|
|
Скачати 0.81 Mb.
|
39. Директорія УНР, її внутрішня і зовнішня політика У ніч на 14 листопада була утворена Директорія УНР, до складу якої ввійшли Винниченко, Петлюра, Швець, Макаренко, О. Андрієвський . Директорія закликала до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши при цьому демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам. Директорії вдалося завоювати масову підтримку селянства, яке стихійно піднімалося на антигетьманську боротьбу. На її бік перейшла частина гетьманських військ, у тому числі добре дисциплінований і навчений полк Січових Стрільців, якими командував Є. Коновалець, а також Сірожупанна дивізія14 грудня Скоропадський зрікся влади. Гетьманський режим перестав існувати. Рада Міністрів передала владу Директорії. 18 грудня 1918 р. Директорія УНР урочисто вступила до Києва. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Частину з них притягнули до судової відповідальності. За розпорядженням нових властей проводились обшуки в особняках мільйонерів. Було оголошено про намір ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське, церковне і казенне землеволодіння. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав та планував установити в Україні національний варіант радянської влади.Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Законодавча влада в УНР належала Трудовому Конгресові, який обирало трудове населення без участі «поміщиків і капіталістів Непослідовність курсу Директорії проявилася перш за все в розробці аграрної політики. Декларуючи вилучення землі у поміщиків без викупу і цим відповідаючи на тодішні запити селянства, Директорія прагнула заспокоїти і поміщиків, пообіцявши їм компенсації затрат на різноманітні вдосконалення, раніше проведені в маєтках. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та ін. Було також оголошено про недоторканість земель промислових .підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і поміщикам-цукрозаводчикам. Конфіскації не підлягали також землі іноземних підданих.. Хоча ці заходи обумовлювалися необхідністю зберегти від розладу економічне життя, та все ж більшістю селянської бідноти були розцінені як пропоміщицькі та прокуркульські й з обуренням відкидалися. Зі свого боку, поміщики і буржуазія в Україні також були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти, Польщею. Фактично із самого початку свого існування Директорія була у стані війни з радянською Росією. 31 грудня 1918 р. у радіограмі на адресу РНК РСФРР Директорія запропонувала переговори про мир. Раднарком не визнавав Директорію представницьким органом українського народу, але на переговори погодився. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР. 40. Причини поразки та історичні уроки боротьби за українську державність у 1917—1920 pp. У чому причини сумної долі українського народу в 1917— 1920 pp.? Визвольно-революційна боротьба 1917—1920 pp. зазнала поразки насамперед тому, що широким масам українства бракувало розвинутої національної і політичної свідомості, розуміння необхідності творення власної держави. Провідником цієї ідеї в роки української національної революції стала нечисленна українська інтелігенція, яка не могла спертися на розпорошене і політично непідготовлене селянство, яке легко пасувало перед демагогічними обіцянками більшовиків. А національно свідомого робітництва майже зовсім не було. Крім внутрішніх причин, були і зовнішні. На шляху до незалежності України стала більшовицька Росія та її збройні сили, відмова західних держав підтримати боротьбу українського народу як народу, що не мав державності.-Вони не лише шкодили українцям політично, а й нищили їх фізично, завойовуючи нашу територію. Усе це призвело до національної катастрофи — ліквідації незалежності України, насадження тоталітарного більшовицького правління на Наддніпрянщині, окупації її західних земель Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Які ж уроки українських визвольних змагань 1917— 1920 pp.? По-перше, в Україні бракувало політичних сил, здатних втілювати ідеологію конгресу. Натомість політичні табори, зайнявши діаметрально протилежні позиції, почали діяти на самознищення, як співається в одній козацькій думі, не раз "рідною кров'ю шаблі промивали". По-друге, будь-яка політична сила, насамперед демократична, яка бере владу і відповідальність на себе перед народом, має діяти наступально, послідовно, ініціативно і в інтересах широких верств населення. На жаль, таких кроків у Центральної Ради і Директорії не було. І нарешті, якою б не була вага зовнішніх чинників та сил у державотворчому процесі, опору завжди слід шукати всередині країни. 41. Перехід від «воєнного комунізму» до непу. Деякий час після закінчення громадянської війни більшість членів РКП(б) стояла на позиціях « воєнного комунізму». Ці панівні в більшовицькій партії настрої позначилися на планах щодо найближчого майбутнього. Наприк. Грудня 1920 р. відбувся 7 Всеросійський з’їзд рад, що ввійшов в історію завдяки прийнятому на ньому плану електрифікації Росії (плану ГОЕЛРО). Продовжувався курс на одержавлення народного господарства. На поч.. березня 1921р. 5 Всеукраїнський з’їзд рад ухвалив рішення про націоналізацію та концентрацію приватновласницьких підприємств. Серед більшовиків панувало переконання, що комунізм – справа недалекого майбутнього. Шляхи досягнення комунізму його прихильникам здавалися цілком зрозумілими: продовольча розкладка, максимальне обмеження приватного підприємства, ліквідація товарно-грошових відносин, мілітаризація праці. НЕП-запровадження в березні 1921р., був оснований на використанні товарно-грошових відосин, ринкових зв’язків між держ. Промисловістю й дрібнотоварних селянських господарством. У сг: - продрозкладка замінилася продподатком, розмір якого був заздалегідь відомий селянові, що посилювало його зацікавленість у підвищенні продуктивності свого господарства - селяни здобули право використовувати залишок врожаю на власні потреби - було ліквідовано кругову поруку – кожен селян платив самостійно У промисловості: - здавання в оренду націоналізованих дрібних і середніх промислових підприємств їхнім колишнім власникам. - проведення децентралізації керівництва промисловості - переведення багатьох підприємств на госпрозрахунок - скасування аг. Трудової повинності, формування ринку робочої сили - перехід від зрівняльної зарплати до відрядної У торгівлі і фінансах: - Відмова від прямого продуктообміну й повернення до приватної торгівлі - Випуск з 1922р. конвертованого червінця, що дорівнював 10 золотим карбованцям - запровадження різних податків як джерела постійного поновлення держбюджету 42.Індустріалізація СРСР, результати її впровадження на Україні У грудні 1925р. було проголошено курс на індустріалізацію. Передбачалося досягнути 19% щорічного приросту промислової продукції, а в 1929р. було затверджено ще вищі темпи розвитку На основі показників першого 5-річного плану на 1928-1932рр. відповідно були розроблені плани екон. Розвитку України. Перша 5-річка становила суму різних планів, які постійно корегувалися у бік збільшення. Для України встановлювалися напружені темпи зростання важкого будування, хім.. промисл.,видобутку електроенергії. Фактично закріплювалася дореволюційна структура господарства, розрахована не на впровадження нових технологій,ю а на використання енергетичних сировинних ресурсів. На тлі екон. Кризи 1929-1933 рр створювалося враження швидкого економічного прогресу в СРСР. У породжувало в більшовицьких лідерів бажання ще більше напружити сиду народу і здійснити великий стрибок у соціалізм. Джерела індустріалізації: - Доходи державного сектору, доходи від державних монополій на зов. торгівлю, «ножиці цін» між промисловими продуктами і сг, націоналізація промисловості,ліквідація приватного сектору економіки,колективізація, примусові державні позики, праця в’язнів, трудовий ентузіазм, стаханівськй рух. У роки другої 5-річки 1933-1937рр. темпи зростання були визначені на рівні 16, 5%. Виконання п’ятирічок потребувало надзвичайних зусиль народу СРСР. Причому 5-річки не були розраховані на підвищення матеріального добробуту. Голод 32-33рр. знищив мільйони осіб,село запустіло, міста поновлювалися дешевою робочою силою. Карткова система давала можливість робітникам і службовцям придбати мінімум товарів. Соціалістичне змагання ( стаханівський рух) надовго стало головною формою боротьби за вищі показники праці. Передбачене в більшовицьких планах витіснення капіталістичних елементів вилилося у фіз.. ліквідацію значної частини активного населення – «куркульства» на селі та власників приватних підприємств у місті. Посилився товарний голод, бо зусилля в галузі важкої промисловості супроводжувалися хронічних занепадом соціальної сфери і легкої промисловості. Отже, позитивним підсумком індустріалізації України стало зростання підприємств важкої промисловості, будівництво нових шахт, електростанцій і перетворення України на індустріально-аграрну країну, яка за рівнем окремих галузей промисловості випередила європейські держави. Негативні наслідки: -підрив розвитку сг,легкої і харчової промисловості -нераціональне й нерівномірне розміщення продуктивних сил -посилена централізація управління промисловістю -ігнорування екон. Механізмів розвитку економіки -зниження життєвого рівня населення 43.Насильницька колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933рр. В сталінських планах колективізація - це не лише зручний спосіб забезпечення населення міст та армії продовольством, а промисловості-сировиною і робочою силою. Вона мала суттєво сприяти зміцненню соц.. бази диктатури пролетаріату селянства, разом з індустріалізацією вона відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в економіці. Переший 5-річний план передбачав, що колгоспи буде об’єднано 30% селянських господарств. У листопаді 1929р. було взято курс на суцільну прискорену колективізації. У процесі колективізації виділялися кілька етапів: 1929-1930рр – час прискореної колективізації, яка перетворювалась на комунікацію; у колгоспи забирали все, у багатьох місцях відбулися антирадянські виступи селян, село поринуло у вир самознищення 1930р.- маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідності на місцеві партійні й рад. Органи. Почався масовий вихід з колгоспів. 1931-1933рр. – прискорення темпів колективізації. 1934-1937рр. – завершальний етап колективізації. Важливим елементом було розкуркулення. Спочатку, у 1927 – 1928 рр. до заможного селянства застосовувалося політика обмеження – зб. Податки, обмежували оренду землі, заборонили використовувати найману працю, купувати машини, реманент. Одним із найжорстокіших злочинів сталінізму буд Голодомор 1932-1933рр, який став геноцидом укр.. народу. Причина – насильницьке вилучення у селян хліба. Причини: -необхідність знищення укр.. селянста як свідомої нац.. верстви, яка загрожувала імперським інтересам Москви -непомірні для селян хлібозаготівлі -надмірний хлібний експорт -небажання колгоспів працювати в громадських господарствах -конфіскація владою продовольчих запасів -економічні прорахунки «Закон про 5 колосків» - закон, який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл або позбавлення свободи не менше ніж на 10р. із конфіскацією майна. Точну цифру людських втрат від Голодомору встановити неможливо. Дослідки називають від 3, 5 до 12 млн осіб. Унаслідок Голодомору було остаточно зламано опір селян колгоспній системі й суттєво підірвано сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Головним результатом колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною : жертвами насильницького розкуркулення і Голодомору, втратою селянами відчуття господаря,тривалою деградацією та дезорганізацією сг. 44.Політика «коренізації». Укр. нац.-культурне відродження в 20-х роках ХХ ст.. Принципово важливою складовою культурних процесів в Україні у 20—30-ті роки була політика коренізації» спрямована на те, щоб надати народам, об'єднаним У СРСР, певної «культурно-національної автономії» — реальної можливості розвивати свої національні культури і мови. Ці ідеї покладені в основу рішень XII з'їзду РКП(б) (квітень 1923 р.), на якому вже чітко були сформульовані основні положення політики коренізації: підготовка, виховання та висування кадрів корінної національності; врахування національних чинників при формуванні партійного і державного апарату; організація мережі навчальних закладів усіх ступенів, закладів культури, газет і журналів, книговидавничої справи мовами корінних національностей; глибоке вивчення національної історії, відродження і розвиток національних традицій і культури. У практичному здійсненні політики коренізації в Україні виокремлюють два аспекти: українізацію і створення необхідних політичних та економічних умов для розвитку національних меншин. Суть політики коренізації полягає в спробі більшовицького керівництва очолити і взяти під контроль процес національного відродження на окраїнах. Справді, широкий рух за українську культуру і українську громадськість почався і росте на Україні. І віддавати цей рух у руки чужих нам елементів не можна ні в якому разі». Отже, впроваджуючи політику коренізації на початку 20-х років, більшовицьке керівництво СРСР мало на меті створити у світового співтовариства враження про вільний та гармонійний розвиток радянських республік; знайти спільну мову з багатомільйонним полінаціональним селянством; зняти наростаюче протиріччя між народними масами і політичною елітою; поставити під контроль процес національного відродження на окраїнах; частково компенсувати республікам СРСР втрату політичного суверенітету наданням прав «культурно-національної автономії». Коли ж у 30-х роках національне відродження, яке було одним із безпосередніх наслідків політики коренізації, почало виходити за межі міцніючої командно-адміністративної системи, цю політику було згорнуто. Політика українізації була одним із національних різновидів політики коренізації, здійснюваної керівництвом ВКП(б) з 1923 року. Мета політики коренізації в загальносоюзному масштабі - завоювання довіри неросійського населення, втягування його в орбіту владних інтересів та активна участь націоналів у модернізаційних процесах. Завдання стояли суто практичні, потрібні як для зміцнення влади в суспільстві, так і для створення можливостей для прискореного економічного розвитку, що було важливою умовою вдалої конкуренції зі світовими розвинутими країнами. Особливу роль у такому ставленні до національного питання відігравав також інший зовнішньополітичний чинник: сталінське керівництво на власному досвіді переконалося, що комуністичні ідеї привабливіші для колоній та напівколоній, а відтак демонстрація переваг національно-культурного розвитку неросійських народів відігравала важливу роль у створенні там позитивного іміджу більшовицької влади та поширення комунізму. 45.Утвердження тоталітаризму в 1930-х роках в СРСР. Тоталітарний режим характеризувався тотальним відчуженням народу від власності й політичної влади, всеосяжним контролем компартійної верхівки над усіма сферами життя суспільства. Домінуючою рисою була монополія на владу Комуністичної партії. Зрощування партійного і державного апаратів, монополізація політичної влади призвела до утвердження режиму беззаконня і політичного терору. Радянського тоталітарному режимові було властиве широке використання єдиної ідеології, намагання пояснити кожен аспект соціального життя. Соціальні цілі, зразки поведінки, ворогів він характеризував спрощено. Ще однією важливою рисою тоталітарного режиму був контроль над економікою. Режим контролював усі галузі економіки через державне соціально-економічне планування, на підставі якого визначались завдання для кожного підприємства. Економічна складова: -особа перебувала у повній залежності від держави. - у її власності були земля, надра, води, усі засоби людського існування Правова складова: -верховенство прав держав над правам власності та свободи людини Організаційна сторона: -всеосяжний і жорстокий централізм влади Соціольно-психологічна складова: -забезпечуваала домінування про партійної громадської думки -доноси були поширеним явищем через запровадження кримінально-правової відповідальності за недонесення про підготовку чи скоєння злочину. Радянський тоталітарний режим характеризувався також тенденцією до мілітаризації суспільства. Нагнітанням психозу щодо пошуку ворогів, вірогідного нападу капіталістичного оточення, що породжувало агресивну зовнішню торгівлю. Тоталітаризм передбачав домінування держави над особою, поглинанням державою індивіда. Встановлення і панування тоталітарного режиму було великою трагедією українського народу,що спричинило величезні людські втрати, деформацію природного темпу історії. |
| 1. Вступ до курсу історії держави і права України Предмет і завдання... Адже саме право є одним із найважливіших знарядь забезпечення справедливості прав і інтересів людини, це частина культури народу,... |
ПЕРЕЛІК КОНТРОЛЬНИХ ТЕМ І ПИТАНЬ Предмет, принципи, джерела й значення вивчення курсу «Історія України в контексті всесвітньої історії» |
| ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ» ... |
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
| Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Питання до екзаменаційних білетів Предмет та завдання курсу “Економічна історія”. Суспільні функції економічної історії |
| ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Вивчення нормативного курсу «Історія України» в інституті проводиться протягом одного семестру. Для успішного вивчення дисципліни,... |
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |
| Керівництво навчальним процесом в ПТНЗ Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401... Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу.... |