|
|
Скачати 1.58 Mb.
|
15. Жанри весняного циклу. Характеристика У давнину твори, що виконувались у весняний час, були своєрідними магічними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняні переміни: ліс — зазеленіти, траву — прорости, посіви — піднятись, квіти — розцвісти. Вони супроводжувались імітативно-магічними рухами або танцями. Відповідно до основних обрядових дійств, можна виділити такі жанри народної словесності: веснянки, гаївки та волочебні пісні. Дехто з дослідників не розмежовує їх, розглядаючи як єдиний жанр пісень, якими супроводжувались весняні дійства. Незважаючи на те, що у процесі побутування вони справді майже зливаються, але в минулому мали ряд диференційних ознак, тому будемо їх розглядати окремо. Веснянки — це календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею. Веснянки виконувались упродовж усіх свят весняного циклу, спеціально не приурочувалися до певного конкретного дійства, або ж цей зв´язок втратився. Тому термін «веснянка» часто використовується як загальне означення всіх жанрових різновидів цього періоду. Оскільки весняні містерії пов´язувалися з культом померлих предків та анімістичними уявленнями, то веснянки, як правило, виконувались на могилах, роздоріжжях, клинцях. Різновидом веснянок є гаївки — твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ. С. Килимник заперечує думку О. Петрицького про те, що термін «гаївка» походить від назви індійського свята весни «гулі» або «голі». Він відстоює думку, висловлену вперше В. Гнатюком, що «гаївка» походить від «гай» — місця проведення язичницьких оргій та забав, звідси — часті рефрени типу «гай-гай», «ой, гай», «гаю-гаю» та інше. В усіх жанрах весняного циклу, як у календарно-обрядовій творчості в цілому, поєднувалися архаїчні елементи з новими, прадавні погляди та вірування збереглися до нашого часу на рівні символів та образів. «Багатство руху, тісне об´єднання музикальної дії з пантомімою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло в весняних грах і хороводах, надає їм сильно архаїчний характер, таїть в собі, дійсно, багато старовинного, ембріонального — такого, що вводить нас в початки словесної творчості...». 16. Розвиток української фольклористики у 2-ій пол..20-го ст. наукові методи, теорії, гіпотези Українська фольклористика як наука існує майже два стоіття. Від просвітницько-романтичних захоплень, прагнень порятувати від загибелі найперше українську народну пісню, публікацій збірників із передмовами до фундаментальних фольклористичних досліджень Олександра Потебні, Михайла Драгоманова, Івана Франка, до “вибухової” діяльності Етнографічної комісії ВУАН, відкриття Інституту фольклору (1936), до появи видань академічної серії “Українська народна творчість” (з 1961 р.), натхненниками якої були Максим Рильський, Кость Гуслистий, до сформованої когорти українських фольклористів другої половини ХХ ст. (Олексій Дей, Іван Березовський, Павло Попов, Галина Сухобрус, Андрій Гуменюк, Олександр Правдюк, Григорій Нудьга, Михайло Грицай, Зоя Василенко, Наталя Шумада, Володимир Бойко, Вікторія Юзвенко, Василь Скрипка, Марія Шубравська, Галина Рубай, Михайло Пазяк, Михайло Гуць, Софія Грица, Михайло Гайдай, Роман Кирчів, Григорій Дем’ян, Петро Медведик, Михайло Шалата, Володимир Кач-кан, Лідія Дунаєвська, Алла Ясенчук, Тетяна Руда, Степан Мишанич, Анатолій Іваницький, Іван Сенько, Йосип Федас, Іван Хланта, Галина Довженок, Олександра Бріцина, Олена Таланчук, Петро Будівський, Степан Шевчук, Мирослав Грицик, Леся Вахніна, Олексій Вертій, Віктор Давидюк, Анатолій Подолинний, Людмила Єфремова, Василь Сокіл та ін.), до відкриття кафедр фольклористики в Київському та Львівському університетах (1990-і рр.) – ось той шлях, яким утверджувалась українська фольклористика. Дехто вважає цю науку ще не сформованою, такою, що існує як проміжна структура між літературознавством (ширше – філологією) та етнологією. Проте це не так. Фольклористика має свій об’єкт дослідження, власну методи-ку, свою історію, теорію фольклору, фольклористичну критику, польову та едиційну практики, а якщо й послуговується інструментарієм студіювання інших наук, то, очевидко, це вмотивоване доцільністю, прагненням не ізолюватися, а пізна-ти явище в зв’язках із матеріальною і духовною культурою нації, людства загалом. Історія, археологія, етнографія, мовознавство, літературознавство, філософія, психологія, медицина 17. Дитячий фольклор. Характеристика Термін «дитячий фольклор» з´явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього специфічного виду творчості. Однак до цього часу теорія дитячого фольклору не сформована. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне «дитячими». Так, Г.С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін «дитячий фольклор», наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей). Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення і сакральне значення, у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування. Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатомірне не лише за тематикою та образною системою, а й за призначенням, способом і часом виконання. Кожен жанр має своє джерело походження — усі вони виникли в різні історичні періоди і проникли в дитячу словесність різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинників усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи: 1) тексти, створені дорослими для дітей; 2) твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку; 3) твори самих дітей. В окремих випадках чітка межа між ними стирається, тобто є жанри, яких не можна однозначно зарахувати в ту чи іншу групу. Кожна з цих груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи і цикли відповідно до інших рис (наприклад, час чи мета виконання твору, його структура, поетика і т. п.). Спільна риса їх усіх — дитяча тематика, вони виконуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4—5 років. Твори дорослих для дітей поділяються на дві частини: 1) пісенна лірика для дітей (колискові пісні); 2) поезія пестування (пестушки, утішки, забавлянки). 18. Сучасний фольклористичний процес в Україні У фольклористиці останніх десятиліть спостерігається парадоксальне явище: склався прецедент наявності достатньої кількості праць, у яких так чи інакше осмислюються теоретичні проблеми фольклористики. Але "канони" досі не окреслені, не існує зведена в систему база теоретичних понять, не сформульовані основоположні дефініції. Ліквідація цієї прогалини, на наш погляд, – чи не найактуальніша проблема сучасної фольклористики. Вкрай актуальною стала проблема розробки понятійно-термінологічного апарату для дослідження фольклору як цілісної системи. Отже, спробуємо в межах даної статті сформулювати наше бачення системи базових теоретичних понять, якими оперує сьогодні фольклористика не тільки українська, але й зарубіжна. Одразу зазначимо, що в основу статті покладено досвід розробленого нами курсу лекцій "Основи теорії фольклору", що читається студентам-фольклористам Львівського національного університету імені Івана Франка. Безумовно, у фольклористиці актуальною була і залишається проблема специфіки фольклору як виду духовної культури та мистецтва. Йдеться про те, що сьогодні недостатньо простої констатації таких ознак фольклору, як синкретизм, колективність, імперсональність (анонімність), традиційність, варіативність, усність побутування, безцензурність тощо, а необхідне заглиблення й осмислення кожної з них окремо. Скажімо, таку домінуючу рису фольклору, як синкретизм, традиційно розуміли у фольклористиці як поєднання різнорідних і взаємодоповнюючих начал: вербального, музичного, хореографічного, театрального та інших. Сучасна фольклористика цю проблему аналізує диференційовано. Тобто, синкретизм, притаманний фольклору загалом, розглядається на трьох рівнях: на рівні форми, рівні функцій і рівні безпосередньо тексту. Проблема синкретизму форми, безумовно, пов’язана з проблемою жанрового синкретизму, синкретизму функцій – із проблемою поліфункціональності фольклору, проблема синкретизму тексту – із проблемою історичної еволюції жанрів, а також із проблемою співіснування традиційного та новаторського у фольклорному тексті. Кожна із зазначених проблем може стати темою окремого дослідження, як на теоретичному підґрунті, так і на матеріалі фольклору. У сучасних наукових студіях фольклористи значну увагу приділяють проблемі поліфункціональності фольклору. У цьому ми бачимо певну закономірність: фольклор як одна з найархаїчніших галузей духовної культури демонструє безпрецедентну життєздатність, він є одним із найголовніших факторів збереження національної самосвідомості. Логічно постає питання: у чому полягають причини такого соціального і духовного "попиту" на фольклор? Питання це складне і багатопланове, але однією з найважливіших причин науковці вважають його поліфункціональність. Про те, що фольклор наділений багатьма функціями, писали класики української фольклористики: Ф.Колесса, М.Грушевський, В.Петров і багато інших. Підкреслюючи багатофункціональність фольклору, українські фольклористи виділяли домінуючі функції: утилітарну (практичну, прагматичну) і естетичну. Концепцій про кількість і взаємодію функцій існує достатньо: так звана "квадратна" система функцій американського фольклориста У.Бескома (розважальна, ритуальна, виховна, "біхевіоральна"); "п’ятичленна" система функцій М.Кагана, котра механічно була перенесена на фольклор, хоча вчений писав про функції мистецтва; теорія "системи функцій" І.Земцовського, теорія "пучка функцій", створена П.Богатирьовим і продовжена В.Гусєвим. Теоретичний аспект проблеми докладно розробив В.Гусєв у розвідці "О полифункциональности фольклора", давши не тільки визначення самих функцій, а й розглянувши основні тенденції їх розвитку (прогрес, регрес, "мерехтливість"). Отже, поміж основних функцій фольклору сучасна фольклористика виділяє соціальні, пізнавальні, етичні, естетичні, інформативні, комунікативні, виховні, організуючі (трудові пісні), ритуальні (обрядові пісні), "етикетні", розважальні тощо. Важливою темою теоретичної фольклористики залишається проблема класифікації фольклорного матеріалу. На жаль, рідко згадується у фольклористичних розвідках такий методологічний аспект проблеми як умовність будь-яких класифікацій. Стосовно фольклористики умовність класифікацій є особливо актуальною, оскільки в синкретичну галузь потрапили такі принципи класифікацій, які були запозичені з "монокультурних" сфер: літературознавства, мовознавства, етнографії, філософії тощо. 19. Термін «фольклор». Історія терміна. Концепція, парадигми Термін "фольклор" (у перекладі "народна мудрість") вперше ввів англійський учений У.Дж. Томс в 1846. Спочатку цей термін охоплював всю духовну (вірування, танці, музика, різьблення по дереву і ін.), а іноді і матеріальну (житло, одяг) культуру народу. У сучасній науці немає єдності в трактуванні поняття "фольклор". Іноді воно уживається в первинному значенні: складова частина народного побуту, що тісно переплітається з іншими його елементами. З початку 20 в. термін використовується і в вужчому, конкретнішому значенні: словесна народна творчість. Якнайдавніші види словесного мистецтва виникли в процесі формування людської мови в епоху верхнього палеоліту. Словесна творчість в давнину була тісно пов'язана з трудовою діяльністю людини і відображало релігійні, міфічні, історичні уявлення, а також зачатки наукових знань. Обрядові дії, за допомогою яких первісна людина прагнула вплинути на сили природи, на долю, супроводжувалися словами: вимовлялися заклинання, змови, до сил природи поводилися з різними проханнями або погрозами. Мистецтво слова було тісно пов'язане з іншими видами первісного мистецтва музикою, танцями, декоративним мистецтвом. У науці це називається "Первісним синкретизмом" Сліди його і зараз помітні в фольклорі. Фольклор був словесним мистецтвом, органічно властивим народному побуту. Різне призначення творів породило жанри, з їх різноманітними темами, образами, стилем. У якнайдавніший період у більшості народів існували родові перекази, трудові і обрядові пісні, міфологічні розповіді, змови. Вирішальною подією, що проклала рубіж між міфологією і власне фольклором, стала поява сказки, сюжети якої усвідомлювалися як вигадка. 20. Фактори впливу на формування народної творчості Можна виділити ряд найважливіших факторів: Географічне розміщення — територіальне розселення націй зумовлює значні відмінності у поглядах на світ, на життя, на основні поняття. На ранніх етапах формування етнічних груп саме цей фактор відіграє вирішальну роль при виникненні первісних вірувань, які згодом переходять у систему народної міфології. До географічних факторів можна віднести й інші елементи — ґрунт, напрям вітрів, особливості опадів і т. п., вплив яких на людську свідомість не важко простежити за аналогією до вище наведених прикладів. Історичний розвиток — надзвичайно важливий фактор становлення націй. В основному він майже повністю підпорядковується і залежить від географічного розміщення. Особливості розселення різних етнічних груп на ранніх етапах становлення великою мірою визначають їхні історичні долі. Усім відомий факт, що північні племена кельтів, вікінгів залишили про себе пам´ять як про войовничі нападницькі жорстокі етнічні групи. Наступним важливим фактором є природа, тобто світ рослин, тварин, птахів і т. ін., в якому живе народ. Світ природи і система первісних уявлень та поглядів впливають на вироблення та формування релігійних вірувань і пов´язаних з ними магічно-обрядових дій і ритуалів. Усі вище згадані фактори впливають на розвиток занять та ремесел. Серед найголовніших факторів впливу на розвиток окремих етнічних спільнот виділяють мову, як чинник, тісно пов´язаний з географічним розміщенням, історією та етнографією, природою. Мова є засобом, за допомогою якого твориться та функціонує усна народна творчість. Тепер розглянемо, як це стосується фольклору. Від особливостей та поєднання вище згаданих факторів на окремій території залежать, по-перше, домінанти у системі жанрів фольклору того чи іншого народу (у північних народів переважають героїчні сказання, військові танці, мисливські ритуали; у слов´ян — пісні, пов´язані з землеробством, обряди річного календарного циклу). По-друге, — характер (особливості та відмінності) жанрів, які існують у всіх народів (наприклад, у тематиці колискових пісень у войовничих народів частий мотив побажання вирости дитині сильним і відважним воїном, безстрашним героєм; у той час, коли в землеробських народів у колискових бажають для дитини спокійної, щасливої долі, рости добрим і веселим. Також героїчний епос племен-завойовників та оборонців відрізняється за своєю суттю). По-третє, — особливості ритуалів та обрядів (проводи на війну, полювання, чи обряди, пов´язані з сільськогосподарським циклом; відмінності у весільних, похоронних обрядах і т. п.). По-четверте, — національна символіка (у фольклорних текстах є образи світу природи, елементи одягу, зброї). |
| Урок українського читання в 4 класі з використанням технології критичного... Тема: Обжинкові пісні. «Кругом, женчики, кругом», «Ой я жала, жала», «Пісенька житнього віночка» |
Тема родинного свята. Пісня – душа людини Мета Мета: ознайомити учнів з пісенною творчістю українського народу;вивчити пісні різних жанрів;поповнювати знання учнів про народні... |
| Пісні Марусі Чурай (Засвіт встали козаченьки) скорочено Історичні пісні Він змушений покинути матір, кохану дівчину. І просить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину Марусю як за... |
Календарне планування з української літератури І семестр (8 кл.) Українські історичні пісні. Пісні про звитяжну боротьбу козаків з турецько-татарськими нападниками («Зажурилась Україна», «Та, ой,... |
| Конкурс строю та пісні Стройового статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №549-XIV (зі змінами), навчальної... |
Урок Тема Тема. Колискові пісні – перлинки української мови. Л. Забашта “Рідна мова.”М. Сингаївський “Колискова пісня, колискова…” Колискові... |
| НВК «ЗНЗ 1 ст. ДНЗ» м. Березівки, Одеської області ШАЙДЮК ТЕТЯНИ ОЛЕКСАНДРІВНИ Починає виставу вчитель, виконуючи куплет пісні. За цей час до глядачів виходять учні і співають приспів разом / мелодія пісні «Волшебник-самоучка»/... |
Урок музичного мистецтва з ігровими елементами в 4 класі Вчитель... Відділ освіти Зборівської районної державної адміністрації Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів з поглибленим |
| Нагородження переможців фестивалю-конкурсу; гала-концерт лауреатів,... Популяризація авторської пісні та поезії, виявлення талановитих композиторів і поетів, виконавців пісні, аранжувальників, створення... |
УРОК РІДНОЇ МОВИ Тема. Рідна мова пісня солов’їна Виховувати глибокі почуття любові до рідного краю, до маминої пісні, до рідної мови. Допомогти школярам зрозуміти, що без народної... |