|
|
Скачати 0.81 Mb.
|
|
22.Правобережжя під владою РП. Гайдамацький рух, опришки Польща відновлювала на Правобережжі порядки, які існували до повстання Б.Хмельницького. Зростали земельні володіння польських магнатів , посилювалосясоціальне гноблення українського селянства (в деяких маєтках панщинастановила 5-6 днів). Відновлювалося переслідування православ’я. Посилення польського гноблення викликало хвилю повстань. З 1700 по 1704рр. Точилася визвольна боротьба правобережного козацтва на чолі з Семеном Палієм. Повстанці звільнили від шляхти Київщину, Черкащину, Поділля. Цей рух був придушений спільними пол.-рос. зусиллями. У наступні роки на Правобережжі поширився рух гайдамаків. Серед гайдамаків були переважно селяни-втікачі, найбідніша частина міського населення, козацька сірома, наймити. Гайдамаки користувалися широкою підтримкоюнаселення. У 1734 р. цей рух проти польської шляхти очолив Верлан. А у другій пол. ХVІІІ ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768 р. його очолив Максим Залізняк. На бік повстання перейшов уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина охопила Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Коліївщина була спрямована протии польського гноблення, на ліквідацію панівної верстви суспільства, великої земельної власності. Гайдамаччина надовго залишилася в народній пам’яті, відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької системи, польського панування, у розвитку визвольної боротьби українського народу. У західноукраїнських землях (Галичина, Закарпаття, Буковина) соціальнийпротест проявився в русі опришків. Найбільш відомим ватажком опришківбув Олекса Довбуш – з 1738 по 1745 роки. Його порівнюють з Робін Гудом, бо грабуючи багатих. Все награбоване добро роздавав бідним. 23.Укр. землі у складі Рос. Імперії. обмеження і ліквідація укр. Автономії у 18 ст. Обмеження і ліквідація державності та автономії України у складі Росії пройшло кілька етапів: обмеження її прав; 2) 1708-1727 роки — форсований 1) 1654—1708 роки — перехід від протекторату до автономії України, поступове, але постійне наступ на українську автономію; 3) 1727-1764 роки — чергування двох тенденцій у російському уряді щодо України — звідси то повернення гетьманської влади, то посилення імперського тиску; 4) 1764-1781 роки — остаточна ліквідація української автономії. Після Полтавської битви гетьман І. Скоропадський звернувся до царя з проханням підтвердити права й вільності Гетьманщини. Але Петро І не тільки не підтвердив їх, але й видав «Рішучий указ» 1709 р., за яким козацькі війська, як і раніше, повинні були підкорятися московським генералам, а московським воєводам дозволялося втручатися в українські справи. Наступним актом обмеження влади гетьмана стало створення у 1722 р. Малоросійської колегії. Вона стає вищим контролюючим органом Гетьманщини Після смерті у 1722 р. Скоропадського імператор не дозволив обирати нового гетьмана.Після смерті Петра І дозволили обрати гетьмана. На цю посаду обрали авторитетного 73-річного Данила Апостола. Він звернувся до царя з проханням відновити автономію України, як за Б. Хмельницького. Йому відповіли «Решительными пунктами» 1728 p., зміст яких свідчив, що йдеться не про дві договірні сторони, а про указ царя щодо порядків на Гетьманщині. При гетьмані Апостолі почалася кодифікація українського права. Після смерті Д. Апостола у 1734 р. цариця Анна Іванівна не дозволила обрання нового гетьмана. У 1735 р. Правління провело реформу, розділивши козаків на дві категорії: ба гаті, боєздатні козаки (виборні) і не здатні купити собі військове спорядження — підпомічники У 1750 p., під час царювання дочки Петра І Єлизавети, було дозволено обрання нового гетьмана. Ним став брат фавори та імператриці Кирило Розумовський. Він провів судову реформу в Гетьманщині (1760 p.): її, територія поділялася на 20 судових повітів, де були суд земський — для цивільних справ і суд підкоморський — для земельних, для карних — громадські суди. Після того як російською імператрицею стала Катерина II, вона задумала посилити централізацію своєї держави, ліквідувати автономію України, перетворивши її на звичайну провінцію Росії. 24.Політика рос. держави відносно Запорізької Січі, її остаточне зруйнування Тривалий час рос. влада була зацікавлена в існуванні Запорізької Січі в 1775р.. Унаслідок перемоги в рос.-турецькій війні 1768-1774 рр.Росія здобула вихід до Чорного моря, її нові кордони пролягли далеко на пд.. від Запорізької Січі. Причини ліквідації: -несумісність демократичного держ.устрою Січі з імперськими порядками -побоювання можливого собзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією -недоцільність існування в межах імперії держ. Утворення що перешкоджає вільному доступу до Чорного моря - прагнення рос. землевласників привласнити землі Запорожжя. Після ліквідації запорожцям дозволялося вступати до кінних пікінерських полків, повертатися туди, звідки вони прийшли на Січ. Чимало колишніх запоржців залишилися господарювати в степах. Значна частина козаків-запорожців подалася в турецькі володіння. Колишні запорожці просили в султана прийняти їх під свою протекцію і надати землі для будівництва Січі. Чимало козаків пересилилося також до австрійських володінь. Ліквідація запорізької Січі стала однією з найважливіших подій української історії. Із нею відходила в минуле козацька доба. У тривалій боротьбі з козацькою християнською республікою перемогу здобула імперія. Проте в історичній перспективі майбутнє було саме за ти світлом,який репрезентувало запорозьке козацтво.Хоча ЗС загинула, згадка про неї навіки закарбувалася у памяті. Запорізькі козаки уславилися героїчною боротьбою і обороною пд.. рубежів України. Воли очолювали нац.-визвольну боротьбу. Завдяки цьому створювалися умови для розвитку економічного і культурного життя. 25.Реформи 60-х р. 19 ст. в Рос. Імперії та їх наслідки для України 19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ видав маніфест про скасування кріпосного права. Селяни ставали особисто вільними, але за поміщикам и залишалося право власності на землю. Наслідки аграрної реформи: -відбулися корінні зміни в розподілі земельної власності - чіткішою стала спеціалізація окремих районів - були поширені різні методи використання замлі -підвищилась урожайність сг культур унаслідок використання машин,вільнонайманої праці,поліпшення структури посівів. У 1864р. Була проведена щумська реформа, створювалась система міського самоврядування. У 1864р. була здійснена судова реформа, ввели позастановий відкритий, незалежний суд. Вводилися присяжні судді. Почали реформу освіти,запровадили єдину систему початкової освіти, створювалися чоловічі і жіночі гімназії. У 1865р. була проведена реформа цензури. У 1870 р. проведена міська реформа. Протягом 1864- 1883рр. відбулася військова реформа , що зміцнила армію. Почав діяти новий військовий статут. Запроваджувалась загальна військова повинність (строк служби 6 р.,на флоті - 7). Духівництво звільнялося від служби. Було відкрито військові училища та гімназії. Відбулося переозброєння армії. У результаті фінансової реформи ( 1860 -1864 рр.) було створено державний банк, введено єдиний державний ревізійний центр, збільшено податки на товари масового споживання, створено єдині державні каси. Реформи 1860 – 1870-х рр.. були обмеженими, непослідовними і половинчастими, але вони створили умови для економічного та політичного розвитку країни. В нових умовах. Розвивалася промисловість, торгівля, зростали міста і міське населення, сільське населення залучалося в промисловість. Був відкритий шлях до становлення індустріального суспільства. 26.Суспільно-політичні рухи в Україні в першій пол.. 19 ст. Наприкінці 50-х років виникають напівлегальні суспільно-політичні організації - так звані громади, їхні ідеологи - В.Білозерський, М.Костомаров, Т.Шевченко. Громади розгортають культурно-просвітницьку роботу серед народу, пробуджуючи його національну свідомість. Перша така громада виникла в Київському університеті з таємного гуртка «хлопоманів», учасники якого - В.Антонович, Б. Познанський, Т.Рильський - «ходили в народ», поширюючи серед селян ідеї соціального й національного визволення. Внаслідок репресій та арештів 1860-1861 рр. гурток «хлопоманів» перестав існувати. Але активні його члени разом зі студентами створили нове таємне товариство - «Українську громаду», що пропагувала національну ідею переважно в недільних школах, де навчалися робітнича молодь і діти зубожілих міщан У 1861 р. тут почав виходити перший у царській Росії український часопис - «Основа», що опублікував твори українських письменників. Після скасування кріпосного права активізувалося створення недільних шкіл для неписьменних. У другій половині XIX ст. це романтичне й аполітичне поєднання ідеалізму, народництва та поклоніння всьому українському отримало назву українофільства. На початку 1870 р. засновано таємну «Стару громаду», яка головну увагу приділяла розвиткові та поширенню наукових знань, письменства. 1890 р організовувалося «Братство тарасівців», головною метою якого було б створення самостійної України. У 1897 р. з ініціативи В.Антоновича і О.Кониського була заснована підпільна Всеукраїнська загальна організація, що поставила за мету об'єднати всіх українських діячів під своєю орудою. Отже, другу половину XIX ст. і особливо його кінець можна оцінити як важливий етап підготовки та збирання українських сил до боротьби за незалежність, за українську державність. Офіційна влада робила все для того, щоб придушити будь-які прояви українського національного духу. У 1863 р. міністр внутрішніх справ П.Валуев видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і особливо педагогічних публікацій. Громади були розлущені. Припинив своє існування часопис «Основа». Невдовзі, однак, переслідування з боку уряду посилилися. Олександр II за висновками спеціальної комісії заборонив публікацію українських книжок, використання української мови, викладання її у початковій школі, заборонив діяльність громад. Усі ці поліцейські заходи були зведені у спеціальному указі, який цар підписав у травні 1876 р. в м. Емс (Німеччина). Емський указ поклав край надіям українофілів на можливість культурницької діяльності в умовах самодержавства. Перейшовши на нелегальне становище, громадівці намагалися використати будь-які можливості для розвитку національного руху, в тому числі шляхом відкриття своїх представництв за кордоном. 27. Кирило-Мефодіївське товариство У січні 1846 р. в Києві виникла таємна суспільно-політична організація – Кирило-Мефодіївське братство. Організаторами Кирило-Мефодіївського братства стали представники інтелігенції: М. І.Костомаров, М. І.Гулак, В. М.Білозерський. Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства була синтезом ідей трьох рухів: українського автономістичного, польського демократичного, російського декабристського в Україні. Програма Кирило-Мефодіївського братства вироблялась у гострих дискусіях. Основними завданнями, які ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського братства, були: ліквідація кріпацтва і скасування станів, поширення освіти серед народних мас, об’єднання всіх слов’янських народів в одну рівноправну федерацію, в якій кожний народ мав би свою державність. Українському народові відводилась провідна роль в організації всіх слов’ян на визвольну боротьбу. Центром всієї федерації мав стати Київ. У членів товариства були розбіжності щодо тактики, а саме: Костомаров і Куліш вважали шляхом практичного втілення в життя програми поступові реформи, а Шевченко і Гулак – збройне повстання та повалення самодержавства. Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити свої наміри, бо було розгромлене вже навесні 1847 р. за доносом студента Олексія Петрова. Членів товариства заарештували і після слідства заслали в різні місця, заборонивши повертатись на Україну і працювати на ниві народної освіти. Суворе покарання братчиків мало стати пересторогою для тих, хто б намагався піти далі їхнім шляхом. Проте ідеї братства глибоко ввійшли в світогляд тогочасної інтелігенції, створили грунт для наступних поколінь українських діячів. Це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства, цього українського відповідника національних організацій, що виникли по всій Європі (“Молода Італія”, “Молода Німеччина”, “Молода Польща” тощо), полягало в тому, що воно органічно поєднало національні та демократичні ідеї. Вироблена кирило-мефодіївцями ідея слов’янської єдності з центром у Києві протистояла концепції централізованої слов’янської імперії з центром у Петербурзі. 29. Особливо бурхливе зростання економіки України припадає на період 1893-1899 років, перш за все в галузях важкої промисловості, де виробництво зросло у 2 рази. Швидкими темпами розвивались гірничодобувна і металургійна промисловість, машинобудування. 1900-1908 рр. можна охарактеризувати як період деякого занепаду. При цьому обсяги промислового виробництва зростали, але це відбувалось дуже нерівномірно. Зокрема, виплавка чавуну зменшилась, а видобуток вугілля зріс. Зростає кількість зайнятих робочих рук, загальний випуск промислової продукції. В 1909-1913 рр. відбувається процес економічного зростання, який охопив практично всі галузі господарства України. Особливо швидкими темпами йшло зростання промислової продукції. 30. Політизація українського національного руху Наприкінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху — оформлення перших політичних партій із чіткими програмними вимогами щодо майбутнього політичного стану українських земель. Першою політичною організацією Наддніпрянщини на цьому етапі стало Братство тарасівців, засноване 1891 р, українськими студентами Михайлом Міхновським, Іваном Липою, Борисом Грінченком. Тарасівці ставили за мету реалізацію основних ідей Т. Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. Братство тарасівців проіснувало до 1898 р. 1897 р. в Києві на нелегальному з'їзді представників усіх громад України було створено Загальну українську безпартійну організацію на чолі з Володимиром Антоновичем та Олександром Кониським, яка 1904 р. перетворилася в Українську демократичну партію. 1897 р. у Харкові заходами Дмитра Антоновича (сина Володимира), Лева Мацієвича та Михайла Русова виникла студентська група, на основі якої 1900 р. була створена Революційна українська партія (РУП). Члени РУПу продовжили політичну лінію Братства тарасівців. 1899 р. народовці на чолі з Є. Левицьким і В. Охрімовичем утворили Українську національно-демократичну партію, до якої приєдналися М. Грушевський та І. Франко. Партія обстоювала ліберальні позиції, головною метою своєї діяльності проголосила створення незалежної української держави. Згодом націонал-демократи перетворилися на найбільшу партію в Західній Україні.» 1899 р. була створена Українська соціал-демократична партія (УСДП) (М. Ганкевич, С. Вітик), яка стояла на позиціях марксизму. Широкої соціальної бази партія не мала, бо кількість робітників, на яких вона орієнтувалася, була незначною. Таким чином, протягом XIX ст. український національно-визвольний рух як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, відбувалося формування національної самосвідомості українців, зростав інтерес до української мови, історії, культури, активізувалися зв'язки між західними і східними українцями. 31. Революція 1905-1907рр в Російській імперії Початок ХХ ст ознаменувався гострою кризою російського самодержавства.Країну охопили заворушення, які вилились у демонстрації, страйки. Причини революції:
9 січня 1905р. за наказом царя було розстріляно робітничу демонстрацію у Санкт-Петербурзі, що викликав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. 14 червня повстали матроси броненосця «Потьомкін». На кораблі було піднято червоний прапор. Повсталі, не маючи чіткої програми дій, 24 червня здались румунським властям. На початку жовтня 1905р. розпочався всеросійський політичний страйк. Університети було закрито, на фабрики і заводи введено поліцію і війська. 17 жовтня 1905р. цар Микола ІІ видав Маніфес, який дарував народу громадянські свободи – недоторканність особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Під час жовтневого політичного страйку потали політичні організації робітничого класу – ради.Загалом по імперії їх виникло близько 50. Революція 1905-1907 рр сприяла короткочасному розквіту українського національного життя. Було скасовано Емський указ. Відкрито нові кафедри українознавства в Одеському та Харківському університетах. Почалася строюватися мережа «Просвіт». У грудні 1905р. у Донбасі спалахнуло збройне повстання, яке було швидко придушено. У 1906р. відбувся новий виступ на Чорноморсьокому флоті під керівництвом Шмідта і повстання саперів під керівництвом Жаданівського. Але всі ці розрізнені виступи робітників, солдатів, інтелігенції, селян були придушені. У країні запанувала реакція. |
| 1. Вступ до курсу історії держави і права України Предмет і завдання... Адже саме право є одним із найважливіших знарядь забезпечення справедливості прав і інтересів людини, це частина культури народу,... |
ПЕРЕЛІК КОНТРОЛЬНИХ ТЕМ І ПИТАНЬ Предмет, принципи, джерела й значення вивчення курсу «Історія України в контексті всесвітньої історії» |
| ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ» ... |
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
| Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Питання до екзаменаційних білетів Предмет та завдання курсу “Економічна історія”. Суспільні функції економічної історії |
| ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Вивчення нормативного курсу «Історія України» в інституті проводиться протягом одного семестру. Для успішного вивчення дисципліни,... |
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |
| Керівництво навчальним процесом в ПТНЗ Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401... Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу.... |