|
|
Скачати 0.81 Mb.
|
7. Період зміцнення КР. Політика В. Великого і Я. Мудрого Князювання Володимира (980—1015). Володар спрямовує зусилля на зміцнення внутрішнього становища держави, зосередив увагу на захисті власних кордонів,розпочав будівництво Змієвих Валів — системи гігантських земляних валів з добротними дубовими частоколами на них, фортець, укріплених міст, яка простягалася майже на тисячу кілометрів. Одною з найважливіших була адміністративна реформа (бл. 988 р.), спрямована на ліквідацію племінних княжінь і запровадження нового адміністративного поділу держави на уділи — землі навколо найбільших міст. Військова реформа спрямовувалася на ліквідацію "племінних" збройних формувань і заміну їх загальнодержавною системою оборони,було запроваджено феодальну організацію війська, коли земельні володіння надавалися за умови несення служби. Політичне об´єднання Київської держави потребувало відповідних зрушень і в релігійній сфері. Хрещення Київської держави, що розпочалося в 988 р. Тіснішими ставали стосунки князя Володимира з іншими монархами також завдяки традиційній для того часу практиці династичних шлюбів. За Володимира, крім гривень, розпочалося карбування перших на Русі золотих і срібних монет — злотників і срібників. Після раптової смерті князя Володимира , Ярослав Мудрий (1019— 1054) спрямував свої зусилля на відновлення централізованої держави. Передусім він порозумівся щез одним братом — Мстиславом. Хоробрим, який претендував на великокнязівський престол. Поділивши Русь по Дніпру, брати управляли нею з двох центрів: Ярослав — з Києва, а Мстислав — із Чернігова. Після смерті останнього в 1036 р. одноосібним правителем величезної держави став Ярослав.Він розбудував і укріпив Київ, оточив його муром, звів Золоті ворота — головний парадний в´їзд до міста, цілу низку інших архітектурних споруд, дбав про розвиток освіти, засновував школи і бібліотеки, розгорнулося будівництво храмів, засновувалися монастирі. Важливим державним заходом Ярослава Мудрого було започаткування одного з перших писаних зводів законів — "Руської правди". Запровадив принцип сеньйорату, згідно з яким поділ земель і політичної влади у державі здійснювався на основі старшинства. 8.Прийняття християнства Прийняття населенням Давньоруської держави християнства справило вирішальний вплив на подальшу її історію. Запровадження християнського віровчення зміцнювало авторитет і владу князя, вносило позитивний струмінь у розбудову державності. Після свого хрещення Володимир у 988 р. звелів знищити ідолів, яких він сам поставив. Перуна скинули в Дніпро, а киянам наказали йти до річки, де їх і охрестили попи, які прибули з Корсуня і Царграда. На місцях, де стояли ідоли, Володимир наказав ставити християнські церкви. Після хрещення у Києві була збудована дерев'яна Василівська церква на честь св. Василія — патрона Володимира Святославича. У 989 р. розпочалося і через сім років завершилося будівництво кам'яної Десятинної церкви. На її утримання Володимир виділив десяту частину прибутків від своїх володінь, від чого і пішла її назва. Спочатку християнство було прийнято у середовищі пануючого класу, а вже потім поширилося в народі, коли наводить відповідь простого населення на заклик князя прийняти християнство. Християнство поширювалося по країні поволі і повністю так і не витіснило язичництва. Про те, як міцно язичництво трималося у народній свідомості, свідчить той факт, що воно часто було ідейною зброєю у боротьбі трудящих проти експлуататорів. Багато елементів старої релігії сприйняло і християнство, яке стало панівною формою ідеології на Русі. Її інтересам служили писемність, література, мистецтво. Прийняття християнства сприяло широкому проникненню на Русь досягнень передової візантійської культури. Але це ніяк не означає, що культура Київської Русі своїм походженням і розвитком зобов'язана християнству. І до запровадження християнства на Русі існували писемність, розвивалася архітектура й мистецтво. Введення християнства на Русі мало як позитивні, так і негативні наслідки. Християнство сприяло розширенню економічних і культурних відносин Київської Русі з європейськими країнами, а також зміцненню зв'язків між окремими її землями. Разом з тим нова релігія була вірною прислужницею феодальної держави; вона освячувала панування меншості і закликала трудове населення Русі до покірливості і терпіння. Досить швидко давньоруська православна церква сама стала крупним феодалом і брала безпосередню участь в експлуатації трудящих. 10. Політична роздрібненість КР ( сер.ХІ – сер. ХІІІ ст..) Кінець ХІ- сер. ХІІІ ст. увійшли в історію КР як період поітичної роздробленості. Роздроблення дістало в науці назву «феодально», оскільки визначальними причинами його були утвердження і подальший розвиток землеволодіння, виділення окремих земель і поява значних політ центрів, їх прагнення до самостійності. Політичну розробленість спричинили фактори: - великі простори держави та етнічна неоднорідність населення - зростання великого землеволодіння. Панування натурального господарства - відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади - розвиток і піднесення удільних князівств і земель, що спричинило загострення між князівських взаємин, породжувало місцевий сепаратизм попри те, що всі князі належали до однієї династії Рюриковичів - зміна торговельної конюктури і занепад торгівлі - постіні напади кочівників Особливості розробленості: - остаточно не з’ясована природа роздрібленості: політ, феодальна, етнічна - всі князі належали до однієї династії - одночасно з процесом децентралізації у сус свідомості утверджувалася ідея єдності руських земель - кордони уділів були незмінними Період політичної роздрібленості в історії КР є закономірним етапом, що відображає не особливості розвитку руського сус-ва, а загальноєвропейські тенденції. 9.Суспільно-політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі. Київська Русь була ранньофеодальною монархією. Київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу і управляв державою за допомогою найближчого оточення – особистої дружини, удільних князів (управляли підлеглими князівствами), намісників (управляли невеликими містами). Князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну – церкви). Боярська рада – дорадчий орган, куди входили: старші дружинники, міська еліта , представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання війни і миру, укладання угод, видання законів, адміністративні, фінансові і судові справи, обирали наступного князя. Віче – це народні збори дорослого чоловічого міського населення, що вирішували важливі громадські і державні справи. Право скликати віче мали князь, митрополит, або ж самі жителі міста. Важливою формою загально руського правління другої половини ХІ – початку ХІІІ ст. стали міжміські снеми (князівські з’їзди). Збиралися у найвідповідальніші моменти для країни, обговорювали питання внутрішнього миру, феодального правопорядку, організації оборони Русі. Ініціаторами їх скликання були великі київські князі. Структура давньоруського суспільства: 1.Князі (представники правлячої та племінних династій), бояри, (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вотчинами. 2.Основна група – селянство (смерди), які спочатку були вільними і економічно самостійними, але поступово потрапляли в економічну залежність від князів і бояр. Закупи і рядовичі – напіввільні селяни, які працювали на феодала за грошову позичку (купу) або на умовах договору (ряду). 3. „Холопи” – раби – використовувалися в домашньому господарстві. 4.Міщанство (за приблизними розрахунками в містах проживало до 15 % всього населення). 5.Духовенство – формується з прийняттям християнства. Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Розвиток господарства Київської Русі характеризувався відокремленням ремесла від сільського господарства, пожвавленням торгівлі. Розквіту Київської Русі сприяло те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одним із найдавніших і освоєних був „грецький ” шлях („із варяг в греки”), „Шовковий”„Соляний” та „залізний” Експортували хліб, худобу, сіль, хутро, ремісничі вироби, рабів. Імпортували тканини, вино, прянощі, вироби мистецтва. Активні торговельні відносини сприяли становленню в Київській Русі грошової системи. Першою грошовою одиницею була „куна” – хутро куниці або білки. Згодом м’які хутряні гроші поступаються місцем твердій валюті – гривням, що являли собою зливки срібла вагою 160-196 г. За часів Володимира Великого почали карбувати золотники і срібляники – перші вітчизняні монети. 11. Монгольська навала ХІІІ ст. та її наслідки Майже півтора десятиліття на Русі не чули про моноголів. В 1237р вони знову на чалі з Батиєм зявилися на кордонах Русі. Навесні 1239р військо Батия рушило в землі Пд і Пд-Зх Русі. Ним було захоплено Переяслав, Чернігів, а в грудні 1240р – Київ. Кияни під керівництвом воєводи Дмитра протягом 6 тижнів чинили опір, але його було зламано. Наступного 1241р монголо-татари розорили галицько-волинські землі і решили далі.1242р Батий припинив похід на Зх і повернув свої війська в пониззя Волги. Наслідком навали були катастрофічними для руських князів Міста було розорено, занепав ряд ремісничих спеціальностей, деякі райони знелюднювались, скоротились посівні площі, занепала торгівля. Поступово населення відродило міста і господарство. Після розгрому монголо-татарських військ на Синіх Водах у 1362р укр. землі були звільнені від їх панування. Особливості золотоординського панування: -Руські землі не було безпосередньо включено до складу Золотої Оди -На території Русі не існувало постійного діючого адміністративного апарату завойовників. -Торерантне ставлення монголів до християнства і православного духівництва. 12.Галицько- Волинське князівство та його значення в історії Після смерті Романа Мстиславовича залишились його малолітні сини Данило і Василько, які пізніше розпочали боротьбу за престол на Волині, а потім у Галичині. У цю боротьбу були втягнуті іноземні правителі – угорці, пізніше – поляки. У 1237–1238 рр. Данило остаточно укріпився в Галичі, а Волинь залишив Василькові. Правління у Києві Данило дору-чив тисяцькому Дмитрові, який керував обороною міста від орди Батия в 1240 р. Столицею князівства Данило обрав свою нову резиденцію – Холм. Він жваво вів будівництво укріплень, міст, церков. За часів Данила Романовича було відбудовано зруйновані міста, споруджено нові (серед них Львів). Постійно Данило проводив боротьбу з непокірними боярами. У 1245 р. він здобув перемогу у битві з угорським військом поблизу міста Ярослава на Сяні, яка надовго зупинила агресію Угорського королівства. У зовнішній політиці Данило Галицький намагався організувати міцний союз проти ординців, але ця спроба закінчилась невдачею. Князь їздив на переговори до хана Батия в його новозасновану столицю Сарай-Бату. Він пішов на підпорядкування орді (став васалом) , щоб виграти час для створення антитатарської коаліції. Проте, у 1258 р. після походу війська Бурундая Данило і Василько змушені були розібрати укріплення найбільших фортець, доводячи свою прихильність орді. У 1253 р. в місті Дорогочині на Підляшші відбулася коронація Данила Галицького короною від Папи Інокентія IV. Але стосунки Галицько-Волинського князя з Римом мали пере-важно політичний характер. Папа не дав Данилові реальної допомоги у боротьбі проти татар, тому їх взаємини не завер-шились стійким союзом. Данило Галицький помер в 1264 р.,він ввійшов в нашу історію, як найвидатніший князь, що продовжив і утвердив моноетнічну українську державу повернуту лицем до європейської цивілізації. Наступники короля Данила зуміли ще десятки років втримувати стабільність своєї держави. Зокрема, син Лев Данилович /1264-1301/ приєднав Закарпатську і Люблінську землі, Юрій 1 /1301-1315/ стабілізував розвиток держави, іменував себе королем Русі, започаткував становлення Галицької митрополії /1303 р./. Сини Юрія – Андрій та Лев 11 /1315 –1323 /спільно правили на руських землях до початку експансії Литви та нашестя монголо-татар. Проте відсутність прямих спадкоємців династії Романовичів, боярські чвари і міжусобиці, втручання чужинців привели до закінчення історії Галицько-Волинської держави. В 1340 році князь Юрій 11 /Болеслав Тройденович/ син Марії - дочки князя Юрія Львовича і польського князя Тройдена Мазовецького трагічно /був отуєний боярами/ закінчв правління на галицькому княжому престолі. Історичне значення Галицько-Волинського князівства полягає в тому, що воно на ціле століття продовжило існування державної організації і стало головним політичним центром для всієї України. Галицько-Волинська держава змогла подолати період поділів і зберегти тереторіальну єдність. Вона використала західні зразки в організаціїї держави, війська. Її культура розвивалась на основі синтезу давньоруських традицій та впливу західної культури. Галицько-Волинську державу слід розглядати як спадкоємця Київської Русі протягом майже півтораста наступних років. Це була перша держава, яка існувала лише на етнічних українських землях. 13. Литовська експансія на українські землі Першим великим князем Литви став Міндовг (1230-1263 pp.). Він об'єднав литовські племена для боротьби з Тевтонським орденом і переважно мирним шляхом поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь). Великий князь Гедимін (Гедимінас, 1316-1341 pp.) започаткував правлячу династію й почав наступ на південно-західні руські (українські) землі. Любарт, який у 1340 році приєднав до своєї держави Волинь та Галичину. Ольгерд (1345-1377 pp.) . поширив свою владу на Чернігівщину, Сіверщину, Київщину та Переяславщину. 1362-1363 pp. він здійснив успішний похід проти монголо-татар на Поділля й на р. Сині Води (Синюха) завдав поразки Ольгерд залишив на своїх місцях багато місцевих князів і бояр. Литовці, які переселилися на українські землі, швидко асимілювалися, поріднившись династичними шлюбами з українцями. Своє привілейоване становище зберегла православна церква (10 з 12 синів Ольгерда стали православними). Староукраїнська мова стала державною, збереглися правові традиції часів «Руської правди». Чимало українських можновладців у Литовській державі зайняли високі державні посади й навіть увійшли до складу князівської ради. Вагомий вплив на Литву справила українська культура, яка на той час досягла значно вищого розвитку, ніж литовська. Частина істориків уважає, що Литовсько-Руська держава на початковому етапі відносин України з Литвою була федерацією, але коли литовський князь Вітовт посадив на місце удільних князів своїх намісників, відбувся відхід від широкої внутрішньої автономії українських земель. Сучасні дослідники української державності уважають, що: • державна влада в Литовсько-Руській державі сконцентрувалася у великого князя литовського й була необмеженою; • великий князь був повним і єдиним розпорядником матеріальних ресурсів [земель, передусім тих, які він роздавав за службу. — Авт.] та війська; • українські землі мали тільки обмежене самоврядування, яке поширювалося лише на господарські відносини, суд, релігію, але в жодному випадку не на державну адміністрацію; • починаючи з Ольгерда, відбувалося усунення удільних князів і їхня заміна родичами великого князя чи намісниками. Тому ці науковці переконані, що Велике князівство Литовське не мало характеру української держави. 14. Кревська унія 1385 року та її наслідки та Люблінська унія З середини XIV ст. міцніє тиск з боку Польщі. Польських магнатів і шляхту перш за все приваблювали українські землі. Починаються переговори з великим князем Ягай-лом, пропонують йому руку польської королеви Ядвіги. За шлюбом Ягайло мав стати польським королем. У серпні 1385 року була підписана Кревська унія, згідно з якою Ягайло мусив: 1) перевести Литву на латинську абетку; 2) вжити заходів, щоб повернути втрачені Польщею та Литвою землі; 3) повернути Польщі землі, забрані від неї будь-ким; 4) звільнити полонених (очевидно, поляків); 5) прилучити литовські й руські землі до Корони Польської. Вже у 1389 році Кревська унія була скасована і проголошена незалежність Великого князівства Литовського. Особливо вона зміцніла після битви під Грюнвальдом у 1410 році, де спільні сили Польщі та Литви протистояли Тевтонському ордену. Литва при цьому зіграла провідну роль в перемозі над німецькими рицарями, і Польща віддала литовцям Поділля. Городельська унія 1413 року, яка закріпила ідею литовської автономії, але внесла в литовсько-польське суспільство розлом на релігійному грунті; унія забезпечувала права, рівні з правами поляків, тільки католикам, які були поставлені над православними, що призвело до загострення відносин між ними. Образи на релігійному грунті штовхають православних до Москви. У червні 1569 р. Люблінська унія була підписана, що завершила процес об'єднання двох держав з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця. Суперечливі наслідки підписання Люблінської унії. Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для долі України. Негативні наслідки. Ця угода сприяла: а) посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму; б) полонізації (ополяченню) української знаті; в) покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном. До позитивних наслідків унії можна віднести: а) зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації; поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру; б) могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості; за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність. |
| 1. Вступ до курсу історії держави і права України Предмет і завдання... Адже саме право є одним із найважливіших знарядь забезпечення справедливості прав і інтересів людини, це частина культури народу,... |
ПЕРЕЛІК КОНТРОЛЬНИХ ТЕМ І ПИТАНЬ Предмет, принципи, джерела й значення вивчення курсу «Історія України в контексті всесвітньої історії» |
| ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ» ... |
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
| Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Питання до екзаменаційних білетів Предмет та завдання курсу “Економічна історія”. Суспільні функції економічної історії |
| ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Вивчення нормативного курсу «Історія України» в інституті проводиться протягом одного семестру. Для успішного вивчення дисципліни,... |
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |
| Керівництво навчальним процесом в ПТНЗ Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401... Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу.... |