Лекція Тема: Поняття про грунт та його родючість. Показники родючості грунту


НазваЛекція Тема: Поняття про грунт та його родючість. Показники родючості грунту
Сторінка2/12
Дата29.04.2013
Розмір2.03 Mb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Культура > Лекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема: Наукові основи системи землеробства, та її

складові частини.
ПЛАН:

1. Поняття про систему землеробства.

2. Ланки системи землеробства.

3. Принципи побудови і класифікації сівозмін.
1. Складовою частиною системи ведення господарства є система землеробства.

Система землеробства — це комплекс взаємопов’язаних агротехнічних, меліоративних і організаційних заходів, спрямованих на ефективне використання землі, підвищення родючості грунту, вирощування високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур. Вона передбачає використання не лише орних земель, а й лук і пасовищ, заболочених земель та чагарників, а також непридатних для землеробства угідь, якщо їх можна окультурити.

Кожна сучасна система землеробства, як правило, включає комплекс ланок чи елементів, спрямованість та інтенсивність вираження яких визначає її особливості. В. П. Нарцисов виділяє       такі ланки сучасних систем землеробства:

- порядок використання землі у сівозмінах (польових, кормових і спе­ціальних), а також на ділянках поза сівозмінами (культурні пасовища і сіножаті, вивідні поля, паркові пасовища в лісах тощо). Це -центральна ланка будь-якої системи;

-система механічного обробітку грунту (зяблевого, передпосівного і догляду за посівами);

- система застосування добрив (органічних, мінеральних і бактеріальних);

- меліоративні і культуртехнічні заходи (зрошення, боротьба з перезволоженням, несприятливою реакцією ґрунтового розчину, суховіями, закам’янілістю, снігомеліорація, агролісомеліорація тощо);

- комплекс агрохімічних і хімічних заходів боротьби з хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур, з бур’янами в посівах і забур’яненістю грунту;

- система запобіжних заходів щодо ерозії грунту і боротьби з її наслідками;

- заходи охорони навколишнього середовища від забруднення, а корисної мікро- і макрофлори — від знищення;

- система сортового насінництва і посівів найбільш продуктивних у місцевих умовах культур і сортів;

- спеціальні агротехнічні заходи (строки сівби, норми висіву насіння, змішані посіви тощо).

2. Розрізняють примітивні, екстенсивні, перехідні та інтенсивні системи землеробства.(Додаткова інформація)

При примітивних системах землеробства обробляли і займали послами незначну частину придатних для оранки земель (звичайно не більше 1/4 та 1/5) і, як правило, виключно під зернові культури. Родючість грунту відновлювалася внаслідок природних проце­сів під впливом рослинності, яка з’являлась при залишенні ріллі в заліж або переліг після 3—4-річного використання. До примітивних систем землеробства належать заліжна, перелогова, підсічно-вогнева і лісопільна.

Заліжна система була поширена дуже давно в степових районах, де були великі земельні площі і незначна заселеність. Суть цієї системи полягав в тому, що під посіви використовували землі, які раніше ніколи не оброблялися. Такі грунти мали сприятливі фізичні властивості, високий вміст органічних речовин, були чистими від бур’янів і забезпечували значні врожаї. Коли урожайність зменшувалась настільки, що вже не окупалися затрати праці, земельний масив залишали і під посіви розорювали нові ділянки.

Заліжна система землеробства була найбільш поширеною при первіснообщинному ладі, коли ще не існувало приватної власності на землю і можна було щоразу розорювати ділянки, які раніше ніколи не оброблялися.

Підсічно-вогнева система. Суть її полягала в тому, що ліс вирубували і використовували для будівництва, на дрова, а хмиз і пеньки спалювали. На звільненій площі висівали культурні рослини. Однак після збирання 1—2 урожаїв грунт швидко втрачав родючість. Погіршувалися також його фізико-хімічні властивості, сповільнювалися мікробіологічні процеси. Після цього землероби залиша­ли цю ділянку і освоювали іншу.

Перелогова система. З виникненням приватної власності на землю у міру збільшення площі ріллі виникла необхідність у розорюванні земель, які раніше використовувалися. Це призвело до еволюції заліжної системи в перелогову. Остання майже не відрізнялась від заліжної —так само залишали землю після кількох років її використання. Слід зазначити, що при такій системі використовували не цілинні землі, а ті, які 10—20 років тому вже використовували (перелоги) .

Лісопільна система є аналогом перелогової системи у лісовій зоні, суть її полягає в тому, що під посіви повторно використовували ділянки землі через багато років (коли вони вже заросли лісом.

Отже, примітивні системи землеробства передбачали нетривале використання грунтів (при виснаженні поля залишали). Під впливом природної рослинності, яка поступово змінювалася, поле очищалося від бур’янів, у грунті збільшувався вміст гумусу і азоту, він поступово ставав структурним і відновлювалася його родючість. Такі самі, але менш виражені процеси відбувалися і при заростанні полів лісами (особливо листяними).

Примітивні системи землеробства збереглися в наш час у деяких землеробських районах Центральної Африки, Індонезії, Південної та Центральної Америки.

При екстенсивних системах землеробства половина і більше придатних земель використовувалася під посіви. Серед вирощуваних культур переважали зернові, високопродуктивні кормові і технічні культури зовсім не вирощувалися або їх було дуже мало. Для відновлення родючості грунту використовували такі заходи, як обробіток парів, травосіяння, внесення гною. Використання мінеральних добрив і машин було незначним. Майже не здійснювалися меліоративні заходи.

Серед екстенсивних систем землеробства виділяють парову і багатопільно-трав’яну.

Парова система. На зміну перелоговій прийшла парова система землеробства. Період перелогу при цьому скоротився до одного року. Однорічний переліг почали називати паром, а систему землеробства, при якій родючість грунту відновлювалася в паровому полі,— паровою.

Перехід від перелогової і лісопільної систем землеробства до парової, або, як її ще називали, парозернової чи трипільної, був у свій час прогресивним явищем у землеробстві. При цьому різко збільшилися площі посіву (до 1/3 ріллі) і виробництво зерна, з’явилися  перші сівозміни   (трипільні: 1—пар чистий; 2—озима пшениця чи жито; З—ярі зернові), поліпшився обробіток грунту, стали більше вносити гною.

Багатопільно-трав’яна     система. У XVII і XVIII ст. у деяких країнах Західної Європи і в окремих маєтках російських поміщиків робилися спроби поліпшити парову систему землеробства. Поступово змінювалася структура посівів. У сівозмінах почали вирощувати багаторічні трави, коренеплоди, картоплю. При цьому зменшувалися площі під чистим паром, розорювалися малопродуктивні луки.

У зв’язку з цим подекуди сформувалася вигінна, або багатопільно-трав’яна, система землеробства. При цій системі половину ріллі займали сіяні багаторічні трави, які використовували на сіно і випас, на решті площі вирощували зернові культури. Багатопільно-трав’яна система була поширена у приморських і гірських районах, де умови сприятливі для вирощування трав. Наприклад, у господарстві   О. М. Енгельгардта в Смоленській губернії застосовували таку сівозміну: 1 —6—багаторічні трави; 7 — льон, 8— пар; 9— жито; 10—ярі зернові; 11 —пар; 12—жито; 13—ярі зернові; 14— пар; 15—жито.

Багатопільно-трав’яна система землеробства застосовується і тепер у багатоземельних, але   малонаселених країнах, наприклад в Австралії.

При перехідних системах землеробства використовують усі орнопридатні землі, в сівозмінах переважають зернові з багаторічними травами або просапними культурами і чистим паром. Серед перехідних розрізняють поліпшену зернову, плодозмінну і травопільну системи.

Поліпшена зернова система. Одним із засобів удосконалення парової системи землеробства було запровадження у сівозміні поля просапних культур (цукрові буряки, картопля, кукурудза, соняшник тощо). Це вже були парозернопросапні сівозміни. Такого типу сівозміни (1— пар, 2 — озимі, 3—просапні, 4—ярі) були поширені до революції на Україні в районах, де вирощували цукрові буряки, картоплю та інші просапні культури. Запроваджували такі сівозміни і після революції у посушливих районах України.

У паропросапних сівозмінах зернові культури займали 50—70 % ріллі, просапні, зернобобові і круп’яні — 15— 20, чисті пари—15—25%. Родючість грунту підвищували інтенсивним обробітком парових і просапних полів, внесенням добрив, застосуванням заходів зберігання і нагромадження вологи. Боротьба з бур’янами велася на парових і просапних полях. Продуктивність сівозмін підвищувалася в результаті запровадження просапних культур. Однак і при такій системі багато угідь відводили під чисті пари (до 25 %) і мало висівали просапних, тобто рілля використовувалася не інтенсивно.

При плодозмінній системі землеробства не більше половини площі ріллі займають посіви зернових, а решту— просапні та бобові культури. У сівозмінах планомірно чергуються зернові, бобові і просапні культури, які потребують різного обробітку грунту і удобрення. Виникла плодозмінна система землеробства одночасно з розвитком торгівлі та промислового капіталізму в Західній Європі. Поширилася вона з Нідерландів в Англію та інші країни. Основними принципами плодозмінної системи, сформульованої А. Юнгом і А. Теером, були такі:

1) вся рілля щороку використовується для вирощування різних культур (без чистого пару);

2) зернові культури, які, на думку авторів плодозмінної системи, виснажують грунт, і культури, які збагачують його (просапні і багаторічні бобові трави), займають у сівозміні однакові площі;

3) культури цих груп повинні чергуватися у посівах, вирощування їх на одному полі навіть протягом 2 років неприпустиме;

4) природні кормові угіддя розорюються і на них організовують виробництво кормів.

В Англії застосовували типову для багатьох районів норфолькську сівозміну:1- озима пшениця, 2 – кормові коренеплоди, 3 -  ячмінь з підсівом конюшини, 4- конюшина. У цій сівозміні найбільш типове для плодозмінної системи землеробства співвідношення культур: зернові—50%, просапні — 25 і бобові — 25 %.

Плодозмінні сівозміни за умови старанного обробітку грунту, більшого і систематичного застосування добрив виявилися досить ефективними. Так, в Англії, Бельгії, Німеччині, Нідерландах за 70—80 років освоєння плодозміни врожайність зернових підвищилася і досягла в середньому 16— 17 ц/га.

Травопільна система землеробства. При цій системі частина ріллі в польових і кормових сівозмінах використовується під багаторічні трави. Теоретичною основою травопільної системи землеробства стало вчення про процеси ґрунтоутворення під природною рослинністю. Основним принципом цієї системи була періодична зміна однорічних культур у сівозміні багаторічними.

Крім того, у травопільній системі землеробства велику увагу приділяли обробіткові грунту. Найбільше поширення мала система зяблевого обробітку, яка складалася з лущення стерні і оранки. Значно підвищилася якість обробітку завдяки впровадженню плугів з передплужниками і поглиблення орного шару, особливо на підзолистих грунтах.

Проте травопільна система землеробства мала і серйозні недоліки, її визнавали універсальною, придатною для всіх районів країни, незалежно від природних і економічних умов.

Сучасні інтенсивні системи землеробства передбачають високопродуктивне використання придатних земель для вирощування найбільш цінних високоврожайних культур, сортів і гібридів, широке запровадження ефективних методів підвищення родючості грунту з урахуванням найновіших досягнень сільськогосподарської науки, передового досвіду. При інтенсивних системах землеробства родючість грунту поліпшується в результаті застосування добрив, меліорації, вдосконалення знарядь тощо.

Оскільки сучасні системи землеробства розробляються на основі глибокого аналізу і всебічного врахування природних і економічних умов сільськогосподарського виробництва, то в основі їх визначення повинна бути насамперед природна зональність, яка б відображала місцеві грунтові, кліматичні і ландшафтні умови, особливості землеробства.

Одночасно з визначенням системи за природною зональністю для детальнішої характеристики її треба підкреслювати і найбільш важливі моменти, які визначають загальний напрям (незрошуване землеробство, зрошуване, ґрунтозахисне, на меліорованих землях, гірське тощо).

Беручи до уваги, що в межах однієї природної зони може бути різна структура посівів, при визначенні системи землеробства слід зазначати групу провідних культур (зернова, технічна, кормова, просапна тощо). Наприклад, для Лісостепу республіки вона може мати назву зернобурякова сівозміна  для  Лісостепової  зони України.

3. Принципи побудови і класифікація сівозмін



Класифікація сівозмін. Тип сі возмін визначаються основними

видами продукції, яка виробляється в них (зерно, технічні культури, корми,

овочі тощо), а вид – це співвідношення площ окремих культур або їх груп

(зернові, технічні, просапні, багаторічні трави, зернобобові, пари).

Розрізняють три типи сівозмін: польові. кормові і спеціальні.

Польові сівозміни призначені в основному для виробництва зерна, технічних культур і картоплі. Незначні площі у польовій сівозміні можуть займати кормові трави і чистий пар. Такі сівозміни здебільшого впроваджуються в усіх господарствах і займають майже 90П % ріллі.

Кормові сівозміни призначені переважно для виробництва соковитих і грубих кормів. Залежно від групи кормових культур, які переважають у сівозміні їх призначення і просторового розміщення кормові сівозміни поділять на прифермські (притабірні) і лукопасовищні.

Спеціальні сівозміни призначені для вирощування культур, які вимагають спеціальних умов і агротехніки вирощування (більш родючих грунтів, понижених елементів рельєфу, наближення виробництва окремих видів продукції до населених пунктів, захисту грунту від ерозії тощо). До них належать овочеві, коноплярські, грунтозахисні, рисові та інші сівозміни.

Сівозміни того чи іншого типу в свою чергу поділяються на певні види. Так, залежно від складу культур розрізняють такі види польових сівозмін: зернопарові, зернопаропросапні, зенопросапні, зернотряв’яні, зернотрав’янопросапні (плодозмінні), просапні, трав’яно-просапні, сидеральні, травопільні.

Попередником називається сільськогосподарська культура або пар, які займали поле у минулому році. Виділяють наступні групи попередників: 1) чисті і зайняті пари; 2) багаторічні бобові трави (конюшина, люцерна, еспарцет); 3)зернобобові (горох, люпин, соя, вика, чина, сочевиця); 4)озимі зернові (пшениця, жито, ячмінь); 5)ярі зернові (пшениця, ячмінь, овес); 6)просапні (картопля, кукурудза, соняшник, цукрові буряки, рицина); 7) технічні непросапні ( льон, коноплі);  однорічні трави (вико-овес, горохо-овес і т. д.).

Передпопередник – це культура чи пар, що займали місце в позаминулому році. Його значення надзвичайно важливе, особливо тоді, коли розміщується дуже вимоглива до показників родючості культура (цукрові буряки, соняшник, льон).

Додаткова інформація:

Ланка сівозміни –це її частина, яка складається з двох- п’яти культур або чистого чи зайнятого пару і двох-чотирьох культур, які розміщені послідовно одна за одною. Виділяють наступні ланки: парова, трав’яна, просапна та інші.

2. Щоб забезпечити кращими попередниками (насамперед провідні культури), при розміщенні культур у сівозміні слід виходити з господарсько-економічннх і природних умов. Після збирання попередника має бути достатньо часу для обробітку грунту під наступну культуру, внесення добрив і виконання інших заходів. Грунт повинен містити достатньо вологи та поживних речовин, мати сприятливі фізичні властивості, бути чистим від бур’янів, шкідників та збудників хвороб.

3. Розміщення озимих культур Для озимої пшениці використовуються парові (чисті і зайняті пари) та непарові попередники. Цінність їх неоднакова і залежить від грунтово-кліматичних умов. Так, чорний пар є одним з кращих попередників, який в степових районах гарантує стабільні високі врожаї озимої пшениці. Його цінність як попередника поступово знижується з переміщенням у більш зволожені північні та північно-західні райони. При чому різниця в урожайності озимої пшениці, вирощеної після чорного пару та інших попередників, поступово зменшується і прирости врожаю не настільки великі, щоб займати під чорний пар значні площі земель. Озиму пшеницю в Степу на значних площах розміщують парозаймальними культурами є озимі та ярі злаково-бобові сумішки, кукурудза і сорго на зелений корм, багаторічні трави на один укіс. після зайнятих парів і непарових попередників. Кращими  Як непарові попередники у зоні використовують горох, чину та інші зернобобові, баштанні культури, багаторічні трави другого року використання на один укіс у рік сівби озимої пшениці, кукурудзу на силос, озиму пшеницю після чорного пару, просо. У Лісостепуозиму пшеницю розміщують після зайнятих парів і непарових попередників. Стійкі  врожаї озимої пшениці мають після ранніх зайнятих парів. У районах з недостатнім і нестійким зволоженням урожайність озимої пшениці значно знижується після кукурудзи на силос і в повторних посівах.  На Поліссі озиму пшеницю на зв’язаних грунтах розміщують також після льону-довгунця. Люпин на зелений корм як попередник озимих майже рівноцінний люпинові на силос. Задовільний попередник озимих у цій зоні – кукурудза на силос.

Озиме жито порівняно з озимою пшеницею менш вимогливе до попередників, що зумовлюється більшою стійкістю його до посухи і кореневої гнилі. Добрими і рівноцінними попередниками для жита в зоні Полісся є люпин на силос, картопля ранніх і середніх строків достигання, кукурудза на силос, а в більш південних районах – і люпин на зерно. Вирощують озиме жито також після озимої пшениці, ячменю і вівса, гороху, картоплі ранньої та середніх строків достигання і гречки. Розміщення озимого жита після зайнятих озимими на зелений корм, однорічними і багаторічними травами парів призводить до недобору врожаю внаслідок вилягання рослин.

В Україні  вирощують в Степу і озимий ячмінь після парової озимої пшениці зернобобових, баштанних, картоплі, кукурудзи. Вирощують його і в західних районах України після удобреної картоплі, кукурудзи на силос і зерно.

В свою чергу, озимі культури є добрими попередниками для просапних і зернобобових культур, а також для деяких зернових колосових.

Яра пшениця вирощується після картоплі, кукурудзи на силос і зерно, цукрових буряків, озимої пшениці, баштанних культур, гороху і. Гірші попередники – ярі зернові, сорго, суданська трава, а в посушливі роки – цукрові буряки і соняшник.

Ярий ячмінь має менш розвинену, ніж інші зернові культури, кореневу систему з відносно слабкою засвоювальною здатністю. Ячмінь добре реагує на післядію органічних і мінеральних добрив, які вносяться під попередник. Такі умови для нього створюють кукурудза на зерно і силос, озима пшениця, баштанні культури, горох, просо, цукрові буряки, картопля, льон. Дуже знижується його врожайність після ярого і озимого ячменю, соняшнику і суданської трави.

Овес порівняно з іншими зерновими менш вимогливий до грунтів завдяки добре розвиненій кореневій системі, яка має високу засвоювальну здатність. Він відіграє роль санітарної культури, являючись біологічним заходом боротьби з хворобами інших зернових культур. Можна розміщувати так, як озиму пшеницю.

Просо вимогливе до тепла і світла, на початку вегетаційного періоду дуже повільно розвивається, добре росте на чистих від бур’янів полях. Розміщують його по пласту багаторічних трав, після просапних (картопля, цукрові буряки), бобових культур і удобрених озимих. Гірші попередники для нього – ярі зернові.

Гречка добре росте при забезпеченні водою, негативно реагує на дуже кислі (рН — 4,5) грунти, здатна використовувати важкорозчинні фосфорні сполуки. ЇЇ у Степу та Лісостепу вирощують після просапних куль­тур, зернобобових і удобрених озимих, а на Поліссі -  після картоплі, льону, озимих, люпину на зерно. В південних районах Лісостепу і в Степу за умов достатнього зволоження гречку можна вирощувати у післяукісних посівах (після збирання озимих на зелений кори).

Горох і чину вирощують після кукурудзи на зерно і силос, картоплі, цукрових буряків, озимих зернових, гречки, ячменю. В підзонах достатнього і нестійкого зволоження лісостепових районів урожайність гороху після ячменю нижча, ніж після цукрових буряків. У підзоні недостатнього зволоження вищий урожай гороху мають після кукурудзи на зерно і силос та озимої пшениці, ніж після цукрових буряків. Проте після кукурудзи на зерно горох більше забур’янюється, особливо осотом. Урожайність гороху помітно знижується при частому вирощуванні його на одному полі.

Квасолю, кормові боби, сою, нут вирощують після озимих і просапних культур. Квасолю і сою не вирощують після соняшнику, тому що ці культури мають спільні хвороби.

Люпин вирощують на зерно, зелену масу і зелене добриво в сидеральному пару. Порівняно з іншими бобовими культурами він менш вимогливий до грунтової родючості і при відповідній агротехніці дає високі врожаї на бідних грунтах Полісся та в інших районах республіки за умови достатнього зволоження і освітлення. В сівозміні люпин розміщують після просапних і озимих культур на чистих від бур’янів полях. Не можна вирощувати люпин у повторних посівах і після цукрових буряків, тому що вони уражуються багатьма спільними хворобами і шкідниками.

Цукрові буряки в основних бурякосійних районах цукрові буряки розміщують після озимої пшениці. Доведено, що на врожайність буряків значно впливають не тільки попередники, а й передпопередники. У підзонах достатнього і нестійкого зволоження Лісостепу найвищі та стійкі врожаї цукрових буряків збирають у ланках із зайнятими парами і горохом. У посушливих районах цукрові буряки вирощують після озимої пшениці, яка розміщувалась після чорного пару або ранніх парозаймальних культур. Кращою сівозмінною ланкою для цукрових буряків в умовах достатнього зволоження є трав’яна (трави – озимі – буряки). Задовільними в цих зонах визнані такі ланки: виковівсяна сумішка – озимі – цукрові буряки;кукурудза на зелений корм – озимі – цукрові буряки і, горох – озимі – цукрові буряки. У західному Поліссі на дерново-підзолистих грунтах кращими ланками є конюшина – льон – озима пшениця – цукрові буряки та картопля – льон – озима пшениця – цукрові буряки.

Кукурудза в районах, більш забезпечених вологою, розміщується після озимої пшениці по зайнятому пару, багаторічних травах, зернобобових і кукурудзі. Можна висівати її після цукрових буряків і ячменю. В менш зволожених районах кукурудзу вирощують після озимих, попередниками яких були чорний і зайнятий пари, багаторічні трави першого року використання на один укіс, кукурудза на силос і зерно.

Менш вимоглива кукурудза, яка вирощується на зелений корм і силос. Після таких попередників, як озима пшениця, ячмінь, кукурудза на зерно і цукрові буряки, картопля та ін. вона забезпечує практично однакову врожайність зеленої маси. Тільки після соняшнику її врожайність помітно знижується.

Соняшник – кращими попередниками є озима пшениця, яка вирощується після чорного пару, кукурудзи на силос, зернобобових, картоплі. Дещо нижчі врожаї соняшнику мають після кукурудзи на зерно, повторної пшениці та ячменю. Культури, які висушують грунт на значну глибину (цукрові буряки, суданська трава) є поганими попередниками для соняшнику. Соняшник дуже чутливий до беззмінних і повторних посівів. Щоб запобігти ураженню хворобами, шкідниками і вовчком, соняшник потрібно повертати на попереднє місце не раніше, ніж через 7—9 років.

Картоплю в сівозміні вирощують після озимої пшениці або озимого жита, які розміщуються по пласту багаторічних трав, після цукрових буряків, післяукісних і післяжнивних посівів, люпину на зелений корм і добриво, баштанних і кормових культур. У повторних посівах картопля може уражуватися шкідниками і хворобами, погіршується якість бульб та їх зберігання.

Льон розміщують після конюшини, конюшини з тимофіївкою однорічного використання на 2 – 3 укоси, картоплі і після добре удобрених коренеплідних культур, озимих пшениці та жита, попередником яких був пласт багаторічних трав, а також після ярого ячменю і вівса, які вирощували після просапних культур. Щоб запобігти ураженню хворобами і заростанню посівів бур’янами, не слід повертати льон на попереднє поле раніше, ніж через 5-6 років.

Розміщення багаторічних  трав У перший рік життя багаторічні трави розвиваються повільно, заростають бур’янами і дають низький врожай. Тому найчастіше їх вирощують не в чистих посівах, а під покривом інших культур. За ступенем негативного впливу покривні культури можна розмістити в такому порядку: кукурудза на зелений корм, кукурудза в сумішці з горохом або ярою викою на зелений корм, просо, однорічні трави на зелений корм, ярі та озимі на зелений корм, яра пшениця, ячмінь, овес і озимі на зерно. Щоб послабити негативний вплив покривних культур на трави, норму висіву їх зменшують на 20—30%, крім проса, яке при зріджуванні посівів дуже забур’янюється. Слід зазначити, що кожна покривна культура певною мірою пригнічує висіяні під покрив багаторічні трави, знижує їхню урожайність.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Урок №15 Природознавство 6 клас Дата 07. 12. 11 Тема уроку: «Грунт....
Тема уроку: «Грунт. Склад грунту. Різноманітність грунтів. Родючість грунту та способи її підвищення. Поняття про добрива»
Тема: Санітарна охорона ґрунту
Мета заняття: Закріпити знання про гігієнічне,епідеміологічне та ендемічне значення грунту
ЛЕКЦІЯ 3
Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин
Питання гарантованого рівня знань
Поняття про виробничу програму. Натуральні та вартісні показники виробничої програми
Лекція вчителя. Сторінками життя та творчості митця Життєві випробування...
Т. Манн – німецький письменник, його світоглядні та естетичні позиції. Ранній роман «Будденброки», його реалістичний характер та...
Лекція №5 Тема : Цитологія наука про будову і функції клітин
Мета: навчальна: розглянути основні методи цитологічних досліджень та загальний план будови клітин, сформувати поняття про основні...
Лекція №1
Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.)
Тема Прості речовини метали і неметали
Повторити класифікацію речовин. Закріпити поняття про елементи – неметали та прості речовини на прикладі Оксигену. Дати поняття про...
Лекція №10 Тема: Предмет і завдання курсу. Історіографія менеджменту
Поняття „управління” і „менеджмент” в фізичному вихованні і спорті: спільне та особливе
ОПАЛЕ ЛИСТЯ – НЕ ПАЛІТЬ!
Значна кількість поживних елементів (азоту, сірки, фосфору, калію, кальцію, магнію, заліза та ін.), узятих деревами з ґрунту, повертається...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка