1. Жниварські пісні та їх характеристика Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов’язаних із хліборобськими жнивами. Вони завершують цикл
|
|
Скачати 1.58 Mb.
|
8. Світоглядна парадигма замовлянь у фольклорній поетиці Замовляння як текст сприймається звичайним слухачем за допомогою ритму. Інші текстові ознаки – змістовність, асоціативність, емоційність (маємо на увазі не обрядову, а текстову емоційну наповненість) втрачають свою актуальність. Ритм замовляння досить специфічний, він може змінюватись декілька разів або вражати своєю монотонністю. В тому чи іншому випадку даний ритм дещо відмінний від звичного, і несе у собі певний внутрішній дискомфорт, чи навпаки, заспокоює, присипляє. Зі зміною ритму змінюється сприйняття дійсності/часу, що використовувалось у світових магічних практиках (камлання шаманів, голосіння, звуки ритуальних барабанів, обрядові танці і т. п.). Важливе і суттєве у повсякденному житті перестає бути таким при зміні ритму і навпаки34. Звідси кардинальна зміна поведінки при проведенні релігійних свят. Зміною звичного ритму відзначаються також ініціативні обряди – повторення ієрофантом стану клінічної смерті і повернення до життя. Циклічність життєвого ритму при цьому значно збільшується у порівнянні з буденним сприйняттям від засинання/просинання до вмирання/воскресіння. Описи таких метаморфоз зустрічаються у міфології і фольклорі (перевтілення бідного дурня на царевича-красеня, бідної дівчини на царівну і т. п.). Відбувається концентрація часу – раптове перетворення замість тривалої еволюції. Подібні ритмічні зміни (маніпуляції ритмом) спостерігаються також у лікувальній магічній практиці українців. Так, шептухи, замовляючи недугу, промовляють текст у відповідному ритмі, який проявляється не лише у тональності і гучності, які можуть змінюватись, але і в будові самого тексту, а саме: асонансах і алітераціях. Серед приголосних, як правило, повторювались тверді звуки (шиплячі, дрижачі, свистячі), що створює специфічну ритміку, задає необхідний напрямок тексту, створює враження безперервного мовного потоку, нагнітає психіку слухача: “Їхав святий Петро на білім коні, кінь біжить, аж камінь січе, да буде проклята кров, котра потече”35; “На морі, на лукомор’ї стоїть дуб розложистий, барзо хороший, на тому дубі цариця Яриця … посилай ти три сестри: Марію-Полумарію, Анну Полуанну, Лукер’ю-Полулукер’ю”36; “Колючка-колючище, ти й болюча, ти й шипуча, … одступися, розійдися од рожденного, хрещеного, молитвенного раба Божого N”37. Підпадаючи під вплив текстового і ритуально-дієвого ритму замовляння, хворий здатен увійти в легкий психічний транс, який змінює звичне часове сприйняття, загострює слухове відчуття дійсності (у буденному житті навколишній світ сприймається переважно за допомогою зору). 9. Замовляння. Семантика образів Замовля́ння (діалектичне «заговори», «заклинання», «закликання») — жанр словесного фольклору, усталені вислови, речитативні, переважно віршовані тиради, що супроводжують магічні дії, рухи їх виконавців — знахарів (від «знати»), відьом чи відьмаків (від давнього «відати» — знати), чарівників, ворожбитів, шептух тощо і виражають їх бажання вплинути на природу, на людину і її стосунки з оточенням у відповідному напрямку (доброму або злому). Поетична система українських замовлянь оперує міфічними образами, які реально сприймаються лише за встановленого (логічного, звичного) часового сприйняття, тобто вони перебувають в “іншій” просторово-часовій реальності. ”Перехід” на інший рівень свідомості нелогічного, інтуїтивного світосприйняття характеризується його зміною і відбувається спонтанно чи штучно. Люди з тонкою психічною організацією схильні до відповідних перевтілень, тому для них необхідний лише зовнішній поштовх для подібного переходу. Таким поштовхом може бути зміна звичного ритму, який досягається за допомогою камлання, співу, молитви, гри на музичному інструменті, танцю, тривалого промовляння невеликого за обсягом тексту тощо. Сприйняття дійсності в такому випадку загострюється, що дає змогу відчувати емоційні стани інших людей, зміни у соціальному і природному середовищі. Разом з психічним змінюється і фізичний стан: пульс стає частішим чи, навпаки, уповільнюється, притупляється відчуття болю, можливе тривале забуття, зміна тембру і тону голосу і т. п. Міфологічні образи замовлянь, як зазначалось вище, перебувають в іншому часовому вимірі. У світі людей можуть існувати лише натяки на їх існування (прикмети, випадкові звуки, сни, видіння, незвичайні випадки), тому основною ознакою цих образів є лімінальність: хвороби, магічні помічники, святі, “дуб розложистий”, “змія Скарапея”, “Хан і Ханиця”, “стикла собака”, “кам’яна корова”, “синій чоловік” і т. п. Цікавими в даному випадку видаються образи астральних світил, за допомогою яких вимірюється час і репрезентується небесний простір39. Небесні орієнтири – місяць, сонце, зірки – визначають основні напрямки земної просторової і часової орієнтації. Так, за розташуванням астральних світил визначається місцеперебування і час доби, що має надзвичайно важливе значення у магічній лікувальній практиці. 10. Вплив християнства на розвиток УНТ Християнство впливало на розвиток народної творчості в різний спосіб: спочатку — у вигляді окремих елементів та вкраплень у твори усної словесності, що до цього часу зберегли свій язичницький характер, а згодом — значно глибше. Не всі жанри народної творчості однаковою мірою зафіксували відбитки того чи іншого світогляду. Кожен із жанрів має свою історію творення та розвитку, відчуваючи різні впливи. Незаперечним залишається той факт, що під впливом християнства в усній народній творчості, як і в культурі в цілому, утворився своєрідний релігійний синкретизм (поєднання), що виявився у співіснуванні язичницьких поглядів, мотивів, обрядів та символів із християнськими. Під цим кутом зору історичних зв´язків та функціонування усної народної творчості і будемо розглядати далі розвиток окремих фольклорних жанрів та їх поетику. На основі двох світоглядів — церковного та двовірського відбувся остаточний розподіл між літературою (що опиралась на перший) та фольклором (що розвивався та побутував на основі другого). Не бажаючи відмовлятись від старовини, люди намагались об´єднати язичництво та християнство в єдине ціле. Часто в цьому їм сприяли і священики, які були або мало обізнані з новим віровченням, або надто прихильні до старих обрядів. О. Потебня з цього приводу зазначав: «Сама церковь во многом волею-неволею содействовала этому сбережению язычества». «Найдуховнішим, як говорить Ґрімм, — не завжди вдавалось знайти межу між язичницьким і християнським: на їх власний смак могло підходити багато язичницького, що корінилося в натовпі». На календарно-обрядовий цикл, в основі якого лежали старі вірування та уявлення, накладалися церковні свята, які за своєю суттю, традиціями та ритуалами залишились язичницькими. Більшість дослідників визнає, що відмінною рисою розвитку народних поглядів, а відтак — засад творчості є глибока консервативність. Це стосується не тільки слов´янських народів. Скрізь, де християнство, яке за своєю суттю є віровченням, а не релігією, злилось із місцевими традиціями, утворилася своєрідна нова релігія, уподібнена до тої, яка побутувала на тих чи інших територіях в минулому. Звідси — різні варіанти християнства на різних землях. 11. Українські народні думи як жанр фольклору Думи - це самобутні епічні та ліро-епічні твори про боротьбу українського народу проти поневолювачів, суспільно-політичне і побутове життя людей, які виконувались у супроводі кобзи, бандури чи ліри. Думи, виникнувши в конкретних умовах свого часу, відповідали реальним запитам доби та характеру розвитку цілого фольклорного процесу. Більшість збирачів дум (від М.Цертелєва до П.Куліша) намагались забезпечити "історичну точність" текстів. Застосовуваний підхід (виправляти і редагувати думи, „пригладжувати" грубуватість лексики) призвів до деформації і часткового знищення текстів, записаних у першій половині ХІХ ст. Думи відзначаються логікою побудови, ґрунтовним вмотивуванням вчинків персонажів. Віршована форма дум відрізняється від віршованого ладу інших фольклорних жанрів. На відміну від звичайних пісень для думи характерні нерівноскладові рядки, неоднаковий ритм. Композицію думи складають: заспів - пролог, експозиція, де вказується місце, час, обставини дії, називаються головні герої; сюжет - розповідь з ліричними відступами; кінцівка - прославляння героїв, побажання слухачам. Виконуються думи в супроводі бандури чи ліри своєрідним індивідуальним співом, наближеним до мелодійної декламації - речитативом.Дефінітивний арсенал української фольклористики почав формуватися ще в добу романтизму, коли відбувалося зародження й становлення науки про усну народну творчість. Поняття „пісні про старовину”, „поважні пісні”, „історичні пісні”, „козацькі пісні”, „жіночі пісні” жанровій атрибуції підлягали лише умовно, необхідно було чіткіше розрізнити групи й цикли пісенної лірики та епіки. Скажімо, до козацьких пісень належали власне епічні твори про історичні події та постаті, балади, любовна лірика тощо. Перші визначення українських народних дум у фольклористиці запропонував М.Максимович. Від збірки до збірки впродовж майже чверті століття вчений корегував, поглиблював розуміння жанру. У „Передмові” до збірки „Малороссийские песни, изданные М.Максимовичем” молодий збирач і дослідник фольклору 20 квітня 1827 р. писав: „Особливо чудові думи – героїчні співи про бувальщини, що стосуються переважно часів Гетьманщини – до Скоропадського. Їх і нині ще співають сліпці-бандуристи, котрих можна назвати українськими рапсодами”  . Згадавши про першу публікацію дум у збірнику М.Цертелєва, автор відзначив, що „кожна дума присвячувалась якій-небудь історичній події чи особі – передусім Хмельницькому, Палію, Мазепі та іншим”.Дефінітивний арсенал української фольклористики почав формуватися ще в добу романтизму, коли відбувалося зародження й становлення науки про усну народну творчість. Поняття „пісні про старовину”, „поважні пісні”, „історичні пісні”, „козацькі пісні”, „жіночі пісні” жанровій атрибуції підлягали лише умовно, необхідно було чіткіше розрізнити групи й цикли пісенної лірики та епіки. Скажімо, до козацьких пісень належали власне епічні твори про історичні події та постаті, балади, любовна лірика тощо.Перші визначення українських народних дум у фольклористиці запропонував М.Максимович. Від збірки до збірки впродовж майже чверті століття вчений корегував, поглиблював розуміння жанру. У „Передмові” до збірки „Малороссийские песни, изданные М.Максимовичем” молодий збирач і дослідник фольклору 20 квітня 1827 р. писав: „Особливо чудові думи – героїчні співи про бувальщини, що стосуються переважно часів Гетьманщини – до Скоропадського. Їх і нині ще співають сліпці-бандуристи, котрих можна назвати українськими рапсодами” . Згадавши про першу публікацію дум у збірнику М.Цертелєва, автор відзначив, що „кожна дума присвячувалась якій-небудь історичній події чи особі – передусім Хмельницькому, Палію, Мазепі та іншим”.12. Родинно-обрядовий фольклор. Характеристика Родинно-обрядова творчість — це система ритуально-обрядових дій у пісенно-музичному супроводі, які виконуються з нагоди основних етапів життя людини. У наші дні ці обряди становлять частину народних традицій. У минулому ж вони не сприймались лише як традиція і кожному їх елементові надавалось важливого утилітарного чи магічно-ритуального значення. Система родинної обрядовості є однією з найархаїчніших в усній народній творчості (за давністю виникнення та творення вона поступається лише магії та календарній обрядовості). Вона зароджувалась у час, коли людина починала усвідомлювати своє місце у світі, спостерігаючи за змінами у своєму житті та житті оточуючих, вбачаючи певну циклічність та повторюваність у зміні поколінь. Як і календарно-обрядова творчість, родинна обрядовість виникає на основі тотемічно-анімістичних вірувань та культів і тісно пов´язана з магією. В архаїчні дослов´янський та праслов´янський періоди ритуально-обрядова система, пов´язана з плином людського життя, була дуже різноманітною і включала багато етапів. Деякі з них у ході історичного розвитку віджили, інші — значно видозмінились, втративши своє первісне значення. З-поміж усього розмаїття до нашого часу збереглися лише системи обрядів весілля, народження дитини, смерті та ритуальні дії, пов´язані із закладенням та будівництвом нового дому та новосіллям. Для наших далеких предків, які поділяли світ на «своїх» і «чужих», «живих» та «мертвих», усі ці обряди були пов´язані з переходом межі та переселенням в інший світ. Так, наречена повинна була переходити у світ «чужих» (інше плем´я, рід, до родичів свого чоловіка); покійник відправлявся у світ «мертвих» духів; а новонароджений — навпаки — із потойбіччя у світ «живих»; при переселенні в інший дім (а це у період кочування племен, як правило, було пов´язано з переселенням на іншу територію, часто значно віддалену від місця попередньої стоянки), люди переселялися у світ «чужих» (інший ліс, річка, поле тощо — відтак — інші духи, що володіють цією територією), який згодом, після виконання певних ритуалів, повинен був стати світом «своїх». Ймовірно, що, окрім вище згаданих обрядів, були й інші, які не збереглися, а ті, що дійшли до нас у видозміненій формі, зберігаючи значні нашарування пізніших епох, доносять відгомони далекої доісторичної доби. 13. Сучасний стан фольклору в Україні У так званий період «застою» найпоширенішим жанром усної народної творчості була лірична пісня (як у всі часи занепаду політичної свідомості народу) та витворений радянською субкультурою жанр політичного анекдоту, який в усьому колишньому Радянському Союзі (в тому числі і в Україні) набув такого поширення, як в жодній іншій країні світу. З початком державотворчих процесів в Україні 90-х років із здобуттям незалежності усі раніше заборонені жанри фольклору здобули легальне побутування і продовжують своє життя в народі, радянські ж зразки залишились мертвими пам´ятками у підручниках того періоду. На сучасному етапі розвитку усної народної творчості, внаслідок скасування різних заборон, відбувається стихійне відновлення забутих звичаїв. Особливо на території Східної України, де майже повністю втрачена національна традиція, її спонтанне відродження часто набуває ґротескних форм. Завершення довгої доби штучно насадженого матеріалізму поряд із хвилею відродження релігійних традицій народу ознаменувалось небаченим піднесенням магії і демонології (ворожбитство, викликання духів, заклинання, магічне цілительство), закликами (і навіть практичними спробами) відновлення давніх язичницьких культів. Тому зараз перед сучасними творцями і носіями народної традиції стоїть нелегке завдання вибору шляху подальшого розвитку фольклору, який би збагачував скарбницю української духовності, а не спотворював її, був обґрунтований потребами часу, відповідно збалансований у всіх вимірах. Не менш важливе завдання постає перед дослідниками усної народної творчості: збору цієї невичерпної скарбниці, систематизації, класифікації текстів, їх наукового аналізу, пояснення причин виникнення чи занепаду певних явищ, шляхів розвитку фольклорних жанрів та багато інших аспектів дослідження. 14. Казкова проза. Характеристика Український народний епос у сучасній фольклористиці умовно поділяється на дві великі групи — прозу казкову та неказкову (історичну). Основним принципом такого поділу є функціональність жанрів: у першій групі (до неї відносяться казки, небилиці, анекдоти, притчі) домінує естетична функція, у другій (легенди, перекази, народні оповідання) головна функція — інформативна. Такий принцип класифікації відстоюють В. Пропп, К. Чистов, І. Березовський та ін. Казковий епос як частина усної народної прози є великим пластом української словесності. Термін «казка» вперше вжито у граматиці Лаврентія Зизанія «Лексисъ сиречь речения» (1596) поряд з поняттями «баснь», «байка», а пізніше — в подібному значенні у словнику Памви Беринди «Лексшонъ славенороескій і именъ толъкованіє» (1627). Таким цей термін увійшов згодом у фольклористику. Казка — це епічний твір народної словесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди та уявлення народу у формі структурованої, хронологічно послідовної сюжетної оповіді, яка має чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію (в основі якої лежить протиборство між добром і злом, що завершується перемогою добра). Однак основною ознакою казки є її невідповідність з оточуючою Дійсністю (ця невідповідність відмінна від тої, що є в героїчному епосі — нереальне тут постає як гіперболізація; чи у баладах — незвичайне тут подається як потенційно можливе, згодом — як символ). У казках чарівне сприймається як магічне, «зачароване». |
Схожі:
| Урок українського читання в 4 класі з використанням технології критичного... Тема: Обжинкові пісні. «Кругом, женчики, кругом», «Ой я жала, жала», «Пісенька житнього віночка» |
Тема родинного свята. Пісня – душа людини Мета Мета: ознайомити учнів з пісенною творчістю українського народу;вивчити пісні різних жанрів;поповнювати знання учнів про народні... |
| Пісні Марусі Чурай (Засвіт встали козаченьки) скорочено Історичні пісні Він змушений покинути матір, кохану дівчину. І просить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину Марусю як за... |
Календарне планування з української літератури І семестр (8 кл.) Українські історичні пісні. Пісні про звитяжну боротьбу козаків з турецько-татарськими нападниками («Зажурилась Україна», «Та, ой,... |
| Конкурс строю та пісні Стройового статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №549-XIV (зі змінами), навчальної... |
Урок Тема Тема. Колискові пісні – перлинки української мови. Л. Забашта “Рідна мова.”М. Сингаївський “Колискова пісня, колискова…” Колискові... |
| НВК «ЗНЗ 1 ст. ДНЗ» м. Березівки, Одеської області ШАЙДЮК ТЕТЯНИ ОЛЕКСАНДРІВНИ Починає виставу вчитель, виконуючи куплет пісні. За цей час до глядачів виходять учні і співають приспів разом / мелодія пісні «Волшебник-самоучка»/... |
Урок музичного мистецтва з ігровими елементами в 4 класі Вчитель... Відділ освіти Зборівської районної державної адміністрації Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів з поглибленим |
| Нагородження переможців фестивалю-конкурсу; гала-концерт лауреатів,... Популяризація авторської пісні та поезії, виявлення талановитих композиторів і поетів, виконавців пісні, аранжувальників, створення... |
УРОК РІДНОЇ МОВИ Тема. Рідна мова пісня солов’їна Виховувати глибокі почуття любові до рідного краю, до маминої пісні, до рідної мови. Допомогти школярам зрозуміти, що без народної... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua