|
|
Скачати 6.56 Mb.
|
БатькоБатько народився 1880 р., та це мав бути рік неспокійного сонця — вони повторюються що 9-11 років. Із цим йому пощастило, в такі роки народжується найбільше здібних людей. В один рік із ним народилися відомі письменники Шон О’Кейсі (1880-1964), Роберт Мусіль (1880-1940) і Тудор Аргезі (1880-1967), Іон Теодореску, та художники Андре Дерен (1880-1954), Ганс Марк (1880-1916) та Ернст Людвіг Кірппер (1880-1938). Роком раніше від нього побачили світ Альберт Айнштайн (1879-1955), письменники Бернгард Келлерман (1879-1951) і Жігмонд Моріц (1879-1942), та Головний Отаман Симон Петлюра (1879-1926). По ньому, вже роком пізніше, народилися композитор Бейла Барток (1881-1945), Мустафа Кемаль (1881-1938, Ататюрк) і два нобелівсіких лавреати — шотландський доктор Олександр Флемінг (1881-1956) та еспансьний поет Хуан Рамос Хіменес (1881-1958). Певно, що можна знайти ще багацько інших відомих людей. Бо то, нагадаємо ще раз, був рік неспокійного сонця. Він зробив дивно багацько, як на своє, досить, коротке життя, але міг би зробити й непорівняно більше, якби його батько так недоречно не зачепився був за той убогий і недолугий «схід від Перемишлю»: де гине все, добре та вічне. А, як не хоче гинути саме, добровільно, то безжально знищується. Дошкільні роки батько провів у Вірменії, мав вихователькою вірменку та дещо пізнав і мову, та цим приводив у захоплення тих нечисленних вірмен, яких йому доводилося знати. Батько був не один у родині, він мав братів, яких я не знав, та сестер, із яких я знав трохи двох — Олену та Ольгу. Всі вони виростали вже в Миколаєві, куди на той час перебрався за бажанням дружини на подібну ж станцію контролер Англо-Індійського Телеграфу. Він оселився з родиною у двоповерховому будинку на зеленому окраї міста. Його й після останньої війни називали за старою пам’яттю — «дім німця за церквою». Я сам там ніколи не бував та про це мене сповістив мій колега, математик Лев Вербицький, що у 50-ті роки перебрався з Дніпропетровського університету до Миколаївського суднобудівного інституту. Та, як людина товариська та цікавська, хутко освоївся в місті. Весь наш тамішній клан, тепер здається не малий, живе все там, у Миколаєві та Одесі. Принаймні 1964 р. мені довелося пробути в Одесі більше місяця, в складі комісії з Києва доволі високого рангу, яка інспектувала одеські вищі учбові заклади. Коли я відправляв звідти додому якусь телеграму, дівчина яка її приймала звернула увагу на підпис та піднявши на мене очі, спитала: «А, чому я вас не знаю?». Я безтурботно відповів на це, що мабуть тому, що я не місцевий, а приїжджий родич. На тому все й покінчилося, але потім я шкодував, що так і не продовжив розмову. Чув десь також, що це моє рідство в Одесі займається мореплавством та свого часу процвітало. Казали, що по війні з’явилися якісь родичі й у Ризі, на Балтиці. Не заздрю їм, в Одесі та Миколаєві, зараз. Бо совєцька номенклатура 1991 р. розпочала, як ви знаєте, розкрадання України саме з «Черноморского пароходства». Сьогодні, кажуть люди, докрали все до останнього пароплава. Так що родичі мають сидіти на мілині. В родині я був один, і змушений був доволі рано покладатися на власні сили, як той кіт або китаєць. Що й відтиснулося певним чином на моїй психіці. До цього я звик, але від цієї сталої однини часом дещо нудить; можливо, що це й зовсім непогано, мати родичів. Одноіменців зустрічав лише в літературі — тут не Швайцарія. Чи не останнім був наш Освальд Бургардт — відомий більше як Юрій Клен. Він, так вважається, полишив помітний слід у нашій українській літературі (див. хоча би поему «Попіл імперії»). Про нього, як і про силу іншого щодо моєї власної країни узнав від далеких, але вірних, друзів з-за океану. Як і про багацько, багацько іншого, цікавого і потрібного. Велике їм за це спасибі. Ким доводився він нашій родині? — не знаю. Можливо, що й взагалі, ніким. Бо, узнати щось про справжню Україну в Україні постсовецькій ледь чи не важче, ніж це було в Україні совєцькій. Мій батько був, як я його пам’ятаю, людиною толерантною та доброзичливою, а як так, то абсолютно чужою його совєцькому суспільству. Але мав у собі й досить іронії, щодо свого оточення. Це його ставлення може дещо зарано (а тому й у більшому ступені), засвоїв та наслідував я. Є всі підстави гадати, що іронія, яку Е.Т.А. Гофман вважав продуктом германського духу, мала в Європі своєю батьківщиною саме Україну. Адже, в її прислів’ях (а радше грегеріях, як їх називав у себе Рамон Гомец де ла Серна) вона сягає часом і міцності 96o. Як і є абсолютно чужою сусідській, російській культурі, бо туди проникала радше з заходу; втім, як і все розумне, добре та вічне. На Рамона я послався не випадково, бо ж іще Еспанію готів заснували наші люди, з колишньої України, та в наших великих культурах і досі є чимало спільного. В цьому можу послатися на Максима Кірієнка-Волошина. |
|
ЗНАЙОМСТВО ІЗ СЕРЕДОВИЩЕМ ПРОГРАМИ Поточна версія продукту CorelDRAW Graphics Suite Х4 доступна тільки для Microsoft Windows, більш ранні випускалися також для Apple... |
Позаконкурсна програма МКФ «Послання людині» (Санкт-Петербург, Росія) Оператори: Олена Маркова, Олександр Джантиміров, Дмитро Писаний, Даніеле Джометто, Артем Васильєв, Євген Косенко, Влад Крамський,... |
|
СРС №3 Рижков Олександр 11-Е Пауль Целан(1920-1970) Вільям ІІІекспір та Михайло ЛепН монтов, ІІоль Верлен та Артюр Рембо, Ґійом Аполлінер та Унгаретті, Олександр Блок та Рене Шар. Осип... |
Список літератури Античність Вільям Шекспір «Ромео і Джульєта», «Дванадцята ніч, або Що завгодно?», «Багато галасу даремно», «Приборкання норовливої» |
|
Олександр Попов привітав переможців міжнародного конкурсу «Біонік Хілл». Адже одним з основних завдань влади є створення необхідних умов для обдарованої молоді з тим, аби кожен з них мав... |
Тема. Дж. Байрон – англійський поет-романтик, фундатор течії байронізму.... |
|
Свято осені в початковій школі вчителя початкових класів Часто проходять холодні дощі, бувають мряки і тумани. На ніч беруть міцні приморозки |
Графік особистого прийому громадян посадовими особами Міністерства... ... |
|
Урок творчість, а остання не терпить надмірної стандартизації й шаблону,... Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю |
Час і місце, або Моя остання територія Тим більше, що, як мені здається, практика нападників загалом ясна, послідовна і виграшна. Одного разу я спробував систематизувати... |