|
|
Скачати 6.56 Mb.
|
Література совєцькаСовєцька література (як і взагалі російська, бо все совєцьке — то російське), про це пам’ятаю з дитинства — все якось прослизала повз мене. Не те, що не полишаючи сліду в душі, але й вільна від найменшого інтересу до неї. Давала про себе знати рання отруєність західною літературою та абсолютна неспіврозмірність рівнів. Перші досвіди чисто совєцького штабу, відносяться до піонерського журнальчику, який для чогось заблукав до нашого дому. Багацько чого там було, але пригадалися два шедеври. В одному хлопчик Вова п’є з калюжі, а мати вискакує з дому та вичитує йому за це, а він заперечує. Лише зрештою припертий до стінки, він неохоче зізнається, хоч все одно викручується: «Ну і что? — із етой вон піл, а із той (за яку вичитували) — нє піл!» «Мальчік Вова» вже тоді видався мені придурком, хоч тоді їх було далеко не так багато, як потім, навіть на їх природній батьківщині на схід від Перемишлю. Бодай сам я ніколи з калюжі не пив, пив звідти — звідки годиться. Не без сорому зізнаюся — людина не сучасна, та вигляд дорослих американських придурків у фільмі, що дудлять «із горла по кругу» — мене й зараз не надихає. Ні-ні, не вважайте мене якимось чистоплюєм — нема підстав. Приходилося пити й воду з живими дафнами, відігнавши парою бульб від краю кружки. Або воду, що зберігалася в бочці з-під гасу. Але — це інша справа. Але — «дуть із горла в самому центрі процвітаючої Америки — це зовсім інша справа, погодьтеся. Не справив тоді враження й хитро закроєний діалог-ребус між двома учнями, де юному читачеві, заради розвитку спостережливості та кмітливості пропонувалося на основі почутого, однозначно відповісти на запитання — в якому класі вчиться Міня Бацалкінд, — п’ятому чи шостому? Нічого собі задачка, чи не так? Міня Бацалкінд, схоже, жид, хоча за все моє життя більше такого прізвища не зустрічав. Він є безсумнівною даниною тодішньому совєцькому інтернаціоналізмові без меж, на грані повної жидофілії (з наданням для самовизначення, скажімо, Біробіджану). В дусі: «Ах-ах! — ми раскрєпостілі єщє одну угнєтєнную царізмом націю!» Бо це тільки потім по «Вєлікой Отєчєственной» царизм буде записаний до попередників, а тоді... Пам’ятаю не позбавлену певного шарму повість такого собі Кожєвнікова (ініціалів не пам’ятаю) «Демид Шапкин», про хлопчика в «дєтдомє» де продукують дерев’яні іграшки. Така собі совєцька іділія. Вона полишила приємне враження, але чи був це той Кожєвніков, що подарував нам уславлений «Щит и меч», мені, як видно, уже не довідатись. Не краще, втім був на той час й у дорослих. Захоплювались тоді, пам’ятаю, двома бестселерами – “Записками врача” В.Вєрєсаєва й шедевром “За закрытой дверью” пера теж лікаря, як не помиляюся, Я. Фрідлянда. Цей останній був практикуючим лікарем – венерологом в роки НЕПа, та напевно спорудив свій бестселер із історій хвороб своїх найвидатніших пацієнтів. Ну, були ще й ранні романи Іллі Еренбурга на кшалт «Хуліо Хуреніто», які подобалися батькові, хоча сьогодні той Еренбург міцно забутий. Знаменитіший зі знаменитих, «дєтскій пісатєль» Аркадій Гайдар… Що ж про нього сказати? Ох не зачитувався я тобою, світочем совєцької літератури, каюся; та й мої діти теж ніби не зачитувались. Втім, чому ж, дещо читав. Читав «Тімура» (самого), читав і якусь повість о «девушке, румынской коммунистке, еврейке по национальности» (було у них, уявіть собі й таке). Але читав не за інтересами, а так, щоб час не пропав. Не зрозуміли? Тоді поясню. Їдете ви, скажімо, влітку до моря (тоді й я міг собі це дозволити) ну, до отих, що заселили татарський Крим після 1943. Книжки з собою, ясна річ, не берете, важко, продовольство треба таскати, та наче й ні до чого. Але, якщо шторм або дощ і треба сидіти вдома — тоді як? А у хазяїв, отих самих русскіх на татарській землі, совєцьких до шпику кості, — зрідка коли не знаходиться якоїсь там совєцької ж макулатури, на кшалт «Огонька», «Вокруг света» ибо того ж таки Гайдара. От і штудієш собі на дозвіллі, під час дощу або шторму. От так і вичитуєш щось цікаве для себе, на зразок отієї ж «девушки, румынской комунистки, єврейки по национальности». Спеціально підкреслю ще раз, що совєцької літератури вдома ніколи не читав, і прочитаний колись на подібних штормово-дощових правах Константін Паустовскїй, дещо мене спантеличив. З приводу того ж таки Гайдара. У скромній російськомовній літературі (скромній не за амбіціями, а за практичними досягненнями) Константін Паустовскій — скромний талант, можливо, хтось із цим не погодиться: і література, мовляв, велика, й письменник чималий. Що стосується великості цієї літератури, то тут нема чого й довго міркувати. Сучасна польська енциклопедія, однотомова Еncyklopedia Popularna PWN в розділі «Література» наводит список із кілька сот видатних творів літератури різних країн, різних літератур, хто там їх відбирав, за якими ознаками, я не знаю. Чи всі вони, скажімо, можуть бути знайдені в «Історії світової літератури» Антала Серба (1941)? Є там 90 з чимось визначних творів літератури французької, дещо менше — по 50 — німецької та англійської. Російської набереться більше сорока, але... Не забудемо тут симпатій та упереджень. Профранцузьких симпатій насамперед (адже, Бонапарт обіцяв відновити незалежність Польщі), як і антипатій (особливо — німецьких). А до того ж Польща перебувала (як і ми) під московським личаком на той час, коли складалася енциклопедія (1982). Отже, оті співвідношення є суттєво деформовані, та можна однозначно передбачити в який саме бік. Але, повернемося до літератури російської. Серед її кращих (!) творів — Горькій із його незмінно слабою, хоч і претенціозною писаниною, є й сталінський сексот, хутко всіма забутий Ілля Еренбург. Є навіть остаточно дубові: запійний А. Макаренко, тупий В. Вішнєвскій, що на дачці тішив дитинче честолюбство одностроєм полковника. Якщо все це хоч злегка почистити, полишиться не більше 30 — втричі менше, ніж у французькій. Та і те вражає не надто. Пробігаючи оте що полишилось — ви хутко помітите, що російська література не дала світові таких вічних творів, як «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта, «Робінзона Крузо» Даніеля Дефое, або «Аліси в країні чарів» Льюіса Керолла. Що не відшукати в ній жодного письменника, бодай у чомусь співрозмірного Редіарду Кіплініґу, Джозефу Конраду, або навіть Герберту Веллсу... Так от у цій скромній літературі й Паустовскій не відносився до письменників першого ешелону, радше другого-третього. Але він був і культурним, і по-своєму цікавим письменником, чого ніяк не сказати про Аркадія Гайдара. І однак у своїх (теж читаних випадком) спогадах, він дослівно пише, що Гайдар — «...приносил куски великолепной прози». Не раз підтверджував він своє ставлення й в інших місцях. Отже, про непорозуміння — не може бути й мови. Так в чому ж справа? Що змусило цю незаангажовану та розуміючу людину захоплюватися писаниною Гайдара? Тому, що як вважати літературою Паустовского, то Гайдар просто випаде з неї. Та, й те сказати, подумайте самі — чи є в генетичному коді цієї сімейки бодай одна-єдина група (байдуже яка — аденін, тімін, гуанін чи цитазін — все одно), в котрій сиділа би хоч найменша Іскра Божа? Адже, не одне її покоління, а цілих три вийшли на верхи совєцького життя. А це — найгірша з можливих рекомендацій. Тому що на верхи цього життя виходить вельми своєрідна суміш певних, далеко не добрих якостей, та лише не те, в чому вона б’ється, ота Іскра Божа... Ні, насправді, ви ж тільки подивіться на них, усіх трьох. Або на тих же трьох Міхалкових... Письменник Аркадій Гайдар міг би написати ще набагато більше совєцького, але погано кінчив, убитий німцями у 1941 р. на Україні, десь під Ліплявою, Канівського району на Черкащині. Злі язики твердили мені, що його бригада (він був військовим кореспондентом «Комсомольской Правди» — вічний молодик, що поробиш!) так хутко драпанула від німців, що просто забула про нього. Ті ж злі язики казали, що коли до Ліпляви з’їхалися з нагоди якогось ювілею його смерті (чи то десять, чи то двадцять років) — стався нетрадиційний інцидент. Або радше анекдот. В Росії такі ювілеї, з дня смерті, обожнюють, дослівно. Мабуть тому, що спокійні, мовляв уже нічого непередбаченого не утне. Пам’ятаєте — день смерті Лєніна, який відмічався щороку? А, хто й коли відзначав день його народження у квітні? Так і тут, вирішив собі «Союз Пісатєлей» поїхати до Ліпляви, — попити, поїсти, погуляти на український дурняк: «сказано — сдєлано». А гостинний голова місцевої сільради відкрив банкет (так кажуть) знаменними словами (й собі не відстати!): «Наше село завжди буде гордитись тим, що під ним був убитий великий російський письменник Аркадій Гайдар!» Як то кажуть — думай не думай, а краще не сказати... Місцем своєї смерті (наче все було заздалегідь заплановане!) А. Гайдар — як же прислужився своїй совєцькій владі: буває й таке! Бо ж, логічно спорудити там, як не його пам’ятник, то принаймні музей. Але до отієї Ліпляви потрібно ще діставатися, а от у райцентрі — у Каневі... Музей хутко розквітнув під патронатом Москви та на українські гроші, відволікаючи своєю круглорічною бурхливою діяльністю совєцьких людей від нікому не потрібного Т.Г. Шевченка. Це ж просто щось містичне — оте досконале уміння совєтів сповна використовувати людину не тільки за життя, а й далеко після смерті!.. |
|
ЗНАЙОМСТВО ІЗ СЕРЕДОВИЩЕМ ПРОГРАМИ Поточна версія продукту CorelDRAW Graphics Suite Х4 доступна тільки для Microsoft Windows, більш ранні випускалися також для Apple... |
Позаконкурсна програма МКФ «Послання людині» (Санкт-Петербург, Росія) Оператори: Олена Маркова, Олександр Джантиміров, Дмитро Писаний, Даніеле Джометто, Артем Васильєв, Євген Косенко, Влад Крамський,... |
|
СРС №3 Рижков Олександр 11-Е Пауль Целан(1920-1970) Вільям ІІІекспір та Михайло ЛепН монтов, ІІоль Верлен та Артюр Рембо, Ґійом Аполлінер та Унгаретті, Олександр Блок та Рене Шар. Осип... |
Список літератури Античність Вільям Шекспір «Ромео і Джульєта», «Дванадцята ніч, або Що завгодно?», «Багато галасу даремно», «Приборкання норовливої» |
|
Олександр Попов привітав переможців міжнародного конкурсу «Біонік Хілл». Адже одним з основних завдань влади є створення необхідних умов для обдарованої молоді з тим, аби кожен з них мав... |
Тема. Дж. Байрон – англійський поет-романтик, фундатор течії байронізму.... |
|
Свято осені в початковій школі вчителя початкових класів Часто проходять холодні дощі, бувають мряки і тумани. На ніч беруть міцні приморозки |
Графік особистого прийому громадян посадовими особами Міністерства... ... |
|
Урок творчість, а остання не терпить надмірної стандартизації й шаблону,... Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю |
Час і місце, або Моя остання територія Тим більше, що, як мені здається, практика нападників загалом ясна, послідовна і виграшна. Одного разу я спробував систематизувати... |