1. предмет і завдання курсу значення вивчення історії україни


Назва1. предмет і завдання курсу значення вивчення історії україни
Сторінка1/8
Дата14.03.2013
Розмір0.81 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Історія > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8
1. предмет і завдання курсу. значення вивчення історії україни

Історія – це наука про минуле людського суспільства та його сьогодення. Це також наука про закономірності розвитку суспільного життя в конкретних формах, у просторово-часових вимірах. Минуле є активним чинником змін у теперішньому. Змістом історії взагалі є історичний процес, що розкривається в явищах життя людини та в результатах її діяльності, які збереглися в історичних пам'ятках і джерелах.

Предметом навчального курсу «Історія України» у технічному вищому навчальному закладі є вивчення проблем зародження та розвитку українського етносу, його стосунків з іншими народами, боротьби українців з польськими, литовськими, австро-угорськими, російськими, монголо-турецько-татарськими й іншими завойовниками за своє національне та соціальне визволення, здобуття незалежності та створення власної держави, діяльності українських громадських і політичних організацій.

Перша функція – пізнавальна, інтелектуально розвиваюча, що дали можливість ознайомитись з правдивою історією нашого народу, по-новому осмислити його місце у світовому процесі розвитку цивілізації.

Друга функція – світоглядна. Історія створює документально точні повісті про видатні події минулого, про мислителів, яким суспільство завдячує своїм розвитком.

Третя функція – прикладна усвідомлення історичних фактів закономірності розвитку суспільства.

Четверта функція – виховна. Знання історії свого народу та світової історії формує кращі громадянські якості:високу моральність, честь і обов'язок перед суспільством, почуття патріотизму, любов до рідної землі, до свого народу

Періодизація

1. Стародавня доба - це період від появи людини на території сучасної України і її розвиток до VI–IX ст. нашої ери, коли в процесі вдосконалення знарядь праці, техніки і технології землеробства, піднесення ремесла і торгівлі, а звідси і класової диференціації та розгляду родово-общинного ладу з’являються перші протодержави, які сприяли створенню фундаменту, на якому у IX ст. зросла могутня будова Древньоруської держави.

2. Княжа доба: Київська Русь та її спадкоємниця Галицько-Волинська держава (IX–XIII ст.): утворення великої і сильної Древньоруської держави, головний осередок якої складали усі нинішні етнічні українські землі, сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов’ян, висунуло її в число провідних країн середньовічного світу.

3. Литовсько-польська доба (XIV–XVI ст.) - це період, коли в результаті феодальної роздробленості, князівських міжусобиць і спустошливих набігів кочівників (особливо монголо-татарських орд) землі древньоруських князівств стали здобиччю Литви і Польщі. Наприкінці XVI ст. у складі Польського князівства опинилися всі українські землі, за винятком Північної Буковини (Молдавія), Закарпаття (Угорщина) і Чернігово-Сіверщина (Московське царство). Українські селяни були позбавлені права володіти землею і закріпачені, а великі українські землевласники здебільшого покатоличилися і спольщилися.

4. Козаччина і гетьманська держава (кінець XVI – XVIII ст.). Цей період вітчизняної історії важливий не лише виникненням специфічного соціального стану українського суспільства, але й створенням у ході національної революції 1648-1676 рр. незалежної від Польщі української Козацької держави - Гетьманщини і її втрата в результаті внутрішньої боротьби за владу і зовнішнього тиску агресивних сусідів.

5. Період боротьби за українське національне відродження (XIX - поч. ХХ ст.) - від „Руської трійці“, культурно-просвітницької діяльності до створення політичних організацій, одним із головних завдань яких була реалізація самовизначення українського народу.

6. Українська національно-демократична революція (1917-1920 рр.), визначним досягненням якої було створення Української держави – Української народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки та проголошення січня 1919 р. Акту злуки усіх українських земель.

7. Радянська державність (УСРР, згодом УРСР), яка була створена на переважній більшості українських земель після поразки української національно-демократичної революції і перебувала у складі СРСР (191-1991 рр.).

8. Незалежна Українська держава, яка проголошена в серпні 1991 р. в результаті розвалу СРСР.

2.Походження назви Україна

Як назва держави Україна офіційно закріпилася з часів виникнення Української Народної Республіки в 1918 р. Але саме іменування дуже давнє. Можливо, навіть давніше, ніж Русь. Сягає, ймовірно, спільнослов’янського періоду. Це самоназва народу, яка протягом 1,5 тисячі років не була офіційною назвою держави. Перша письмова згадка про Україну міститься в Іпатіївському списку “Повісті временних літ” під 1187 р.

Отже, Україна <— украй <— краяти. Назва виникла ще у спільнослов’янський період, бо ті слов’яни, що у VI ст. помандрували на Балкани, понеси її з собою. Там виникла область Крайна (між Сербією і Хорватією). У царській Росії назва Україна не визнавались. Офіційною була назва Малоросія, що протиставлялася Великороси. Побутувала думка, що українці – це ті ж росіяни, але із зіпсованою поляками російською вимовою, люди меншої вартості, ніж великороси. Назви “Мала Русь” і “Велика Русь” утворені грецькою психологією, а росіяни скористалися готовими назвами, даними греками. Уперше ці назви знаходимо в посланнях царгородського патріарха 1303 р. із справи про утворення Галицько-Волинської метрополії.

Державними символами У є прапор,герб, гімн. 28 січня 1992 р . ВРУ затвердила Державний прапор- стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний герб встановлюється з урахуванням малого державного герба і герба Війська Запорозького. Герб-усталене відповідно до законів геральдики зображення,яке належить державі, місту або родині. Найстаріший герб укр. держави-земель В. Великого і його династії – тризуб Хст.

19 лютого 1992р ВРУ визнала тризуб малим Державним гербом. 6 березня 2003р ВРУ прийняла Закон «Про Державний гімн У»- музика М.Вербицього і словами П.Чубинського.

3. Початок формування людської цивілізації на території України

Вивчаючи проблему появи первісних людей та способів їх життя, необхідно звернути увагу на те, що вчені поділяють історію первісного суспільства на кілька періодів залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь поділяють на ранній, середній та пізній. На сучасній території

України стародавні люди з'явилися ще в епоху раннього палеоліту – близько 1 млн. років. На думку археологів, найімовірніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії. Рештки найдавніших стоянок первісний людей знайдено в різних місцевостях сучасної України – м. Амвросіївка (Донбас), с. Королеве (Закарпаття), с. Лука-Врублівецьке (Хмельниччина). Архантропи жили невеликими групами, що утворювали первісне людськестадо. Ця перша форма соціальної організації базувалася на основі кровнородинних стосунків. Господарство первісних людей було привласнюючим, основу його складало збирання і полювання. Основним і універсальним знаряддям праці архантропів було ручне рубило.

Боротьба за існування змусила людину в період середнього палеоліту (200– 40 тис. років тому) оселятися в природних печерах, будувати штучні наземні житла, одягатися в шкури, не тільки використовувати, але й добувати вогонь.

У часи пізнього палеоліту (40 – 12 тис. років тому) в суспільній організації людей на зміну первісному стаду прийшла матріархальна родоваобщина. Родові общини об'єднувалися в племена, з утворенням яких оформився родоплемінний первіснообщинний лад. Зароджувалися перші форми релігійних вірувань (тотемізм, магія, анімізм, фетишизм) та мистецтво.

Слід також зауважити, що 12 тис. років тому наступив новий період розвитку людства – мезоліт, який закінчився приблизно 7 тис. років тому. Почалося нове потепління, змінилися природні умови. Великі тварини або вимерли, або відійшли на північ. У лісах і степах люди почали полювати здебільш на сучасні види тварин: оленя, лося, кабана, бобра, лисицю та ін. Були винайдені лук і стріли. Крім полювання люди займалися рибальством та збиранням рослинної їжі. Люди продовжували жити родовимиобщинами.

Близько 7 тис. років тому почався неоліт, якийтривав приблизно до 4 тис. років тому. Основною рисою життя людей часів був перехід від збирання до відтворення продуктів господарської діяльності – скотарства і землеробства (відбулася так звана «неолітична революція»). Люди навчилися виготовляти знаряддя праці шляхом шліфування, свердління і розпилювання каменю. Виникло примітивне ткацтво та виготовленняглиняного посуду без гончарного кругу.

Доцільно відзначити, що перехідною епохою від кам'яного періоду до металевого був енеоліт, коли поряд з кам'яними почали виробляти знаряддя праці з міді (4 – поч. 2 тис. до н.е.). Найвищого розвитку в енеоліті досягло осіле населення Правобережної України – племена трипільської культури.

У 2 тисячолітті до н.е. були поширені бронзові знаряддя. Цей час відноситься до бронзового віку (2 – 1 тис. до н.е.). В цей період завершується відокремлення скотарства і подальший розвиток орного землеробства. Це був перший великий суспільний поділ праці. Відбувся перехід від матріархату до патріархату.

На межі 1 тис. до н.е. –1 тис. н.е. почався залізний вік. Родова община кровних родичів з часом перетворилася на сусідську, територіальну общину. Окремі племена об'єднувалися в союзи споріднених племен, а з часом території кремих племен збивалися в одну спільну територію всього народу.
4. Виникнення рабовласницьких держав на території сучасної України: державні об’єднання кіммерійців, таврів та сарматів. Скіфське царство. Грецькі міста – держави Північного Причорномор’я.

Кіммерійці – найстародавніші по своїй назві племена, які мешкали на території степного Півдня. Вперше згадуються в письменах в VIII –VII ст. до н. е. Кіммерійці були пастухо-землеробним плем’ям. Кіммерійці – перші кочові вершники.

Сармати – стародавні кочові іраномовні племена, родинні скіфам. Кінець їх панству поклали нашестя готів (середина III ст.) та гунів (кінець VI ст.). Сармати являли собою не єдине родинне плем’я, а слабо пов’язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен. Кожне з цих племен прагнуло до панування на Україні. Сарматські жінки жили, як колись амазонки: полювали верхи, брали участь у війнах, одягались, як чоловіки. Сармати торгували китайським шовком, кавказьким кришталем, напівкоштовним камінням у Ірані та Індії.

Скіфське царство – було значною мірою дитям своєї епохи, рід вівся по батьківській лінії, майно ділилося між синами, панувала полігамія. Разом з померлим чоловіком вбивали і ховали його молодих жінок. Скіфи – це безумовно, індоєвропейці, іраномовні кочівники. Серед них були: скіфи, орачі, землероби. Але вся влада зосереджувалась в руках “царських” скіфів – кочовиків, що змушували інших скіфів та скіфські племена України сплачували їм данину. За ними стояло велике, добре озброєне кінне військо. Розвиваючи у собі войовничі інстинкти, скіфські воїни мали звичай пити кров у першого вбитого ворога. Робили з ворожих черепів прикрашені золотом і сріблом чаші, знімали скальпи. Це був народ безжалісний, жорстокий до ворогів, але відданий в дружбі поміж собою. Крім грабування у війнах скіфи займались торгівлею з грецькими колоніями у Причорномор’ї. Вони пропонували віск, мед, хутро, рабів. За це отримували вина ювелірні вироби, предмети розкошів. Завдяки скіфам Україна стала важливою частиною античної цивілізації Середземномор’я. Через грецькі колонії скіфи зрозуміли грецьку цивілізацію і почали шанувати її.

У 513 р. до н.е. військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої України, але скіфи змусили його відступити. Наприкінці V – початку VI ст. до н.е. скіфи підкорили фракійців на Дунаї. Але у 339 р. до н.е. Філіп Македонський, батько Олександра Великого завдав страшної поразки скіфам- це було початком їхнього кінця.

Грецькі міста – держави Північного Причорномор’я

Наприкінці VII – початку VI до н.е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н.е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями. До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець.

5.Етногенез і розвиток східних слов’ян

Перша з них – дунайська – була висунута ще Нестором-літописцем, за якою слов’яни прийшли із-за Дунаю. У добу середньовіччя з’явилася ще одна концепція слов’янського етногензу – скіфо-сарматська або азіатська, яка була викладена на сторінках

Баварської хроніки (XI ст.). Була започаткувана вісло-дністровську концепцію походження слов’ян.

Саме після її розпаду у ході розселення івиникли слов’яни, прабатьківщиною яких був широкий ареал між Віслою і Дністром, а центром правічних слов’янських земель – Волинь.

Ще однією концепцією слов’янського етногензу стала вісло-одерська.Ця концепція пов’язує

слов’янські старожитності з лужицькою культурою, що була поширена у період пізньої бронзи та раннього заліза, і локалізує прабатьківщину слов’ян природними кордонами – річками Віслою й Одрою.

Перші згадки про ранньослов'янські племена зустрічаються у творах

римських вчених І–ІІ ст. н.е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов'яни фігурують під назвою венеди (венети). у VI ст. вже існувало три гілки слов'ян: венеди – басейн Вісли, анти – Подніпров'я, і слов'яни, або склавіни – Подунав'я. Поява на півдні Європи антів і склавінів зафіксована й іншими істориками цієї доби.

Отже, слід зазначити, що слов'янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну сцену десь на початку I тис. н.е. Час Великого переселення народів (ІІ–VІІ ст.) був дуже динамічним. Головним заняттям давніх слов'ян було землеробство. До V–VІ ст. застосовували рала із залізним наконечником, яким розпушували ґрунт, але не перевертали його. Вирощували слов'яни пшеницю, ячмінь, жито, просо, коноплі, гречку, горох, віку. Займалися вони і скотарством, мисливством, рибальством.

Розвивалися також ремесла, особливо виплавка з болотної руди заліза, виробництво різноманітних металевих знарядь і речей, виготовлення ліпного глиняного посуду, ювелірне виробництво. У ІV–V ст. у слов'ян швидко розкладався первіснообщинний, патріархально-родовий лад та почав формуватися феодальний лад. З’явилися елементи державності.

За даними літописів у східних слов’ян перед утворенням Київської Русі існувало 14 великих об’єднань племен, половина з них знаходилася на території сучасної України): поляни, дуліби, волиняни,деревляни, сіверяни, тиверці й уличі та ін.

Скіфи, сармати, греки і кельти, фракійці, германці та балти, а також інші народи – всі вони на різних етапах впливали на культурні традиції місцевого населення, на певний час або ж назавжди, стаючи його частинами.

6. Формування ранньофеодальної держави КР.

Наприкінці старої ери завершується епоха первіснообщинного ладу в східних слов’ян. Настає етап розкладу родового ладу й зародження “військової демократи”. У писемних джерелах тих часів (римські історики Пліній Старший, Тацит) слов’яни згадуються під назвою “венеди”.

Наступний етап (II-VI ст.) характеризується як етап розквіту “військової демократи” — перехідної форми управління суспільством, що поєднувала елементи громадського самоврядування та публічної влади. У письмових джерелах VII ст. уже не зустрічається назва “анти”, зате дедалі частіше — “слов’яни”, “склавени”, “склавіни”.

Розпочинається наступний етап історії східних слов’ян: етап утворення ядра давньоруської державності – своєрідної федерації князівств під назвами “Русь, Руська земля”(VП-ІХ ст.). Місто розташувалося у вигідному географічному місці, де перетиналися торговельні шляхи, які вели до могутньої Візантійської імперії; пізніше Київ стає центром південної частини східних слов’ян. Тому тут розвиток класових відносин і становлення державності відбувалися швидше, ніж в інших слов’янських племен.

Змістом завершального етапу формування давньоруської державності є об’єднання південного й північного ранньодержавних утворень у Давньоруську державу з центром у Києві. 882 року представник новгородської знаті Олег, родич або воєначальник варязького князя Рюрика, захопив Київ, підступно вбив Аскольда і Діра й утвердився на Київському престолі. Внаслідок династичного перевороту об’єдналися два величезні слов’янські центри. Ця подія традиційно вважається датою утворення однієї з найбільших країн Європи, найменованої істориками “Київська Русь”.

Процес консолідації слов’янських земель об’єктивно зумовлений певними внутрішніми факторами: спільністю території, тісними економічними зв’язками, спорідненістю матеріальної та духовної культури, релігії, схожістю мови, традицій, суспільного, державного, військового устрою, судочинства, звичаєвого права. Серед зовнішніх чинників об’єднання чи не головною була необхідність спільної боротьби проти експансії сусідніх народів.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

1. Вступ до курсу історії держави і права України Предмет і завдання...
Адже саме право є одним із найважливіших знарядь забезпечення справедливості прав і інтересів людини, це частина культури народу,...
ПЕРЕЛІК КОНТРОЛЬНИХ ТЕМ І ПИТАНЬ
Предмет, принципи, джерела й значення вивчення курсу «Історія України в контексті всесвітньої історії»
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»
...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Питання до екзаменаційних білетів
Предмет та завдання курсу “Економічна історія”. Суспільні функції економічної історії
ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Вивчення нормативного курсу «Історія України» в інституті проводиться протягом одного семестру. Для успішного вивчення дисципліни,...
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки...
Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в...
Керівництво навчальним процесом в ПТНЗ
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401...
Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка