Методичні рекомендації щодо підготовки студентів до семінарських занять з історії України
|
|
Скачати 2.12 Mb.
|
|
Тема: Визвольна війна українського народу середини XVII ст. Утворення козацької держави. Було колись – в Україні Ревіли гармати; Було колись – запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю… Т. Шевченко Історія кожного народу закарбувала на своїх скрижалях явища, які з плином часу не стираються в його пам’яті, а є рушійною постановою для наступних поколінь. Для України і українців такою віко поновою подією є Національно-визвольна війна 1648-1654 років. За своїм значенням вона не поступається найвідомішим соціальним рухам Європи – селянській війні німецького народу, французькій чи англійській революціях. П. Толочко План:
Література: 1) Антонович В. Про козацькі часи на Україні –К., 1991. 2) Аркас М. Історія України – Русі. – О.: маяк, 1994; с. 150-224. 3) Грушевський М. Почерк історії українського народу. –К.: Либідь, 1990р. 4) Горобець В.М. Українська зовнішня політика після Переяслава: стратегічні цілі та тактичні відступи другої пол. 1665р. // Укр. - іст. журнал. -2000. -№ 1,2. 5) Гетьмани України: історичні портрети. –К., 1991. 6) Батюк В.С. Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648-1654 у працях дослідників із західної діаспори. // Український історичний журнал. -1993. -№1 -С. 50-56. 7) Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан хмельницький. –К., 1995. 8) Смолій В.А., Степанков В.С. Українська Національна революція 1648-1654рр. крізь призму століть // Укр. – іст. журнал. – 1998. -№ 1,2,3. 9) Струкевич О.К. Українська «нація до націоналізму»: пошуки критеріїв ідентичності в Україні – Гетьманщині XVIII ст. // Укр. – іст. журнал. – 1998. -№6. 10) Смолій В.А., Степанков В.С. Правобережна Україна у другій половині XVII-XVIII ст.: Проблеми державотворення. –К., 1993. 11) Толочко П.П. Від Русі до України. –К., 1997. 12) Побережний В. Богдан Хмельницький і відносини України з Росією // Політика і час. -1993. -№3 –С. 62-68. 13) Смолій В.А. Українська козацька держава // Український історичний журнал. -1991. -№ 4. –С. 5-19. Після вивчення теми студенти повинні знати: а) дати:
б) назви:
в) імена та прізвища:
г) біографічні дані та основний зміст політичної й військової діяльності Богдана Хмельницького; д) основний зміст (найважливіші норми):
е) зміст понять і термінів:
Після вивчення теми студенти повинні вміти: а) розповідати про:
б) встановити основні передумови Визвольної війни; в) обґрунтувати твердження про незалежність української держави в часи Богдана Хмельницького. г) визначити форму держави Богдана Хмельницького, порівняти устрій Запорозької Січі й української держави. д) укласти політичний портрет « Богдана Хмельницького» Питання для обговорення: 1) Визначить причини національно – визвольної війни 1648 -1676рр. 2) Поясніть, чому Кримське ханство стало союзником Б. Хмельницького у війні з Польщею? 3) Назвіть етапи (період) національно – визвольної війни і дайте їм узагальнюючу характеристику. 4) Заповніть подану таблицю і зробіть порівняльний аналіз Білоцерківської та Зборівської угод.
5) Охарактеризуйте політичний та адміністративн0 – територіальний устрій держави Б.Хмельницького. 6) Назвіть основні верстви українського суспільства часів козацько – гетьманської держави. Теми повідомлень, рефератів: 1) Історичний портрет Богдана Хмельницького. 2) Політично – правовий зміст Переяславської угоди 1654р. 3) Національно – визвольна війна українського народу під середини XVII ст. під проводом Б. Хмельницького у міжнародному контексті. Практикум за темою: «Визвольна війна українського народу середини XVII ст. Утворення козацької Держави.» Хід роботи 1) Ознайомтесь з джерелами й завданням. 2) Обміркуйте засоби йо виконання й визначить основні етапи роботи. 3) Проаналізувати джерела, фіксуючи підсумки в зошитах. 4) Підготуйтеся до короткого усного звіту про свою роботу ДЖЕРЕЛА З «Літопису Самовидця» (XVIII ст.) «Початок і причина війни Хмельницького є єдино від ляхів на православ'я гоніння і козаків обтяження, бо ж тоді їх, що не хотіли панщини робити, до чого не звикли були, на службу замкову обернено, з листами [посилали] і в городі чистити коні старости держали, у дворах грубу, себто печі палити, псів чистити, двори замітати і до інших незносних робіт приставляли. А котрі зоставалися козаками реєстровими, то над ними шляхта панове полковники від гетьмана коронного понасилані були, які про їхні вольності анітрохи не дбаючи, тільки як могли упокорювали їх...». «Лист Густава Адольфа, короля шведського» (20-тіроки XVII ст.) «Безприкладне послушенство їхнє начальству і терпеливість в нуждах і тяготах військових завжди його дивували й захоплювали, яко самовидця і співучасника тих їхніх подвигів: а тому вій, бувши перед ними вельми заборгований, ніколи спокійно дивитись не може на учинювані військові тому і народові, з нього створеному, нелюдські насильства та варварства од свавілля розбещених поляків, котрі вельми зле коряться своїм урядам і майже до безначалія дійшовши; і що правління польське, яке допустило війська свої і шляхту до анархії, а володарів і вельмож довело до деспотизму необмеженого, що права приватні і загальнонародні завше зневажає»". «Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки» (кін. XVII— поч. XVIII ст.) «...Літописець польський Веспасіан Коховський засвідчує, як ляхи нестерпно тяжкий глум над людом українським чинили, над храмами божими глумилися, як силою брали у благочестивих маєтності їхні, а самих смертю карали, честі та влади позбавляли, навіть до суду не допускали; як козаків всіляко озлобляли, з усякої скотини і з бджіл десяту частину брали. Якщо ти маєш яку-небудь звірину, то шкіру пану віддай. Якщо ти зловил рибу, то дай визначене на пана. Якщо козак у битвах з татарином коня чи зброю добуде, то теж, хлопе, дай дещицю пайові. А найгіршим було те, що жиди нові та й нові побори придумували і маєтки козацькі не вільно було тримати, хіба що хто тільки жінкою володів у себе вдома, та й то не зовсім. Якщо ж траплялося, що козак хоч чимось провиниться, то такими карами його карали, що й.погані б придумати не могли, і так уже, караючи, самих себе перевершували, що невірних у цьому за ніщо мали. Хіба могли фараони у тортурах з поляками зрівнятися? Ці ж дітей у казанах варили, груди жінкам деревом припікали та всілякі інші біди творили, зовсім не думаючи, що майбуття потребує обережності, бо, навіть після найзвитяжніших перемог, легко дійти до нещастя; адже коли переможцям у завойованих землях волю велику дати, то вони мимохіть підданих та завойованих починають озлобляти і їх права з діда-прадіда топтати. І заради цього, коли яка земля, що підлегла королівству (коли терпіти несила) виявить непокору у чомусь, то її нужду розглянути потрібно, хоч вона й заслуговує кари, треба милосердя мати і карою не переборщати, в страху невольницькому не тримати та, довівши до розпачу, дощенту не ламати; бо ж хіба може бути твердою присяга, ґвалтом вирвана, хіба той не зрадить, хто вічно під страхом проживає?»7 «Літопис Самійла Величка» (кін.Х VII-поч. XVIII ст.) «Але пани польські та їхні дозорці, що сиділи в руських землях і провінціях, знищили через свій гонор усі ті королівські мандати й привілеї і через свою ненаситність чинили, як уже писалося, над людьми гніт та наругу. Бо хоч і мали в себе на той час (тобто на 1 648 рік) козаки і малоросіяни стародавні й нові права та привілеї, дані їм на певні їхні вольності та свободи, одначе високодумна й вельми гонориста шляхта польська вважала їх, як уже писав, за ніщо, не хотіла й слухати про них, не те щоб виконувати. Вони утискували і гнітили малоросіян великими тягарями й бідами, керовані власними прагненнями, які не наситиш навіть найбільшими багатствами та прибутками»8. Завдання :- Виявіть, виходячи тільки з досліджених історичних джерел: 1. Які причини зумовили війну українського народу? Враховуючи виявлені причини, визначте: а) рушійні сили війни; б) її характер. - Уважно вивчіть джерела, , визначте, які саме зміни обстоювали українці в середині XVII століття, яких суспільних верств це торкалося? З «Літопису Самійла Величка» (кін. XVII- поч. XVIII ст.) [Битва під Жовтими Водами (5-6 травня 1648 р.) «... Все впорав Хмельницький за чотири дні, а судна річкові, великі й малі, позатоплював у дніпровських затоках і затишках, зважаючи, що колись вони можуть іще згодитися. Деяким значнішим козакам він запоміг козацькими й татарськими кіньми і помалу, щоб устигла водна піхота, рушив з усім військом до Жовтої Води. Поглядав він на той час усібіч численними очима розуму свого, як хитрий ловець, і тримав свої караули на милю і навіть далі від обозу. 4-го травня ... передня сторожа Хмельницького зловила двох «язиків» з передньої сторожі поляків. їх припровадили до Хмельницького, і вони сказали йому, що при комісарові й каштелянові гетьманенкові числиться двадцять три тисячі доброго польського війська і що вони вже перейшли Жовту Воду. Тоді Хмельницький разом з Тугай-беєм закріпився на тому ж місці (а діялося то від Жовтої Води заледве за дві милі), щоб приготувати своє військо до битви. Все те він управив і розставив, як то належало, протягом того вечора й ночі. Поляки ж, утративши двох своїх «язиків», злякалися й посунулися назад Вони переправилися через Жовту Воду і там за вечір ошанцювалися, а за ніч викопали вздовж і вшир на версту значні й глибокі окопи довкола себе. Переночувавши, Хмельницький перед світом рушив з усім військом назустріч полякам і, коли дістав від своєї сторожі звістку, що поляки відступили за Жовту Воду і там окопалися, наблизився й сам до тої Жовтої Води, ставши обозом проти польського обозу. Він наказав належно влаштувати оборону, оточивши шанцями табір довкруж, і лишив там водну піхоту. Після того почалася звичайна, від обозу до обозу, гарматна перестрілка. Сам Хмельницький (зліва ) з Тугай-Беєм (справа.) і з усім кінним військом перетнув в іншому місці річку Жовту Воду й міцно вдарив на поляків, які виїхали проти нього зі своїх окопів. Поляки не встояли проти нього й години і, лігши на кілька тисяч трупів, з великим тріском і жахом ледве вскочили на свої окопи в обоз. Це сталося 5 травня в суботу, на п'ятому тижні після Великодня. Ці перші нещастя й ця поразка поляків уселили в серця всіх їхніх начальників дуже великий страх, вони навіть почали відчаюватися, що не вийдуть звідсіля живими Одначе ще до вечора того ж таки суботнього дня вони спробували знову вступити в бій із Хмельницьким та Тугай-беєм. Цього разу вони втратили свого товариства півтори тисячі і були ввігнані шаблями назад до свого окопу, - багато з них дістали тоді біду собі і рани» . [Битва під Корсунем (16 травня 1648р.) ] «При всьому тому багато хто з польських панів почав приписувати гетьманам невправність у керівництві й нетямущість, їх ганили за те, що розділили військо, одне послали суходолом, а друге -водою, а також за те, що зашвидко віддалили те військо вад свого, ще не маючи про Хмельницького ніяких відомостей. Від цього всього гетьмани мали на серці жаль, а надто, що їх ганить за невправність власне військо, але ще вважали себе невинними. Потім вони почули, що до них наближається Хмельницький і що три тисячі польських драгунів з передньої сторожі зрадили й передалися до Хмельницького, оскільки не доставали від гетьманів заслуженої собі платні. Це ще більше острашувало, і гетьманів пойняв відчай, що не виберуться з цього лиха. Вони вже не знали, що діяти, ж управити військо і на якому місці приготувати його до бою. Стали, однак, обозом, як звелів їм їхній непевний розум, на рівнині (коло Корсуня над річкою Россю), яка здалася їм доброю до оборони. Той обоз вони ошанцювали ровом і належно вишикували та розпорядили до бою своє військо. 16 травня, в середу... тільки-но світле сонце розсипало ясне проміння з небесного океану на світ, прогнавши в країну мороку нічну темряву, поляки побачили збиті кінськими копитами дим і куряву. Здавалося, що то йде стотисячне козацьке військо, але насправді йшло його тільки п'ятнадцять тисяч. Але полякам тоді страх затемнив очі млою - вони вже почали додумуватися до такого, чого насправді й не було. Хмельницький того ранку мужньо пішов і вдарив зі своїм та ординським військом на поляків. Ті недовго втримували свій бойовий стрій і, не маючи сили встояти проти зброї супротивника, з великим страхом відступили у свій окіп. Полягло їх тоді поза межами обозу зо три тисячі. З окопу вони почали відстрілюватися з усіх своїх сімнадцяти гармат. Невдовзі потому наспіла піхота й артилерія Хмельницького. Вони почали вздовж і впоперек закидати польське військо й обоз кулями, час-то-густо вбиваючи жовнірів і коней, а також ламаючи і трощачи вози й валки Тоді поляки побачили, що їхнє місце для оборони погане, і рушили відтак на гору. На тій горі їм стало ясно, що становище їхнє вкрай небезпечне, і кинулися відразу відтіля всім обозом та військом на свою остаточну погибель. Наскільки змога, вони вишикувались у лави, але всій цій їхній мотанині Хмельницький був радий. Бо тільки поляки висунулися зі своїх окопів, Хмельницький з ордою відразу почав маневрувати біля них, а їхній обоз, ушикований у кілька лав, розривати, ламати і змішувати в різних місцях густим гарматним вогнем. Багато польських жовнірів, що були в тих своїх лаштунках, лягли тоді трупом від пострілів із мушкетів і гармат. Побачили гетьмани, що їхня участь сумна, адже вони не тільки не можуть вистояти супроти козацького війська у звичайнім польовім кіннім бою. але громиться й їхній обоз, і накачали, на більші свої втрат», багатьом своїм хоругвам спішитися Але тільки-но це вчинили панські служки які прийняли від панів своїх коней, скочили на них і намагаючись урятуватися зі своєї біди, сипнули усібіч від обозу по тамтешніх лісах та лугах, залишивши своїх панів у залізних доспіхах і при військових риштунках Стояла тоді жарота, пекло сонце, і поляки мусили тягти на півмилі й далі незвичайний для них піхотинський тягар. До всього того якийсь непевний провідник - а може, цей чоловік хотів нашкодити полякам. - завів польське військо над яри й кручі. З них спускалися поляки з великою бідою, ламаючи й перевертаючи на тих кручах юзи й валки. їм випала в крутій долині ще й багниста переправа, дуже грузька й незручна при швидкому русі. Вже й гармати польські не могли нічого вдіяти, та й із ручної зброї вони рідко відповідали Хмельницькому. а той раз у раз на них насідав і нищівно стріляв Частина польського обозу зі згаданої твані ледве-ледве вибейкалася. І. зневолена силою, подерлася на круту гору, однак ніяк не могла на неї зібратися. Друга частіша загрузла в болоті і затарасутала шлях іншим. Третя частина (це ті. що спускалися з гори і. як я вже казав, поламали вози й валки, що поспліталися купами поміж собою) починала вже гинути. Це сталося ще й тому, що козаки поперекопували й позахаращували лісом всі кращі дороги ку дою поляки могли б відступати. Обидва гетьмани (Потоцький і Калиновський ) з багатьма іншими знаменитими панами неначе стратили розум, моталися навкруги обозу з багатьма хоругвами і не знали, що вдіяти». [Битва то Пилявцями ї(1 1-13 вересня 1648р.)І «Поляки тоді налічували найвиборнішої кінної воєнної шляхти, в багатих і знаменитих уборах із численними скарбами та золототканими креденсами тридцять тисяч. Людей обозових при валках та обозах озброєних мушкетами. було сто тисяч з лишком. БИТВА ПІД ЖОВТИМИ ВОДАМИ   Тим часом поляки одержали звідкілясь звістку, що Хмельницький з усім військом потягся під Пиляву. сподіваючись узяти шляхетський скарб, замкнутий за міцними мурованими замковими стінами. Це й найсправді було так. оскільки 20 серпня Хмельницький таки рушив із Гончарихи на Пиляву... Коли воші дійшли до Пиляви, то застали вже тут. на другому боці річки Пиляви, багнистої і важкої до здобуття. Хмельницького. Той стояв зі своїми обозами на тамтешніх великих горбах і пагорбках Поляки тут належно не влаштувалися і після однієї та другої військових спроб проти Хмельницького втратили сміливість та військову вигадку. А в четвер 14 вересня, після удару Хмельницького, майнули навтьоки. Вони тікали без пам'яті ж хто міг і куди ми. кинувши всі свої великі обози з численними пребагатими статками і скарбами, залишивши їх на користь і в нагороду Хмельницькому. Воші втратили тоді іі кільканадцять тисяч свого війська, хоч Хмельницький мав під Пилявою свого козацького війська 5002. а Тугай – бєй тільки 5000. Але Хмельницький на пострах полякам перебрав багатьох козаків по-татарському в бурнуси й вивернуті кожухи. Тим він одурив поляків і наповнивши їхні серця страхом, примусив цих богатирів ... тікати без пам'яті. У цій битві під Пилявою втратили поляки багатьох своїх особливо визначних жовнірів і всю славу».  [Битви під Батогом (22-23 травня 1652р.) ] «Хмельницький зрозумів намір Калиновського не так з його .листовної відповіді як зі словесного донесення своїх посланців. Він переконався, що гетьман стоятиме нерухомо ю своєму місці гад Батогом, а воно не було укріплене окопами і для оборони не годилося. Отож Хмельницький дуже цьому зрадів: він мав перебратися з козацьким військом, як тільки настане ніч. через Бут вище Ладижина і вдарити удосвіта на лядські війська, що стояли під згаданою горою Батогом Водночас він послав до Карач-мурзи, щоб він у ту ніч. згідно до їхньої словесної до-мови. перебрався через Бут нижче Батога і. почувши битву Хмельницького з поляками, вдарив я своїми ордами від Батога на лядські обози. Так воно й сталося - війська козацькі й татарські переправилися через Буг, а тільки-но світло прогнало нічний морок і розвиднілося. Хмельницький з усією своєю силою, вирубавши першу семитисячну, що стояла вище Ладижина. польську сторожу, вдарив неждано від Ладижина на все коронне військо, що безпечно спочивало собі в обозі. Це військо, перш ніж змогло виладнатися й дати відсіч, мусило пощербитися від козацької зброї на кільканадцять тисяч. Але поляки зуміли отямитися й вигнали Хмельницького зі свого обозу, а тоді почали на нього міцно налягати, віддалившись від свого обозу на верств) й більше. Тоді ніби сильний дощ із хмари чи вихор у пустелі, несподівано сипнув з-за Батога сорокатисячними своїми ордами Карач-мурза. Він поглинув увесь лядський обоз за винятком восьми піхотних підрозділів, які замкнулися в одному обозовому куті понад самим Бугом, та й то без гармат. Карач-мурза тих піхотних підрозділів сам не чіпав, лише підвів кільканадцять тисяч орди, щоб не дати їм змоги вислизнути и добратися до гармат, а рушив прудко від лядського обозу за поляками. Поляки, озирнувшись, побачили, що на них швидко котиться несподівана ординська сила. Вони впали від того у відчай і розпач і, показавши плечі Хмельницькому, кинулися назустріч Карач-мурзі, прагнучи пробитися крізь татар до свого про палого і вже опанованого татарами обозу. Але відбити його не змогли, тільки дісталися до згаданих піхотних підрозділів і, не маючи сили більше стерпіти густий мушкетний вогонь Хмельницького й ординської гостроти (татари стріляли з луків), почали кидатися в Буг, чинило так не тільки посполите товариство, але й найбільш чиновні - полковники та ротмістри. Гетьман Калиновський метався туди-сюди з голою шаблею як шалений, він круто кричав, спиняючи своє військо, щоб не тікало й не стрибало в Буг, прохав та пропонував зостановитись у ході своїй проти ворога. Однак нічого вже не міг порадити і вдіяти перестрашеному своєму військові, яке без душі кидалося в Буг, і грізно наказав через те згаданим піхотним підрозділам, що врятувалися від ординської шаблі, замкнувшись в єдиному обозовому куті над самим Бугом, без жодного пошанівку й без озирок густо стріляти й палити на військо, що тікає в Буг. Це було вчинено, і тоді впало на березі Бугу від власних згаданих піхотних підрозділів до десяти тисяч польського кінного війська. Це тим більше було на руку Хмельницькому й Карач-мурзі, вони якнайпотужніше всією своєю силою вдарили на поляків, які. бувши роздягнутими, ніяк не могли вилаштуватися по-військовому, і відразу при всесильній Божій допомозі, розірвавши їх на багато частин, погнати порізно, добиваючи голими шаблюками. В цю лиху їхню годину численні коронні сини, полковники, ротмістри та інші знамениті особи кінні та піші офіцери одні впали трупом, другі потопилися в Бугові, а треті дісталися кримському ременю». [Оточення польського війська під Жваицем (вересень - грудень 1653 р.) «Король ... намірився піти просто з-під Жванця на Україну, щоб добити Хмельницького й кінчити війну з козаками. Але той королівський намір несподівано довелося змінити, коли неподаль Бара начебто з'явився (а була то тільки одна ординська чата) хан із кримськими, ногайськими та кизильбасськими численними ордами; їх побачили за милю від королівського обозу, коли вони захопили цілу польську хоругву, що безпечно виїхала з обозу за харчами. Від цього в польськім таборі зродився несподівано страх і жах, виведене з обозу й вишуковане військо стояло незмінно три дні і, нічого не дочекавшись, повернуло в обоз. Поляки старанно почали там-таки, під Жванцем, укріплювати й докінчувати незавершені біля обозу окопи й вали. Лядські роз'їзди не могли в той час схопити ні козацького, ні татарського «язика», хоч одна татарська чата на шістсот коней здобулася на Волинь і з веселим серцем, ніби жартуючи, увірвалася під самий королівський обоз і, добре його налякавши, примусила замкнутися. Застрашений цими звістками, король поклав стояти незрушно там-таки, під Жванцем, доки ті звістки чи підтвердяться, чи зникнуть. Так він прогайнував декілька тижнів, аж доки в німецькому, польському й венгерському війську не почалося невдоволення, що вони голодні й холодні (час уже був осінній, перші числа листопада) і даремно гинуть у полі й окопах. Король мусив годувати військо зі своєї кишені і чекав на своєму місці певніших звісток про ворога. Незабаром вони довідались певно й безпомильно... що хан з численними ордами й козаками дійшов до Шаргорода. Ця звістка знову викликала в польському війську пилявський, вінницький, збаразький і зборовський страх. ... Поляки... стали нарікати на короля увіч, що той даремно живе надією зберегтися, коли протягом минулої зими, весни, літа і в теперішню осінь, аж до останніх чисел листопада тримає військо в окопах на його погибель і, стратившись бездіяльними стоянками, хоче тільки зараз, увійшовши в холод і голод, воюватися. З таким невдоволенням багато хто з поляків, і не лише рядові, але й знамениті, почали вперто й нишком роз’їжджатися з-під своїх хоругов від короля до своїх домівок. Почали просити короля відпустити їх венгри та волохи, які також терпіли нестатки. У такому стані і з такою бідою король увесь час радився в рицарському колі, що чинити й як діяти. Одні радили стояти нерушно під Жванцем, де було пристосоване до оборони місце, й чекати наступу на себе хана й Хмельницького. Інші казали іти просто до хана і пробиватися крізь його військо в свої домівки до Польщі. Треті радили вдатися до Польщі через Покуття й обминути ворожі війська. Четверті бажали для кращого собі спокою домовитися з ханом. У час цих нарад над'їхав до обозу лядський роз'їзд і привіз королеві звістку, що хан з усім військом став під Гусятином і, розпустивши звідтіля до Львова й далі свої густі чати, заступив полякам всі шляхи та проходи. Але про ханські наміри король не мав жодної певності - куди той хоче вдатися і як діятиме. Він виправив, щоб здобути «язика», значний свій роз'їзд до хана. І цей роз'їзд узяв крадькома «язика», але вже біля обозу сам став «язиком» орді - татари розгромили й розбили його вщент, лише один начальник того роз'їзду, тяжко поранений, здолів утекти до обозу. Хмельницький увесь тот час мовчав - здавалося, ніби його й не було з ханом, оскільки всю ханову кореспонденцію поляки перепиняли. Це вже було в перших числах грудня і діялося під Жванцем, недалечко від Кам'янця-Подільського, коли королівські війська замкнулися були в окопах. Тим часом, порадившись із Хмельницьким, хан постановив обов'язково піти на польське військо вальним наступом, знаючи напевно від «язиків», що число їхнє значно зменшилося проти літнього числа - вісімдесяти тисяч; одні вимерли з холоду й голоду, інші повтікали з обозу, а решта так підохляли, що ледве жили й валилися від вітру. Також із п'ятнадцяти тисяч піхоти, яка була влітку, тоді залишилося ледве чотири тисячі, й то бідної та нужденної, і, ж сказано вище, валив її, наче очерет, вітер - вони вже мало що могли вдіяти... Коли поляки довідалися про це, їх пойняв великий відчай за своє життя. Вони постановили обов'язково скінчити тодішню війну, уклавши трактат. Для цього, бачивши, що їх обходить довкола козацьке й татарське військо, вони вийшли з обозу ушиковані наче до битви, але послали водночас до хана свого тлумача, закликаючи його до згоди з собою і до укладення трактату». Завдання: - Проаналізуйте джерела й відтворіть на плані місцевості перебіг битв. 2. Виявіть, які дії українського військового керівництва дали можливість здобути перемогу над ворогом. Складаючи картосхему бойовищ, треба врахувати, що загальне тло має бути жовтого або ясно-оранжевого кольору; ліси й гаї позначають зеленим кольором; розташування українського війська зображують червоним прямокутником, а пересування й напрямки наступу його - стрілками такого ж кольору; татарського війська, що було союзником українців у війні, - прямокутником з червоними штриховими лініями під кутом 45" й інтервалом 2 мм, а пересування його - так само заштрихованими; польського війська -темно-синім або фіолетовим прямокутником, напрямки його наступів і відступів - стрілками такого ж кольору; знак «окопи» - чорною тоненькою лінією з перпендикулярними рисками завдовжки 2 мм через такий самий інтервал; «гармата» - рискою завдовжки 5 мм з двома паралельними рисками по 2 мм справа і зліва, розміщеними посередині. Всі написи на картосхемі роблять синьою пастою. З «Привілею Війську Запорозькому», наданого російським царем Олексієм Михайловичем (27 березня 1654р.) «То ми. великий государ, підданого нашого Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького і все наше Військо Запорозьке пожалували - веліли їм бути під нашою, царського величества, високою рукою, згідно з давнішими їх правами і привілеями, даними їм від королів польських і вел[иких] кн[язів] литовських, і тих прав і вільностей нічим нарушати не веліли. Судитися веліли їм у своїх старших по давніших правах їх, а наші царського величества бояри і воєводи в їх військові суди мішатися не будуть. Число Запорозького війська, за їх власним проханням, веліли ми означити в 60000 реєстрових, і щоб завсіди се число було повне. А коли б волею Божою прийшла гетьманові смерть, ми, великий государ, лишили Запорозькому війську вибирати гетьмана самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть гетьманом, про те писати до нас, великого государя; а той нововибраний гетьман аби вчинив присягу нам, великому государю, при тім, кого ми вкажемо. А при булаві гетьманській веліли ми бути Чигиринському староству по-попередньому, з усіма приналежностями, які були при нім давніше. Також маєтків козацьких і земель, які вони мають для прожитку, від них і від дітей удів, які зістаються по козаках, ми не веліли відбирати, а бути при них по-давньому. А коли почнуть приходити в Військо Запорозьке до гетьмана Богдана Хмельницького посли з котрихось пограничиих держав з чимсь добрим, ми, великий государ, таких послів гетьманові лишили приймати і відправляти, а нам, великому государеві, зараз писати про все: з яких держав і в яких справах ті посли були прислані і з ним відправлені. А коли б якісь посли були прислані від когось з якоюсь справою, противною нам, великому государеві.-таких послів війську затримувати і також зараз писати про них до нас, а без нашого указу назад їх не пускати А з турецьким султаном і польським королем без нашого указу зносин не мати. …Богданові Хмельницькому, гетьманові, і всьому Війську Запорозькому бути під нашою високою рукою... Служити нам... всякого добра шукати і на наших неприятелів, куди їм буде наш государський наказ, ходити і битись, і у всім бути в нашій государській волі вовіки». Завдання:- Проаналізуйте документ. Склавши таку таблицю: «Становище України в складі Російської держави в середині XVII ст.»
- Проаналізуйте документ і визначіть які права і які обов'язки закріплювалися за гетьманом після входження України до складу Російської держави. Заповніть таблицю: «Становище України в складі Російської держави в середині XVII ст.» І Права І Обов'язки
- Зробіть загальний висновок. Семінарське заняття №3 I- варіант |
Схожі:
|
Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (... Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (для студентів усіх спеціальностей стаціонарної форми навчання) /... |
Методичні рекомендації шодо проведення семінарських та практичних... Методичні рекомендації щодо проведення семінарських і практичних занять з кримінального процесу для студентів інституту фінансово-економічної... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ Й ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ Методичні рекомендації до семінарських й практичних занять та самостійної роботи студентів з дисципліни „Адміністративний процес”.... |
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ (ПРАКТИЧНИХ) ЗАНЯТЬ з навчальної дисципліни «КРИМІНАЛЬНЕ... Нарські заняття проводяться з метою закріплення тих теоретичних знань з кримінального права, які студент отримує на лекціях і при... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “ІСТОРІЯ РОСІЇ” Вміщені плани семінарських занять, теми та завдання індивідуальних робіт з з дисципліни “Історія Росії” (ІХ – поч. ХХ ст.) та методичні... |
РЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ Плани семінарських занять, методичні рекомендації до них, перелік тем рефератів, контрольних робіт,, питань для підготовки до екзамену... |
|
Методичні рекомендації щодо проведення семінарських занять та самостійної роботи Крім того, перша частина присвячена висвітленню проблем, що стосуються фізичних і юридичних осіб, інтелектуальної власності, позовної... |
Методичні рекомендації та завдання для практичних занять і самостійної... Методичні рекомендації та завдання для практичних занять і самостійної роботи студентів напряму підготовки 030509 «облік і аудит»... |
|
Методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять, самостійної... Кафедра управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПІДГОТОВКИ ДО САМОСТІЙНОЇ ТА ІНДИВІДУАЛЬНО-ДОСЛІДНОЇ... Методичні рекомендації щодо підготовки, оформлення та захисту основних форм індивідуально-дослідних завдань |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua