|
|
Скачати 1.58 Mb.
|
31. Поетика народної казки Неповторною особливістю жанру казки є її яскрава поетика. Передусім це так звана казкова обрядовість, наявність традиційних вступних, завершальних та серединних формул. Популярні і широковживані, вони добре відомі слухачам: “Було це в сімдесят сьомій державі, за скляними горами, за молочними ріками”. Уже саме звучання такої вступної формули чи попередньої примовки (“Починається казка од Білого Перелазка, од Суса-Бурса, од Коника-Ступака, од Півника-Співака, од Качиці-Плосконосиці, од Поросяти Пухитчастого”; “Слухайте мене горішнього та й Мелика грішного. То оті два, що рубали дрова, та й ті три, що ганяли вітри, та й ті чотири, що горох молотили, та й ті п'ять, що в соломі сплять, та й ті шість, що держать кобилу за хвіст, та й ті сім, що в них була церква з книша, пирогами побита, а ковбасні двері яйцем замкнені”) запрошує до таємничого й незнаного світу казки. Так само й завершується оповідь відповідною формулою. Іноді вона сповнена іронії: “І я там був, мед-воно пив; по бороді текло, а на душі не було. І там вельми великі люде: а я вліз у хату, а вони мене й не бачать. Стали вони замітати хату, і мене замели, і вкинули у сміття, і напхали тим сміттям гармату, і мене впихнули туди, дак як стрельнули, дак я аж сюди залетів”; “Кому казка не така, хай послуха та й тіка”. Жартівлива форма може бути спрямована на те, аби повернути слухача з полону заманливого казкового світу, проте окремі дослідники висловлюють припущення, що вона зумовлена і бажанням оповідача унебезпечити себе від покарання за порушення заборони на відтворення колись священного тексту оповіді. Фантастичні казки недаремно в народі називають “довгими”: оповідь зазвичай дуже розлога через численні повтори. Сюжетні повтори уповільнюють дію, роблять її напруженою, поступово нагнітаючи страх, відчай, відчуття поразки, проте несподівано й чудесно казка знаходить вихід зі, здавалося б, безнадійно глухого кута. Своєрідність епічної оповіді створюється також завдяки тавтологічним слововживанням: ліс-праліс, шляхом-дорогою, царство-государство тощо. Казка - неповторний витвір людської фантазії. Тому казкові образи, герої, композиція так широко використовуються сучасним мистецтвом - від пригодницьких фільмів до елітарної літератури модерну й авангарду. 32. Роль найдавніших народних уявлень та вірувань у зародженні УНТ Важливим явищем культурного життя Киïвськоï Русi стала поява лiтератури: iсторичноï, фiлософсько-публiцистичноï, юридичноï, художньоï та церковноï. Виникнення i розвиток давньоруськоï лiтератури тiсно пов'язанi з соцiально-економiчними, полiтичними та культурними успiхами Русi, поширенням писемностi в усiх сферах суспiльного життя. Ще до виникнення писемностi у схiдних слов'ян iснувала багата усна народна творчiсть: обрядовi пiснi, перекази, замовляння, заклинання, епiчнi та лiричнi пiснi. Особливого поширення набули за давнини епiчнi пiснi-билини, що виконувались пiд музику в речитативно-декламацiйнiй формi. Розвиток фольклору на Русi був тiсно пов'язаний з вiруваннями народу, якi до введення християнства мали анiмiстично-магiчний характер. Стiйкiсть обрядiв i поезiï та пов'язаноï з ними язичницькоï релiгiï мiцно трималися в народних масах, незважаючи на вплив новоï християнськоï релiгiï. Поступово старi традицiï i обряди пристосувалися до церковних свят i обрядiв, що призвело до виникнення двовiр'я, тобто спiвiснування двох релiгiйних свiтоглядiв народу. Язичницька релiгiя створювала не тiльки обряди, а й стала пiдрунтям для створення поетичних форм обрядового фольклору, одним з найстарiших видiв якого є мiфи. Бони були поширенi i за часiв Киïвськоï Русi, про що свiдчать ïх уривки у писемнiй та уснiй передачi. Заклинання i замовляння виникли з вiри первiсноï людини в чарiвну силу слова. Залишки заклинань збереглися в Початковому лiтопису (у договорах русiв з греками). До X ст. сформувався календарний обрядовий фольклор, пов'язаний ще за язичницьких часiв з народними рiчними святами, i позакалендарний . приурочений до рiзних явищ побуту (весiль, похорон тощо), що досить мiцно тримався в селянському побутi впродовж багатьох столiть. Як словесне оформлення обрядiв, пов'язаних iiз рiчним циклом хлiборобських робiт, iз чотирма порами року та iншими звичаями, побутувала звичаєво-обрядова поезiя. Календарнi пiснi . високохудожнi твори, ïх образи, поетичнi засоби вироблялися протягом багатьох столiть. До прозових фольклорних жанрiв Киïвськоï Русi належать казки, перекази, легенди, приказки, прислiв'я та загадки. 33. Риси слов’янської міфології в неказковій народній прозі(легенди) Саме слов'янська міфологія найсуттєвішими своїми елементами ввійшла в так званий синкретизм культури, де поступово втрачались її релігійно-світоглядні ознаки у своєму первинному значенні й натомість виступала на перше місце ритуально-естетична, суто духовно-творча функція народної життєдайної фантазії й звичаїв. Язичницька міфологія, таким чином, зближувалася з християнськими міфологічними сюжетами, оскільки в одному й у другому випадку основою світобачення була віра. Філософсько-естетичний, земний, астральний зміст міфологічної світоглядності слов'ян бере свій початок із далеких дохристиянських часів. Перебіг років і зміни, близькість животворної (грізної й водночас сонцедарної) природи породжували фантастичні уявлення та їхні персоніфікації, які зумовлювали подібність міфологічних сюжетів багатьох народів. Тут матимуть місце як міграційний вплив світових ідей і понять, так і спорідненість першоджерел. Міфологія слов'ян, як і всі ті міфи світу, котрі збереглися до сьогодення, живе у своїх кількох часових вимірах. Відомо, що деякі зі слов'янських міфів (чи їхні прообрази) створювалися в незапам'ятні часи, вони мають свою прадавню історію та об'єднують первинні пояснення загадковості походження й сутності світу. І це перший часовий вимір. Другий — пов'язаний з осмисленням та осягненням слов'янської міфології як елемента неперехідної культури, причому в контексті всього світового міфотворення. Ідея протистояння сил добра і зла, світлого й темного пронизує міфологізм слов'янського вірування та світосприймання. Особливо яскравими постають сили світлоносні й сонцеликі. Весь Всесвіт оживотворений огнесвітом, духом краси, гармонії й розуму, сином красної любові — Лади, великим Ладом, Білим добрим богом, святим витязем, другом людини, котрий протистоїть у боротьбі Чорно-богові. Все на землі оживлене духами, які допомагають або доброму, або злому началу. На слов´янському ґрунті легенда увійшла в усне побутування на основі численних міфологічних вірувань, повір´їв та язичницьких релігійних уявлень, що спричинило особливості жанру в українській словесності. 34. Фольклористична діяльність Чубинського Після повернення із заслання в Україну Чубинський знову опиняється у центрі громадського й наукового життя. У спогадах сучасників (Софіїової, Федора Вовка (Волкова) та ін.) він постає як людина кипучої енергії, веселої запальної вдачі, прекрасний оповідач, та, мабуть, передусім — як чудовий організатор, котрий умів гуртувати навколо себе численних однодумців. Найголовнішою для нього завжди була громадська діяльність. Як висловився Ф. Вовк, навіть наука була для Чубинського "видом громадської служби". Павло Чубинський очолив організовану ІРГТ у 1869 — 1870 роках грандіозну експедицію для збирання етнографічно-статистичних матеріалів Південно-Західного краю. Йшлося перш за все про Київську, Подільську і Волинську губернії. Дослідження поширилися також на Полісся, Холм-щину, Підляшшя та інші регіони. Експедиції передувала значна підготовча робота. Чубинський розробив чітку програму збирання матеріалів і розіслав місцевим кореспондентам. Для її виконання було залучено велику групу етнографів і фольклористів, сотні збирачів. Наслідком проведеної експедиції стали сім томів: "Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край". їх опубліковано у Петербурзі в 1872—1879 роках. Видання містить напрочуд цінні і різноманітні етнографічні та фольклористичні матеріали: легенди, казки, обрядові й побутові пісні, народний календар, огляд говорів, особливостей їжі та одягу, дані про проживання поляків та євреїв, волосні суди тощо. Цікаво, що в опрацюванні згаданих томів узяв участь композитор Микола Лисенко: він поклав на ноти мотиви обрядових пісень. Саме Чубинський став головним ініціатором відкриття у 1873 році Київського Південно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного Товариства, працював його діловодом, а з 1875 — заступником голови. Завдяки наполегливості й енергії П. Чубинського Відділ видав два томи "Записок Юго-Западного отдела Императорского Русского Географического Общества" (т. І, Київ, 1874, т. II. Київ, 1875). Серед авторів опублікованих тут розвідок, крім імені самого Чубинського, зустрічаються такі відомі імена, як Володимир Антонович, Михайло Драгоманов та ін. За задумом Чубинського і здебільшого під його енергійним керівництвом 2 березня 1874 року здійснено перший одноденний перепис мешканців Києва (подібний відбувся лише у Петербурзі 1869 року). Завдяки продуманій організації, залученню до співпраці (як регістраторів) студентської молоді, захід увінчався відмінними результатами — відтворенням рельєфної картини населення українського міста. До слова, варто звернути увагу на участь як у підготовці "Записок", так і в згаданому переписі молодого студента Федора Волкова, котрий називав Чубинського своїм учителем. Згодом під своїм справжнім прізвищем, відмовившись від його зрусифікованої форми "Волков", Федір Кіндратович Вовк (1847—1918) — професор французької Сорбонни та Петербурзького університету, лауреат багатьох міжнародних премій, кавалер найвищої нагороди Франції — (Орден Почесного Легіону) — став одним із світочів світової етнології. Щоправда, через свої національні переконання він був змушений діяти поза межами України—в еміграції. Зрозуміло, що його досягнення замовчувалися радянською владою. Етнографічні праці Павла Чубинського були високо оцінені вітчизняними й міжнародними науковими колами. У 1873 році Т нагородило його золотою медаллю, 1875 року він отримує золоту медаль "Міжнародного етнографічного конгресу" в Парижі, 1879 — почесну премію ім. Уварова Російської Академії Наук. Етнографічно-статистичні дослідження — це лише одна сторінка суспільно корисної діяльності П. Чубинського. Інша, не менш важлива, — його членство в київській Громаді. Це товариство було організоване у 1858— 1860 роках, у період особливого піднесення національної свідомості. Воно зібрало найвидатніших представників української наукової і мистецької еліти того часу. До Громади входили М. Драгоманов, П. Житецький, О. Кістяківський, Л. Ільницький, М. Лисенко, М. Старицький та багато інших. Громада ставила за мету передусім просвітницьку діяльність серед населення, відстоювання права на національну окремішність. Ініціювала складення великого словника української мови, видання підручників, збірок народних пісень і т. ін. 35. Погляди Костомарова, Нечуя-Левицького на природу давніх звичаїв та вірувань В історії культури кожного народу умовно можна визначити два типи діячів. Одні зосереджують свою енергію тільки на певній царині творчості, інші намагаються обійняти духовним зором усю багатоманітність життя свого народу, прилучитися до розвитку його творчого духу, примножити його сили в боротьбі за суспільний прогрес і національний розвиток. Саме до таких діячів належить і Микола Костомаров — визначний історик, громадський діяч, письменник, літературознавець, фольклорист і педагог Інтерес М. Костомарова до історичного життя етносу, до його релігійних, морально-етичних та естетичних поглядів, до життя і творчості всіх соціально-психологічних типів (селянина, козака, чумака, наймита, рекрута, солдата, робітника), до всіх жанрів народної поезії, всебічне вивчення символіки, вірувань, правових норм, усього комплексу суспільного життя започаткували в українській науці соціологічне вивчення суспільства і відкривали той шлях, по якому пішла історична антропологія. Народознавчі інтереси Костомарова, як переважно і вся історична думка XIX ст., розвивалися в руслі гегелівського панлогізму, пізнаванності історії, на принципах тотожності духу і світу, в якому дух знаходить свою реалізацію. Уже в праці «Об историческом значении русской народной поэзии» він виходить з пріоритету духовного начала над матеріальним: «сознание духовного в телесном и составляет основу всего прекрасного в искусстве». «...Предмет телесный, входя в произведение народной поэзии, получает в ней духовное значение, которое является в форме применения к быту нравственного существа: это называется в обширном смысле символом... Если народ имеет определенное понятие о духовном значении какого-нибудь предмета физического мира, то это значит, что такой предмет заключает символ для народа». Розглядаючи у згаданому дослідженні народну символіку як кодовий знак світобачення українців, єднальну ланку між окремими індивідами, Костомаров поділяє символи на історико-генетичні, що беруть початок у міфологічній свідомості (релігійна символіка, символи рослинного й тваринного світу), й на символи, закорінені в побуті. Останні грунтуються як на давніх міфологічних віруваннях, так і на практичному значенні рослинного й тваринного світу в житті народу. 36. Характеристика пареймічних жанрів(прислів’я, приказки) Пареміографія — це частина фольклору, яка об´єднує найкоротші жанри, що в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності: прислів´я, приказки (приповідки) та їх жанрові різновиди — вітання, побажання, прокльони, порівняння, прикмети, каламбури, тости. Це — словесні мініатюри, що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені формули, образні кліше. Побутуючи, частина з них втратила своє первісне значення, або набула нового, більш сучасного сенсу. Однак в багатьох прислів´ях і приказках міцно зафіксовані елементи давніх міфічних уявлень, риси доісторичної епохи, що засвідчує їхнє давнє походження і дає підставу відносити цей жанр до найдавніших утворень усної словесності. Показовий і той факт, що віддавна прислів´я і приказки виробили основні жанрові ознаки, виконували відповідні образно-мовленнєві функції і виокремлювались як певне словесне явище. Так, приклади прислів´їв і приказок зафіксовані уже в Руському літописі, де вони називаються «притчами». Зокрема, розповідаючи про обрів (аварські племена), літописець завершує свою розповідь: «И єсть притча в Руси и до сего дне: погибоша аки обре». Слово «притча» мало тоді те ж значення, що сучасне «прислів´я», оскільки його етимологія виводиться із значення «приткати, приточити до слова». Тому в сучасній науці паралельно із термінами «прислів´я» і «приказка» на означення жанру вживається термін «паремія» (від гр. рагоітіа — притча). Прислів´я і приказки — невеликий за обсягом жанр, але розмаїття паремій за формою і змістом, походженням і художньо-образною структурою творить ряд труднощів при їх збиранні, вивченні, класифікації. Вони вимагають багатоаспектного дослідження, бо, хоч і невеликі за розміром, дуже влучні, відображають найширіні обрії побуту народу, його історію, культуру, традиції, звичаї, вірування, і водночас особливості світосприймання, психіки, самого способу мислення, національної ментальності. Першою складною проблемою є визначення жанру і жанрових різновидів, оскільки вони дуже різноманітні, і часто між ними не можна провести чіткої межі. Більшість дослідників не розмежовують прислів´я і приказки, а відносять їх до одного жанру. Прислів´я і приказки — це стійкі афористичні вислови, що у стислій, точній формі висловлюють думку про певні життєві явища, реалії дійсності, людські риси, вчинки і т. п. у їх характерних і специфічних ознаках. Узяті з різних джерел народної словесності на основі безпосередніх спостережень над навколишнім життям, вони відзначаються влучністю вислову і згущеністю думки; увібравши світогляд народу і його багатовіковий досвід, становлять невід´ємний пласт народної філософії — скарбницю мудрості. 37. Фольклористична діяльність Сумцова Етнограф, літературознавець, педагог, просвітитель М.Ф.Сумцов належить до тих небагатьох представників передової української і російської інтелігенції, чиї професійні інтереси ніколи не замикалися на сфері чистої науки, відірваної від життя, від потреб суспільства. Як вчений-інтернаціоналіст він багато сил та енергії віддав справі відродження української національної культур зміцненню російсько-українських і міжслов'янських зв'язків. Потрібно було мати неабияку громадянську мужність, щоб висловлювати інтернаціоналістські переконання у роки Першої світової війни, коли офіційна преса була переповнена патріотичними лозунгами про незламність російського духу. Саме в цей час М.Ф.Сумцов дав публічну відсіч співробітнику «Російської думки» Д.Мурєтову, який надрукував її сторінках дослідження під назвою «Етюди про націоналізм». Мужній вчений влучно визначив їх як «етюди про людиноненависництво», наскрізь пройняті великодержавним шовінізмом. В умовах утвердження національного менталітету, розбудови української держави, гостро постає проблема теоретичного дослідження тих історичних процесів, котрі через відомі ідеологічні причини деформувалися не лише в багатьох наукових працях, а й у свідомості кількох поколінь. Важливим у цьому контексті є з’ясування ролі певних визначних постатей – пасіонаріїв, які зробили вагомий внесок у формування національної культури. До таких сподвижників вітчизняної науки належить М.Ф.Сумцов, великий науковий доробок якого привертає увагу українських і зарубіжних фольклористів, літературознавців, етнологів. М.Сумцову належить зачинання різних напрямків у дослідженні народної культури родинного та календарного обряду поезії, казкової і легендарної прози, зокрема демонології, ономастики тощо. Синкретичний метод вивчення генези народних звичаїв, словесного моделювання у контексті народної психології, історичних обставин в Західній Європі, започаткований фактично з середини ХІХ століття (Е.Тайлор, К.Юнг та ін.), продовжив свій розвиток на Україні у працях О.Потебні, М.Сумцова, М.Драгоманова, М.Максимовича, О.Бодянського та ін. Творчість М.Сумцова відзначається широким науковим діапазоном. Коло його наукових зацікавлень охоплює фольклористику, етнографію, літературознавство, мовознавство, краєзнавство, археологію, мистецтвознавство тощо. М.Сумцов як учений-етнолог, фольклорист, мабуть, чи не найяскравіший представник культурно-історичного напрямку української фольклористики, бо його етнопсихологічні та історико-генетичні дослідження засвідчують широту масштабів наукових інтересів ученого, його причетність до “живого” народно-етичного слова, магічного дійства та міфологічного мислення, притаманного українському етносу. |
| Урок українського читання в 4 класі з використанням технології критичного... Тема: Обжинкові пісні. «Кругом, женчики, кругом», «Ой я жала, жала», «Пісенька житнього віночка» |
Тема родинного свята. Пісня – душа людини Мета Мета: ознайомити учнів з пісенною творчістю українського народу;вивчити пісні різних жанрів;поповнювати знання учнів про народні... |
| Пісні Марусі Чурай (Засвіт встали козаченьки) скорочено Історичні пісні Він змушений покинути матір, кохану дівчину. І просить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину Марусю як за... |
Календарне планування з української літератури І семестр (8 кл.) Українські історичні пісні. Пісні про звитяжну боротьбу козаків з турецько-татарськими нападниками («Зажурилась Україна», «Та, ой,... |
| Конкурс строю та пісні Стройового статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №549-XIV (зі змінами), навчальної... |
Урок Тема Тема. Колискові пісні – перлинки української мови. Л. Забашта “Рідна мова.”М. Сингаївський “Колискова пісня, колискова…” Колискові... |
| НВК «ЗНЗ 1 ст. ДНЗ» м. Березівки, Одеської області ШАЙДЮК ТЕТЯНИ ОЛЕКСАНДРІВНИ Починає виставу вчитель, виконуючи куплет пісні. За цей час до глядачів виходять учні і співають приспів разом / мелодія пісні «Волшебник-самоучка»/... |
Урок музичного мистецтва з ігровими елементами в 4 класі Вчитель... Відділ освіти Зборівської районної державної адміністрації Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів з поглибленим |
| Нагородження переможців фестивалю-конкурсу; гала-концерт лауреатів,... Популяризація авторської пісні та поезії, виявлення талановитих композиторів і поетів, виконавців пісні, аранжувальників, створення... |
УРОК РІДНОЇ МОВИ Тема. Рідна мова пісня солов’їна Виховувати глибокі почуття любові до рідного краю, до маминої пісні, до рідної мови. Допомогти школярам зрозуміти, що без народної... |