Пісні Марусі Чурай (Засвіт встали козаченьки) скорочено Історичні пісні


Скачати 5.18 Mb.
Назва Пісні Марусі Чурай (Засвіт встали козаченьки) скорочено Історичні пісні
Сторінка 1/29
Дата 16.03.2013
Розмір 5.18 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Військова справа > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29



Пісні Марусі Чурай (Засвіт встали козаченьки) скорочено - Історичні пісні

Стислий переказ, виклад змісту




Засвіт встали козаченьки 
В похід з полуночі, 
Заплакала Марусенька 
Свої ясні очі. 

Не плач, не плач, Марусенько, 
Не плач, не журися 
Та за свого миленького 
Богу помолися. 

Стоїть місяць над горою. 
Та сонця немає, 
Мати сина в доріженьку 
Слізно проводжає. 

— Прощай, милий мій синочку, 
Та не забувайся, 
Чрез чотири неділеньки 
Додому вертайся! 

— Ой рад би я, матусенько, 
Скоріше вернуться, 
Та щось кінь мій вороненький 
В воротях спіткнувся. 

Ой Бог знає, коли вернусь, 
У яку годину. 
Прийми ж мою Марусеньку 
Як рідну дитину. 

Прийми ж її, матусенько, 
Бо все в Божій волі. 
Бо хто знає, чи жив вернусь. 
Чи ляжу у полі! 

— Яка ж би то, мій синочку, 
Година настала. 
Щоб чужая дитиночка 
За рідную стала? 

Засвіт встали козаченьки 
В похід з полуночі, 
Заплакала Марусенька 
Свої ясні очі... 

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 
Авторство пісні "Засвіт встали козаченьки" приписують легендарній піснярці з Полтави Марусі Чурай. Донька козацького полковника тяжко переживаючи загибель батька, почала складати пісні, в яких виявився незвичайний поетичний дар. З її піснями козаки ходили в похід, набиралися сили духу й відваги. У пісні "Засвіт встали козаченьки" говориться про те, що козак, вірний своєму обов’язку, вирушає в дорогу — захищати рідну землю. Він змушений покинути матір, кохану дівчину. І просить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину Марусю як за свою дитину. Пісня по будована у формі діалогу. Є традиційні для народної пісні звертання, зменшувально-пестливі слова, постійні епітети. 





Дума про Марусю Богуславку - Народні думи








ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ 
  
           Що на Чорному морі, 
           На камені біленькому, 
           Там стояла темниця кам'яная. 
           Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків, 
           Бідних невольників. 
           То вони тридцять літ у неволі пробувають, 
           Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають. 
           То до їх дівка-бранка, 
           Маруся, попівна Богуславка, 
           Приходжає, 
           Словами промовляє: 
           «Гей, козаки, 
           Ви, біднії невольники! 
           Угадайте, що в нашій землі християнській за день 
           тепера?» 
             
           Що тоді бідні невольники зачували, 
           Дівку-бранку, 
           Марусю, попівну Богуславку, 
           По річах познавали, 
           Словами промовляли: 
           «Гей, дівко-бранко, 
           Марусю, попівно Богуславко! 
           Почім ми можем знати, 
           Що в нашій землі християнській за день тепера? 
           Що тридцять літ у неволі пробуваєм, 
           Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм, 
           То ми не можемо знати, 
           Що в нашій землі християнській за день тепера». 
           Тоді дівка-бранка, 
           Маруся, попівна Богуславка, 
           Теє зачуває, 
           До козаків словами промовляє: 
           «Ой, козаки, 
           Ви, біднії невольники! 
           Що сьогодні у нашій землі християнській великодная 
    субота, 
           А завтра святий празник, роковий день великдень». 
           То тоді ті козаки теє зачували, 
           Білим лицем до сирої землі припадали, 
           Дівку бранку, 
           Марусю, попівну Богуславку, 
           Кляли-проклинали: 
           «Та бодай ти, дівко-бранко, 
           Марусю, попівно Богуславко, 
           Щастя й долі собі не мала, Я 
           Як ти нам святий празник, роковий день великдень 
           сказала!» 
           То тоді дівка-бранка, 
           Маруся, попівна Богуславка, 
           Теє зачувала. 
           Словами промовляла: 
           «0й, козаки, 
           Ви, біднії невольникиі 
           Та не лайте мене, не проклинайте, 
           Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати, 
           То буде мені, дівці-бранці, 
           Марусі, попівні Богуславці, 
           На руки ключі віддавати; 
           То буду я до темниці приходжати, 
           Темницю відмикати, 
           Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати». 
           То на святий празник, роковий день великдень, 
           Став пан турецький до мечеті від'їжджати, 
           Став дівці-бранці, 
           Марусі, попівні Богуславці, 
           На руки ключі віддавати. 
           Тоді дівка-бранка, 
           Маруся, попівна Богуславка, 
           Добре дбає,— 
           До темниці приходжає, 
           Темницю відмикає, 
           Всіх козаків, 
           Бідних невольників, 
           На волю випускає 
           І словами промовляє: 
           «Ой, козаки, 
           Ви, біднії невольники! 
           Кажу я вам, добре дбайте, 
           В городи християнські утікайте, 
           Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава 
           не минайте, 
           Моєму батьку й матері знати давайте: 
           Та нехай мій батько добре дбає, 
           Грунтів, великих маєтків нехай не збуває, 
           Великих скарбів не збирає, 
           Та нехай мене, дівки-бранки, 
           Марусі, попівни Богуславки, 
           3 неволі не викупає, 
           Бо вже я потурчилась, побусурменилась 
           Для роскоші турецької, 
           Для лакомства нещасного!» 
           Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників 
           3 тяжкої неволі, 
           3 віри бусурменської, 
           На ясні зорі, 
           На тихі води, 
           У край веселий, 
           У мир хрещений! 
           Вислухай, боже, у просьбах щирих, 
           У нещасних молитвах 
           Нас, бідних невольників! 


ДУМА «БОНДАРІВНА»

У містечку Богуславку Каньовського пана 

Там гуляла Бондарівна, як пишная пава. 

У містечку Богуславку сидить дівок купка, 

Межи ними Бондарівна, як сива голубка. 

Прийшов до них пан Каньовський 

та й шапочку ізняв, 

Обійняв він Бондарівну та й поцілував. 

"Ой не годен пан Каньовський мене цілувати, 

Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!" 

Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо: 

"Тікай, тікай. Бондарівно, буде тобі лихо!" 

Ой тікала Бондарівна з високого мосту; 

Сама ж вона хорошая, хорошого зросту. 

Ой тікала Бондарівна помежи горами, 

А за нею два жовніри з голими шаблями. 

Ой повели Бондарівну помежи крамниці, — 

Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці: 

"Ой чи хочеш. Бондарівно, ізо мною жити, 

А чи волиш. Бондарівно, в сирій землі гнити?" 

"Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити. 

Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!" 

Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала. 

Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала... 

"Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати: 

Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!" 

Ой посунув пан Каньовський по столу таляри: 

"Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне! 

Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, — 

Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!" 

Ударився старий Бондар в стіну головою: 

"Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!" 

Ой поклали Бондарівну на тесову лавку, 

Поки звелів пан Каньовський викопати ямку. 

Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину, 

Поки звелів пан Каньовський зробить домовину. 

Ударили в усі дзвони, музики заграли, 

А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали! 

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Балада "Бондарівна" розповідає про горду дівчину Бондарівну, яка не прийняла залицяння пана Каньовського й різко йому відмовила, її схопили жандарми (жовніри) й привели до пана. Той наказав вибирати: чи з ним жити, чи в сирій землі гнити. Дівчина вибрала останнє, і пан її застрелив. А батькові, старому Бондареві, дав грошей "за хорошу дочку". У творі висловлюється захоплення гордою дівчиною, яка не захотіла з нелюбом жити, не здалася, і осуд жорстокого пана-вбивці. Балада побудована на діалогах, із використанням повторів, звертань, окличних речень, порівнянь та епітетів. 


Ой Морозе, Морозенку скорочено - Історичні пісні

Ой Морозе, Морозенку,

Ти славний козаче,

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче.

Не так тая Україна,

Як та стара мати,

Заплакала Морозиха,

Та стоячи біля хати.

Ой з-за гори та з-за кручі

Буйне військо виступає.

Попереду Морозенко

Сивим конем виграває.

То не грім в степу грохоче.

То не хмара світ закрила, —

То татар велика сила

Козаченьків обступила.

Бились наші козаченьки

До ночі глухої, —

Полягло наших чимало,

А татар утроє.

Не вернувся Морозенко,

Голова завзята.

Замучили молодого

Татари прокляті.

Вони його не стріляли

І на часті не рубали,

Тільки з нього, молодого,

Живцем серце виривали.

Поставили Морозенка

На Савур-могилу.

"Дивись тепер, Морозенку,

Та на свою Україну!"

Вся ти єси, Україно,

Славою покрита,

Тяжким горем, та сльозами.

Та кров’ю полита!

І поки над білим світом

Світить сонце буде, —

Твої думи, твої пісні

Не забудуть люди.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Інколи козакам доводилося вступати у спілку з татарською ордою проти переважаючого польського війська. Але татари часто зраджували своїх союзників, продовжували грабувати українські землі й нищити козацькі загони. Так трапилося і з загоном Морозенка. Мужній козацький ватажок загинув за свою Україну, але люди його ніколи не забудуть. У пісні вжитий оригінальний прийом заперечного порівняння:
То не грім в степу грохоче,

То не хмара світ закрила, —

То татар велика сипа

Козаченьків обступила.
Є багато й інших характерних для народної пісні художніх засобів — звертання, повтори, зменшувально-пестлйві слова, епітети та інверсія, окличні речення.


Чи не той то Хміль (Пісня про Богдана Хмельницького) скорочено - Історичні пісні


Чи не той то хміль,

Що коло тичин в’ється?

Ой, той то Хмельницький,

Що з ляхами б’ється.

Чи не той то хміль,

Що по пиві грає?..

Ой, той то Хмельницький,

Що ляхів рубає.

Чи не той то хміль,

Що у пиві кисне?

Ой, той то Хмельницький,

Що ляшеньків тисне.

Гей, поїхав Хмельницький

К Золотому Броду, —

Гей, не один лях лежить

Головою в воду.

"Не пий, Хмельницький, дуже

Золотої Води, —

Їде ляхів сорок тисяч

Хорошої вроди".

"А я ляхів не боюся

Г гадки не маю —

За собою великую

Потугу я знаю,

Іще й орду татарськую

За собой веду, —

А все тото, вражі ляхи.

На вашу біду".

Ой, втікали вражі ляхи —

Погубили шуби...

Гей, не один лях лежить

Вищиривши зуби!

Становили собі ляхи

Дубовії хати, —

Ой, прийдеться вже ляшенькам

В Польщу утікати.

Утікали вражі ляхи,

Деякії повки, —

Їли ляхів собаки

І сірії вовки.

Гей, там поле,

А на полі цвіти —

Не по однім ляшку

Заплакали діти.

Ген, там річка,

Через річку глиця —

Не по однім ляшку

Зосталась вдовиця...
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Визвольну війну проти панської Польщі, яка захопила українські землі й прагнула підкорити собі український народ, очолив славний гетьман Богдан Хмельницький. Про нього складено багато легенд, переказів, пісень. Одна з таких пісень — "Чи не той то хміль". Побудована вона на прийомі паралелізму з використанням легенди про походження прізвища Хмельницького. У пісні змальовується досить жорстока картина поразки ляхів (поляків). Але, за народними уявленнями, це справедлива кара, адже вони — завойовники, вони прийшли на нашу землю з мечем.

Пісні Марусі Чурай (Віють вітри, віють буйні) скорочено - Історичні пісні

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.
Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу.

Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу.
Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок, про смерть не забуде.
Єсть же люди, що і моїй завидують долі;

Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?
Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?

Тяжко жити без милого і в своїй сторонці.
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Пісня Марусі Чурай "Віють вітри, віють буйні" передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з "милим чорнобривим". Для неї це — "люте горе", вона себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на спеці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться — сльози не ллються) і закінчується риторичними питальними та окличними реченнями. Має струнку організацію, дуже мелодійний, і донині користується популярністю.

Слово про похід Ігорів скорочено - Народна творчість
Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за землю Руську.
Ігор чекає свого брата Всеволода. А в того вже бистрі коні осідлані стоять під Курськом, воїни вправні, шукають собі честі, а князю — слави.
Глянув Ігор на світле сонце, а воно тьмою закрилося. Сказав князь воїнам: "Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон. Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або напитися шоломом із Дону!"
Було затемнення сонця, птахи кричали, звірі ричали. Половці, побачивши Ігореве військо, побігли до Дону. Зранку в п’ятницю перемогла Ігорева дружина, забрала багатство — і золото, й дорогі тканини, й одяг. Усім тим мостили болото, щоб проїхати далі.
Другого дня рано криваві зорі встали, чорні хмари з моря йдуть, хочуть закрити чотири сонця на ріці Каялі біля Дону великого. О Руська земле, уже за горою єси!
З ранку до вечора гримить бій, летять стріли, тріщать списи. Чорна земля кістьми засіяна і кров’ю полита. Буй-тур Всеволод стоїть в обороні. Падають його стяги. Ігореві жаль брата, завертає він свої полки на поміч. Три дні билися, і впали стяги Ігореві. "Тут пир докінчили хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську". Навіть трави й дерева нахилилися з жалощів.
Припинилися походи князів на половців, розпочалися сварки, усобиці, а вороги тим часом на Руську землю прийшли з перемогами.
Горе розлилося по Руській землі. У цей час князь Ігор пересів із сідла золотого у сідло невольниче.

А Святослав у Києві в цей час побачив поганий сон. І сказали йому бояри, що полягло хоробре Ігореве військо, загинув Всеволод, а самого Ігоря взято в полон.
Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави шукаючи. Далі він згадує всіх колишніх князів і жалкує, що мало дбали вони про рідну землю, більше про свою славу та багатство.
На Дунаї плаче Ярославна, хоче зозулею полетіти до свого князя Ігоря, утерти йому криваві рани. Вона звертається до вітра, щоб не метав стріли на князеву дружину, до Дніпра й сонця, щоб допомагали її ладові.
Ігор у полоні не спить, думає про втечу. Овлур дістав йому коня, і мчить Ігор сірим вовком до Дінця. Йому допомагають і трави, і птахи, і звірі. Половецькі князі Гзак і Кончак не наздогнали його. Повертається Ігор на Руську землю, яка радісно його зустрічає: на небі ясно світить сонце, скрізь лунають пісні дівчат, навіть на далекому Дунаї. Під радісне вітання Ігор прибуває до Києва.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Давньоруська пам’ятка невідомого автора "Слово..." є перлиною критського ліро-епосу. У ній чітко прослідковується ідея єдності руських земель, засуджується егоїзм руських князів, їхні міжусобиці, розбрат, які призвели до поразки Ігоревого війська. Разом із тим автор захоплюється силою й мужністю князів, які готові полягти за землю Руську, підтримати її честь. Вражає не лише патріотизм автора, а і його висока поетична майстерність та ліризм.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Схожі:

Календарне планування з української літератури І семестр (8 кл.)
Українські історичні пісні. Пісні про звитяжну боротьбу козаків з турецько-татарськими нападниками («Зажурилась Україна», «Та, ой,...
Тема. Це дівчина не просто так Маруся
Це голос наш. Це пісня. Це душа. /Психологічно вірогідний портрет Марусі Чурай на тлі конкретної історичної дійсності через ставлення...
Тема родинного свята. Пісня – душа людини Мета
Мета: ознайомити учнів з пісенною творчістю українського народу;вивчити пісні різних жанрів;поповнювати знання учнів про народні...
Історичні пісні про боротьбу українського народу проти соціального...
Тема: Історичні пісні про боротьбу українського народу проти соціального та національного гніту «Ой Морозе, Морозенку…», «Чи не той...
Конкурс строю та пісні
Стройового статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №549-XIV (зі змінами), навчальної...
Урок Тема
Тема. Колискові пісні – перлинки української мови. Л. Забашта “Рідна мова.”М. Сингаївський “Колискова пісня, колискова…” Колискові...
Ігрова форма роботи «Лови помилку» на уроках узагальнення та повторення...
Термін історична пісня вперше увів в українську фольклористику Микола Костомаров. ( М. Гоголь )
Про які історичні часи йдеться в пісні «Гей, не дивуйтесь, добрії люди»?
Укажіть жанр фольклору, що має такі основні групи: про тварин, героїко-фантастич
Урок №9 Тема: Історичні пісні
Обладнання: музичний інструмент, посібник-зошит 4 клас, фонохрестоматія 4 клас, ППЗ «Музичне мистецтво 4 клас», ноутбук, мультимедійний...
НВК «ЗНЗ 1 ст. ДНЗ» м. Березівки, Одеської області ШАЙДЮК ТЕТЯНИ ОЛЕКСАНДРІВНИ
Починає виставу вчитель, виконуючи куплет пісні. За цей час до глядачів виходять учні і співають приспів разом / мелодія пісні «Волшебник-самоучка»/...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка