|
|
Скачати 2.03 Mb.
|
|
Тема: Породи ВРХ, їх характеристика і районування. ПЛАН
Література: Оцінка тварин за продуктивністю, екстер’єром, конституцією. Бонітування тварин. Термін «конституція» грецького походження й зустрічається в літературі майже дві тисячі років. Під конституцією розуміють загальну будову організму тварин, зумовлену спадковими особливостями його розвитку, внутрішнім взаємозв’язком будови і функцій тканин та органів як єдиної системи, що характеризує напрям продуктивності, обмін речовин, пристосованість до умов життя. Класифікація типів конституції. Існує кілька класифікацій типів конституції тварин. Одні вчені взяли за основу морфологічний, другі — функціональний принцип, треті — тип нервової діяльності тощо. Найбільшого ж поширення набула класифікація, запропонована професором П. М. Кулешовим, який вивчив співвідношення розвитку органів і тканин залежно від напряму продуктивності тварин, розробив класичні схеми перерізів тіла овець та великої рогатої худоби й визначив чотири типи конституції: - грубу, ніжну, щільну, рихлу. Груба - характеризується грубим кістяком, товстою шкірою і щільною мускулатурою, жирові відкладення незначні./Цей тип властивий найчастіше тваринам місцевих, аборигенних порід, а також робочій худобі. Продуктивність їх невисока, але вони витривалі, невибагливі, менше хворіють. ‘ Ніжна конституція в протилежність грубій характеризується легким, міцним кістяком, тонкою шкірою, покритою м’яким волосом, слабким розвитком підшкірної жирової тканини. До такого типу можуть бути віднесені тонкорунні вівці, верхові коні, молочна худоба. Ці тварини в певних умовах проявляють високу продуктивність. Проте вони менш стійкі проти захворювань і більш вибагливі до умов годівлі та утримання. Щільна конституція властива тваринам із міцним кістяком, щільною шкірою і мускулатурою, недостатньо розвиненою підшкірною жировою тканиною. До цього типу належить переважна більшість тварин універсального та комбінованого напрямів продуктивності. Вони витривалі, добре пристосовуються до нових умов існування. Рихла (сира) конституція, на відміну від щільної, характеризується масивною будовою тіла, значним розвитком мускулатури і підшкірної жирової тканини, широкотілістю. Такі тварини відзначаються високими відгодівельними якостями і скороспілістю. Цей тип конституції мають переважно худоба спеціалізованого м’ясного напряму продуктивності, коні ваговозних порід, свині сальних порід, вівці м’ясо-вовнових порід. У практиці тваринництва описані типи конституції в чистому вигляді зустрічаються рідко. Найчастіше спостерігається поєднання грубого і ніжного типів із щільним або рихлим. При вивченні конституційних типів слід також враховувати поведінку і темперамент тварин. Ці питання ґрунтовно розробив видатний вчений, академік І. П. Павлов, вивчаючи типи вищої нервової діяльності. Він визначив чотири основних типи: сильний — урівноважений — жвавий (сангвінічний), сильний — урівноважений — повільний (флегматичний), сильний — неврівноважений — невтримний (холеричний) з переважанням збудження над гальмівними процесами і слабкий (меланхолійний) з переважанням гальмівних процесів над збудженням. Темперамент тісно пов’язаний із напрямом продуктивності. Практика свідчить, що найбільш бажані тварини врівноваженого жвавого або врівноваженого повільного (спокійного) типу нервової діяльності. Екстер’єр та методи його оцінки. Конституцію і пов’язані з нею біологічні та господарські якості сільськогосподарських тварин визначають і оцінюють за екстер’єром та інтер’єром. Під екстер’єром розуміють зовнішні форми будови тіла Досвід оцінки тварин за зовнішнім виглядом накопичувався протягом багатьох століть, але сформувалося вчення про екстер’єр у XVIII ст., коли відбору тварин за екстер’єром при їхній оцінці почали надавати великого значення. Оцінка тварин за екстер’єром дає можливість досить повно охарактеризувати міцність конституції й стан здоров’я, напрям продуктивності, індивідуальні особливості будови тіла, кондиції, придатність до певної технології. Тому при оцінці екстер’єру враховують як загальну будову тіла, його гармонійність, так і розвиток окремих частин або статей. Стать — це анатомічна ділянка, яка має певні умовні межі на тілі тварини. Для окомірної оцінки необхідно добре знати топографію і правильну будову статей, їхній взаємозв’язок із розвитком внутрішніх органів та продуктивністю тварин. Оцінюють тварин за екстер’єром у стані нерухомості й у русі, порівнюючи їх з іншими тваринами, а також кращими тваринами породи, застосовуючи три основних способи, що доповнюють один одного: окомірний (візуальний) і промацування; взяття промірів та визначення індексів; фотографування. Окомірна оцінка. Огляд, промацування та описування статей необхідно починати з голови, поступово переходячи до задньої частини тулуба, відмічаючи добре розвинені статі й найбільш значні недоліки (вади). Найважливіші статі, за якими визначають сумарну оцінку екстер’єру, такі: голова, шия, холка, грудна клітка, спина, поперек, крижі, кінцівки, черево, вим’я, зовнішні статеві органи. Кожна з цих статей у свою чергу поділяється на ряд дрібніших. Загальна окомірна оцінка екстер’єру є найскладнішою і вимагає від спеціалістів великого досвіду й знання екстер’єрних особливостей тварин певних порід. Тому для порівняння окремих особин за екстер’єром у цілому, а не тільки за деякими статями в різних країнах для кожного виду тварин і напряму продуктивності розроблені шкали екстер’єрних оцінок, де кожну стать (або групу статей) залежно від її значення оцінюють певною кількістю балів (пунктів). В Україні прийняті 5-бальна і 100-бальна системи оцінки екстер’єру. В першому випадку тварину оцінюють за загальним виглядом і розвитком без оцінки конкретних статей. У другому — кожну стать або групу статей оцінюють певною кількістю балів і за одержаною сумою визначають клас тварин за екстер’єром. Шкали оцінок наведені у відповідних інструкціях з бонітування. В них є перелік недоліків екстер’єру, за які знижується встановлений для статі бал. Оцінка за лінійними промірами — точніший і об’єктивніший метод, що дає можливість порівнювати екстер’єр тварин. Проміри беруть у певних точках тіла мірною палицею, циркулем, стрічкою, на яких є поділки в сантиметрах. Тварину ставлять на твердий рівний майданчик так, щоб передні кінцівки закривали задні, а при огляді збоку праві закривали ліві чи навпаки. Голова і шия повинні знаходитися на одній лінії з верхньою частиною тулуба. При вимірюванні інструменти мають лише доторкатися до тіла тварини, не вдавлюючись у нього. Показання на інструментах слід фіксувати, не відриваючи їх від точок вимірювання. Кількість і перелік промірів залежать від виду, породи, віку тварин, а також мети вимірювання У великої рогатої худоби найчастіше беруть такі проміри: палицею — висота в холці, попереку, маклоках, крижах, сідничних горбах; коса довжина тулуба — палицею або стрічкою; довжина таза — палицею або циркулем; глибина грудей за лопатками — палицею й обхват — стрічкою. Крім того, палицею ще вимірюють висоту в спині, ширину грудей за лопатками, ширину таза у маклоках, сідничних горбах, тазостегнових зчленуваннях; циркулем — розміри голови і таза; стрічкою — обхват п’ясті та інших частин тулуба тощо. Одним із методів додаткової оцінки екстер’єру є фотографування тварин, яке широко застосовується і дає можливість точніше й повніше зафіксувати їхні характерні особливості. Воно вимагає певних навичок та дотримання необхідних умов: тварину ставлять на рівному місці так, щоб фотоапарат знаходився на відстані 6 – 7 м від тулуба й перпендикулярно до його середини. Краще фотографувати вранці або ввечері, коли сонячні промені освітлюють тварину збоку, підбираючи контрастний фон. Особливо це стосується видатних тварин, а також тих, яких записують у ДКПТ. При загальній оцінці екстер’єру звертають увагу не тільки на окремі статі та проміри, а й на другорядні екстер’єрні особливості (масть, відмітини, краніологічні особливості тощо). Екстер’єрна оцінка, огляд, промацування й вимірювання тварин дають змогу судити про внутрішню будову організму і функції окремих систем та органів лише за зовнішніми формами тварини, тому оцінку доповнюють вивченням інтер’єру — внутрішньої будови, біохімічних, фізіологічних і анатомо-гістологічних особливостей організму. Продуктивність – основна властивість сільськогосподарських тварин, заради якої їх розводять. Основні види тваринницької продукції – молоко, м’ясо, вовна, хутро, яйця, шкури. Молочна продуктивність – триває після народження потомства (отелу, окоту, ви жеребки). Період, протягом якого доять тварин з моменту родів до припинення доїння, називають лактацією. Тривалість лактації у с/г тварин різна: у корів від 240 до 300-305 днів, кобил – 240-300 днів, овець – 120, кіз – 50, у свиноматок –до 60днів. М’ясна продуктивність – основними показниками є забійна маса, забійний вихід. Бонітування тварин. Щороку в серпні — вересні у господарствах проводять індивідуальну комплексну оцінку племінних та продуктивних якостей тварин для визначення їхнього подальшого використання, яканазивається бонітуванням. Із цією метою поголів’я оглядають і аналізують дані зоотехнічного обліку, зібрані за рік, що минув після попереднього бонітування. Це і є основою селекційно-племінної роботи при вдосконаленні та створенні порід і типів тварин. При бонітуванні оцінку здійснюють відповідно до вимог інструкцій по бонітуванню, розроблених Міністерством аграрної політики України окремо для кожного виду тварин і навіть напряму продуктивності. У цих інструкціях для кожної породи визначено стандартні вимоги щодо враховуваних ознак згідно з віком і статтю тварин. На підставі всебічної оцінки тварини одержують відповідні класи за комплексом ознак, від яких залежать їхнє подальше господарське використання та ціна. Бонітування проводить комісія на чолі з досвідченим зооінженером, добре обізнаним із породою й оцінюваним стадом. До її складу входять спеціалісти державної племінної служби, ветеринарної медицини, працівники наукових установ, спеціалісти господарств, завідуючі ферм (бригадири). Після закінчення бонітування всі матеріали порівнюють із даними оцінки тварин за минулий рік і роблять висновок про рівень племінної роботи в господарстві за звітний період. Оставить комментарий
потім почали використовувати як тяглову силу, а пізніше — для одержання молока. У світі налічується близько тисячі порід, але найбільшого поширення набули 250. Тривалість існування породи залежить від того, наскільки вона відповідає попиту людини. Одні породи використовуються сотні років, у результаті селекційно-племінної роботи їхня продуктивність зростає й розширюються зони їх розведення. Наприклад, червона степова, хоча й має певні недоліки, але добре пристосована до умов півдня і відзначається високою продуктивністю. Інші втрачають своє значення й зникають, а частина із них використовується як генофонд для виведення нових порід. Сіра українська худоба, яку раніше розводили в Україні, використовувалась і як робоча, тому характеризується невисокою молочною продуктивністю внаслідок слабкого розвитку молочної залози. її участь у виведенні української м’ясної породи дала позитивні результати. Бурхливий процес породоутворення з використанням районованих та імпортних порід сприяв створенню нових. Це такі, як українська червоно-ряба молочна, українська чорно-ряба молочна, українська м’ясна, волинська м’ясна. Нині потрібні тварини, здатні проявляти високу продуктивність в умовах групового утримання, доїння на швидкодіючих доїльних установках, які мають високу стійкість проти несприятливих факторів зовнішнього середовища (обмежений моціон, недостатня інсоляція, тверде покриття підлог та ін.). Високі вимоги ставляться і до якості молока та м’яса. Отже, поліпшення існуючих і виведення нових порід є вимогою сьогодення. У практиці ведення галузі скотарства набула поширення класифікація порід великої рогатої худоби за напрямом продуктивності. Розрізняють такі групи порід: * молочні, * подвійної продуктивності, * комбіновані, * м’ясні. В Україні розводять 11 порід молочного напряму продуктивності, 7 комбінованого і 13 м’ясного. Найчисленніші чорно-ряба та українська чорно-ряба молочна (36,3 %), червона степова (34,5 %), українська червоно-ряба молочна разом із симентальською (23,9 %), лебединська (3,6 %), інші породи (1,7 %). Порода – це досить чисельна група домашніх тварин, які мають спільне походження, подібну якість, що стійко передається за спадковістю і створена копіткою працею людини. 2.●Породи молочного напряму продуктивності Основними породами цього напряму продуктивності є чорно-ряба, українська чорно-ряба молочна, червона степова, українська червоно-ряба молочна, червона польська, голштинська, джерсейська. Чорно-ряба порода найбільш поширена у світі й відіграла важливу роль у вдосконаленні й виведенні нових порід. Вона створена в результаті схрещування місцевих корів із бугаями голландського походження. Тварини чорно-рябої породи мають пропорційно розвинений тулуб. Жива маса повновікових корів становить 500 – 550, бугаїв — 800 – 900 кг. В умовах достатньої годівлі від корів одержують по 4000 – 5000 кг молока, а в племінних господарствах — 6000 – 6500 кг із вмістом жиру 3,4 – 3,8 %. Надої деяких рекордисток досягають 10 – 17,5 тис. кг. Жива маса телят чорно-рябої породи в середньому становить 32 — 40 кг. Молодняк має високу інтенсивність росту. Бички у 15 міс досягають живої маси 400 – 450 кг і витрачають на 1 кг приросту 6,5 — 7 к. од. Забійний вихід — 55 — 58 %. Розводять тварин цієї породи у лісостеповій і поліській зонах України. Молочність і технологічні властивості вим’я корів чорно-рябої породи поліпшують ввідним схрещуванням із бугаями голштинської породи, корови якої мають міцний кістяк, молочний тип будови тіла, більшу живу масу, високі надої, добре розвинене вим’я ванно- та чашоподібної форм, пристосоване до машинного доїння з високою швидкістю молоковіддачі. Українська чорно-ряба молочна порода виведена схрещуванням тварин чорно-рябої худоби з голштинською і як самостійна порода затверджена в 1996 р. Тварини створеної породи переважають чорно-рябих ровесниць за живою масою та промірами. Вони мають більшу висоту в холці, довший тулуб і краще розвинену грудну клітку. Жива маса дорослих корів — 600 — 650, бугаїв — 850-1100 кг. У кращих племінних господарствах від корови надоюють по 6000 — 8000 кг молока з вмістом жиру 3,6 — 3,8 %, а витрата корму на 1 кг молока становить 0,9 – 1,1 к. од. Молодняк відзначається високою інтенсивністю росту. У 18-мі-сячному віці телиці досягають живої маси 400 — 420, бугайці — 500 – 520 кг при витраті корму на 1 кг приросту 6,5 – 7,2 к. од. Відтворна здатність корів перебуває на рівні вихідних порід. Вік першого отелення коливається в межах 27 — 29 міс, а сервіс-період триває 85 – 100 днів. Основні зони розведення тварин української чорно-рябої молочної породи — це Лісостеп і Полісся України, генетичний потенціал їх може бути реалізований за умов нормальної годівлі та утримання. ٭ Червона степова порода створена на початку XX ст. у результаті складного відтворного схрещування місцевої української худоби з червоними породами Західної Європи (остфрисляндська, англерська, вільстермаршська). Тварини червоної масті з різними відтінками — від світло- до темно-червоного. Позитивні якості породи — пристосованість до жаркого клімату, реагування підвищенням продуктивності на поліпшення умов годівлі та утримання, добра оплата корму молоком і приростами. На 1 кг молока втрачається 0,9 — 1,1 к. од. Недоліки — невисокий вміст жиру в молоці, нерівномірність молоковіддачі, непропорційність розвитку часток вим’я та деякі екстер’єрні вади. Жива маса корів у племінних господарствах становить 500 – 560, бугаїв — 800 — 900 кг. Новонароджені телята мають живу масу ЗО — 35 кг. Від корів у середньому надоюють за рік по 3000 – 4500 кг молока із вмістом жиру 3,6 – 3,7 %. Червона степова порода поліпшується чистопородним розведенням для збереження цінних адаптаційних якостей, а також застосуванням відтворного схрещування корів червоної степової породи з плідниками англерської, червоної датської та голштинської порід. Результатом такої роботи є створений новий тип, який відрізняється від тварин червоної степової породи вищою продуктивністю, екстер’єром і технологічними якостями. ٭Українська червоно-ряба молочна порода виведена на основі сименталів відтворним схрещуванням їх із монбельярдами, айрширами та червоно-рябими голштинами. Варіантами схрещувань передбачалось одержати масив тварин із часткою крові червоно-рябих голштинів 60-80%. При виборі порід для схрещування враховувались їхня спеціалізація в молочному напрямі продуктивності та високі технологічні властивості тварин. У новій породі передбачалося поєднати високу молочну і м’ясну продуктивність, придатність до машинного доїння, добру пристосованість до місцевих умов та високу оплату корму продукцією. Порода виведена в 1993 р. її ознаками є червоно-ряба масть, міцна конституція, гармонійність будови тіла, ванно- і чашоподібна форма вим’я, міцне прикріплення його, великі й добре розгалужені молочні вени Молочна продуктивність корів у середньому становить 2552 кг, а в племінних господарствах — 4356 кг із вмістом жиру в молоці 3,83 %. Червона польська порода створена у Польщі складним відтворним схрещуванням місцевої худоби з бугаями англерської та червоної датської порід. Тварини невеликі, мають щільну або міцну конституцію, витривалі, добре пристосовані до місцевих умов. Жива маса корів — 450 — 500, бугаїв — 700 — 850 кг, телята народжуються живою масою 25 — 35 кг. Надій корів — до 3000 кг, а в племінних господарствах — 4000 – 5000 кг. Вміст жиру в молоці — 3,7 – 3,9 %. М’ясні якості худоби невисокі, тому що вона вдосконалювалася у молочному напрямі. Розводять тварин цієї породи у Волинській, Тернопільській і Рівненській областях. ● 2. Породи комбінованого напряму продуктивності У країнах Європи значну увагу приділяють розведенню тварин комбінованого напряму продуктивності, які здатні до високої молочної продуктивності й відрізняються від молочних порід кращими м’ясними якостями. Молочно-м’ясну худобу вигідно розводити тому, що вона може в більшій мірі використовувати грубі та соковиті корми з меншою витратою концентрованих. Основними породами комбінованого напряму продуктивності є симентальська, лебединська, бура карпатська, сіра українська, пінцгау та ін. ٭Симентальська порода виведена в Швейцарії. Назву одержала від річки Сімме, у долині якої створено кращі групи сименталів. Тварин цієї породи завозили в Україну, де розводили в чистоті й схрещували з місцевою худобою. Симентали відзначаються міцною конституцією, високим зростом, міцним кістяком, добре розвиненими м’язами. Масть полова, полово-ряба і червоно-ряба. Тварини цієї породи невибагливі до кормів, менше схильні до захворювань (туберкульоз, лейкоз), для них характерна висока поживна цінність молока та інтенсивність росту молодняку. Технологічні властивості вим’я корів недостатні, оскільки у процесі вдосконалення худоби мало звертали уваги на його розвиток. Жива маса корів — 550 – 650, бугаїв — 900 – 1000 кг (деякі корови — 700 — 800, бугаї — 1300 кг). Телята народжуються живою масою 35 — 46 кг. В умовах достатньої годівлі надої корів становлять 3500 – 4000 кг, а у провідних племінних господарствах — 4600 -5500 кг. Вміст жиру в молоці — 3,7 – 3,9, білка — 3,3 – 3,6 %. Серед вітчизняних порід симентальська худоба має найбільшу кількість корів із рекордними надоями. Симентальська худоба відрізняється також добрими м’ясними якостями. Середньодобові прирости молодняку при відгодівлі досягають 800 – 1000 г. Забійний вихід становить 54 – 58 %. М’ясо добре пронизане жиром, негрубо волокнисте, високоенергетичне. Порода районована в Лісостеповій зоні України. Племінна робота з породою спрямована на підвищення молочності, поліпшення будови тіла, морфофункціональних властивостей вим’я і збереження вмісту жиру в молоці. ٭ Лебединська порода створена схрещуванням сірої української худоби з бугаями швіцької породи й подальшим розведенням помісей «у собі». Ставилося завдання одержати великих тварин із високими молочністю і жирністю молока. Створення породи завершено в 1950 р. Тварини цієї породи мають міцну конституцію, пропорційну будову тіла, добре розвинене вим’я. Жива маса корів — 500 — 600, бугаїв — 800 — 900 кг. Телята народжуються живою масою 30 — 35 кг. Продуктивність корів — 3300 — 4000 кг молока з вмістом жиру 3,8 – 3,9 %. Деякі корови дають 9000 – 12 600 кг. Молодняк характеризується високою інтенсивністю росту. Сере дньодобові прирости становлять 900 — 1000 г. М’ясні якості худоб] високі, забійний вихід — 54 – 56 %. У тварин цієї породи дещо довший строк господарського використання у межах загальної популяції Сумської та Харківської областей. Племінна робота з породою спрямована на підвищення молочно продуктивності та технологічних властивостей вим’я ٭Бура карпатська порода виведена відтворним схрещуванням місцевої худоби з різними відріддями бурих порід альпійського походження. Тварини цієї породи мають невисоку молочну та м’ясну продуктивність. Жива маса корів — 450 — 500, бугаїв — 700 — 800 кг. Надій — 3000 – 3500 кг, вміст жиру в молоці — 3,7 – 3,8 %. Середньодобові прирости молодняку — 700 – 800 г. Забійний вихід — 45 – 52 %. Продуктивні якості бурої карпатської породи поліпшують бугаями лебединської породи та швіцької американської селекції. Розводять її у Закарпатській області. ٭Сіра українська порода у XIX ст. вважалася найбільш поширеною в Україні. На її основі створено червону степову, лебединську, буру карпатську, вона також була використана для виведення української м’ясної породи. Незначна кількість чистопородного поголів’я сірої української породи збережена в племінних господарствах «Поліванівка» Дніпропетровської, «Асканія-Нова» Херсонської областей та ін. ٭Порода пінцгау виведена в Австрії в альпійській долині Пінцгау. Худоба помірно скороспіла, добре пристосована до гірських умов, має триваліший період господарського використання. Інколи від корів упродовж їхнього життя одержують по 13 — 15 телят. Масть червона, вздовж спини проходить біла смуга, нижня частина грудей, живіт і гомілки білі. Корови мають невисоку молочність. За м’ясними якостями худоба цієї породи не поступається сименталам. Розводять її у Чернівецькій та Івано-Франківській областях. 4. ● Породи м’ясного напряму продуктивності. Тварини м’ясних порід порівняно з іншими більші, мають вищу інтенсивність росту, добру пристосованість до пасовищних умов утримання. На відміну від молочних і комбінованих порід, вони на 3-4 міс раніше закінчують свій ріст, тобто скороспіліші. До вітчизняних м’ясних порід належать українська м’ясна і волинська м’ясна. Найбільш поширеними породами зарубіжної селекції в Україні є герефордська, абердин-ангуська, шароле, кіанська, санта-гертруда. Тварини цих порід використовують для виведення нових порід, поліпшення існуючих і промислового схрещування з коровами молочного та молочно-м’ясного напрямів продуктивності, потомство яких вирощують на м’ясо. ٭ Українська м’ясна порода створена складним відтворним схрещуванням симентальської, шароле, сірої української та кіанської порід із наступним розведенням помісей «у собі». Вирішальними факторами породотворчого процесу були оцінка тварин, випробування їх за власною продуктивністю та якістю потомства, відбір, інтенсивне розмноження кращих тварин і підбір пар для парування. Основними екстер’єрними особливостями породи є крупність, глибока й широка грудна клітка, добре розвинена задня частина тулуба, міцний кістяк, обмускуленість. Масть світло-полова, полова. Худоба пристосована до різних кліматичних умов, безприв’язного утримання, ефективного використання грубих і соковитих кормів. Жива маса корів — 600 — 710, бугаїв — 1000 — 1270 кг. Відтворні здатності й молочність тварин цієї породи високі. Міжотельний період триває 400 днів, у 6-місячному віці молодняк досягає живої маси 200 – 220 кг. У бугайців статева зрілість настає в 11-14 міс. Розводять худобу української м’ясної породи в різних кліматичних зонах України ٭ Волинська м’ясна порода виведена складним відтворним схрещуванням корів чорно-рябої й частково червоної польської з плідниками абердин-ангуської, герефордської та лімузинської порід. Для тварин цієї породи характерні високі молочність і енергія росту, добрі м’ясні якості, вони ефективно використовують пасовища, комолі. Тулуб у них видовжений, кістяк міцний, голова невелика, шия коротка, добра обмускуленість, особливо задньої частини. Жива маса корів — 500 – 550, бугаїв — 950 – 1050 кг. Телята народжуються живою масою 28 — 32 кг. У 6-місячному віці вона становить 180 — 200 кг. Молодняк має високу інтенсивність росту. В 15 — 18-місячному віці бугайці при середньодобових приростах 1000 – 1200 г досягають живої маси 470 – 590 кг із витратою кормі на 1 кг приросту 6,2 – 8 к. од. Забійний вихід — 60 — 66 %. У корів висока відтворна здатність, відносно короткий міжотельний період (345 днів), тривалий період продуктивного використання (дев’ять років). ЛЕКЦІЯ:2 |
|
Урок №15 Природознавство 6 клас Дата 07. 12. 11 Тема уроку: «Грунт.... Тема уроку: «Грунт. Склад грунту. Різноманітність грунтів. Родючість грунту та способи її підвищення. Поняття про добрива» |
Тема: Санітарна охорона ґрунту Мета заняття: Закріпити знання про гігієнічне,епідеміологічне та ендемічне значення грунту |
|
ЛЕКЦІЯ 3 Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин |
Питання гарантованого рівня знань Поняття про виробничу програму. Натуральні та вартісні показники виробничої програми |
|
Лекція вчителя. Сторінками життя та творчості митця Життєві випробування... Т. Манн – німецький письменник, його світоглядні та естетичні позиції. Ранній роман «Будденброки», його реалістичний характер та... |
Лекція №5 Тема : Цитологія наука про будову і функції клітин Мета: навчальна: розглянути основні методи цитологічних досліджень та загальний план будови клітин, сформувати поняття про основні... |
|
Лекція №1 Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.) |
Тема Прості речовини метали і неметали Повторити класифікацію речовин. Закріпити поняття про елементи – неметали та прості речовини на прикладі Оксигену. Дати поняття про... |
|
Лекція №10 Тема: Предмет і завдання курсу. Історіографія менеджменту Поняття „управління” і „менеджмент” в фізичному вихованні і спорті: спільне та особливе |
ОПАЛЕ ЛИСТЯ – НЕ ПАЛІТЬ! Значна кількість поживних елементів (азоту, сірки, фосфору, калію, кальцію, магнію, заліза та ін.), узятих деревами з ґрунту, повертається... |