на цьому й полягає призначення людини — знати сьогодні більше, ніж учора. Це не більше ніж гіпотеза, та я на ній не наполягаю, але можливо, що так воно й є. З багато чим у житті мені доводилося, на жаль, знайомитися з десятих рук. В кращому разі, в той час як я завжди бажав би з перших. На селянський зразок, не маючи довіри до третіх осіб. А тому й цей засіб знайомства з новим шляхом ланцюжка зіпсованого телефону, був не моєю провиною, але цілком закритого, краще сказати, наглухо заколоченого суспільства, в якому я вимушений був прожити все життя. Ступінь цієї закритості суспільства теж, щоправда, зазнавал своїх змін у часі, але далеко не завжди у сприятливий бік. Колишня Росія, годі казати, не була вільною країною бо, навіщо ж інакше було робити революцію? Але й її обмеження свободи пересування й свободи слова стали видаватися потім сутою дрібницею та чистим дитинством, порівняно до того, що її змінило. Кажуть, не знаю, чи це правда, не перевіряв (та й як тепер перевірити!) що протягом 1913 року — останнього благополучного року Російської Імперії, за кордоном побувало мало не 10 млн. людей. Але ж, вдумайтеся, це кожний п’ятнадцятий! — нічого собі «закритая страна»… Зрозуміло, що більшовички відразу припинили цю розпусту, надали всебічної уваги саме цьому непростимому упущенню, замкнувши країну на міцний замок. «Вогник революції згас, крижаний вітер себелюбства гуляє над цією країною» — песимістично заключив Панаїт Істратіiv, що навідав нову Росію 1925. То був не відважний чемпіон брехні на зразок якого-не-будь Бернарда Шова. Він був великим письменником, якому було органічно чуже все брехливе, зірким та проникливим. І його пильність важко було приспати горілкою, ікрою та осетриною; або потьомкинськими селищами. Деякий прогрес, щоправда, можна би угледіти й тут, тому що француз Альфред де Кюстен, аристократ до шпику кості, що пильно оглянув Росію за сто років перед Істраті і якого теж частували відбірною ікрою та осетриною — висловився й ще гірше: «Тінь смерті літає над цією країною». Він прибув до Росії послідовним монархістом, що шукав підтвердження своїм переконанням в улаштуванні такої класичної монархії, а поїхав додому остаточним та скрайнім республіканцем та демократом. Варте уваги й те, що саме подібні перетворення відбувалися й нашого часу та з багатьма переконаними соціалістами. Кажуть, що свого часу дружня СССР італійська фірма «Фіат» навіть безкоштовно возила своїх робітників до берлінської стіни, кажуть, просто дивно, як допомагає. Та, як же й не допомогти, коли сьогодні італійська компартія вже не та, а до того, займає доволі скромне місце у політичному житті Італії. А її горласта «Уніта» — рупор комуністичної брехні має не дожити XXI ст., так кажуть. Можна заперечити, що то ж не переконані соціалісти, коли не витримують першого знайомства зі земним втіленням своєї ж власної мрії. Можливо й так. Але, як же тоді відрізнити соціаліста переконаного й справжнього від неякісного матеріалу, від підробки під соціаліста? Критерієм істини є практика та пропоную наступний прагматичний спосіб: якщо побачивши першу на світі країну самого справжнього соціалізму, скуштувавши її горілки, ікри та осетрини й не помітивши черги за хлібом, він від’їздить у повному захопленні, значить отой є справжній соціаліст, як Бернард Шов, як усі інші. А як воно щось там нестосовне помітило — то вже не справжнє. Бо ж, справжнє й повинно випробуватися справжнім, хіба не так? Поки ж поміж опініями де Кюстена та Істраті спостерігаємо певну різницю, яку можна би тлумачити й на користь часові, але... Справа в тому, що «тінь смерті» остаточно розправить крила тільки на 1937 рік, коли стане «с каждим днєм всє радостнєє жіть», але коли Істраті вже не буде серед живих. А в таких умовах і вимушено обхідний спосіб ознайомлення з багатством світу доводиться приймати з радістю, все ж-краще, ніж нічого, та найменше слід цим дорікати тому, хто є над міру цікавським. Таким чином, приймемо абсолютно справедливу концепцію наукового марксизму, що за розкриття (або нерозкриття) здібностей людини несе відповідальність насамперед суспільство, та й будемо спостерігати й далі, як у таких суворих умовах можна було по крохах збирати істину про околишній світ, яку суспільство усіма своїми силами намагалося утаїти від мене, або, якщо це було вже остаточно неможливе — спотворити до остаточної невпізнаності. Вічне прокляття самій пам’яті про нього. Про це мерзенне антисуспільство. |
|
ЗНАЙОМСТВО ІЗ СЕРЕДОВИЩЕМ ПРОГРАМИ Поточна версія продукту CorelDRAW Graphics Suite Х4 доступна тільки для Microsoft Windows, більш ранні випускалися також для Apple... |
Позаконкурсна програма МКФ «Послання людині» (Санкт-Петербург, Росія) Оператори: Олена Маркова, Олександр Джантиміров, Дмитро Писаний, Даніеле Джометто, Артем Васильєв, Євген Косенко, Влад Крамський,... |
|
СРС №3 Рижков Олександр 11-Е Пауль Целан(1920-1970) Вільям ІІІекспір та Михайло ЛепН монтов, ІІоль Верлен та Артюр Рембо, Ґійом Аполлінер та Унгаретті, Олександр Блок та Рене Шар. Осип... |
Список літератури Античність Вільям Шекспір «Ромео і Джульєта», «Дванадцята ніч, або Що завгодно?», «Багато галасу даремно», «Приборкання норовливої» |
|
Олександр Попов привітав переможців міжнародного конкурсу «Біонік Хілл». Адже одним з основних завдань влади є створення необхідних умов для обдарованої молоді з тим, аби кожен з них мав... |
Тема. Дж. Байрон – англійський поет-романтик, фундатор течії байронізму.... |
|
Свято осені в початковій школі вчителя початкових класів Часто проходять холодні дощі, бувають мряки і тумани. На ніч беруть міцні приморозки |
Графік особистого прийому громадян посадовими особами Міністерства... ... |
|
Урок творчість, а остання не терпить надмірної стандартизації й шаблону,... Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю |
Час і місце, або Моя остання територія Тим більше, що, як мені здається, практика нападників загалом ясна, послідовна і виграшна. Одного разу я спробував систематизувати... |